369/2869/22 Про усунення перешкод у користуванні майном, скасування наказу, рішення про державну реєстрацію права власності, повернення земельної ділянки - 01.05.2024 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 травня 2023 року у складі судді Дубас Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Мазурик О. Ф., Немировської О. В.,

Короткий зміст позовних вимог

1. У лютому 2022 року керівник Бучанської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до суду із позовом до головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: державне підприємство "Київська лісова науково-дослідна станція" (далі - ДП "Київська лісова науково-дослідна станція"), правонаступником якого є державне підприємство "Клавдієвське лісове господарство" (далі - ДП "Клавдієвське лісове господарство"), ОСОБА_3, про усунення перешкод у користуванні майном, скасування наказу, рішення про державну реєстрацію права власності, повернення земельної ділянки.

2. Позовна заява мотивована тим, що Бучанською окружною прокуратурою Київської області під час опрацювання відомостей, отриманих з метою встановлення наявності підстав для вжиття заходів представницького характеру в інтересах держави в суді, виявлено факти порушення вимог земельного та лісового законодавства, допущених під час відведення земельної ділянки, яка знаходиться в межах Горенської сільської ради, у приватну власність фізичної особи за рахунок земель лісового фонду.

3. Наказом головного управління Держземагентства у Київській області (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 5 від 14 січня 2015 року "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру" (5-2015-п) головне управління Держгеокадастру у Київській області - є правонаступником головного управління Держземагентства у Київській області) № КИ/3222482400:03:006/00012425 від 17 січня 2014 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 загальною площею 0,1050 га (кадастровий номер 3222482400:03:006:5062) для ведення садівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих на території Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (на час звернення з позовом - Бучанського району), нормативно-грошова оцінка земельної ділянки становить 4 491,44 грн.

4. Державним реєстратором реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області Лещук А. О. прийнято рішення від 03 лютого 2014 року № 10599036 про державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482400:03:006:5062 площею 0,1050 га для ведення індивідуального садівництва (номер об`єкта нерухомого майна 284576932224).

5. В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 640 від 04 березня 2014 року ОСОБА_1 відчужила земельну ділянку з кадастровим номером 3222482400:03:006:5062 площею 0,1050 га для індивідуального садівництва на користь ОСОБА_4 .

6. Крім того, в подальшому на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 2430 від 24 грудня 2014 року ОСОБА_4 відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 3222482400:03:006:5062 площею 0,1050 га для індивідуального садівництва на користь ОСОБА_5 .

7. ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 1164 від 04 травня 2016 року в свою чергу відчужила оспорювану земельну ділянку з кадастровим номером 3222482400:03:006:5062 на користь ОСОБА_3 .

8. В подальшому на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 859 від 28 серпня 2020 року ОСОБА_3 відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 3222482400:03:006:5062 на користь ОСОБА_2, який і є останнім власником.

9. Відповідно до рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Збирит О. В. від 28 серпня 2020 року № 53810670 за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482400:03:006:5062 загальною площею 0,1050 га, що розташована на території Горенської сільської ради Києво- Святошинського району Київської області, для ведення індивідуального садівництва (номер запису про право власності: 37948188, дата державної реєстрації: 28 серпня 2020 року).

10. Як вказував прокурор, наказ головного управління Держземагентства у Київській області № КИ/3222482400:03:006/00012425 від 17 січня 2014 року та подальша реєстрація права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482400:03:006:5062 прийняті з порушеннями земельного та лісового законодавства, оскільки остання відноситься до земель лісового фонду, у зв`язку з чим наказ органу виконавчої влади підлягає визнанню недійсним, рішення про державну реєстрацію - скасуванню, а земельна ділянка підлягає поверненню у державну власність.

11. Так, за інформацією Державного підприємства "Київська лісова науково-дослідна станція" № 186 від 18 липня 2019 року та № 130 від 14 червня 2021 року, № 240 від 06 жовтня 2021 року земельна ділянка з кадастровим номером 3222482400:03:006:5062 загальною площею 0,1050 га розташована на землях лісогосподарського призначення в кварталі 53, виділ 16 за матеріалами лісовпорядкування 2014 року, виділ 14 за матеріалами лісовпорядкування 2003 року Першотравневого лісництва ДП "Київська ЛНДС" згідно з планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

12. Як вказано в позовній заяві, факт віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування: проектом організації і розвитку лісового господарства 1993 року, 2003 року, 2014 року, в тому числі пояснювальною запискою, протоколом другої лісовпорядної наради та викопіюванням з планшету № 1, 2003 та 2014 років.

