Н-СЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м.КИЄВА
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2000р.
районний суд м. Києва розглянувши у відкритому судовому засіданні
в залі суду в м. Києві справу за позовом п.І, п.К., п.М. до п.В.,
районної державної адміністрації м. Києва, 3 особа державне
комунальне підприємство житлового господарства району м. Києва
- про визнання приватизації квартир недійсними - суд
ВСТАНОВИВ :
позивачі звернулися до суду із позовом, в якому просять визнати
недійсною приватизацію квартир №1 та №2 по вул.Н-ській у м. Києві,
посилаючись на те, що спірні квартири приватизовані, як
ізольовані, однак вони не є ізольованими, а складають одну
комунальну квартиру, і при приватизації у 1994р. відповідачем
своєї частини квартири, не була отримана їх згода на приватизацію,
як сусідів по комунальній квартирі. Крім цього, позивачі вказують,
що при приватизації відповідачем своєї частини квартири, у його
приватизаційні документи був внесений коридор, площею 3,2 кв.м,
який є входом і у їх квартиру і завжди був у загальному
користуванні, так як іншого входу до їх квартири не має.
Представник відповідача позов не визнав, посилаючись на те, що
квартири №1 та №2 по вул. Н-ській м. Києві є ізольованими, тому
при здійснені приватизації відповідач не повинен був отримувати
згоду позивачів, а коридор 3.2 кв.м. завжди входив до загальної
площі квартири №2, за нього вносилася плата, а позивачі мають
інший вихід через кухню квартири, а також заклали вихід із
кімнати, площею 15 кв.м. Крім цього, представник відповідача
стверджує, що позивачі незаконно займають кімнату, площею 19кв.м.
Представник держадміністрації позов не визнала, посилаючись на те,
що приватизація здійснена на документах, наданих сторонами, з
якими вони погодилися і не оспорювали, і не має підстав визнавати
приватизацію недійсною.
Представник ДКХЖГ, не заперечуючи проти позову, покладається на
рішення суду.
Суд, вислухавши сторони, експерта, вивчивши матеріали справи та
оглянувши спірні квартири, вважає, що позов підлягає задоволенню з
таких підстав.
Встановлено, що п.А. на підставі ордеру від ХХ.ХХ.1968р. була
надана одна кімната, площею 13,4 кв. м. у квартирі 23 по
вул.Н-ській у м. Києві на сім'ю з двох осіб: вона та дочка п.М. .
На момент приватизації у 1995р. сім'я М.К. займала дві кімнати,
площею 35,1 кв.м і в ній були прописані : п.А., п.І., п.Н., п.Т.
На момент розгляду справи п.А. померла, і до участі у справі, як
одна із її спадкоємців, була притягнена п.М., яка прописана у
квартирі.
Також встановлено, що на підставі ордеру від ХХ.ХХ.1965р. п.Р. на
сім'ю із двох особі: вона та її чоловік п.Х. була надана одна
кімната, площею 18кв.м. у квартирі №1 по вул. Н-ській м. Києві .
Рішенням райвиконкому від ХХ.ХХ.1975р. п.Р. тимчасово було
дозволено займати також і кімнату, площею 13 кв.м. у загальній
квартирі №1 по вул. Н-ській м. Києві , а рішенням цього ж комітету
від ХХ.ХХ. 1991р. у зв'язку зі смертю п.Р., наймачем вказаних
приміщень було визнано п.Х. . На момент приватизації вказані
помешкання займали п.Х. та п.В. , а на момент розгляду справи
судом власником приміщень після смерті п.Х. став К.І.В. -
відповідач по справі.
Відповідно до ст.2 п.2 Закону України "Про приватизацію державного
житлового фонду" ( 2482-12 ) (2482-12)
в редакції 19 червня 1992р. не
підлягали приватизації квартири, в яких мешкають два або більше
наймачів, при відсутності згоди всіх на приватизацію займаної
квартири. Зміни у вказану статтю були внесені Законом України від
22 лютого 1994р. ( 3981-12 ) (3981-12)
, де не була передбачена необхідність
у отриманні згоди всіх наймачів комунальної квартири при
здійсненні приватизації окремих її частин.
п.Х. та п.В. звернулися із заявою про приватизацію своєї частини
квартири до органу приватизації Т-ського району м. Києві ХХ.ХХ.
1993р., тому повинні були отримати на це згоду сім'ї М.-К.
