Подільський районний суд м. Києва

в складі :

головуючого – судді – Неганової Н.В.

при секретарі – Федоренко О.В., Яроцькій О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, визнання договору дарування недійсним та визнання права власності на квартиру,

Позивачка звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що з відповідачем ОСОБА_2 вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з 18.10.2003 року по 08.10.2007 року. Від шлюбу вони мають неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після реєстрації шлюбу з відповідачем за згоди відповідача та його батьків позивачка поселилася в квартиру, що належала відповідачу на праві власності за адресою - АДРЕСА_1. В квартирі проживали і батьки відповідача. Між подружжям та батьками відповідача було прийнято рішення про будівництво ще однієї квартири для батьків відповідача, з тим, щоб батьки в майбутньому відселилися в двокімнатну квартиру, а в трикімнатній квартирі залишились проживати подружжя ОСОБА_4. Після досягнення домовленості було укладено інвестиційний договір на будівництво двокімнатної квартири за адресою - АДРЕСА_2 - на ім’я матері відповідача ОСОБА_3. З огляду на те, що батьки відповідача на той момент були пенсіонерами і не мали можливості фінансувати будівництво квартири, між сторонами було досягнуто домовленості, що вартість квартири буде сплачено подружжям ОСОБА_4. Значну частку коштів на будівництво квартири надали батьки позивачки, а також матеріальну допомогу надала рідна сестра позивачки, яка проживає в Англії. Після закінчення будівництва вказаної квартири мати відповідача отримала правовстановлюючий документ і передала право власності на квартиру відповідачу за договором дарування. Будинок, у якому розташована спірна квартира, був зданий в експлуатацію у грудні 2004 року без внутрішніх опоряджувальних робіт. На момент передачі квартири у власність відповідачу квартира була непридатна для проживання та потребувала ремонту. Разом з відповідачем за спільні кошти, а також за значної фінансової допомоги батьків позивачки квартира була приведена у стан придатності до проживання. З цією метою було проведено дороговартісний ремонт: підлога покрита ламінатом (4500 гривень), поклеєні шпалери (2500 гривень), покладено кахель (3500 гривень), стіни вирівняні гіпсокартоном (3000 гривень), встановлена електропроводка (1200 гривень), встановлені італійські батареї (1200 гривень), підігрів підлоги (1000 гривень), встановлені підвіконня (1000 гривень), міжкімнатні двері (3600 гривень), сплачено вартість ремонтних робіт (без матеріалів) 10000 гривень, встановлені вбудовані меблі у спальній кімнаті, вартістю 13500 гривень, а також вбудований кухонний гарнітур, вартістю 11800 гривень, кухонні меблі, вартістю 2600 гривень, встановлені броньовані двері, вартістю 3838 гривень, встановлено сантехніку – унітаз, вартістю 529 гривень, душовий комплект, вартістю 1275,50 гривень, обладнання для ванної кімнати, вартістю 1551,30 гривень, рушникоутримувач, вартістю 600 гривень, встановлено телефон, вартістю 660 гривень, вікна обладнані тюлегардинними виробами, які вироблені на замовлення спеціально під цю квартиру, вартістю 4864 гривень, встановлені металопластикові вікна на балконі, вартістю 7103,20 гривень. У практичному вирішенні всіх питань, пов’язаних з ремонтом та благоустроєм квартири, позивачка приймала активну участь, зокрема, усі договори на ремонтні та інші роботи укладалися на її ім’я. Поліпшення, які були проведенні в квартирі, є невіддільними, істотно збільшили вартість квартири. За час шлюбу майно, яке належало відповідачу – квартира за адресою - АДРЕСА_2, істотно збільшилось у своїй вартості внаслідок фізичних затрат позивачки, грошових затрат її рідних та спільних з відповідачем грошових затрат. Вартість квартири на момент придбання складала 153400 гривень, вартість ремонту складала більше 79821 гривень, тобто більше половини, наразі вартість квартири становить 1 010 000 гривень, що значно перевищує вартість квартири на момент укладання договору дарування. За час спільного з відповідачем проживання та ведення спільного господарства подружжям було прийнято рішення про будівництво заміського будинку для своєї сім’ї на земельній ділянці, яка належала відповідачу, за адресою - АДРЕСА_3. За спільні кошти та за фінансової допомоги батьків позивачки було збудовано триповерховий будинок, загальною площею 380 кв.м. На час припинення з відповідачем сімейних стосунків будинок не було закінчено будівництвом та не здано в експлуатацію. Вартість недобудованого будинку наразі оцінено в 2 020 000 гривень. Окрім того, за час перебування у шлюбі подружжям було придбане наступне майно: 11 грудня 2003 року за договором купівлі-продажу на ім’я відповідача було придбано гаражний бокс № НОМЕР_2, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_4 ( територія ГБК " Вимпел", вартістю 75 750 гривень), автомобіль "Шкода Октавія", 2005 року випуску, д.н. НОМЕР_1, вартістю 105000 гривень, холодильник "BOSHC", вартістю 3722 гривень, музичний центр "Panasonic", вартістю 554 гривні, пральна машина "ARISTON", вартістю 2685 гривень, пилосос "PHILIPS", вартістю 1161,80 гривень, відеокамера "PANASONIC", вартістю 3677 гривень, набір м’яких меблів, вартістю 12200 гривень. Загальна вартість спільного майна складає 3158999,80 гривень. Отже, позивачка має право на половину вартості майна в сумі 1 579 499,90 гривень. Позивачка просить виділити їй у власність квартиру АДРЕСА_2, вартістю 1020000 гривень, а у власність відповідачу виділити автомобіль "Шкода Октавія", 2005 року випуску, д.н. НОМЕР_1, вартістю 105000 гривень, металевий гараж №НОМЕР_2 за адресою - АДРЕСА_4, вартістю 75750 гривень, об’єкт незавершеного будівництва – житловий будинок по АДРЕСА_3 вартістю 2020000 гривень, холодильник "BOSHC", вартістю 3722 гривень, музичний центр "Panasonic", вартістю 554 гривень, пральну машину "ARISTON", вартістю 2685 гривень, пилосос "PHILIPS", вартістю 1161,80 гривень, відеокамеру "PANASONIC", вартістю 3677 гривень, а всього на суму 2181799, 80 гривень. Також позивачка просить стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію у сумі 559499,90 гривень.

