757/19436/21-ц Про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури - 30.05.2024 Прийняття

позивач - ОСОБА_1, відповідачі: Київська обласна прокуратура, Держава Україна в особі Державної казначейської служби України,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 січня 2022 року у складі судді Хайнацького Є. С. та постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року у складі колегії суддів Заришняк Г. М., Кулікової С. В., Рубан С. М.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київської обласної прокуратури, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури.

Позовна заява мотивована тим, що 12 вересня 2014 року у межах кримінального провадження № 42014110000000224 від 11 червня 2014 року ОСОБА_1 здійснено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 Кримінального кодексу України (далі - КК України (2341-14) ).

Слідчий суддя Печерського районного суду міста Києва 23 жовтня 2014 року відмовив у задоволенні клопотання слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Київської області про застосування до ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді домашнього арешту.

Слідчий суддя Печерського районного суду міста Києва 01 грудня 2014 року відмовив у задоволенні клопотання слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Київської області про відсторонення ОСОБА_1 від посади старшого державного інспектора відділу митного оформлення № 5 митного поста "Святошин" Київської митниці Міністерства доходів і зборів України.

Під час указаного кримінального провадження ОСОБА_1 12 грудня 2014 року повідомлено нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 364 КК України та частиною другою статті 366 КК України.

У період з 14 січня 2015 року до 26 січня 2015 року у мережі Інтернет розміщено публікації щодо позивача "Чиновник Київської митниці обікрав державу на 26 мільйонів", "На Київщині судитимуть митників, які завдали державі шкоди на 26 мільйонів", тому він відчував постійний моральний тиск на роботі та у повсякденному житті, до нього було негативне ставлення зі сторони колег та інших осіб.

Вироком Миронівського районного суду Київської області від 03 червня 2016 року у справі № 371/1252/15-к ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України та виправдано.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 25 серпня 2016 року у справі № 371/1252/15-к апеляційну скаргу прокурора першого відділу управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих прокуратури Київської області задоволено, вирок Миронівського районного суду Київської області від 03 червня 2016 року скасовано та призначено новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 12 травня 2017 року задоволено подання виконуючого обов`язки голови Миронівського районного суду Київської області та передано кримінальне провадження № 371/1252/15-к на розгляд до Кагарлицького районного суду Київської області.

Вироком Кагарлицького районного суду Київської області від 10 лютого 2020 року у справі № 371/1252/15-к ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України, та виправдано.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року у справі № 371/1252/15-к апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, вирок Кагарлицького районного суду Київської області від 10 лютого 2020 року залишено без змін.

Указані дії правоохоронного органу щодо надто тривалого незаконного кримінального переслідування та намагання притягнути позивача до кримінальної відповідальності дискредитували його як державного службовця в очах колег та керівництва Державної митної служби України, принизили його авторитет, честь, гідність та ділову репутацію, завдали моральної шкоди.

Вказував, що незаконно перебував під слідством та судом 6 років 3 місяці 5 днів, тому вважав, що має право на відшкодування моральної шкоди, завданої йому незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та у результаті пережитих моральних страждань, порушення усталених соціальних та сімейних зв`язків, приниження його честі, гідності та ділової репутації.

Спричинену моральну шкоду позивач оцінив в розмірі 1 353 000 грн.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури, у розмірі 1 353 000 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Печерський районний суд міста Києва рішенням від 17 січня 2022 року позов задовольнив частково.

Стягнув з Державної казначейської служби України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 468 866,67 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури.

Стягнув з Київської обласної прокуратури на користь держави 908 грн у відшкодування судового збору.

Стягнув з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 6 135,13 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до вимог Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) ОСОБА_1 має право на відшкодування на його користь за рахунок коштів державного бюджету моральної шкоди, яку слід визначити, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом.

Не погодившись з рішенням Печерського районного суду міста Києва, ОСОБА_1, Державна казначейська служба України, Київська обласна прокуратура оскаржили його в апеляційному порядку.

