Московський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Зінченко Ю.Є.

при секретарі Колтур Я.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»до ОСОБА_1 про стягнення боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»про визнання кредитного договору та договору застави недійсним, суд

Позивач ПАТ «ОТП Банк»звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором в якому зазначив, що 13 березня 2007 року між ПАТ «ОТП Банк», яке є правонаступником ЗАТ «ОТП Банк»та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № CL-703/010/2007, згідно з яким відповідач отримав кредит в розмірі 33630,00 доларів США, строком до 13 березня 2013 року, зі сплатою процентів у порядку та розмірах, встановлених в кредитному договорі.

В зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість станом на 15.09.2010 року у розмірі 171950,25 гривень (124 203,70 грн. - заборгованість за кредитом; 16764,16 грн. - заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками за користування кредитом за період з 31 серпня 2009 року по 02 червня 2010 року включно; 30 982, 39 грн. - пеня за прострочення виконання зобов'язань за кредитним договором за період з 13 серпня 2007 року по 27 травня 2009 року включно).

Просить позов задовольнити, стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором та судові витрати.

Відповідач звернувся до суду з зустрічним позовом, в якому зазначив, що у відповідача при укладенні спірного договору кредиту була відсутня індивідуальна ліцензія НБУ, яка б дозволяла використовувати іноземну валюту як засіб платежу при виконанні кредитного договору. Просить визнати недійсним договір кредиту, визнати недійсним договір застави автотранспортного засобу, в порядку застосування недійсності договору застави автотранспортного засобу виключити з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запис від 13.03.2007 року про державну реєстрацію договору застави, виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів рухомого майна запис від 13.03.2007 року про державну реєстрацію заборони відчуження рухомого майна за договором застави автотранспортного засобу, стягнути з відповідача за зустрічним позовом судові витрати.

В судовому засіданні представники позивача, які діяли на підставі довіреностей, позов підтримали у повному обсязі, просили задовольнити та додатково надали пояснення, що всі сплачені відповідачем кошти відображені в розрахунку як зменшення суми заборгованості. В задоволенні зустрічного позову просили відмовити у повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні проти первісного позову заперечував у повному обсязі, вказував, що він грошей в банку не отримував, строк погашення суми за договором наступить тільки в 2013 році, сплачені ним суми не зараховані банком та банк незаконно оформив договір в іноземній валюті, не маючи відповідної ліцензії, просив зустрічний позов задовольнити, у первісному позові просив відмовити.

Суд, перевіривши надані докази в їх сукупності встановив наступні факти та відповідні ним правовідносини.

Судом встановлено, що 13 березня 2007 року між ПАТ «ОТП Банк», яке є правонаступником ЗАТ «ОТП Банк»та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № CL-703/010/2007, згідно з яким відповідач отримав кредит в розмірі 33630,00 доларів США, строком до 13 березня 2013 року, зі сплатою процентів у порядку та розмірах, встановлених в кредитному договорі. Цільове використання кредиту -купівля автомобілю «Тайота Авенсіс»(а.с. 6-9).

13 березня 2007 року між ПАТ «ОТП Банк», яке є правонаступником ЗАТ «ОТП Банк»та ОСОБА_1 був укладений договір застави автотранспортного засобу № РCL-703/010/2007, згідно з яким заставодавець надав заставодержателю у заставу предмет застави - автомобіль «Тайота Авенсіс»2006 року випуску (а.с. 52-53).

Згідно п. 1.1. кредитного договору відповідач зобов'язався своєчасно погашати суму кредиту та сплачувати відсотки за користування кредитом в порядку і строки, визначені в кредитному договорі.

В порушення умов кредитного договору, відповідач не здійснює погашення кредиту та сплати відсотків у строки та в розмірах, встановлених кредитним договором.

Згідно з п. 1.4. частини 2 кредитного договору за користування кредитом позичальник зобов'язаний сплатити позивачу відповідну плату.

У відповідності до п. 3 частини 1 кредитного договору для розрахунку відсотків за користування кредитом використовується відсоткова ставка у розмірі, який визначений сторонами договору як 11,99 відсотків річних. (а.с. 6-9).

У зв'язку з вищевикладеним, станом на 12 листопада 2010 року заборгованість відповідача за кредитним договором, складає: заборгованість за кредитом 15680 доларів США 90 центів, що еквівалентно у гривні станом на дату розрахунку заборгованості (15.09.2010 р.) - 124 203, 70 грн., згідно курсу НБУ (7,9207); заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками за користування кредитом за період з 31 серпня 2009 року по 02 червня 2010 року включно 2 116, 50 доларів США, що еквівалентно у гривні станом на дату розрахунку заборгованості (15.09.2010 р.) - 16764,16 грн., згідно курсу НБУ (7,9207); пеня за прострочення виконання зобов'язань за кредитним договором за період з 13 серпня 2007 року по 27 травня 2009 року включно 30982,39 грн.

