450/3740/21 Про визнання права особистої власності на нерухоме майно - житловий будинок - 08.05.2024 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої власності на нерухоме майно та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_3, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Ростова Людмила Олександрівна, про визнання договору дарування грошей недійсним,

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 06 лютого 2023 року у складі судді Кукси Д. А. та постанову Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року у складі колегії суддів Цяцяка Р. П., Ванівського О. М., Шеремети Н. О.,

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати за нею право особистої приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 101,3 кв. м, житловою площею 61 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1439174146236, та на земельну ділянку, кадастровий номер 4623681600:01:007:0368, площею 0,0326 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1318689946236 (у подальшому - спірний будинок та спірна земельна ділянка).

Як на обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що вона з 14 вересня 2007 року перебувала з ОСОБА_2 у шлюбі, який розірвано рішенням Франківського районного суду м. Львова від 09 вересня 2019 року. Стверджувала, що фактично шлюбні відносини між сторонами припинилися ще з 2012 року, що відповідач визнав при розірванні шлюбу, і з цього часу їх сім`я існувала формально, оскільки окремого житла у кожного з них не було, вони вимушені були проживати спільно з дітьми в гуртожитку на АДРЕСА_2 .

Проживання в одній кімнаті створювало нестерпні умови, тому вона з дітьми у 2015 році переїхала в належну її батькові квартиру на АДРЕСА_3 . Для вирішення її житлових питань допомогли її батьки, а саме: 10 серпня 2017 року батько продав належну йому квартиру АДРЕСА_4 і всі кошти в сумі 608 600,00 грн та свої заощадження, а всього - 787 000,00 грн, цього ж дня подарував позивачу для купівлі спірних земельної ділянки та житлового будинку, про що вони уклали простий письмовий договір, а 06 вересня 2021 року такий договір дарування посвідчили в нотаріуса.

10 серпня 2017 року позивач придбала спірну земельну ділянку, на якій вже був побудований спірний будинок, який був побудований без відповідних документів, тому вважався самочинним будівництвом і не був об`єктом нерухомого майна, а був сукупністю розташованих на земельній ділянці будівельних матеріалів і конструкцій, які були відчужені власником разом із земельною ділянкою. Жодного будівництва на спірній земельній ділянці за час спільного проживання сторони не здійснювали, вона лише узаконила будинок, який на її земельній ділянці був споруджений попередніми власниками. Оскільки спірна земельна ділянка та розташований на ній спірний житловий будинок придбані позивачкою за кошти, які належали їй особисто, то це майно є її особистою приватною власністю.

У листопаді 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив визнати договір дарування грошей недійсним.

Як на обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_2 посилався на те, що за час життя у шлюбі сторони придбали спірну земельну ділянку і на ній збудували спірний житловий будинок. Договір дарування грошових коштів був нотаріально посвідчений 06 вересня 2021 року, тобто коли вже була справа за позовом ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. Вважає, що оспорюваний договір дарування грошей направлений не на реальне настання правових наслідків для ОСОБА_4, а на позбавлення ОСОБА_2 законних майнових прав на об`єкт спільної сумісної власності подружжя.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Пустомитівський районний суд Львівської області рішенням від 06 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 задовольнив. Визнав за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на житловий будинок загальною площею 101,3 кв. м, житловою площею 61 кв. м, що за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1439174146236. Визнав за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на земельну ділянку, кадастровий номер 4623681600:01:007:0368, площею 0,0326 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1318689946236. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовив. Вирішив питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірне майно є особистою власністю позивача, оскільки придбане за подаровані батьком грошові кошти. Зустрічні позовні вимоги задоволенню не підлягають через неналежний суб`єктний склад учасників справи, що є самостійною підставою для відмови.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Львівський апеляційний суд постановою від 20 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 06 лютого 2023 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована законністю й обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, ОСОБА_2 просить скасувати рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 06 лютого 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року в частині задоволення первісного позову ОСОБА_1 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої власності на нерухоме майно відмовити в повному обсязі.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 вересня 2023 року у справі № 750/8940/21, від 18 травня 2023 року у справі № 344/5528/22, від 17 серпня 2023 року у справі № 348/1829/16, від 05 липня 2023 року у справі № 487/3736/21, від 07 лютого 2022 року у справі № 753/97/20, від 03 жовтня 2018 року у справах № 161/13495/16 та № 340/265/17, від 28 грудня 2022 року у справі № 676/4308/21; суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин. які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

На обґрунтування касаційної скаргизаявник зазначає про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Договір дарування грошей посвідчено приватним нотаріусом Ростовою Л. О. лише 06 вересня 2021 року, тобто за день перед зверненням до суду з цим позовом.

