204/8115/21 Про захист прав споживачів та визнання недійсною додаткової угоди до кредитного договору - 13.05.2024 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Мащука В. Ю. від 06 вересня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів:

Лаченкової О. В., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю., від 29 березня 2023 року.

Зміст заявлених позовних вимог

1. У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про захист прав споживачів та визнання недійсною додаткової угоди до кредитного договору.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що 22 червня

2005 року між нею та АТ КБ "ПриватБанк" було укладено кредитний договір

№ DNK0GK00000095, за умовами якого вона отримала грошові кошти у розмірі

46 410,00 дол. США. Кредит наданий в сумі 39 000,00 дол. США на придбання житла та в сумі 7 410,00 дол. США на оплату страхових платежів. Строк повернення кредиту до 19 червня 2025 року.

3. 17 квітня 2013 року між нею та АТ КБ "ПриватБанк" було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № DNK0GK00000095 від 22 червня 2005 року, за умовами якої збільшився обсяг її відповідальності перед банком - сума кредиту збільшилася до 67 173,06 дол. США.

4. Посилалася на те, що зазначена додаткова угода є недійсною, оскільки розмір основної заборгованості за тілом кредиту був збільшений додатковою угодою без фактичного надання грошових коштів.

5. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсною додаткову угоду від 17 квітня 2013 року № 1 до кредитного договору від 22 червня 2005 року № DNK0GK00000095, укладену між нею та АТ КБ "ПриватБанк".

Стислий виклад позиції відповідача

6. АТ КБ "ПриватБанк" заперечувало проти задоволення позовних вимог

ОСОБА_1, посилаючись на їх безпідставність. Відповідач зазначав, що за умовами оспорюваної додаткової угоди сторони погодили реструктурувати заборгованість за кредитним договором від 22 червня 2005 року № DNK0GK00000095, зменшивши її в частині заборгованості за пенею та визначивши умови погашення заборгованості перед банком. Така угода була добровільно підписана позивачкою та певний час виконувалася.

7. Додатково банк зауважував, що строк позовної давності сплив 18 квітня 2016 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

8. Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 вересня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

9. Визнано недійсною додаткову угоду від 17 квітня 2013 року № 1 до кредитного договору від 22 червня 2005 року № DNK0GK00000095, укладену між ОСОБА_1 та АТ КБ "Приватбанк".

10. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

11. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорювана додаткова угода, якою передбачено збільшення розміру непоновлювальної кредитної лінії не шляхом реального збільшення суми кредиту, а за рахунок додавання суми пені, на яку повинна бути зменшена заборгованість по кредиту, є несправедливою та відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України недійсною. Крім того, збільшення суми кредиту за рахунок збільшення сум на оплату страхових платежів з 7 410,00 дол. США до 28 173,06 дол. США, у той час як фактично сплачено на рахунок Страхової компанії "Кредо" кошти у розмірі 887,00 грн та 985,75 грн, не відповідає вимогам закону.

12. При оцінці доводів відповідача про пропуск позовної давності суд першої інстанції зазначав, що відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1, оскільки строк основного зобов`язання, за яким було укладено додаткову угоду, не закінчився.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

13. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення, рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 вересня

2022 року залишено без змін.

14. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо несправедливості та недійсності умов оспорюваної додаткової угоди, а також відсутності підстав для застосування наслідків спливу позовної давності до заявлених позовних вимог.

Узагальнені доводи касаційної скарги

15. У червні 2023 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 вересня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2023 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове судове рішення, яким у позові відмовити.

16. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 25 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16; у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц, від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц, від 28 лютого 2018 року у справі № 909/330/16, від 01 листопада 2018 року у справі № 910/18436/16, від14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010, від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 757/12646/16, від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, від 11 серпня 2021 року у справі № 523/7609/17, від 17 листопада 2021 року у справі № 200/4037/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України).

17. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що судами попередніх інстанцій не враховано, що оспорювана угода укладена між сторонами на добровільних засадах, жодних зауважень чи застережень щодо її умов заявницею не висувалося, більш того, такі умови певний час виконувались нею. Банк вважає, що умови зазначеного правочину в повній мірі відповідають законодавству України, а підстави, передбачені статтями 203, 215 ЦК України, для визнання її недійсною відсутні. Крім того, посилається на те, що ОСОБА_1 не використала свого права на розірвання договором протягом 14 днів з моменту його укладення, жодної заяви до банку не подавала.

18. Зауважує, що застосування положень Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе у тому разі, якщо предметом і підставою позову є ненадання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедуру виконання договору тощо, які передуються укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору застосовується спеціальне законодавство у сфері кредитування.

19. Вважає, що судами попередніх інстанцій не було встановлено, що оспорюваний правочин суперечить інтересам держави і суспільства, презумпція правомірності правочину не спростована.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

20. Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2023 року поновлено

АТ КБ "ПриватБанк" строк на касаційне оскарження рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 вересня 2022 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2023 року, відкрито касаційне провадження у справі № 204/8115/21, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

21. У серпні 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

22. Відповідно до протоколів повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 листопада 2023 року у зв`язку із звільненням у відставку судді ОСОБА_2 справу розподілено судді-доповідачу Русинчуку М. М.

23. Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2023 року відмовлено у задоволенні заяви АТ КБ "ПриватБанк" про зупинення виконання рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 06 вересня

2022 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2023 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

24. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 квітня 2024 року у зв`язку із звільненням у відставку судді ОСОБА_3 справу розподілено судді-доповідачу Синельникову Є. В.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суд не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25. 22 червня 2005 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є

АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № DNK0GK00000095, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу банку строк по 19 червня 2025 року включно, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії, у розмірі 46 410,00 дол. США на придбання житла на вторинному ринку у розмірі 39 000,00 дол. США та на оплату страхових платежів у розмірі 7 410,00 дол. США, зі сплатою за користування кредитом процентів у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту та щомісячної комісії у розмірі 0,18 % від суми наданого кредиту, плюс суми, розрахованої відповідно до пункту 3.11 цього договору. Погашення заборгованості за цим договором повинно було здійснюватися щомісяця в період сплати, за який приймається період з "21" по "28" число кожного місяця, позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі не менше 477,90 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором, яка включає заборгованість за кредитом, щомісячною комісією та відсотками за користування кредитом.

26. Відповідно до заяви на видачу готівки від 22 червня 2005 року ОСОБА_1 видано кошти у сумі 39 000,00 дол. США.

27. Згідно з меморіальним ордером № 95 від 22 червня 2005 року СК "Кредо" перераховано 887,00 грн за договором страхування нерухомості ОСОБА_1 .

28. Відповідно до меморіального ордера № 1822 від 22 червня 2005 року

СК "Кредо" перераховано 985,75 грн за договором особистого страхування

29. 17 квітня 2013 року між ПАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № DNK0GK00000095 від 22 червня 2005 року, відповідно до умов якої зменшено заборгованість, що виникла у період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання цієї додаткової угоди до 17 455,24 дол. США, а саме проценти у розмірі 0,00 дол. США, комісія у розмірі 0,00 дол. США, пеня у розмірі 17 455,24 дол. США; згідно зі статтями 212, 651 ЦК України у разі порушення позичальником будь-якого з зобов`язань, передбачених графіком погашення кредиту (додаток 1 до цієї додаткової угоди) понад 31 день позичальник сплачує банку штраф у розмірі 17 455,24 дол. США. Пункт 1.1 договору викладено у наступній редакції: банк зобов`язується надати позичальнику кредитні кошти шляхом: видачі готівки через касу на строк по 19 червня 2025 року включно у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 67 173,06 дол. США на споживчі цілі: споживчі потреби у розмірі 39 000,00 дол. США, а також у розмірі

28 173,06 дол. США на оплату страхових платежів у випадках та порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 11,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,18 % від суми виданого кредиту щомісяця плюс суми, розрахованої відповідно до пункту 3.11 договору. Періодом сплати слід вважати період з "15" по "20" число кожного місяця.

30. Згідно з додатком до додаткової угоди, щомісячний платіж становить 800,71 дол. США.

31. Відповідно до виписки по кредитному договору ОСОБА_1 за період часу

з 01 січня 1999 року по 29 січня 2022 року ОСОБА_1 здійснювала погашення кредитної заборгованості за кредитним договором №DNK0GK00000095.

32. Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором

від 22 червня 2005 року, укладеним між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1, станом на 18 січня 2022 року заборгованість складає: загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) 37 431, 01 дол. США, у т.ч. залишок простроченої заборгованості за наданим кредитом 13 034, 50 дол. США, загальний залишок заборгованості за процентами 9 437, 14 дол. США, у

т.ч. залишок заборгованості за простроченими процентами 9 181, 89 дол. США, заборгованість з комісії 2 386, 80 дол. США, у т.ч. заборгованість за простроченою комісією 2 316, 80 дол. США, загальна сума нарахованої пені 19 218, 14 дол. США, всього борг за кредитом складає 68 473, 09 дол. США.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

33. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

34. Згідно з положеннями пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

35. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

36. За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

37. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

38. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

39. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

40. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

41. Кредит - це позичковий капітал банку у грошовій формі та в банківських металах, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

42. У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" (3795-17) , який набрав чинності 16 жовтня 2011 року). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України у вказаній редакції).

43. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

44. Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

45. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).

46. За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

47. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

48. Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваної додаткової угоди) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

49. Відповідно до частини п'ятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваної додаткової угоди) до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

50. У постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі

№ 6-2766цс15 викладено висновок, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (пункти 2, 3 частини третьої статті 18 Закону "Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

51. Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).

52. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

53. Встановивши, що умови оспорюваної додаткової угоди передбачають збільшення розміру кредитної невідновлювальної лінії не шляхом реального збільшення суми кредиту, яка підлягає передачі у тимчасове користування позичальниці, а за рахунок додавання 20 763 доларів США, зокрема суми нарахованої пені, на яку відповідно до пункту 1 додаткової угоди повинна бути зменшена заборгованість, суди попередніх інстанцій дійшли загалом обґрунтованого висновку про несправедливість таких умов та наявність підстав для визнання додаткової угоди недійсною.

54. Верховним Судом вже викладався правовий висновок щодо несправедливості таких умов правочину, при яких збільшення розміру невідновлювальної кредитної лінії відбувається не шляхом реального збільшення суми кредиту, а за рахунок додавання суми пені. Так, у постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 524/7790/16 констатовано, що такі зміни до умов кредитного договору є недобросовісними маніпуляціями кредитора, направленими на непропорційне збільшення обсягу відповідальності позичальника у разі невиконання ним зобов`язань за договором, а тому є недійсними.

55. Рішення судів попередніх інстанцій відповідають зазначеному правовому висновку Верховного Суду.

56. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають до застосуванню, надав належну правову оцінку умовам оспорюваного правочину та з урахуванням загальних принципів цивільного судочинства та сформованої Верховним Судом судової практики дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

57. Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

58. Водночас, касаційна скарга не містить доводів щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права в частині вирішення питання про застосування наслідків спливу позовної давності, а тому з огляду на положення статті 400 ЦПК України справа в цій частині не переглядається в касаційному порядку.

59. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин щодо несправедливості передбачених додатковою угодою змін до кредитного договору, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

60. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

61. З урахуванням доводів касаційної скарги АТ КБ "ПриватБанк", які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів попередніх інстанцій.