359/2853/21 Про визнання недійсним рішення міської ради про надання земельної ділянки у власність, державного акту про право власності землі та витребування земельної ділянки - 08.05.2024 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Київської обласної прокуратури на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 липня 2022 рокуу складі судді Яковлєвої Л. В. та постанову Київського апеляційного суду від 23 березня 2023 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Махлай Л. Д., Ящук Т. І.

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року Бориспільська окружна прокуратура Київської області в інтересах держави в особі Служби автомобільних доріг у Київській області звернулася до суду з позовом до Бориспільської міської ради Київської області (далі - Бориспільська міська рада), ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення, державного акту та витребування земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Бориспільської міської ради від 27 липня 2010 року № 8299-68-V було затверджено проєкт землеустрою та передано безоплатно у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,90 га з кадастровим номером 3210500000:05:001:0312 для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 .

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 450679 від 19 серпня 2010 року.

Після цього рішенням Бориспільської міської ради від 22 листопада 2011 року № 1398-18-VІ змінено цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3210500000:05:001:0312 із земель сільськогосподарського призначення на землі житлової та громадської забудови.

Однак земельна ділянка площею 0,90 га з кадастровим номером 3210500000:05:001:0312, яка розташована в адміністративних межах АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_1, частково накладається на землі, які перебувають в користуванні Служби автомобільних доріг у Київській області.

Крім того, виділення ОСОБА_1 вказаної земельної ділянки здійснено з порушенням статті 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) та статті 12 Закону України "Про планування і забудову територій", оскільки відповідачу виділено землі сільськогосподарського призначення, які згідно із затвердженим генеральним планом міста Бориспіль знаходилися у промисловій частині міста та не могли бути виділеними фізичним особам. Наведене також свідчить про порушення статей 134, 135 ЗК України, оскільки виділення спірної земельної ділянки здійснено без земельного аукціону (земельних торгів).

Враховуючи викладене, Бориспільська окружна прокуратура Київської області просила:

- визнати незаконним та скасувати рішення Бориспільської міської ради від 27 липня 2010 року № 8299-68-V "Про затвердження проєкту землеустрою та передачу безоплатно у власність земельної ділянки площею 0,90 га для ведення особистого селянського господарства громадянину ОСОБА_1 у районі АДРЕСА_1";

- визнати недійсним державний акт серії ЯИ № 450679 від 19 серпня 2010 року на земельну ділянку площею 0,90 га з кадастровим номером 3210500000:05:001:0312 для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в адміністративних межах АДРЕСА_1,

- витребувати вказану земельну ділянку з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Бориспіль в особі Бориспільської міської ради.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 березня 2023 року, у задоволенні позову Бориспільської окружної прокуратури Київської області відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 31 серпня 2011 року у справі № 2-а-1261/11, яка набрала законної сили, було відмовлено у задоволенні адміністративного позову Бориспільського міжрайонного прокурора Київської області до Бориспільської міської ради, третя особа - ОСОБА_1, про визнання протиправним та скасування рішення Бориспільської міської ради від 07 вересня 2010 року № 8508-69-V "Про надання громадянину ОСОБА_1 дозволу на зміну цільового призначення земельної ділянки площею 0,90 га, що знаходиться у його власності, із земель сільськогосподарського призначення на землі житлової та громадської забудови для будівництва та обслуговування готельного комплексу та автостоянки по АДРЕСА_1".

Крім того, матеріали справи не містять доказів, що на момент виникнення спірних правовідносин, згідно затвердженого генерального плану міста Бориспіль земельна ділянка, власником якої наразі є ОСОБА_1, відносилась до земель промисловості чи до земель транспорту, а не до земель сільськогосподарського призначення. Вся проєктна документація на спірну земельну ділянку свідчить про те, що вона відносилася саме до земель сільськогосподарського призначення, розпорядником якої є саме Бориспільська міська рада.

Тому суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, критично оцінив акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо виділення земельної ділянки з кадастровим номером 3210500000:05:001:0312, складений 20 лютого 2020 року Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області.

В обґрунтування заявлених вимог прокурор також зазначив, що автомобільна дорога М-03 "Київ-Харків-Довжанський" відноситься до державної форми власності і її межі не змінювались з 2000 року. Цільове призначення - для розміщення доріг. Відповідно державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії І-КВ №000230 від 09 листопада 2000 року виданого Великоолександрівською радою народних депутатів, відрізок автомобільної дороги площею 13,4 га передано у постійне користування Шляхово-експлуатаційній дільниці № 639.