Матеріали справи не містять доказів передання ОСОБА_1 за договором дарування коштів у розмірі 787 000,00 грн, а також доказів того, що саме ці кошти були використані позивачем для придбання спірної земельної ділянки і житлового будинку.

Посилання судів на пояснення свідків, як на підтвердження факту укладення та виконання правочинів (отримання ОСОБА_1 за договором дарування коштів, використання цих коштів для придбання спірного майна) є безпідставним, оскільки виникнення та виконання правочинів не можуть доводитись поясненнями свідків.

Судові рішення в частині вирішення зустрічних позовних вимог не оспорюються, тому не є предметом касаційного перегляду (стаття 400 ЦПК України).

24 січня 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, який мотивований законністю й обґрунтованістю ухвалених у справі судових рішень та нерелевантністю висновків, викладених у постановах Верховного Суду, що зазначені заявником у касаційній скарзі. Народження ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін спільного сина ОСОБА_5 свідчить лише про те, що сторони мали відносини як чоловік і жінка, проте не свідчить про наявність у сторін у справі спільного бюджету, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат та придбання майна в інтересах сім`ї. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 квітня 2020 року у справі № 738/1452/17. Укладення у 2021 році нотаріально посвідченого договору дарування її батьком грошових коштів 10 серпня 2017 року підтверджує факт придбання нею спірного майна за особисті кошти.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

15 січня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з 14 вересня 2007 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Франківського районного суду м. Львова від 09 вересня 2019 року.

10 серпня 2017 року ОСОБА_3 продав належну йому на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_4 за 608 600,00 грн.

10 серпня 2017 року батько позивачки передав їй в дар кошти в розмірі 787 000,00 грн, про що укладено договір у простій письмовій формі. 06 вересня 2021 було укладено договір дарування грошей, який посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Ростовою Л. О, зареєстровано в реєстрі за № 480, згідно з яким ОСОБА_3 безоплатно передав у власність ОСОБА_1 787 000,00 грн, а обдарована ОСОБА_1 прийняла вказаний дарунок. Передача грошей на момент підписання договору вже здійснена, оскільки дарувальник передав, а обдарована прийняла дарунок 10 серпня 2017 року.

10 серпня 2017 року ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу земельної ділянки, укладеним з ОСОБА_7, придбала у с. Зимна Вода Пустомитівського району Львівської області земельну ділянку площею 0,0326 га, кадастровий номер 4623681600:01:007:0368, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за 123 710,00 грн.

На придбаній земельній ділянці було споруджено житловий будинок (спарений котедж) загальною площею 101,3 км. м, житловою 61 кв. м, який не був зареєстрований у встановленому законом порядку.

10 серпня 2017 року ОСОБА_7 як продавець земельної ділянки зобов`язалась виготовити технічну документацію на будинковолодіння на АДРЕСА_5, яке продане ОСОБА_8 та розташоване на земельній ділянці, придбаній 10 серпня 2017 року ОСОБА_8 .

Згідно з декларацією про готовність до експлуатації об`єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорта, від 07 листопада 2017 року № ЛВ 141173410008 будинок на АДРЕСА_1 загальною площею 101,3 кв. м, житловою площею 61,0 кв. м, нежитловою площею 40,3 кв. м, вважати закінченим будівництвом об`єктом готовим до експлуатації. У цій декларації повідомлено, що замовником є ОСОБА_8, дата подання повідомлення 29 серпня 2017 року.

Допитаний в судовому засіданні як свідок ОСОБА_3 пояснив, що 10 серпня 2017 року він за згоди дружини продав належну йому квартиру АДРЕСА_4, а отримані кошти подарував доньці для придбання житлового будинку та земельної ділянки, які знаходяться в с. Зимна Вода, оскільки вона з трьома дітьми потребувала покращення житлових умов та не могла надалі проживати в однокімнатній квартирі. Гроші в розмірі 787 000,00 грн він особисто передав доньці, а не її сім`ї, бо бачив, що в сім`ї були негаразди. Договір дарування коштів вони нотаріально не оформляли, а лише уклали в письмовій формі, бо поспішали придбати будинок у с. Зимна Вода. Відповідач був присутній під час купівлі будинку та земельної ділянки.

