126/1663/23 Про визнання права власності на самочинне будівництво - 08.05.2024 Прийняття

Зазначає, що хоча вказане будівництво комплексу будівель та споруд зерносушарки було здійснено без отримання відповідних дозвільних документів на виконання цих будівельних робіт, однак під час проведення будівельних робіт були дотримані всі архітектурні, будівельні, санітарні та екологічні норми і з початку будівництва жодних заяв, претензій та скарг ні від кого не надходило, що свідчить про відсутність будь-яких порушень прав інших осіб цим будівництвом.

24 травня 2023 року позивач звернувся в Державну інспекцію архітектури та містобудування (далі - ДІАМ) з питанням про оформлення права власності та введення в експлуатацію закінченого об`єкта будівництва, проте у відповідь на звернення позивачеві не було дано конкретної відповіді ні на одне з поставлених питань та відписано лише загальними поняттями та термінами.

У зв`язку із цим, 06 червня 2023 року позивач подав декларацію про готовність до експлуатації зазначеного майна, однак цю декларацію було повернуто на доопрацювання у зв`язку з неподанням документів, необхідних для прийняття рішень. Відповіді з детально розписаними причинами повернення декларації отримано не було.

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати за ним право власності на вказане вище майно.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 26 липня

2023 року у складі судді Гуцола В. І. позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на виробничий будинок з господарськими будівлями та спорудами "Комплекс будівель та споруд зерносушарки", загальною площею 1 232,4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду мотивовано тим, що законодавство передбачає можливість визнання права власності на самочинно збудоване майно у разі, якщо буде встановлено, що власник або користувач земельної ділянки не заперечує проти цього, будівництво не порушує права інших осіб і відповідає будівельним, архітектурним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам, державним стандартам а також те, що на теперішній час за таких обставин єдиним способом захисту своїх особистих майнових прав для позивача є спосіб визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, з послідуючим прийняття його в експлуатацію відповідно до вимог чинного на теперішній час законодавства.

Крім того, суд врахував, що відповідач визнав позовні вимоги.

Короткий зміст судових рішень апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 08 лютого 2024 року апеляційну скаргу виконувача обов`язків керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області задоволено, рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 26 липня 2023 року скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову.

08 лютого 2024 року Вінницьким апеляційним судом постановлено окрему ухвалу, якою встановлено порушення суддею Бершадського районного суду Вінницької області Гуцолом В. І. вимог цивільно-процесуального права, доведено до відома голови Бершадського районного суду Вінницької області для вжиття відповідних заходів реагування. З метою забезпечення виконання цієї ухвали встановлено місячний строк для повідомлення Вінницького апеляційного суду про вжиті заходи.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції залишив поза увагою, що спір про право між ОСОБА_1 та сільською радою у цій справі відсутній, а тому сільська рада є неналежним відповідачем у цій справі. Належним відповідачем у цій справі є ДІАМ як компетентний орган державного архітектурно-будівельного контролю, до якої позовні вимоги пред`явлені не були, а тому суд відмовив у позові через неналежний суб`єктний склад учасників справи.

З цих же підстав суд апеляційної інстанції постановив окрему ухвалу щодо судді першої інстанції, який розглядав справу, а також з підстави того, що заява про визнання позову від представника сільської ради, яку суд взяв до уваги, була надіслана у вигляді скан-копії, без електронного підпису представника, тому її слід було залишити без розгляду.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та аргументи учасників справи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20, від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22, у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1422цс17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що сільська рада є належним відповідачем, оскільки на момент звернення до суду із позовом спірне майно є безхазяйним, а тому воно може бути передано у власність територіальної громади на підставі статті 329 ЦК України, отже між сторонами існує спір. Вважає, що спору між ним та ДІАМ не існує, оскільки цей орган не має повноважень визнавати право власності на об`єкти нерухомого майна. Посилається на те, що суд апеляційної інстанції без вагомих підстав поновив прокурору строк на апеляційне оскарження, який був пропущено на 6 місяців.