Під час розгляду справи у вересні 2008 року позивачка уточнила свої позовні вимоги, просила ухвалити рішення про визнання за нею права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 та визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2, посвідчений 19 травня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстром № 1185, згідно з яким ОСОБА_2 передав право власності на спірну квартиру ОСОБА_3 При цьому позивачка посилалася на те, що 17 грудня 2003 року між КП " Спецжитлофонд" та інвестором - ОСОБА_3 (матір’ю відповідача ОСОБА_2.) було укладено інвестиційний договір № 0659-мф, відповідно до умов якого інвестор доручає, а підприємство бере на себе зобов’язання за рахунок залучених від інвестора коштів побудувати і передати у власність інвестора двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 55,9 кв.м. житловою - 31,7 кв.м. 06 жовтня 2004 року між сторонами було підписано додаткову угоду № 1 до інвестиційного договору № 0659-мф від 17 грудня 2003 року, згідно з якою інвестор має право передати свої права по цьому договору іншій особі до проведення повного розрахунку по договору та підписання акту державної комісії про введення будинку в експлуатацію. Додаткова угода є невід’ємною частиною інвестиційного договору № 0659-мф від 17 грудня 2003 року. 19 жовтня 2004 року за договором між КП "Спецжитлофонд", ОСОБА_3 та ОСОБА_2 були внесені зміни до інвестиційного договору № 0659-мф від 17.12.2003 року. Відповідно до п.1 вказаної угоди згідно з заявою ОСОБА_3 від 27 вересня 2004 року та договору відступлення права вимоги ВВМ № 437857 від 15 жовтня 2004 року, згідно з якими інвестором по фінансуванню реконструкції квартири АДРЕСА_2 зазначається відповідач ОСОБА_2 Укладені зміни починають діяти після підписання сторонами угоди про зміни до інвестиційного договору від 17.12.2003 року і є його невід’ємною частиною. Після підписання цих змін всі права та обов’язки за договором № 0659-мф від 17 грудня 2003 року переходять до ОСОБА_2 21 січня 2005 року між КП "Спецжитлофонд" та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду № 2 до інвестиційного договору № 0659-мф від 17 грудня 2003 року, а саме: житлова площа квартири визначена в 33,6 кв.м., загальна - 55,9 кв.м. Згідно з п.п.1.2 вказаної угоди вартість квартири АДРЕСА_2 складає 125355,75 гривень, ПДВ-25071,15 гривень, а всього - 150426,90 гривень. Пунктом 1.3 вказаної угоди внесені доповнення до інвестиційного договору № 0659–мф від 17.12.2003 року і пункт 4 інвестиційного договору викладено в такій редакції: 4.3."До 31 січня 2005 року – 7521,34 грн., в т.с. ПДВ 1253,56 грн.". 23.02.2005 року ОСОБА_2 було видано довідку № 798 про те, що він дійсно оплатив повну вартість квартири АДРЕСА_2, що складає 150426 гривень 90 копійок. Згідно з актом 13,8-178 від 23 лютого 2005 року квартира АДРЕСА_2 яка складається з двох кімнат, загальною площею 55,9 кв.м., житловою - 33,6 кв.м відповідно до інвестиційного договору № 0659-мф від 17 грудня 2003 року, додаткової угоди № 2 від 21 січня 2005 року передана інвестору ОСОБА_2 Після цього ОСОБА_2 Головним управлінням житлового забезпечення 19.12.2007 року на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 10.12.2007 року за №2181-С/КІ було видане свідоцтво про право власності серії САВ № 976346 на вказану квартиру. Квартиру було зареєстровано на ім’я ОСОБА_2 в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна у реєстрову книгу № д.393-179 за реєстровим № 44001 від 02 січня 2008 року. 19 травня 2008 року згідно з договором дарування, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстром №1185, ОСОБА_2 передав право власності на вказану квартиру своїй матері ОСОБА_3 Позивачка вважає, що вказані обставини свідчать про те, що спірна квартира була оплачена із спільних коштів їх сім’ї, тому передана ОСОБА_3 у власність її сина, а також отримана згідно акту від 23 лютого 2005 року в період шлюбу і є спільним майном подружжя, а тому відповідно до закону вона має право на її половину. При укладанні договору дарування майна, що є спільною власністю подружжя - спірної квартири, відповідачем було порушено вимоги закону щодо обов’язковості її згоди, яка мала бути нотаріально посвідчена, на укладання договору дарування цього майна, що відповідно до вимог ст. 203 ЦК України є підставою для визнання правочину недійсним. В порядку розподілу майна позивачка просить виділити їй у власність квартиру АДРЕСА_2 з огляду на те, що іншого житла вона не має, вимушена винаймати з дитиною квартиру, позивач має на праві власності трикімнатну квартиру, а також проживає в заміському будинку, а решту майна просить виділити у власність відповідача ОСОБА_2