У листі Служби автомобільних доріг у Київській області від 09 жовтня 2019 року № 06с/4141 зазначено, що за матеріалами технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки для розміщення доріг на території Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області земельна ділянка з кадастровим номером 3210500000:05:001:0312 накладається на смугу відведення автомобільної дороги.

Інших доказів, на підтвердження вказаної обставини, матеріали справи не містять. Крім того, до суду не подано технічну документацію на належний Службі автомобільних доріг автошлях М-03 "Київ-Харків-Довжанський", винесення її меж в натурі та здійснення реєстрації права користування наведеною земельною ділянкою у встановленому законом порядку. Так само суду не надано належних і допустимих доказів накладення земельної ділянки ОСОБА_1 на автошлях М-03 "Київ-Харків-Довжанський", меж і площі такого накладення.

Разом з тим, згідно з висновком експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 17 серпня 2021 року № 1-17/08, складеним на замовлення ОСОБА_1 судовим експертом Коваленко Л. А. при Українському центрі судових експертиз: 1) земельна ділянка площею 0,90 га, яка відведена ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, надана за рахунок земель не переданих у власність чи користування інших осіб і знаходиться в межах населеного пункту міста Бориспіль; 2) в наданих на дослідження матеріалах відсутні координати поворотних точок меж земельної ділянки площею 13,4 га, яка згідно державного акту на право постійного користування землею, передана у постійне користування Шляхово-експлуатаційній дільниці № 639, а тому надати відповідь на питання чи накладається земельна ділянка з кадастровим номером 3210500000:05:001:0312 на автомобільну дорогу, не вбачається за можливе; 3) земельна ділянка з кадастровим номером 3210500000:05:001:0312, яка належить ОСОБА_1 не накладається на фактично існуючу автомобільну дорогу М-03 "Київ-Харків-Довжанський", яка проводить неподалік вказаної ділянки. Земельна ділянка ОСОБА_1 знаходиться від узбіччя вказаного автошляху на відстані 21,35 м та 22,6 м.

Зважаючи на вищевказане, суди дійшли висновку, що позов не підлягає задоволенню. Оскільки у задоволенні позову відмовлено у зв`язку з недоведеністю порушення прав Служби автомобільних доріг, то підстави для задоволення заяв відповідачів про застосування позовної давності відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2023 року Київська обласна прокуратура подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 березня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/5635/13, постановах Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі № 914/839/18, від 10 жовтня 2018 року у справі № 907/916/17 тощо, а також - не дослідили зібрані у справі докази.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 травня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Бориспільського міськрайонного суду Київської області.

26 червня 2023 року справа № 359/2853/21 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 квітня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно послалися на висновок експерта від 17 серпня 2021 року № 1-17/08, складений на замовлення ОСОБА_1 судовим експертом Коваленко Л. А., оскільки він містить суперечливі висновки, зокрема у відповіді на питання № 2 експерт зазначив про неможливість надання відповіді на питання чи накладається земельна ділянка з кадастровим номером 3210500000:05:001:0312 на автомобільну дорогу, а у відповіді на питання № 3 - вказав про те, що спірна земельна ділянка не накладається на фактично існуючу автомобільну дорогу М-03 "Київ-Харків-Довжанський", яка проходить неподалік спірної ділянки.

Також відповідач не надав експерту для проведення експертизи каталог координат поворотних точок, які містяться у технічній документації на земельну ділянку, яка перебуває в постійному користуванні Служби автомобільних доріг у Київській області на підставі державного акта від 13 травня 2000 року серії ІІ-КВ № 062960.

При цьому суди не звернули увагу на те, що судова експертиза призначається лише в разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Крім того, суди не дали належної оцінки інформації, викладеній в акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 20 лютого 2020 року № 186-ДК/103/АП/09/01/-20, складеному Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області, яким підтверджено, що спірна земельна ділянка відведена з порушенням вимог статті 118 ЗК України та статті 12 Закону України "Про планування і забудову територій", та відповідно до генерального плану міста Бориспіль, затвердженого рішенням міської ради від 11 травня 2007 року № 1339-17-V, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210500000:05:001:0312 знаходиться в межі функціональної зони - території транспортних підприємств.

