334/5795/19 Про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, яким було узаконене самовільне будівництво - 08.05.2024 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 липня 2022 року в складі судді Турбіної Т. Ф. та постанову Запорізького апеляційного суду від 08 листопада 2023 року в складі колегії суддів: Гончар М. С., Маловічко С. В., Подліянової Г. С.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2, державного реєстратора Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області Лагно М. Ю., треті особи: фізична особа-підприємець ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

В обґрунтування позову вказала, що 05 серпня 2015 року між нею, ОСОБА_4, ОСОБА_5 з однієї сторони та ОСОБА_6 з іншої сторони укладено нотаріально посвідчений договір міни житла, за умовами якого вони передали у власність ОСОБА_6 квартиру в обмін на 63/100 частину житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 104,1 кв. м, житловою площею 53,8 кв. м, з відповідною частиною побутових та господарських будівель та споруд, розташованих на земельній ділянці площею 0,0627 га.

Власником іншої частини даного житлового будинку є ОСОБА_2, якій належить 37/100 частин будинку.

Внаслідок включення у план будинку самочинно прибудованого другого поверху (літ. А1 у новому техпаспорті) ОСОБА_2, яка отримала новий технічний паспорт на будинок, безпідставно збільшила загальну площу цього будинку і в тому числі площу належної їй частини будинку.До нового технічного паспорту також було додано акт від 20 квітня 2018 року, згідно із яким другий поверх житлової прибудови не є самочинним будівництвом, оскільки побудований до 1991 року. Вказані відомості не відповідають дійсності. Відповідні зміни ОСОБА_2 зареєструвала у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що державним реєстратором Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області Лагно М. Ю. прийнято рішення № 40922896 від 04 травня 2018 року.

Таким чином, на її переконання, ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3 та державний реєстратор ОСОБА_7 порушили вимоги чинного законодавства з регулювання містобудівної діяльності шляхом протиправного узаконення самочинного будівництва. Крім того, позивач вказала, що проведення державної реєстрації самочинного будівництва створює реальну небезпеку для умов проживання її родини у спільному з відповідачем ОСОБА_2 будинку, адже таке самочинне будівництво було здійснено без дотримання законодавчих вимог до містобудування та створює загрозу для мешканців вказаного будинку.

Уточнивши позовні вимоги, позивач просила суд скасувати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проведену 02 травня 2018 року державним реєстратором Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області Лагно М. Ю. (номер запису про право власності 25988022, рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень № 40922896 від 04 травня 2018 року) щодо об`єкта нерухомого майна - житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 08 листопада 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій керувалися тим, що позивачка не довела, а судами не встановлено порушень державним реєстратором положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (1127-2015-п) , під час реєстрації за відповідачкою права власності на належну їй частину спірного будинку. Водночас суди констатували, що надані державному реєстратору документи не містили відомостей щодо наявності у складі спірного нерухомого майна новозбудованих об`єктів, або об`єктів, які утворилися в результаті реконструкції.

Крім того, суди вказали, що позивачка не надала доказів на підтвердження того, що другий поверх прибудови створює фізичну загрозу для мешканців будинку через невідповідність будівельним нормам і правилам.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У грудні 2023 року адвокат Щасливий О. Р. від імені ОСОБА_1 через підсистему "Електронний суд" подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просив їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду: від 27 лютого 2022 року в справі № 363/702/17, від 23 червня 2020 року в справі № 680/214/16, від 26 квітня 2023 року в справі № 521/20920/16-ц, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки доводам позивача щодо порушення її прав діями відповідача, оцінивши лише її доводи з приводу процедурних питань державної реєстрації. Вказуючи про те, що реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, у силу приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, суд не врахували положень частини п`ятої статті 319 ЦК України, відповідно до якої власник не може використовувати право власності на шкоду іншим особам.

Заявник звертає увагу суду на те, що встановлені судами обставини побудови відповідачем другого поверху у спірному будинку до 1991 році не відповідають дійсності, оскільки у такому разі ці відомості мали б бути відображені у технічному паспорті на будинок від 07 грудня 2011 року.

Заявник також вказує на передбачені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) державні гарантії об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Крім того, заявник звертає увагу на те, що до Державного реєстру прав на нерухоме майно можуть бути внесені виключно ті відомості, що не суперечать вимогам Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) та інших законодавчих актів України.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

05 серпня 2015 року між ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 з однієї сторони та ОСОБА_6 з іншої сторони укладено нотаріально посвідчений договір міни житла, за умовами якого вони передали у власність ОСОБА_6 квартиру в обмін на 63/100 частину житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 104,1 кв. м, житловою площею 53,8 кв. м, з відповідною частиною побутових та господарських будівель та споруд, розташованих на земельній ділянці площею 0,0627 га ( частина - ОСОБА_4, частини - ОСОБА_8, частина - ОСОБА_5 ).

