334/6617/20 Про визнання недійсними договорів позики та іпотеки - 02.05.2024 Прийняття

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_1, яка подана законним представником ОСОБА_3, на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 лютого 2021 року у складі судді Ісакова Д.О. та постанову Запорізького апеляційного суду від 23 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Кримської О. М., Маловічко С. В.,

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними.

Позов мотивований тим, що 22 квітня 2016 року між ним та ОСОБА_2 був підписаний договір позики, відповідно до якого відповідач передав йому грошові кошти у сумі 112 660,00 грн. З метою забезпечення належного виконання зобов`язань за вказаним договором позики, цього ж дня приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Салтан В. В. посвідчено договір іпотеки за реєстровим номером 1574, відповідно до умов якого він передав в іпотеку ОСОБА_2 нерухоме майно, а саме ? квартиру АДРЕСА_1 . 18 липня 2016 року між ним та відповідачем підписаний договір позики, за змістом якого відповідач передав йому грошові кошти у розмірі 18 605,00 грн. Цього ж дня приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Салтан В. В. посвідчено договір про внесення змін до договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Салтан В. В. 22 квітня 2015 року за реєстровим номером 1575.

21 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Федосенком К. О. внесено запис про реєстрацію права власності № 38819056 на ім`я ОСОБА_2 щодо об`єкту нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 881654123101). Підставою для державної реєстрації права власності на вказане нерухоме майно за ОСОБА_2 зазначено: договір про внесення змін до договору іпотеки, серія та номер: 2914, виданий 18 липня 2016 року, видавник: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Салтан В. В.

Вважає, що у ОСОБА_2 не виникло право вимоги щодо стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з неукладенням договорів позики, оскільки під час укладання вказаних договорів не було здійснено передачі грошових коштів, а він, в свою чергу, легковажно розраховував на виконання відповідачем зобов`язань за договором після підписання договорів позики та іпотеки. Тобто фактично, не володіючи достатніми юридичними знаннями та піддавшись в оману ОСОБА_2, він особисто не отримав у своє розпорядження грошові кошти у загальній сумі 131 265,00 грн, що підтверджується відсутністю боргового документу. Зазначене свідчить про укладення правочинів без настання реальних наслідків, тобто недійсних правочинів. При цьому відсутність реальності вчинення та як наслідок недійсності основного зобов`язання породжує недійсність й договорів забезпечення за цим зобов`язанням, а саме договору іпотеки від 22 квітня 2016 року та договору про внесення змін до договору іпотеки від 18 липня 2016 року.

ОСОБА_1 просив суд:

визнати недійсними договори позики від 22 квітня 2016 року та 18 липня 2016 року, укладені між ним та ОСОБА_2 ;

визнати недійсним договір іпотеки від 22 квітня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Салтан В. В. за реєстровим номером 1574, та договір про внесення змін до договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Салтан В. В. 22 квітня 2015 року за реєстровим номером 1575, укладений 18 липня 2016 року між ним та ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 23 лютого 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що надані суду письмові договори позики, договір іпотеки та договір про внесення змін до договору іпотеки відповідно до приписів частини другої статті 1047 ЦК України є підтвердженням укладення договорів позики, пункт 1 яких посвідчує факт передачі у власність позивачу грошових коштів у загальній сумі 131 265,00 грн. Аналогічний висновок зробив Верховний Суд України у постанові від 18 вересня 2013 року у справі

Наданий представником позивача висновок судово-психіатричного експерта від 09 грудня 2020 року № 526 не встановлює той факт, що ОСОБА_1 на момент укладення договору позики та іпотечного договору був визнаний недієздатним та/або виявляв ознаки психічного розладу, не здатний розуміти значення своїх дій і керувати ними.

Порушень вимог щодо форми та посвідчення оспорюваного договору позики суд не встановив та доказів зворотного позивач суду також не надав, тому підстави для задоволення позову відсутні.

Апеляційний суд вказав, що аналізуючи зміст частини другої статті 1047 ЦК України суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що на підтвердження укладення договору позики та його умов, крім розписки позичальника, може бути представлений інший документ, який посвідчує передання позичальникові позикодавцем грошової суми. Висновки суду узгоджуються з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, а також постановах Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18).