В судовому засіданні позивачка та її представник адвокат ОСОБА_6 підтримали позовні вимоги за тих же підстав, просили їх задовольнити.

Відповідачі в судовому засіданні позов не визнали, посилаючись на те, що до придбання спірної квартири позивачка та її чоловік не мали жодного відношення, вартість квартири була сплачена відповідачкою ОСОБА_3 з її власних коштів, маючи право на квартиру відповідач розпорядився нею на свій розсуд після розірвання шлюбу з позивачкою, і з огляду на те, що позивачка не набула права власності на спірну квартиру, вона не має права вимагати визнання договору дарування недійсним. Відповідачі також не визнали вимоги позивачки щодо визнання за нею права власності на будинок, який був побудований на земельній ділянці, яка належала відповідачу ОСОБА_2 на підставі договору дарування. Відповідачі стверджували, що до будівництва будинку позивачка не мала жодного стосунку, тому що не працювала, власних коштів не мала, будинок будувався за рахунок коштів ОСОБА_3

В судовому засіданні позивачка уточнила, що адреса спірного будинку - АДРЕСА_5.

Суд, вислухавши пояснення сторін, представника позивачки, допитавши свідків, дослідивши надані сторонами письмові докази, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Як встановлено в судовому засіданні, сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 18.10.2003 року по 22.11. 2007 року ( дата видачі свідоцтва про розірвання шлюбу) ( а.с. 15 т. 2, а.с.10 т. 1). Від шлюбу мають сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Майно, що є предметом спору було придбано в період шлюбу.

Так, 11грудня 2003 року за договором купівлі-продажу на ім’я відповідача було придбано гаражний бокс № НОМЕР_2, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_4 (територія ГБК "Вимпел"), який на даний час має вартість 75 750 гривень ( а.с. 30 – 31).

06.06.2005 року подружжям ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу було придбано автомобіль "Шкода Октавія", 2005 року випуску, д.н. НОМЕР_1, що має вартість 105000 гривень ( а.с. 93 – 97).

