381/1647/21 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 08.05.2024 Прийняття

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2024 року

м. Київ

справа № 381/1647/21

провадження № 61-4504св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство "Комерційний Індустріальний Банк" (після перейменування - Акціонерне товариство "Комінбанк"),

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Малиневський Павло Петрович, на постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року акціонерне товариство "Комерційний Індустріальний Банк" (далі - АТ "Комерційний Індустріальний Банк") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що 22 серпня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством комерційним банком "Надра" (далі - ВАТ КБ "Надра") та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 298/П/31/2007/840, за умовами якого відповідач ОСОБА_1 отримав кредитні кошти у розмірі 57 000,00 доларів США з процентною ставкою у розмірі 12,49 %, строком до 22 серпня 2037 року.

У подальшому між банком та відповідачем 02 вересня 2014 року укладений додатковий договір про внесення змін та доповнень № 1 до кредитного договору № 298/П/31/2007/840 від 22 серпня 2007 року, яким змінено валюту виконання зобов`язань та строк користування кредитними коштами.

У забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 22 серпня 2007 року укладений договір поруки.

02 вересня 2014 року між банком та поручителем ОСОБА_2 укладений додатковий договір про внесення змін і доповнень № 1 до договору поруки від 22 серпня 2007 року.

15 липня 2012 року між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ "КБ "Надра") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" (далі - ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп") укладений договір про відступлення прав вимоги, за умовами якого банк відступив товариству право вимоги до позичальників, іпотекодавців, заставодавців та поручителів.

Згідно з додатком № 1 до договору ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" набуло право вимоги до ОСОБА_1

29 липня 2012 року між ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Венера Фінанс" (далі - ТОВ "ФК "Венера Фінанс") укладений договір про відступлення прав вимоги, за умовами якого ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" відступило ТОВ "ФК "Венера Фінанс" право вимоги до позичальників, іпотекодавців, заставодавців та поручителів.

Згідно з додатком № 1 до договору ТОВ "ФК "Венера Фінанс" набуло право вимоги до ОСОБА_1

08 вересня 2012 року між ТОВ "ФК "Венера Фінанс" та Акціонерним товариством "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Генезис Капітал" далі - АТ "ЗНВКІФ "Генезис Капітал") укладений договір про відступлення прав вимоги, за умовами якого ТОВ "ФК "Венера Фінанс" відступило АТ "ЗНВКІФ "Генезис Капітал" право вимоги до позичальників, іпотекодавців, заставодавців та поручителів.

Згідно з додатком № 1 до договору АТ "ЗНВКІФ "Генезис Капітал" набуло право вимоги до ОСОБА_1

11 вересня 2020 року між АТ "ЗНВКІФ "Генезис Капітал" та АТ "Комерційний Індустріальний Банк" укладений договір про відступлення прав вимоги, за умовами якого АТ "ЗНВКІФ "Генезис Капітал" відступило АТ "Комерційний Індустріальний Банк" право вимоги до позичальників, іпотекодавців, заставодавців та поручителів.

Згідно з додатком № 1 до договору АТ "Комерційний Індустріальний Банк" набуло право вимоги до ОСОБА_1 .

Зазначав, що ОСОБА_1 зі своєї сторони порушив умови договору кредиту, унаслідок чого станом на 01 квітня 2021 року має прострочену заборгованість у розмірі 768 293,90 грн, яку позивач просив стягнути в солідарному порядку з відповідачів, як з боржника та поручителя.

Рух справи у судах та короткий зміст рішення суду першої інстанції

Справа переглядалась судами неодноразово.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 02 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що, звернувшись з вимогою про стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 768 293,90 грн, позивач не довів належними та допустимими доказами наявність такої заборгованості у відповідачів. Наданий банком розрахунок заборгованості за кредитним договором від 22 серпня 2007 року № 298/П/31/2007/840 станом на 01 квітня 2021 року не є належним та допустимим доказом існування заборгованості в заявленому позивачем до стягнення розмірі, оскільки він не охоплює весь період користування відповідачем кредитними коштами, а лише охоплює період із 11 вересня 2020 року до 31 березня 2021 року.