Враховуючи, що така згода отримана не була, суд вважає, що при
приватизації частини квартири п.Х. та п.В. був порушений діючий на
той час Закон України "Про приватизацію державного житлового
фонду" ( 2482-12 ) (2482-12)
.
Посилання представника відповідача на те, що на момент
приватизації п.X. та п.В. проживали в ізольованій квартирі №2 ,
суд вважає безпідставним, оскільки належними доказами це не
підтверджено.
З представлених документів вбачається, що у 1975р. п.Р. отримала
дозвіл на зайняття двох кімнат у загальній квартирі №1 , з
поетажного плану, виконаного ХХ.ХХ. 1981р. БТІ вбачається, що
квартира №1 є загальною, має чотири кімнати, дві кухні, дві ванні
кімнати, два туалети, 5 коридорів та один тамбур, площею 3,2
кв.м.і згідно відповіді БТІ від ХХ.ХХ.1997р. по матеріалам
інвентаризаційної справи квартира №1 значиться як одна квартира .
Вказане також підтверджено відповіддю державного комунального
підприємства житлового господарства району м. Києва від ХХ.ХХ.
1997р., згідно якого не виносилося ні рішення райвиконкому, ні
розпорядження держадміністрації про поділ квартири №1 по вул.
Н-ській . Відповідачем суду не було представлено рішення про поділ
квартири №1 на дві квартири, хоча у відповідності до ст.ст.15,30
ЦПК України ( 1501-06 ) (1501-06)
кожна із сторін повинна надати докази
своїх посилань та заперечень.
Посилання представника відповідача на те, що у 1991р. у рішенні
райвиконкому при визнанні п.Х. наймачем жилого приміщення, було
закріплено, що він є наймачем двохкімнатної ізольованої квартири,
що підтверджує, що раніше відбувся поділ квартири, суд вважає
безпідставним, оскільки у рішенні вказана квартира 23, а не 23а, а
слово ізольована суд вважає помилковим, так як в усіх офіційних
документах (інвентаризаційній справі БТІ, ЖЕК-У м. Києва, ДКПЖГ
Т-ського району м. Києва) відсутні будь які відомості про поділ
вказаних квартир. При цьому, суд також враховує, що вказана
помилка могла виникнути у результаті того, що спірні частини
квартири мають окремі кухні, ванні кімнати та туалети, і з`єднанні
тільки тамбуром, площею 3,2 кв.м, який служить загальним виходом
для вказаних частин квартири. Вказане також підтверджується
довідками форми №3, виданими п.І. ХХ.ХХ.1993р. (квартирна справа
000/0-00) та п.М. на протязі 1990 - 27 жовтня 1993р.р. (квартирна
справа № 0000/1-00), де вказано, що квартира №1 по вул. Н-ській у
м. Києві є загальною і К.-М. мають сусіда п.Х. та повідомленням
ЖЕК -У м. Києві від ХХ.ХХ.1998р. про те, що п.В. помилково були
видані документи, що квартири №1 та №2 ізольовані, так як по
матеріалам інвентаризаційної справи значиться тільки одна квартира
№1.
Крім цього, судом встановлено, що при проведені приватизації п.Х.
та п.В., до складу їх частини квартири був безпідставно включений
коридор-тамбур, площею 3, 2 кв.м, оскільки з представлених суду
документів (поетажний план), вбачається, що вказаний тамбур
служить загальним виходом із частин спірної квартири.
Твердження представника відповідача про те, що коридор, площею 3,2
кв.м завжди був у користуванні п.Х. та п.В., про що свідчить те,
що вони за нього сплачували плату, суд вважає безпідставним,
оскільки до ХХ.ХХ.1993р. квартирна плата вносилася, виходячи із
розміру житлової площі, яку займали наймачі. З представленої суду
картки особового рахунку по частині квартири М.-К. за
1981-1996р.р. вбачається, що у загальну площу квартири включені
чотири коридори, у тому числі і площею 3, 2 кв.м, а обчислення
загальної площі є обов'язком працівників ЖЕКу, і при підрахунку
вказаної у картці площі, вбачається, що працівником ЖЕКу була
допущена арифметична помилка, яка не може бути поставлена у вину
позивачам. З картки особового рахунку п.Х. за ці ж роки,
вбачається, що у загальну площу квартири також включено три
коридори, у тому числі і площею 3,2 кв.м , що також підтверджує
той факт, що коридор-тамбур площею 3,2 кв.м був у загальному
користуванні наймачів М.-К. та п.X. При цьому суд також враховує,
що до подачі документів на приватизацію ХХ.ХХ.1993р., п.Х. та п.В.
