759/12082/20 Про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на квартиру, припинення права власності на квартиру, визнання права власності на нерухоме майно - 08.05.2024 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 26 січня 2022 року у складі судді Сенька М. Ф., постанову Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Сушко Л. П.,

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаінвест Сервіс" (далі - ТОВ "Мегаінвест Сервіс"), ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Золотих О. О., про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, скасування рішення державного реєстратора, припинення права власності, визнання права власності.

Позов обґрунтовано тим, що 11 листопада 2011 року між нею та ПАТ "Астра-Банк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", укладено кредитний договір № 400102031318005, за яким вона отримала кредит у сумі 437 686 грн зі сплатою щомісячно 16,9 % за користування кредитом із остаточною датою його повернення згідно з у графіком у строк до 11 листопада 2026 року.

Одержані у кредит грошові кошти використанні для часткової оплати вартості однокімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 53,3 кв. м, житловою - 20,8 кв. м, яку вона придбала за договором купівлі-продажу квартири від 11 листопада 2011 року.

Крім того, на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором вона передала вказану квартиру в іпотеку ПАТ "Астра-Банк" відповідно до умов іпотечного договору від 11 листопада 2011 року, укладеного між ПАТ "Астра-Банк" та нею, заставною вартістю 637 364 грн.

Протягом строку дії кредитного договору вона своєчасно та у повному обсязі вносила грошові кошти на погашення строкової заборгованості.

10 червня 2020 року їй стало відомо, що 04 лютого 2020 року на підставі протоколу електронного аукціону з продажу активів ПАТ "Дельта Банк" від 27 січня 2020 року № UA-EA-2020-01-03-000093-b між ПАТ "Дельта Банк" в особі уповноваженого Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Кадирова В. В. та новим кредитором - ТОВ "Мегаінвест-Сервіс" укладений договір № 2145/к про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги, за яким до ТОВ "Мегаінвест-Сервіс" перейшло право вимоги за кредитним договором від 11 листопада 2011 року № 400102031318005 у розмірі заборгованості 224 446,79 грн, із яких: 223 385,77 грн - заборгованість за тілом кредиту на дату купівлі-продажу прав вимоги (не прострочена) та 1 061,02 грн - заборгованість за нарахованими процентами на дату купівлі-продажу прав вимоги (не прострочена), а також право вимоги за іпотечним договором від 11 листопада 2011 року.

14 лютого 2020 року ТОВ "Мегаінвест-Сервіс" звернуло стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу зазначеної вище квартири ОСОБА_2 .

Вважає, що відчуження квартири відбулося з порушенням умов іпотечного договору, вимог статті 203 ЦК України, статей 12, 33, 35, 38 Закону України "Про іпотеку", підпункту 1.18 пункту 1 глави 2 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (z0282-12) , зокрема, у ТОВ "Мегаінвест-Сервіс" не виникло право стягнення на предмет іпотеки за відсутності порушень виконання зобов`язань за кредитним договором, їй не надсилалося письмове повідомлення про звернення стягнення на передану в іпотеку квартиру, продаж здійснено без її згоди як іпотекодавця за ціною, яка значно нижча за ринкову ціну цієї нерухомості.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 14 лютого 2020 року квартири АДРЕСА_1, укладений між ТОВ "Мегаінвест-Сервіс" та ОСОБА_2, посвідчений 14 лютого 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотих О. О. за реєстровим номером 8;

- скасувати рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Золотих О. О.про державну реєстрацію прав, індексний номер: 51153049, від 14 лютого 2020 року, на підставі якого проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 ;

- припинити право власності ОСОБА_2 на квартиру, зареєстроване на підставі договору купівлі-продажу від 14 лютого 2020 року, укладеному між ТОВ "Мегаінвест-Сервіс" та ОСОБА_2, посвідченого 14 лютого 2020 року приватним нотаріусом Золотих О. О. за реєстровим номером 8 та на підставі рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, індексний номер: 51153049 від 14 лютого 2020 року;

- визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанов апеляційного суду

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 26 січня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 14 лютого 2020 року між ТОВ "Мегаінвест Сервіс" та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотих О. О. за реєстровим № 8.

Припинено право власності ОСОБА_2 на квартиру, набуте нею на підставі договору купівлі-продажу (номер запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності: 35502659).