Відчужувані 63/100 частин житлового будинку належали ОСОБА_6 на праві власності на підставі рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2005 року, яке набрало законної сили 12 квітня 2005 року, та ухвали Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 25 жовтня 2011 року. Земельна ділянка має кадастровий номер 2310100000:04:017:0355.

Державна реєстрація права власності ОСОБА_1 проведена приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Савицькою О. В. 05 серпня 2015 року, присвоєно реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 669918823101. Відомості про об`єкт нерухомого майна - житловий будинок загальною площею 104,1 кв. м, житловою площею 53,8 кв. м, згідно із технічною інвентаризацією від 07 грудня 2011 року, на земельній ділянці самочинно збудовано сарай літ. Л, вбиральня літ. М.

Відповідно до технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, виготовленого ТОВ "Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації" 07 грудня 2011 року, із реєстрацією змін 17 лютого 2016 року (без виходу), 37/100 частин житлового будинку належить ОСОБА_2, 3150/10000 частини - ОСОБА_4, 1575/10000 частин - ОСОБА_8, 1575/10000 частин - ОСОБА_5 (а. с. 14, т.1). За даними технічного паспорту, на земельній ділянці самочинно збудовано сарай літ. Л, вбиральня літ. М.

Згідно з експлікацією приміщень до плану житлового будинку літера А, житловий будинок складається з 2 квартир, загальною площею 104,1 кв. м, житловою площею 53,8 кв. м. АДРЕСА_4 (що відповідає 63/100 часткам) складається з коридору площею 3,9 кв. м, кімнати площею 7,7 кв. м, кімнати площею 9,8 кв. м, кімнати площею 8,0 кв. м, кухні площею 11,3 кв. м, коридору площею 1,2 кв. м, кімнати площею 11,0 кв. м, коридору площею 8,3 кв. м, кладової площею 14,6 кв. м. Всього по квартирі 1 - загальна площа 75,8 кв. м, житлова - 36,5 кв. м (а. с. 15 -16, т.1). Квартира АДРЕСА_2 (що відповідає 37/100 часткам) складається з коридору площею 3,4 кв. м, кладової площею 0,6 кв. м, кухні площею 7,0 кв. м, кімнати площею 7,6 кв. м, кімнати площею 9,7 кв. м. Всього по квартирі 2 - загальна площа 28,3 кв. м, житлова - 17,3 кв. м.

Відповідачка ОСОБА_2 набула право власності на 37/100 частин спірного житлового будинку на підставі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 14 вересня 2004 року в справі № 2-5427/2004 (а. с. 25-26, т.1) та зареєструвала своє право 17 грудня 2004 року.

На замовлення ОСОБА_2 ФОП ОСОБА_3 виготовлено технічний паспорт на житловий будинок АДРЕСА_1 станом на 20 квітня 2018 року (а. с. 27-28, т.1).

Згідно з експлікацією приміщень до плану житлового будинку літера А, житловий будинок складається з 2 квартир, загальною площею 129,7 кв. м, житловою площею 68,8 кв. м. АДРЕСА_4 (що відповідає 63/100 часткам) складається з коридору площею 6,3 кв. м, кімнати площею 7,7 кв. м, кімнати площею 9,8 кв. м, кімнати площею 8,0 кв. м, кухні площею 5,5 кв. м, ванни 2,6 кв. м, коридору площею 1,2 кв. м, кімнати площею 11,0 кв. м, Всього по квартирі 1 - загальна площа 52,1 кв. м, житлова - 36,5 кв. м (а. с. 29, т.1).

Квартира АДРЕСА_2 (що відповідає 37/100 часткам і належить ОСОБА_2 ) складається з коридору площею 6,6 кв. м, кухні-їдальні площею 23,3 кв. м, сходів площею 3,9 кв. м, санвузла 6,0 кв. м, коридору 5,5 кв. м, кімнати площею 13,5 кв. м, кімнати площею 18,8 кв. м. Всього по квартирі 2 - загальна площа 77,6 кв. м, житлова - 32,3 кв. м.

Відомості щодо самочинно збудованих об`єктів відсутні, рік будівництва прибудови літ. А1-2 з 1973 до 1991 року.

