359/5261/22 Про стягнення середньої заробітної плати - 08.05.2024 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Целіков Владілен Володимирович, на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2022 року у складі судді Семенюти О. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 14 березня 2023 року у складі колегії суддів: Крижанівської Г. В., Мельника Я. С., Шебуєвої В. А.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (далі - Украерорух) про стягнення середньої заробітної плати.

Позовну заяву мотивовано тим, що з 02 жовтня 2003 року він працює в Регіональному структурному підрозділі "Київцентраеро" Украероруху на посаді інженера2 категорії групи експлуатації та ремонту котелень та газового обладнання відділу кондиціювання повітря та сантехнічного забезпечення (ВКП та СТЗ). 18 квітня 2022 року він уклав контракт добровольця територіальної оборони, на підставі якого він набув статус добровольця Бориспільської міської територіальної громади №1 при в/ч НОМЕР_1 та був залучений до виконання громадських та державних обов`язків на постійній та безоплатній основі і приймає безпосередню участь у виконанні завдань територіальної оборони відповідно до підписаного контракту.

Наказом Украероруху від 21 квітня 2022 року він був увільнений від роботи із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку на період виконання обов`язків добровольця територіальної оборони.

Посилаючись на те, що Украерорух не виплатив йому середню заробітну плату за жоден місяць, ОСОБА_1 просив стягнути з Украероруху середній заробіток

з 18 квітня 2022 року до дня ухвалення рішення суду, а також зобов`язати відповідача в подальшому здійснювати виплату йому середньої заробітної плати до припинення дії контракту добровольця територіальної оборони від 18 квітня 2022 року.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду

від 14 березня 2023 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що 30 березня 2022 року на підставі статті

13 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", призупинено дію трудового договору з ОСОБА_1, а тому починаючи

з 01 квітня 2022 року у позивача був відсутній робочий час. Ця обставина, на думку судів, свідчить про те, що передбачена частиною першою статті 119 КЗпП України гарантія не поширюється на ОСОБА_1 . Крім того, наказом Украероруху

від 30 березня 2022 року було передбачено збереження за позивачем лише місця роботи і посади без виплати йому заробітної плати. Іншим наказом Украероруху від 19 травня 2022 року було зупинено дію попереднього наказу від 21 квітня

2022 року в частині збереження за ОСОБА_1 середнього заробітку з 16 квітня 2022 року. Ці обставини свідчать про те, що у відповідача не виник обов`язок виплачувати позивачу середню заробітну плату після призупинення укладеного з ним трудового договору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставами касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 924/831/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції допущено до розгляду справи неналежного представника Украероруху та як наслідок взято до уваги документи, подані неуповноваженою особою. Зазначає, що з моменту укладення контракту добровольця територіальної оборони та набуття статусу добровольця ДФТГ від 18 квітня 2022 року, що передбачає виконання ним державних та громадських обов`язків у співпраці з військовими частинами Сил територіальної оборони Збройних Сил, позивач набув право на збереження за ним місця роботи та середнього заробітку на підставі частини першої статті 119 КЗпП України. Відповідно, наказ Украероруху від 21 квітня 2022 року "Про увільнення від роботи у зв`язку з виконанням обов`язків добровольця територіальної оборони" суперечить приписам частини першої статті 119 КЗпП України. При цьому призупинення дії трудового договору розглядається як тимчасове припинення за укладеним трудовим договором: з боку роботодавця - забезпечувати працівника роботою; з боку працівника - виконувати роботу. Але позивач не мав наміру припиняти виконувати роботу. Відповідач, на якого покладений тягар доказування законності своїх дій, не надав до суду належних та допустимих доказів правомірності невиплати середнього заробітку позивачу й доказів невиконання ОСОБА_1 державних та громадських обов`язків як члена ДФТГ у робочий час.

Відзив на касаційну скаргу

У травні 2023 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

02 листопада 2023 року справу передано судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами фактичні обставини справи

З 02 жовтня 2003 року ОСОБА_1 працює в РСП "Київцентраеро" Украероруху на посаді інженера 2 категорії групи експлуатації та ремонту котелень та газового обладнання відділу кондиціювання повітря та сантехнічного забезпечення (ВКП та СТЗ).