В період шлюбу подружжя ОСОБА_4 також придбали холодильник "BOSHC", вартістю 3722 гривні, музичний центр "Panasonic", вартістю 554 гривні, пральну машину "ARISTON", вартістю 2685 гривень, пилосмог "PHILIPS", вартістю 1161,80 гривень, відеокамеру "PANASONIK", вартістю 3677 гривень.

Такою позивачкою та відповідачем в період шлюбу був побудований незавершений будівництвом об’єкт - будинок за адресою - Київська область, Вишгородський район, с. Старі Петрівці, урочище "Старий сад", вул. Грушевського,52, вартістю 2020000 гривень, а також придбана двокімнатна квартира за адресою - АДРЕСА_2, вартістю 1020 000 гривень.

Всього подружжям ОСОБА_4 було придбано майна на загальну суму 3232349 гривень 80 копійок.

Прийшовши до висновку про обґрунтованість доводів позивачки щодо її права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2, суд виходить з того, що позивачкою в розпорядження суду надані докази, що спірна квартира була придбана в період шлюбу за спільні кошті подружжя ОСОБА_4.

Так, допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підтвердили, що кошти на придбання квартири витрачало подружжя ОСОБА_4, а вони, як батьки позивачки, надавали сім’ї доньки постійно матеріальну допомогу так як мали таку можливість, бо займаються бізнесом. Свідки підтвердили, що відповідачка ОСОБА_3 не мала матеріальної можливості фінансувати придбання квартири, бо була пенсіонеркою і інших матеріальних джерел не мала. Свідки також підтвердили, що ремонтом квартири, її оснащенням та придбанням меблів займалася позивачка особисто, на ремонт квартири, придбання меблів та побутової техніки вони також надавали матеріальну допомогу. Нова квартира будувалася для сім"ї доньки, тому в квартиру переїхали проживати донька з чоловіком, квартира упорядковувалася саме для молодого подружжя, а ОСОБА_3 з чоловіком в квартирі ніколи не проживала і не заявляла жодних прав на неї.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 підтвердила, що на придбання квартири її чоловік – громадянин Великої Британії ОСОБА_10 передав ОСОБА_2 5000 фунтів стерлінгів на прохання останнього, оскільки, як пояснили подружжя ОСОБА_2, у них не було коштів на оплату внеску за інвестиційним договором. Цей факт підтвердила в судовому засіданні і відповідачка ОСОБА_3

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 пояснив, що квартира придбавалася подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_1 для їх сім"ї. На придбання квартири матеріальну допомогу надавали батьки позивачки - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 Свідок підтвердив, що на придбання квартири матеріальну допомогу подружжя ОСОБА_1 отримало і від чоловіка сестри позивачки ОСОБА_10. Свідок також підтвердив, що ремонтом квартири, її облаштуванням та придбанням меблів та побутової техніки займалася позивачка. В квартиру після закінчення ремонту переїхали проживати подружжя ОСОБА_1. Відповідачка ОСОБА_3 мала матеріальні труднощі, тому він надавав їй роботу прибиральниці своєї квартири.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на спростування даних показів свідків не надали суду переконливих доказів. Так само відповідачка не надала доказів того, що вартість квартири була сплачена ОСОБА_3 із власних коштів, не підтвердила, що в її розпорядженні були інші, ніж пенсія в розмірі 760 гривень на місяць, власні кошти. Окрім того, сама відповідачка в судовому засіданні пояснила, що в період сплати коштів за квартиру вона тяжко хворіла, перенесла онкологічну операцію. ОСОБА_3 між тим підтвердила, що матеріальна допомога на придбання квартири надавалася сестрою позивачки - ОСОБА_9.

Та обставина, що ремонтом в спірній квартирі і облаштуванням квартири займалась позивачка підтверджується копіями замовлень на встановлення вікон, виготовлення штор, м"яких меблів, встановлення сантехніки ( а.с. 12 – 27 т. 1).

Інвестиційний договір №0659-мф на спірну квартиру був укладений 17 грудня 2003 року між КП "Спецжитлофонд" та ОСОБА_3 ( т. 1 а.с. 50 – 51).