Договір іпотеки укладений між сторонами від 22 квітня 2016 року та договір про внесення змін до договору іпотеки від 18 липня 2016 року не суперечить вимогам закону, нотаріально посвідчений, договір підписаний сторонами у присутності нотаріуса, особи сторін встановлено, їх дієздатність, а також належність ОСОБА_1 квартири, що є предметом цього договору, перевірено.

Доказів того, що правочин був спрямований не на реальне настання правових наслідків, що обумовлені частиною п`ятою статті 203 ЦК України, що є підставою для визнання його недійсним відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, матеріали справи не містять, отже суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 з підстав, зазначених у позовній заяві.

Наданий представником позивача висновок судово-психіатричної експертизи № 526 від 09 грудня 2020 року не встановлює той факт, що позивач станом на час укладення договорів позики та іпотечного договору визнаний недієздатним та/або виявляв ознаки психічного розладу та не здатний розуміти значення своїх дій і керувати ними. Водночас позивач не звертався з позовом до суду про визнання оспорюваних договорів недійсними з підстав, передбачених статтею 225 ЦК України.

Аргументи учасників справи

14 травня 2022 року ОСОБА_1, від імені якого діє його піклувальник ОСОБА_3, подав касаційну скаргу, у якій просив скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 є інвалідом дитинства, має хронічне психічне захворювання. У своєму повсякденному житті він наглядно демонструє проблеми із функціонуванням пам`яті, не вміє правильно рахувати, не здатен розуміти значення і наслідки правочинів. Крім того, поведінка ОСОБА_1 у побуті, особливості його мовлення дають можливість переконатися у тому, що він страждає на розумову відсталість. У реальному житті ОСОБА_1 ніколи не отримував від ОСОБА_2 жодних грошових коштів, оскільки таких сум не потребував, підприємницькою або іншою комерційною діяльністю не займався. Насправді наявність у ОСОБА_1 документів на належну йому квартиру була використана сторонніми особами для подальшого заволодіння цією нерухомістю. Кошти від ОСОБА_2 отримав ОСОБА_4, який в подальшому частково розрахувався з кредитором, а решту коштів, скоріше за все, привласнив. Намір заволодіти квартирою підтверджується також тим, що одночасно з укладенням договору іпотеки - 22 квітня 2016 року, нотаріально посвідчено і довіреність, за якою ОСОБА_1 нібито надавав право відповідачу здійснювати будь-які односторонні дії щодо зняття власника квартири з реєстрації. Отже, вже у квітні 2016 року відповідач достеменно знав, що грошові кошти йому не повернуть та мав намір заволодіти об`єктом нерухомості.

В позовній заяві адвокат Дерманська К. О., діючи в інтересах ОСОБА_1, зазначала, що позивач є інвалідом дитинства, в силу хвороби не міг розуміти значення своїх дій і взагалі укладати будь-які угоди. На підтвердження цього факту було надано епікриз Запорізької обласної дитячої клінічної лікарні. Разом з тим суд першої інстанції наведене проігнорував та відповідної експертизи не призначив, тоді як призначення судово-психіатричної експертизи у цій справі було обов`язковим. В межах експертизи, яка була проведена в іншій справі, експерт взагалі не досліджував психічний стан ОСОБА_1 станом на час укладення спірних правочинів (квітень-липень 2016 року) і не робив висновку з цього приводу. Отже, апеляційний суд повинен був поставити на обговорення сторін питання про призначення судово-психіатричної експертизи і роз`яснити сторонам наслідки непроведення такої експертизи.

Розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій відбулися за відсутності позивача та уповноваженого представника. Так, 17 серпня 2020 року між ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 було укладено договір з Адвокатським об`єднанням "Снєжний барс" в особі голови Барановського Є. А., за умовами пункту 3.3 якого адвокатське об`єднання повинно було призначити ОСОБА_1 адвоката зі свого складу. Таким адвокатом було призначено Дерманську К. О., проте згідно з відомостей Єдиного реєстру адвокатів України вказаний адвокат не є членом адвокатського об`єднання "Снєжний барс" або будь-якого іншого адвокатського об`єднання. Відтак Дерманська К. О. не мала повноважень представляти інтереси ОСОБА_1 та не могла бути уповноважена на це адвокатським об`єднанням. Отримуючи судову повістку на чергове засідання у січні 2021 року, ОСОБА_1 проставив на відповідному бланку дату - 29 липня 2027 року (а. с. 58а), що само по собі свідчить про його неспроможність самостійно надавати правильного значення цифровій інформації, чи стосується вона часу, чи грошових одиниць. За таких обставин суд першої інстанції мав би забезпечити безпосередню участь позивача в судовому засіданні або перевірити наявність у представника належним чином оформлених повноважень. Судових викликів в судове засідання, призначене на 22 лютого 2021 року, ОСОБА_1 не отримував, а адвокат Дерманська К. О. не з`явилась без пояснення причин.

Під час апеляційного розгляду захист інтересів ОСОБА_1 здійснювала адвокат Степанова Л. Г., з якою було укладено відповідний договір. Проте пізніше з`ясувалося, що адвокат Степанова Л. Г. взагалі не мала права займатися адвокатською діяльністю.

Суди необґрунтовано відхили клопотання щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Зі змісту протоколу від 09 лютого 2021 року вбачається, що Дерманська К. О. заявила "клопотання позивача щодо недійсного позики". Суд вказане клопотання відхилив без будь-якого обґрунтування, інше у протоколі не зазначено. Відтворити аудіозапис вказаного судового засідання не вдалось, оскільки відповідні файли не відкрилися, відтак яке саме клопотання заявлялось, їй невідомо, незважаючи на те, що Дерманська К. О. обіцяла подати клопотання про призначення психіатричної експертизи.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2022 року клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору задоволено та відкрито касаційне провадження у справі.

В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 715/316/18, від 13 серпня 2021 року у справі № 917/1196/19, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц).

30 листопада 2023 року законний представник ОСОБА_1 ? ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду клопотання про приєднання доказів, у якому просить приєднати до матеріалів справи оригінал виписки з акта огляду МСЕК стосовно ОСОБА_1 від 08 грудня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2023 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1, поданого законним представником ОСОБА_3, про приєднання доказів відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 11 січня2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 22 квітня 2016 року між ОСОБА_2 (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено договір позики, відповідно до пунктів 1, 2 якого позикодавець передав на умовах цього договору у власність позичальнику, а позичальник прийняв грошові кошти у сумі 112 600,00 грн, грошовим еквівалентом якої за офіційним курсом на момент укладення договору є 4 440,00 доларів США, які позичальник повинен повернути в строк до 22 квітня 2017 року.

Відповідно до пункту 3 вказаного договору за домовленістю сторін встановлено такий порядок повернення позиченої суми грошей: сума позики підлягає поверненню у гривні; позика підлягає поверненню частками у розмірі 3 050,00 грн щомісяця до 30 числа, починаючи з наступного за підписанням цього договору місяця, та залишок позиченої суми має бути повернення в останній місяць дії цього договору; позичальник здійснює оплату вказаних платежів шляхом перерахування грошей на платіжну картку позикодавця № НОМЕР_1 в ПАТ КБ "ПриватБанк".

Пунктами 4, 5, 6, 8 договору позики від 22 квітня 2016 року передбачено, що сторони підтверджують, що позикодавець передав, а позичальник отримав від позикодавця грошову суму, зазначену у пункті 1 цього договору, до його підписання. Позикодавець має право вимагати від позичальника повернення суми позики у строк, не раніше, ніж передбачений у пункті 2 договору. Позичальник має право повернути суму позики, передбачену в пункті 1 договору, достроково. У разі несвоєчасного повернення суми позики позичальник повинен сплатити позикодавцю пеню у розмірі 1% від суми позики за кожен день прострочки на суму залишку боргу.

В забезпечення виконання зобов`язань за зазначеним договором позики, цього ж дня між сторонами укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Салтан В. В. за реєстровим номером 1574, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав в іпотеку відповідачу нерухоме майно, а саме ? квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 1.1 договору іпотеки від 22 квітня 2016 року цей договір забезпечує вимоги ОСОБА_2 (іпотекодержателя), що випливають з договору позики, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 22 квітня 2016 року, за умовами якого ОСОБА_1 (Іпотекодавець) зобов`язаний повернути ОСОБА_2 ( Іпотекодержателю) позику у розмірі 112 660,00 грн.

