754/9102/21 Про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 14.05.2024 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Болотова Є. В., Кулікової С. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Київського обласного центру зайнятості про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Київського обласного центру зайнятості (далі - Київський ОЦЗ) про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтовано тим, що з 04 січня 2011 року по 12 травня 2022 року позивач ОСОБА_1 працювала на посаді начальника відділу організації сприяння працевлаштуванню Київського ОЦЗ.

19 березня 2021 року ОСОБА_1 у встановленому законодавством порядку подала свою декларацію про майновий стан за 2020 рік. При цьому в декларації позивач допустила технічну помилку: зазначено про роботу за сумісництвом протягом березня - листопада 2020 року в ТОВ "НВП ІНВЕСТКОН" та з листопада по 31 грудня 2020 року в ТОВ "НВП ІНВЕСТКОН Україна" помічником бухгалтера, але розмір (цифру) отриманих доходів за сумісництвом не було вказано.

За твердженням позивача протягом 5-7 квітня 2021 року під приводом звинувачення в порушенні Закону України "Про запобігання корупції" (1700-18) (подання завідомо недостовірних відомостей) директором центру ОСОБА_2 за участі провідного інспектора з питань запобігання та виявлення корупції центру ОСОБА_3 та начальника юридичного відділу центру ОСОБА_4 на неї чинився психологічний тиск з метою отримати від неї заяви про звільнення "за власним бажанням".

Під тиском 07 квітня 2021 року вона підписала наданий директором центру бланк (без дати підпису) про звільнення з роботи "за власним бажанням" та передала його особисто директору центру. З моменту підписання бланку заяви будь-які звинувачення в порушенні Закону України "Про запобігання корупції" (1700-18) на її адресу припинилися.

В подальшому ОСОБА_1 чотири рази подавала заяви про відкликання заяви про звільнення "за власним бажанням".

12 травня 2021 року ОСОБА_1 було вручено копію наказу від 28 квітня 2021 року № 140-к про звільнення за власним бажанням згідно із статтею 38 КЗпП України (наказ прийнято на підставі заяви ОСОБА_1 ), вручено трудову книжку. 13 травня 2021 року на картковий рахунок здійснено повний розрахунок.

18 травня 2021 року позивач отримала поштою лист Київського ОЦЗ від 12 травня 2021 року № 1449/09/01-36 за підписом директора центру Дармостука Д. Г. про те, що письмові заяви від 29 квітня 2021 року та від 11 травня 2021 року про відкликання заяви про звільнення "за власним бажанням" залишено без задоволення.

З огляду на викладене, в зв`язку із незаконним звільненням, позивач просила суд:

- поновити ОСОБА_1 на попередній роботі, а саме на посаді начальника відділу організації сприяння працевлаштуванню в Київському ОЦЗ;

- зобов`язати Київський ОЦЗ здійснити виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із незаконним звільненням.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 01 грудня 2022 року у складі судді Панченко О. М. позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ від 28 квітня 2021 року № 140-к Київського ОЦЗ про звільнення з посади начальника відділу організації сприяння працевлаштуванню ОСОБА_1 на підставі пункту 1 статті 38 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на попередній роботі, а саме на посаді начальника відділу організації сприяння працевлаштуванню в Київському ОЦЗ із збереженням надбавок, які були встановлені на момент звільнення.

Стягнуто з Київського ОЦЗ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 13 травня 2021 року по 01 грудня 2022 року у розмірі 517 833,82 грн з наступним утриманням з цієї суми податків і обов`язкових платежів.

Стягнуто з Київського ОЦЗ на користь ОСОБА_1 908,00 грн судового збору.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що позивач не була звільнена після спливу двотижневого строку з моменту подачі нею заяви, а продовжила працювати ще три тижні до 12 травня 2021 року, внаслідок чого дія трудового договору вважається продовженою.

Призначення з 13 травня 2021 року згідно з наказом від 12 травня 2021 № 164 - к на посаду начальника відділу організації сприяння працевлаштування Київського ОЦЗ іншої особи шляхом переведення з Дніпровської районної філії Київського міського центру зайнятості також відбулося поза межами двотижневого строку, передбаченого законодавством, і в період дії продовженого трудового договору з позивачем.

