0827/5945/2012 Про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення - 08.05.2024 Прийняття

позивач - Публічне акціонерне товариства "Державний ощадний банк України" в особі територіального відокремленого безбалансового відділення № 10007/0265 філії - Запорізьке обласне управління Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_6 і ОСОБА_7, ОСОБА_8,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: відділ громадянства, імміграції, реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на постанову Запорізького апеляційного суду від 17 квітня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Воробйової І. А., Бєлки В. Ю., Онищенка Е. А.,

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2012 року Публічне акціонерне товариства "Державний ощадний банк України" в особі територіального відокремленого безбалансового відділення № 10007/0265 філії - Запорізьке обласне управління Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Державний ощадний банк України") звернулось з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_6 і ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: відділ громадянства, імміграції, реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 13 вересня 2007 року Відкрите акціонерне товариство "Державний ощадний банк України", правонаступником якого є ПАТ "Державний ощадний банк України", та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 647, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 41 500 доларів США зі сплатою 13% річних з кінцевим терміном повернення 13 вересня 2016 року.

У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 13 вересня 2007 року банк з ОСОБА_5 уклав договір поруки № 647п, за умовами якого ОСОБА_5 взяв на себе зобов`язання відповідати солідарно перед банком за виконання боржником зобов`язань за кредитним договором.

Того ж дня ПАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 уклали договір іпотеки № 647-іф, за яким передали в іпотеку банку належну їм на праві спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_1 .

У порушення умов кредитного договору ОСОБА_1 зобов`язання не виконував, у зв`язку з чим рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 травня 2011 року стягнено солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на користь банку заборгованість за кредитним договором у сумі 416 573,65 грн.

Посилаючись на те, що судове рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором не виконується, заборгованість за кредитним договором не погашена, ПАТ "Державний ощадний банк України з урахуванням уточнених у червні 2012 року позовних вимог остаточно просило звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, що належить відповідачам на праві спільної сумісної власності, шляхом продажу майна з прилюдних торгів, а також просило виселити відповідачів із зазначеного житла та припинити їх реєстрацію за місцем проживання.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 7 листопада 2012 року, ухваленим у складі судді Щасливої О. В., позов задоволено.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 13 вересня 2017 року у сумі 416 835,79 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу зазначеного нерухомого майна з прилюдних торгів.

Виселено ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з квартири АДРЕСА_1 з припиненням реєстрації останніх за вказаною адресою.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції послався на неналежне виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, унаслідок чого утворилась заборгованість, тому банк набув право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки, що також є підставою для виселення відповідачів із займаного житлового приміщення та припинення їх реєстрації за місцем проживання.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 17 квітня 2019 року заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 7 листопада 2012 року в частині задоволення позову про виселення та припинення реєстрації за місцем проживання скасовано з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позову. В іншій частині заочне рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, і, як наслідок, рішення суду першої інстанції в цій частині залишив без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову в зазначеній частині, суд апеляційної інстанції послався на те, що за змістом статей 39, 40 Закону України "Про іпотеку" та статті 109 ЖК України особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина 2 статті 109 ЖК України). У такому випадку виселення здійснюється відповідно до частини четвертої статті 109 та статті 132 ЖК України.

Апеляційний суд встановив, що квартира АДРЕСА_1, яка є предметом іпотеки, придбана відповідачами не за рахунок отриманого кредиту; доказів того, що відповідачі мають інше житло матеріали справи не містять.

Встановивши зазначене, апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для виселення власників і членів їх сім`ї з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, без надання їм іншого постійного жилого приміщення; неправильно застосував частину другу статті 109 ЖК України у поєднанні з нормами Закону України "Про іпотеку" (898-15) , що призвело до неправильного вирішення справи в частині вирішення позову про виселення відповідачів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У травні 2019 року ПАТ "Державний ощадний банк України" подало до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило постанову Запорізького апеляційного суду від 17 квітня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

У касаційній скарзі зазначено про неврахування судом апеляційної інстанції того, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Посилаючись на зазначене, ПАТ "Державний ощадний банк України" просило про задоволення касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги зводяться до оскарження судового рішення в частині відмови у задоволенні позову про виселення відповідачів зі спірного житлового приміщення з припиненням їх реєстрації за вказаною адресою.

Відзив на касаційну скаргу до Касаційного цивільного суду не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Відповідно до автоматизованого розподілу касаційних скарг Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргуПАТ "Державний ощадний банк України" передано ОСОБА_9 як судді-доповідачу.

Ухвалою судді Верховного Суду від 8 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2020 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 0827/5945/2012 у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді ОСОБА_9 .

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 грудня 2020 року дану справу призначено ОСОБА_10 як судді-доповідачу.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 13 вересня 2007 року Відкрите акціонерне товариство "Державний ощадний банк України", правонаступником якого є ПАТ "Державний ощадний банк України", та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 647, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 41 500 доларів США зі сплатою 13% річних з кінцевим терміном повернення 13 вересня 2016 року.

У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 13 вересня 2007 року ПАТ "Державний ощадний банк України"з ОСОБА_5 уклало договір поруки № 647п, за умовами якого ОСОБА_5 взяв на себе зобов`язання відповідати солідарно перед банком за виконання боржником зобов`язань за кредитним договором.