Наказом відповідача від 30 березня 2022 року було призупинено дію трудового договору з позивачем із збереженням місця роботи і посади з 01 квітня 2022 року до скасування воєнного стану. Цим же наказом було передбачено, що на час зупинення дії трудового договору ОСОБА_1 нарахування та виплата заробітної плати не проводиться.

18 квітня 2022 року ОСОБА_1 уклав контракт добровольця територіальної оборони, на підставі якого він набув статус добровольця Бориспільської міської територіальної громади №1.

Наказом Украероруху від 21 квітня 2022 року ОСОБА_1 був увільнений від роботи з 18 квітня 2022 року у зв`язку з виконанням обов`язків добровольця територіальної оборони із збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період виконання таких обов`язків.

Наказом відповідача від 19 травня 2022 року було зупинено дію попереднього наказу від 21 квітня 2022 року в частині збереження за ОСОБА_1 середнього заробітку з 16 квітня 2022 року.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про основи національного спротиву" на членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) . На членів добровольчих формувань територіальних громад, які беруть участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, поширюються гарантії соціального захисту, передбачені Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Згідно з пунктом 16 Положення про добровольчі формування територіальних громад, затвердженого постановою Кабміну від 29 грудня 2021 року № 1449(надалі -Положення № 1449), членом добровольчого формування може бути громадянин України віком від 18 років, який проживає на території громади, де діє добровольче формування, пройшов медичний, професійний та психологічний відбір (перевірку) і уклав контракт добровольця територіальної оборони.

Відповідно до пункту 21 Положення № 1449 контракт добровольця територіальної оборони укладається між командиром добровольчого формування та особою, яка подала заяву щодо членства в добровольчому формуванні. Такі особи укладають контракт добровольця територіальної оборони строком на три роки. Форма контракту добровольця територіальної оборони затверджується Міноборони.

Наказом Міністерства оборони України від 07 березня 2022 року № 84 "Про затвердження форми контракту добровольця територіальної оборони та посвідчення добровольця територіальної оборони", зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 07 березня 2022 р. за № 307/37643 затверджено форму контракту добровольця територіальної оборони (далі - Контракт).

У преамбулі форми Контракту зазначено, що командир з одного боку, а доброволець з іншого боку, на добровільній основі, на час виконання державних та/або громадських обов`язків, перебуваючи під захистом держави, маючи усі права, свободи, гарантії, закріплені Конституцією України (254к/96-ВР) , Кодексом законів про працю України (322-08) , відповідно до Закону № 2024-IX (2024-20) та Положення № 1449, уклали контракт добровольця територіальної оборони.

Згідно з пунктом 3 форми контракту на добровольця, який уклав цей контракт, поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) та статті 119 КЗпП України.

Відповідно до частини першої статті 119 КЗпП Українина час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

15 березня 2022 року прийнято Закон України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану"(далі - Закон № 2136-IX), який набрав чинності 24 березня 2022 року. Вказаний Закон визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану" (389-19) .

Частинами другою та третьою статті 1 Закон України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" (в редакції, чинній на час винесення наказу

ДП "Украерорух" № 140 від 30 березня 2022 року про призупинення дії трудового договору з позивачем з 01 квітня 2022 року до скасування воєнного стану в Україні) встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України (322-08) під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану" (389-19) , діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану".

Законом № 2136-IX запроваджено призупинення трудового договору: детально визначено критерії та умови призупинення дії трудового договору, передбачено механізм відновлення дії призупиненого трудового договору, передбачено обмеження щодо застосування механізму призупинення дії трудового договору щодо окремих категорій працівників.

Так, відповідно до частини першої статті 13 Закону № 2136-IX призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором.

Тобто, працівник звільняється від обов`язку виконувати роботу, визначену трудовим договором, а роботодавець звільняється від обов`язку забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи.

Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.

Тобто, головною умовою для призупинення дії трудового договору є абсолютна неможливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором (роботодавцю - надавати роботу, працівникові - виконувати роботу).