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що під час посвідчення оспорюваного договору купівлі-продажу поза увагою нотаріуса залишилося те, що іпотечний договір не містить іпотечного застереження, яке б давало іпотекодержателю право продажу предмета іпотеки від імені іпотекодавця. Таке право іпотекодержателя могло бути реалізовано лише на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, що закріплено в пункті 5.7 іпотечного договору. Матеріали справи не містять будь-яких доказів, які підтверджують надіслання іпотекодержателем вимоги ОСОБА_1 про усунення порушення основного зобов`язання за кредитним договором. Ціна спірного договору є заниженою, а оцінка майна, є неналежною.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що спірний договір вчинено особою, яка не мала на те підстав (повноважень), тобто вчинено всупереч закону, тому цей договір має бути визнаний недійсним за підстав, передбачених статтіями 203, 215 ЦК України (435-15) .

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована помилковістю висновків суду першої інстанції щодо відсутності іпотечного застереження у договорі іпотеки. Позасудове врегулювання спору та застереження про можливість задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки сторони погодили в пункті 5.7 іпотечного договору.

Такі висновки суду першої інстанції не призвели до ухвалення неправильного по суті рішення, оскільки ТОВ "Мегаінвест-Сервіс", як іпотекодержатель, не набуло права звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку із невиконанням вимог статті 35 Закону України "Про іпотеку" щодо обов`язкового надсилання ОСОБА_1, як іпотекодавцю, вимоги про усунення порушення.

Посвідчуючи 14 лютого 2020 року спірний договір купівлі-продажу квартири, приватний нотаріус Золотих О. О. не звернув увагу на те, що ТОВ "Мегаінвест-Сервіс" набуло прав іпотекодержателя лише 04 лютого 2020 року.

Повідомлення ПАТ "Дельта Банк" від 07 лютого 2019 року про усунення порушення основного зобов`язання та надання копій платіжних документів про сплату страхових внесків, адресовані ОСОБА_1 та надані ТОВ "Мегаінвест-Сервіс", суди визнали неналежним та недопустимим доказом.

Оскільки ОСОБА_2 набула право власності на спірну квартиру за договором купівлі-продажу, який визнається судом недійсним, то враховуючи зміст статті 26 закону України ""Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" ефективному захисту порушених прав позивача відповідає припинення права власності ОСОБА_2 на вказану квартиру.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року стягнуто з ТОВ "Мегаінвест Сервіс" та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені останньою у суді апеляційної інстанції витрати на професійну правничу допомогу по 10 000,00 грн з кожного.

Додаткова постанова суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що, керуючись принципами справедливості та верховенства права, а також враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторін, з огляду на фактичний об`єм послуг, наданих представником позивачки адвокатом Бойко Н. В. у суді апеляційної інстанції, суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 20 000 грн, оскільки цей розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, з урахуванням складності справи. Таким чином, з кожного із відповідачів на користь позивача підлягають до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції в рівних частинах - по 10 000,00 грн з кожного.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводи

02 грудня 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 26 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року, у якій просила їх скасувати в частині задоволення позову та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

11 грудня 2023 року до Верховного Суду ОСОБА_2 подала касаційну скаргу на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року, у якій просила її скасувати та відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 щодо компенсації судових витрат.

Підставою касаційного оскарження рішення Святошинського районного суду міста Києва від 26 січня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11, від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, від 02 липня 2020 року у справі № 761/21540/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження додаткової постанови Київського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 725/1301/21, від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18, від 11 грудня 2018 року у справі № 910/2170/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 26 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року мотивована тим, що суди не врахували зміст статті 514 ЦК України та використання правонаступником первісного кредитора повідомлення від 07 лютого 2019 року.

Суд апеляційної інстанції застосував до спірних правовідносин помилкову (нерелевантну) практику Верховного Суду.

Неотримання іпотекодавцем та заінтересованими особами повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку, передбаченому статтею 38 Закону України "Про іпотеку", не є підставою для визнання укладеного правочину недійсним, а є підставою для відшкодування збитків.

Суди неправильно застосували до спірних правовідносин положення статті 35 Закону України "Про іпотеку".

Суд першої інстанції проігнорував надані ТОВ "Мегаінвест" та ОСОБА_2 докази на підтвердження неналежного виконання позивачкою кредитних зобов`язань.