Тому Бориспільська міська рада повинна була відмовити відповідачу у відведенні спірної земельної ділянки у приватну власність через невідповідність такого відведення вимогам законодавства та невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам генерального плану міста Бориспіль.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2023 року Бориспільська міська рада подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи, тому підстави для їх скасування відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Бориспільської міської ради від 08 червня 2010 року № 8079-67-V ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,90 га для ведення особистого селянського господарства у районі АДРЕСА_1 (т.1 а.с.42).

За заявою ОСОБА_1 приватне підприємство Фарн-Експерт розробило проєкт із землеустрою щодо відведення у власність відповідача земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1, який 10 серпня 2010 року погоджено у Головному управлінні Держкомзему у Київській області (т.1 а.с.36-40, 43).

Згідно вихідної земельно - кадастрової інформації та технічного завдання на виконання робіт місце розташування земельної ділянки - по АДРЕСА_1, форма власності на землю - комунальна, цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства, площа ділянки 0,9000 га (т.1 а.с.39-40).

В довідці Державного комітету України із земельних ресурсів Головного управління Держкомзему у Київській області від 12 липня 2010 року № 890 зазначено, що згідно з державною статистичною звітністю (форма 6-зем, 2-зем) станом на 01 липня 2010 року, земельна ділянка, що передбачається для відведення у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 загальною площею 0,9000 га, рахується: шифр рядка № 96 (землі не надані у власність або користування в межах населених пунктів), графа № 05 - 0,7500 га - землі сільськогосподарського призначення (рілля), графа № 24 - 0,1500 га - (землі вкриті лісовою (деревною та чагарниковою) рослинністю, у тому числі полезахисні лісосмуги) (т.1 а.с.44).

12 липня 2010 року спірній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3210500000:05:001:0312 (т.1 а.с.55).

Висновком Управління містобудування та архітектури Бориспільської міської ради від 15 липня 2010 року № 1829/1-09 погоджено проєкт відведення земельної ділянки при умові зміни цільового призначення земельної ділянки та дотримання встановлених обмежень відповідно до статті 111 ЗК України (т.1 а.с.46).

Також проєкт відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства було погоджено висновком Управління культури і туризму Київської обласної державної адміністрації від 15 липня 2010 року № 11а/1065/02 (т.1 а.с.51).

Згідно з висновком державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 21 липня 2010 року № 05.03.02-07/50355 спірна земельна ділянка відповідає встановленим медичним критеріям безпеки (т.1 а.с.49-50).

22 липня 2010 року складено акт погодження зовнішніх межі фактичного землекористування земельної ділянки ОСОБА_1 (т.1 а.с.64-65).

23 липня 2010 року Державне спеціалізоване лісозахисне підприємство "Київлісозахист" склало акт, у якому зазначило, що загальна площа ділянки становить 0,9000 га і відводиться у власність ОСОБА_1 за рахунок земель міської влади. Земельна ділянка розміщена в межах населеного пункту, використовується за призначенням. Рілля зайнята під посівами зернових, а на площі 0,1500 га зростають клени ясенелисті порослевого походження, подекуди акація біла. В минулому це полезахисні насадження переважно у шість рядів, за якими проводився догляд, оскільки вони розташовані навпроти злітної смуги міжнародного аеропорту "Бориспіль" (т.1 а.с.47-48).

Висновком Державного управління охорони навколишнього природнього середовища в Київській області від 28 липня 2010 року № 06-13/8324 погоджено матеріали проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 (т.1 а.с.52-53).

За відомостями вирахування площі земельної ділянки та кадастрового плану до неї, ділянка має прямокутну форму, від А до Б межує землями Бориспільської міської ради, від Б до В та від В до Г межує із землями загального користування, від Г до Д межує із землями Бориспільської міської ради, від Д до А межує із землями ПП "Будторгсервіс" (т.1 а.с.56-59).

Рішенням Бориспільської міської ради від 27 липня 2010 року № 8299-68-V затверджено проєкт землеустрою та передано безоплатно у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,90 га для ведення особистого селянського господарства у районі АДРЕСА_1 (т.1 а.с.60-61).

19 серпня 2010 року ОСОБА_1 отримав державний акт серії ЯИ № 450679 на земельну ділянку загальною площею 0,9000 га з кадастровим номером 3210500000:05:001:0312 для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в адміністративних межах АДРЕСА_1 (т.1 а.с.75).

Право власності ОСОБА_1 на спірну ділянку підтверджується інформацією з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 01 квітня 2021 року № 250843921 та інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельні ділянки від 30 березня 2021 року (т.1 а.с.80-84).

Рішенням Бориспільської міської ради від 22 листопада 2011 року № 1398-18-VI затверджено проєкт землеустрою щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення на землі житлової та громадської забудови (т.1 а.с.77-79).

09 вересня 2011 року Бориспільська міжрайонна прокуратура Київської області зверталася до суду з адміністративним позовом до Бориспільської міської ради, третя особа - ОСОБА_1, про визнання протиправним та скасування рішення Бориспільської міської ради від 07 вересня 2010 року № 8508-69-V "Про надання громадянину ОСОБА_1 дозволу на зміну цільового призначення земельної ділянки площею 0,90 га, що знаходиться у його власності, із земель сільськогосподарського призначення на землі житлової та громадської забудови для будівництва та обслуговування готельного комплексу та автостоянки по АДРЕСА_1" (т.1 а.с.123-126).

Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 31 серпня 2011 року у справі № 2-а-1261/11, яка набрала законної сили, було відмовлено у задоволенні вищевказаного адміністративного позову Бориспільського міжрайонного прокурора Київської області (т.1 а.с.217-219).

У справі, яка переглядається, в обґрунтування заявлених вимог прокурор посилався на те, що автомобільна дорога М-03 "Київ-Харків-Довжанський" відноситься до державної форми власності і її межі не змінювалися з 2000 року. Цільове призначення - для розміщення доріг. Відповідно до державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії І-КВ №000230 від 09 листопада 2000 року, виданого Великоолександрівською радою народних депутатів, відрізок автомобільної дороги площею 13,4 га передано у постійне користування Шляхово-експлуатаційній дільниці № 639.

В листі Служби автомобільних доріг у Київській області від 09 жовтня 2019 року № 06с/4141 зазначено, що за матеріалами технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки для розміщення доріг на території Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області земельна ділянка з кадастровим номером 3210500000:05:001:0312 накладається на смугу відведення автомобільної дороги (т.1 а.с.30).

Інших доказів, на підтвердження вказаної обставини, матеріали справи не містять.

Крім того, до суду першої інстанції не подано також технічну документацію на належний Службі автомобільних доріг автошлях М-03 "Київ-Харків-Довжанський", винесення її меж в натурі та здійснення реєстрації права користування наведеною земельною ділянкою у встановленому законом порядку. Так само до суду не подано доказів накладення земельної ділянки ОСОБА_1 на автошлях М-03 "Київ-Харків-Довжанський", меж і площі такого накладення.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Касаційна скарга Київської обласної прокуратурине підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 14 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами.

Згідно з пунктами "а", "б", "в", "г" статті 12 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття рішення Бориспільської міської ради від 27 липня 2010 року № 8299-68-V), до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, в тому числі: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (пункти "а", "б", "ж" частини першої статті 19 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Частинами першою-третьою статті 20 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України).

Згідно з частинами першою, другою, пунктом "а" частини третьої статті 22 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування (стаття 38 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 39 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.

Статтею 65 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що землями промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Порядок використання земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.

Згідно з частинами першою, другою статті 66 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під`їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд. Землі промисловості можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Відповідно до часини другої статті 71 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до земель дорожнього господарства належать землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, тунелями, транспортними розв`язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі, що находяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме: а) паралельні об`їзні дороги, поромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючі з`їзди; б) майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприємства та об`єкти служби дорожнього сервісу; в) будинки (в тому числі жилі) та споруди дорожньої служби з виробничими базами; г) захисні насадження..

Згідно зі статтею 31 Закону України "Про транспорт" до земель автомобільного транспорту належать землі, надані в користування під споруди і устаткування енергетичного, гаражного та паливно-роздавального господарства, автовокзали, автостанції, лінійні виробничі споруди, службово-технічні будівлі, станції технічного обслуговування, автозаправні станції, автотранспортні, транспортно-експедиційні підприємства, авторемонтні заводи, бази, вантажні двори, майданчики контейнерні та для перечеплення, службові та культурно-побутові приміщення й інші об`єкти, що забезпечують роботу автомобільного транспорту. До земель дорожнього господарства належать землі, надані в користування під проїзну частину, узбіччя, земляне полотно, декоративне озеленення, резерви, кювети, мости, тунелі, транспортні розв`язки, водопропускні споруди, підпірні стінки, смуги відведення і розташовані в їх межах інші дорожні споруди та обладнання. До складу земель дорожнього господарства входять також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме: паралельні об`їзні дороги, паромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючі з`їзди; майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприємства та об`єкти служби дорожнього сервісу; будинки (в тому числі жилі) та споруди дорожньої служби з виробничими базами; придорожні лісосмуги для захисту доріг і вирощування деревини, в тому числі ділової. Землі, що знаходяться під автомобільними дорогами загального користування та їх спорудами, надаються дорожнім організаціям у користування відповідно до чинного законодавства.