Постановою Верховного Суду від 21 вересня 2022 року касаційну скаргу АТ "Комерційний Індустріальний Банк" задоволено, постанову Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд, зазначив, що, безспірно встановивши, що ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 57 000,00 доларів США, який у подальшому згідно з додатковим договором конвертовано у національну валюту, апеляційний суд, у порушення статей 263- 265, 367, 382 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ), належним чином не встановив усі необхідні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не забезпечив повного та всебічного її розгляду, не надав належної оцінки поданим сторонами доказам, не сприяв сторонам здійсненню їх процесуальних прав, що призвело до передчасного висновку про відмову в задоволенні позову, у зв`язку із недоведеністю позовних вимог. Апеляційний суд не врахував, що факт отримання коштів ОСОБА_1 не оспорювався. Крім того, відповідач лише заперечував заявлений позивачем розмір заборгованості за кредитним договором, а згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) діє презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором. Розрахунок заборгованості, наданий банком, відповідач не спростував, не надав власного розрахунку, а також доказів, що підтверджують повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором. Крім того, суд апеляційної інстанції, дослідивши наданий банком розрахунок, вважав, що він є неповним, необґрунтованим, оскільки такий охоплює лише проміжок часу з 11 червня 2020 року до 01 квітня 2021 року, а тому вказаний розрахунок не може бути визнаний належним та допустимим доказом у справі. Проте суд апеляційної інстанції, у межах наданих йому ЦПК України (1618-15) повноважень, не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується з наданим позивачем. При цьому незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови в позові у повному обсязі, оскільки суди ставили під сумнів розрахунок лише в частині періоду нарахування заборгованості. Суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду не має сумніву.

Верховний Суд дійшов висновку, що банківські виписки із рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. За таких обставин апеляційний суд, встановивши наявність між сторонами кредитних правовідносин, пославшись на недоведеність розміру кредитної заборгованості, формально підійшов до вирішення спору, фактично самоусунувшись від розгляду справи про стягнення кредитної заборгованості.

Короткий зміст оскаржуваної постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 17 лютого 2023 року апеляційну скаргу АТ "Комерційний Індустріальний Банк" задоволено частково. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 02 листопада 2021 року скасовано і ухвалено нове судове рішення. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь АТ "Комерційний Індустріальний банк" заборгованість за кредитним договором від 22 серпня 2007 року № 298/П/31/2007/840 в сумі 718 002,74 грн, яка складається із: строкової заборгованості за кредитом в сумі 687 138,78 грн, простроченої заборгованості за кредитом в сумі 9 748,58 грн, нарахованих процентів на строкову заборгованість за кредитом у сумі 3 302,04 грн, нарахованих процентів на прострочену заборгованість за кредитом у сумі 295,38 грн, а всього - 700 484,78 грн. Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2 в рівних частках на користь АТ "Комерційний Індустріальний банк" витрати зі сплати судового збору, по 23 640,31 грн з кожного.

Частково задовольняючи вимоги банка, апеляційний суд виходив із того, що заборгованість позичальника за тілом кредиту станом на 01 вересня 2020 року становила 696 887,36 грн, яку він мав сплатити, у разі виконання свого обов`язку відповідно до умов договору, до 21 серпня 2042 року (підпункт 2.2.8 додаткового договору). У той же час, на підставі частини другої статті 1050 ЦК України, кредитор може вимагати дострокового повернення залишку кредиту в разі прострочення повернення чергової частини кредиту. За період із вересня 2020 року до березня 2021 року (включно) простроченою заборгованістю за кредитом є сума в розмірі 9 748,58 грн (696 887,36 грн - 687 138,78 грн). Отже, станом на березень 2021 року у позичальника ОСОБА_1 рахувалася строкова заборгованість за кредитом у сумі 687 138,78 грн та прострочена заборгованість за кредитом у сумі 9 748,58 грн.

Заборгованість позичальника за процентами за період із 11 вересня 2020 року до 31 березня 2021 року, які нараховані як на строкову заборгованість за кредитом, так і на прострочену заборгованості, складає 21 115,38 грн, у тому числі: 295,38 грн - проценти, нараховані на прострочену заборгованість за кредитом ((687 138,78 х 5,4 % :100 % : 360 х 202 дні) + (9 748,58 грн х 5,4 % : 100 % : 360 х 202)). Разом з тим, оскільки суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог, а позивач просив стягнути строкову заборгованість за процентами у сумі 3 302,04 грн, то саме в такій сумі може бути стягнута заборгованість із позичальника.