До Верховного Судусуддя Бершадського районного суду Вінницької області Гуцол В. І. подав касаційну скаргу на окрему ухвалу Вінницького апеляційного суду від 08 лютого 2024 року, у якій просив її скасувати, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, оскільки він як суддяБершадського районного суду Вінницької областіпід час розгляду справи № 126/1663/23 діяв в межах повноважень та відповідно до цивільно-процесуального закону. Зазначає, що сільська рада є належним відповідачем, оскільки наділена повноваженням щодо погодження оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, а також надання дозволу на проведення певних видів будівельних робіт. Посилається на те, що хоча заява сільської ради і не містить кваліфікованого електронного підпису представника, однак сумнівів у тому, що це є належний документ не виникло, оскільки заява була відправлена з офіційної електронної адреси сільської ради.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 02 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Відзив на касаційну скаргу

У квітні 2024 року від Вінницької обласної прокуратури надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому прокурор посилається на необґрунтованість доводів скарги позивача та законність прийнятої судом апеляційної інстанції постанови. Посилається на те, що позивач зазначив відповідачем сільську раду, яка не наділена повноваженнями у сфері архітектури та містобудування, та не зазначив відповідачем ДІАМ, яка є органом, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, отже суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у позові через неналежний суб`єктний склад учасників справи. Зазначає, що задовольняючи позов суд першої інстанції фактично дозволив використовувати об`єкт, який не було визнано готовим для введення в експлуатацію, чим порушив встановлений порядок державного управління в сфері містобудування та архітектури.

Встановлені судами фактичні обставини справи

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 0,748 га, з кадастровим номером 53400:03:002:0186, яка розташована на АДРЕСА_1 .

Станом на 22 березня 2023 року КП "Бершадське БТІ" виготовлено технічний паспорт на виробничий будинок з господарськими будівлями і спорудами "Комплекс будівель та споруд зерносушарки", який знаходиться за адресою

АДРЕСА_1, площею 1232,4 кв. м та складається з: котельня-операторська літ. "А", площею

67,5 кв. м; завальна яма літ. "А 1", площею 13,1 кв. м; приміщення норії літ "А 2", площею 8.4 кв. м; ЗАВ -50 літ. "А 3", площею 51,7 кв. м; шахти сушки літ. "А 4"; ємності охолодження 25 т літ. "А5"; склад літ. "Б", площею 1 090,3 кв. м; вага

літ. "В"; рампа літ. "в"; рампа літ. "в 1"; підстанція літ. "Г"; туалет літ. "Д", площею 1,4 кв. м; огорожа літ. "№ 1".

27 березня 2023 року експертом ОСОБА_2 виготовлено звіт про проведення технічного обстеження, за результатами якого встановлено можливість надійної та безпечної експлуатації комплексу будівель та споруд зерносушарки.

25 квітня 2023 року ОСОБА_1 подав до ДІАМ звернення, у якому просив, зокрема: надати інформацію про можливість введення в експлуатацію відповідного об`єкта нерухомості без наявності рішення суду про визнання права власності на відповідний об?єкт; надати інформацію щодо процедури узаконення, визнання права власності та введення в експлуатацію самочинно зведеної/реконструйованої будівлі; надати інформацію чи являється звернення громадян належним способом звернення до контролюючого органу (ДІАМ) перед зверненням до суду.

02 червня 2023 року ДІАМ надала відповідь ОСОБА_1 інформаційного характеру.

Відповідно до витягу з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва від 13 червня 2023 року декларацію про готовність до експлуатації об`єкта за амністією повернуто на доопрацювання на підставі неподання документів, необхідних для прийняття рішень, оскільки зазначений у наданих документах рік завершення будівництва суперечить вимогам абзацу першого пункту 9 Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17)

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_1 .

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 331 ЦК України встановлено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У частині четвертій статті 373 ЦК України зазначено, що власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Право власника на забудову земельної ділянки здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина третя статті 375 ЦК України).

Відповідно до змісту частини четвертої статті 375 ЦК України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

З огляду на спеціальне застереження, наведене у частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

У пункті 45 постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц Велика Палата Верховного Суду наголосила, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 вересня 2021 року у справі

№ 359/5719/17 зазначила, що особа не набуває права власності на об`єкт самочинного будівництва (пункт 148).

Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК України), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це право не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).

Відповідно до статті 392 ЦК України власник може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи справу за позовом власника (землекористувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановити усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушення будівельних норм та правил.

На підставі частини третьої статті 376 ЦК України суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване майно на земельній ділянці, яка перебуває у власності особи, за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проєктною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (частина третя статті 375 ЦК України).

Відповідно до статті 8 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.

Держава гарантує, що при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені: розробка містобудівної документації, проєктів конкретних об`єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням норм і правил; розміщення і будівництво об`єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів; раціональне використання земель та територій для містобудівних потреб, підвищення ефективності забудови та іншого використання земельних ділянок; охорона культурної спадщини, збереження традиційного характеру середовища населених пунктів; урахування державних та громадських інтересів при плануванні та забудові територій; урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва; інформування через медіа громадян про плани перспективного розвитку територій і населених пунктів, розміщення важливих містобудівних об`єктів; участь громадян, об`єднань громадян в обговоренні містобудівної документації, проектів окремих об`єктів і внесення відповідних пропозицій до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій; захист прав громадян та громадських організацій згідно із законодавством (стаття 5 Закону України "Про основи містобудування").

При вирішенні спору про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачені статтями 26, 29- 31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34, 37 цього Закону).

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об`єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (пункт 5 частини п`ятої стаття 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Частиною другою статті 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено заборону на виконання будівельних робіт без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.

Частиною восьмою статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівельної діяльності" передбачено, що експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється.

Аналогічна норма закріплена у пункті 12 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 (461-2011-п) .

Відповідно до статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівельної діяльності", пункту 3 Порядку № 461 прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви. Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, а також комплексів (будов), до складу яких входять об`єкти з різними класами наслідків (відповідальності), здійснюється на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі відповідними органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката.

Судом апеляційної інстанції установлено, що після здійснення самочинного будівництва ОСОБА_1 24 травня 2023 року подав до ДІАМ звернення, у якому просив надати інформацію про можливість введення в експлуатацію відповідного об`єкта нерухомості без наявності рішення суду про визнання права власності на відповідний об?єкт; надати інформацію щодо процедури узаконення, визнання права власності та введення в експлуатацію самочинно зведеної/реконструйованої будівлі; надати інформацію чи являється звернення громадян належним способом звернення до контролюючого органу (ДІАМ) перед зверненням до суду.

У відповідь на подану заяву ДІАМ детально роз`яснила позивачу встановлений нормативно-правовими актами порядок прийняття в експлуатацію збудованого об`єкту, із посиланням на положення Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) , а також Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466 (466-2011-п) , Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2011 року № 461.

12 червня 2023 року ОСОБА_1 подав до ДІАМ декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, тобто звернувся до компетентного органу державного архітектурно-будівельного контролю про прийняття самочинно збудованого об`єкту до експлуатації.

Проте подана декларація була повернута на доопрацювання на підставі неподання документів, необхідних для прийняття рішень, оскільки зазначений у наданих документах рік завершення будівництва суперечить вимогам абзацу першого пункту 9 Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17)

Відповідно до 19-21 Порядку № 461 у разі подання чи оформлення декларації з порушенням установлених вимог орган державного архітектурно-будівельного контролю повертає її замовнику (його уповноваженій особі) у спосіб, відповідно до якого були подані документи, з письмовим обґрунтуванням причин повернення у строк, передбачений для її реєстрації.

Після усунення недоліків, що спричинили повернення декларації, замовник (уповноважена ним особа) може повторно звернутися до органу державного архітектурно-будівельного контролю для реєстрації декларації.

Рішення про реєстрацію або повернення декларації може бути розглянуто у порядку нагляду (без права реєстрації декларації) Держархбудінспекцією або оскаржено до суду.

