466/1437/18 Про визнання майна особистою приватною власністю - 01.05.2024 Прийняття

за касаційними скаргами ОСОБА_1, поданими його представником Гірником Володимиром Миколайовичем, на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 25 жовтня 2021 року, ухвалене суддею Донченко Ю. В., постанову Львівського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року та додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року, прийняті колегією суддів у складі Крайник Н. П., Левика Я. А., Шандри М. М.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, у якому просив визнати будинок АДРЕСА_1 (далі - спірний будинок) його особистою власністю.

2. Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що з 28 квітня 2009 року перебував з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний рішенням суду від 28 січня 2015 року. До реєстрації шлюбу, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 у них з відповідачкою за первісним позовом народилась дочка - ОСОБА_4 . Після її народження мати з дитиною близько двох років проживали у батьків ОСОБА_2 на АДРЕСА_2 . А з квітня 2007 року сторони спору проживали разом у спірному будинку. На той час цей будинок був повністю добудований і омебльований за особисті кошти позивача.

3. Спірний будинок був фактично створений позивачем внаслідок реконструкції з проведенням добудови та надбудови раніше існуючої квартири АДРЕСА_3 (далі - спірне житло) - ще до реєстрації його шлюбу з ОСОБА_2, а також початку фактичного проживання разом з нею. Право власності на квартиру АДРЕСА_4 було набуте ОСОБА_1 на підставі договору міни від 08 листопада 2004 року. Тобто спірний будинок був фактично набутий ОСОБА_1 ще до виникнення у сторін спору подружніх відносин, лише правовстановлюючі документи на будинок видано у період перебування останніх у зареєстрованому шлюбі.

4. Сімейне життя між сторонами спору було фактично припинене ще у 2011 році, тобто ще до розірвання їх шлюбу. На момент звернення позивача до суду він мешкає за іншою адресою. ОСОБА_2 з їх дочкою ОСОБА_5 залишились проживати у спірному будинку як члени сім`ї власника цього будинку.

5. Отже, ОСОБА_1 просив визнати спірний будинок його особистою власністю.

6. У квітні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеним зустрічним позовом, у якому просила визнати спірний будинок спільним майном подружжя.

7. Свої вимоги ОСОБА_2 мотивувала тим, що перебувала з ОСОБА_1 у фактичних шлюбних відносинах ще з 1997 року - вони були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки і вели спільне господарство. З 2004 року вони проживали у квартирі АДРЕСА_5 З метою покращення житлових умов ними спільно було прийняте рішення про реконструкцію спірного житла, яку вони в подальшому здійснювали за спільні кошти: добудова першого поверху та надбудова мансардного поверху.

8. ОСОБА_2 працювала неофіційно і зароблені нею кошти вкладались у відповідне будівництво. Також вона вважає суперечливими твердження ОСОБА_1 про те, що спірний будинок у 2007 році був повністю закінчений, оскільки ще у 2009 році він не був добудований. Лише 29 квітня 2010 року ОСОБА_1 отримав сертифікат відповідності спірного будинку державним будівельним нормам, після чого цей об`єкт був введений в експлуатацію.

9. Враховуючи, що право власності на будинок оформлене під час перебування сторін спору у зареєстрованому шлюбі, що він збудований за спільні кошти сторін спору, ОСОБА_2 вважає, що спірний будинок слід визнати спільною сумісною власністю подружжя.

10. Також у квітні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1, у якому просила встановити факт їхнього спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу із січня 1998 року до квітня 2009 року.

11. Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони спору познайомились у вересні 1997 року і через декілька місяців почали разом проживати як одна сім`я без реєстрації шлюбу в квартирі АДРЕСА_3 . З 1999 по 2002 рік вони проживали спільно однією сім`єю в квартирі матері ОСОБА_1 на АДРЕСА_6 . Фактично з 1998 року вони стали проживати як подружжя, мали сімейний бюджет та вели спільне господарство, разом їздили на відпочинок.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

12. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Львова від 18 червня 2019 року справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільним майном подружжя об`єднана в одне провадження зі справою за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

13. Після скасування постановою Верховного Суду від 26 травня 2021 року рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 04 лютого 2020 року, залишеного без змін постановою Львівського апеляційного суду від 10 вересня 2020 року, яку також скасовано, та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, Шевченківський районний суд міста Львова своїм рішенням від 25 жовтня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив, а зустрічний позов ОСОБА_2 та її позов про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу задовольнив: встановив факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу; будинок АДРЕСА_7 визнав спільним майном цього подружжя.