Київський апеляційний суд постановою від 01 листопада 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_1, Державної казначейської служби України, Київської обласної прокуратури залишив без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 січня 2022 року залишив без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що відшкодована позивачу моральна шкода відповідає фактичним обставинам справи, завданим позивачу моральним стражданням та вимогам закону. Суд першої інстанції правильно визначив розмір моральної шкоди в розмірі, встановленому законом, виходячи із щомісячної мінімальної заробітної плати, визначеної на час захисту порушеного права позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі заступник керівника Київської обласної прокуратури просить рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року скасувати в частині задоволених позовних вимог і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження відповідач посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) України), а саме, що суди не врахували висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17, у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 214/6982/13-ц, від 11 березня 2019 року у справі № 629/795/19, від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 25 квітня 2019 року у справі № 704/696/16, від 06 червня 2019 року у справі № 752/4513/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 340/451/18, від 01 липня 2020 року у справі № 591/5911/17, від 02 вересня 2020 року у справі № 607/8203/18, від 23 вересня 2020 року у справі № 626/608/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 646/1806/18, від 21 жовтня 2020 року у справі № 336/4824/18, від 23 листопада 2020 року у справі № 638/7748/18, від 20 січня 2021 року у справі № 686/27885/19, від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20, судове рішення ухвалено з порушенням пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди неповно з`ясували фактичні обставини справи, не надали належну правову оцінку наявним доказам, позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог.

Заявник зазначає, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, задовольняючи частково позов ОСОБА_1, виходив з доведеності факту незаконного перебування позивача під слідством і судом саме у період з 12 вересня 2014 року до 16 вересня 2020 року (72 місяці та 4 дні), підтвердженого судовими рішеннями у кримінальному провадженні. Проте у цьому випадку наявні обґрунтовані підстави стверджувати про неправильність визначення судами періоду перебування позивача під слідством і судом, що, з урахуванням вимог частини третьої статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" (далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, Закон). Період, за який позивачу може бути відшкодована моральна шкода, у разі її доведення, потрібно обраховувати з 12 вересня 2014 року (з моменту оголошення повідомлення про підозру) до 10 лютого 2020 року (дата постановлення виправдувального вироку Кагарлицьким районним судом Київської області), що становить 64 місяці 22 дні.

Також заявник звертає увагу, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, безпідставно стягнув з Київської обласної прокуратури на користь позивача 6 135,13 грн витрат на професійну правничу допомогу, оскільки останній не довів належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами підстав для відшкодування понесених витрат на правничу допомогу в указаному розмірі.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду заступником керівника Київської обласної прокуратури у лютому 2023 року.

Верховний Суд ухвалою від 01 березня 2023 року відкрив касаційне провадження та витребував цивільну справу з Печерського районного суду міста Києва.

У листопаді 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що згідно з копією витягу з кримінального провадження № 42014110000000224 прокуратура Київської області 11 червня 2014 року внесла до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за фактом вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України.

Слідчий в особливо важливих справах першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Київської області за погодженням зі старшим прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Київської області 12 вересня 2014 року повідомив ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2014 року відмовлено у задоволенні клопотання слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Київської області, погодженого з прокурором прокуратури Київської області, про застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту до підозрюваного ОСОБА_1 та застосовано до підозрюваного запобіжний захід у виді особистого зобов`язання.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 02 грудня 2014 року відмовлено у задоволенні клопотання слідчого прокуратури Київської області про застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту відносно ОСОБА_1 .

Прокуратура Київської області 09 грудня 2014 року внесла до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за фактом вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 366 КК України, що підтверджується копією витягу з кримінального провадження № 42014110000000426.

Слідчий в особливо важливих справах першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Київської області за погодженням зі старшим прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Київської області 12 грудня 2014 року повідомив ОСОБА_1 про нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 364 КК України та частиною другою статті 366 КК України.

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 27 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 26 березня 2015 року, обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні, зокрема за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 364 КК України та частиною другою статті 366 КК України, повернуто прокурору для усунення недоліків.

Вироком Миронівського районного суду Київської області від 03 червня 2016 року у справі № 371/1252/15-к ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 364 КК України, частиною другою статті 366 КК України, та виправдано.

Вироком Кагарлицького районного суду Київської області від 10 лютого 2020 року у справі № 371/1252/15-к ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України, та виправдано у зв`язку з недоведеністю наявності у діянні складу кримінального правопорушення, оскільки надані стороною обвинувачення та зібрані судом під час судового слухання кримінального провадження докази не підтвердили обвинувачення.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, враховуючи таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ). Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у виді арешту чи виправних робіт.

Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).

Статтею 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність" (2135-12) , "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" (3341-12) та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону).