Касаційна скарга ОСОБА_2 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року мотивована тим, що представником позивача подано заяву щодо компенсації витрат на правничу допомогу з порушеннями частин першої, другої статті 126, статті 137, частини восьмої статті 141, частини першої статті 246 ЦПК України через п`ять днів після судових дебатів без направлення вказаної заяви всім сторонам (учасникам) у справі.

Акт виконаних робіт щодо надання правничої (правової) допомоги не містить детального опису робіт, витраченого часу, обсягу наданих послуг та вартості за кожну надану послугу.

Доводи інших учасників справи

У квітні 2024 року представник позивачки адвокат Бойко Н. В. подав до Верховного Суду клопотання про закриття касаційного провадження за касаційними скаргами ОСОБА_2 згідно з пунктом 5 частини першої статті 396 ЦПК України.

Клопотання мотивовано тим, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними справі, що переглядається.

Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2024 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Святошинського районного суду міста Києва від 26 січня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції, відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення дії додаткової постанови Київського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року до закінчення касаційного провадження.

У лютому 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 11 листопада 2011 року, згідно з умовами якого вартість квартири становить 673 364 грн.

11 листопада 2011 року між ПАТ "Астра-Банк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 400102031318005, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 437 686 грн на оплату нерухомого майна - однокімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, зі сплатою щомісячно 16,9 % процентів за користування кредитом строком до 11 листопада 2026 року.

Також 11 листопада 2011 року між ПАТ "Астра-Банк" та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, згідно з пунктом 1.1 якого іпотекодавець передає іпотекодержателю в іпотеку в якості забезпечення виконання іпотекодавцем зобов`язань за кредитним договором належний йому на праві власності об`єкт нерухомості, а саме: квартиру АДРЕСА_1 .

04 лютого 2020 року між ПАТ "Дельта Банк", який є правонаступником АТ "Астра-Банк", та ТОВ "Мегаінвест-Сервіс" згідно з протоколом електронного аукціону з продажу активів ПАТ "Дельта Банк" № UA-EA-2020-01-03-000093-b від 27 січня 2020 року (лот: GL3N015917) укладений договір № 2145/к про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги, за яким банк відступає шляхом продажу новому кредитору - ТОВ "Мегаінвест-Сервіс", право вимоги банку до позичальників, заставодавців (іпотекодавців), поручителів, зазначених у додатку № 1 до цього договору - боржники (пункт 2.1 договору).

Новий кредитор ТОВ "Мегаінвест-Сервіс" в день укладення цього договору, але у будь якому випадку не раніше моменту отримання банком в повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4.1 договору, набуває наступні права кредитора за основними договорами: право вимагати належного виконання боржником зобов`язань за основними договорами щодо сплати боржником грошових коштів у сумах вказаних у додатку № 1 до цього договору та визначених на момент набуття новим кредитором права вимоги, включаючи право вимагати сплати нарахованих і не сплачених на момент набуття права вимоги процентів у розмірах, вказаних у додатку № 1 до цього договору, право вимагати сплати нарахованих і не сплачених на момент набуття прав вимоги штрафних санкцій, неустойок (штрафів, пені), право вимагати передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов`язань у випадках та на умовах, встановлених основними договорами, право вимагати та отримувати платежі за гарантією (якщо така видавалась), відшкодування за договором страхування, тощо.

Права кредитора за основними договорами переходять до нового кредитора відповідно до цього договору у обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги.

До нового кредитора не переходить право на нарахування процентів на користування боржником кредитними коштами та права на здійснення договірного списання коштів з рахунку (пункт 2.2 договору).

З додатку № 1 до договору № 2145/к про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги від 04 лютого 2020 року вбачається, що до ТОВ "Мегаінвест-Сервіс" перейшло право вимоги ПАТ "Дельта Банк" за кредитним договором від 11 листопада 2011 року № 400102031318005 у розмірі заборгованості за тілом кредиту на дату купівлі-продажу прав вимоги у сумі 223 385,77 грн та заборгованості за нарахованими процентами за кредитом на дату купівлі-продажу прав вимоги у сумі 1 061,02 грн, а також право вимоги за іпотечним договором від 11 листопада 2011 року.