Під абсолютною неможливістю надання роботодавцем та виконання працівником роботи в контексті призупинення дії трудового договору, слід розуміти випадки неможливості забезпечувати працівникові умови праці, внаслідок того, що необхідні для виконання роботи зазначеним працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва або майно роботодавця знищені в результаті бойових дій або їх функціонування з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливе у зв`язку з відсутністю можливостей для застосування такої форми організації праці або відсутністю на це його згоди, зокрема, з причин переміщення його з території, де ведуться активні бойові дії.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах: від 01 червня 2023 року у справі № 149/1089/22 (провадження

№ 61-292св23), від 14 вересня 2023 року у справі № 754/5488/22 (провадження

Отже, роботодавець має право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.

Слід зауважити, що частиною першою статті 119 КЗпП України чітко визначено збереження згаданих гарантій саме на час виконання державних та/або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час.

Робочий час - установлений законодавством відрізок календарного часу, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, графіка роботи та умов трудового договору повинен виконувати свої трудові обов`язки.

У справі, яка переглядається, судом установлено, що 30 березня 2022 року на підставі статті 13 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" відповідачем було призупинено дію трудового договору з ОСОБА_1, отже між сторонами тимчасово були припинені трудові відносини і починаючи з 01 квітня 2022 року у відповідача був відсутній обов`язок забезпечувати позивача роботою та заробітною платою, а у позивача - обов`язок виконання роботи за укладеним трудовим договором.

Тобто з 01 квітня 2022 року у позивача був відсутній робочий час, а тому гарантія, передбачена частиною першою статті 119 КЗпП України, на нього не розповсюджується, оскільки позивач виконував обов`язки добровольця Бориспільської міської територіальної громади з 18 квітня 2022 року у неробочий час, з огляду на призупинення дії трудового договору наказом від 30 березня

Зважаючи на викладене, у ДП "Украерорух" не виник обов`язок виплачувати позивачу середню заробітну плату після призупинення укладеного з ним трудового договору.

Слід зазначити, що укладення контракту добровольця територіальної оборони жодним чином не впливає на правову природу призупинення трудового договору та не відміняє сам факт призупинення трудового договору.

Крім того, наказом ДП "Украерорух" від 30 березня 2022 року було передбачено збереження за позивачем лише місця роботи і посади без виплати йому заробітної плати.

Суд касаційної інстанції враховує, що наказ відповідача від 30 березня 2022 року позивач не оскаржував, а посилання у касаційній скарзі на його незаконність є необґрунтованим з огляду на таке.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (частиною шостою статті 367 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Із зазначеного слідує, що у цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок розглядати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Формування змісту й обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно в межах заявлених ними вимог і наданих доказів (постанова Верховного Суду від 02 червня 2022 року у справі № 602/1455/20).

З огляду на те, що наказ відповідача від 30 березня 2022 року, яким трудові відносини між сторонами були призупинені, позивач не оскаржував і позовна заява на містить вимогу про його скасування, колегія суддів не перевіряє правомірність видачі цього наказу відповідачем, а тому відповідні доводи касаційної скарги є помилковими.

Посилання у касаційній скарзі на те, що він не був ознайомлений із зазначеним наказом, а тому він є незаконним, не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки позивач не був позбавлений можливості після подання відповідачем відзиву із доданим до нього наказом від 30 березня 2022 року заявити вимогу про його скасування (а. с. 22-28).

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 924/831/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, є помилковими.

Верховний Суд відхиляє посилання заявника на постанови Верховного Суду

від 19 вересня 2019 року у справі № 924/831/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, якими скасовано судові рішення та направлено справу на новий розгляд, оскільки направлення справи на новий розгляд ще не означає остаточного вирішення відповідної справи, а отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у ній. За результатами нового розгляду справи фактично-доказова база в ній може істотно змінитися, адже й сам новий розгляд став наслідком недостатнього дослідження судами доказів у справі та неповного встановлення на їх підставі обставин, а така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки у ній.

Посилання позивача на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 є безпідставними, оскільки підставою позову про стягнення середнього заробітку у цій справі, на відміну від справи, яка переглядається, є незаконне звільнення працівника та затримка розрахунку при звільненні відповідно до статей 117, 235 КЗпП України, тоді як ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом на підставі статті 119 КЗпП України. З викладеного слідує, що у зазначеній справі, на яку посилається заявник, порівняно зі справою, яка переглядається, є різні підстави позову та, відповідно, встановлено інші фактичні обставини, отже правовідносини не є подібними.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.