13 вересня 2007 року ПАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 уклали договір іпотеки № 647-іф, за яким з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 передали в іпотеку банку належну їм на праві спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_1 .

У порушення умов кредитного договору ОСОБА_1 зобов`язання не виконував, внаслідок чого на 29 квітня 2011 року утворилась заборгованість в сумі 416 573,65 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 травня 2011 року, яке набрало законної сили 10 червня 2011 року, стягнено солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на користь ПАТ "Державний ощадний банк України" заборгованість за кредитним договором в сумі 416573,65 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 травня 2011 року не виконане.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року (460-20) № 460 IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у тій же редакції Кодексу).

Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За частиною першою статті 1049 ЦК Українипозичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У справі, яка переглядається, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 травня 2011 року, яке набрало законної сили 10 червня 2011 року, стягнено солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на користь ПАТ "Державний ощадний банк України" заборгованість за кредитним договором в сумі 416573,65 грн, яке не виконане.

Згідно із частиною першою статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду (стаття 39 Закону України "Про іпотеку").

Судові рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не оскаржені і судом касаційної інстанції у цій частині не переглядаються.

Статтею 40 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом, у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 ЖК України).

Позбавлення права користування житловим приміщенням або виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Відповідно до положень статей 39, 40 Закону України "Про іпотеку" одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. Звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Особи, які проживають у зазначених приміщеннях на умовах договору найму (оренди), не підлягають виселенню, якщо: договір найму (оренди) був укладений до моменту укладення іпотечного договору і про наявність такого договору було доведено до відома іпотекодержателя або такий договір був зареєстрований у встановленому законом порядку; договір найму (оренди) був укладений після укладення іпотечного договору за згодою іпотекодержателя.

Частиною другою статті 109 ЖК України передбачено, що громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

У постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-447цс15 міститься висновок, що "частина друга статті 109 ЖК України передбачає загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що в разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку та ухвалення судового рішення про виселення мешканців з іпотечного майна, яке не придбане за рахунок кредитних коштів, підлягають застосуванню як положення частини другої статті 39 та частини першої статті 40 Закону України "Про іпотеку", так і частини другої статті 109 ЖК України".

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України (435-15) ).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц зазначено, що " Законом України від 22 вересня 2011 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" (3795-17) внесено зміни до статті 109 ЖК України, відповідно до яких виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

В усталеній практиці Верховного Суду України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі, у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, роз`яснено порядок застосування статті 40 Закону України "Про іпотеку" та статті 109 ЖК України та зазначено, що частина друга статті 109 ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Міститься висновок про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України "Про іпотеку", так і норма статті 109 ЖК України. Велика Палата Верховного Суду вказувала, що Верховний Суд України застосував норми права, які регулюють спірні правовідносини, тобто суд діяв згідно із законом".

В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 209/2032/14-ц (провадження № 14-145цс21) зазначено, що "Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду протягом 2018-2019 років двічі передавав справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків Верховного Суду України щодо застосування положень статті 40 Закону України та статті 109 ЖК України і Велика Палата Верховного Суду, проаналізувавши вказані норми права, не вбачала підстав для відступу від висновків Верховного Суду України у подібних правовідносинах. Висновки Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду зводяться до того, що виселення осіб з іпотечного житла, на яке звернене стягнення, неможливе без надання іншого житла, якщо житло, що є предметом іпотеки, на яке звернене стягнення іпотекодержателем, придбавалось не за рахунок кредитних коштів, повернення яких забезпечено іпотекою такого житла. У випадку ж, якщо іпотечне житло було придбане за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, особи, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, можуть бути виселені без надання іншого постійного житла.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині виселення відповідачів та припинення їх реєстрації за місцем проживання, апеляційний суд виходив з того, що особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому відповідно до положень частини другої статті 109 ЖК України постійне житло вказується в рішенні суду.

Під час виселення в судовому порядку з іпотечного майна придбаного не за рахунок кредиту та забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення. Виселення громадян з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання (частина четверта статті 109 ЖК України).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що квартира АДРЕСА_1, яка була предметом договору іпотеки, придбана відповідачами не за рахунок отриманого кредиту, а належить їм на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 20 квітня 2000 року Шевченківською районною адміністрацією Запорізької міської ради. Належних та допустимих доказів наявності у відповідачів іншого житла матеріали справи не містять.

Вказані висновки апеляційного суду відповідають нормам матеріального права та практиці Верховного Суду України і Великої Палати Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції того, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей; виселення проводиться у порядку, встановленому законом, касаційний суд відхиляє, оскільки такі доводи є наслідком помилкового тлумачення заявником норм матеріального права і спростовуються змістом оскаржуваного судового рішення.

Отже доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про виселення відповідачів та зняття їх з реєстрації прийнято без додержання норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.

Наведені заявником доводи про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права фактично зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно установлених обставин справи та до переоцінки доказів, їх належності і допустимості. Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Встановивши відсутність підстав для скасування судового рішення в частині, що оскаржена, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного суду у відповідній частині - залишенню без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.