18 липня 2016 року між ОСОБА_2 (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено договір позики, відповідно до умов якого позикодавець передав у власність позичальнику, а позичальник прийняв грошові кошти у сумі 18 605,00 грн, грошовим еквівалентом якої за офіційним курсом на момент укладення договору є 750,00 доларів США, які позичальник повинен повернути в строк до 22 квітня 2017 року.

Пункти 4, 5, 6, 8 договору від 18 липня 2016 року аналогічні за змістом пунктам 4, 5, 6, 8 договору позики від 22 квітня 2016 року.

18 липня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін до договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Салтан В. В. 22 квітня 2015 року за реєстровим № 1575, відповідно до пункту 1 якого пункт 1.1 іпотечного договору викладений в наступній редакції: "Цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, що випливають з договору позики, укладеного між іпотекодержателем та іпотекодавцем, 22 квітня 2016 року у простій письмовій формі, та з договору позики, укладеного між іпотекодержателем та іпотекодавцем, 18 липня 2016 року у простій письмовій формі, за умовами яких іподекодавець зобов`язаний повернути іпотекодержателю позики у розмірі 131 265,00 грн, строком до 22 квітня 2017 року".

21 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Федосенком К. О. було внесено запис про реєстрацію права власності № 38819056 на ім`я ОСОБА_2 щодо об`єкту нерухомого майна реєстраційний номер 881654123101, а саме: квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Підставою для державної реєстрації права власності на відповідача зазначено: договір про внесення змін до договору іпотеки, серія та номер: 2914, виданий 18 липня 2016 року, видавник: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Салтан В. В. Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень, індексний номер: 54748423 від 23 жовтня 2020 року 15:36:57, вчинений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Федосенком К. О.

Позиція Верховного Суду

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (див. пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17)).

Підставою позову є фактичні обставини, що наведені в заяві, тому зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Таким чином, визначення предмета та підстав спору є правом позивача, у той час як встановлення обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року в справі № 662/397/15-ц (провадження

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, гласність і відкритість судового процесу, віднесені до основних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України).

У статті 43 ЦПК України передбачено, що особи, які беруть участь у справі, мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

У позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (частини перша, третя статті 175 ЦПК України).

У частині другій статті 197 ЦПК України визначено, зокрема, що у підготовчому засіданні суд у разі необхідності заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них та розглядає відповідні заяви; може роз`яснювати учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи; з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше; вирішує питання про призначення експертизи, виклик у судове засідання експертів, свідків, залучення перекладача, спеціаліста; здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України, пунктом 3 частини першої статті 382 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).

Отже, вимогами процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 28 квітня 2021 року у справі № 753/316/18 (провадження № 61-13626св20), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказав, що "справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. […] Оцінюючи доводи касаційної скарги, які зводяться, зокрема, до порушення права позивача довести позовні вимоги, Верховний Суд зауважує, що реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Верховний Суд оцінює доводи касаційної скарги в контексті, чи на рівних засадах заслуховувалися судом аргументи обох сторін та надавалася їм можливість надати докази суду, а також брати участь у справі. Доводи касаційної скарги про допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права щодо не проведення експертизи судом першої інстанції, є підставами для скасування оскаржених судових рішень з огляду на те, що неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, не з`ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, що має суттєве значення для правильного вирішення спору, не надали належної правової оцінки доводам і доказам сторін, що призвело до неправильного вирішення справи".

Суд зобов`язаний забезпечити (організувати) дійсно змагальний процес, тобто створити особам, які беруть участь у справі, всі умови для реалізації ними своїх процесуальних прав і виконання покладених на них процесуальних обов`язків.Зокрема, суд повинен роз`яснити сторонам їх право заявити клопотання про призначення експертизи для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань (див. постанову Верховного Суду складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2020 року у справі № 404/6483/17 (провадження № 61-14432св19)).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно із частиною першою статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Призначення експертизи судом є обов`язковим, зокрема, за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи (стаття 105ЦПК України).

