Н-СЬКІЙ РАЙОННИЙ СУД м.КИЄВА
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.08.1999 року районний суд М.Києва в складі головуючого судді
при секретарі з участю адвоката
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві
цивільну справу за позовом п.О, п.М
до п.Н, 3-я особа 3-я Київська держнотконтора
про визнання договору купівлі-продажу 3\4 частин квартири
недійсним
і зустрічному позову п.Н
до п.О. п.М
про зобов'язання не вчиняти перешкод в користуванні власністю і
визначення конкретного порядку користування жилим приміщенням,-
ВСТАНОВИВ:
Позивачі звернулися до суду з цим позовом, що ХХ.ХХ.1994 року вони
продали відповідачці 3\4 частини своїй квартири № 1 будинку № 1 по
пр-ту Н-ському в м.Києві. Але зробили вони цей крок внаслідок
обману з боку п.Н., її шантажу, погроз про фізичну розправу, збігу
тяжких обставин і крім того, вони були впевнені, що продали 1\4
частину квартири, а не 3\4 частин, грошей за квартиру вони не
отримали.
Відповідачка позов не визнає, пред`явила суду зустрічний позов з
тих підстав, що вона на законних підставах придбала 3\4 частини
спірної квартири, але позивачі перешкоджають їй в користуванні
власністю.
Зустрічний позов п.О. і п.М. не визнають.
3-я особа належним чином повідомлені про день слухання справи,
просять розглянути позов в їх відсутність.
Вислухавши пояснення сторін, свідків, вивчивши матеріали по
справі, суд знаходить, що основний позов задоволенню не підлягає,
а зустрічний повинен бути задоволеним, оскільки в судовому
засіданні встановлено, що спірна квартира № 1будинку № 1 по пр-ту
Н-ському в м.Києві є ізольована трьохкімнатна квартира загальною
площею 59,4 кв.м.
До грудня 1994 року власниками цей квартири були 4 особи : п.О.,
її недієздатна сестра п.В., опікуном якої є п.О., п.М.. і п.Г.,
яка померла ХХ.ХХ.1995 року.
ХХ.ХХ.1994 року п.О., п.Г. і п.М. продали належні їм 3\4 частки
квартири №1 будинку №1 по Н-ському пр-ту в м.Києві п.Н. Цей
договір було складено, підписано і посвідчено в 0-й Київській
держнотконторі М.Києва, зареєстровано в реєстрі за № 0.
Один із продавців своєї частки спірної квартири п.Г. від часу
продажу квартири до часу своєї смерті ХХ.ХХ.995 року ніяких
претензій щодо правомірності продажу квартири не мала.
Після укладеного договору купівлі-продажу 3\4 частин спірної
квартири п.М. добровільно виписався із спірної квартири, п.О.
перепрописалася на 1\4 частину квартири, яка належить її сестрі
п.В., в кімнату жилою площею 9,8 кв.м., куди повністю
переселилася, звільнила для п.Н. дві кімнати в квартирі жилою
площею 14,9 кв.м. і 14,8 кв.м., що відповідало її часткам 3\4,
вивезла решту своїх речей на квартиру до онука. Відповідачка
прописалася на свою частку жилої площі, отримала розрахункову
книжку, почала вносити платежі квартплати і комунальних послуг,
зробила в своїх кімнатах ремонт.
ХХ.ХХ.1997 року (за 5,5 місяців до сплинення строку позовної
давності) позивачі звернулися до суду з даним позовом про визнання
договору купівлі продажу недійсним, висуваючи при цьому в
обгрунтування своєї позиції декілька обставин - обман, збіг тяжких
обставин, застосування погроз і насильства.
Жодна із висунутих позивачами обставин не знайшла свого
підтвердження в судовому засіданні.
Обман. Позивачі посилаються на те, що вони не розуміли того, що
проводять відчуження свого майна, нотаріус не роз`яснювала їм
наслідків договору купівлі-продажу, п.М. нічого не розумів,
оскільки перебував в похмільному стані, п.О. сліпа і не читала
договір, позивачі були впевнені, що продають 1\4 частку квартири,
а не 3\4, грошей за квартиру вони не отримали.
