484/3080/23 Про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення без надання іншого житла - 08.05.2024 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Шалару Олексій Ілліч, на постанову Миколаївського апеляційного суду у складі колегії суддів: Царюк Л. М., Базовкіної Т. М.,

Яворської Ж. М., від 27 лютого 2024 року і виходив з наступного.

Короткий зміст заявлених позовних вимог

1. У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення без надання іншого житла.

2. Свої вимоги позивач мотивував тим, що 24 травня 2023 року він придбав на електронних торгах квартиру

АДРЕСА_1 . У зазначеній квартирі проживає та зареєстрований колишній власник цієї квартири ОСОБА_2 .

3. Вважав, що відповідач проживає у квартирі без належних правових підстав. Жодного дозволу на проживання у квартирі він не надавав, договорів оренди, найму не укладав. Висилятися добровільно з квартири відповідач відмовляється.

4. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити, усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1, шляхом виселення ОСОБА_2 без надання іншого житла.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

5. Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 грудня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Усунуто перешкоди ОСОБА_1 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 без надання іншого житла. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

6. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між колишнім і теперішнім власником квартири не було укладено ніяких договорів оренди, найму чи користування квартирою, а тому відповідач не має правових підстав на проживання у цій квартирі, тобто проживає у ній незаконно та відмовляється добровільно звільнити квартиру, а відтак перешкоджає позивачу здійснювати у повній мірі свої права власника майна, а саме права володіння, користування та розпорядження таким майном.

7. Припинення права користування відповідачем квартирою

АДРЕСА_1 шляхом її звільнення є законним і переслідує легітимну мету, оскільки останній проживає у вказаній квартирі без будь-яких правових підстав та не є членом сім`ї власника цієї квартири.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

8. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 грудня 2023 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог

ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

9. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що задовольняючи позов про усунення перешкод у користуванні спірною квартирою шляхом виселення з неї відповідача, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що виселення колишнього власника без надання іншого житлового приміщення є пропорційним. Спірне житло є єдиним місцем проживання відповідача, у якому він проживає з 2004 року.

10. Враховуючи, що спірне житло є єдиним житлом відповідача, а позивач при придбанні такого житла з прилюдних торгів позивач діяв на свій розсуд за наявності права користування у колишнього власника спірної квартири, оцінюючи ситуацію на предмет пропорційності вимог, баланс прав сторін та заперечення сторін у контексті принципів, визначених статтею 8 Конвенції, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у виселенні ОСОБА_2 зі спірної квартири.

Узагальнені доводи касаційної скарги

11. 28 лютого2024 року ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат

Шалару О. І., через систему "Електронний суд" звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року та залишити в силі рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 грудня

12. Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те,

що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14 та у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 638/13030/13-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також вказує, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

13. Заявник стверджує, щозгідно з частиною четвертою статті 156 Житлового кодексу України до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені у частині другій статті 64 ЖК України, тобто дружина (чоловік), діти і батьки кожного з подружжя. Членами сім`ї власника можуть бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

14. Звертає увагу, що відповідач не є членом (ні колишнім, ні теперішнім) його сім`ї та ніколи не був. Попередня історія володіння спірною квартирою та проживання у ній відповідача позивачеві не була відома на момент проведення прилюдних торгів.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

15. Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2024року відкрито касаційне провадження у справі № 484/3080/23.

16. Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

17. У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 посилається на те, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, а оскаржена постанова є законною, увалена на підставі належним чином оцінених доказів. Апеляційним судом правильно встановлено, що спірна квартира є єдиним об`єктом житлової нерухомості, що перебувавала у його власності з 2004 року, іншого житла він не має. ОСОБА_2 вказує, що його права як колишнього власника житла також підлягають захисту.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18. 11 травня 2023 року ОСОБА_1 на електронних торгах з реалізації арештованого нерухомого майна, які проведено ДП "Сетам", придбав двокімнатну квартиру

АДРЕСА_1 за 405 000, 00 грн.

19. Зазначена квартира належала на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області Токарчуком С. А. 20 січня 2004 року.

20. На підставі інформації з Державного реєстру речових прав станом на 14 грудня 2023 року встановлено, що в рамках виконавчого провадження постановою державного виконавця Первомайського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Погорельського М. С. накладено обтяження на все нерухоме майно боржника ОСОБА_2, зокрема й на зазначену квартиру.

21. 11 грудня 2019 року Миколаївським апеляційним судом переглядалася ухвала Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 жовтня 2019 року у справі № 484/4854/19 щодо розгляду подання головного державного виконавця Первомайського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Ігнатюка В. В. про примусове проникнення до житла боржника. За результатами перегляду цієї справи було встановлено, що у відділі державної виконавчої служби перебуває виконавчий лист № 2-1863/06, виданий 21 вересня 2006 року Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області, відносно боржника ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання сина у розмірі 1/4 частки від всіх доходів, починаючи з 15 серпня 2006 року та до досягнення дитиною повноліття. За розрахунком, наданим державним виконавцем, заборгованість по виконавчому листу станом на 01 жовтня 2019 року становить 75 548, 16 грн.

