461/2735/23 Про захист прав споживачів, визнання кредитного договору припиненим - 08.05.2024 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка подана її представником - адвокатом Гордієнком Сергієм Дмитровичем, на рішення Галицького районного суду м. Львова від 26 червня 2023 року у складі судді Радченка В. Є. та постанову Львівського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства "Ідея Банк" (далі - АТ "Ідея Банк") про захист прав споживачів, визнання кредитного договору припиненим.

Позовна заява мотивована тим, що 18 березня 2021 року між нею та АТ "Ідея Банк" укладено кредитний договір № 106.00613.007751667, відповідно до якого їй надано кредит у розмірі 24 385 грн. Дата повернення кредиту - 18 березня 2023 року. Зазначала, що нею за цим договором сплачено 27 041,05 грн і здійснено переплату у розмірі 2 656 грн.

Вважала договір припиненим у зв`язку з повним виконанням зобов`язань.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд визнати кредитний договір від 18 березня 2021 року, укладений між нею та АТ "Ідея Банк", припиненим з 12 січня 2022 року.

Короткий зміст судових рішень суді першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 26 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що ОСОБА_1 не довела повного виконання нею зобов`язань за кредитним договором, оскільки відняла від оплати у розмірі 27 041,05 грн суму виданого кредиту у розмірі 24 385 грн, без відсотків та комісій, і зазначила про переплату. Але, без оплати всієї суми боргу, у тому числі основного боргу, відсотків та комісій, кредитний договір не може бути припинений, так як судами установлено, що за ОСОБА_1 існує заборгованість, а згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Галицького районного суду м. Львова від 26 червня 2023 року, постанову Львівського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким її позов задовольнити; у разі часткового задоволення касаційної скарги, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про те, що нею не сплачено всією суми заборгованості, не врахувавши, що умови договору про встановлення комісії за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними відповідно до положень статей 11, 12 Закону України "Про споживче кредитування".

Посилається на відповідну практику Великої Палати Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу відповідач до суду не подав.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

15 лютого 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2024 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18 березня 2021 року між сторонами укладено кредитний договір № 106.00613.007751667, відповідно до якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 24 385 грн.

За умовами договору ОСОБА_1 були нараховані відсотки у розмірі 0,01 % за користування кредитом та комісію за обслуговування кредитної заборгованості, яка нараховувалася з жовтня 2021 року.

З 18 березня 2021 року до 12 липня 2022 року ОСОБА_1 сплачено 27 041,05 грн, з яких частину коштів перераховано на погашення відсотків, основного боргу та комісії за обслуговування кредитної заборгованості. Нею сплачено 5 706,12 грн комісії, 1,02 грн відсотків за кредитом та 21 334, 63 грн основного боргу.

Станом на день звернення із цим позовом до суду, за розрахунком банку, у ОСОБА_1 існує загальна кредитна заборгованість на суму 17 316,03 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16-ц та постановах Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 388/1299/17 (провадження № 8199св21), від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, від 31 серпня 2022 року у справі № 461/1500/20, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також ОСОБА_1 зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України (435-15) , якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 суди правильно виходили з того, що нею не доведено повне погашення заборгованості за кредитним договором, тому не можна визнати договір припиненим у зв`язку з повним виконанням зобов`язань.

Посилання заявника на те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що умови договору про встановлення комісії за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними відповідно до положень статей 11, 12 Закону України "Про споживче кредитування", є помилковими.

Відповідно до положень частини першої та другої статті 11 Закону України "Про споживче кредитування" після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно із частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування" умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21), як й в інших судових рішеннях, на які посилається ОСОБА_1, нікчемними були названі умови кредитного договору про встановлення комісії за обслуговування кредитної заборгованості у вигляді надання інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, що банк повинен робити безоплатно відповідно до частини першої статті 11 Закону України "Про споживче кредитування", тому така умова договору є нікчемною на підставі частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".

У справі, яка переглядається, сторони у пункті 1.5 кредитного договору встановили комісію, як "плата за обслуговування кредитної заборгованості".

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про споживче кредитування" загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно із частиною другою статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Законом України "Про споживче кредитування" (1734-19) безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту, що й було домовлено сторонами у кредитному договорі від 18 березня 2021 року, тому доводи касаційної скарги, є безпідставними, а суди дійшли правильних висновків про те, що без оплати всієї суми боргу, у тому числі основного боргу, відсотків та комісій, кредитний договір не може бути припинений.

Крім того, Верховний Суд зазначає, що через наявність кредитної заборгованості, визнати кредитний договір припиненим неможливо у силу статті 599 ЦК України.

Інших доводів щодо незаконності чи необґрунтованості оскаржуваних судових рішень касаційна скарга не містить.

Отже, наведені у касаційній скарзі доводи, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.