Статтею 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.

Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок про те, що "моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі".

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.

Встановлення правильного періоду перебування особи під слідством і судом впливає на правильність визначення мінімального розміру моральної шкоди, який не може бути зменшено.

Норма частини третьої статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" визначає, що відшкодування моральної шкоди провадиться виходячи з розміру, який не може бути меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, при цьому суди з урахуванням конкретних обставин справи не обмежені у визначенні більшого розміру відшкодування моральної шкоди.

Таким чином, законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, але не граничний.

Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 211/2832/19.

Обґрунтовуючи розмір завданої моральної шкоди, позивач зазначив, що внаслідок неправомірних дій правоохоронних органів через занадто тривале незаконне кримінальне переслідування, незаконне притягнення його до кримінальної відповідальності, які дискредитували позивача, як державного службовця в очах колег та керівництва Державної митної служби України, принизили його авторитет, честь, гідність та ділову репутацію, позивачу завдано значні душевні страждання; тривале незаконне притягнення до кримінальної відповідальності та перебування під слідством більше шести років мало для позивача не лише психотравмуючі наслідки, а й матеріальні, оскільки він був позбавлений кар`єрного росту та отримання вищого спеціального звання, що передбачало збільшення заробітної плати, або бути призначеним на вищу чи іншу керівну посаду. Крім того, під час незаконного кримінального переслідування у мережі Інтернет у період з 14 січня 2015 року до 26 січня 2015 року розміщено публікації з інформацією щодо позивача з назвою "Чиновник Київської митниці обікрав державу на 26 мільйонів", "На Київщині судитимуть митників, які завдали державі шкоди на 26 мільйонів", тому він відчував постійний моральний тиск на роботі та у повсякденному житті, негативне ставлення до своєї особи з боку оточуючих.

На думку позивача, для відновлення нормального психологічного стану та відновлення ділової репутації йому має бути відшкодовано 1 353 000 грн моральної шкоди.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що відповідно до вимог Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) ОСОБА_1 має право на відшкодування на його користь за рахунок коштів державного бюджету моральної шкоди, яку слід визначити, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом.

Факт винесення виправдувального вироку відносно позивача надає йому право на відшкодування моральної шкоди в силу вимог вказаного вище Закону у мінімально визначеному розмірі.

Визначаючи розмір завданої позивачу моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно врахував: негативні наслідки, які продовжувалися для позивача внаслідок тривалого незаконного кримінального переслідування, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Позивач перебував під досудовим слідством та судом більше шести років і за вказаний період перебував у статусі підозрюваного та обвинуваченого, в судовому порядку був змушений доводити свою невинність, позивач жив у постійному страху бути засудженим за нескоєний ним злочин, втратив репутацію добросовісного державного службовця, що мало для нього негативні наслідки та суттєво вплинуло на його психоемоційний стан, а також вимагало додаткових зусиль для організації його життя.

Суди врахували, що за спірний період (перебування під слідством та судом) щодо позивача не вчинялися будь-які незаконні дії, що обмежують права громадян (обшук, виїмка, арешт майна, відсторонення від посади тощо), під вартою він не перебував, тобто, позивач не був обмежений у пересуванні, спілкуванні з людьми та не перебував у несприятливому середовищі.

Отже, враховуючи конкретні обставини справи, характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань позивача, їх тривалість, та керуючись вимогами розумності та справедливості, суди дійшли правильного висновку, що розмір моральної шкоди слід визначити у мінімальному розмірі, встановленому законодавством, що буде достатньою сатисфакцією перенесених позивачем моральних страждань.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", з 01 січня 2022 року встановлено у 2022 році щомісячну мінімальну заробітну плату в сумі 6 500 грн.

Згідно з пунктом 14 частини першої статті 3 КПК України, стадія притягнення до кримінальної відповідальності починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно визначив термін перебування позивача під слідством та судом з 12 вересня 2014 року (з моменту пред`явлення підозри) до 16 вересня 2020 року (набрання чинності виправдувальним вироком Кагарлицького районного суду Київської області від 10 лютого 2020 року, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року), що складає 72 місяці 4 дні.

Враховуючи цей термін та виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, суди дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди на користь позивача у розмірі 468 866,67 грн.