Ці обставини спростовуються показами нотаріуса п.С. , яка допитана
в судовому засіданні в якості свідка, пояснила, що ХХ.ХХ. 1994
року до неї в 0-ю Київську держнотконтору по попередній
домовленості на конкретну годину приїхали позивачі, відповідачка і
п.Г. Сторони просили укласти договір купівлі-продажу належних
позивачам і Г.В. 3\4 частин квартири №1 будинку №2 по Н-ському
пр-ту в м.Києві на користь п.Н. З собою сторони мали усі необхідні
документи. Нотаріус подивилася документи і з`ясувала, що одна із
співвласників квартири п.В. є недієздатною, опікуном якої є п.О.
Нотаріус роз`яснила її, що та, як опікун має переважне право на
купівлю 3\4 частин спірної квартири. п.О. написала заяву, що від
свого права в інтересах п.В. вона відмовляється . Після цього
нотаріус уклала типовий договір купівлі-продажу 3\4 частин
квартири, передала його сторонам на ознайомлення, зачитала вголос,
роз`яснила зміст цього договору і правові наслідки, після чого
договір було підписано сторонами. У нотаріуса не виникло ніяких
сумнівів щодо дієздатності сторін, їх розуміння відбуваючого.
В договорі чітко було зазначено, що предметом договору
купівлі-продажу є 3\4 частини квартири, договір підписували усі
власники продаваємих часток, п.О. письмово відмовилася від
переважного права в інтересах п.В. придбати 3\4 частки квартири.
Після укладення договору п.О.П. ,п.Г. і п.М. звільнили
відповідачці 2 кімнати, що відповідає придбаним нею часткам,
провели перепрописку і переселення згідно наявних часток
власності, оплату квартплати і комунальних послуг п.Н. проводила
із розрахунку 3\4 часток, а п.О. із 1\4 частки, а тому виходячи із
фактичних обставин по справі, суд знаходить встановленим, що
позивачі достовірно усвідомлювали, що вони продали саме 3\4 частки
квартири, а не 1\4 частку.
Основним питанням при вирішенні даного спору було встановлення
грошового розрахунку за придбану частку квартири.
Як встановлено в судовому засіданні, п.Н. і п.М. були знайомі з
1992 року, знаходилися між собою в фактично шлюбних стосунках.
п.М. привів п.Н. в свою квартиру, познайомив із своєю матір`ю п.О.
В них між собою склалися приємні майже родинні стосунки. п.Н. мала
намір одружитися з п.М. і проживати з ним і його матір`ю разом
однією сім`єю.
ХХ.ХХ.1994 року п.М. позичив у п.Н.В. 20 000 доларів США строком
на 1 місяць, т.т. до ХХ.ХХ.1994 року, що підтверджено сторонами і
наданою відповідачкою розпискою, дійсність якої визнав п.М.В.
Оскільки п.М. на кінець року не мав змоги розрахуватися з п.Н. і
сплатити її борг, 3\4 частки спірної квартири були її
запропоновані позивачами і продані як перезалік по несплаченому
боргу на суму 16000 доларів США.
П.Н. погодилася на таку пропозицію, оскільки на кінець 1994 року
її відносини з чоловіком повністю зіпсувалися, і вона змушена була
вирішувати своє питання з житлом. Гроші п.М. не повертав, а
придбання квартири було її вкрай необхідно.
Той факт, що до цього судового засідання п.Н. стверджувала, що
заплатила за квартиру 2 млрд.крб., а зараз посилається на
перезалік по боргам, пояснюється тім, що вона тільки на час цього
судового засідання знайшла цю розписку, яку до цього часу вважала
загубленою при крадіжці із її попередній квартири. П.М. до цього
судового засідання весь час заперечував проти будь яких боргів
п.Н. і тільки після пред`явлення розписки визнав цей факт. Суд
погоджується з її позицією, що посилатися на наявність перед нею
боргів з боку М.В. вона могла лише при наявності розписки.
В судовому засіданні п.М. визнав той факт, що можливість погасити
борг 16000 доларів США можливо лише за 3\4 частки квартири, а не
за 1\4 частку.
При таких обставинах суд приходить до висновку, що договір
купівлі-продажу відбувся в повному обсязі і ніякого обману
позивачів з боку відповідачки не існувало.
Застосування погроз, шантажу та насильства з боку відповідачки на
позивачів також не знайшло свого підтвердження в судовому
засіданні.
Як встановлено в судовому засіданні, в 1996 році відносини Н.М. з
позивачами стали погіршуватися. Виникали між позивачами і
відповідачкою свари, оскільки на цей час п.М. знайшов собі іншу
жінку і перейшов до неї проживати, а п.Н. відмовилася його
прописати на свїй частці квартири. Внаслідок цих свар п.Н.