Відповідач ОСОБА_1 у порядку, передбаченому статтями 12, 81 ЦПК України, не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження виконання ним у період після 02 вересня 2014 року (дата укладення додаткової угоди) умов кредитного договору щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів у порядку та строки, визначені договором.

Окрім цього, апеляційний суд дійшов висновку й про стягнення коштів із поручителя ОСОБА_2, оскільки її порука за додатковим договором про внесення змін та доповнень № 1 до договору поруки від 22 серпня 2007 року, в межах заявлених позивачем вимог, не припинена.

Разом з тим апеляційний суд відмовив у задоволенні стягнення простроченої суми заборгованості за кредитом у розмірі 13 228,11 грн, яка рахувалася станом на 11 вересня 2020 року, оскільки із наявних в матеріалах справи документів встановити період виникнення такої заборгованості не вдалося можливим.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

29 березня 2023 року, шляхом направлення касаційної скарги (у квітні 2023 року - уточненої касаційної скарги на виконання ухвали Верховного Суду від 06 квітня 2023 року) на офіційну електронну адресу Верховного Суду, ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Малиневський П. П., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2023 року, в якій просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Касаційна скарга містила також клопотання про зупинення виконання або дії оскаржуваної постанови.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення заявниця у змісті уточненої касаційної скарги посилається на таке: 1) апеляційний суд застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) апеляційний суд належним чином не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

У касаційній скарзі заявниця вказує, що кредитний договір укладений 22 серпня 2007 року, додаткову угоду про зміну валюти кредитування, у якій сторони зафіксували розмір зобов`язань на суму 719 349,96 грн, підписано 02 вересня 2014 року, водночас розмір заборгованості відповідачів позивач визначив станом на 01 квітня 2021 року. Але надані позивачем виписки по особовому рахунку позичальника включають лише проміжок часу трохи більший ніж 6 місяців (із 11 вересня 2020 року до 01 квітня 2021 року). Будь-яких первинних документів за попередні 6 років (з 02 вересня 2014 року до 11 вересня 2020 року) матеріали справи не містять взагалі, а надані позивачем до апеляційної скарги нові докази вказаного періоду також не охоплюють. Апеляційний суд зробив висновок про наявність цілком конкретного розміру кредитної заборгованості, які мають сплатити відповідачі, лише на підставі гіпотези про те, що якби позичальник не дотримувався встановленого графіку погашення кредиту, то станом на березень 2021 року у нього могла б утворитися заборгованість за кредитом у сумі 687 138,78 грн та прострочена заборгованість за кредитом у сумі 9 748,58 грн. Проте, чи дійсно утворилася така заборгованість, апеляційний суд не перевірив, чим порушив вимоги частини шостої статті 81 ЦПК України про те, що доказування не припущеннях ґрунтуватися не може. Апеляційний суд проігнорував доводи відповідачки про те, що копії витягів з додатка до договору про відступлення права вимоги самі по собі належними і достатніми доказами наявності кредитної заборгованості бути не можуть, оскільки складені лише між первісним та новим кредитором, відомостей про дати та суми виданих і повернутих коштів за договором не відображають.

Заявниця також зазначає, що із наданих позивачем виписок за період із 11 вересня 2020 року до 01 квітня 2021 року випливає лише то, що позивач узяв кредитний договір на свій бухгалтерський облік, адже у наданих документах дослівно зазначено, що це є розгортання залишку на відповідні рахунки, будь-яких відомостей про здійснення фінансових операцій за ініціативою боржника ці виписки не містять, відображають лише дії, вчинені самим позивачем. Сам по собі розрахунок заборгованості за кредитним договором або реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються новому кредитору, не можуть достеменно свідчити про реальне існування заборгованості, оскільки не є документами первинного бухгалтерського обліку відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Під час нового розгляду справи в апеляційному суді позивач жодних додаткових доказів (первинних документів за відсутній період) не подав. Всупереч висновкам суду касаційної інстанції у постанові від 21 вересня 2022 року у цій справі такі документи від позивача апеляційний суд не витребував, здійсненню процесуальних прав відповідачки, яка є поручителем за кредитним договором, не сприяв, клопотання представника від 21 грудня 2022 року та від 24 січня 2023 року про витребування первинних документів за весь період дії договору та надання, на підставі отриманої інформації, можливості надати власний контррозрахунок, апеляційний суд необґрунтовано відхилив.