22. 24 травня 2023 року на підставі акту державного виконавця про проведення електронних торгів, складеного Ігнатюком В. В., головним державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 11 травня 2023 року, приватний нотаріус Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області Мовчан А. С. видав позивачу свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів № 998, яким посвідчено, що ОСОБА_1 на праві власності належить вказана вище квартира. 25 травня 2023 року право власності на квартиру за ОСОБА_1 зареєстровано у Державному реєстрі речовихправ на нерухоме майно.

23. Згідно з копією будинкової книги, у квартирі

АДРЕСА_1 з 26 лютого 2004 року зареєстрований та проживає ОСОБА_2 . Інше житло у останнього відсутнє.

24. У провадженні Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області перебувала справа № 484/6/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ДП "Сетам" про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного на прилюдних торгах, та застосування двосторонньої реституції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

25. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

26. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою

статті 411 цього Кодексу.

27. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

28. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

29. За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

30. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

31. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

32. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

33. Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

34. Водночас статтею 47 Конституції України гарантовано, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

35. Статтею 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

36. Згідно з частинами першою-другою статті 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

37. У статті 114 ЖК України передбачено підстави виселення з наданням громадянам іншого жилого приміщення.

38. Частиною третьою статті 116 ЖК України визначено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

39. Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

40. Під час вирішення цієї справи суди встановили, що спірна квартира належала ОСОБА_2 на праві власності з 20 січня 2004 року. Іншого житла відповідач не має, його місце проживання зареєстровано у цій квартирі, він користується вказаною квартирою з 2004 року.

41. 25 травня 2023 року право власності на спірну квартиру набув позивач ОСОБА_1 внаслідок примусової реалізації спірного майна на електронних торгах.

42. Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

43. Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

44. Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

45. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

46. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

47. Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

48. У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі "Садов`як проти України" зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене "згідно із законом", не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається "необхідним у демократичному суспільстві". Вислів "згідно із законом" не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

49. У рішенні від 02 грудня 2010 року у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України" (№ 8863/06) ЄСПЛ встановив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали достатнього обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

50. Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

51. Поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

52. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

53. У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

54. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (заява

№ 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (заява

55. Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення з метою захисту прав власника можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

56. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

57. У справі, що переглядається, виселення відповідача в контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням балансу права позивача як власника спірного житла на фактичне володіння та користування своїм майном і права відповідача на користування цим майном, яке він має з 2004 року.

58. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

59. За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

60. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

61. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, обґрунтовано виходив з того, що позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки позивач при придбанні квартири на електронних торгах міг знати, що у спірній квартирі зареєстровано місце проживання відповідача і він у цій квартирі проживає з 2004 року.

62. Позивач, беручи участь в електронних торгах з метою придбання житла та його використання за цільовим призначенням, мав би усвідомлювати наявність відповідних обтяжень на спірну квартиру у вигляді права користування нею.

63. Окрім зазначеного, згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 квітня 2024 року у справі № 484/6/24позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Першого відділу ДВС у Первомайському районі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ДП "Сетам", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -

ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного на прилюдних торгах, та повернення сторін в попереднє становище - задоволено.

64. Визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений за результатами проведення торгів -акт державного виконавця про поведені електронні торги, складений Ігнатюком В. В. - головним державним виконавцем Першого відділу ДВС у Первомайському районі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), щодо продажу квартири АДРЕСА_1, належної ОСОБА_2, які відбулись 11 травня 2023 року, та повернуто сторони у попередній стан.

65. Доводи касаційної скарги позивача про те, що він не знав про обтяження квартири у вигляді права на проживання у ній відповідача не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки позивач при набутті у власність квартири мав можливість проявити розумну обачність, перевірити підстави, на яких відповідач має право користуватися житловою нерухомістю, тривалість зв`язку, відсутність іншого нерухомого майна для проживання.

66. Слід також звернути увагу на те, що позивач (згідно з копією паспорта, а. с. 4) зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, з 09 березня 2004 року. Вказану адресу було зазначено і у позовній заяві.

67. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження

68. Висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14 та у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 638/13030/13-ц, на які послався заявник у касаційній скарзі, не входять у суперечність з висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи фактичні обставини у справах.

69. Слід звернути увагу, що у кожній справі з подібним предметом спору суд виходить із конкретних обставин справи, з урахуванням принципу пропорційності у цивільному судочинстві та дотриманням розумного балансу інтересів сторін, що було дотримано апеляційним судом під час вирішення спірних правовідносин.

70. Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на правильність висновку про відмову у задоволенні позовних вимог не впливають.

71. Колегія суддів, надаючи оцінку оскарженому судовому рішенню на предмет законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій, оскільки суд правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

72. Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.