за спірний коридор сплачували тільки 2 місяці.
Суд вважає, що картка особового рахунку п.А. за 1996р. не може
бути доказом тверджень представника відповідача, оскільки вона
складена на підставі приватизаційних документів.
Твердження представника відповідача про те, що позивачі мають
вихід із квартири, розташований у кухні, а також заклали вихід,
який був у їх кімнаті, площею 15,2 кв.м, якими вони користувалися
і мають можливість користуватися в даний час, спростовується
висновком судової будівельно-технічної експертизи від
ХХ.ХХ.1998р., згідно якої вхід у квартиру №1 із під`їзду будинку
зі сторони вул. Х-ської є конструктивно одним виходом, а вихід з
приміщення кухні, розташованої в частині квартири М.-К., є
допоміжним (евакуаційним), не може бути єдиними та
використовуватися, як головний вихід з квартири .
Вказаний висновок експерт М.В.П. підтвердив у судовому засіданні,
додавши, що вихід із квартири не може бути розташованим у кухні
або жилому приміщенні, а він потребує технічного тамбуру.
У суду не має підстав не довіряти висновку експертів, оскільки він
складений трьома експертами, які мають необхідну освіту та
кваліфікацію, а крім цього, обставини, викладені експертами, та їх
висновки, знайшли своє підтвердження при огляді спірних помешкань
судом, у результаті якого було встановлено, що вихід через кухню
дійсно є запасним, виходить на сходи, якими не користуються інші
мешканці будинку, сходи вузькі, виходять у двір будинку, і вихід
із даного під'їзду закривається працівниками ЖЕКу, які на першому
поверсі зберігають свій інвентар. Також судом встановлено, що
вказаний під'їзд розташований у дворі будинку, вихід з двору
перекривають металеві ворота, які закриваються о 20 год.
працівниками перукарні, яка розташована у дворі.
Твердження представника відповідача про те, що позивачі заклали
вихід із кімнати, площею 15,2 кв.м, суд вважає безпідставним,
оскільки доказів цьому надано не було, при огляді квартири цього
не встановлено, і на всіх поетажних планах, які є в матеріалах
справи, відсутні дані про те, що там коли не будь був вихід. При
огляді встановлено, що у стіні, яка примикає до кімнати позивачів,
площею 15, 2 кв.м, є ніша, яка використовувалася мешканцями
квартири 22, про що свідчить виявлені там судом журнали з
поштовими відмітками. Вказана ніша розташована в іншому під'їзді,
який також виходить у двір будинку, мешканцями будинку не
використовується, під'їзд будинку закривається працівниками ЖЕКу
після закінчення їх робочого дня.
Спростування представником відповідача висновку експертів суд не
приймає, оскільки вони не суттєві, і не викликають у суду сумніву
у дійсності висновку.
Посилання представника держадміністрації м. Києва на те, що
позивачі, подаючи документи на приватизацію, бачили довідку,
видану в ЖЕК-У про те, що їх квартира ізольована, а в їх
технічному паспорті не вказаний коридор 3,2 кв.м., однак вказаного
факту не оспорювали, тому не має на даний час підстав визнавати
приватизацію недійсною, суд вважає безпідставним, оскільки у
судовому засіданні позивачі пояснили, що на вказану обставину
увагу не звернули, коридором 3, 2 кв.м. вони користуватися і не
знали, що він приватизований п.Х. та п.В. Вказане було виявлено у
1997р., коли п.В. вирішив продати квартиру і поставив їх до відома
про те, що квартири ізольовані, а коридор 3, 2 кв.м. належить
йому. Дані покази позивачів у судовому засіданні спростовані не
були та підтверджені наданими суду документами, тому у суду не має
підстав не приймати їх. Крім цього, суд враховує, що заяву на
приватизацію позивачі подали ХХ.ХХ. 1995р., до суду звернулися
ХХ.ХХ.1997р., тому строків позовної давності не пропустили, і
мають право на відновлення своїх порушених прав.
Оцінюючу довідку ЖЕК-У від ХХ.ХХ.1997р. , суд вважає, що вона не
може бути доказом поділу квартир, оскільки в ній зазначено, що
квартири №1та №2 вважаються ізольованими на підставі технічних
паспортів, однак вказані паспорти були видані вже після прийняття
розпорядження про приватизацію вказаних квартир, і не можуть
свідчити про поділ квартири до прийняття рішення про приватизацію.