ОСОБА_1 недоліків у документації, яка підтверджує право на будівництво об`єкту, не усунув та не оскаржив дії відповідного органу про відмову в прийнятті до експлуатації такого об`єкта.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання права власності на самочинно реконструйований об`єкт нерухомості, оскільки визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, який не прийнятий до експлуатації, за відсутності відомостей про його відповідність вимогам державних будівельних норм, в судовому порядку нормами ЦК України (435-15) чи іншими нормативними актами не передбачено.

Подібний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові

від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19, а також постановах Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 760/21223/17-ц, від 28 лютого 2023 року у справі № 466/6895/19.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач звернувся до суду із позовом до неналежного відповідача.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Тлумачення статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі

№ 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України (1618-15) . За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Виходячи з наведеного, якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі в якості співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (постанова Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 200/8461/15-ц).

З урахуванням вказаного визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

Суд зобов`язаний визначити суб`єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 7 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" управління у сфері містобудівної діяльності та архітектурно-будівельного контролю здійснюється шляхом надання (отримання, реєстрації), відмови у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів (крім анулювання (скасування) документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів) центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, через головних інспекторів будівельного нагляду - щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними (СС1), середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, розташованих за межами населених пунктів і на території кількох адміністративно-територіальних одиниць, щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми наслідками (СС2), розташованих у межах сіл, селищ та міст (крім міст, які є адміністративними центрами областей, міст з чисельністю населення понад 50 тисяч, міст Києва та Севастополя), а також щодо всіх об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із значними наслідками (СС3), розташованих у межах населених пункті.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2020 року № 1340 "Деякі питання функціонування органів архітектурно-будівельного контролю та нагляду" (1340-2020-п) , яка набрала чинності 30 грудня 2020 року, утворено Державну інспекцію архітектури та містобудування України (далі - ДІАМ), затверджено Положення про ДІАМ.

Пунктом 1 Положення про ДІАМ визначено, що ДІАМ є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Згідно з пунктом 3 Положення про ДІАМ основним завданням ДІАМ є реалізація державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, а саме: підготовка та внесення на розгляд Міністра пропозицій щодо забезпечення формування державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду; здійснення в межах повноважень, визначених законом, державного архітектурно-будівельного контролю за дотриманням замовниками, підприємствами, що надають технічні умови щодо інженерного забезпечення об`єкта будівництва, архітекторами та іншими проектувальниками, підрядниками, експертами, експертними організаціями та відповідальними виконавцями робіт, інженерами-консультантами, власниками будівель та лінійних споруд вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт; здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду за дотриманням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил територіальними органами ДІАМ, уповноваженими органами містобудування та архітектури, структурними підрозділами Київської та Севастопольської міських держадміністрацій та виконавчими органами сільських, селищних, міських рад з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами, що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності (далі - об`єкти нагляду), під час провадження ними містобудівної діяльності; ліцензування видів господарської діяльності з будівництва об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, та здійснення контролю за додержанням суб`єктами господарювання ліцензійних умов провадження видів господарської діяльності з будівництва об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками.

ДІАМ відповідно до покладених на неї завдань видає дозволи на виконання будівельних робіт, реєструє повідомлення про внесення змін до них, відмовляє у видачі таких дозволів, анулює дозволи на виконання будівельних робіт; приймає в установленому порядку в експлуатацію закінчені будівництвом об`єкти (видає сертифікати про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта або відмовляє в їх видачі, реєструє декларації про готовність об`єкта до експлуатації, внесення змін до них, а також повертає такі декларації та скасовує їх реєстрацію) (підпункти 15-2, 15-3 пункту 4 Положення про ДІАМ).

Підпунктом 11 пункту 6 Положення про ДІАМ передбачено, що ДІАМ для виконання покладених на неї завдань має право проводити претензійно-позовну роботу, звертатися до суду з позовами щодо захисту своїх прав та законних інтересів.

ДІАМ здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення про ДІАМ).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15 вересня 2021 року № 960 "Питання Державної інспекції архітектури та містобудування" (960-2021-п) , яка набрала чинності 15 вересня 2021 року, Кабінет Міністрів України вирішив погодитися з пропозицією Міністерства розвитку громад та територій про можливість здійснення ДІАМ повноважень і виконання функцій з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду. Цією постановою визнано такою, що втратила чинність постанову Кабінету Міністрів України від 09 липня 2014 року № 294 "Про затвердження Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України" (294-2014-п) та інші пов`язані з нею постанови.