На підставі даних матеріалів технічної документації ОСОБА_2 зареєструвала у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідні зміни.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, державним реєстратором Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області Лагно М. Ю. на підставі рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень № 40922896 від 04 травня 2018 року проведено державну реєстрацію права власності на 37/100 частин житлового будинку за ОСОБА_2, індексний номер 40922896 (а. с. 25-26, т.1).

Підставою виникнення права власності зазначено: рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 14 вересня 2004 року № 2-5427/2004, технічний паспорт, виданий 20 квітня 2018 року ФОП ОСОБА_3, акт від 20 квітня 2018 року, складений техніком з інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_3 .

Згідно із актом від 20 квітня 2018 року, складеним техніком з інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_3, при обстеженні земельної ділянки площею 615 кв. м виявлено, що ОСОБА_2 належить 37/100 часток домоволодіння, у житловому будинку літ. А - АДРЕСА_5 житловою площею 32,3 кв. м, загальною площею 77,6 кв. м, уся житлова площа будинку складає 68,8 кв. м, загальна - 129,7 кв. м. Також зазначено, що другий поверх прибудови літ. А1-2, прибудова літ. а1, сарай літ. К, М, вбиральня літ. М побудовані до 1991 року, а тому згідно із наказом Держбуду України від 24 травня 2001 № 127 не є самовільно побудованими (а. с. 30, т.1).

В суді першої інстанції було залучено спеціаліста ТОВ "Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації", згідно із поясненнями якого і огляду в судовому засіданні матеріалів інвентаризаційної справи на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, встановлено, що остання технічна інвентаризація житлового будинку проводилась ТОВ "Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації" 07 грудня 2011 року, на час інвентаризації обстежувалась квартира АДРЕСА_3 ) не обстежувалась. Площа квартири 2 зазначалась 28,3 кв. м.

Будинок в цілому обстежувався лише у 1973 році, тоді квартира АДРЕСА_4 мала площу 50,8 кв. м, квартира АДРЕСА_5 була одноповерхова. У 1986 році та у 1992 році обстежувалась лише квартира АДРЕСА_6 не допускали техніка. При проведенні інвентаризації наявність прибудови а1 другого поверху не встановлювалась. 18 листопада 2004 також проводилась технічна інвентаризація по квартирі АДРЕСА_6 не обстежувалась.

ОСОБА_1 зверталась зі скаргами до Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області щодо самочинного будівництва. Згідно із відповіддю від 01 лютого 2019 року під час огляду об`єкту відомостей щодо самовільно збудованих об`єктів в технічному паспорті не значиться, виконання будівельних робіт не зафіксовано, підстави для надання правової оцінки законності будівництва об`єктів, збудованих до 1992 року, відсутні.

У відповіді на адвокатський запит від 18 квітня 2019 року Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області повідомив про відсутність підстав для позапланової перевірки даного об`єкту на підставі звернення ОСОБА_1, і про відсутність повноважень встановлення відповідності даних технічної документації, навмисного або помилкового їх відображення, визначення часу будівництва.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам оскаржувані судові рішення відповідають з таких підстав.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 вказала, що внаслідок включення у план спірного будинку самочинно прибудованого відповідачкою ОСОБА_2 другого поверху (літ. А1 у новому техпаспорті) остання безпідставно збільшила загальну площу цього будинку, у тому числі площу належної їй (позивачці) частини будинку, а також незаконно зареєструвала відповідні зміни у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, узаконивши таким чином самочинне будівництво та створюючи загрозу іншим власникам спірного будинку.

Водночас позивач наголошувала, що надані відповідачкою державному реєстратору документи містили відомості щодо наявності у складі спірного нерухомого майна новозбудованого об`єкту -другого поверху літ. А1, який є самочинним будівництвом, і право на який зареєстровано відповідачкою незаконно, що виключає можливість державної реєстрації такого права. Вказане, на її переконання, підтверджується також фотографіями, з яких видно, що другий поверх у спірному будинку добудований відповідачкою нещодавно, а не до 1991 року як намагається довести остання.

Відповідно до статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтями 12, 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Питання про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно урегульовано Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" № 1952-IV (1952-15) (далі - Закон № 1952-IV (1952-15) у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (1127-2015-п) (далі - Порядок).