зверталася за допомогою в Н-ський РУ ГУ МВС України в м.Києві. При
опитуванні позивачів дільничим інспектором ті заявляли, що ніяких
претензій до п.Н. не мають, конфліктів в них не існує, та
перевезла свої речі і розпаковує їх за згодою позивачів.
Позивачі ніколи в правоохоронні органи за допомогою стосовно
погроз, шантажу або фізичної розправи з боку п.Н. не зверталися.
Допитані в судовому засіданні свідки п.А., п.Б., п.Ч. - друзі
позивачів - пояснили суду, що про існування якихось погроз з боку
п.Н. їм відомо лише зі слів п.О. Самі вони особисто ніколи не
чули, щоб п.Н. погрожувала п.О. або будь-кому іншому, хоча
неодноразово бачили її в квартирі разом з позивачами. При тому між
позивачами і відповідачкою в їх присутності були рівні, нормальні
стосунки, вони ніколи не сварилися. В присутності свідків п.О. або
п.М. ніколи ніяких претензій п.Н. стосовно квартири або чого
іншого не висловлювали.
П.З. на прохання п.Н. по її замовленню робила ремонт в її двох
кімнатах, за що п.Н. сплатила їй гроші. Кімнати були повністю
звільнені від меблів та речей п.О. і п.М., п.Н.М. привезла і
розпаковувала свої речі, ніяких свар між відповідачкою і
позивачами не було.
П.Ч. бачила, як п.Н. зі своєю подругою і адвокатом намагалися
увійти в спірну квартиру, оскільки її добровільно квартиру не
відкривали. На запитання сусідки п.Н. відповіла, що вона власник
квартири, і має право увійти в неї, але її в цьому перешкоджають.
Цей факт стався в 1996-1997 роках, т.т. під час погіршених
стосунків, але не під час придбання квартири.
П.А. пояснив, що онук п.О., який має своє власне житло -
двохкімнатну квартиру, нібито переховувався в нього, оскільки
хтось його налякав. Але хто саме, свідок не знає, ніколи не бачив,
щоб хлопцю хтось погрожував, хлопець не називав ніяких прізвищ тих
осіб, хто йому загрожує небезпекою. Свідок стверджує, що онук п.О.
когось боявся з кінця 1994 року по травень 1995 року, коли п.А.
пішов в армію. Але свідок не зміг пояснити, чому хлопцю
продовжували погрожувати ще через 4-5 місяців після продажу
квартири.
Оцінюючи у сукупності покази вищенаведених свідків, суд ставиться
до них критично, оскільки вони дають покази лише зі слів
зацікавлених осіб - позивачів по справі, а особисто свідками
ніяких протиправних дій п.Н. щодо позивачів не були.
Що стосується показів свідка п.У., суд взагалі не може їх
прийняти, оскільки цей свідок повністю зацікавлена в вирішенні
справи, займається підготовкою і залученню адвокатів з боку
позивачів, в попередніх судових засіданнях, що відбулися в
Н-ському райсуді М.Києва, весь час перебувала в судовому засіданні
як вільний слухач.
Таким чином суд знаходить, що посилання позивачів на те, що
договір купівлі-продажу квартири вони склали під застосуванням з
боку п.Н. насильства, погроз та шантажу, не відповідає дійсності і
не може бути підставою для визнання договору недійсним.
Наполягаючи на визнанні договору купівлі-продажу недійсним,
позивачі посилаються на те, що вони його уклали під збігом тяжких
обставин. Однак, ці обставини також не знайшли свого підтвердження
в судовому засіданні.
Дійсно, невістка п.О. померла ХХ.ХХ. 1994 року , п.О. є інвалідом
2-ой групи , є опікуном недієздатної сестри В.П. , в листопаді
1995 року померла її мати п.Г.
Однак, оцінюючи фактичні обставини по справі, суд не може прийти
до висновку, що ці обставини є збігом тяжких обставин, оскільки
п.О. визнана інвалідом 2-ой групи з 1987 року, п.Г., 1909 р.н.
проживала весь час разом з п.О. і померла у віці 86 років через
рік після укладення оскаржуємого договору. На похованні п.Г.. п.М.
присутнім не був зовсім, а п.Н. приймала безпосередню участь (як
працею так і грошами) в підготовці і проведенні поховання.