Наведений судом першої інстанції розрахунок, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, відповідачами не спростований.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що суди неправильно визначили період перебування позивача під слідством і судом, який сплив в момент постановлення виправдувального вироку, з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 08 травня 2024 року у справі № 752/7098/22 викладено висновок про те, що "… завершальним днем строку, за який нараховується моральна шкода, завдана громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду - є день набрання законної сили виправдувальним вироком. Відповідно до частини першої статті 43 КПК України виправданим у кримінальному провадженні є обвинувачений, виправдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили. Згідно з частинами першою-четвертою статті 532 КПК України вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок чи ухвала суду, ухвала слідчого судді не набрала законної сили. Судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій набирають законної сили з моменту їх проголошення. Враховуючи наведене, особа перебуває під слідством чи судом до набрання законної сили виправдувальним вироком або судовим рішенням, яким закрито провадження…".

Таким чином, суди правильно визначили період перебування позивача під слідством та судом, тому доводи касаційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, неправомірно стягнув витрати на професійну правничу допомогу, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Згідно з частиною другою статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 3 даної норми встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок про те, що "склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат".

З матеріалів справи вбачається, що позивачем надано на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу: договір про надання правничої допомоги від 11 березня 2021 року, квитанцію від 26 липня 2021 року № 0.0.2210281027.1 про оплату позивачем правничої допомоги в розмірі 17 706 грн, розрахунок суми гонорару за надану правничу допомогу від 19 липня 2021 року, акт здачі-прийняття виконаних робіт (наданої правничої допомоги адвокатом) від 19 липня 2021 року, рахунок-фактуру № 019 від 19 липня 2021 року.

Враховуючи складність даної справи, наданий адвокатом обсяг послуг, затрачений час на надання таких послуг, та з урахуванням співмірності, розумності вказаних витрат, та досвіду адвоката, а також виходячи із конкретних обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з Київської обласної прокуратури на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 6 135,13 грн.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що суди не врахували висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17, у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 214/6982/13-ц, від 11 березня 2019 року у справі № 629/795/19, від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 25 квітня 2019 року у справі № 704/696/16, від 06 червня 2019 року у справі № 752/4513/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 340/451/18, від 01 липня 2020 року у справі № 591/5911/17, від 02 вересня 2020 року у справі № 607/8203/18, від 23 вересня 2020 року у справі № 626/608/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 646/1806/18, від 21 жовтня 2020 року у справі № 336/4824/18, від 23 листопада 2020 року у справі № 638/7748/18, від 20 січня 2021 року у справі № 686/27885/19, від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20, враховуючи наступне.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності необхідно насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Предметом позовних вимог металургійного комбінату у господарській справі № 910/23967/16 є стягнення зайво стягнутих коштів. Вимоги товариства з обмеженою відповідальністю у господарській справі № 920/715/17 (про стягнення збитків, понесених у зв`язку із втратою майна, упущеної вигоди, збитків, що складаються зі стягнутих з позивача на користь третьої особи за судовим рішенням штрафних санкцій і судового збору) мотивовані тим, що збитки, заявлені до стягнення, понесені ним у зв`язку з бездіяльністю управління поліції, яке не повернуло вилучений на підставі ухвали суду товар після скасування арешту на цей товар у повному обсязі та своєчасно. У справі № 464/3789/17 позивач заявив вимоги до інспекції державного архітектурно-будівельного контролю про визнання протиправними дій та скасування припису та постанови, відшкодування моральної шкоди. Предметом позовних вимог в адміністративній справі №750/6330/17 є визнання протиправною бездіяльності міської ради щодо нерозгляду на пленарних засіданнях заяв про відведення земельних ділянок у власність, зобов`язання міської ради розглянути заяви на наступному пленарному засіданні та прийняття рішення по суті порушених у заявах питань, стягнення з міської ради моральної шкоди, зобов`язання надати звіт про виконання постанови суду. Предметом позовних вимог у справі № 180/1735/16-ц є стягнення безпідставно отриманих грошових коштів. У справі № 487/6970/20 громадська організація, яка діяла в інтересах своїх асоційованих членів, звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення компенсації моральної шкоди, завданої її членам. У справі № 214/7462/20 позивач просив стягнути з фізичної особи і товариства з обмеженою відповідальністю майнової та моральної шкоди, оскільки його автомобіль було пошкоджено внаслідок пожежі з вини відповідача.

У зазначених справах не вирішувалося питання відшкодування фізичній особі моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури, а також відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Спірні правовідносини у цій справі та у справах № 910/23967/16,№ 920/715/17,№ 464/3789/17, № 750/6330/17, № 180/1735/16-ц, № 487/6970/20, № 214/7462/20 у порівнюваній ситуації, враховуючи їхні риси насамперед за змістом, а також суб`єктний і об`єктний критерії, не є подібними. Висновки судів не є суперечливими.

У справі № 242/4741/16-ц позивач звернувся до суду з позовом до управління юстиції з вимогами про стягнення судових витрат та моральної шкоди. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року скасовано рішення апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди, справу у цій частині направлено для продовження розгляду, скасовано судові рішення в частині стягнення судових витрат, провадження в справі у цій частині закрито. Касаційний суд вказував, що Державна казначейська служба України та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові; судові витрати були понесені позивачем в якості оплати послуг на правову допомогу при розгляді його скарги на дії державної виконавчої служби; питання про відшкодування судових витрат не може вирішуватись іншим судом або шляхом пред`явлення позову в іншій справі.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року залишено без змін судові рішення, якими закрито провадження у справі № 641/8857/17 в частині позовних вимог фізичної особи до прокуратури, казначейської служби про визнання дій незаконними, а також відмовлено в частині вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями і бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Касаційний суд вказував, що позивач реалізував своє законне право на відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством, рішенням суду в іншій справі відшкодовано йому моральну шкоду, законодавством не передбачено багаторазове відшкодування моральної шкоди за незаконне притягненням особи до кримінальної відповідальності.

Предметом позовних вимог банку у справі № 753/15687/15-ц є стягнення кредитної заборгованості. Верховний Суд у постанові від 14 листопада 2018 року, враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постановою Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 214/6982/13-ц змінено судові рішення; зменшено розмір відшкодування втраченого заробітку, який підлягає стягненню з Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державною казначейською службою України на користь позивача; зменшено розмір відшкодування моральної шкоди, який підлягає стягненню з Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державною казначейською службою України на користь позивача. Касаційний суд вказував, що у зв`язку з досудовим розслідуванням і судовим розглядом кримінальної справи позивач була відсторонена від займаної посади і позбавлена заробітку; встановивши завдання позивачу моральної шкоди у зв`язку з тривалим досудовим розслідуванням і судовим розглядом кримінальної справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про право на її відшкодування, проте не зазначив підстав, за яких визначив розмір відшкодування у сумі, яка перевищує гарантовану законодавством суму відшкодування більш, ніж у десять разів.

Постановою Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 629/795/19 залишено без змін постанову апеляційного суду, якою відмовлено у задоволенні позову про стягнення компенсації моральної шкоди, спричиненої протиправними діями органів досудового розслідування. Постанова мотивована тим, що апеляційний суд дійшов правильного висновку, що належним відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади.

У постанові від 25 квітня 2019 року у справі № 704/696/16-ц Верховний Суд погодився з висновками судів про відмову в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури. Вказував, що позивач під час досудового слідства та протягом судового розгляду давав покази на підтвердження своєї вини й така самообмова була добровільною, завідомо неправдивою та зафіксована в матеріалах кримінальної справи.

У справі № 752/4513/17 позивач просив визнати припиненим його зобов`язання за кредитним договором, визнати припиненим право застави та приватне обтяження застави рухомого майна, виключити з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запису про об`єкт обтяження. Постановою Верховного Суду від 06 червня 2019 року стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю на користь фізичної особи витрати, пов`язані з оплатою правничої допомоги у розмірі 5 000 грн під час розгляду справи в суді касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи (надання консультації та складання відзиву на касаційну скаргу), принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір.

Верховний Суд постановою від 18 грудня 2019 року у справі № 340/451/18 (про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування, прокуратури і суду) скасував судові рішення, справу направив на новий розгляд. Касаційний суд вказував, що суди не встановили фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не перевірили належним чином доводи сторін і надані на їх підтвердження докази та не встановили склад учасників справи.

Постановою Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 591/5911/17 (про відшкодування матеріальної та моральної шкоди) скасовано судові рішення, справу направлено на новий розгляд з тих підстав, що суди не встановили фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не перевірили належним чином доводи сторін і надані на їх підтвердження докази та не встановили склад учасників справи.