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

у позові ОСОБА_1, підписаному адвокатом Дерманською К. О., зокрема, зазначено на неукладеність договорів позики, оскільки піддавшись в оману ОСОБА_2, він особисто не отримав у своє розпорядження грошові кошти у загальній сумі 131 265,00 грн. Представник ОСОБА_1 в суді першої інстанції зазначала, що позивач з дитинства має психічні відхилення, пов`язані з розумовою відсталістю (а. с. 27, заява про забезпечення позову). На підтвердження цього факту надано епікриз ОСОБА_1, виданий Запорізькою обласною дитячої клінічної лікарні (а. с. 38). У відповіді на відзив зазначено, що позивач не розумів суті укладених правочинів, на підтвердження чого додано висновок судово-психіатричної експертизи № 526 від 09 грудня 2020 року, проведеної на підставі ухвали Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04 листопада 2020 року у справі про визнання ОСОБА_1 недієздатним, відповідно до якого ОСОБА_1 виявляє ознаки психічного розладу у вигляді розладу особистості й поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку, ступінь наявних психічних порушень такий, що суттєво впливає (обмежує) на його здатність розуміти значення своїх дій і керувати ними (а. с. 61-68);

ухвалою від 16 листопада 2020 року розгляд справи призначений в порядку загального позовного провадження, призначено справу в підготовче судове засідання на 21 грудня 2020 року. В судове засідання, призначене на 21 грудня 2020 року, учасники справи не з`явились. У підготовче засідання, відкладене на 25 січня 2021 року, учасники справи не з`явились. Відомості про направлення учасникам справи судових повісток з викликом в судове засідання на 25 січня 2021 року матеріали справи не містять (а. с. 40, 42);

відповідно до протоколу судового засідання від 09 лютого 2021 року представник позивача - Дерманська К. О. заявила "клопотання позивача щодо недійсного договору позики" (а. с. 59). Згідно з технічним записом судового розгляду справи представником позивача було заявлено клопотання про надання строку для ознайомлення з відзивом на позовну заяву та подання заяви про забезпечення позову у справі. Будь-яких інших клопотань, в тому числі про призначення експертизи, не заявлено;

ухвалою від 16 лютого 2021 року закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 22 лютого 2021 року. Адвокат Дерманська К. О. 22 лютого 2021 року подала заяву про розгляд справи без її участі, згідно з рішенням суду - в судове засідання не з`явилась (а. с. 75). Матеріали справи не містять відомостей про направлення ОСОБА_1 судової повістки про дату, час та місце судового розгляду;

ухвалами Запорізького апеляційного суду від 01 червня 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6, призначено справу до розгляду на 15 вересня 2021 року;

13 вересня 2021 року ОСОБА_3 подала до суду постанову Запорізького апеляційного суду від 17 серпня 2021 року у справі № 334/4014/20, яким ОСОБА_1 визнано обмежено дієздатним, а її визнано піклувальником ОСОБА_1 . В наведеній справі суд встановив, що ОСОБА_1 з 2002 по 2007 роки знаходився під наглядом лікаря-психіатра з діагнозом "розлад психічного розвитку". За висновком експертизи ступінь наявних психічних порушень такий, що суттєво впливає на його здатність розуміти значення своїх дій і керувати ними (а. с. 109-118);

згідно з протоколом судового засідання від 15 вересня 2021 року, в яке з`явилися ОСОБА_1 та адвокат ОСОБА_3. - Целіковський В. В., розгляд справи було відкладено на 08 грудня 2021 року (а. с. 128); 08 грудня 2021 року розгляд справи відкладений на 23 лютого 2022 року (а. с. 142);

матеріали справи не містять відомостей про належне повідомлення ОСОБА_3 про відкладення судового розгляду на 23 лютого 2022 року. Разом з тим, 17 лютого 2022 року ОСОБА_3 та її адвокат Степанова Л. Г. ознайомились з матеріалами справи (а. с. 150);

згідно з технічним записом судового розгляду від 23 лютого 2022 року у судовому засіданні ОСОБА_3 та її адвокат Степанова Л. Г. вказували, що справу фактично розглянуто за позовом обмежено дієздатної особи, за відсутності належного представництва її інтересів, у зв`язку з чим просили залишити позов ОСОБА_1 без розгляду, також надали докази щодо стану його здоров`я, договір про внесення змін до договору іпотеки спірної квартири від 18 липня 2016 року, довіреність ОСОБА_1 від 22 квітня 2016 року на ім`я ОСОБА_2, зокрема, для підготовки документів для укладення договору купівлі-продажу спірної квартири, та просили апеляційний суд їх прийняти.