13. Окрім того, за інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання "Укрдержліспроект" від 05 грудня 2019 року № 701 та від 20 жовтня 2021 року № 890 та доданими до неї фрагментами з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталу № 53 і його таксаційних відділів Першотравневого лісництва ДП "Київська ЛНДС", що також підтверджує факт віднесення вказаної земельної ділянки до земель державного лісового фонду.

14. Аналізуючи правові норми, позивач вказував, що вилучення земельних лісових ділянок із постійного користування спеціалізованих лісогосподарських підприємств для нелісогосподарських потреб відносилось до виключної компетенції Кабінету Міністрів України.

15. З листа Кабінету Міністрів України від 06 травня 2021 року № 14698/0/2-21 вбачається, що рішень про погодження зміни цільового призначення, вилучення із державної власності та передачі у приватну власність земельної ділянки з кадастровим номером 3222482400:03:006:5062 загальною площею 0,1050 га останніми не приймалося.

16. Також позивач вказував, що під час реєстрації права приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482400:03:006:5062 порушено порядок зміни цільового призначення, оскільки проект землеустрою щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки відсутній, погодження на зміну цільового призначення Державним агентством лісових ресурсів України та Кабінетом Міністрів України не надавалось, що підтверджується листами № 12-12/5822-21 від 27 липня 2021 року та № 14698/0/2-2106.05.2021.

17. Тобто, на думку позивача, наказ Головного управління Дерземагентства у Київській області за № КИ/3222482400:03:006/00012425 від 17 січня 2014 року про передачу у приватну власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки виданий всупереч статей 20, 56, 84, 122, 142, 149 ЗК України, статей 45, 47, 48, 54, 57 ЛК України, у зв`язку з чим останній підлягає визнанню судом недійсним.

18. Зайняття земельної ділянки лісового фонду з порушенням ЗК України (2768-14) та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави та титульного володільця.

19. У такому разі, на думку прокурора, позовну вимогу про витребування земельної ділянки слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки лісового фонду.

20. Враховуючи, що, на думку позивача, передача спірної земельної ділянки відбулась незаконно, то рішення державного реєстратора від 28 серпня 2020 року за індексним номером 53810670 про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1050 га з кадастровим номером 3222482400:03:006:5062 має бути скасовано в судовому порядку з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_2 на оспорювану земельну ділянку відповідно до статей 16, 391 ЦК України, статті 152 ЗК України, статей 26, 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

21. Зазначено, що на час звернення прокурора до суду з даним позовом, власником спірної земельної ділянки є держава в особі Київської обласної державної адміністрації, оскільки земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту, а саме: с. Мощун Бучанського району Київської області, що підтверджується інформацією Гостомельської селищної ради № 03-02/4429 від 08 жовтня 2021.

22. Київська обласна державна адміністрація листом від 16 липня 2021 року за № 443 повідомила прокуратуру про те, що заходи щодо повернення оспорюваної земельної ділянки державною адміністрацією не вживалися.

23. Позивачем зазначено, що сам факт незвернення до суду Київської обласної державної адміністрації з позовом в інтересах держави, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний уповноважений державою орган неналежно виконує свої повноваження щодо усунення перешкод у користуванні і розпорядженні землями лісового фонду, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави в особі Київської обласної державної адміністрації та для звернення до суду з позовом, що відповідає нормам цивільного законодавства і практиці Європейського суду з прав людини.

24. Враховуючи наведене прокурор просив суд:

- усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісового фонду з кадастровим номером 3222482400:03:006:5062 площею 0,1050 га, яка розташована на території Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (на час звернення з позовом - Бучанського району Київської області) шляхом визнання недійсним наказу головного управління Держземагентства у Київській області № КИ/3222482400:03:006/00012425 від 17 січня 2014 року про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_1, загальною площею 0,1050 га (кадастровий номер 3222482400:03:006:5062) для ведення садівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (на час звернення з позовом - Бучанського району);

- усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісового фонду площею 0,1050 га, яка розташована в адміністративних межах Горенської сільської ради Києво-Святошинського району (на час звернення з позовом - Бучанського району) шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28 серпня 2020 року за індексним номером 53810670 з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482400:03:006:5062 площею 0,1050 га для індивідуального садівництва, розташовану на території Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (на час звернення з позовом - Бучанського району);

- усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісового фонду з кадастровим номером 3222482400:03:006:5062 шляхом її повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

25. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 травня 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

26. Постановою Київського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року апеляційні скарги заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, ОСОБА_2 залишено без задоволення.

27. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 травня 2023 року залишено без змін.

28. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що прокурор у даній справі обрав неналежний спосіб захисту прав позивача, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

29. Суди вказали, що спірна земельна ділянка відносить до земель лісового фонду, тому належним способом захисту порушених прав є звернення до суду з віндикаційним позовом про витребування нерухомого майна з незаконного володіння осіб, за якими воно зареєстровано, натоміть прокурор звернувся до суду із негаторним позовом.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

30. У жовтні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга заступника керівника Київської обласної прокуратури.

31. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

32. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

33. У касаційній скарзі заступник керівника Київської обласної прокуратури, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та задовольнити позовні вимоги.

34. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 04 липня 2018 року у справах № 653/1096/16, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14, від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16, від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, від 04 лютого 2020 року у справах № 911/3311/17 та № 911/3574/17, від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17, від 16 лютого 2022 року у справі № 363/669/17, від 08 червня 2022 року у справі № 307/3155/19, від 22 червня 2022 року у справі № 367/4140/16-ц, від 07 вересня 2022 року у справі № 697/2434/16-ц, 18 січня 2023 року у справі № 369/10847/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

35. Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано, що зайняття земельних лісових ділянок лісогосподарського призначення, які були вилучені з порушенням положень ЗК та ЛК України, а саме з порушенням права власності держави чи відповідної територіальної громади з позбавленням правомочності володіння, слід розглядати як порушення права власності держави, не пов`язане з позбавленням титульного володіння.

36. Прокурор вказує, що належним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному статтею 391 ЦК України, статтею 152 ЗК України, з метою усунення перешкод державі в особі Київської обласної державної адміністрації у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення.

37. Зазначає, що суди, відмовляючи у задоволенні позовних вимог з підстави обрання неналежного способу захисту, самоусунулися від дотримання принципу jura novit curia.

38. Посилається на те, що суди помилково кваліфікували позовну вимоги про повернення земельних ділянок лісогосподарського призначення як вимоги, до якої слід застосовувати приписи статті 387 ЦК України, а не норми статті 391 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відзиву на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

39. Наказом Головного управління Держземагентства у Київській області (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 5 від 14 січня 2015 року "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру" (5-2015-п) Головне управління Держгеокадастру у Київській області - є правонаступником Головного управління Держземагентства у Київській області) № КИ/3222482400:03:006/00012425 від 17 січня 2014 року затверджено "Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 на території Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області", надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, загальною площею 0,1050 га (кадастровий номер 3222482400:03:006:5062) для ведення садівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

40. Державним реєстратором Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області Лещук А. О. прийнято рішення від 03 лютого 2014 року № 10599036 про державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482400:03:006:5062 площею 0,1050 га для ведення індивідуального садівництва (номер об`єкта нерухомого майна 284576932224).

41. В подальшому на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 640 від 04 березня 2014 року ОСОБА_1 відчужила земельну ділянку з кадастровим номером 3222482400:03:006:5062 площею 0,1050 га для індивідуального садівництва на користь ОСОБА_4 .

42. Крім того, в подальшому на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 2430 від 24 грудня 2014 ОСОБА_4 відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 3222482400:03:006:5062 площею 0,1050 га для індивідуального садівництва на користь ОСОБА_5 .

43. ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 1164 від 04 травня 2016 року в свою чергу відчужила оспорювану земельну ділянку з кадастровим номером 3222482400:03:006:5062 на користь ОСОБА_3 .

44. В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 859 від 28 серпня 2020 року ОСОБА_3 відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 3222482400:03:006:5062 на користь ОСОБА_2, який і є останнім власником.

45. Відповідно до рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Збирит О. В. від 28 серпня 2020 року № 53810670 за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482400:03:006:5062 загальною площею 0,1050 га, що розташована на території Горенської сільської ради Києво- Святошинського району Київської області для ведення індивідуального садівництва (номер запису про право власності: 37948188, дата державної реєстрації: 28 серпня 2020 року).

46. Судом також було встановлено, що спірна земельна ділянка до надання її у власність фізичній особі ОСОБА_1 відповідно до наданих суду картографічних матеріалів відносилась до земель лісового фонду.

Позиція Верховного Суду

47. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

48. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

49. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

50. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

51. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

52. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

53. З матеріалів касаційної скарги вбачається, що прокурор не заперечує обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, щодо віднесення спірної земельної ділянки до земель лісового фонду, а лише незгодний із висновками судів про обрання ним неналежного способу захисту, тому судові рішення переглядаються лише в указаній частині.

54. Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

55. За змістом частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

56. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

57. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

58. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

59. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18).

60. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14)).

61. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України).