14 лютого 2020 року між ТОВ "Мегаінвест-Сервіс", в особі директора ОСОБА_3, та громадянкою російської федерації ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого ТОВ "Мегаінвест-Сервіс", діючи відповідно до статті 38 Закону України "Про іпотеку" продав, а ОСОБА_2 купила однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка на праві власності належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 11 листопада 2011 року № 1849. Право на продаж вказаної квартири будь-якій особі належить ТОВ "Мегаінвест-Сервіс" на підставі іпотечного договору від 11 листопада 2011 року № 1849, договору № 2145/к про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги від 04 лютого 2020 року.

У договорі купівлі-продажу квартири від 14 лютого 2020 року зазначено, що продавець не менше ніж за 30 днів до укладення цього договору письмово повідомив іпотекодавця, що підтверджується трекінгом № 0160208054144.

За домовленістю сторін відчуження квартири за цим договором здійснюється за 249 988 грн, оплата здійснюється шляхом безготівкового перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок продавця у строк до 01 січня 2023 року включно.

Також 14 лютого 2020 року підставі договору купівлі-продажу квартири від 14 лютого 2020 року, реєстровий № 8, та заяви ОСОБА_2 приватний нотаріус Золотих О. О. прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 51153049, від 14 лютого 2020 року про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_3 за ОСОБА_2 .

Позиція Верховного Суду

Правове регулювання спірних відносин

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Спірні правовідносини стосуються необхідності захисту права власності позивачки на квартиру, яка є предметом іпотеки відповідно до договору іпотеки, укладеному нею з АТ "Астра-Банк", правонаступником якого є ТОВ "Мегаінвест-Сервіс", та яка вибула з власності позивачки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб згідно зі статтями 36, 38 Закону України "Про іпотеку".

Щодо визнання недійсним договору-купівлі продажу (правомірності вибуття іпотечного майна з власності позивача)

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з частиною першою статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).

Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава не втручається у здійснення власником права власності.

Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закон) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

За змістом частини третьої статті 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір.

Аналіз зазначених положень Закону України "Про іпотеку" (898-15) дає підстави для висновку, що зверненню стягнення на предмет іпотеки, у тому числі шляхом позасудового врегулювання, має передувати виконання іпотекодержателем обов`язку письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір звернути стягнення на це майно, за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) вказано, що за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України "Про іпотеку".

Вимоги частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті).

Умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання.

Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (270-2009-п) .

Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.

В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.

За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.

При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.

В іншому випадку іпотекодержатель не набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, зокрема не вправі відчужувати предмет іпотеки іншій особі. За таких умов предмет іпотеки, придбаний іншою особою за договором з іпотекодержателем, є майном, придбаним в особи, яка не мала права його відчужувати. При цьому добросовісна особа, яка придбаває майно в особи, яка не є його власником, має пересвідчитися у наявності в останньої права розпоряджатися чужим майном.

14 лютого 2020 року приватним нотаріусом Золотих О. О. прийнято рішення № 51153049 про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .

Оспорюваний договір купівлі-продажу квартири містить посилання на те, що ТОВ "Мегаінвест Сервіс" не менше ніж за 30 днів до укладення цього договору письмово повідомило іпотекодавця, що підтверджується трекінгом № 0160208054144.

Водночас, посвідчуючи 14 лютого 2020 року спірний договір купівлі-продажу квартири, приватний нотаріус Василенко О. А. не звернув уваги на те, що ТОВ "Мегаінвест Сервіс" набуло прав іпотекодержателя лише 04 лютого 2020 року, що спростовує твердження продавця про повідомдення іпотекодавця про необхідність погашення заборгованості не менш ніж за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу.

Крім того, саме по собі відстеження за номером поштового відправлення не свідчить про зміст поштового відправлення та його адресата.

На вимогу суду першої інстанції (відповідно до ухвали про задоволення клопотання представника позивача) ТОВ "Мегаінвест Сервіс" не надало суду оригіналів повідомлення ПАТ "Дельта Банк" від 07 лютого 2019 року про усунення порушення основного зобов`язання та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення позивачці зі штрих-кодом ПАТ "Укрпошта" № 0160208054144.

