607/1009/23 Про стягнення майнової, моральної шкоди та втраченої заробітної плати, завданої незаконними діями органами дізнання, прокуратури та досудового слідства - 08.05.2024 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Тернопільської обласної прокуратури на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від

18 квітня 2023 року у складі судді Герчаківської О. Я. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 03 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Костіва О. З., Хоми М. В., Храпак Н. М.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Тернопільської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, третя особа - держава в особі Державної казначейської служби України, про стягнення майнової, моральної шкоди та втраченої заробітної плати.

Позов мотивований тим, що 05 грудня 2017 року прокурор Тернопільської області повідомив голові Цеценівської сільської ради ОСОБА_1 про підозру в одержанні службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади, тобто у вчинені злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.

Вироком Шумського районного суду Тернопільської області від 19 квітня

2021 року, залишеним без змін ухвалою Тернопільського апеляційного суду Тернопільської області від 28 жовтня 2021 року, ОСОБА_1 визнано невинною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, та виправдано у зв`язку

з недоведеністю в її діях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.

Позивачка зазначила, що внаслідок тривалого перебування під слідством

(з дати оголошення підозри 05 грудня 2017 року до дня ухвалення рішення апеляційним судом, яке набрало чинності 28 жовтня 2021 року), вона перебувала під слідством 3 роки 10 місяців та 23 дні, а всього 46 місяців та

23 дні. За час перебування в статусі підозрюваної, а потім обвинуваченої ОСОБА_1 зазнала страждань у вигляді переживань, обмеження спілкування з рідними, друзями, знайомими, також її було відсторонено від роботи, що вплинуло на відносини з колишніми підлеглими та жителями села Цеценівка Шумського району Тернопільської області, які виявили їй довіру та обрали сільським головою.

За час відсторонення ОСОБА_1 від роботи з 13 грудня 2017 року вона втратила заробітну плату, розмір якої підлягає відшкодуванню. У грудні

2017 року ОСОБА_1 було виплачено лише 935,35 грн, однак її заробітна плата на той час становила 4 390,00 грн, а тому різниця недоплаченої заробітної плати за грудень 2017 року становить 3 454,65 грн.

Оскільки повноваження ОСОБА_1 як голови Цеценівської сільської ради закінчувалися у листопаді 2018 року, то заробітна плата підлягає виплаті ще упродовж одинадцяти місяців 2018 року в загальному розмірі: 11 міс.

х 4 390,00 грн = 48 290,00 грн, а всього: 3 454,65 грн + 48 290,00 грн =

Не маючи засобів для існування, ОСОБА_1 була вимушена шукати іншу роботу, але після її затримання та відсторонення від посади вона не мала можливості знайти гідну роботу для матеріального забезпечення себе та хворої матері ОСОБА_2 . Водночас їй треба було оплачувати комунальні платежі платити за електроенергію, газ, купувати продукти харчування, одяг та інше.

За період відсторонення від посади та перебування під слідством, перебуванням під постійним психологічним тиском, у позивачки у зв`язку

з незаконним переслідуванням значно погіршився стан здоров`я. Вона змушена була звертатись до лікарів невропатолога, кардіолога та вживати ліки.

Внаслідок змін у щоденному житті, зумовлених викликами до слідчого та численними судовими засіданнями, через відсторонення від посади,

ОСОБА_1 не могла здійснювати будь-яку діяльність для отримання прибутку, утримувати та забезпечувати на відповідному рівні сім`ю. Окрім того, погіршилися стосунки у сім`ї та з оточуючими. Вона втратила авторитет серед друзів та знайомих.

Окремо зазначала, що значної моральної шкоди зазнала не лише позивачка,

а також її сім`я. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_3, смерть якого позивачка пов`язує з незаконним повідомленням їй підозри

і врученням обвинувального акта. Враховуючи всі обставини, позивачка зазначила, що їй, її чоловіку та сину, завдано значної моральної шкоди, яку вона оцінила в 1 000 000,00 грн.

У зв`язку з наведеним ОСОБА_1 просила стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунка Державної казначейської служби України на її користь матеріальну шкоду

в сумі 313 055,00 грн, втрачену заробітну плату в сумі 51 744,65 грн і моральну шкоду в сумі 1 000 000,00 грн, а всього 1 364 799,65 грн, що спричинена органами досудового розслідування ГУ НП в Тернопільській області та прокуратурою Тернопільської області (Тернопільська обласна прокуратура).

Короткий зміст судових рішень судів першої й апеляційної інстанцій

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від

18 квітня 2023 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнено з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 513 055,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачці заподіяно моральної шкоди, право на відшкодування якої вона набула на підставі виправдувального вироку. ОСОБА_1 під слідством та судом перебувала 46 місяців і 23 дні. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд керувався принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Вказав, що розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим від гарантованого мінімуму - 313 171,00 грн. Врахувавши моральні страждання та принцип розумності і справедливості, суд дійшов висновку про відшкодування моральної шкоди в розмірі

513 055,00 грн, що є достатнім та обґрунтованим.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення втраченої заробітної плати в сумі 51 744,65 грн, суд першої інстанції виходив з обставин, встановлених в адміністративній справі № 1940/1732/18, у якій ОСОБА_1 оскаржувала рішення Цеценівської сільської ради Шумського району Тернопільської області від 11 січня 2018 року № 145 "Про висловлення недовіри Цеценівському сільському голові ОСОБА_1 та дострокове припинення її повноважень".

