461/7888/21 Про витребування майна із чужого незаконного володіння - 08.05.2024 Прийняття

від 25 березня 2021 року № 337 "Про укладення договору міни" погоджено укладення між Львівською міською радою та ОСОБА_1 договору міни господарської споруди, розташованої на АДРЕСА_1, загальною площею 44,8 кв. м, що належала ОСОБА_1, на нежитлові приміщення, розташовані на АДРЕСА_2, загальною площею 219,6 кв. м, що належали міській раді.

При підготовці документів на виконання вищезазначеної ухвали Львівської міської ради було встановлено, що нежитлові приміщення № 1, 2, 3, 4, загальною площею 40,5 кв. м, на АДРЕСА_3 передано в оренду комунальному підприємству ЖЕК-403 відділу житлового господарства Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради терміном на три роки для покрівельної майстерні. У подальшому на підставі розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 02 грудня 1999 року № 1178 ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право власності від 02 грудня 1999 року

№ Г-00145. Проте розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 02 грудня 1999 року № 1178 є підробленим, оскільки стосувалося права власності на гаражні бокси, при цьому ні прізвища, ім`я, по батькові " ОСОБА_2", ні АДРЕСА_1" у ньому не зазначено.

На підставі договору купівлі-продажу від 12 квітня 2012 року ОСОБА_2 відчужив спірні нежитлові приміщення ОСОБА_3, який на підставі договору купівлі-продажу від 13 вересня 2012 року продав їх ОСОБА_4, який у свою чергу на підставі договору купівлі-продажу від 12 листопада 2012 року відчужив їх

ОСОБА_5, яка 23 лютого 2013 року подарувала спірні нежитлові приміщення синові - ОСОБА_1 .

Розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради

від 02 січня 2013 року № 1, прийнятим на підставі звернення ОСОБА_5 нежитловим приміщенням, які в технічному паспорті позначені літ. "1", загальною площею 44,8 кв. м, на АДРЕСА_3, присвоєно будинковий номер 4.

Отже, спірні нежитлові приміщення господарської споруди, загальною площею 44,8 кв. м, у будинку за адресою: АДРЕСА_1 вибули з комунальної власності поза волею власника, яким є Львівська міська рада, у зв`язку з чим порушено майнові інтереси територіальної громади м. Львова.

Оскільки спірне майно вибуло з володіння власника поза його волею, придбане за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

З врахуванням викладеного Львівська міська рада просила суд витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 нежитлові приміщення, загальною площею 44,8 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 з припиненням права власності ОСОБА_1 на вказані нежитлові приміщення.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 01 червня 2022 року

у задоволенні позову Львівської міської ради відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірне нерухоме майно було передано у власність ОСОБА_2 уповноваженим структурним підрозділом Львівської міської ради, а тому міська рада, як власник майна, передала його у володіння з власної волі. Відсутні докази, які б вказували на незаконність дій

ОСОБА_2 при набутті права власності на господарську споруду, загальною

площею 44,8 кв. м, що розташовану за адресою: АДРЕСА_3 .

Крім того, позивач, вказуючи про те, що спірне майно перебувало у його власності з 1999 року, не вживав заходів щодо його використання, у тому числі спрямованих на виконання покладених на раду законом обов`язків по ефективному контролю та використанню комунального майна. Такі обставини вказують на обізнаність Львівської міської ради щодо власника спірного нерухомого майна.

Також, спірне нежитлове приміщення, площею 44,8 кв. м, не може бути витребувано з володіння ОСОБА_1, оскільки воно видозмінилося, що підтверджується висновком будівельно-технічної експертизи судового експерта ОСОБА_6 від 27 січня 2022 року № 68/21, виконаної на замовлення ОСОБА_1, як власника майна. Проте витребуваним із чужого незаконного володіння може бути лише індивідуально-визначене майно, яке існує в натурі на час подання позову.

Крім того, таке витребування призведе до порушення принципу пропорційності втручання у право мирного володіння майном.

Суд першої інстанції не вбачав підстав застосування положень закону щодо позовної давності, про застосування якої заявлено ОСОБА_1, оскільки встановлено необґрунтованість позову.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2022 року апеляційну скаргу Львівської міської ради залишено без задоволення. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 01 червня 2022 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що Львівська міська рада, вказуючи про те, що ОСОБА_7 неправомірно набув у власність господарську споруду по АДРЕСА_1 на підставі підроблених документів, не надала належних та допустимих доказів звернення з цього приводу до правоохоронних органів, доказів наявності кримінального провадження за фактом підроблення документів.

Апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскільки відсутні належні та допустимі докази на підтвердження незаконності саме дій ОСОБА_2

у набутті ним права власності на спірне нерухоме майно, яке передано йому уповноваженим структурним підрозділом Львівської міської ради, тому зазначені обставини свідчать про те, що таке нерухоме майно передано у власність

ОСОБА_2 саме її власником.

Позивач вказував про те, що він довідався про порушення своїх прав при виконанні ухвали Львівської міської ради від 25 березня 2021 року № 337.

Власники господарської споруди по АДРЕСА_1 неодноразово звертались до Львівської міської ради, її структурних підрозділів з приводу вирішення питань, у тому числі, пов`язаних з експлуатацією господарської споруди (присвоєння номерів, вирішення питання користування земельною ділянкою, з приводу проведення реконструкції), які Львівською міською радою та її структурними підрозділами вирішувалися позитивно на користь власників приміщення.

Інформація про власника спірного нерухомого майна є відкритою і з огляду на відкритість реєстрів власників нерухомого майна є у загальному доступі.

Львівська міська рада, приймаючи 25 березня 2021 року ухвалу № 337 "Про укладення договору міни" погодила укладення між Львівською міською

радою та ОСОБА_1 договору міни господарської споруди, розташованої

по АДРЕСА_1, загальною площею 44,8 кв. м, на нежитлові приміщення, розташовані на АДРЕСА_2, загальною площею 219,6 кв. м, тим самим визнаючи факт того, що вона не є власником спірної споруди.

З огляду на викладене, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про безпідставність доводів позивача про те, що майно вибуло з власності останнього поза його волею.

Апеляційний суд погодився з висновком районного суду про те, що нежитлове приміщення, площею 44,8 кв. м, не може бути витребувано з володіння ОСОБА_1, оскільки воно видозмінилося, що підтверджується висновком будівельно-технічної експертизи судового експерта ОСОБА_6 від 27 січня 2022 року № 68/21, виконаної на замовлення ОСОБА_1 . Разом з тим витребуваним із чужого незаконного володіння може бути лише індивідуально-визначене майно, яке існує в натурі на час подання позову.

Також апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції правильно встановив нелегітимність мети у вигляді безоплатного позбавлення майна відповідача, як добросовісного набувача спірної господарської споруди, право власності на яке було зареєстроване за ОСОБА_7 ще у 1999 році, застосувавши прецедентну практику Європейського суду з прав людини щодо положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція) та відповідну практику Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Львівська міська рада просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 461/7888/21 з Галицького районного суду м. Львова.

У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що спірне нежитлове приміщення вибуло з власності Львівської міської ради поза її волею, оскільки право власності у ОСОБА_2 виникло на нежитлове приміщення на підставі розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 02 грудня

1999 року № 1178. Разом з тим вказане розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 02 грудня 1999 року № 1178 є підробленим, оскільки стосувалося виключно права власності на гаражні бокси інших осіб, при цьому ні прізвища, ім`я, по батькові " ОСОБА_2", ні вулиці "Сянської, 4" у ньому не зазначено.

Спірне нерухоме майно неодноразово відчужувалося, на цей час воно зареєстровано за відповідачем.

Суди дійшли висновку про те, що спірне нерухоме майно передано у власність уповноваженим структурним підрозділом Львівської міської ради, тобто Львівська міська рада, як власник майна, добровільно передала його, проте з вказаним висновком не можна погодитися, оскільки міською радою такого рішення не приймалося, також не є таким рішенням зазначене розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 02 грудня 1999 року № 1178.

Безпідставними є висновки судів про те, що спірні нежитлові приміщення видозмінилися, оскільки відомості про ці обставини не внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Львівська міська рада дізналась про порушення своїх прав з 25 березня 2021 року, тобто з моменту прийняття ухвали Львівської міської ради від 25 березня

2021 року № 337 "Про укладення договору міни", тому строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем, міською радою не пропущено.

Доводи особи, яка подала відзив

У лютому 2024 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. ОСОБА_2, як перший власник спірного майна, набув на нього право власності

на підставі свідоцтва про право власності на господарську споруду від 02 грудня 1999 року № Г-00145, яке видане Шевченківською районною адміністрацією Львівської міської ради. Таким чином, спірне нерухоме майно було передано у власність ОСОБА_2 уповноваженим структурним підрозділом Львівської міської ради, тобто Львівська міська рада, як власник майна, передала його у володіння фізичній особі за власною волею. Отже, у Львівської міської ради відсутнє право на витребування спірного нерухомого майна із чужого незаконного володіння.

ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, набув його у власність відповідно до положень закону, користується ним більше 10 років.

ОСОБА_1, покладаючись на добросовісність дій попередніх власників, мав усі підстави вважати, що такі договори є законними та розраховувати на певний стан речей, тобто правомірно очікував, що після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти.

