РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.02.2002 р.
Н-ський районний суд м. Києва
у складі головуючого судді при секретарі
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом К.
до ЗАТ "ХХХ"
про визнання наказу незаконним та стягнення заробітної плати
встановив:
позивачка звернулася до суду з позовом, в якому просить змінити
формулювання підстави звільнення в наказі № 6 від ХХ.11.2001 р.,
де слід вказати підставу звільнення згідно п. 3 ст. 38 КЗпроП
України ( 322-08 ) (322-08)
, оскільки відповідач допустив істотну зміну
умов праці, а саме змінив графік роботи з двозмінного на
однозмінний, зменшено оплату праці, їй не надавались вихідні дні,
а надмірне навантаження на роботі призвело до погіршення стану її
здоров'я. Все це вона вважає порушенням законодавства про працю.
Також просить стягнути з відповідача заробітну плату в розмірі 60
гр. 81 коп. за роботу у вихідні дні, компенсацію за відпустку в
розмірі 42 гр. 01 коп., вихідну допомогу в розмірі 900 гр. та
середній заробіток за час затримки, на загальну суму 1966 гр. 58
коп.
Представник відповідача проти заявленого позову заперечує,
посилаючись на такі підстави.
К. працювала з ХХ.04.2001 р. на посаді продавця-касира в
барі-ресторані "УУУ" і була звільнена згідно її заяви з ХХ.11.2001
р. відповідно до ст. 38 КЗпроП України ( 322-08 ) (322-08)
.
На підприємстві встановлена відрядно-преміальна форма оплати
праці, згідно якої проводилось нарахування заробітної плати
позивачці. Зокрема, було нараховано виходячи зі ставки
продавця-касира 160 гр. та додаткових виплат за вересень 2001 р.
заробітну плату в розмірі 250 гр., а за жовтень - 350 гр.
Компенсацію за відпустку було нараховано за 14 календарних днів
відповідно до розрахунку за кількістю календарних днів (14х 10, 45
гр. = 146 гр. 36 коп).
Вихідні дні ХХ, ХХ, ХХ та ХХ жовтня 2001 р. були розпорядженням №
1 від ХХ.10.2001 р. встановлені як робочі, оскільки надійшли
замовлення на проведення в ці дні урочистих подій. В рапорті
адміністратора бару-ресторану Р. було вказано, що роботу персоналу
в ці дні погоджено. Від К. не надійшло заяви про надання її інших
днів відпочинку, а тому було проведено оплату роботи в ці дні.
Через помилку про обчисленні нарахування оплата була проведена в
одинарному розмірі, а не в подвійному.
Режим роботи бару-ресторану "УУУ" був визначений відповідно до
розпоряджень №5 та 5, де було передбачено 40-годинний робочий
тиждень. Заробітна плата та компенсаційні виплати нараховувались
відповідно до кількості робочих днів в кожному місяці.
Заява К. про звільнення згідно ч.3 ст.38 КЗпроП України ( 322-08 ) (322-08)
була предметом розгляду на засіданні директорату ЗАТ "ХХХ" і про
прийняте рішення було доведено до відома позивачки. Їй було
запропоновано продовжити роботу на вказаній посаді або розірвати
трудовий договір відповідно до п. 1 ст. 36 або ст. 38 КЗпроП
України ( 322-08 ) (322-08)
.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши
матеріали справи, прийшов до висновку, що позов підлягає
частковому задоволенню за такими підставами.
В ст.38 КЗпроП України ( 322-08 ) (322-08)
закріплено розірвання трудового
договору з ініціативи працівника. В ч. 3 цієї статті передбачено,
що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий
договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним
орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи
трудового договору.
Згідно ст. 44 КЗпроП України ( 322-08 ) (322-08)
передбачена виплата
вихідної допомоги при припиненні трудового договору внаслідок
порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства
про працю, колективного чи трудового договору.
Згідно ст. 115 КЗпроП України ( 322-08 ) (322-08)
заробітна плата
виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки,
встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на
місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти
календарних днів.
Згідно ст. 116 КЗпроП України ( 322-08 ) (322-08)
при звільненні працівника
виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться в
день звільнення.
Згідно ст. 117 КЗпро П України ( 322-08 ) (322-08)
в разі невиплати з вини
власника або уповноваженого органа належних звільненому
працівникові сум, зазначені в статті 116 цього Кодексу ( 322-08 ) (322-08)
,
при відсутності спору про їх розмір підприємство повинно виплатити
працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день
фактичного розрахунку.
В разі якщо звільнений працівник до одержання остаточного
розрахунку стане на іншу роботу, розмір зазначеної в частині
першій цієї статті зменшується на суму заробітної плати, держаної
за новим місцем роботи.
Судом встановлено, що позивачка працювала у відповідача на посаді
касира-контролера з ХХ.04.2001 р. по ХХ.11.2001 р. Наказом від
ХХ.11.2001 р. № 6 її було звільнено згідно ст. 38 КЗпроП України
( 322-08 ) (322-08)
за власним бажанням.
В даному випадку не встановлено в діях відповідача порушень
законодавства про працю, що могло б бути підставою для її
звільнення відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпроП України ( 322-08 ) (322-08)
.
Разом з тим, слід стягнути на її користь часткову оплату за роботу
у вихідні дні в сумі 60 гр. 87 коп.
На підставі викладеного та керуючись ст. 38, 44, 115, 116, 117
КЗпроП України ( 322-08 ) (322-08)
, ст. 15, 30, 62, 203 ЦПК України
( 1501-06 ) (1501-06)
суд,-
вирішив:
позов К. задовольнити частково та стягнути на її користь з ЗАТ
"ХХХ" заробітну плату за роботу у вихідні дні в розмірі 60 гр. 87
коп.
В іншій частині позову відносно зміни формулювання причини
звільнення та стягнення вихідної допомоги та компенсаційних виплат
відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через
районний суд протягом одного місяця з наступного дня після його
проголошення.