У справі, що переглядається:

суди не врахували, що: підставою позову є фактичні обставини, що наведені позивачем, тому зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору; обов`язок зазначити та подати до суду докази, що підтверджують обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, покладений законом на позивача (його представника), проте суд зобов`язаний забезпечити (організувати) дійсно змагальний процес, тобто створити особам, які беруть участь у справі, всі умови для реалізації ними своїх процесуальних прав і виконання процесуальних обов`язків, зокрема, у разі необхідності уточнити позовні вимоги, з`ясувати, чи надали сторони докази, на які вони посилаються, роз`яснити учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані, право заявити клопотання про призначення експертизи для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань, особливо коли призначення такої експертизи належить до обов`язкових (стаття 105 ЦПК України);

суди не звернули уваги, що стороною позивача надані суду докази про те, що ОСОБА_1 з дитинства має психічні відхилення, пов`язані з розумовою відсталістю, виявляє ознаки психічного розладу у вигляді розладу особистості й поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку, ступінь наявних психічних порушень такий, що суттєво впливає (обмежує) на його здатність розуміти значення своїх дій і керувати ними. Однією з підстав позовних вимог є укладення оспорюваних договорів позики під впливом обману, за якими він особисто грошові кошти не отримав. Така підстава позову згідно з положенням статті 1051 ЦК України не обмежена у засобах доказування. Проте суди відповідні доводи позивача не розглянули, оцінки їм не надали, як і можливості кваліфікації спірних відносин за статтею 225 ЦК України;

за наявності відомостей про психічний стан позивача суд першої інстанції не з`ясував питання, чи має позивач піклувальника, не звернув уваги, що у провадженні Ленінського районного суду м. Запоріжжя з липня 2020 року розглядається справа № 334/4014/20 за заявою ОСОБА_3 про визнання ОСОБА_1 недієздатним та встановлення опіки, наданий у справі висновок судової психіатричної експертизи від 09 грудня 2020 року № 526 проведений саме у вказаній справі;

апеляційний суд на зазначені порушення та відповідні доводи апеляційної скарги уваги не звернув, їх не усунув. Заявлені стороною позивача клопотання у судовому засіданні не вирішив, відомостей про їх вирішення при ухваленні судового рішення оскаржена постанова не містить. Додатково наданні докази долучені до справи (а. с. 158-161), проте відомостей про надання їм оцінки апеляційним судом оскаржена постанова не містить. Під час апеляційного розгляду захист інтересів ОСОБА_1 здійснювала інший адвокат - Степанова Л. Г. Разом з тим, апеляційний суд не звернув уваги, що згідно з відомостями з Єдиного реєстру адвокатів Україниправо на заняття адвокатською діяльністю адвоката Степанової Л. Г. зупинено згідно з пунктом 1 частини першої статті 31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" з 01 серпня 2018 року (а. с. 166), та не перевірив її повноважень на представництво інтересів позивача.

За таких обставин судові рішення у цій справі неможливо визнати законними та обґрунтованими, а тому висновок судів про відмову у задоволенні позову є передчасним.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Тлумачення частини другої статті 410 ЦПК України свідчить, що: правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення; оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції; правило про те, що "не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань" стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року по справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21).

Томуоскаржені рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Разом з тим, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, що розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій відбувся за відсутності позивача та уповноваженого представника, оскільки в суді першої інстанції інтереси ОСОБА_1 представляла адвокат Дерманська К. О., повноваження якої були підтверджені належним чином. В суді апеляційної інстанції участь в розгляді справи брали його піклувальник ОСОБА_3, а також її адвокат Целіковський В. В., і, зокрема в засіданні, в якому ухвалена оскаржена постанова. В апеляційній скарзі представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 відсутні доводи щодо неналежного повідомлення сторони позивача про час та місце розгляду справи судом першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, судові рішення у справі скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.