П.В. на лікуванні в психічної лікарні знаходиться з 1979 року по
цей час, родичі відвідують хвору дуже рідко, від виписки хворої на
тривалий час категорично відмовляються.
До часу смерті дружини п.М. більш року знаходився в фактично
шлюбних стосунках з п.Н.М., якої він постійно скаржився на
поведінку дружини, яка зловживала спиртними напоями. Перебування
п.М. в стані запою суд не може вважати уважною причиною для
визнання договору недійсним.
Відповідно до вимог п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України
від 28 квітня 1978 року № 3 із змінами і доповненнями "Про судову
практику в справах про визнання угод недійсними" ( v0003700-78 ) (v0003700-78)
при вирішенні позовів про визнання угоди недійсною на підставі
ст.57 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, суди повинні мати на увазі, що такі
вимоги можуть бути задоволенні при доведеності фактів обману,
насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони
з другою стороною або збігу тяжких для сторони обставин і
наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням сторони
укласти угоду на вкрай невигідних для неї умовах.
Такі обставини в судовому засіданні встановлені не були, а тому
суд не може прийняти правову позицію позивачів і визнати недійсним
договір купівлі-продажу квартири внаслідок збігу тяжких обставин
для позивачів.
Крім того, суд дає належну оцінку тому факту, що висунуті
позивачами по основному позову обставини визнання договору
купівлі-продажу квартири недійсними, виключають один одного. Якщо
п.О. не знала, що вона продала свою частку квартири і продала її
внаслідок обману, то яким чином вона тоді її продала внаслідок
збігу тяжких обставин і внаслідок застосування до неї погроз.
Таким чином, оцінюючі у сукупності добуті в судовому засіданні
докази, суд знаходить основний позов необгрунтованим, не
доведеним, а тому задоволенню не підлягаючим.
Що стосується зустрічного позову, суд знаходить, що він підлягає
задоволенню, оскільки п.Н., як співвласниця квартири, має право
використовувати своє право власності, а тому позивачі не мають
правових підстав вчиняти ії перешкоди в користуванні її власністю.
Оскільки п.Н.М. має право власності на 3\4 частини спірної
квартири, вона має право визначити порядок користування квартирою,
співвласником якої вона є. При тому суд враховує ті обставини, що
між співвласниками п.Н. і п.О. фактично вже уклався порядок
користування квартирою. Позивачці по зустрічному позову фактично
виділено дві кімнати, що повністю відповідає її часткам власності,
оскільки 9,8 кв.м. складає 1\4 частину спірної квартири і є
окремою кімнатою. Саме таку кімнату, як власниця 1\4 частини,
займає п.О.
Таким чином суд знаходить зустрічний позов обгрунтованим на
Законі, доведений в судовому засіданні і підлягаючим задоволенню.
При вирішенні питання про сплату судових витрат суд виходить із
того, що вартість 3\4 часток квартири відповідає 16000 доларів
США, що встановлено в судовому засіданні. На час розгляду справи
16000 доларів США складають 72000 грн., а тому 5% - розмір
необхідного до сплати держмита складає 3600 грн., які належить
стягнути з п.М., оскільки п.О. як інвалід 2-Ой групи звільнена від
сплати держмита.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.48,50 Закону України "Про
власність", ст.57 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, ст.ст.15, ЗО, 62, 76,
202 ЦПК України ( 1501-06 ) (1501-06)
, суд -
ВИРІШИВ:
В основному позові п.О, п.М до п.Н, 3-я особа: 3-я Київська
держнотконтора про визнання договору купівлі-продажу 3\4 квартири
недійсним відмовити.
Зустрічний позов задовольнити.
Зобов`язати п.О і п.М не вчиняти перешкод п.Н в користуванні її
власністю 3\4 частинами квартири № 1 будинку № 1 по Н-ському пр-ту
в м.Києві.
Визначити конкретний порядок користування жилим приміщенням
квартири № 1 будинку № 1 по пр-ту Н-ському в м.Києві, передавши в
користування п.Н. жилу кімнату жилою площею 14,9 кв.м. і жилу
кімнату жилою площею 14,8 кв.м.
п.О. в інтересах п.В передати в користування жилу кімнату жилою
площею 9,8 кв.м.
Стягнути з п.М. держмито на користь держави в розмірі 3600 грн.
Рішення може бути оскаржено до Київського міського суду через
районний суд на протязі 10 днів.