Виконуючи вимоги касаційної інстанції, позивачами та судом
приймалися міри для виявлення рішення про приєднання кімнати,
площею 19,2кв.м. до особового рахунку п.А., однак позитивних
результатів це не дало. Однак, було виявлено рішення виконкому
районної ради народних депутатів м. Києва від ХХ.ХХ. 1973р.,
згідно якого п.Л., яка мешкала у кімнаті, площею 19 кв.м. у
квартирі №1 по вул. Н-ській у м. Києві надавалася однокімнатна
квартира, щоб в подальшому поліпшити житлові умови працівника
тресту п.А., що свідчить про те, що у 1973р. вирішувалося питання
про приєднання кімнати 19,2кв.м. до особового рахунку п.А. З
наданих суду документів (копії платіжних книжок, карток особового
рахунку) вбачається, що вже у 1981р. родина п.А. займала дві
кімнати у квартирі 23. Ні раніше, ні на момент пред'явлення позову
та розгляду справи судом, держадміністрація м. Києва не пред'явила
позову про виселення родини М.-К. із незаконно займаної ними
кімнати, площею 19 кв.м., що свідчить про те, що власник будинку
визнає за позивачами право користування вказаними кімнатами,
строки позовної давності пропущені, тому у суду не має підстав
вважати, що позивачі незаконно займають вказану кімнату. При цьому
суд також враховує, що відповідач не є власником будинку, і не
може ставити питання про законність чи незаконність займання
помешкань родиною М.-К., а також оспорювати розмір займаного ними
помешкання.
Твердження представника відповідача про те, що надані позивачами
копії розрахункових книжок за 1981-1982, 1985-1986р., направлена
ЖЕК-У картка особового рахунку п.А. за 1981-1996р. є недійсними,
суд вважає безпідставним, оскільки належних доказів цьому
представлено не було, дані записані у картці відповідають
технічному паспорту , а дані, вказані у розрахункових книжках,
відповідають відомостям, вказаним у картці особового рахунку,
внесенні у 1987р. виправлення завірені підписом особи, яка їх
внесла. При цьому, такі ж виправлення у цей же період, які
завірені тією ж особою, були внесені і у картку особового рахунку
п.Х. Також суд не приймає посилання представника відповідача про
недійсних і інших документів (довідок -форми №3, технічних
паспортів та інших), оскільки вони видані офіційними установами і
не викликають у суду сумнівів.
Таким чином, судом встановлено, що при здійснені приватизації п.Х.
та п.В., органу приватизації Т-ської районної держадміністрації м.
Києва були надані неправдиві документи про поділ квартири №1 по
вул. Н-ській б.1 у м.Києві на дві ізольовані квартири та
віднесення тамбуру-коридору, площею 3,2 кв.м. до частини квартири
п.Х.. та п.В. Вказане привело до порушення прав родини М.-К. на
користування загальним входом у їх частину квартири та чинного на
той момент Закону України "Про приватизацію державного житлового
фонду" ( 2482-12 ) (2482-12)
, тому дана приватизація повинна бути визнана
недійсною. Враховуючи, що квартира позивачів також була
приватизована, як ізольована, що не відповідає дійсності,
приватизація вказаної квартири також визнається судом недійсною.
На підставі викладеного, керуючись ст. 2 Закону України "Про
приватизацію державного житлового фонду " ( 2482-12 ) (2482-12)
, ст.ст.
15,30,62, 202 ЦПК України ( 1501-06 ) (1501-06)
, суд -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити.
Визнати недійсними розпорядження органу приватизації району м.
Києва № 0000 від ХХ.ХХ.1994р. та видане на його підставі ХХ.ХХ.
1994р. свідоцтво про право власності на житло - квартиру №2 по
вул. Н-ській б.1 у м. Києві п.В. та п.Х.
Визнати недійсними розпорядження органу приватизації Т-ського
району м. Києва № 000 від ХХ.ХХ.1995р. та видане на його підставі
ХХ.ХХ.1995р. свідоцтво про право власності на житло - квартиру №1
по вул.Н-ській б.1 м. Києві п..А., п.І., П.Н., п.Т.
Рішення може бути оскаржене до Київського міського суду через
районний суд протягом 10 днів.