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 03 серпня 2023 року апеляційні скарги Тернопільської обласної прокуратури і Головного управління Національної поліції в Тернопільській області залишено без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від

18 квітня 2023 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційні скарги без задоволення, апеляційний суд погодився

з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

11 вересня 2023 року Тернопільська обласна прокуратура подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 квітня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 03 серпня

2023 року й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що помилково оцінивши фактичні і правові аспекти законодавчого регулювання спірних правовідносин, апеляційний суд неправильно трактував частину п?яту статті 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду". Сам факт ухвалення виправдувального вироку щодо особи не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди. Позивачка не надала належних і допустимих доказів на підтвердження протиправності поведінки органів досудового розслідування та прокуратури під час досудового розслідування кримінального провадження чи його судового розгляду, немає причинно-наслідкового зв?язку між діями та рішеннями органів досудового розслідування, прокуратури та заподіяною моральною шкодою та зазнаними психічними стражданнями.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 липня 2023 року у справі

№ 766/5551/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 242/5118/19, від 12 квітня 2019 року у справі

№ 686/10651/18, від 30 січня 2019 року у справі № 199/1478/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі

№ 752/17832/14-ц, від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц,

від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи інших учасників справи

21 листопада 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Відзив мотивований тим, що всі доводи заявника є надуманими, нічим не підтверджені і на жодний довід не надано доказів.

01 грудня 2023 року представник ГУ НП в Тернопільській області -

Поважна Г. В. подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати постанову Тернопільського апеляційного суду від 03 серпня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

28 листопада 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2023 року зупинено виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від

18 квітня 2023 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від

03 серпня 2023 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки касаційна скарга не містить аргументів щодо незгоди з рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 квітня 2023 року та постановою Тернопільського апеляційного суду від 03 серпня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Тернопільської обласної прокуратури, ГУ НП в Тернопільській області, третя особа - держава в особі Державної казначейської служби України, про стягнення майнової шкоди та втраченої заробітної плати, відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції оскаржувані судові рішення в цій частині не переглядає.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи

05 грудня 2017 року прокурор прокуратури Тернопільської області надіслав Цеценівській сільській раді Шумського району Тернопільської області лист, яким повідомив про складення стосовно ОСОБА_1 повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статі 368 КК України (2341-14) .

Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 грудня 2017 року у справі № 607/15709/17 відсторонено ОСОБА_1 від посади Цеценівського сільського голови Шумського району.

11 грудня 2017 року заступник прокурора Тернопільської області склав подання (в порядку частини третьої статті 65 Закону України "Про запобігання корупції") № 32-413вих-17, яким повідомив сесію Цеценівської сільської ради про повідомлення 05 грудня 2017 року голові Цеценівської сільської ради ОСОБА_1 про підозру в одержанні службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди для себе за вчинення

в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії

з використанням наданої їй влади, тобто в скоєнні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.

Рішенням Цеценівської сільської ради Шумського району Тернопільської області від 13 грудня 2017 року № 134 відсторонено Цеценівського сільського голову ОСОБА_1 від виконання посадових обов`язків на період досудового розслідування без збереження заробітної плати.

Рішенням Цеценівської сільської ради Шумського району Тернопільської області від 19 грудня 2017 року № 143 вирішено провести службове розслідування за фактом вчинення сільським головою ОСОБА_1 корупційного правопорушення. Для проведення службового розслідування утворено комісію з проведення службового розслідування.

Рішенням Цеценівської сільської ради Шумського району Тернопільської області від 11 січня 2018 року № 145 "Про висловлення недовіри Цеценівському сільському голові ОСОБА_1 та дострокове припинення її повноважень" дострокового припинено повноваження сільського голови сьомого скликання ОСОБА_1

31 січня 2018 року старший слідчий СУ ГУНП в Тернопільській області склав,

а прокурор відділу процесуального керівництва під час проведення досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення прокуратури Тернопільської області затвердив обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42017210000000290 від 29 листопада 2017 року стосовно ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.

Вироком Шумського районного суду Тернопільської області від 19 квітня

2021 року у справі № 609/129/18 ОСОБА_1 визнано невинуватою

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, та виправдано у зв`язку з недоведеністю того, що

в діянні ОСОБА_1 є склад кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року вказаний вирок залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2021 року касаційну скаргу на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року разом з усіма доданими до неї матеріалами повернено прокурору у зв`язку з відмовою першого заступника керівника Тернопільської обласної прокуратури

Божка О. від поданої прокурором нижчого рівня касаційної скарги.