У травні 2023 року до Верховного Суду від АТ "Комінбанк" (до перейменування - АТ "Комерційний Індустріальний банк") надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому позивач, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки вона є законною.

У травні 2023 року ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Малиневський П. П., звернулася до Верховного Суду з клопотанням, у прохальній частині якого просила зупинити виконання постанови Київського апеляційного суду від 17 лютого 2023 року до закінчення перегляду справи у касаційному порядку, яке мотивовано тим, що відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа від 21 березня 2023 року № 381/1647/21, в межах якого приватним виконавцем може бути звернуте неправомірне стягнення на грошову суму, яка оспорюється сторонами.

У травні 2023 року від АТ "Комінбанк" до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" надійшла заява про закриття провадження у справі.

У червні 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Малиневський П. П., надійшла відповідь на відзив позивача, в якій відповідачка наводить додаткові пояснення у справі та просить задовольнити касаційну скаргу.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду касаційна скарга ОСОБА_2 передана на розгляд судді-доповідачу Луспенику Д. Д., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Коломієць Г. В.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 06 квітня 2023 року клопотання ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Малиневський П. П., про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено. Поновлено ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Малиневський П. П., строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 17 лютого 2023 року. У задоволенні клопотання представника ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Малиневський П. П., про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги відмовлено. Касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Малиневський П. П., залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків, а саме запропоновано заявникові сплатити судовий збір за подання касаційної скарги. На підтвердження сплати судового збору запропоновано надати суду документ, що підтверджує його сплату, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Крім того, заявникові запропоновано уточнити касаційну скаргу з посиланням на підставу (підстави) касаційного оскарження відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України та надіслати копії уточненої редакції касаційної скарги і доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи.

У наданий судом строк ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Малиневський П. П., надіслала матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, а саме докази сплати судового збору, разом з уточненою касаційною скаргою та доказами направлення копій касаційної скарги на адресу інших учасників справи.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Малиневський П. П., у справі № 381/1647/21, витребувано її матеріали із Фастівського міськрайонного суду Київської області, у задоволенні клопотання ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Малиневський П. П., про зупинення виконання або дії постанови Київського апеляційного суду від 17 лютого 2023 року відмовлено, встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 381/1647/21.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2023 року клопотання ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Малиневський П. П., про зупинення виконання судового рішення задоволено, зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 17 лютого 2023 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2023 року заяву судді Верховного Суду Луспеника Д. Д. про самовідвід задоволено. Відведено суддю Луспеника Д. Д. за його заявою від участі у розгляді справи. Справу передано для проведення повторного автоматизованого розподілу.

На підставі розпорядження заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 25 липня 2023 року № 889/0/226-23 у зв`язку з постановленням Верховним Судом 24 липня 2023 року ухвали про самовідвід судді Луспеника Д. Д. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 25 липня 2023 року справу передано судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Коломієць Г. В.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди попередніх інстанційвстановили, що 22 серпня 2007 року між ВАТ КБ "Надра" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 298/П/31/2007/840.

Відповідно до пункту 1.1 кредитного договору банк надав ОСОБА_1 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у розмірі 57 000,00 доларів США, в порядку і на умовах, визначених кредитним договором. Цільове призначення кредиту - проведення розрахунків за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 22 серпня 2007 року, а саме: квартири АДРЕСА_1 .

Підпунктом 1.3.1 кредитного договору передбачено, що проценти за користування кредитом розраховуються на підставі відсоткової ставки у розмірі 12,49 % річних. Кредит надається строком до 22 серпня 2037 року (пункт 1.4 договору).

У забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором, 22 серпня 2007 року між ВАТ КБ "Надра" та ОСОБА_2 укладений договір поруки.

