370/1807/20 Про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства - 29.05.2024 Прийняття

Позовну заяву обґрунтував тим, що 17 грудня 2014 року загальними зборами Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Камілла" (далі - ТОВ "ТД "Камілла") ухвалено рішення, оформлене протоколом № 02-12/2014, про задоволення заяви одного з учасників товариства ОСОБА_2 про вихід зі складу учасників товариства та передачу частки в статутному капіталі, що становить 40 % у розмірі 8 000 000,00 грн, на його користь.

Внаслідок указаного рішення 17 грудня 2014 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Насобіною Г. О. та зареєстрований у реєстрі за № 1491 (далі - Договір купівлі-продажу частки).

Водночас того ж дня ОСОБА_2 письмово просив його зарахувати зустрічні однорідні вимоги, які вони мають один перед одним, тобто врахувати передану частку в статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла" як часткову виплату заборгованості, яка виникла у ОСОБА_2 перед ним.

Зокрема, у заяві про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог від 17 грудня 2014 року ОСОБА_2 зазначив, що має непогашену заборгованість перед ним у розмірі 21 435 721,92 грн, та те, що позивач має перед ОСОБА_2 заборгованість за Договором купівлі-продажу частки у розмірі 8 000 000,00 грн, у зв`язку з чим просить позивача зарахувати однорідні зустрічні грошові вимоги, внаслідок чого загальна заборгованість ОСОБА_2 перед позивачем зменшується на 8 000 000,00 грн, а заборгованість позивача перед ОСОБА_2 у вказаному розмірі за Договором купівлі-продажу частки вважається погашеною.

У свою чергу, ОСОБА_2 у заяві про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог від 17 грудня 2014 року вказав, що "З моменту підписання цієї заяви вважаю, що зобов`язання ОСОБА_1 щодо сплати грошових коштів за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла" таким, що виконано та припинено у повному обсязі, заборгованості ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 немає".

17 грудня 2014 року він прийняв зарахування однорідних зустрічних грошових вимог, про що свідчить його підпис на вказаній заяві.

Однак надалі ОСОБА_2 відступив неіснуючий борг за Договором купівлі-продажу частки своєму адвокатові Денисенку Б. М., який звернувся до Макарівського районного суду Київської області з позовом про стягнення з позивача заборгованості за придбання частки у статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла" (справа № 370/1226/15).

Тобто, 05 травня 2015 року між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 укладено нотаріально посвідчений договір про відступлення права вимоги за вказаним Договором купівлі-продажу частки у ТОВ "ТД "Камілла", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Задніпряним О. М., зареєстрований у реєстрі за № 330 (далі - Договір про відступлення прав вимоги). Отже, відбулась заміна первісного кредитора ОСОБА_2 на нового кредитора ФОП ОСОБА_3 .

Однак, підписуючи Договір про відступлення прав вимоги з ФОП ОСОБА_3, ОСОБА_2 не повідомив останнього про існування заяви про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог від 17 грудня 2014 року.

При цьому факт належності підписів на заяві саме ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтверджується доводами, наведеними у висновку експерта за результатами проведення комплексної судово-технічної експертизи документів та судово-почеркознавчої експертизи від 17 січня 2018 року № 34/37-38/18-23 та висновку експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 24 травня 2018 року № 6144-6146/18-32.

Таким чином, позивач стверджував, що при складенні та підписанні заяви участь брали виключно ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Зауважував, що свідками в межах кримінального провадження №12018110030000588 від 22 січня 2018 року було надано пояснення щодо факту існування заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1, що є підтвердженням доцільності складення заяви про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог від 17 грудня 2014 року та відповідності її обставинам, які виникли на момент укладення договору, і така заява цілком логічно кореспондує характеру правовідносин, які виникли між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

У свою чергу, він отримав можливість надати для розгляду суду копії заяви про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог від 17 грудня 2014 року, висновків експертиз та результати допиту свідків лише з 27 вересня 2019 року, що зумовлено наданням копії таких документів з матеріалів кримінального провадження № 12018110030000588 від 22 січня 2018 року, виділеного з кримінального провадження № 12017110030001017 від 23 лютого 2017 року.

Вважав, що безпосередньо на момент укладення Договору про відступлення прав вимоги, укладеного між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3, заборгованості ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 за Договором купівлі-продажу частки не існувало.

Посилаючись на статті 513, 514, 517, 519 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), позивач вказував на те, що ОСОБА_2 фактично не мав права укладати Договір про відступлення права вимоги, а внаслідок його укладення ОСОБА_2 було порушено вимоги вищевказаних статей ЦК України (435-15) , в той час як безпосередньо на ОСОБА_2 має бути покладено відповідальність за недійсність переданої вимоги.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним оспорюваний Договір про відступлення права вимоги за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла", укладений 05 травня 2015 року між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Задніпряним О. М., зареєстрований у реєстрі за № 330.

Не погоджуючись з указаним позовом, ФОП ОСОБА_3 заявив зустрічний позов до ОСОБА_1, ОСОБА_2, у якому просив суд визнати недійсним правочин - заяву від 17 грудня 2014 року про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Позовну заяву мотивував тим, що 17 грудня 2014 року ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_2 40 % частки статутного капіталу ТОВ "ТД "Камілла" за 8 000 000,00 грн на підставі договору купівлі-продажу частки від 17 грудня 2014 року № 1491.

Згідно з пунктом 6 Договору купівлі-продажу частки ОСОБА_1 зобов`язувався сплатити кошти протягом 60 днів. ОСОБА_1 40 % частки одразу за собою зареєстрував, однак грошові кошти у визначений договором строк не сплатив.

Надалі, 05 травня 2015 року між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 укладений нотаріально посвідчений Договір про відступлення права вимоги за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла" від 17 грудня 2014 року № 1491 та про зміну первісного кредитора на нового.

У травні 2015 року ФОП ОСОБА_3 на правах нового кредитора звернувся до Макарівського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2017 року № 370/1226/15-ц, залишеним без змін постановами Верховного Суду від 25 квітня та від 20 серпня 2018 року, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_3 20 000,00 грн грошових коштів за невиконання зобов`язань за договором поруки; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 7 980 000,00 грн за невиконання умов Договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла" від 17 грудня 2014 року №1491 та умов Договору про відступлення права вимоги; 4 192 000,00 грн як збитків, заподіяних інфляцією; 3% річних від простроченої суми, що становить 370 189,39 грн. На виконання вказаного рішення суду позивачу видано виконавчі документи.

