336/8457/21 Про визнання недійсним договору дарування частини житлового будинку - 09.05.2024 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 серпня 2023 року у складі судді Галущенко Ю. А. та постанову Запорізького апеляційного суду від 07 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З.,

Короткий зміст позовних вимог

1. У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Хамула Н. Г., про визнання договору дарування недійсним.

2. Позовна заява мотивована тим, що жилий будинок за адресою: АДРЕСА_1 належав на праві власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які є дідом та бабою сторін справи по лінії батька.

3. Після укладання шлюбу батьком сторін ОСОБА_5 з їх матір`ю ОСОБА_6 вони за власні кошти побудували у вказаному жилому будинку прибудову та інші будівлі, які згодом оформили у власність у встановленому законом порядку.

4. 31 січня 1989 року Запорізьким міськжилкомунуправлінням були видані наступні правовстановлюючі документи: свідоцтво про право власності на 3/10 частини жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3 № 164 від 31 січня 1989 року, свідоцтво про право власності на 7/10 частини жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_5 № 163 від 31 січня 1989 року.

5. Зважаючи на те, що 7/10 частини спірного жилого будинку ОСОБА_5 та ОСОБА_6 набули за кошти сім`ї під час шлюбу, вказане нерухоме майно є їхньою спільною сумісною власністю, у якій матері сторін ОСОБА_6 належало право власності на 7/20 частин цього будинку.

6. 27 квітня 1990 року ОСОБА_5 П`ятою Запорізькою державною нотаріальною конторою було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 3/10 частини спірного жилого будинку після смерті батьків, з вказаного часу за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на згадуваний вище будинок в цілому.

7. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, відкрилася спадщина за законом, яку прийняли у рівних частках спадкоємці першої черги за законом ОСОБА_5 (чоловік спадкодавця), ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (діти спадкодавця),оскільки проживали з спадкодавцем в жилому будинку на час відкриття спадщини.

8. Спадщину в установленому законом порядку спадкоємці не оформлювали, до нотаріальної контори не звертались, спадкова справа до майна померлої ОСОБА_6 не заводилась.

9. Зважаючи на ці обставини фактично ОСОБА_5 після смерті ОСОБА_6 у спірному жилому будинку в порядку спадкування належало 7/60 частин, загалом його частка складала 46/60 (з розрахунку 7/60+7/20+3/10), сторони по справі також успадкували по 7/60 частин будинку кожна.

10. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, при зверненні до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька в порядку спадкування за заповітом, їй стало відомо, що 04 березня 2013 року ОСОБА_5 уклав договір дарування, за умовами якого 2/3 частини жилого будинку АДРЕСА_1 він подарував відповідачці .

11. Позивачка вважала, що при укладанні оспорюваного договору ОСОБА_5 всупереч вимогам закону розпорядився більшою часткою у жилому будинку, ніж йому належала, чим були порушені її житлові і майнові права і інтереси на користування, володіння і розпорядження належними їй в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_6 7/60 частинами спірного будинку.

12. Враховуючи наведене просила суд визнати недійсним з моменту укладання договір дарування 2/3 частин жилого будинку АДРЕСА_1, укладений 04 березня 2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Хамулою Н. Г., реєстраційний номер 257, стягнути з відповідачки судові витрати.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

13. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 серпня 2023 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 07 листопада 2023 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

14. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанції виходили із того, що позовні вимоги є обґрунтованими, проте під час розгляду справи відповідачем заявлено клопотання про застосування строків позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

15. У грудні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .

16. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

17. Відповідно до розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року № 575/0/226-24 та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 квітня 2024 року справу призначено судді-доповідачеві

Короткий зміст вимог касаційної скарги

18. У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та задовольнити позовні вимоги.

19. Підставою касаційного оскарження заявник вказувала застосування норм права без врахування без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі № 140/2015/17, від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20, від 21 березня 2018 року у справі № 146/293/16-ц, від 11 квітня 2018 року у справі № 146/296/16-ц, постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15.

20. Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що тільки у 2021 році під час оформлення спадкових прав на належну їй частку в майні після смерті ОСОБА_6 було встановлено, що існуючий договір дарування від 04 березня 2013 року перешкоджає їх оформленню, тобто про порушення прав вона дізналась лише у 2021 році.

21. Вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

22. У січні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7, у якому вказано, що судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

23. ОСОБА_5 на праві власності належав в цілому жилий будинок АДРЕСА_1, при цьому 7/10 частин набуто у власність ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності № 163 від 31 січня 1989 року, виданого Міськжитлокомунуправлінням виконкому Запорізької міської ради, інші 3/10 частини успадковані на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого П`ятою Запорізькою державною нотконторою 27 квітня 1990 року за реєстровим № 4-1065.

24. 04 березня 2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування 2/3 частин жилого будинку АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Хамулою Н. Г., реєстраційний номер 257.

25. Згідно абзацу 3 пункту 1 договору відчужувана частина житлового будинку належить дарувальнику на підставі дублікату свідоцтва № НОМЕР_1 про право особистої власності на житловий будинок, виданого Міськжитлокомунуправлінням виконкому Запорізької міської ради народних депутатів 31 січня 1989 року та на підставі дублікату свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого П`ятою Запорізькою державною нотаріальною конторою 27 квітня 1990 року.

Позиція Верховного Суду

26. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

27. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

28. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

29. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

30. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

31. З матеріалів касаційної скарги вбачається, що ОСОБА_1 оскаржує судові рішення судів першої інстанції в частині незгоди щодо пропуску нею строку позовної давності, тому в іншій частині судові рішення не переглядаються.

32. У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що судами попередніх інстанцій не враховано, що тільки у 2021 році під час оформлення спадкових прав на належну їй частку в майні після смерті ОСОБА_6 було встановлено, що існуючий договір дарування від 04 березня 2013 року перешкоджає їх оформленню, тобто про порушення прав вона дізналась лише у 2021 році.

33. Вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

34. Колегія суддів не може погодитись із вказаними доводами касаційної скарги з огляду на наступне.

35. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

36. Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

37. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

38. Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

39. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

40. Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

41. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

42. Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин.

43. Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

44. Під час розгляду справи судами встановлено, що 17 жовтня 2013 року до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення доказів до подання позову з вимогою про витребувати у приватного нотаріуса Хамули Н. Г. копію договору дарування 2/3 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 від 04 березня 2013 року, яким, як вважала позивачка, порушені її майнові права спадкоємця (цивільна справа № 336/8969/13-ц, провадження № 2-з/336/138/2013),заява задоволена ухвалою від 22 жовтня 2013 року.

45. 12 грудня 2013 року до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя надійшов позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл житлового будинку в натурі та визначення порядку користування земельною ділянкою (цивільна справа № 336/10940/13-ц провадження № 2/336/573/2014), який ухвалою від 17 березня 2014 року залишений без розгляду за заявою позивачки.

46. За змістом цього позову ОСОБА_2 зазначала, що є власником 2/3 частин спірного будинку на підставі договору дарування від 04 березня 2013 року, копія позову з додатками, в тому числі і копія оспорюваного договору, були вручені ОСОБА_1 згідно поштового повідомлення 16 січня 2014 року (а. с. 30 цивільної справи № 336/10940/13-ц, провадження № 2/336/573/2014).

47. 14 листопада 2013 року до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування 2/3 частин житлового будинку по АДРЕСА_1, в задоволенні якого відмовлено рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 квітня 2015 року, яке набрало законної сили, та залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 09 липня 2015 року (цивільна справа № 336/9931/13-ц, провадження 2/336/11/2015).

48. 03 червня 2015 року до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування 2/3 частин житлового будинку по АДРЕСА_1, в задоволенні якого відмовлено рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 квітня 2016 року, яке набрало законної сили, та залишено без змін ухвалою Апеляційного суд Запорізької області від 31 серпня 2016 року (цивільна справа № 336/3882/15-ц, провадження 2/336/315/2016).

49. 31 жовтня 2016 року до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування 2/3 частин житлового будинку по АДРЕСА_1, в задоволенні якого відмовлено рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада 2022 року, яке набрало законної сили, та залишено без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 22 лютого 2023 року (цивільна справа № 336/6455/16-ц, провадження2/336/3279/2022).

50. Вказані обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 щонайменше з 16 січня 2014 року була обізнана про зміст оспорюваного договору дарування.

51. У постанові від 27 червня 2018 року в справі № 619/894/16-ц (провадження № 61-5386св18) Верховний Суд сформулював такі висновки щодо застосування статті 261 ЦК України: аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

52. Тому, вирішуючи питання перебігу позовної давності суди попередніх інстанцій при визначенні початку перебігу позовної давності правильно виходили із урахування часу, коли позивачка дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права.

53. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачка не довела, що звернулася до суду у межах строку позовної давності з моменту, коли їй з об`єктивних причин могло бути відомо про порушення її спадкових прав після смерті матері.

54. Доводи заявника у касаційній скарзі на переривання строку позовної давності у зв`язку із звернення до суду з вищевказаними позовами є безпідставними та свідчать про неправильне тлумачення заявником положень статті 264 ЦК України.

55. Посилання заявника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі № 140/2015/17, від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20, від 21 березня 2018 року у справі № 146/293/16-ц, від 11 квітня 2018 року у справі № 146/296/16-ц, постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, відхиляються колегією суддів, оскільки судові рішення у справі, яка переглядається, не суперечать висновкам, які викладені у вказаних постановах.

56. При цьому колегією суддів враховано, що позивач у вказаній справі звернулась із позовом про визнання недійсним договору дарування, про існування якого вона знала з 2014 року, проте вимог про захист своїх спадкових справ протягом тривалого часу не заявляла.

57. Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.