02 вересня 2014 року між банком та ОСОБА_1 укладений додатковий договір про внесення змін та доповнень № 1 до кредитного договору від 22 серпня 2007 року № 298/П/31/2007/840. Відповідно до умов зміни валюти кредиту, між банком та ОСОБА_1 досягнуто домовленості з дня набрання чинності цим додатковим договором змінити валюту виконання зобов`язань за кредитним договором на національну грошову одиницю - гривню.

Згідно з правилами проведення зміни валюти виконання зобов`язань на національну грошову одиницю, розмір зобов`язань ОСОБА_1 з повернення кредиту станом на день підписання додаткового договору склав 719 349,96 грн. Розмір зобов`язань зі сплати процентів за користування кредитом склав 67 758,39 грн.

Відповідно до пункту 2.1 додаткового договору ОСОБА_1 встановлена фіксована процентна ставка у розмірі 5,4 % річних. У разі невиконання та/або неналежного виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору, банк має право застосовувати процентну ставку +4 відсотки річних (пункт 2.2 додаткового договору). Підпунктом 2.2.8 сторони змінили строк користування кредитними коштами до 21 серпня 2042 року.

02 вересня 2014 року між банком та ОСОБА_2 укладений додатковий договір про внесення змін та доповнень № 1 до договору поруки від 22 серпня 2007 року, який викладено в новій редакції.

Відповідно до пункту 1.1 додаткового договору до договору поруки ОСОБА_2 поручилася перед банком за належне виконання ОСОБА_1 взятих ним зобов`язань щодо погашення кредиту, наданого згідно з кредитним договором. Пунктом 1.4 додаткового договору до договору поруки передбачено, що відповідно до умов договору поруки ОСОБА_2 несе солідарну відповідальність із ОСОБА_1 за виконання ним зобов`язань за кредитним договором. У додатковому договорі строк поруки не встановлений.

15 липня 2020 року між ПАТ "КБ "Надра" та ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" укладений договір № GL48N718070_IW про відступлення прав вимоги, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального кругу Бочкарьовою А. В., зареєстрований в реєстрі за № 497.

Відповідно до пункту 1 договору № GL48N718070_IW банк відступив ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" права вимоги до позичальників, іпотекодавців, заставодавців та поручителів, зазначених у додатку № 1 до договору № GL48N718070_IW, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників за кредитними договорами, договорами про надання кредиту, договорами поруки, іпотечними договорами, договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно з реєстром у додатку № 1 до договору.

Згідно з додатком № 1 до договору від 15 липня 2020 року № GL48N718070_IW ТОВ "ФК "Дніпрофінансруп" набуло право вимоги до ОСОБА_1

29 липня 2020 року між ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" та ТОВ "ФК "Венера Фінанс" укладений договір № 2907/01 про відступлення права вимоги, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Заверухою Н. І., зареєстровано в реєстрі за № 454.

Відповідно до пункту 1 договору № 2907/01 ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" відступило ТОВ "ФК "Венера Фінанс" права вимоги до позичальників, іпотекодавців, заставодавців та поручителів, зазначених у додатку № 1 до договору № 2907/01, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників за кредитними договорами, договорами про надання кредиту, договорами поруки, іпотечними договорами, договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно з реєстром у додатку № 1 до договору.

Згідно з додатком № 1 до договору № 2907/1 від 29 липня 2020 року ТОВ "ФК "Венера Фінанс" набуло право вимоги до ОСОБА_1

08 вересня 2020 року між ТОВ "ФК "Венера Фінанс" та АТ "ЗНВКІФ "Генезис Капітал" укладений договір № 0709/01 про відступлення права вимоги, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О. С., зареєстрований в реєстрі за № 1522.

Відповідно до пункту 1 договору № 0709/01 ТОВ "ФК "Венера Фінанс" відступило АТ "ЗНВКІФ "Генезис Капітал" права вимоги до позичальників, іпотекодавців, заставодавців та поручителів, зазначених у додатку № 1 до договору № 0709/01, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників за кредитними договорами, договорами про надання кредиту, договорами поруки, іпотечними договорами, договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно з реєстром у додатку № 1 до договору.