Витребування із власності ОСОБА_1 спірного нерухомого майна порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном та суперечить усталеній практиці Європейського суду з прав людини критеріям правомірного втручання в це право. Крім того, спірне нежитлове приміщення видозмінилися, тому воно не можу бути витребувано.

Позивачем пропущено строк позовної давності, про застосування якої заявлено ОСОБА_1, оскільки позивачу було відомо про вибуття з його володіння спірного майна з грудня 1999 року, тому що 02 грудня 1999 року саме структурним підрозділом Львівської міської ради видавалося свідоцтво про право власності на спірне нерухоме майно на ім`я ОСОБА_2 .

Фактичні обставини справи, встановлені судами

20 березня 1998 року виконавчим комітетом Львівської міської ради прийнято рішення № 153 "Про укладення договорів оренди нежитлових приміщень, які використовує ДКП ЖЕК-403 відділу житлового господарства Шевченківської районної адміністрації", яке прийняте на підставі листа державного комунального підприємства ЖЕК-403 відділу житлового господарства Шевченківської районної адміністрації та враховуючи пропозиції комісії з питань розподілу нежитлових приміщень (протокол від 06 лютого 1998 року № 2), яким зобов`язано Департамент економічної політики та ресурсів укласти договори оренди нежитлових приміщень з державним комунальним підприємством ЖЕК-403 відділу житлового господарства Шевченківської районної адміністрації терміном на три роки, розташованих за адресою: вул. Сянська, 6: 1-го поверху № 1, 2, 3, 4, загальною площею 40,5 кв. м, для покрівельної майстерні.

Відповідно до свідоцтва про право власності на господарську споруду № Г-00145, виданого 02 грудня 1999 року Шевченківською районною адміністрацією Львівської міської ради, ОСОБА_2 на праві приватної власності належала господарська споруда, загальною площею 44,8 кв. м, що знаходилася за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вищезазначене свідоцтво видане на підставі розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 02 грудня 1999 року № 1178.

12 квітня 2012 року ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 господарську споруду, загальною площею 44,8 кв. м, що знаходилась за адресою:

АДРЕСА_3, що підтверджується договором купівлі-продажу господарської споруди, який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Амбросійчук Л. В., за реєстровим номером 799 зареєстровано 23 квітня 2012 року в обласному комунальному підприємстві Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" в книзі 60 за номером запису 10457.

13 вересня 2012 року ОСОБА_3 продав ОСОБА_4 господарську споруду, загальною площею 44,8 кв. м, яка знаходилась за адресою:

АДРЕСА_3, що підтверджується договором купівлі-продажу господарської споруди, який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Гулид Г. П.

13 вересня 2012 року за реєстровим номером 474, зареєстрованого 25 вересня 2012 року в обласному комунальному підприємстві Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" в книзі 60 за номером

12 листопада 2012 року ОСОБА_4 продав ОСОБА_5 господарську споруду, загальною площею 44,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3, що підтверджується договором купівлі-продажу господарської споруди, який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Гулид Г. П. 12 листопада 2012 року за реєстровим номером 573.

ОСОБА_5 звернулась до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради із заявою про присвоєння будинкового номера 4 вищевказаній господарській споруді на АДРЕСА_1, оскільки вона була окремою будівлею із власною прибудинковою ділянкою.

Розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради

"Про присвоєння будинкового АДРЕСА_1" від 02 січня 2013 року

№ 1 нежитловим приміщенням, які в технічному паспорті позначені літ. 1, загальною площею 44,8 кв. м, на

11 лютого 2013 року Реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції ОСОБА_5 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - господарську споруду, загальною площею 44,8 кв. м, за адресою:

АДРЕСА_1 . ОСОБА_5 було зареєстровано право власності на вказане нерухоме майно у Державному реєстрі прав не нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 781284101.

23 лютого 2013 року ОСОБА_5 подарувала господарську споруду синові -

ОСОБА_1, що підтверджується договором дарування, який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Гулид Г. П. 23 лютого 2013 року за реєстровим номером 75.

25 березня 2021 року Львівська міська рада прийняла ухвалу № 337 "Про укладення договору міни", якою погодила укладення між Львівською міською радою та ОСОБА_1 договору міни господарської споруди, розташованої

на АДРЕСА_1, загальною площею 44,8 кв. м, на нежитлові приміщення, розташовані на АДРЕСА_2, загальною площею 219,6 кв. м.

У жовтні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_8 подав до суду першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності (а.с. 42-45, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Надаючи правову оцінку встановленим судами обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.

При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, від волевиявлення власника щодо вибуття майна, від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, а також від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила в постанові

від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35 гс 21).