Допитана як свідок ОСОБА_9 пояснила, що хотіла купити квартиру. Всі контакти з приводу придбання квартири були з ОСОБА_1 та її батьком ОСОБА_3, вона дала завдаток, після чого було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 . Гроші вона передала ОСОБА_3 готівкою. Вони сказали, що будуть купувати будинок, і в нотаріуса батько передав ОСОБА_1 гроші на придбання будинку, написавши договір дарування коштів у її присутності. Чи був присутній відповідач у нотаріальній конторі, вона не пригадує.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 пояснив, що позивача та відповідача знає як сусідів. Він проживає в цьому ж спареному котеджі, який побудований на початку 2017 року. ОСОБА_1 купила котедж, а потім оформила документи на право власності на будинок, який доробляли, та оформили документи. Він теж купив уже готовий будинок, в якому було світло, вода. Придбали за договором земельну ділянку, на якій вже був будинок.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 пояснив, що є сусідом ОСОБА_1 у с. Зимна Вода, проживає через дорогу. 4-5 років тому почалося будівництво цього будинку, який є спареним котеджем. Будинок продавався з повним нульовим циклом. У будинку проживали позивачка, відповідач та діти, часто там бував ОСОБА_3 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке саме положення містить і стаття 368 ЦК України.

У частині першій статті 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За змістом пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Отже, стаття 60 СК України, стаття 368 ЦК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Верховний Суд у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 також зазначив, що в законодавстві передбачена презумпція віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ані дружина, ані чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на його особисті кошти, не буде належно підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Отже, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Подібні висновки щодо презумпції належності майна, придбаного в період шлюбу, до спільної сумісної власності подружжя та щодо розподілу тягаря доказування на спростування цієї презумпції викладено в інших постановах, зокрема в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 646/6271/16-ц, від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, від 10 червня 2020 року у справі № 454/2786/17-ц. Судова практика з вирішення зазначених питань є усталеною.

У цій справі суди встановили, що в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі позивач за договором купівлі-продажу від 10 серпня 2017 року придбала земельну ділянку у с. Зимна Вода Пустомитівського району Львівської області земельну ділянку площею 0,0326 га, кадастровий номер 4623681600:01:007:0368, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за 123 710,00 грн, на якій було збудовано житловий будинок (спарений котедж), який не був зареєстрований у встановленому законом порядку. Право власності на цей житловий будинок за позивачем зареєстроване 13 грудня 2017 року на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Як на спростування презумпції спільної сумісної власності на спірне майно позивач посилається на придбання цього майна за особисті кошти, які вона отримала від свого батька, що підтверджується договором дарування коштів, укладеним між ними у цей самий день у простій письмовій формі.

Згідно з частиною п`ятою статті 719 ЦК України договір дарування валютних цінностей фізичних осіб між собою на суму, яка перевищує п`ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

До валютних цінностей згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) , який був чинним станом на 10 серпня 2017 року, належить валюта України - грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України.

Враховуючи, що 787 000,00 грн є сумою, що перевищує п`ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, тому договір дарування зазначеної суми підлягав нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 220 ЦК України в разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

З огляду на викладене позивач не надала належних і допустимих доказів придбання спірного майна за особисті кошти, а немає правових підстав для визнання цього майна її особистою власністю. Саме по собі укладення нотаріально посвідченого договору 06 вересня 2021 року, тобто через чотири роки після придбання спірної земельної ділянки, про дарування ОСОБА_3 грошових коштів ОСОБА_1, які були передані їй 10 серпня 2017 року, не свідчить про придбання нею спірного майна за ці кошти.

Також не заслуговують на увагу і посилання позивача на рішення суду від 09 вересня 2019 року у справі № 465/2803/19 про розірвання між сторонами шлюбу як на преюдицію встановленого в ньому факту припинення між сторонами шлюбних відносин з 2012 року, адже цей факт в рішенні суду не встановлювався. Разом із цим було встановлено, що у сторін в шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 народився третій син ОСОБА_5 .

Посилання позивача у відзиві на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 06 квітня 2020 року у справі № 738/1452/17, є нерелевантним, адже предметом спору у тій справі було встановлення факту спільного проживання як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, для доведення якого необхідно встановити й інші обставини, притаманні подружжю.

Ураховуючи наведене, доводи касаційної скарги щодо встановлення судами обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів та про неправильне застосування норм матеріального права знайшли своє підтвердження.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на те що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи суди встановили повно, однак неправильно застосували норми матеріального права, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 підлягають скасуванню з ухваленням у справі в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За таких обставин судові витрати, понесені відповідачем у розмірі 11 796,60 грн (одна майнова вимога) на сплату судового збору за подання апеляційної скарги та в розмірі 15 728,80 грн - за подання касаційної скарги, слід стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .

Керуючись статтями 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 06 лютого 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.