Враховуючи викладене, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про те, що Джулинська сільська рада не уповноважена здійснювати в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд, а також не має повноважень вирішувати питання прийняття об`єктів будівництва в експлуатацію, тобто не є компетентним органом у справі про визнання права власності на самочинне будівництво, а таким органом є ДІАМ.

Такий висновок узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 30 серпня 2023 року у справі № 307/3457/20.

Оскільки до участі у справі у якості відповідача не залучено особу, права та обов`язки якого стосуються позовні вимоги, зокрема ДІАМ, яка уповноважена здійснювати в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на самочинне будівництво.

Доводи касаційних скарг ОСОБА_1 та судді Бершадського районного суду Вінницької області Гуцола В. І. про те, що Джулинська сільська рада є належним відповідачем у цій справі помилкові.

Відповідно до підпункту 1 пункту "б" частини першої статті 31 Закону України "Про місцеве самоврядування", на який посилається позивач у касаційній скарзі, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження надання (отримання, реєстрація) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, здійснення державного архітектурно-будівельного контролю та прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів у випадках та відповідно до вимог, встановлених Законом України"Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) .

За змістом пункту 7 частини першої статті 7 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" управління у сфері містобудівної діяльності та архітектурно-будівельного контролю здійснюється шляхом надання (отримання, реєстрації), відмови у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів (крім анулювання (скасування) документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів) виконавчими органами з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад (крім міських рад населених пунктів, які є адміністративними центрами областей, та міських рад населених пунктів з чисельністю населення понад 50 тисяч) - щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), розташованих у межах відповідних населених пунктів.

Зі змісту наведеної норми слідує, що органом, уповноваженим здійснювати державний архітектурно-будівельний контроль на території населених пунктів щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними (СС1) наслідками, є, зокрема, виконавчий орган з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільської, селищної рад населеного пункту.

Частиною другою статті 7 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що у разі якщо сільські, селищні, міські ради не утворили виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю, повноваження таких органів виконує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, через відповідних головних інспекторів будівельного нагляду.

Оскільки матеріали справи не містять доказів, що спірний об`єкт належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1) і Джулинська сільська рада утворила виконавчий орган з питань державного архітектурно-будівельного контролю, то у даному випадку повноваження такого органу виконує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, яким є ДІАМ.

Крім того, як свідчать матеріали справи, саме до ДІАМ звертався ОСОБА_1 задля узаконення будівництва, що дає підстави вважати, що йому відомо про орган, який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, однак із позовом він звернувся не до цього органу, а до Джулинської сільської ради, тобто до неналежного відповідача.

З викладеного слідує, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що Джулинська міська рада є неналежним відповідачем у справі є правильним та таким, що узгоджується із вимогами чинного законодавства.

Отже, доводи касаційних скарг про належний суб`єктний склад учасників справи є помилковими та спростовуються наведеними у цій постанові мотивами.

Крім того, Джулинська сільська рада могла б бути належним співвідповідачем у справі у разі належності їй на праві комунальної власності земельної ділянки, на якій позивач побудував спірне майно, однак ця земельна ділянка згідно з договором купівлі-продажу від 28 лютого 2023 року, укладеним із ОСОБА_3, належить позивачу, що також підтверджує правильність висновку суду апеляційної інстанції про неналежний суб`єктний склад учасників справи.

Посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції без вагомих підстав поновив прокурору строк на апеляційне оскарження, який був пропущено на 6 місяців, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки про наявність рішення суду першої інстанції від 26 липня 2023 року прокурору стало відомо лише після ознайомлення із матеріалами цієї справи 06 грудня 2023 року, із апеляційною скаргою він звернувся 02 січня 2024 року, тобто в межах тридцятиденного строку з дня ознайомлення із рішенням суду, а тому відповідно до положення статті 354 ЦПК України має право на поновлення строку на апеляційне оскарження.