Суд приймає до уваги той факт, що ще до проведення повного розрахунку по інвестиційному договору 19 жовтня 2004 року ОСОБА_3 ТА ОСОБА_2 були внесені зміни до інвестиційного договору № 0659 - мф від 17.12. 2003 року. Відповідно до п.1 вказаної угоди згідно з заявою ОСОБА_3 від 27 вересня 2004 року та договору відступлення права вимоги ВВМ № 437857 від 15 жовтня 2004 року, внесені зміни в інвестиційний договір, й інвестором по фінансуванню реконструкції квартири АДРЕСА_2 зазначено ОСОБА_2. Після підписання цих змін всі права та обов’язки за договором № 0659-мф від 17 грудня 2003 року перейшли до ОСОБА_2

21 січня 2005 року між КП "Спецжитлофонд" та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду № 2 до інвестиційного договору № 0659-мф від 17 грудня 2003 року, а саме: житлова площа квартири визначена в 33,6 кв.м., загальна - у 55,9 кв.м. Згідно з п.п.1.2 вказаної угоди вартість квартири АДРЕСА_2 складає 125355,75 гривень, ПДВ-25071,15 гривень, а всього 150426,90 гривень. Пунктом 1.3 вказаної угоди внесені доповнення до інвестиційного договору № 0659 – мф від 17.12.2003 року, пункт 4.3 викладено в такій редакції: 4.3." До 31 січня 2005 року – 7521,34 гривень, в т.с. ПДВ - 1253,56 гривень".

КП "Спецжитлофонд" 23.02.2005 року ОСОБА_2 було видано довідку № 798 про те, що він дійсно оплатив повну вартість квартири АДРЕСА_2, що складає 150426 гривень 90 копійок.

Згідно акту №13/8-178 від 23 лютого 2005 року квартира АДРЕСА_2 яка складається із 2-х кімнат, загальною площею 55,9 кв.м., житловою - 33,6 кв.м, відповідно до інвестиційного договору № 0659-мф від 17 грудня 2003 року, додаткової угоди № 2 від 21 січня 2005 року передана інвестору - ОСОБА_2. Цей факт також підтверджує, що квартира передавалася саме її власнику.

Таким чином, встановлено, що вартість спірної квартири була виплачена подружжям ОСОБА_2 повністю в період шлюбу, тому є їх спільною сумісною власністю.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини ( навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку.

Оскільки судом було встановлено, що спірна квартира була придбана подружжям ОСОБА_2 у період шлюбу за спільні кошти, між подружжям не було домовленості і контракту, позивачка відповідно до закону ( ст.70 СК України) має право на її половину.

Відповідно до ст. 65 СК України для укладання одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і ( або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладання договору, який потребує нотаріального посвідчення і ( або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

ОСОБА_2 19 травня 2008 року на підставі договору дарування подарував своїй матері ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2 ( а. с. 77 – копія договору.)

Уклавши 19 травня 2008 року договір дарування квартири, що є спільною сумісною власністю подружжя, без відома позивачки та її згоди відповідач порушив вимоги закону, а також її права.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

При укладанні договору дарування майна, що є спільною власністю подружжя - спірної квартири, відповідачами було порушено вимоги закону щодо обов’язковості згоди позивачки, яка мала бути нотаріально посвідчена, на укладання договору дарування цього майна, що є підставою для визнання правочину недійсним.

Вирішуючи питання про право власності позивачки на ? частину гаражного боксу під номером НОМЕР_2, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_4, територія ГБК " Вимпел", суд виходить з того, що договір купівлі-продажу гаражного боксу було укладено 11 грудня 2003 року, т.т. в період шлюбу. Відповідно до п. 7 вказаного договору право власності на гаражний бокс, що є предметом угоди, виникло у покупця - ОСОБА_2 після підписання договору за умови його нотаріального посвідчення. Право власності на гаражний бокс було зареєстровано в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна 4 лютого 2004 року за номером 34494 в реєстровій книзі 162.

Посилання відповідача ОСОБА_2 на те, що вартість гаражного боксу була їм сплачена продавцю до реєстрації шлюбу 8 березня 2003 року не можуть бути прийняті до уваги з огляду на те, що згідно умов договору купівлі-продажу гаражного боксу право власності у ОСОБА_2 виникло після підписання договору. Надана відповідачем розписка від 08.03.2003 року до уваги не приймається, оскільки ОСОБА_13 є родичем відповідача і зацікавлений у розгляді справи на його користь.

