Н-ській Районний Суд м. Києва.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Н-ській районний суд М.Києва розглянувши у відкритому судовому
засіданні в м. Києві справу
за позовом Н-ської державної податкової інспекції до п.К., 3
особи: приватний нотаріус, п.О.
про визнання договору дарування недійсним,
встановив :
позивач звернувся до суду із позовом про визнання договору
дарування квартири №1 по вул.Н-ській., б.1 у М.Києві, укладеного
ХХ.ХХ.1997р. між п.О. та п.К., недійсним, посилаючись на те, що на
вказану квартиру був накладений арешт постановою слідчого
ХХ.ХХ.1997р., про що п.О. було повідомлено, і даний договір був
укладений з метою ухилення від можливої конфіскації майна п.О.,
яка засуджена і відбуває покарання, та без наміру створити
юридичні наслідки.
Відповідачка позов не визнала, пояснивши, що її дочка - п.О. не
була повідомлена про накладення арешту на її квартиру, тому мала
право подарувати свою квартиру, вона несе витрати по її утриманню,
там прописана онука, і коли вона приїжджає до М.Києва, там
проживає.
Приватний нотаріус позов не підтримала, посилаючись на те, що
договір укладено згідно вимог законодавства.
П.О., яка відбуває покарання в місцях позбавлення волі, направила
до суду заяву, в якій позов не підтримує, оскільки вона не була
ознайомлена з постановою слідчого про накладення арешту на її
квартиру, тому мала право розпоряджатися нею на власний розсуд.
Суд, вислухавши сторони, вивчивши письмові докази, вважає, що
позов задоволенню не підлягає з таких підстав.
Встановлено, що п.О. була власником квартири п.1 по вул.Н-ській,
б.1 у М.Києві на підставі договору купівлі-продажу від ХХ.ХХ.
1997р. . ХХ.ХХ. 1997р. між п.О. та п.К. був укладений договір
дарування вказаної квартири.
Відповідно до ст. 58 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
недійсною є угода,
укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні
наслідки.
У підтвердження своїх позовних вимог позивач посилається на те, що
п.О., укладаючи угоду дарування, мала намір уникнути можливої
конфіскації її майна, і не мала наміру передавати п.К. своє право
власності на квартиру. Суд вважає, що у судовому засіданні
представник позивача вказане посилання не довів, оскільки на
момент укладання угоди п.О. засуджена не була, її вина судом
встановлена не була, тому відповідно до ст. 62 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
вона вважалася невинуватою у вчиненні злочину і не
повинна була передбачати можливість конфіскації майна, та мала
право розпоряджатися своєю власністю, як це передбачено ст. 41
Конституції України( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
.
Посилання представника позивача на те, що постановою слідчого від
ХХ.ХХ.1997р. на спірну квартиру був накладений арешт, про що п.О.
знала, тому її права власника були обмежені, суд вважає
безпідставним, оскільки відповідно до ст. 126 КПК України
( 1001-05 ) (1001-05)
арешт майна оформляється протоколом, майно, на яке
накладено арешт, описується і передається на зберігання певним
фізичним чи юридичним особам, а з наданих суду матеріалів
вбачається, що протокол опису складено стосовно майна, яке
знаходилося у квартирі п.О. , сама квартира не описувалася, нікому
на зберігання не передавалася, а сам факт направлення копії
постанови у БТІ, не може свідчити про накладенні арешту на
квартиру у відповідності до вимог закону. Крім цього, з наданих
суду матеріалів не вбачається, що п.О. була повідомлена про
накладення арешту на квартиру, а згідно повідомлення Н-ського
міського суду від ХХ.ХХ.1999р. в матеріалах кримінальної справи по
обвинуваченню п.О. відсутня її розписка про ознайомлення з
постановою слідчого про накладення арешту на квартиру.
Таким чином, судом встановлено, що на момент укладення договору
дарування п.О. була власником спірної квартири, не була
повідомлена про накладення арешту на квартиру, вирок суду
винесений не був, тому вона мала право розпоряджатися своєю
власністю.
Також судом встановлено, що п.К., після укладання договору
дарування, несе витрати по утриманню спірної квартири,
використовує її для проживання, тобто користується нею, як
власник. Сам факт непрописки п.К. у спірну квартиру, і
нереєстрація договору у БТІ, не може свідчити, що договір укладено
без наміру створити юридичні наслідки, оскільки прописка та
реєстрація договору є адміністративними актами, необов`язковими
для набуття права власності, і не тягнуть за собою визнання угоди
недійсною.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.41, 62 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, ст.ст. 15, 30, 62, 202 ЦПК України
( 1501-06 ) (1501-06)
,
вирішив :
у задоволенні позову Н-ської ДПІ до п.К. про визнання договору
дарування недійсним, відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського міського суду через
районний суд протягом 10 днів.