Згідно з додатком № 1 до договору № 0709/01 від 08 вересня 2020 року АТ "ЗНВКІФ "Генезис Капітал" набуло право вимоги до ОСОБА_1

11 вересня 2020 року між АТ "ЗНВКІФ "Генезис Капітал" та АТ "Комерційний Індустріальний Банк" укладений договір № 11/09-1 про відступлення права вимоги.

Відповідно до пункту 1 договору № 11/09-1 АТ "ЗНВКІФ "Генезис Капітал" відступило АТ "Комерційний Індустріальний Банк" права вимоги до позичальників, іпотекодавців, заставодавців та поручителів, зазначених у додатку № 1 до договору № 11/09-1, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників за кредитними договорами, договорами про надання кредиту, договорами поруки, іпотечними договорами, договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно з реєстром у додатку № 1 до договору.

Згідно з додатком № 1 до договору від 09 вересня 2020 року № 11/09-1 АТ "Комерційний Індустріальний Банк" набуло право вимоги до ОСОБА_1

10 березня 2021 року позивач направив відповідачу ОСОБА_1 повідомлення - вимогу про погашення заборгованості за договором у повному обсязі в сумі 764 987,09 грн, яку він отримав 16 березня 2021 року. За умовами пункту 3.2 договору позичальник зобов`язаний не пізніше шістдесяти календарних днів з дня отримання відповідної вимоги від банку достроково повернути банку кредит, сплатити нараховані відповідно до умов цього договору проценти за користування ним. Позичальник свій обов`язок не виконав.

Звертаючись до суду, позивач у позові зазначав, що у позичальника ОСОБА_1 існує заборгованість в загальній сумі 768 293,90 грн, яка складається із: строкової заборгованості за кредитом у сумі 687 138,78 грн; простроченої заборгованості за кредитом в сумі 22 976,69 грн; строкової заборгованості за процентами у сумі 3 302,04 грн; простроченої заборгованості за процентами в сумі 54 876,39 грн.

Із наданого позивачем до позовної заяви розрахунку заборгованості за додатковим договором про внесення змін і доповнень № 1 від 02 вересня 2014 року виходить, що позивач розраховував заборгованість, починаючи із 11 вересня 2020 року, із суми строкової заборгованості за кредитом в розмірі 696 887,26 грн.

У графіку, який є додатком № 1 до додаткового договору про внесення змін та доповнень № 1 до кредитного договору від 22 серпня 2007 року № 298/П/31/2007/840, за серпень 2020 року зазначений залишок заборгованості за кредитним договором в сумі 696 887,36 грн.

Правове регулювання

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Зобов`язальні відносини, як і інші цивільні правовідносини, виникають з обставин, визначених законом як юридичні факти.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків серед юридичних фактів є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У статті 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

У статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610, частини першої статті 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

За приписами частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Статтею 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту, про що вказано у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2017 року № 75.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Апеляційний суд, з урахуванням вказівок, зазначених у постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року (де, зокрема, вказано, про безспірність встановлення того, що ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 57 000,00 доларів США, який у подальшому згідно з додатковим договором було конвертовано у національну валюту), встановивши факт існування між сторонами кредитних зобов`язань та неналежне виконання позичальником умов кредитного договору, що призвело до виникнення заборгованості, дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором згідно з вимогами статті 526 ЦК України, якою передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) .

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Так, позивач у цій справі довів належними і допустимими доказами факт укладення з ОСОБА_1 кредитного договору, надання позичальнику кредитних коштів, тобто виконання належним чином обов`язків банка, та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов`язань, що підтверджується сукупністю таких доказів: виписками по особовим рахункам з 11 вересня 2020 року до 01 квітня 2021 року, укладенням позичальником та банком 02 вересня 2014 року додаткового договору про внесення змін та доповнень № 1 до кредитного договору та додатком № 1 до цього додаткового договору, де сторони визначили суму фактичної заборгованості за кредитом у розмірі 719 349,96 грн, а розмір зобов`язань позичальника із сплати процентів за користування кредитом у сумі 67 758,39 грн, укладенням банком та поручителем ОСОБА_2 додаткового договору про внесення змін та доповнень № 1 від 02 вересня 2014 року, де також вказана загальна сума заборгованості за кредитом у розмірі 787 108,35 грн, меморіальними ордерами, відсутністю доказів виконання відповідачем ОСОБА_1 умов кредитного договору щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів у період після 02 вересня 2014 року (дати укладення додаткового договору, де сторони підтвердили розмір зобов`язань), наявністю розрахунку заборгованості позивача за кредитним договором від22 серпня 2007 року № 298/П/31/2007/840, та відсутністю контррозрахунку заборгованості зі сторони відповідачів.