Право власника витребувати своє майно у всіх випадках і без будь-яких обмежень при володінні цим майном недобросовісним набувачем передбачено статтею 387 ЦК України (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада

2023 року у справі № 607/15052/16-ц (провадження № 14-58цс22)).

Фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2 цс 21; пункти 65-67); від 18 січня 2023 року у справі

№ 488/2807/17 (провадження № 14-91 цс 20; пункт 92)).

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 362/2707/19 (провадження № 14-21 цс 22)).

Отже, власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є його останнім набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122 гс 18).

Суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшли обґрунтованого висновку про те, що спірне нерухоме майно було передане у власність ОСОБА_2 уповноваженим структурним підрозділом Львівської міської ради, тобто міська рада, як власник майна, передала його у володіння з власної волі, а доводи касаційної скарги у цій частині безпідставні, так як зводяться до того, що в розпорядженні не викладено точне майно, адресу, набувачів тощо, тобто стосується ідентифікації спірного майна. Проте саме розпорядження про відчуження приймалося, а отже, була воля власника майна на його відчуження.

Суди, крім іншого, вірно виходили із добросовісності останнього набувача.

Можливість витребування майна із володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35 гс 21).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127 гс 19).

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див.: рішення Європейського суду з прав людини у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року

(Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 11 січня 2024 року заява

№ 70445/13 у справі "Шмакова проти України" у пунктах 15, 16, 17, 21 дійшов висновку про те, що у цій справі згідно з документами та інформацією, наданою заявницею, яку Уряд не оскаржував, завод не працював протягом багатьох років. Крім того, Суд зазначає, що під час першого розгляду позову прокурора національні суди наголосили, що відповідна земельна ділянка ніколи не використовувалася заводом і на ній не було споруд, які належали б заводу. Суд також зазначає, що Уряд не пояснив, чому, якщо існувала нагальна суспільна потреба у виділенні цієї землі для будівництва школи та дитячого садка, ця земельна ділянка стільки років не використовувалася, і чи така потреба усе ще існувала.

Така ситуація порушує питання за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції

у зв`язку з вимогою дотримання суспільних інтересів (див. рішення у справі "Вассалло проти Мальти" (Vassallo v. Malta), заява № 57862/09, пункт 43,

від 11 жовтня 2011 року). При цьому Суд також розглядатиме пропорційність заходу.

Суд повторює, що позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи і становить непропорційний тягар для заявника. У контексті скасування помилково наданих майнових прав принцип "належного урядування" може покладати на органи державної влади обов`язок діяти оперативно у виправленні їхньої помилки, а також потребувати виплати адекватної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишнім добросовісним власникам (див., наприклад, згадане рішення у справі "Кривенький проти України" (Kryvenkyy v. Ukraine), пункт 45 з подальшими посиланнями).

Наведених міркувань достатньо для визнання Судом того, що за обставин цієї справи позбавлення заявниці права власності на її земельну ділянку без надання будь-якої форми компенсації чи відшкодування не забезпечило справедливий баланс між вимогами суспільного інтересу, якщо такі були, з одного боку, і правом заявниці на мирне володіння своїм майном, з іншого.

Отже, позбавлення добросовісного набувача права власності на спірне нерухоме майно призведе до порушення положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190 цс 20) зроблено висновок, що: "розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо".

Конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар.

Під час набуття спірного нерухомого майна ОСОБА_1 правомірно очікував, що ОСОБА_2 мав право ним розпоряджатися, а він після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти. В Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості щодо належності спірного нерухомого майна позивачу.

Тобто, ОСОБА_1, набуваючи у володіння спірне нерухоме майно, вочевидь не міг знати про те, що це майно вибуло з власності Львівської міської ради, як вона про це заявляє, поза її волею і щодо такого майна існує спір. Вказане спростовує посилання касаційної скарги на недобросовісність дій ОСОБА_1 . Апеляційний суд проаналізував добросовісність дій ОСОБА_1 і критерії правомірності втручання

у право мирного володіння майном та встановив нелегітимність мети у вигляді безоплатного позбавлення майна відповідача.

У цьому випадку втручання у право ОСОБА_1 порушить справедливий баланс інтересів, оскільки можливі позитивні наслідки вилучення нерухомого майна для захисту інтересів позивача не переважають дотримання прав власника ОСОБА_1, який законним набув у власність майно.

Ураховуючи викладене, обґрунтованим є висновок про неможливість витребування нерухомого майна у ОСОБА_1, оскільки задоволення позову про витребування майна у цій справі матиме наслідком покладення на добросовісного набувача індивідуального й надмірного тягаря, що призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Посилання відповідача у відзиві на касаційну скаргу на пропуск Львівською міською радою строку позовної давності, на увагу не заслуговують, оскільки суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.