Відповідно до копії меморіального валютного ордеру № 1 від 13.07.2007 року, відповідачу ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 33630 доларів США згідно договору № CL-703/010/2007 від 13.07.2007 року (а.с. 127).

Таким чином, відповідно до умов кредитного договору позивачем були надані відповідачу грошові кошти, чим позивач виконав свої зобов'язання перед відповідачем, а взяті відповідачем на себе договірні зобов'язання перед позивачем не виконано.

Непогашення боржником заборгованості перед банком за кредитним договором свідчить про грубе порушення ним його умов, а також вимог ст. 525 ЦК України, які встановлюють неприпустимість односторонньої відмови від виконання зобов'язань.

Згідно підпункту 1.9.1 кредитного договору банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому у випадку невиконання позичальником своїх боргових зобов'язань за цим договором.

30 червня 2009 року державним реєстратором Голосіївської районної у м. Київ державної адміністрації проведено реєстрацію змін до установчих документів позивача, відповідно до яких була змінена назва Банку замість Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк»на Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк».

Згідно договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 12.11.2010 року між ПАТ «ОТП Банк»та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшли всі права ПАТ «ОТП Банк»щодо права вимоги до відповідача за кредитним договором (а.с. 85-92).

Ухвалою суду від 14.03.2012 року відповідно до вказаного договору купівлі-продажу кредитного портфелю залучено до участі у справі у якості позивача ТОВ «ОТП Факторинг Україна»(а.с. 100).

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_1 зі свого боку не виконав умови договору, у зв'язку із чим суд вважає за необхідне стягнути з нього заборгованість за кредитним договором.

Посилання відповідача ОСОБА_1 в обґрунтування зустрічного позову щодо видачі банком кредиту в іноземній валюті не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, оскільки ПАТ «ОТП Банк»має відповідні банківські ліцензії та дозволи на операції з валютними цінностями (а.с. 111-117).

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Так, відповідно до п. 10 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 (v0005740-12) «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність") банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI (3024-17) "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).

Щодо вимог підпункту "в" пункту 4 статті 5 цього Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то, оскільки на цей час законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма не може застосовуватись судами.

Згідно п. 11 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 (v0005740-12) «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», у разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт "г" пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання) суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України "Про Національний банк України" в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (z1429-04) ( зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028 (z1429-04) ). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI (3024-17) "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій). Таким чином, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

Крім того, не знайшли свого підтвердження доводи відповідача ОСОБА_1 в частині того, що позивач передчасно звернувся з позовом до суду до настання остаточної дати повернення кредиту, тобто до 13.03.2013 року, оскільки згідно п. 9 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, … тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК України, статті 3 і 4 ЦПК України).

Відповідно до вимог ст. 203 ЦПК України, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу (435-15) , актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5-6 ст. 203 ЦК України.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до переконання, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 за зустрічним позовом не підлягають задоволенню, оскільки угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Судом не встановлена наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Судові витрати суд розподіляє відповідно до ст. 88 ЦПК України, наступним чином.

Згідно квитанції, які знаходяться в матеріалах справи позивачем ПАТ «ОТП Банк»сплачено при подачі позову до суду судовий збір у розмірі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн., які підлягають стягнення з відповідача ОСОБА_1

Відповідачем ОСОБА_1 при поданні зустрічного позову сплачено судовий збір у розмірі 8,50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 37 грн.

Так, відповідно до п. 31 Постанови пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» N 9 від 06.11.2009 (v0009700-09) , у справах про визнання правочину недійсним без застосування наслідків недійсності судовий збір сплачується як із немайнового спору. У справах про застосування наслідків недійсного (нікчемного правочину) судовий збір сплачується залежно від вартості відшукуваного майна, щодо якого заявляються вимоги.

Так, відповідачем у зустрічному позові ставились вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, в зв'язку з чим враховуючи суму за оскаржуваним правочином у розмірі 33630,00 доларів США, яка станом на день подання зустрічного позову за курсом НБУ на 16.05.2011 року (797,85 грн. за 100 доларів США»складала 268316,96 грн., позивачем за зустрічним позовом необхідно було сплатити 1700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Таким чином, недоплачені суми судових витрат підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь держави за судовим рішенням у розмірі: судовий збір 1700 грн. - 8,50 грн. =1691,50 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 120 грн. -8,50 грн. = 83 грн., а всього 1774,5 грн.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 213, 215- 216 ЦПК України, ст.ст. 203, 215, 230 526, 530,1046,1048-1050, 1052, 1054 ЦК України (435-15) , суд

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на корить Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»суму заборгованість за кредитним договором № CL-703/010/2007 від 13.03.2007 року в розмірі 171950,25 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на корить Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»судовий збір у розмірі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн., а всього стягнути 1820 грн.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»про визнання кредитного договору та договору застави недійсним -відмовити у повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_1 недоплачену суму судового збору при поданні зустрічного позову у розмірі 1691,50 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 83 грн., а всього 1774,5 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його оголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Справа № 2-1857/11

02.10.2012