133/3955/21 Про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення працівника від роботи та поновлення працівника на роботі - 08.05.2024 Прийняття

відповідач - акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця", виробничий підрозділ "Козятинська дирекція залізничних перевезень",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника акціонерного товариства "Українська залізниця" - адвоката Чешковського Володимира Анатолійовича на постанову Вінницького апеляційного суду від 25 травня 2023 року у складі колегії суддів: Копаничук С. Г.,

Медвецького С. К., Оніщука В. В., та касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 25 травня

2023 року та додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 29 травня 2023 року у складі колегії суддів: Копаничук С. Г., Медвецького С. К., Оніщука В. В.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі виробничого підрозділу "Козятинська Дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Південно-Західна залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця") про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення працівника від роботи та поновлення працівника на роботі.

2. Позовна заява мотивована тим, що він працює у виробничому підрозділі Козятинської дирекції залізничних перевезень регіональної філії "Південно - Західна залізниця" AT "Українська залізниця" на посаді машиніста крана (на залізничному ходу) відновного поїзда станції Фастів.

3. 09 грудня 2021 року відповідач вручив йому наказ № 862/ос про відсторонення від роботи з 09 грудня 2021 року з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COV1D-19, спричиненої коронавірусом SARS -CoV-2

4. Позивач вважає цей наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню з посиланням на статтю 43 Конституції України, згідно з якою кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на статтю 48 Конституції України, згідно з якою кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

5. Також зазначає, що виключно Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб" (1645-14) встановлює перелік обов`язкових щеплень, проте цим законом щеплення від COVID-19 не встановлено як обов`язкове, тому відсторонення працівника з посиланням на частину другу статті 12 вказаного Закону є незаконним та безпідставним.

6. Також вказує, що він був відсторонений від роботи 56 робочих днів, а тому за цей час підлягає виплаті середня заробітна плата за вимушений прогул та моральна шкода, яка завдана сім`ї годувальника багатодітної сім`ї, в якій є діти-інваліди.

7. На підставі викладеного, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ № 862/ос від 09 грудня 2021 року АТ "Українська залізниця" Регіональна філія "ПЗЗ" ВП Козятинська дирекція залізничних перевезень щодо відсторонення ОСОБА_1 машиніста крана (на залізничному ходу) відновного потягу Фастів від роботи;

- зобов`язати відповідача відшкодувати 39 000,00 грн невиплаченої заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи та моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн за час незаконного відсторонення від роботи;

- зробити запис в трудовій книжці про те, що попередній запис про відсторонення від роботи є недійсним, а працівник поновлений на роботі;

- повідомити органи пенсійного фонду про поновлення працівника на роботі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

8. Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області

від 09 березня 2023 року у складі судді Пєтухової Н. О. в задоволенні позову відмовлено.

9. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що належним відповідачем у трудових спорах про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні, є юридична особа, з якою позивач перебуває у трудових правовідносинах, а не виробничий підрозділ філії цієї юридичної особи, який представляв її у правовідносинах з позивачем.

10. Відповідно до змісту позову ОСОБА_1 пред`явив позов до АТ "Українська залізниця" Регіональна філія "Південно-Західна залізниця" ВП Козятинська дирекція залізничних перевезень, яка знаходиться у м. Козятині по вул. Васьковського, 8.

11. Судом роз`яснювалось право позивача клопотати про заміну неналежного відповідача на належного. Позивач своєї позиції у цьому аспекті не змінив.

12. На підставі викладеного та встановлених у справі обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки спірні правовідносини безпосередньо стосуються прав та обов`язків акціонерного товариства "Українська залізниця", яке не було залучено до участі у справі, оскільки позивач наполягав на тому, що відповідачем має бути саме та особа, що вказана у позові, і ВП Козятинська дирекція залізничних перевезень не є юридичною особою, то позов подано до неналежного відповідача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

13. Постановою Вінницького апеляційного суду від 25 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Позов задоволено частково.

Наказ №862/ос від 09 грудня 2021 року виробничого підрозділу "Козятинська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Українська залізниця" "про відсторонення ОСОБА_1" від роботи

з 09 грудня 2021 року визнано незаконним і скасовано.