У липні 2020 року боржник ОСОБА_1 звернувся до Макарівського районного суду Київської області (справа № 370/1226/15) із заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 30 липня 2020 року у справі № 370/1226/15, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року, визнано виконавчі листи від 01 березня 2018 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_3 грошових коштів у сумі 12 542 189,39 грн такими, що не підлягають виконанню, оскільки встановлено наявність заяви про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог від 17 грудня 2014 року про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог, згідно з якою заборгованість ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 зменшується зокрема, на 8 000 000,00 грн, а заборгованість ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 в указаному розмірі за Договором купівлі-продажу частки вважається погашеною.

Позивач стверджував, що вказану заяву вважає правочином, який підлягає визнанню судом недійсним з таких підстав.

По-перше, у ОСОБА_2 не було вільного волевиявлення на укладення та підписання оспорюваної заяви. Спірну заяву про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог від 17 грудня 2014 року ОСОБА_2 не підписував, про її існування нічого не знав, що підтверджується його поясненнями від 23 вересня 2020 року, наданими в справі № 370/1226/15.

По-друге, викладені обставини в оскаржуваній заяві про існування у ОСОБА_2 боргу перед ОСОБА_1 у розмірі 21 435 721,92 грн є неправдивими, не відповідають дійсності та жодними доказами не підтверджуються, а тому відповідно до статті 234 ЦК України ця заява про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог є фіктивною.

По-третє, заява про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог від 17 грудня 2014 року суперечить статті 602 ЦК України, відповідно до якої не допускається зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності. З оскаржуваної заяви випливає, що ОСОБА_2 начебто брав у ОСОБА_1 в борг грошові кошти у період з листопада 2008 року до квітня 2013 року. Водночас відсутнє судове рішення про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів, яким би було підтверджено дійсні грошові вимоги до ОСОБА_2 . З огляду на положення статті 602 ЦК України та враховуючи трирічний строк позовної давності, зарахування вимог могло відбутися лише з 17 грудня 2011 року до 17 грудня 2014 року, тобто в межах позовної давності. Відповідно, зарахування всіх інших сум у період з 2008 року до 16 грудня 2011 року є незаконним, оскільки їх зарахування проведено після спливу позовної давності. Виходячи з відомостей в оскаржуваній заяві про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог від 17 грудня 2014 року, в період з 17 грудня 2011 року до 06 березня 2013 року сума зарахування складає лише 2 566 536,00 грн. Інші періоди знаходяться поза строками позовної давності, а отже, не могли бути предметом зустрічного зарахування.

По-четверте, зарахування проведено щодо неоднорідних вимог. Так, відповідно до оскаржуваної заяви про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог, ОСОБА_2 на погашення частини боргу передає корпоративні права, а саме частку у статутному капіталі ТОВ "ТД" Камілла", а не грошові кошти у певній валюті. Таким чином, зустрічні вимоги не є однорідними, зарахування таких зустрічних вимог за відповідним одностороннім правочином - Заявою про зарахування однорідних грошових вимог не відповідає статті 601 ЦК України.

По-п`яте, заяву про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог від 17 грудня 2014 року вчинено після укладення Договору купівлі-продажу частки, пунктом 6 якого передбачено лише здійснення розрахунку за товар у вигляді сплати коштів продавцю. Умовами вказаного договору не передбачено на виконання цього договору укладати новий правочин - заяву про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог. Тобто умови Договору купівлі-продажу частки чітко передбачають обов`язок покупця сплатити за придбаний товар певну грошову суму, а не вчинити зарахування однорідних зустрічних вимог. Також, оскільки договір купівлі-продажу частки вчинений у нотаріальній формі, то відповідно і всі додатки до договору, в тому числі і оскаржувана заява про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог, повинна була вчинятися у нотаріальній формі.

По-шосте, згідно з правовою позицією Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 910/16135/18 не може відбуватися зарахування однорідних зустрічних вимог без наявності відповідного рішення суду, яким би було зафіксовано чіткі розміри грошових сум, які сторони винні одна одній по таким вимогам. Крім того, ОСОБА_3 стверджував, що зарахування однорідних зустрічних вимог між фізичними особами не передбачено ЦК України (435-15) , а це стосується лише господарських відносин, які регулюються статтею 203 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ).

По-сьоме, дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_5 не надавала ОСОБА_2 своєї згоди на укладання та підписання оспорюваної заяви про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог, що є порушенням статті 65 Сімейного кодексу України (далі - СК України (2947-14) ). З огляду на те, що заява про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог від 17 грудня 2014 року по своїй суті є правочином та може вважатися додатком до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла", відповідно, нотаріальна згода дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_5 на укладення ОСОБА_2 оскаржуваної заяви є обов`язковою, так як фактично цей правочин укладено в інтересах сім`ї.

По-восьме, спірна заява про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог протягом 5 років не була предметом розгляду в жодній судовій справі, що ставить під сумнів її справжню природу виникнення. ОСОБА_2 сповістив ОСОБА_1 про відступлення права вимоги ФОП ОСОБА_3, отже, ОСОБА_1 зобов`язаний був станом на той час сповістити нового кредитора ФОП ОСОБА_3 про існування заяви від 17 грудня 2014 року, згідно з якою ОСОБА_1, начебто, не має боргу перед ОСОБА_6, однак цього зроблено не було. Тому ФОП ОСОБА_3 переконував суд, що оспорювану заяву про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог було підроблено на багато пізніше ніж 17 грудня 2014 року.

Саме з моменту винесення Київським апеляційним судом постанови від 07 жовтня 2020 року у справі № 370/1226/15, якою суд визнав виконавчі листи такими, що не підлягають виконанню, та припинив стягнення боргу з ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_3, як новий кредитор, дізнався про існування оскаржуваної заяви. Вказаною постановою апеляційного суду встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не повідомили ФОП ОСОБА_3 про існування заяви про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог. Також постановою підтверджено, що такі дії цих осіб завдають шкоди його правам, як кредитора, внаслідок чого він має право пред`явити до них вимоги про стягнення збитків.

Отже, позивач вважає, що початок перебігу строку позовної давності щодо його права на звернення до суду з цим позовом розпочався саме з моменту винесення Київським апеляційним судом постанови від 07 жовтня 2020 року № 370/1226/15.

На підставі викладеного ФОП ОСОБА_3 просив суд задовольнити вимоги зустрічного позову.

Також, заперечуючи проти вимог за первісним позовом, ФОП ОСОБА_3 подав до суду заяву про застосування позовної давності, згідно з якою вказав, що за нотаріальною завіреною заявою від 05 травня 2015 року № 338 ОСОБА_2 сповістив ОСОБА_1 про відступлення права вимоги за договором купівлі-продажу частки ФОП ОСОБА_3 . Крім того, у травні 2015 року ФОП ОСОБА_3 на правах нового кредитора звернувся до Макарівського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 міг та мав можливість оскаржити договір відступлення у встановлений законом строк. Будь-яких об`єктивних причин, що цьому перешкоджали, ОСОБА_1 суду не наводить.

Водночас позивач за первісним позовом ОСОБА_1, заперечуючи проти зустрічного позову, також подав до суду заяву про застосування позовної давності, в якій вказав, що заява про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог була підписана сторонами 17 грудня 2014 року, і відповідно до неї ОСОБА_2, зазначив, що має непогашену заборгованість перед ОСОБА_1 у розмірі 21 435 721,92 грн, та те, що ОСОБА_1 має перед ОСОБА_2 заборгованість за договором в розмірі 8 000 000,00 грн, а тому просить ОСОБА_1 зарахувати однорідні зустрічні вимоги внаслідок чого загальна заборгованість ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 зменшується на 8 000 000,00 грн, а заборгованість ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 у вказаному розмірі за договором купівлі-продажу частки вважається погашеною. При цьому ОСОБА_2, вказує, що "З моменту підписання цієї заяви вважаю, що зобов`язання ОСОБА_1, щодо сплати грошових коштів за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла" таким, що виконано та припинено у повному обсязі, заборгованості ОСОБА_1, перед ОСОБА_2, немає".

У жовтні 2020 року, тобто майже через 6 років, ФОП ОСОБА_3 подав до Макарівського районного суду Київської області вказану зустрічну позовну заяву про визнання правочину - заяви про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог від 17 грудня 2014 року - недійсною.

Позивач за первісним позовом зазначив, що з урахуванням того, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, то ФОП ОСОБА_3, ще 05 травня 2015 року, під час укладення Договору про відступлення прав вимоги за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі ГОВ "ТД "Камілла", мав дізнатися про наявність заяви про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог.

Проте в той же час ФОП ОСОБА_3 не надано жодних належних та допустимих доказів поважності пропуску позовної давності щодо вимог про визнання заяви про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог від 17 грудня 2014 року недійсною.

Крім того, ОСОБА_1 зазначив про те, що згідно з частиною першою статті 262 ЦК України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності, а тому просив суд застосувати наслідки спливу позовної давності щодо вимог за зустрічною позовною заявою ФОП ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання недійсним правочину - заяви про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог - у справі № 370/1807/20.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 29 жовтня 2021 року вимоги первісного позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ФОП ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що дійсність договору про відступлення права вимоги, укладеного між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3, напряму залежить від дійсності заяви про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог, яку оспорює ФОП ОСОБА_3 .

Водночас, посилаючись на постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року №370/1226/15-ц, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заява ОСОБА_2 від 17 грудня 2014 року про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог не може бути беззаперечним доказом відсутності заборгованості, у зв`язку чим не вбачав підстав для визнання недійсним оспорюваного Договору про відступлення права вимоги.

Крім того, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ФОП ОСОБА_3, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що постановою Київського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року № 370/1226/15-ц встановлено дійсність вимоги ФОП ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за рішенням суду, що набрало законної сили. Дійсність чи недійсність заяви зарахування однорідних зустрічних грошових вимог не впливає на обов`язковість виконання судового рішення та жодним чином не зможе захистити чи поновити порушені права стягувача, а тому ініціювання спору про недійсність заяви зарахування однорідних зустрічних грошових вимог як правочину не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року, з урахуванням ухвали цього ж суду 25 жовтня 2023 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, апеляційні скарги ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Макарівського районного суду Київської області від 29 жовтня 2021 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ФОП ОСОБА_3 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про задоволення зустрічних позовних вимог. Визнано недійсним правочин - заяву від 17 грудня 2014 року про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог, що укладена між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . В іншій частині рішення Макарівського районного суду Київської області від 29 жовтня 2021 року залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині розгляду позовних вимог зустрічного позову ФОП ОСОБА_3 та ухвалюючи в цій частині нове судове рішення про задоволення вимог цього зустрічного позову, апеляційний суд виходив із того, що оскільки грошові вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 на загальну суму 21 435 721,92 грн, які є предметом за заявою від 17 грудня 2014 року, неоднорідні та спірні з огляду на існування між сторонами спору щодо наявності та розміру відповідного зобов`язання, то оспорюваний правочин, оформлений заявою від 17 грудня 2014 року про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, не відповідає вимогам статті 601 ЦК України, що є підставою для визнання його недійсним як такого, що вчинений з недодержанням вимог частини першої статті 203 ЦК України.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині розгляду позовних вимог ОСОБА_1, колегія суддів апеляційного суду погодилася з висновками суду першої інстанції в цій частині та виходила із того, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У листопаді 2022 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Серпутько Я. С., через підсистему "Електронний суд" звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Макарівського районного суду Київської області від 29 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, з урахуванням уточнень, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати повністю; рішення суду першої інстанції скасувати в частині розгляду вимог його позову, ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити вимоги його позову повністю; рішення суду першої інстанції в частині розгляду вимог зустрічного позову ФОП ОСОБА_3 залишити без змін.

Як підставу касаційного оскарження заявник зазначає:

- неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 359/10663/18, у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 758/824/17, від 16 травня 2018 року у справі № 910/17770/17, від 15 серпня 2019 року у справі № 910/21683/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 09 квітня 2019 року у справі № 903/394/18, від 17 листопада 2018 року у справі № 911/205/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ).

- необхідність відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема від 05 листопада 2019 року у справі № 914/2326/18, від 14 липня 2020 року у справі № 910/10471/19, які застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України);

- відсутність висновку Верховного Суду щодо можливості визнати недійсним зарахування зустрічних однорідних вимог за двосторонньою угодою сторін (повноцінним двостороннім правочином) з підстав виникнення після зарахування спору щодо наявності заборгованості у однієї зі сторін та за відсутності законодавчої заборони на таке зарахування (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України);

- необґрунтоване відхиленням клопотання заявника про закриття провадження у справі (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- помилково взяли до уваги обставини, викладені у постанові Київського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року справі 370/1226/15, та не надали належної юридичної оцінки всім наявним у справі доказам і доводам заявника;

- дійшли помилкового висновку про можливість визнання заяви про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог недійсною у цьому спорі в силу положень статей 203, 601 ЦК України, спираючись на ті факти, що ОСОБА_2 не визнає свою заборгованість перед заявником, а заявник не має можливості довести її іншими доказами, ніж самою заявою про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог;

- проігнорували наявність особистого підпису ОСОБА_2 на заяві про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог та не надали оцінку його добросовісності як контрагента за договором;

- не розглянули заяву ОСОБА_1 про застосування позовної давності до позовних вимог ФОП ОСОБА_3 .

Крім того, у касаційній скарзі заявник виклав клопотання про зупинення дії оскаржуваної постанови Київського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

У вересні та жовтні 2023 року ФОП ОСОБА_3 через підсистему "Електронний Суд" подав до Верховного Суду клопотання (заяви) про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 29 жовтня 2021 року, постанову Київського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року та повернення касаційної скарги.

Також у жовтні 2023 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Серпутько Я. С., через підсистему "Електронний суд" подав до Верховного Суду зави (клопотання) про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

У листопаді 2023 року ОСОБА_3 через підсистему "Електронний Суд" подав до Верховного Суду ще одне(-ну) клопотання (заяву) про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 29 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 11 листопада 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Серпутько Я. С., передано на розгляд судді-доповідачу Бурлакову С. Ю. Судді, які входять до складу колегії: Коротун В. М., Червинська М. Є.

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху для усунення недоліків. Зокрема, запропоновано заявнику надати уточнену редакцію касаційної скарги із зазначенням підстав касаційного оскарження, визначених статтею 389 ЦПК України, докази надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи копій цієї касаційної скарги та квитанцію про сплату судового збору за подання касаційної скарги.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 26 січня 2023 року № 124/0/226-23 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями у зв`язку з відрядженням судді Бурлакова С. Ю. до Вищої ради правосуддя.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 січня 2023 року справу призначено судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю. Судді, які входять до складу колегії: Погрібний С. О., Ступак О. В.

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2023 року продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У строк, визначений в ухвалі суду, ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Серпутько Я. С., 17 лютого 2023 року через підсистему "Електронний суд" подав до Верховного Суду клопотання про продовження строку для усунення недоліків касаційної скарги, оскільки до теперішнього часу повний текст постанови Київського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року заявник не отримав.

Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2023 року продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків касаційної скарги.

21 березня 2023 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Серпутько Я. С., через систему "Електронний суд" подав до Верховного Суду заяву про продовження строку усунення недоліків касаційної скарги, оскільки до цього часу повний текст постанови Київського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року заявник не отримав.

Ухвалою Верховного Суду від 27 березня 2023 року продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків касаційної скарги.

02 жовтня 2023 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Серпутько Я. С., через підсистему "Електронний Суд" подав до Верховного Суду заяву про продовження строку усунення недоліків касаційної скарги, оскільки на момент подання заяви повний текст постанови від 10 листопада 2022 року апеляційним судом не складено, тому заявник не має можливості усунути недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2023 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, витребувано матеріали справи № 370/1807/20 із Макарівського районного суду Київської області, надано іншим учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу, відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії Київського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року; відмовлено у задоволенні клопотань (заяв) ФОП ОСОБА_3 про повернення касаційної скарги та відмову у відкритті касаційного провадження у справі.

Також у вказаній ухвалі Верховний Суд вказав на те, що зазначені заявником посилання на пункти 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України не можуть бути підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі у розумінні частини другої статті 389 ЦПК України, з огляду на їх неналежне обґрунтування.

У листопаді 2023 року матеріали справи № 370/1807/20 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2024 року справу № 370/1807/20 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.

Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2024 року № 603/0/226-24 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Відповідно до протоколів повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями і автоматичного визначення складу колегії суддів від 26 та 30 квітня 2024 року справу № 370/1807/20 призначено на розгляд судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю. Судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Коломієць Г. В., Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили та підтверджується матеріалами справи, що 17 грудня 2014 року загальними зборами ТОВ "ТД "Камілла" прийнято рішення, оформлене протоколом № 02-12/2014, про задоволення заяви одного з учасників товариства ОСОБА_2 про вихід зі складу учасників товариства та передачу його частки в статутному капіталі, що становить 40 % у розмірі 8 000 000,00 грн, на користь ОСОБА_1 .

Внаслідок вказаного рішення 17 грудня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Насобіною Г. О. та зареєстрований у реєстрі за № 1491.

Згідно з пунктом 6 вказаного Договору купівлі-продажу частки вартість відчужуваної частки у статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла" у розмірі 40 % становить 8 000 000,00 грн, які ОСОБА_1 зобов`язався сплатити ОСОБА_2 протягом 60 днів з моменту укладення та підписання цього договору, а ОСОБА_2 зобов`язався прийняти вказані кошти.

Відповідно до пункту 15 Договору купівлі-продажу частки дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_5 надала свою згоду ОСОБА_2 на укладення нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла" від 17 грудня 2014 року №1491.

Згідно з копією заяви ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_1 від 17 грудня 2014 року про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог, ОСОБА_2 письмово просив у ОСОБА_1 зарахувати зустрічні однорідні вимоги, які вони мають один перед одним, тобто врахувати передану частку в статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла" як часткову виплату заборгованості, яка виникла у ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 .

Зокрема, в заяві про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог від 17 грудня 2014 року ОСОБА_2 зазначив, що має непогашену заборгованість перед ОСОБА_1 у розмірі 21 435 721,92 грн, та те, що ОСОБА_1 має перед ОСОБА_2 заборгованість за Договором купівлі-продажу частки у розмірі 8 000 000,00 грн, і просить ОСОБА_1 зарахувати однорідні зустрічні грошові вимоги, внаслідок чого загальна заборгованість ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 зменшується на 8 000 000,00 грн, а заборгованість ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 в указаному розмірі за Договором купівлі-продажу частки вважається погашеною.

Також ОСОБА_2 у заяві про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог від 17 грудня 2014 року вказав: "З моменту підписання цієї заяви вважаю, що зобов`язання ОСОБА_1 щодо сплати грошових коштів за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла" таким, що виконано та припинено у повному обсязі, заборгованості ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 немає".

ОСОБА_1 у заяві від 17 грудня 2014 року здійснив напис і проставив підпис про погодження заліку вимог.

Згідно з копією висновку експерта за результатами проведення комплексної судово-технічної експертизи документів та судово-почеркознавчої експертизи від 17 січня 2018 року № 34/37-38/18-23 та висновку експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 24 травня 2018 року № 6144-6146/18-32 підписи у заяві про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог від 17 грудня 2014 року належать ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відповідно до протоколів допиту свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у межах кримінального провадження № 12018110030000588 від 22 січня 2018 року, вказані свідки підтвердили факт існування заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 .

За змістом листа слідчого СВ Білоцерківського ВП ГУНП в Київській області від 27 вересня 2019 року адвокат ОСОБА_1 - ОСОБА_9 отримав з кримінального провадження №12018110030000588 від 22 січня 2018 року копію заяви про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог від 17 грудня 2014 року, висновки експертиз та результати допиту свідків. Також слідчим надано право на розголошення відомостей досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні.

Також судами установлено, що 05 травня 2015 року між ОСОБА_2, як первісним кредитором, та ФОП ОСОБА_3, як новим кредитором, укладено нотаріально посвідчений договір про відступлення права вимоги за вказаним вище Договором купівлі-продажу частки у ТОВ "ТД "Камілла", посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Задніпряним О. М., зареєстрований у реєстрі за № 330.

Згідно з підпунктом 1.1 вказаного Договору про відступлення права вимоги первісний кредитор передає належне йому право вимоги щодо отримання належних йому грошових коштів за відчужену частку у статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла", укладеного 17 грудня 2014 року, а новий кредитор приймає право вимоги у розмірі 8 000 000,00 грн, що належне первісному кредитору, від ОСОБА_1 .

Відповідно до підпункту 3.1.2 Договору про відступлення права вимоги не пізніше 2 робочих днів після набуття чинності цим договором первісний кредитор зобов`язується сповістити письмово боржника про укладення цього договору.

Як передбачено пунктом 3.1.3 Договору про відступлення права вимоги первісний кредитор зобов`язаний передати новому кредитору усі необхідні документи, та засвідчують права, Договору в момент нотаріального посвідчення договору, та інформацію, яка важлива для здійснення, в тому числі, всю наявну інформацію про майно боржника, відомі розрахунки та рахунки боржника, передати всі права, що забезпечували виконання основного договору боржником та сприяти новому кредитору будь-яким дозволеним законом способом у виконанні боржником грошового зобов`язання за основним договором.

Також, підпунктом 3.1.4 Договору про відступлення права вимоги первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги. Первісний кредитор в момент підписання договору засвічує факт повного невиконання згідно з пунктом 6 основного договору боржником, про що надає новому кредитору відповідну нотаріально посвідчену заяву про невиконання повністю грошового зобов`язання боржником в розмірі, що становить 8 000 000,00 грн. Первісний кредитор засвідчує факт настання права вимоги грошових коштів від боржника та відсутності будь-яких додаткових угод до договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла", а саме про розстрочку виконання, зміну способу та форми оплати, договору про спрощення боргу, припинення грошевого зобов`язання будь-яким іншим шляхом.

Згідно з підпунктом 6.9 Договору про відступлення права вимоги дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_5 надала свою згоду ОСОБА_2 на укладення нотаріально посвідченого договору від 05 травня 2015 року № 330 про відступлення права вимоги за Договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла" від 17 грудня 2014 року № 1491, що підтверджується її нотаріальною заявою від 05 травня 2015 року № 329.

Нотаріально посвідченою заявою від 05 травня 2015 року № 338 ОСОБА_2 сповістив ОСОБА_1 про відступлення права вимоги ФОП ОСОБА_3 . Вказана заява була надіслана ОСОБА_1 06 травня 2015 року, про що свідчить опис вкладення у поштове відправлення та чек відділення зв`язку.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 05 вересня 2016 року у справі № 370/1226/15-ц позовні вимоги ФОП ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 20 000,00 грн як майнову поруку згідно з пунктом 1.5 договору "Про відступлення права вимоги за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла"" солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 за прострочення виконання майнового зобов`язання, що виникло з договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла" від 17 грудня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Насобіною Г. О., зареєстрованого за реєстровим № 1491. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ФОП ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 7 980 000,00 грн внаслідок невиконання зобов`язання за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла" від 17 грудня 2014 року та договору про відступлення права вимоги за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла" від 05 травня 2015 року, зареєстрованим в реєстрі № 330. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ФОП ОСОБА_3 заподіяні збитки від інфляції у розмірі 4 192 000,00 грн за час прострочення після спливу 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту вчинення правочину за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла" від 17 грудня 2014 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1491. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ФОП ОСОБА_3 3 % річних від простроченої суми, що становить 370 189, 39 грн, за час прострочення після спливу 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту вчинення правочину за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла" від 17 грудня 2014 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1491. Вирішено питання судових витрат. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_4 до ФОП ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі недійсним відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2017 року у справі № 370/1226/15-ц, з урахуванням змін, внесених у резолютивну частину цього судового рішення постановою Апеляційного суду Київської області від 17 січня 2018 року, апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Макарівського районного суду Київської області від 05 вересня 2016 року за позовом ФОП ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення. Стягнено з громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 на користь суб`єкта підприємницької дальності - ФОП ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 7 980 000,00 грн як невиконане зобов`язання за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла" від 17 грудня 2014 року № 1491 та за договором "Про відступлення права вимоги за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла" від 05 травня 2015 року № 330. Стягнуто з громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 на користь суб`єкта підприємницької діяльності - ФОП ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 4 192 00,00 грн за час прострочення виконання договірних зобов`язань після спливу 60 календарних днів з моменту укладення договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла" від 17 грудня 2014 року № 1491. Стягнуто з громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 на користь суб`єкта підприємницької дальності - ФОП ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 370 189,39 грн, що становить три відсотки річних від простроченої суми за час прострочення виконання договірних зобов`язань після спливу 60 календарних днів з моменту укладення договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла" від 17 грудня 2014 року № 1491. Вирішено питання судових витрат. У задоволенні позовних вимог суб`єкта підприємницької діяльності - ФОП ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів відмовлено. У решті рішення Макарівського районного суду Київської області від 05 вересня 2016 року - залишено без змін.

Постановами Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 квітня 2018 року та від 20 серпня 2018 року у справі № 370/1226/15-ц рішення Макарівського районного суду Київської області від 05 вересня 2016 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2017 року залишено без змін.

На підставі вказаних вище судових рішень у справі № 370/1226/15-ц Макарівським районним судом Київської області були видані виконавчі листи про стягнення з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_3 7 980 000,00 грн, 4 192 000,00 грн, 370 189,39 грн, за якими 14 березня 2018 року приватним виконавцем Наконечним І. М. відкриті виконавчі провадження.

Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 30 липня 2020 року у справі № 370/1226/15-ц визнано такими, що не підлягають виконанню, виконавчі листи від 01 березня 2018 року № 370/1226/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_3 7 980 000,00 грн, 4 192 000,00 грн та 370 189,39 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 370/1226/15-ц вказана вище ухвала суду першої інстанції залишена без змін.

Постановою Київського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року у справі № 370/1226/15-ц ухвалу Макарівського районного суду Київської області від 30 липня 2020 року про визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню, скасовано. Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню.

Водночас постановою Київського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року у справі № 370/1226/15-ц встановлено, що до заяви від 15 липня 2020 року про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, ОСОБА_1 додано копію заяви від імені ОСОБА_2 про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог від 17 грудня 2014 року, адресовану ОСОБА_1, з якої випливає, що загальна сума його грошових зобов`язань за період з листопада 2008 року до квітня 2013 року, яку ОСОБА_1 сплатив ПАТ "Укрсоцбанк" від його імені на погашення заборгованості за кредитним договором від 31 березня 2008 року № 05-038/146, дорівнює 21 435 721,92 грн, які він за домовленістю має повернути на першу вимогу ОСОБА_1 . При цьому у ОСОБА_1 перед ним є непогашене грошове зобов`язання у розмірі 8 000 000,00 грн, що виникло на підставі договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла" від 17 грудня 2014 року, та строк виконання за вказаним договором настав.

У зв`язку з наведеним, ОСОБА_2 просив ОСОБА_1 зарахувати зустрічні однорідні вимоги та зазначив, що з моменту підписання цієї заяви вважатиме, що зобов`язання ОСОБА_1 щодо сплати грошових коштів за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла" таким, що виконано та припинено у повному обсязі, заборгованості ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 не має; зобов`язання ОСОБА_2 таким, що припинено частково, заборгованість ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 становить 13 435 721,92 грн. Вказана заява від 17 грудня 2014 року також підписана ОСОБА_1 17 грудня 2014 року.

Разом з тим судами установлено, що ні в зустрічному позові від 13 листопада 2015 року, ні у власноручно підписаних поясненнях від 18 жовтня 2016 року на апеляційну скаргу, ні в апеляційній скарзі на рішення суду від 05 вересня 2016 року, ні в касаційних скаргах на рішення судів першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1 не вказував про наявність такого факту, як прийняття ним письмової заяви ОСОБА_2 про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог від 17 грудня 2014 року, в якій ОСОБА_2 просив у ОСОБА_1 зарахувати зустрічні однорідні грошові вимоги, які вони мають один перед одним, та що заборгованість ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 у розмірі 8 000 000,00 грн за договором вважається погашеною.

Крім того, колегія суддів уважала обґрунтованими доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо відсутності у матеріалах справи доказів наявності заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_10, що викладені в заяві від 17 грудня 2014 року, оскільки, як випливає з матеріалів справи, крім самої заяви про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог від 17 грудня 2014 року, жодних належних та допустимих доказів наявності боргових зобов`язань ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 на загальну суму 21 435 721,92 грн, ОСОБА_1 та його представниками до справи не надано.

Обставини щодо складання ОСОБА_2 заяви від 17 грудня 2014 року про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог, про наявність яких заявляє ОСОБА_1, у заяві про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, не були повідомлені відповідачем ОСОБА_1 при розгляді справи № 370/1226/15-ц, не були предметом дослідження судів першої, апеляційної та касаційної інстанції, а тому колегія суддів вважала безпідставним висновок суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі про те, що на момент подання позову ФОП ОСОБА_3 до Макарівського районного суду Київської області про стягнення коштів з ОСОБА_1 заборгованості взагалі не існувало.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх правове обґрунтування

Щодо позову ОСОБА_1 .

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов?язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом частини першої статті 202 цього Кодексу правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, законодавством передбачений перелік підстав для визнання правочину недійсним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, суд повинен встановити, зокрема, наявність фактичних обставин, з якими закон пов?язує визнання таких правочинів (договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Обов?язок доведення наявності обставин, з якими закон пов?язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Зі змісту статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Відповідно до статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Відповідно до положень частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла" від 05 травня 2015 року, суд першої інстанції, з висновками якого у цій частині погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та надавши їх належну оцінку, зважаючи на обставини, встановлені судами у преюдиційній справі № 370/1226/15 між тими самими сторонами щодо стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла", яка була відступлена ОСОБА_2 . ФОП ОСОБА_3, спірність вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 на загальну суму 21 435 721,92 грн, правильно виходив із того, що сама заява ОСОБА_2 від 17 грудня 2014 року про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог не може бути беззаперечним доказом відсутності заборгованості ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла" від 17 грудня 2014 року для визнання недійсним оспорюваного договору про відступлення права вимоги за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла" від 05 травня 2015 року.

Верховний Суд погоджується із такими висновками судів та вважає їх правильними та обґрунтованими.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 758/824/17, від 16 травня 2018 року у справі № 910/17770/17, від 15 серпня 2019 року у справі № 910/21683/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 09 квітня 2019 року у справі № 903/394/18, від 17 листопада 2018 року у справі № 911/205/18, підлягають відхиленню з огляду на таке.

На предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів (обставини, на які посилається сторона позивача) і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

Так, у постанові від 18 липня 2018 року у справі № 758/824/17 за позовом про визнання електронних торгів недійсними, Верховний Суд, скасовуючи оскаржувану постанову апеляційного суду та передаючи справу на новий розгляд, дійшов висновку про те, що апеляційний суд не здійснив юридичної оцінки усіх фактичних обставин справи та доводів позивачів, а обмежився лише формальними висновками про те, що позивачі не подали суду доказів на підтвердження своїх позовних вимог; не перевірив, чи правомірно переможця торгів допущено до участі у спірних торгах; не звернув увагу на те, що спірне нерухоме майно продано на торгах за значно нижчою ціною, ніж його ринкова вартість.

У постанові від 16 травня 2018 року у справі № 910/17770/17 за позовом про стягнення заборгованості за договором поставки товару, Верховний Суд, скасовуючи оскаржувану постанову апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, дійшов висновку про те, що оскільки заява відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог не оскаржена та не визнана недійсною у встановленому законодавством порядку, і відповідач реалізував своє право на зарахування зустрічних однорідних вимог з первісним кредитором до моменту отримання від позивача повідомлення про перехід до нього права вимоги на підставі відповідного договору факторингу, з урахуванням положень частини другої статті 516, статей 601, 1085 ЦК України суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо припинення зобов`язань відповідача за договором поставки товару на підставі статті 601 ЦК України, у зв`язку з чим правомірно відмовив у задоволенні позову.

У постанові від 15 серпня 2019 року у справі № 910/21683/17 за позовом про стягнення боргу Верховний Суд, скасовуючи ухвали судів першої та апеляційної інстанцій про закриття провадження у справі та передаючи справу на новий розгляд, дійшов висновку про те, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність предмета спору в частині основної заборгованості зі сплати орендної плати за жовтень та листопад 2017 року у цій справі, зробивши передчасний висновок у вирішенні питання про зарахування зустрічних однорідних вимог про безспірність вимог та настання строку виконання зобов`язання, і, як наслідок, про закриття провадження з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 231 ГПК України.

У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 за позовом про визнання договору оренди неправомірним та повернення земельної ділянки з незаконного володіння Верховний Суд, залишаючи без змін оскаржуване рішення апеляційного суду про відмову у задоволенні позову, дійшов висновку про те, що дії позивача, який уклав додаткову угоду до договору оренди землі, а згодом пред`являє позов про визнання договору оренди землі неукладеним, суперечить його попередній поведінці (укладенню додаткової угоди та отриманню плати за користування земельною ділянкою) і є недобросовісним. Договір оренди землі є укладеним після досягнення сторонами усіх істотних умов, а це відбулося за життя орендодавця і за його підписом і підстав вважати спірний договір неукладним немає.

У постанові від 09 квітня 2019 року у справі № 903/394/18 за позовом про стягнення боргу за послуги балансування обсягів природного газу Верховний Суд, залишаючи без змін оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову, виходив із того, що дії позивача при складанні односторонніх актів про надання послуг балансування (коригуючих актів), розрахунків та рахунків, в яких визначено вартість послуг балансування, свідчать про порушення ним порядку надання послуг балансування, всіх допустимих термінів та строків, передбачених умовами договору та нормами Кодексу ГТС, правил балансування, визначених Законом України "Про ринок природного газу" (329-19) , відсутність обґрунтування реальних витрат, що в свою чергу унеможливило своєчасного самостійного врегулювання небалансу відповідачем і виникнення боргу.

У постанові від 17 листопада 2018 року у справі № 911/205/18 за позовом про стягнення боргу за споживання не облікованої електричної енергії, Верховний Суд, залишаючи без змін оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову, виходив із того, що позивачем належними та допустимими доказами доведено факт вчинення правопорушення відповідачем, як споживачем електричної енергії.

Натомість у справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили того, що у позивача ОСОБА_1 був наявний борг перед відповідачем ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла" від 17 грудня 2014 року. Надалі ОСОБА_2 відступив такий борг за договором купівлі-продажу частки ФОП ОСОБА_3, який потім звернувся до Макарівського районного суду Київської області з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за придбання частки в статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла" (справа № 370/1226/15) і його позов було задоволено. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що заява ОСОБА_2 від 17 грудня 2014 року про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог не може бути беззаперечним доказом відсутності заборгованості ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла" від 17 грудня 2014 року та підставою для визнання недійсним оспорюваного договору про відступлення права вимоги за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла" від 05 травня 2015 року. Також апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ФОП ОСОБА_3 щодо визнання недійсною заяви ОСОБА_2 від 17 грудня 2014 року про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог на підставі статей 203, 215 ЦК України.

Отже, у наведених заявником як приклад постановах суду касаційної інстанції та оскаржуваних судових рішеннях апеляційного суду встановлено різні фактичні обставини справ, а тому доводи заявника про неврахування висновків суду касаційної інстанції щодо застосування норм права є безпідставними.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій помилково взяли до уваги обставини, викладені у постанові Київського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року у справі № 370/1226/15, не надали належної юридичної оцінки всім наявним у справі доказам і доводам заявника; проігнорували наявність особистого підпису ОСОБА_2 на заяві про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог та не надали оцінку його добросовісності як контрагента за договором, Верховний Суд також відхиляє з огляду на те, що вони зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, що в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції при перегляді рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, з якими погодився й апеляційний суд, щодо відмови у задоволенні вимог первісного позову ОСОБА_1 .

Щодо позову ФОП ОСОБА_3 .

Відповідно до частин першої та другої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, установлених договором або законом.

Згідно зі статтею 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї зі сторін.

Відповідно до статей 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; за зобов`язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; в інших випадках, встановлених договором або законом.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними, тобто вони повинні бути однорідними у розумінні їх матеріального змісту, тобто мати однорідний предмет; 3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин, є волевиявленням суб`єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Інститут заліку покликаний оптимізувати діяльність двох взаємозобов`язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, які складають предмети взаємних зобов`язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов`язані з виконанням.

Отже, зарахування можливе при наявності таких умов: зустрічність вимог, тобто сторони беруть участь у двох зобов`язаннях, і при цьому кредитор в одному зобов`язанні є боржником в іншому зобов`язанні; однорідність вимог (гроші, однорідні речі), строк виконання яких настав.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Приватноправовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин.

Схожих висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постановах від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19), від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18).

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України (254к/96-ВР) прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову ФОП ОСОБА_3, суд першої інстанції, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що оскільки постановою Київського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року у справі № 370/1226/15-ц встановлено дійсність вимоги ФОП ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за рішенням суду, яке набрало законної сили, то дійсність чи недійсність оспорюваної заяви ОСОБА_2 про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог від 17 грудня 2014 року не впливає на обов`язковість виконання судового рішення та жодним чином не зможе захистити чи поновити порушені права стягувача.

Натомість скасовуючи законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції в частині розгляду позовних вимог зустрічного позову ФОП ОСОБА_3 та ухвалюючи в цій частині нове судове рішення про задоволення вимог цього позову, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що оскільки грошові вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 на загальну суму 21 435 721,92 грн, які є предметом за заявою про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог від 17 грудня 2014 року, є неоднорідними з вимогами ФОП ОСОБА_3 на загальну суму 8 000 000,00 грн та спірними з огляду на існування між сторонами спору щодо наявності та розміру відповідного зобов`язання, то оспорюваний правочин, оформлений заявою від 17 грудня 2014 року про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог не відповідає вимогам статті 601 ЦК України, що є підставою для визнання його недійсним, як такого, що вчинений з недодержанням вимог частини першої статті 203 ЦК України.

Апеляційний суд проігнорував, що ФОП ОСОБА_3, звертаючись до суду із зустрічним позовом про визнання про недійсною заяви про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог від 17 грудня 2014 року як правочину, вказував, що рішенням Макарівського районного суду Київської області від 05 вересня 2015 року у справі № 370/1226/15, рішенням Апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2017 року, яке постановами Верховного Суду від 25 квітня 2018 року та від 20 серпня 2018 року № 370/1226/15-ц було залишене без змін, ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 7 980 000,00 грн за невиконання умов договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла" від 17 грудня 2014 року № 1491 та умов договору відступлення права вимоги; у сумі 4 192 000,00 грн як збитки, заподіяних інфляцією; 370 189,39 грн - 3% річних від простроченої суми. У задоволенні зустрічних позовів ОСОБА_4, та ОСОБА_1, зокрема про визнання недійсним договору уступки права вимоги, було відмовлено.

Також, ФОП ОСОБА_3 зазначав, що у липні 2020 року боржник ОСОБА_1, в рамках справи № 370/1226/15 звернувся до Макарівського районного суду Київської області з заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, який ухвалою від 30 липня 2020 року № 370/1226/15, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року № 370/1226/15, визнав виконавчі листи від 01 березня 2018 року про стягнення з ОСОБА_1, на користь ФОП ОСОБА_3, грошових коштів у сумі 12 542 189,39 грн, такими, що не підлягають виконанню оскільки встановлено наявність заяви про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог від 17 грудня 2014 року, згідно якої заборгованість ОСОБА_2, перед ОСОБА_1, зменшується, зокрема, на 8 000 000,00 грн, а заборгованість ОСОБА_1, перед ОСОБА_2, у вказаному розмірі за договором купівлі-продажу частки вважається погашеною.

Вказаною заявою про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог від 17 грудня 2014 року ФОП ОСОБА_3, обґрунтовував порушення своїх майнових інтересів щодо виконання судового рішення у справі № 370/1226/15, яке набрало законної сили.

Разом із тим, у цій справі судами було встановлено, що постановою Київського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року № 370/1226/15-ц скасовано ухвалу Макарівського районного суду Київської області від 30 липня 2020 року про визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню. Скасовано також постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року про залишення зазначеної ухвали без змін.

Тож, визнання недійсною заяви ОСОБА_2 про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог від 17 грудня 2014 року не впливає на обов`язковість виконання судового рішення у справі № 370/1226/15 про стягнення боргу за невиконання умов договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла" від 17 грудня 2014 року № 1491 та умов договору відступлення права вимоги і жодним чином не зможе захистити чи поновити порушені права ФОП ОСОБА_3 як стягувача.

Апеляційний суд не надав належного значення тому, що ініціювання спору про недійсність заяви про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог від 17 грудня 2014 року як правочину не для захисту цивільних прав та інтересів ФОП ОСОБА_3 є недопустимим.

Отже, апеляційний суд не спростував належним чином обставин, встановлених районним судом, не врахував висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, у зв`язку з чим скасував законне й обґрунтоване судове рішення суду першої інстанції в частині розгляду позовних вимог зустрічного позову ФОП ОСОБА_3 .

Наведені заявником підстави касаційного оскарження судового рішення, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, та відповідні доводи касаційної скарги частково підтвердилися.

Аргументи касаційної скарги про необґрунтоване відхилення клопотання заявника про закриття провадження у справі в частині вимог зустрічного позову ФОП ОСОБА_3 у зв`язку з неможливістю його розгляду в порядку цивільного судочинства, Верховний Суд відхиляє, оскільки аналіз змісту оскаржуваної постанови апеляційного суду свідчить про те, що вона містить належне обґрунтування підстав відмови у задоволенні такого клопотання заявника про закриття провадження у справі.