Комунальний заклад Шумської міської ради "Шумський центр первинної медико-санітарної допомоги" видав ОСОБА_1 довідки: від 13 лютого

2018 року про те, що ОСОБА_1 хворіє. Діагноз: хронічний обструктивний бронхіт з частими загостреннями ІІ ст. ДН ІІ ст. Ішемічна хвороба серця. Кардіосклероз. Стенокардія напруги І ФК; від 19 липня 2018 року про те, що ОСОБА_1 дійсно перебуває на диспансерному обліку в сімейного лікаря

і постійно амбулаторно лікується. Діагноз: ХОЗЛ ІІ ст. Дифузний пневмофіброз. ІХС. Стенокардія напруги. Гіпертонічна хвороба ІІ ст. Астено-невротичний синдром; від 17 вересня 2018 року № 124, згідно з якою

ОСОБА_1 дійсно перебуває на диспансерному обліку в сімейного лікаря

і постійно амбулаторно лікується. Діагноз: ХОЗЛ ІІ ст. Дифузний пневмофіброз. ІХС. Стенокардія напруги. Гіпертонічна хвороба ІІ ст. Астено-невротичний синдром; від 29 грудня 2018 року про те, що ОСОБА_1 знаходиться під спостереженням сімейного лікаря ОСОБА_5 Діагноз: ІХС. Кардіосклероз. Стенокардія напруги ІІ ФК. Гіпертонічна хвороба ІІ ст. Помірний кардіоваскулярний ризик. СН ІІ А. Д1 ІІ ст. на ґрунті гіпертонічної хвороби з цефалічними і вестибулярними пароксизмами. ХОЗЛ ІІ ст., група В

в стадії нестійкої ремісії. ДН І-ІІ ст.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивачки, ОСОБА_3 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону повною мірою не відповідають.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституція України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала

у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні "трансформують" шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування "обчислює" шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен хоча б наближено бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження

№ 61-1132св22)).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжито термін "інші обставини, які мають істотне значення", саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не з виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року

у справі № 180/1735/16-ц (61-18013сво18).

Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових

і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду (частини перша статті 1176 ЦК України).

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду").

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі

№ 346/5428/17 зазначено, що "у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування".

Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), де зазначено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні

з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних

і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих

і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так

і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі

№ 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року

у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Суди встановили, що позивачка перебувала під слідством з 05 грудня

2017 року до 19 квітня 2021 року, тобто 46 місяців та 23 дні.

Враховуючи те, що вироком Шумського районного суду Тернопільської області від 19 квітня 2021 року, залишеним без змін ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року, ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, та виправдано у зв`язку

з недоведеністю того, що в діянні ОСОБА_1 є склад кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, вона має право на відшкодування шкоди відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".

У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі

№ 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21) вказано, що "положеннями статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода. Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).

Статтею 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури

При визначенні розміру відшкодування необхідно виходити з розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи судом першої інстанції, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди,

а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Встановлений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою,

а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) не передбачено. Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, виходять із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи".

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінювання моральної шкоди по суті є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ,

12 липня 2007 року).

Справу суд першої інстанції розглянув у 2023 році. Відповідно до статті 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2023 рік" з 01 січня

2023 року визначено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі

6 700,00 грн. У справі, що переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення моральної шкоди у розмірі, не меншому від мінімально передбаченого

у статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", та правильно визначив його у розмірі 513 055,00 грн.

Суд дійшов таких висновків з урахуванням обсягу заподіяної позивачці шкоди, глибини та тривалості моральних страждань, пов`язаних із перебуванням її під слідством та судом, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, погіршення стану здоров`я, інших негативних наслідків морального характеру, з огляду на конкретні обставини цієї справи, засади розумності та справедливості.

Разом з цим, вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, суди першої

та апеляційної інстанцій не звернули уваги на таке.

Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011 (460/2011) , центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів,

є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває

і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Такими органами у цій справі

є Тернопільська обласна прокуратура і ГУ НП в Тернопільській області

(дії посадової особи яких призвели до незаконного перебування позивачки під слідством та судом). Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від

19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16).

У цій справі суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Тому резолютивну частину рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від

18 квітня 2023 року в частині стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди належить змінити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково

і ухваленням нового рішення у відповідній частині або зміни рішення

є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права, і зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково; резолютивну частину рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 квітня 2023 року змінити; в іншій оскаржуваній частині судові рішення залишити без змін.

Оскільки зміна судового рішення не призвела до збільшення або зменшення обсягу вирішення позовних вимог, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України касаційний суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Тернопільської обласної прокуратури задовольнити частково.

Резолютивну частину рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 квітня 2023 року в частині задоволеної позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення компенсації моральної шкоди в розмірі 513 055,00 грн змінити, викласти абзац другий в такій редакції: "Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 513 055,00 грн компенсації моральної шкоди".