Зобов`язано АТ "Українська залізниця" в особі виробничого підрозділу "Козятинська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Південно-Західна залізниця" виплатити ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.

В задоволенні решти вимог відмовлено.

14. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем пред`явлено позов саме до АТ "Українська залізниця" в особі виробничого підрозділу "Козятинська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Південно-Західна залізниця". Крім того, у розгляді справи в суді першої та апеляційної інстанції брав участь представник, який діяв на підставі доручення АТ "Укрзалізниця", тобто юридичної особи.

15. За вказаних обставин апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні позову з підстав неналежності відповідача та фактично не розглядав справу по суті заявлених позовних вимог.

16. Розглядаючи спір по суті позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом, проте судом не встановлено фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від здійснюваної ним роботи.

17. ОСОБА_1 відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що він працював у виробничому підрозділі "Козятинська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Українська залізниця", усі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

18. З огляду на вказане апеляційний суд дійшов висновку, що відповідач не довів, що позивач, працюючи машиністом крану і контактуючи з мінімальною кількістю осіб, об`єктивно міг спричинити поширення коронавірусної інфекції.

19. У частині позовних вимог про поновлення на роботі відмовлено, оскільки ОСОБА_1 не був звільнений з роботи.

20. Також суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача заробітної плати у розмірі 39 000,00 грн, оскільки позивачем не надано довідки про розмір його заробітної плати та відповідного розрахунку. Більше того, у апеляційній скарзі ОСОБА_1 збільшив позовні вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, а тому задоволенню не підлягають.

21. Додатковою постановою Вінницького апеляційного суду від 29 травня

2023 року стягнено з АТ "Українська залізниця" на користь держави 4960,80 грн судового збору. Решту судових витрат, сплачених ОСОБА_1 за подання позовної заяви та апеляційної скарги, залишено за позивачем.

22. Додаткова постанова мотивована тим, що судом апеляційної інстанції задоволено дві вимоги позивача, за які він звільнений від сплати судового збору, в решті позову відмовлено, тому судовий збір, сплачений ОСОБА_1 за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 4960,8 грн (1984,8 +2976) залишено за позивачем, а судовий збір у розмірі 4960,8 грн, від сплати якого ОСОБА_1 був звільнений за подання позовної зави та апеляційної скарги, стягнуто з АТ "Укрзалізниця" на користь держави.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

23. У липні 2023 року представник АТ "Укрзалізниця" - адвокат

Чешковський В. А. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Вінницького апеляційного суду від 25 травня 2023 року.

24. Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2023 рокуу складі колегії суддів: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О. відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ "Українська залізниця", витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

25. Також, у липні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Вінницького апеляційного суду від 25 травня

2023 року та додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 29 травня 2023 року.

26. Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2023 рокуу складі колегії суддів: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О. відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

27. Відповідно до розпорядження заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2024 року № 585/0/226-24, протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 квітня 2024 року, справу призначено судді-доповідачеві Сакарі Н. Ю., судді: Білоконь О. В., Осіян О. М.

28. Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

29. У касаційній скарзі представник АТ "Укрзалізниця" - адвокат

Чешковський В. А., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

30. Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що судове рішення ухвалено з порушення пункту 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.

31. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом у судовому засіданні розглядалось питання щодо пред`явлення позову до неналежного відповідача і саме з цього приводу надавали пояснення учасники судового засідання, питання по суті позовних вимог апеляційним судом не розглядалось, проте після виходу з нарадчої кімнати колегія суддів апеляційного суду оголосила своє рішення, з якого слідувало, що позов був розглянутий по суті позовних вимог. Доказом вказаного є технічний запис судового засідання від 25 травня 2023 року, який міститься в матеріалах справи.

32. Вважає, що апеляційним судом було порушено порядок розгляду апеляційних скарг, унормований статтею 368 ЦПК України, оскільки жодної обставини і жодних доказів щодо первинних позовних вимог по суті спору апеляційний суд у судовому засіданні 25 травня 2023 року не досліджував.

33. У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив постанову апеляційного суду в частині вирішення питання про відшкодування моральної шкоди змінити та стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн. В іншій частині постанову апеляційного суду залишити без змін.

34. Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду

від 20 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17, від 27 квітня 2020 року у справі № 428/2052/17, від 22 січня 2020 року у справі № 753/12569/18.

35. Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що внаслідок протизаконних дій відповідача йому та членам його сім`ї заподіяно моральну шкоду, яка полягала у душевних стражданнях, в переживаннях з приводу розуміння цілковитої незаконності дій та тверджень відповідача. Позивач був позбавлений заробітку та змушений самостійно захищати свої та членів своєї сім`ї права та законні інтереси.

36. Вважає, що апеляційний суд, встановивши, що його трудові права порушені, безпідставно не стягнув з відповідача моральну шкоду.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги

37. У серпні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому просив касаційну скаргу та уточнену касаційну скаргу АТ "Укрзалізниця" залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на те, що постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, ухваленою на підставі належним чином оцінених доказів, а тому підстав для її скасування немає. Також зазначав, що у відзиві ним викладено факт та докази щодо належності відповідача, які містяться в матеріалах справи.

38. Також у жовтні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив представника АТ "Укрзалізниця" - адвоката Чешковського В. А. на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому він просив касаційну скаргу та уточнену касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, посилаючись на те, що на виконання постанови апеляційного суду у червні 2023 року відповідач нарахував позивачу 42 370,74 грн; при цьому останній був допущений до роботи з 01 березня 2022 року, тому ніяких перешкод щодо подальших трудових відносин між працівником та роботодавцем наразі не існує. Вважає, що відсутні підстави для зміни постанови апеляційного суду за касаційною скаргою позивача, водночас зазначав, що справа також розглядається за його касаційною скаргою, в якій він просив постанову апеляційного суду скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

39. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 працює машиністом крана (на залізничному ходу) відновного поїзда станції Фастів у виробничому підрозділі Козятинська дирекція залізничних перевезень регіональної філії "Південно - Західна залізниця" AT "Українська залізниця".

40. Як вбачається з акту від 09 грудня 2021 року, ОСОБА_1 було повідомлено про можливість відсторонення від роботи з 09 грудня 2021 року у разі відмови або ухилення від обов`язкового проведення профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

41. Наказом від 09 грудня 2021 року № 862/ос ОСОБА_1 відсторонено від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

42. Наказом від 28 лютого 2022 року № 144/ос ОСОБА_1 допущено до роботи з 01 березня 2022 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

43. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

44. Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а касаційна скарга представника АТ "Укрзалізниця" - адвоката Чешковського В. А. частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

45. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

46. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

47. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

48. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

49. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

50. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

51. Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції в частині задоволення позову, а також додаткова постанова апеляційного суду в повній мірі не відповідає.

Щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 відповідно до закону

52. Частиною шостою статті 12 Закону № 1645-ІІІ "Про захист населення від інфекційних хвороб" передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

53. Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

54. Системний аналіз норм права дає підстави для висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення.

55. Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими (див.: пункт 10 постанови Великої Палати Верховного Суду

від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону

56. Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

57. Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону № 2801-XII громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

58. Закон № 1645-ІІІ (1645-14) визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

59. За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

60. Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

61. Частиною першою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

62. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

63. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

64. У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

65. Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

66. Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

67. Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (267-2015-п) (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90 (90-2020-п) ), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

68. Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 зазначеного Положення).

69. Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153).

70. Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 "Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави" (83-2015-п) затверджено Перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (далі - Перелік № 83).

71. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 (1096-2021-п) доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 новим пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу";

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

72. Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі № 4004-XII (4004-12) та Інструкції № 66.

73. Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

74. Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897 (z1159-11) .

75. Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

76. Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

77. Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

78. Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII (4004-12) . Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 (1096-2021-п) передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу".

79. Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (див.: пункт 11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Щодо законності ненарахування працівникові заробітної плати впродовж строку відсторонення від роботи

80. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу.

81. Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

82. Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови.

83. У зв`язку із викладеним, у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України (322-08) , умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати (див.: пункт 12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Чи переслідувало втручання у право позивача на повагу до його приватного життя легітимну мету, що випливає зі змісту пункту 2 статті 8 Конвенції

84. Наказом МОЗ від 25 лютого 2020 року № 521 внесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом МОЗ від 19 липня

1995 року № 133, доповнено розділ "Особливо небезпечні інфекційні хвороби" пунктом 39, де зазначено COVID-19.