Згідно із частиною першою статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, що є необхідним для підтвердження права власності, і самостійного значення для виникнення права власності немає, оскільки визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону № 1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Згідно із пунктами 1, 2 частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Статтею 11 Закону № 1952-IV передбачено, що державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Пунктом 42 Порядку (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року, подаються: 1) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 2) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Суди з`ясували, що за повідомленням державного реєстратора Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області Лагно М. Ю. 02 травня 2018 року до сектору з питань державної реєстрації Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області звернулась ОСОБА_2 із заявою про державну реєстрацію права власності на 37/100 частин житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_1 . Разом із заявою про реєстрацію остання надала рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 14 вересня 2004 року в справі № 2-5427/2004 про визнання договору купівлі-продажу 37/100 частин зазначеного житлового будинку та визнання за нею права власності, яке зареєстроване в орендному підприємстві "Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації". Також заявницею був наданий технічний паспорт на житловий будинок, виданий ФОП ОСОБА_3 20 квітня 2018 року.

На підставі поданих ОСОБА_2 документів державним реєстратором було проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме: права власності на 37/100 частин вищезазначеного житлового будинку, які виникли та зареєстровані до 2013 року відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

Стаття 22 Закону № 1952-IV містить вимоги до документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень. Відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом.

Згідно із положеннями частини першої статті 24 Закону № 1952-IV у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій правильно керувалися тим, що позивачка не довела, а судами не встановлено порушень державним реєстратором положень Закону № 1952-IV (1952-15) та Порядку під час реєстрації за відповідачкою права власності на належну їй частину спірного будинку.

Разом із тим суди підставно констатували, що надані державному реєстратору документи не містили відомостей щодо наявності у складі спірного нерухомого майна новозбудованих об`єктів, або об`єктів, які утворилися в результаті реконструкції, і протилежного позивачем не доведено.

Водночас суди критично оцінили надані позивачкою фотографії другого поверху прибудови до спірного будинку на підтвердження того, що вона була збудована після 1991 року, вказавши, що ці докази самі по собі не містять відомостей щодо періоду будівництва вказаного об`єкту нерухомості, та звернувши увагу на те, що для визначення такого періоду потрібні спеціальні знання.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Інших належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів щодо періоду будівництва відповідачкою ОСОБА_2 другого поверху (літ. А1 у новому техпаспорті) у вказаному будинку позивач ОСОБА_1 не надала, з клопотанням про призначення судової будівельно-технічної експертизи до суду не зверталась.

Інші аргументи касаційної скарги щодо процедури державної реєстрації спрямовані на доведення необхідності переоцінити докази у тому контексті, який на думку заявника, свідчить про обґрунтованість її вимог, тобто стосуються переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у скаржника іншої точки зору на встановлені судом обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судами судових рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь позивача.

Щодо доводів про порушення прав позивача

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з положеннями статей 386, 391, 396 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Підставою для задоволення позову власника є встановлення факту порушення прав власника і об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення, що передбачено пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

Зокрема, відповідно до частин четвертої, п`ятої, шостої, сьомої статті 376 ЦК України, якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Юридичними фактами, які складають правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проекту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій повно, всебічно та об`єктивно з`ясували обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, правильно встановили правовідносини, що склалися між сторонами й обґрунтовано вважали, що позивачка не надала належних та допустимих доказів, які б свідчили про порушення її прав внаслідок реєстрації відповідачкою ОСОБА_2 права власності на належну їй частину спірного будинку.

Водночас суди підставно звернули увагу позивачки на те, що формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

Аналогічний висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 14 грудня 2023 року в справі № 591/1849/20 (провадження № 61-18359св21).

Хоча позивачка й неодноразово зверталася до відповідних органів щодо обставин будівництва відповідачкою, які у своїх відповідях не вказали про незаконність такого будівництва, однак вона не надала доказів на підтвердження того, що такі дії відповідачки порушують її право власності чи користування.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання заявника на неврахування судами висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду: від 27 лютого 2022 року в справі № 363/702/17, від 23 червня 2020 року в справі № 680/214/16, від 26 квітня 2023 року в справі № 521/20920/16-ц, оскільки встановлені фактичні обставини у вищенаведених справах відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається.

Так, предметом розгляду справи № 363/702/17 було знесення самочинної забудови, справи № 680/214/16 - визнання недійсною декларації про готовність об`єкта до експлуатації та скасування її реєстрації, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, іпотеки, скасування рішень приватних нотаріусів (державних реєстраторів) і зобов`язання знести самочинне будівництво та справи № 521/20920/16-ц - поділ спільного майна подружжя та визнання майна особистою приватною власністю. Натомість у справі, що переглядається, предметом спору є законність дій державного реєстратора, а саме дотримання ним положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (1127-2015-п) , під час реєстрації за відповідачкою права власності на належну їй частину спірного будинку.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ("Серявін та інші проти України", № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.