62. В Україні ліси та землі лісогосподарського призначення є об'єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

63. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третя статті 1 ЛК України).

64. До одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (пункт 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України).

65. За інформацією Державного підприємства "Київська лісова науково-дослідна станція" № 186 від 18 липня 2019 року та № 130 від 14 червня 2021 року, № 240 від 06 жовтня 2021 року земельна ділянка з кадастровим номером 3222482400:03:006:5062 загальною площею 0,1050 га розташована на землях лісогосподарського призначення в кварталі 53, виділ 16 за матеріалами лісовпорядкування 2014 року, виділ 14 за матеріалами лісовпорядкування 2003 року Першотравневого лісництва ДП "Київська ЛНДС" згідно з планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

66. Факт віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування: проектом організації і розвитку лісового господарства 1993 року, 2003 року, 2014 року, в тому числі пояснювальною запискою, протоколом другої лісовпорядної наради та викопіюванням з планшету № 1, 2003 та 2014 років.

67. Окрім того, за інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання "Укрдержліспроект" від 05 грудня 2019 року № 701 та від 20 жовтня 2021 року № 890 та доданими до неї фрагментами з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталу № 53 і його таксаційних відділів Першотравневого лісництва ДП "Київська ЛНДС", що також підтверджує факт віднесення вказаної земельної ділянки до земель державного лісового фонду.

68. У частині правильності встановлення цих обставин судові рішення не оспорюються.

69. Відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

70. Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.

71. Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

72. Можливість набуття права приватної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення передбачена також положеннями статей 56, 57 ЗК України.

73. Про зазначене також вказувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 53 зазначеної постанови).

74. Звертаючись до суду з позовом у справі, яка переглядається, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду, які перебувають у державній власності, її передача у приватну власність фізичній особі здійснена з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, у зв`язку із чим наказ органу виконавчої влади підлягає визнанню недійсним, рішення про державну реєстрацію скасуванню, а земельна ділянка підлягає поверненню у державну власність.

75. У позовній заяві, апеляційній та касаційних скаргах прокурор наполягав на тому, що належним способом захисту порушених прав у вказаній справі є пред`явлення саме негаторного позову.

76. Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387, 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

77. Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67)).

78. Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70-71)).

79. Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема неправомірного) земельною ділянкою.

80. З урахуванням наведеного визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном.

81. Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України (435-15) цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника - позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37)).

82. Велика Палата Верховного Суду неодноразово доходила висновку, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

83. Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України). Тому права держави підлягають захисту шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку.

84. Таким чином, встановивши, що спірна земельна ділянка лісового фонду вибула з володіння держави, право власності на неї зареєстроване за відповідачем, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що заявлений прокурором негаторний позов про повернення спірної земельної ділянки, у контексті зазначених обставин справи, не спрямований на ефективне відновлення права держави на спірну земельну ділянку лісового фонду.

85. У цьому контексті колегія суддів зауважує, що витребування земельної ділянки у власність держави потребує оцінки добросовісності дій її фактичного реєстраційного володільця, який набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі правочину, а також пропорційності втручання у його право власності у відповідності до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) .

86. З урахуванням викладеного, колегія суддів відхиляє посилання заявника на те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо обрання неналежного способу захисту порушеного права.

87. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та дійшли обґрунтованих висновків, що обраний прокурором спосіб захисту є неефективним. У контексті обставин цієї справи належним способом захисту прав держави є звернення до суду з вимогами про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, ураховуючи, що держава позбавлена права володіння земельною ділянкою.

88. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

89. Посилання заявника на неврахуванню судами попередніх інстанцій висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19, від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 тощо (щодо застосування принципу jura novit curia - "суд знає закони") відхиляються колегією суддів, оскільки посилання заявника на загальні висновки у відповідних постановах Верховного Суду щодо застосування норм права не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, а фактичні обставини у наведених заявниками як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі.

90. Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від "Гусєв проти України" від 14 січня 2021 року (скарга № 25531/12) було констатовано порушення права на справедливий суд через зміну судом правової кваліфікації позову, що призвело до відмови в його задоволенні. Європейський суд з прав людини вказав на відсутність чітких підстав для зміни правової кваліфікації позову апеляційним судом. До того ж внаслідок перекваліфікації в позові було відмовлено. Заявнику безпідставно не надали можливості подати відповідні докази та аргументи з огляду на зміну правової кваліфікації. Такі дії суду суперечать вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо: справедливості цивільного провадження; принципу змагальності судового процесу.

91. Отже, застосування принципу jura novit curia не є безмежним, оскільки перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін.

92. Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

93. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

94. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.