Відповідно до частини десятої статті 84 ЦПК України, у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

З огляду на вказане, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що підтверджують факт належного надсилання іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов`язання, що у свою чергу унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.

Оскільки ТОВ "Мегаінвест Сервіс" не набуло права звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку позасудового врегулювання шляхом відчуження предмета іпотеки іншій особі, суди правомірно визнали оспорюваний договір купівлі-продажу квартири недійсним.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 756/3939/20 (провадження № 61-14873св23).

Доводи касаційної скарги про неврахування повідомлення первісного кредитора ПАТ "Дельта-Банк" від 07 лютого 2019 року про наявність у позивачки простроченого зобов`язання за кредитним договором та усунення порушення, адресованого ОСОБА_1, необґрунтовані.

Суди оцінили копію указаного повідомлення як доказ у справі відповідно до статей 77- 80, 89 ЦПК України та встановили, що воно надруковано не на бланку ПАТ "Дельта Банк", не містить обов`язкових реквізитів документів, підписано невстановленою особою, що ставить під сумнів дійсність цього повідомлення.

Крім того, відповідно до листа-відповіді АТ "Дельта Банк" № 1642 від 08 грудня 2021 року на адвокатський запит адвоката Ковези А. І. № 799/20 від 29 листопада 2021 року, у системі реєстрації вихідної кореспонденції банку відсутній вихідний документ від 07 лютого 2019 року, адресований ОСОБА_1 .

Отже, доказів того, що первісний кредитор ПАТ "Дельта Банк" надсилав ОСОБА_1 повідомлення про усунення порушення від 07 лютого 2019 року матеріали справи не містять, і ці обставини ТОВ "Мегаінвест Сервіс" не спростовано, що є його процесуальним обов`язком в силу вимог статей 12, 81 ЦПК України.

Також на спростування доводів ОСОБА_2 щодо наявності підстав та правомірності звернення стягнення на заставне майно у позасудовому порядку 14 лютого 2020 року колегія суддів вважає за необхідне зазначити те, що у грудні 2021 року ТОВ "Мегаінвест Сервіс" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Постановою Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року у справі № 759/28808/21 стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Меганівест Сервіс" заборгованість за кредитним договором у розмірі 224 446,79 грн, яка складається з тіла кредиту - 223 385,79 грн та 1 061,02 грн - відсотків.

Під час розгляду справи № 759/28808/21 встановлено, що стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1, звернено не було.

Таким чином, наявність судового рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Меганівест Сервіс" заборгованості за кредитним договором спростовує правомірність попереднього звернення стягнення на заставне майно за цим же договором.

Щодо припинення права власності

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суди мають враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

За змістом частини другої статті 346 ЦК України право власності може бути припинене у випадках, встановлених законом. ЦК України (435-15) передбачено серед способів захисту порушених прав, зокрема, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина друга статті 16 ЦК України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до пунктів 1-3 частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року у зв`язку з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" (340-20) ), відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

У пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" (340-20) унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі №916/2464/19.

Якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача було порушено та підлягає поновленню, державний реєстратор повинен одночасно з державною реєстрацією припинення права власності відповідача на відповідне нерухоме майно провести державну реєстрацію набуття права власності на спірне нерухоме майно за позивачем. При цьому, в силу положень абзацу першого частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній з 26 липня 2022 року), відомості про право власності відповідача з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не вилучаються. Задоволення позову є підставою для вчинення державним реєстратором нової реєстраційної дії - внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).

Установивши, що спірна квартира вибула із власності позивачки та перейшла у власність ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, який підлягає визнанню недійсним, суди дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для припинення права власності ОСОБА_2 на цей об`єкт нерухомого майна.

Доводів на спростування зазначеного вище касаційна скарга ОСОБА_2 не містить.

В питанні належності способу захисту порушеного права особою, з власності якої вибуло майно у незаконний спосіб, колегія суддів враховує послідовну практику Верховного Суду щодо неможливості застосування частини першої статті 216 ЦК України як підставу позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке надалі було відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним (постанова Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, постанова Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 369/8410/20 (провадження № 61-4480св23)).

У зв`язку з цим, а також враховуючи зміст частини другої статті 16 ЦК України та частини другої статті 346 ЦК України, за фактичних обставин цієї справи колегія суддів вважає правильним висновок судів про припинення права власності ОСОБА_4, яка набула у власність майно на підставі недійсного правочину.