85. 11 березня 2020 року у зв`язку з масштабами поширення SARS-CoV-2 ВООЗ офіційно визнала пандемію COVID-19.

86. Постановою від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (далі - Постанова № 211) Кабінет Міністрів України у межах усієї території України встановив карантин на період із 12 березня

до 03 квітня 2020 року, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволялося проводити без участі глядачів (уболівальників).

87. Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року № 215 (215-2020-п) "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 (211-2020-п) " назву і текст Постанови № 211 викладено в новій редакції. У подальшому, з огляду на незадовільну ситуацію з поширюваністю коронавірусної інфекції постановами Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 (392-2020-п) , від 22 липня 2020 року № 641 (641-2020-п) , від 09 грудня 2020 року № 1236 (1236-2020-п) , від 17 лютого 2021 року № 104 (104-2021-п) , від 21 квітня 2021 року № 405 (405-2021-п) , від 16 квітня 2021 року № 611, від 11 серпня 2021 року № 855, від 22 вересня 2021 року № 981, від 15 грудня

2021 року № 1336, від 23 лютого 2022 року № 229, від 27 травня 2022 року № 630, від 19 серпня 2022 року № 928, від 23 грудня 2022 року № 1423 карантин неодноразово продовжувався (останнього разу - до 30 червня 2023 року). Наведені постанови встановлювали низку карантинних заходів та обмежень, суворість яких визначалася з огляду на епідемічну ситуацію в державі та її окремих регіонах.

88. 24 грудня 2020 року МОЗ видало наказ № 3018, яким затвердило "Дорожню карту з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках" (далі - Дорожня карта).

89. Дорожня карта передбачала, що імунізація населення безпечною та ефективною вакциною проти коронавірусної хвороби COVID-19 є найважливішим компонентом стратегії Уряду України в подоланні гострої фази пандемії коронавірусної хвороби COVID-19. Загальною метою здійснення масової вакцинації населення стало припинення поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні.

90. Дорожня карта в первинній її редакції передбачала, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для всіх груп населення та професійних груп, проте наказом МОЗ від 27 жовтня 2021 року

№ 2362 абзац про добровільність цієї вакцинації було виключено.

91. Поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні зумовлювало нагальну потребу вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме: для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети (див.: пункт 13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

92. Враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, щодо законності проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, правомірності відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, Верховний Суд під час вирішення цієї справи не вважає за необхідне окремо наводити мотиви цих обставин, які є ідентичними у всіх справах розглядуваної категорії.

Щодо пропорційності втручання у приватне життя

93. За відсутності індивідуалізуючих ознак конкретного спору, відповідно до пункту 14.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, розглядаючи цю категорію справ, суд повинен оцінювати виключно питання пропорційності описаного втручання у приватне життя позивача.

94. Критерії оцінки пропорційності Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пункті 14.9 постанови від 14 грудня 2022 року у справі

№ 130/3548/21. Зокрема, потрібно враховувати такі обставини:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням".

95. Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

96. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

97. У справі, що переглядається, встановлено, що позивач працює на посаді машиніста крана ВП-4171 ст. Фастів.

98. Як вбачається з акту від 09 грудня 2021 року, ОСОБА_1 було повідомлено про можливість відсторонення від роботи з 09 грудня 2021 року у разі відмови або ухилення від обов`язкового проведення профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19

99. Відповідних документів щодо протипоказань організму від такого щеплення позивач роботодавцю не надав.

100. Застосовуючи наведені критерії оцінки пропорційності втручання у приватне життя позивача, Верховний Суд враховує, що у справі, яка переглядається, встановлено, що позивач працює на посаді машиніста крана ВП-4171 ст. Фастів в АТ "Українська залізниця" та належить до працівників, які підлягають обов`язковому профілактичному щепленню від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, протепісля попередження про необхідність такого щеплення ухилився від проходження вакцинації, відповідних документів щодо протипоказань організму від такого щеплення роботодавцю не надав, у зв`язку із чим відповідач (роботодавець) обґрунтовано з дотриманням чинного законодавства відсторонив його від роботи з 09 грудня 2021 року на термін усунення причин, що спричинили відсторонення.