При вирішенні питання про визнання за ОСОБА_1 права власності на половину вартості недобудованого за період шлюбу будинку за адресою - АДРЕСА_5 суд приймає до уваги, що, як встановлено в судовому засіданні будівництво вказаного будинку почалося саме після реєстрації шлюбу, цю обставину в судовому засіданні підтвердили і відповідачі. Як пояснив в судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 будівництвом будинку займався він. Ці обставини підтвердила і відповідачка ОСОБА_3 Суд також приймає до уваги покази допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_12, які підтвердили, що будівництвом будинку займалося подружжя ОСОБА_2, батьки позивачки надавали матеріальну допомогу на будівництво. Той факт, що будівництвом будинку займався ОСОБА_2 підтверджується і листом ОСОБА_14 на адресу ОСОБА_7 (т. 2 а.с. 16 - 22 ).

Посилання відповідачів на те, що будівництво будинку здійснювалося за рахунок особистих коштів ОСОБА_3 не може бути прийнято до уваги з огляду на те, що відповідачі в розпорядження суду не надали відповідних переконливих доказів. Крім того, встановлено, що відповідачка окрім пенсії інших власних коштів не мала і доказів про наявність таких в розпорядження суду не надала.

Щодо наданих в розпорядження суду відповідачами доказів - договору на капітальне будівництво від 05 червня 2004 року між ОСОБА_3 та ТОВ " Сигмастрой" та актів приймання виконаних робіт (а.с. 30- 49), то суд виходить з того, що підтвердженням оплати вартості будівельних робіт може бути фінансова документація. На підтвердження оплати виконання будівельних робіт відповідачами не надано жодного фінансового документа, які б свідчили про фактичну оплату вартості робіт та матеріалів, а тому суд приходить до висновку, що відповідачі не надали в розпорядження суду відповідних доказів на підтвердження своїх заперечень.

Відповідно до п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 (v0020700-95) ( зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 1998 року № 15 (v0015700-98) ) " Про судову практику у справах за позовами про захист права власності" вартість спірного майна визначається за погодженням сторін, а за його відсутності - за дійсною вартістю майна на час розгляду спору. Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза. З огляду на те, що сторони при розгляді справи не дійшли згоди щодо вартості спірного майна, ухвалою суду було призначено будівельно - технічну експертизу для вирішення питання про визначення вартості спірного майна - будинку за адресою - АДРЕСА_5. Ухвалу суду не було виконано через те, що відповідачі не надали можливості експерту оглянути об"єкт оцінки і дати висновок щодо вартості спірного майна.

Відповідно до ст. 146 ЦПК України у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з’ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

З огляду на те, що експертизу не було проведено з вини відповідачів, суд визнає оцінку майна, яку надала в позовній заяві позивачка, а саме вартість спірного майна - будинку за адресою - АДРЕСА_5 визначається у 2020000 гривень.

Щодо вартості іншого майна, то відповідачі не надали заперечень щодо вартості, вказаної позивачкою в позовній заяві.

При вирішенні питання щодо порядку розподілу майна суд виходить з того, що відповідно до ст. 71 ЦК України майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішено судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Враховуючи, що позивачка з дитиною іншого житла не мають, а відповідач має на праві власності трикімнатну квартиру за адресою - АДРЕСА_1, а також, як визнали відповідачі в судовому засіданні, фактично проживає в заміському будинку, то суд вважає за можливе в порядку розподілу спільного сумісного майна виділити у власність позивачці квартиру АДРЕСА_2.

Інше майно суд вважає за можливе виділити у власність відповідача ОСОБА_2, про що просить і позивачка.

На підставі викладеного, ст. ст. 60, 61, 67, 69, 70, 71 СК України, ст.ст. 203, 215 ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88, 146, 179, 208, 212- 215 ЦПК України,

суд

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2, посвідчений 19 травня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим № 1185, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3.

В порядку розподілу спільного майна подружжя виділити у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2, вартістю 1020 000 гривень.

У власність ОСОБА_2 виділити гаражний бокс № НОМЕР_2, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_4 (територія ГБК "Вимпел"), вартістю 75 750 гривень, автомобіль "Шкода Октавія", 2005 року випуску, д.н. НОМЕР_1, вартістю 105000 гривень, холодильник "BOSHC", вартістю 3722 гривні, музичний центр "Panasonic", вартістю 554 гривні, пральну машина "ARISTON", вартістю 2685 гривень, пилосмог "PHILIPS", вартістю 1161,80 гривень, відеокамеру "PANASONIK", вартістю 3677 гривень, будинок за адресою - Київська область, АДРЕСА_5, вартістю 2020000 гривень, а всього на суму 2 212 349 гривень 80 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію її частки у спільному майні подружжя в сумі 1192349 гривень 80 копійок.

рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.