Частинами першою, другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України (254к/96-ВР) , цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Частиною першою статті 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Частинами першою, другою статті 83 ЗК України передбачено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Відповідно до частини першої статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений статтею 118 ЗК України.

Згідно з частиною шостою статті 118 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Частиною сьомою статті 118 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Згідно з частиною дев`ятою статті 118 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина перша статті 122 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України "Про основи містобудування" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначення територій і вибір земель для містобудівних потреб здійснюється на підставі затвердженої містобудівної документації та планів земельно-господарського устрою.

Згідно із частиною другою статті 12 Закону України "Про планування і забудову територій" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи в межах повноважень, визначених законом, відповідно до генеральних планів населених пунктів, зокрема, вирішують питання вибору, вилучення (викупу), надання у власність чи в користування земельних ділянок.

Пунктом 12 розділу X "Перехідні положення" ЗК України (2768-14) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку що сільська, селищна, міська рада має повноваження щодо розпорядження земельними ділянками, які віднесено до земель комунальної власності та у межах населеного пункту (села, селища, міста).

Межі населеного пункту встановлюються, змінюються відповідними компетентними органами у відповідності до положень земельного законодавства та законодавства про містобудівну діяльність, яке діяло на час утворення населеного пункту або зміни його меж.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Встановивши, що позивачем не доведено тих обставин, що згідно затвердженого генерального плану міста Бориспіль спірна земельна ділянка відносилась до земель промисловості чи до земель транспорту, а надані позивачем докази не підтверджують факт її накладення на землі, які перебувають в користуванні Служби автомобільних доріг у Київській області, оскільки технічна документація на належний Службі автомобільних доріг автошлях М-03 "Київ-Харків-Довжанський" не надана, натомість наявна в матеріалах справи проєктна документація на спірну земельну ділянку свідчить про те, що вона відносилася саме до земель сільськогосподарського призначення, розпорядником якої є Бориспільська міська рада, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки підстави для визнання незаконним та скасування рішення Бориспільської міської ради від 27 липня 2010 року № 8299-68-V відсутні.

При цьому суди попередніх інстанцій звернули увагу на обставини, встановлені постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 31 серпня 2011 року у справі № 2-а-1261/11, якою було відмовлено у задоволенні адміністративного позову Бориспільської міжрайонної прокуратури Київської області до Бориспільської міської ради, третя особа - ОСОБА_1, про визнання протиправним та скасування рішення Бориспільської міської ради від 07 вересня 2010 року № 8508-69-V "Про надання громадянину ОСОБА_1 дозволу на зміну цільового призначення земельної ділянки площею 0,90 га, що знаходиться у його власності, із земель сільськогосподарського призначення на землі житлової та громадської забудови для будівництва та обслуговування готельного комплексу та автостоянки по АДРЕСА_1".

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76- 78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Статтею 110 ЦПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Суди попередніх інстанцій з дотриманням вимог процесуального закону оцінили висновок експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 17 серпня 2021 року № 1-17/08, складений на замовлення ОСОБА_1 судовим експертом Коваленко Л. А. при Українському центрі судових експертиз, в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, тобто виконали свій процесуальний обов`язок, встановлений ЦПК України (1618-15) , і виходили з того, що позивач не довів тих обставин, що оспорюване рішення Бориспільської міської ради від 27 липня 2010 року № 8299-68-V було прийнято з порушенням статті 118 ЗК України та статті 12 Закону України "Про планування і забудову територій", зокрема без урахування генерального плану міста Бориспіль.

Крім того, під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій позивач не заявляв клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи для встановлення факту накладення спірної земельної ділянки, скориставшись своїми процесуальними правами на власний розсуд.

Тому доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій безпідставно послалися на вищевказаний висновок експерта є необґрунтованими.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/5635/13, постановах Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі № 914/839/18, від 10 жовтня 2018 року у справі № 907/916/17 тощо, є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Оскільки Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то доводи касаційної скарги про недослідження судами наявних в матеріалах справи доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77- 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.