Постановою Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року апеляційну скаргу представника Київського ОЦЗ - ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 01 грудня 2022 року скасовано, постановлено нове рішення наступного змісту.

У задоволенні позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Київського ОЦЗ судовий збір у розмірі 1 362,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відсутність в заяві про звільнення дати подання заяви свідчить про незаконність звільнення на підставі цієї заяви, оскільки заява зареєстрована в день подання в журналі реєстрації заяв на звільнення працівників Київського ОЦЗ.

Письмова форма, передбачена чинним законодавством щодо написання заяви про звільнення позивачем була дотримана. Позивач у заяві вказала прізвище, ім`я, по-батькові, посаду, підставу звільнення та дату звільнення. Вказана заява власноручно підписана позивачем.

Позивач не довела, що написання заяви про звільнення за власним бажанням було вчинено під тиском і її подання і погодження із заступником директора Київського ОЦЗ (профільним куратором) та директором Київського ОЦЗ не відповідало її внутрішній волі. Матеріали справи не містять будь-яких відомостей про звернення позивача до правоохоронних органів із заявою щодо порушення її прав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопада 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її із Деснянського районного суду м. Києва.

06 грудня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 1340/6082/18, від 25 листопада 2019 року у справі № 201/1384/16-ц, від 25 березня 2020 року у справі № 295/14595/17 та інших.

У касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що позивач під примусом та психологічним тиском з боку директора ОСОБА_2 вимушена була написати заяву про звільнення за власним бажанням. Позивач не була звільнення після спливу двох тижнів з моменту подачі нею заяви, а продовжила працювати ще три тижні. Наказ про звільнення було видано поза межами двох тижнів.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи

Суд встановив, що з 04 січня 2011 року по 12 травня 2022 року ОСОБА_1 працювала на посаді начальника відділу організації сприяння працевлаштуванню Київського ОЦЗ.

19 березня 2021 року ОСОБА_1 у встановленому законодавством порядку подала свою декларацію про майновий стан за 2020 рік. В декларації позивач допустила технічну помилку: зазначено про роботу за сумісництвом протягом березня - листопада 2020 року в ТОВ "НВП ІНВЕСТКОН" та з листопада по 31 грудня 2020 року в ТОВ "НВП ІНВЕСТКОН Україна" помічником бухгалтера, але розмір (цифру) отриманих доходів за сумісництвом не було вказано.

08 квітня 2021 року позивач підписала наданий директором центру бланк заяви (без дати підпису) про звільнення з роботи "за власним бажанням" з 12 травня 2021 року.

На виконання доручення директора Київського ОЦЗ ОСОБА_1 надала пояснення з приводу службової записки інспектора з питань запобігання та виявлення корупції ОСОБА_3 в якій додатково зазначила про відкликання своєї заяви на звільнення на підставі статті 38 КЗпП України та завантажила вказану службову записку до системи електронного документообігу "Інтегра - Флоу 2016" 29 квітня 2021 року.

В подальшому, 11 травня 2021 року від позивача на адресу Київського ОЦЗ повторно надійшла службова записка та заява від 29 квітня 2011 про відкликання заяви про звільнення з 12 травня 2021 року.

Заяву про відкликання заяви про звільнення з 12 травня 2021 подано особисто позивачем 11 травня 2021 року до відділу організаційної роботи та архівної справи Київського ОЦЗ та зареєстровано за вх. № 1550/01-35.02.

12 травня 2021 року ОСОБА_1 було вручено копію наказу від 28 квітня 2021 року № 140-к про звільнення за власним бажанням згідно статті 38 КЗпП України (наказ прийнято на підставі заяви ОСОБА_1 ), вручено трудову книжку. 13 травня 2021 року на картковий рахунок здійснено повний розрахунок.

Наказом Київського ОЦЗ від 12 травня 2021 року № 164-к на посаду начальника відділу організації сприяння працевлаштування Київського ОЦЗ призначено ОСОБА_5

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша статті 43 Конституції України).

Згідно із частиною першою статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 369/1906/18 вказано, що: "за змістом статті 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. Отже праву працівника на розірвання трудового договору за власним бажанням за умови попередження роботодавця за два тижні відповідно до частини першої статті 38 КЗпП України кореспондується обов`язок роботодавця оформити відповідним наказом звільнення та виконати обов`язки, визначені статтями 47, 116 КЗпП України.

З матеріалів справи вбачається, що 08 квітня 2021 року позивач підписала бланк заяви про звільнення з роботи "за власним бажанням" з 12 травня 2021 року.

Вказана заява зареєстрована в день подання в Журналі реєстрації заяв на звільнення працівників Київського ОЦЗ.

Встановлено, що письмову форма, яка передбачена законодавством щодо написання заяви про звільнення позивачем була дотримана. Позивач у заяві вказала прізвище, ім`я, по-батькові, посаду, підставу звільнення та дату звільнення. Вказана заява власноручно підписана позивачем.

Тобто, в заяві про звільнення позивач власноруч вказала бажану дату звільнення, а саме 12 травня 2021 року. Роботодавець вказану дату узгодив.

Наказом Київського ОЦЗ від 28 квітня 2021 року позивача звільнено за власним бажання з 12 травня 2021 року на підставі статті 38 КЗпП України. З наказом позивача ознайомлено в день звільнення під особистий підпис та видано трудову книжку, про що є запис в Журналі обліку трудових книжок та вкладишів до них (а. с. 83).

Відповідно до вказаного, доводи позивача про те, що вона не була звільнення після спливу двох тижнів з моменту подачі нею заяви, а продовжила працювати ще три тижні і наказ про звільнення було видано поза межами двох тижнів є безпідставними, оскільки сторони погодити конкретну дату звільнення.

Крім того, у частині другій цієї статті 38 КЗпП України визначено, що якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

З матеріалів справи вбачається, що з метою укомплектувати вакансію начальника відділу організації сприяння працевлаштування, Київським ОЦЗ на адресу Київського міського центру зайнятості (далі - КМЦЗ) направлено лист від 23 квітня 2021 року № 1327/08/01-36 щодо звільнення в порядку переведення ОСОБА_5 - заступника начальника відділу надання соціальних послуг Дніпровської районної філії КМЦЗ для подальшої роботи з Київському ОЦЗ.

На адресу Київського ОЦЗ надійшов лист КМЦЗ від 26 квітня 2021 року № 14-1134/10-21/21 щодо погодження звільнення ОСОБА_5 .

До відділу по роботі з персоналом 27 квітня 2021 року надійшла заява ОСОБА_5 про призначення на посаду начальника відділу організації сприяння працевлаштування Київського ОЦЗ.

Наказом Київського ОЦЗ від 12 травня 2021 року № 164-к на посаду начальника відділу організації сприяння працевлаштування Київського ОЦЗ призначено ОСОБА_5 (а. с. 162).

Про дану обставину ОСОБА_1 було повідомлено листом від 12 травня 2021 року № 1449/09/01-36, який вона отримала 18 травня 2021 року, згідно повідомлення про вручення поштового відправлення.

Згідно із частиною четвертою статті 24 КЗпП України особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації за погодженням між керівниками підприємств, установ, організацій, не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Верховний Суд зазначає, що трудові відносини можуть бути продовжені з працівником, який подав заяву про звільнення у порядку, передбаченому частиною першою статті 38 КЗпП України, лише в разі наявності одночасно двох умов: коли працівник не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору та за умови, коли на його місце не запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 686/21225/17.

Також, позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що заява про звільнення була подана внаслідок вчинення на неї тиску зі сторони відповідача.

Матеріали справи не містять відомостей про звернення позивача до правоохоронних органів з заявою щодо порушення її прав.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції, обґрунтовано вважав, що звільнення позивача проведено з дотриманням вимог трудового законодавства, а тому правильно відмовив у задоволенні позову.

Посилання в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 1340/6082/18, від 25 листопада 2019 року у справі № 201/1384/16-ц, від 25 березня 2020 року у справі № 295/14595/17 та інших є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.