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20, від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22, та у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі

№ 6-1422цс17, є помилковими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Щодо касаційної скарги судді Бершадського районного суду Вінницької області Гуцола В. І.

Відповідно до частини десятої статті 262 ЦПК України суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Згідно зі статтею 385 ЦПК України суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.

Постановлення окремої ухвали є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли, з метою припинення у подальшому порушення норм чинного законодавства при вирішенні відповідних спорів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2019 року у справі № 800/500/16 (провадження № 11-1156заі18) зазначено, що окрема ухвала суду є процесуальним засобом необхідного належного реагування (судового впливу) на порушення законності, а також на причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду. Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлені під час розгляду справи порушення матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень. Постановлення такої ухвали є правом, а не обов`язком суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 березня 2018 року у справі № 911/961/17 вказано, що в окремій ухвалі має бути зазначено закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його стаття, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення. Просте перерахування допущених порушень без зазначення конкретних норм чинного законодавства або перерахування норм права, порушення яких встановлено у судовому розгляді, є неприпустимим.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 04 травня

2018 року у справі № 922/3997/15, від 04 травня 2018 року у справі № 922/1733/17.

Вирішуючи питання про наявність підстав для постановлення окремої ухвали, апеляційний суд виходив із того, що суддя Бершадського районного суду Вінницької області Гуцол В. І. під час розгляду справи порушив норми процесуального права, зокрема статті 189, 196 ЦПК України, оскільки ухвалив рішення у підготовчому судовому засіданні, не з`ясувавши належний склад учасників судового процесу. Зокрема, не звернув уваги, що належним відповідачем у цій справі є не сільська рада, а ДІАМ, як компетентний орган державного-будівельного контролю. Крім того, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що заява про визнання позову від представника сільської ради, яку суддя першої інстанції взяв до уваги, була надіслана у вигляді скан-копії, без електронного підпису представника, тому її слід було залишити без розгляду на підстав частин другої та четвертої статті 183 ЦПК України.

За наслідками розгляду цієї справи апеляційний суд встановив наявність порушень норм процесуального права, в оскаржуваній окремій ухвалі апеляційний суд зазначив як закон, зокрема його статті, вимоги якого порушено, так і в чому саме полягає порушення, що спростовує доводи касаційної скарги.

Передбачена окремою ухвалою необхідність обговорення на нараді суддів районного суду фактів, встановлених апеляційним судом (а також вжиття головою Бершадського районного суду Вінницької області відповідних заходів з метою унеможливити виникнення таких випадків в майбутньому) не є надмірними заходами впливу, а спрямовані на уникнення повторення подібних помилок у правозастосуванні.

При цьому за змістом пункту 7 частини першої статті 24 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" до повноважень голови місцевого суду належить, зокрема, організація ведення в суді судової статистики та інформаційно-аналітичне забезпечення суддів з метою підвищення якості судочинства.

Оскаржувана ухвала апеляційного суду відповідає вимогам закону, і підстав для її скасування немає.

Щодо клопотання прокурора про розгляд справи за його участі

У відзиві на касаційну скаргу наявне клопотання Вінницької обласної прокуратури про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням представника Офісу Генерального прокурора.

Європейський суд з прав людини вказав, що процедура допуску скарг до розгляду та провадження виключно з питань права, на відміну від того, що стосується питань фактів, може відповідати вимогам статті 6 Конвенції, навіть якщо скаржнику не була надана можливість бути особисто заслуханим апеляційним чи касаційним судом, за умови, якщо відкрите судове засідання проводилось у суді першої інстанції і якщо суди вищої інстанції не мали встановлювати факти справи, а тільки тлумачити відповідні юридичні норми (ZHUK v. UKRAINE, № 45783/05, § 32, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Згідно з частиною 402 ЦПК України (1618-15) у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Абзац другий частини першої цієї статті визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішує Верховний Суд з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

У частині тринадцятій статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Оскільки суд касаційної інстанції не приймав рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, і такої необхідності колегія суддів не вбачає, то у задоволенні клопотання про розгляд справи в судовому засіданні за участі прокурораслід відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).