У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у скаржниці іншої точки зору на встановлені судами обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих у справі рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь скаржників.

Крім того, наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до вимоги здійснити переоцінку доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Постанови Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 11 вересня 2018 року справа № 909/968/16, від 31 жовтня 2018 року справа № 465/646/11, від 29 вересня 2020 року справа № 757/13243/17, від 02 липня 2020 року справа № 761/21540/16-ц, на які заявник посилається у касаційній скарзі, прийняті за інших фактичних обставин, однак не суперечать усталеній практиці щодо застосування правового механізму звернення стягнення на іпотечне майно на підставі статей 36, 38 Закону України "Про іпотеку", з урахуванням висновків щодо застосування статті 35 указаного закону, викладених у цій постанові.

Оскільки правові висновки щодо застосування статті 35 Закону України "Про іпотеку" викладені у цій постанові, не суперечать змісту вказаних постанов Верховного Суду, колегія суддів відхиляє клопотання представника позивачки адвоката Бойко Н. В. про закриття касаційного провадження згідно з пунктом 5 частини першої статті 396 ЦПК України.

Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення у справі "Ruiz Toriya v. Spaine", заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі "HIRVISAARI v. FINLAND", заява від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 2).

Щодо оцінки доводів касаційної скарги в частині вирішення питання витрат на правову допомогу Верховний Суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI (5076-17) ) передбачено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України (1618-15) передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

У постанові Великої Палати Верховного Суду у від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15 (провадження № 14-382цс19), зазначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 757/29103/20-ц (провадження № 61-11792св21) зазначено, що у разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості, витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв`язку із розглядом конкретної справи.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2, поданому до Київського апеляційного суду 18 жовтня 2022 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Бойко Н. І. навела попередній розрахунок витрат, які позивачка понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, зокрема витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 80 000 грн.

Під час нового апеляційного розгляду представник позивачки 10 липня 2023 року подала до апеляційного суду додаткові заперечення на апеляційну скаргу, в яких повторно вказала про попередній розрахунок витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 80 000 грн.

За результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 26 січня 2022 року Київський апеляційний суд 18 жовтня 2023 року прийняв постанову.

Таким чином, враховуючи положення частини восьмої статті 141 ЦПК України, останнім днем для подання сторонами доказів понесення судових витрат є 24 жовтня 2023 року.

Заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу представником позивача ОСОБА_1 було подано до Київського апеляційного суду 24 жовтня 2023 року.

У заяві про ухвалення додаткового рішення представник ОСОБА_5 адвокат Бойко Н. В. просила стягнути з ОСОБА_2 та ТОВ "Мегаінвест Сервіс" на користь позивачки витрати на оплату професійної правничої допомоги, пов`язаної із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 50 000 грн.

До заяви представник позивачки додала копію договору про надання правничої допомоги № 28/10-20 від 28 жовтня 2020 року, копію додаткової угоди № 4 від 16 березня 2023 року, копію акта № 5 приймання-передачі наданих послуг від 22 жовтня 2023 року, копію рахунку-фактури № 22/10-1 від 22 жовтня 2023 року, копію квитанції АТ "УніверсалБанк" № МР74-18К9-9А57-5ЕХЕ від 23 жовтня 2023 року.

16 березня 2023 року ОСОБА_1 уклала з Адвокатським бюро "Адвокатська фірма "Наталії Бойко" додаткову угоду № 4 до договору про надання правничої допомоги №28/10-20 від 28 жовтня 2020 року,

Згідно з пунктом 1.1 додаткової угоди № 4 від 16 березня 2023 року до договору про надання правничої допомоги № 28/10-20 від 28 жовтня 2020 року сторони дійшли згоди, що ціна (вартість) правничої допомоги/правових послуг за здійснення представництва клієнта у Київському апеляційному суді у цивільній справі №759/12082/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 26 січня 2022 року включаючи, але не виключно, підготовку та подання усіх необхідних документів по суті справи, інших процесуальних документів та документів правового характеру, участь у розгляді зазначеної справи у суді апеляційної інстанції, встановлюється сторонами у фіксованому розмірі, який становить 50 000,00 грн та не залежить від обсягу наданих послуг та витраченого адвокатом часу на надання правових послуг.