У справі № 607/8203/18 позивач зазначав, що йому заподіяно моральну шкоду, яка настала в результаті зневаги його відповідачами, прийнятими ними протиправними рішеннями та протиправною бездіяльністю, а також протиправними діями, направленими на їх вчинення, що скривдило його і принизило його честь, гідність, ділову репутацію, від чого зазнав утиску та обмеження у визнанні, реалізації та користуванні своїми правами і свободами у формі прямої та непрямої дискримінації його за ознакою меншовартості. Постановою Верховного Суду від 02 вересня 2020 року скасовано постанову апеляційного суду про відмову в позові, рішення суду першої інстанції змінено, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача на відшкодування моральної шкоди 4 000 грн, додаткове рішення суду першої інстанції змінено, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача на відшкодування витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді першої інстанції, судовий збір в розмірі 277,40 грн. Касаційний суд вказував, що судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено неправомірність бездіяльності та рішень посадових осіб відповідачів, тому відповідно до статті 1174 ЦК України позивач має право на відшкодування моральної шкоди, що виразилась у душевних стражданнях, завданих такою бездіяльністю та рішеннями посадовими особами вказаних державних органів.

Постановою Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 626/608/18 скасовано судові рішення, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції вказував, що у порушення норми права суд першої інстанції не вирішив питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, а апеляційний суд на зазначені порушення закону уваги не звернув; залучивши до участі у справі в якості відповідача лише Державну казначейську службу України, яка є органом, що здійснює тільки списання коштів з державного бюджету, і не залучивши як відповідачів органи, дії яких, за твердженням позивача, призвели до завдання їй моральної шкоди, суди не встановили всіх фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення цієї справи. Державна казначейська служба України таких дій відносно позивача не вчиняла, тому й об`єктивно не могла надати пояснення з приводу обставин, викладених у позові.

Постановою Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 646/1806/18 скасовано судові рішення, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суд першої інстанції, не вирішив питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, а апеляційний суд на зазначені порушення закону уваги не звернув.

Верховний Суд постановою від 21 жовтня 2020 року у справі № 336/4824/18 залишив без змін судові рішення, якими задоволено частково позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди. Касаційний суд вказував, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування; звертаючись до суду з позовними вимогами про відшкодування моральної шкоди, позивачі не надали доказів наявності обставин, які були б підставами для визначення розміру моральної шкоди у розмірі більшому ніж встановлено вказаною нормою закону; позивачі не були сторонами договорів позики, доказів того, що саме вони за свої кошти погашали відсотки за договором, суду не надано.

Предметом позовних вимог у справі № 638/7748/18 є стягнення заборгованості з орендної плати та пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання. Предметом касаційного перегляду була ухвала апеляційного суду про відмову в задоволенні заяви представника товариства про ухвалення додаткового рішення (постанови) щодо стягнення судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з переглядом справи в суді апеляційної інстанції. Вказана ухвала залишена без змін постановою Верховного Суду від 23 листопада 2020 року, оскільки відповідач не надав суду розрахунків витрат, інших документів, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Постановою Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 686/27885/19 залишено без змін судові рішення, якими відмовлено у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди та майнової шкоди, завданої незаконним рішенням, дією та бездіяльністю органів державної влади. Касаційний суд вказував, що, звертаючись до суду з позовом, позивач не довів належними і допустимими доказами факт завдання йому майнової та моральної шкоди внаслідок невнесення слідчим відомостей про вчинення кримінального правопорушення за його заявою, причинний зв`язок між діями слідчого поліції та настанням тих негативних наслідків, на які він посилався.

Отже, відсутні підстави вважати, що суди у справі, яка переглядається, не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду у справах № 242/4741/16-ц, № 641/8857/17, № 753/15687/15-ц, № 214/6982/13-ц, № 629/795/19, № 704/696/16-ц, № 752/4513/17, № 340/451/18, № 591/5911/17, № 607/8203/18, № 626/608/18, № 646/1806/18, № 336/4824/18, № 638/7748/18, № 686/27885/19, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи, висновки судів не є суперечливими.

Помилковими є доводи касаційної скарги, що суди неповно з`ясували фактичні обставини справи, не надали належну правову оцінку наявним доказам, позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були надані до суду у визначеному процесуальним законом порядку та були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.

При цьому суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.