101. Необхідно зазначити, що право позивача на працю було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки він ухилився від обов`язкового щеплення. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

102. Колегія суддів зазначає, що відмова від вакцинації є правом громадянина, але, як будь-яке право, в деяких ситуаціях це право може бути обмежено. Обмеження прав може відбуватися в інтересах держави і суспільства і обумовлено насамперед необхідністю поваги таких же прав і свобод інших людей, а також необхідністю нормального функціонування суспільства і держави. Дії роботодавця в цьому випадку були пропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи.

103. З огляду на викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що за встановлених у справі обставин відповідач правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

104. Враховуючи, що за позивачем на період відсторонення зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, нарахування заробітної плати відновляється одразу після усунення позивачем причин, що зумовили його відсторонення від роботи та після його допуску до роботи (виконання робіт), Верховний Суд не встановив порушення права позивача на працю, передбачене у статті 43 Конституції України.

105. У цій справі позивачем не доведено, а судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що тимчасове відсторонення позивача від роботи становило непропорційне втручання у його приватне життя.

106. Оскільки підстави для скасування наказу про відсторонення від роботи не знайшли свого підтвердження, тому відсутні і правові підстави для задоволення вимог позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також моральної шкоди.

107. Такі висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 09 серпня 2023 року у справі №203/965/22 (провадження № 61-6389св23), від 15 листопада 2023 року у справі №205/266/22 (провадження № 61-10487св23).

108. З огляду на вказане доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди є безпідставними та необґрунтованими.

109. Враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), Верховний Суд погоджується, що відсторонення позивача відбулося правомірно, підставно та у порядку, передбаченому законодавством, оскільки характер виконуваної позивачем роботи передбачає соціальні контакти на робочому місці, а тому відсутність вакцинації у позивача проти COVID-19 підвищувала ризик захворюваності оточуючих.

110. Об`єктивно оцінюючи загрозу, яку потенційно може нести невакцинований працівник, Верховний Суд виснував, що таке індивідуальне обмеження, а саме: тимчасове відсторонення невакцинованого працівника, відповідає загальновизнаному пріоритету захисту здоров`я суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19.

111. Апеляційний суд наведеного не врахував, дійшовши помилкового висновку про те, що відсторонення ОСОБА_1 від роботи є незаконним.

112. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені апеляційним судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог та ухвалення в цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення працівника, зобовязання виплатити невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.

113. Водночас Верховний Суд відхиляє доводи відповідача про те, що апеляційний суд не досліджував матеріали справи та не надав належної оцінки всім наявним в ній доказам, оскільки такі спростовуються мотивувальною частиною оскаржуваного рішення суду.

114. Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

115. Враховуючи скасування постанови апеляційного суду в частині задоволення позову, підлягає скасуванню й додаткова постанова апеляційного суду

від 29 травня 2023 року в частині стягнення з відповідача на користь держави 4960,80 грн судового збору, від сплати якого був звільнений ОСОБА_1 .

116. В іншій частині додаткова постанова апеляційного суду підлягає залишенню без змін, оскільки у задоволенні позовних вимог, від сплати судового збору за розгляд яких ОСОБА_1 не був звільнений, апеляційний суд відмовив, тому в цій частині судовий збір покладається на позивача.

Керуючись статтями 400, 412, 415- 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Касаційну скаргу представника акціонерного товариства "Українська залізниця" - адвоката Чешковського Володимира Анатолійовича задовольнити частково.

3. Постанову Вінницького апеляційного суду від 25 травня 2023 рокув частині часткового задоволення позову ОСОБА_1 скасувати, ухвалити нове рішення.

4. У задоволенні позову ОСОБА_1 до акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі виробничого підрозділу "Козятинська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Південно-Західна залізниця" про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення працівника, зобовязання виплатити невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи відмовити.

5. В іншій частині постанову Вінницького апеляційного суду від 25 травня

2023 рокузалишити без змін.

6. Додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 29 травня 2023 року в частині стягнення з акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь держави 4960,80 грн судового збору скасувати.