Відповідачами не спростовано факт отримання кредитних коштів, а також факт неналежного виконання зобов`язань перед банком, в тому числі не спростовано розмір заборгованості, заявленої до стягнення.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що тягар доказування покладається на обидві сторони спору. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Верховний Суд погоджується, що за встановленими у цій справі обставинами неналежне виконання грошових зобов`язань призвело до виникнення заборгованості за кредитним договором, тому вимоги банку про стягнення заборгованості є обґрунтованими.

Матеріали справи та зміст оскаржуваної постанови підтверджують, що апеляційним судом досліджувались первинні документи. У свою чергу встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій відповідно до положень ЦПК України (1618-15) . Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися безпосередньо в оцінку доказів, оскільки він не здійснює новий розгляд справи. Велика Палата Верховного Суду зазначала подібне, наприклад, у своїй постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.

Незгода заявниці із судовим рішенням, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази, не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді оскаржуваної постанови апеляційного суду та спростовуються її змістом.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання представника відповідачки про витребування документів, не приймаються, оскільки справа слухалась у судах, починаючи із середини 2021 року, отже, ОСОБА_2 не була позбавлена за увесь цей час (оскаржуване судове рішення ухвалено в лютому 2023 року) можливості надати суду документи (їх дублікати), що підтверджують усі платежі щодо погашення заборгованості, які, як вона зазначала, не враховані банком.

Відповідно до умов договору поруки ОСОБА_2 несе солідарну відповідальність із ОСОБА_1 за виконання ним як позичальником зобов`язань за кредитним договором.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).

Посилання заявниці на загальні висновки у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 750/8986/17, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 31 березня 2021 року у справі № 753/71/17, від 07 квітня 2021 року у справі № 280/1380/17 тощо, щодо застосування норм права не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права при постановлені оскаржуваної постанови, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі.

На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

Обставини у наведених постановах Верховного Суду відрізняються від обставин у цій справі, що переглядається в касаційному порядку, тому немає підстав вважати, що суд ухвалив судове рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У кожній із наведених справ суди виходили із конкретних обставин справи та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду щодо суті спору.

Доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи, змістом оскаржуваного судового рішення, зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду, переоцінкидоказів у справі, що в силу приписів статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, чи ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявницею норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленим судовим рішенням про часткове задоволення позову.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", заява № 63566/00). Оскаржувана постанова відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.

Відповідно до статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2023 року зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 17 лютого 2023 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

У зв`язку із залишенням касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін, наявні підстави для поновлення виконання постанови Київського апеляційного суду від 17 лютого 2023 року.

Щодо клопотання АТ "Комінбанк" про закриття касаційного провадження

У заяві про закриття провадження у справі від 31 травня 2023 року АТ"Комінбанк" просило закрити касаційне провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 396 ЦПК України, оскільки Верховний Суд у своїй постанові від 21 вересня 2022 року у цій справі вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 подала на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. У свою чергу касаційне провадження, відкрите на підставі статті 411 ЦПК України, не підлягає закриттю, оскільки це суперечить положенням статті 396 ЦПК України.

З урахуванням цього, а також того, що ОСОБА_2 у касаційній скарзі посилається, зокрема, на висновки, викладені у постановах Верховного Суду щодо необхідності забезпечення принципу змагальності, що підлягало перевірці, тому колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для закриття касаційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 396 ЦПК України, відповідно клопотання задоволенню не підлягає, а касаційна скарга підлягає розгляду по суті.

Керуючись статтями 396, 400, 401, 409, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити Акціонерному товариству "Комінбанк" (колишня назва - Акціонерне товариство "Комерційний Індустріальний Банк") у задоволенні клопотання про закриття касаційного провадження у справі.

Касаційну скаргуОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Малиневський Павло Петрович, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2023 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Київського апеляційного суду від 17 лютого 2023 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць