760/21748/19 Про визнання права власності на частину земельної ділянки для обслуговування житлового будинку - 09.05.2024 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_3, на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 22 листопада 2021 року у складі судді Оксюти Т. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року у складі колегії суддів Семенюк Т. А., Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину земельної ділянки для обслуговування житлового будинку.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що він набув у спільну власність із ОСОБА_2 та ОСОБА_4 будинок АДРЕСА_1, а відтак набув право на земельну ділянку пропорційно до його частки у праві власності житлового будинку.

У зв`язку із визнанням права власності та виділенням позивачу в натурі частини будинку АДРЕСА_1, враховуючи перебування земельної ділянки у власності її попереднього власника, до позивача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташована виділена в натурі частина будинку № 40, та частина земельної ділянки, що необхідна для обслуговування вказаної частини житлового будинку.

Зазначив, що частку, яка належала ОСОБА_4 після її смерті успадкувала ОСОБА_2, вона разом із позивачем є співвласниками будинку та земельної ділянки.

Відповідно до висновку експерта від 12 квітня 2021 року № 180/03-2021 для доступу та обслуговування житлового будинку ОСОБА_1 в окреме користування пропонується земельна ділянка "S-1 176, кв. м" площею 0,1765 га, до якої включено частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташована виділена в натурі частина будинку та частини земельної ділянки, необхідна для її обслуговування, а також ОСОБА_1 у спільну власність із ОСОБА_2 по 24,5 кв. м пропонується земельна ділянка "S-3 49 кв. м" площею 0,0049 га, на якій над частиною будинку ОСОБА_2 розташована інша виділена в натурі ОСОБА_1 частина будинку.

Тобто вказаний варіант поділу земельної ділянки у висновку експерта від 12 квітня 2021 року № 180/03-2021 враховує як ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташована виділена позивачу в натурі частина будинку, так і частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування.

Крім того, оскільки в частині будинку приміщення сторін знаходяться на одній площі (окремі приміщення ОСОБА_1 розташовані на другому поверсі над приміщеннями ОСОБА_2 ) варіант поділу земельної ділянки у висновку експерта від 12 квітня 2021 року № 180/03-2021 передбачає залишення ділянки під цією частиною будинку у спільній власності.

Посилаючись на зазначені обставини та з урахуванням заяви про збільшення (уточнення) позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право приватної власності на частину земельної ділянки площею 0,01765 га (176,5 кв. м) від земельної ділянки загальною площею 0,0603 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, що необхідна для доступу та обслуговування житлового будинку ОСОБА_1 площею 110,4 м, яка згідно з варіантом виділу ОСОБА_1 1/3 частини земельної ділянки від загальної площі 0,0603 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, з урахуванням фактичної площі будинку, що перебуває у власності ОСОБА_1, описана в дослідницькій частині та зображена на малюнку № 7 висновку експерта від 12 квітня 2021 року № 180/03-2021, обмежена лініями розподілу:

- від точки "13" лінія розподілу довжиною 1,83 м проходить від вулиці Зеленої до житлового будинку в точку "3";

- від точки "3" лінія проходить по лінії розподілу будинку через точку "9" в точку "8";

- від точки "8" лінія розподілу довжиною 13,26 м проходить в точку "10";

- від точки "10" лінія розподілу довжиною 6,18 м проходить в точку "11";

- від точки "11" лінія розподілу довжиною 27,78 м проходить по спільній межі з ділянкою ОСОБА_5 в точку "Б";

- від точки "Б" лінія розподілу довжиною 6,73 м проходить по землях загального користування (вулиця Зелена) в точку "13" та виділити її ОСОБА_1 в натурі.

Визнати за ОСОБА_1 право спільної власності з ОСОБА_2, з частками по 1/2 кожному, на частину земельної ділянки площею 0,0049 га (49 кв. м) від земельної ділянки загальною площею 0,0603 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка згідно з варіантом виділу ОСОБА_1 1/3 частини земельної ділянки, від загальної площі 0,0603 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, з урахуванням фактичної площі будинку, що перебуває у власності ОСОБА_1, описана в дослідницькій частині та зображена на малюнку № 7 висновку експерта від 12 квітня 2021 року № 180/03-2021.

Встановити сервітут на земельну ділянку площею 0,0008 (8 кв. м) для доступу та обслуговування частини житлового будинку ОСОБА_1, яка згідно з варіантом виділу ОСОБА_1 1/3 частини земельної ділянки, від загальної площі 0,0603 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, з урахуванням фактичної площі будинку, що перебуває у власності ОСОБА_1, описана в дослідницькій частині та зображена на малюнку № 7 та № 8 жовтим заштрихованим кольором, висновку експерта від 12 квітня 2021 року № 180/03-2021, позначена точками: 3-14-15-4-3 і "S4-8 кв. м".

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 22 листопада 2021 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на частину земельної ділянки площею 0,01765 га (176,5 кв. м) від земельної ділянки загальним розміром 0,0603 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка необхідна для доступу та обслуговування житлового будинку ОСОБА_1 площею 110,4 м, яка згідно з варіантом виділу ОСОБА_1 1/3 частини земельної ділянки, від загальної площі 0,0603 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, з урахуванням фактичної площі будинку, що перебуває у власності ОСОБА_1, описана в дослідницькій частині та зображена на малюнку № 7 висновку експерта від 12 квітня 2021 року № 180/03-2021, обмежена лініями розподілу: від точки "13" лінія розподілу довжиною 1,83 м проходить від вулиці Зеленої до житлового будинку в точку "3"; від точки "3" лінія проходить по лінії розподілу будинку через точку "9" в точку "8"; від точки "8" лінія розподілу довжиною 13,26 м проходить в точку "10"; від точки "10" лінія розподілу довжиною 6,18 м проходить у точку "11"; від точки "11" лінія розподілу довжиною 27,78 м проходить по спільній межі з ділянкою ОСОБА_5 в точку "Б"; від точки "Б" лінія розподілу довжиною 6,73 м проходить по землях загального користування (вулиця Зелена) в точку "13" та виділено її ОСОБА_1 у натурі.

Визнано за ОСОБА_1 право спільної власності з ОСОБА_2, з частками по кожному, на частину земельної ділянки площею 0,0049 га (49 кв. м) від земельної ділянки загальним розміром 0,0603 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка згідно з варіантом виділу ОСОБА_1 1/3 частини земельної ділянки, від загальної площі 0,0603 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, з урахуванням фактичної площі будинку, що перебуває у власності ОСОБА_1, описана в дослідницькій частині та зображена на малюнку № 7 висновку експерта від 12 квітня 2021 року № 180/03-2021.

Встановлено сервітут на земельну ділянку площею 0,0008 (8 кв. м) для доступу та обслуговування частини житлового будинку ОСОБА_1, яка згідно з варіантом виділу ОСОБА_1 1/3 частини земельної ділянки, від загальної площі 0,0603 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, з урахуванням фактичної площі будинку, що перебуває у власності ОСОБА_1, описанав дослідницькій частині та зображена на малюнку № 7, № 8 жовтим заштрихованим кольором, висновку експерта від 12 квітня 2021 року № 180/03-2021, позначена точками: 3-14-15-4-3 і "S4-8 кв. м".

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, місцевий суд виходив з того, що житловий будинок, будівля або споруда не можуть бути відокремлені від земельної ділянки без їх пошкодження або істотного знецінення. Такі об`єкти є фактично складовою частиною земельної ділянки, а тому позивач має право на визнання за ним права власності на частину земельної ділянки, яка необхідна йому для доступу та обслуговування свого житлового будинку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Рішення місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку ОСОБА_2 .

Постановою Київського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції під час розгляду справи не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. Місцевий суд всебічно та повно з`ясував обставини, які мають значення для справи, у судовому засіданні досліджено усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості та надано їм правильну оцінку.

Під час вирішення спору суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, оскільки при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Положення статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку та споруд).

Визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачає механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, суд апеляційної інстанції виснував, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке набуває у власність особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що позивач пропустив строк позовної давності, оскільки з матеріалів справи вбачається, що право власності за ОСОБА_1 на частину житлового будинку площею 110,4 кв. мзареєстровано 12 квітня 2019 року і саме з цього часу у позивача виникло право на визнання за ним права власності на частину земельної ділянки, яка необхідна йому для доступу та обслуговування свого житлового будинку, враховуючи, що відповідач чинить йому перешкоди у користуванні власністю.

Також апеляційний суд не погодився із доводами апеляційної скарги, що ОСОБА_2 не є належним відповідачем, оскільки на момент звернення до суду з позовом вона не була власником будинку чи його частини, не була власником земельної ділянки чи її частини, і вважає, що належним відповідачем є ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . В матеріалах справи відсутні докази, що вона успадкувала земельну ділянку.

Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_2 прийняла спадщину після своєї матері ОСОБА_4, а той факт, що ОСОБА_2 не оформила право власності на успадковане нерухоме майно (частину будинку та земельну ділянку) не має правового значення, оскільки як спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є власником нерухомого майна з часу відкриття спадщини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2023 року представник ОСОБА_2 адвокат Конопат М. І. подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 22 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні).

Зокрема, заявник у касаційній скарзі зазначає про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постановах Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16, які застосовані в оскарженій постанові апеляційним судом.

Вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також зазначає, що суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Провадження у суді касаційної інстанції

28 липня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 2, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У серпні 2023 року справа на дійшла до Верховного Суду.

01 лютого 2024 року у зв`язку зі звільненням у відставку судді Верховного Суду Стрільчука В. А. у касаційному провадженні № 61-7813св23 здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями. Суддею-доповідачем у зазначеній справі визначено ОСОБА_6, суддями, які входять до складу колегії, визначено ОСОБА_7 та ОСОБА_8

01 лютого 2024 року ухвалою Верховного Суду повернуто без розгляду клопотання ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі № 760/21748/19 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 752/23440/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину земельної ділянки для обслуговування житлового будинку.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_9 у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків місцевого суду та суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 23 листопада 2011 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: КП Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна про визнання недійсним реєстраційного посвідчення, визнання права власності на частину житлового будинку та виділ частки в натурі, частково задоволено (справа № 2-2009).

Визнано частково недійсною реєстрацію житлового будинку АДРЕСА_1, проведену 15 жовтня 1999 року Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна на ім`я ОСОБА_4 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 3/8 частини добудови під літ. "А-1" будинку АДРЕСА_1 та виділено йому в натурі його частку яка близька до ідеальної і складається з наступних приміщень: перший поверх -приміщення гаражу І, площею 35,6 кв. м з оглядовою ямою, сходів ІІ, площею 2,5 кв. м з ганком; другий поверх - веранда (кухня) 1-9 площею 11,7 кв. м, частина коридору 1-10 площею 9,0 кв. м, хол 1-11 площею 15,6 кв. м, комора (санвузол) 1-12 площею 2,2 кв. м, житлова кімната 1-13 площею 27,0 кв. м, веранда ІІІ площею 6,8 кв. м, загальною площею - 110, 4 кв. м.

Зобов`язано ОСОБА_1 влаштувати дверний проріз із дверним блоком між приміщеннями 1-10 та 1-11, 1-1 та 1-5, влаштувати перегородку в приміщеннях 1-5, 1-7 та в приміщенні 1-10, замурувати частину дверного прорізу між приміщеннями 1-1 та 1-5, 1-11 та 1-10.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості його частки, що перевищує ідеальну, в сумі 23 242,30 грн.

Залишено в загальному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 господарські споруди - огорожу та тротуар.

Залишено в загальному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 системи каналізації та водопостачання.

У справі № 2-2009 встановлено, що за згоди власника будинку ОСОБА_4 у 1991 році розпочалося будівництво двоповерхової прибудови з мансардою до будинку АДРЕСА_1 . При цьому між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено усну угоду про спільну сумісну власність на спірний будинок.

15 жовтня 1999 року жилий будинок АДРЕСА_1 було зареєстровано в КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" на ім`я ОСОБА_4 та видано технічний паспорт.

Рішенням Київської міської ради № 32-3/753 від 24 лютого 2000 року ОСОБА_4 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,06 га на АДРЕСА_1 .

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Частку, яка належала ОСОБА_4, після її смерті успадкувала ОСОБА_2

12 квітня 2019 року приватний нотаріус (державний реєстратор) Київського міського нотаріального округу Разумкова О. І. здійснила державну реєстрацію прав та їх обтяжень з відкриттям розділу, індексний номер: 45776927 від 01 березня 2019 року, номер запису про право власності 30526227, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1777330080000, щодо реєстрації права власності за ОСОБА_1 на частину житлового будинку площею 110,4 кв. м та видала відповідний витяг 163426392 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Житловий будинок, загальною площею 330,8 кв. м (фактично), розташований у АДРЕСА_1 . Будинок знаходиться на земельній ділянці загальною площею 0,0603 га, цільове призначення: для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, та належить ОСОБА_2 на праві приватної власності згідно з державним актом на право приватної власності на землю виданого ОСОБА_4, серія НОМЕР_1, акт зареєстровано в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 69-2-00580.

Відповідач чинить позивачу перешкоди у користуванні домоволодінням на АДРЕСА_1, а позивач вважає, що має право на визнання за ним права власності на частину земельної ділянки, яка необхідна йому для доступу та обслуговування свого житлового будинку.

На виконання ухвали Солом`янського районного суду м. Києва від 29 січня 2020 року Українським незалежним інститутом судових експертиз складено висновок експерта № 155/10-2020 від 03 січня 2021 року, за яким можливе виділення ОСОБА_1 земельної ділянки, загальною площею 0,0603 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, у відповідності до частки ОСОБА_1 (3/8 частини житлового будинку, площею 110,4 кв. м (загальна площа будинку 330,80 кв. м) з виділенням у натурі частини земельної ділянки в розмірі 1/3 частини від загальної площі 0,0603 га, що становить 0,0201 га.

Оцінивши вказаний висновок експерта у сукупності з іншими доказами у справі, суд визнав його неповним, оскільки експерт, описуючи варіант поділу та визначаючи частки сторін у земельній ділянці під житловим будинком (позначеній S-178"), виходила з математичного обрахунку пропорцій часток співвласників без врахування фактичної площі будинку (приміщень будинку) у власності сторін, у зв`язку з чим позивач самостійно звернувся до Українського незалежного інституту судових експертиз з заявою щодо надання висновку експерта з метою вирішення питань щодо:

варіантів виділу 1/3 частини земельної ділянки, від загальною площею 0,0603 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_1 (3/8 частини житлового будинку площею 110,4 кв. м, (загальна площа будинку 330,80 кв. м) без залишення частини ділянки у спільній власності з виділенням у натурі частини земельної ділянки, з урахуванням фактичної площі будинку, що перебуває у власності ОСОБА_1,

чи можливий виділ земельної ділянки за варіантом запропонованим заявником з відступом від ідеальних часток співвласників житлового будинку розташованого за вказаною адресою.

Відповідно до висновку земельно-технічної експертизи від 12 квітня 2021 року № 180/03-2021, для доступу та обслуговування житлового будинку ОСОБА_1 пропонується земельна ділянка площею 0,0201 га (201 кв. м), яка складається з двох частин "S-176,5 кв. м", в окреме користування і 24,5 кв. м від ділянки "S-49 кв.м", яка пропонується у спільну сумісну власність співвласникам будинку.

Земельна ділянка площею 0,0176,5 га "S-176,5 кв. м" пропонується в окреме користування, яка обмежена лініями розподілу:

- від точки "13" лінія розподілу довжиною 1,83 м проходить від вулиці Зеленої до житлового будинку в точку "3";

- від точки "3" лінія проходить по лінії розподілу будинку через точку "9" в точку "8";

- від точки "8" лінія розподілу довжиною 13,26 м проходить в точку "10";

- від точки "10" лінія розподілу довжиною 6,18 м проходить в точку "11";

- від точки "11" лінія розподілу довжиною 27,78 м проходить по спільній межі з ділянкою ОСОБА_5 в точку "Б";

- від точки "Б" лінія розподілу довжиною 6,73 м проходить по землях загального користування (вулиця Зелена) в точку "13".

Земельна ділянка площею 0,0176,5 га зображена на малюнку № 7 зеленим заштрихованим кольором та позначена "S-1 0,01756 га".

У спільну сумісну власність співвласникам житлового будинку пропонується земельна ділянка площею 0,0049 га (49 кв. м), яка зображена на малюнку № 7 рожевим заштрихованім кольором та позначена "S-3 49 кв. м.", оскільки приміщення ОСОБА_1 під номерами 1-10 та 1-13 знаходяться над приміщеннями ОСОБА_2, що становлять площу ділянки під частиною будинку 49 кв. м (яка зображена на малюнку №7 рожевим заштрихованим кольором та позначена S-3), тому дана площа ділиться пополам між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, тобто по 24,5 кв. м зараховується для кожного співвласника будинку.

Суд апеляційної інстанції допитав експерта ОСОБА_10, яка пояснила, що дійсно її висновок від 03 січня 2021 року № 155/10-2020 мав неточності та недоліки, які були усунуті експертизою від 12 квітня 2021 року № 180/03-2021, та надано висновок щодо можливого варіанту розподілу (виділу) земельної ділянки, загальною площею 0,0603 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 у відповідності до частки ОСОБА_1 (3/8 частини житлового будинку площею 110,4 кв. м (загальна площа будинку 330,80 кв. м) з виділенням в натурі частини земельної ділянки, за вказаною адресою, а також містить відповідний правильний, чіткий та зрозумілий розрахунок запропонованого варіанту виділу.

Варіант поділу земельної ділянки у висновку експерта від 12 квітня 2021 року № 180/03-2021 враховує як ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташована виділена позивачу в натурі частина будинку, так і частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

У справі, яка переглядається, позивач визначив ціну позову у розмірі 100 000 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, отже ця справа є малозначною.

Наведені в касаційній скарзі доводи підлягають перевірці, оскільки містять підстави, передбачені підпунктом а) пункту 2 частини третьої 389 ЦПК України (1618-15) , для відкриття касаційного провадження у малозначній справі, та стосуються питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Згідно із статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

На підставі рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 23 листопада 2011 року (справа № 2-2009) ОСОБА_1 набув право власності на 3/8 частини добудови під літ. "А-1" будинку АДРЕСА_1 та йому виділено в натурі його частку, яка близька до ідеальної і складається з таких приміщень: перший поверх - приміщення гаражу І, площею 35,6 кв. м з оглядовою ямою, сходів ІІ, площею 2,5 кв. м з ганком; другий поверх - веранда (кухня) 1-9 площею 11,7 кв. м, частина коридору 1-10 площею 9,0 кв. м, хол 1-11 площею 15,6 кв. м, комора (санвузол) 1-12 площею 2,2 кв. м, житлова кімната 1-13 площею 27,0 кв. м, веранда ІІІ площею 6,8 кв. м, загальною площею - 110, 4 кв. м.

Стаття 120 ЗК України в редакції, чинній станом на листопад 2011 року, визначала особливий правовий механізм переходу прав на земельну ділянку, пов`язаний із переходом права на будівлю і споруду, які розміщені на цій земельній ділянці.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди (частини перша, друга, четверта статті 120 ЗК України у відповідній редакції).

Разом із тим за відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, як і у справі, яка переглядається, слід враховувати те, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

Під час застосування статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 01 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Така правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16.

У справі, яка є предметом перегляду, суди дійшли правильного висновку про те, що особа, яка набула власності на нерухоме майно, має також і право на земельну ділянку, на якій це майно розташовано, та необхідну для обслуговування нерухомого майна.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювалася про те, що особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанови від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, провадження № 12-143гс18 (пункт 8.17); від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц, провадження № 14-458цс18 (пункт 61); від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц, провадження № 14-438цс19 (пункт 42)).

Доводи касаційної скарги про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постановах Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16, які застосовані в оскарженій постанові апеляційним судом, не заслуговують на увагу з огляду на те, що заявниця, посилаючись на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України, вмотивовано і змістовно необґрунтувала мотиви необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у вказаних постановах Верховного Суду України.

Крім того, упостанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20) Велика Палата Верховного Суду підтримала правовий висновок Верховного Суду України щодо застосування статті 120 ЗК України, викладений у постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших, визначивши, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно з виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується і випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності. Якщо сторони в договорі, спрямованому на відчуження будинку, не обумовили розміру земельної ділянки, на якій такий будинок розташований, то встановлення розміру здійснюється відповідно до нормативів, визначених у цій місцевості, та мети, з якою земельна ділянка використовується.

Отже, Велика Палата Верховного Суду вже висловила позицію щодо відсутності підстав для відступу від правових висновків Верховного Суду України щодо застосування статті 120 ЗК України, висловлений у постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16.

Доводи касаційної скарги про те, що суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, на думку колегії суддів, також є необґрунтованими з огляду на таке.

Із матеріалів справи вбачається, що ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 12 серпня 2019 року у справі, яка є предметом касаційного перегляду, відкрито спрощене позовне провадження.

Ухвалами Солом`янського районного суду м. Києва від 22 жовтня та від 05 листопада 2019 року відмовлено в задоволенні клопотань ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про призначення справи до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

У порядку спрощеного позовного провадження розглядаються такі справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин (частина перша статті 274 ЦПК України).

Малозначними справами відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Також у порядку спрощеного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій статті 274 ЦПК України.

При цьому під час вирішення питання щодо визначення справи як такої, що може бути розглянута в порядку спрощеного позовного провадження суд має врахувати: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 Розділу ІІІ ЦПК України (1618-15) ; 5) в яких ціна позову перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 вище (частина четверта статті 274 ЦПК України).

У справі 2-2009/11 встановлено, що відповідно до висновку будівельної експертизи дійсна вартість будинку АДРЕСА_1 становить 287 716,30 грн, у тому числі вартість прибудови - 228 836,70 грн, що складає 80 % будинку.

У справі, яка є предметом перегляду, спір виник відносно 1/3 частини земельної ділянки, на якій розташований будинок на АДРЕСА_1 .

Позивач, звертаючись до суду з позовом, ціну позову визначив у розмірі 100 000 грн.

Враховуючи, що станом на 01 січня 2019 року 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб становило 192 100 грн, то місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що ця справа підлягає розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, оскільки ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і така справа є справою незначної складності (ціна позову не перевищує 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

Решта доводів касаційної скарги зводяться до незгоди з оскарженим судовим рішенням у справі та переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанціївідповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування місцевим та апеляційним судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав для скасування оскаржених судових рішень.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.