Відповідно до акта прийому-передачі № 5 від 22 жовтня 2023 року адвокатське бюро надало, а клієнт прийняв послуги правничої допомоги зі здійснення представництва клієнта у Київському апеляційному суді у цивільній справі № 759/12082/20, які включають підготовку та подання відзиву і додаткових заперечень на апеляційну скаргу, а також участь у судових засіданнях, усього на суму 50 000,00 грн.

Згідно з квитанцією АТ "УніверсалБанк" від 23 жовтня 2023 року ОСОБА_1 сплатила надані Адвокатським бюро "Адвокатська фірма "Наталії Бойко" та прийняті ОСОБА_1 за актом № 5 від 22 жовтня 2023 року правові послуги у справі №759/12082/20 усього на суму 50 000,00 грн.

13 листопада 2023 року від представника відповідачів ОСОБА_2 та ТОВ "Мегаінвест Сервіс" адвоката Шеремета М. О. надійшли письмові заперечення на заяву представника позивача щодо компенсації витрат на правничу допомогу. Представник відповідачів просив суд апеляційної інстанції залишити без розгляду подану представником позивача заяву про стягнення судових витрат як таку, що подана з порушенням процесуальних строків.

Встановивши, що стороною позивача під час апеляційного перегляду справи заявлено про відшкодування витрат на правничу допомогу (що зафіксовано у відзивах позивачки на апеляційну скаргу ОСОБА_2 ), а також те, що представник позивачки адвокат Бойко Н. В. протягом п`яти днів з моменту ухвалення судового рішення подала до суду першої інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення щодо витрат на правничу допомогу, акт приймання-передачі послуг, квитанцію про сплату ОСОБА_5 адвокату Бойко Н. В. 50 000 грн за надання правової допомоги, суд апеляційної інстанції обґрунтовано прийняв таку заяву до розгляду та вирішив питання щодо відшкодування витрат на правову допомогу по суті.

Зазначене спростовує доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про порушення процесуального порядку подання заяви щодо відшкодування витрат на правничу допомогу.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, який констатував дотримання представником позивача вимог частини першої статті 134 та частини восьмої статті 141 ЦПК України. Доводи представника відповідача щодо наявності підстав для залишення заяви без розгляду ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги щодо подання заяви про відшкодування судових витрат до суду без направлення вказаної заяви всім сторонам (учасникам) у справі не впливають на висновки суду за наслідками вирішення указаного питання по суті.

Відповідачам було відомо про наміри позивача відшкодувати витрати на правову допомогу, понесені позивачем, що підтверджується поданими 13 листопада 2023 року представником відповідачів адвокатом Шереметом М. О. запереченнями на заяву представника позивача щодо компенсації витрат на правову допомогу.

Суд апеляційної інстанції врахував зміст указаних заперечень, окремо зазначивши, що представник відповідачів не заявив вимог щодо зменшення судом розміру витрат на правову допомогу.

З огляду на це, Верховний Суд відхиляє як безпідставні доводи касаційної скарги про те, що порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права призвело до необгрунтованого стягнення з відповідачів на користь позивачки витрат на правову допомогу.

Доводи про те, що представник позивачки адвокат Бойко Н. В. до початку судових дебатів та навіть після не заявляла про компенсацію витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, спростовуються матеріалами справи.

Аргументи про те, що доданий до заяви акт № 5 виконаних робіт не відповідає вимогам частин другої, третьої статті 137 ЦПК України, відсутній детальний опис робіт, витрачений час, обсяг наданих послуг, та вартість за кожну надану послугу, були предметом апеляційного розгляду справи та не потребують повторної оцінки судом касаційної інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції не суперечать змісту постанов Верховного Суду від 21 вересня 2022 року справа № 725/1301/21, від 02 липня 2020 року справа № 362/3912/18, від 11 грудня 2018 року справа № 910/2170/18 щодо розподілу судових витрат в частині, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, а саме дотримання процесуального порядку під час звернення до суду для вирішення вказаного питання, а також надання стороною та дослідження судом доказів на підтвердження понесення таких витрат.

Доводи касаційної скарги були предметом судового розгляду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду та спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх, відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України, необхідно залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 26 січня 2022 року, постанову Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року залишити без змін.