14. Суд першої інстанції виходив з того, що у реконструкції спірного будинку приймала участь ОСОБА_2 до укладення офіційного шлюбу з ОСОБА_1 . Зокрема, на наданих суду для підтвердження витрат на реконструкцію спірного житла у спірний будинок видаткових накладних та квитанціях у графі "отримувач" стоїть підпис ОСОБА_2 .

15. Надані ОСОБА_1 докази щодо угоди від 11 листопада 2004 року № 1011, укладеної між ним та Приватним підприємством "Вікна стиль" (далі - ПП "Вікна стиль"), про замовлення вікон та дверей не доводять виконання даної угоди і встановлення в спірному житлі саме цих вікон, а напис на першому аркуші угоди "оплачено 266 Є" не може бути беззаперечним доказом сплати цих коштів. Крім цього, не зрозуміло коли саме зроблений цей напис. Також з того факту, що у додатку до цієї угоди (Пропозиції) вказана контактна особа - "п. ОСОБА_10", випливає, що дані письмові докази не підтверджують фінансову участь у перебудові спірного житла тільки ОСОБА_1 одноособово, а не спільно з ОСОБА_2 .

16. Щодо доказів з приводу витрат ОСОБА_1 2 200,00 доларів США на реконструкцію спірного житла суд першої інстанції дійшов висновку, що наявність (залишок) коштів на банківському рахунку не є доказом того, що вони були витрачені на перебудову спірного житла. А щодо витрат на будівництво спірного будинку коштів, заощаджених ОСОБА_1 під час його перебування у Федеративній республіці Німеччина, суд дійшов висновку, що реальні підтвердження таких витрат суду не надані. Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц, сам лише факт отримання ОСОБА_1 заробітної плати не може бути доказом участі у будівництві спірного будинку, а показання свідків не можуть підтверджувати розмір коштів, які були вкладені ним у будівництво спірного будинку.

17. Доводи ОСОБА_1 з приводу того, що проведення робіт з реконструкції та добудови спірного житла, що призвело до створення спірного будинку, проводились до 2006 року - до моменту поселення у нього позивачки, суд оцінив критично з точки зору спростування ними вимог ОСОБА_2, оскільки дійшов висновку, що вона не могла жити з дитиною у недобудованій квартирі. Факт того, що вона не проживала у спірному житлі до 2006 року не може бути доказом того, що вона не брала участь у його перебудові/реконструкції. Після завершення робіт вона з дитиною переїхала проживати у частково реконструйований спірний будинок. Водночас копії квитанцій та видаткових накладних, наданих суду нею, свідчать про те, що будівельні роботи у спірному будинку здійснювались у 2009 році та продовжувались до 2010 року, а також те, що вона вкладала свої фінансові ресурси у це будівництво у 2004 році - ще до реєстрації офіційного шлюбу з ОСОБА_1 .

18. Також суд першої інстанції дійшов висновку, що створення спірного будинку стало результатом спільних як фінансових так і трудових затрат сторін спору, оскільки у період вагітності ОСОБА_2 не працювала, але вкладала свої трудові затрати у створення спірного будинку - весь час готувала їсти всім робочим будівельникам, які працювали над перебудовою спірного житла.

19. Показання свідка ОСОБА_6 суд не прийняв у якості беззаперечних доказів та поставився до них критично, оскільки вона є особою, яка має зацікавленість у певному результаті судового розгляду цього спору.

20. Також суд виходив з того, що в результаті реконструкції спірного житла воно значно збільшилось у площі, а відтак і у своїй вартості. А відповідно до статті 62 Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 року № 2947-III (в актуальній редакції далі - СК України (2947-14) ) спірний будинок може бути визнаний за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. А стаття 60 СК України не дає підстав для визнання спірного будинку особистою приватною власністю ОСОБА_1, оскільки право власності на спірний будинок він набув під час шлюбу з ОСОБА_2, яка приймала участь у реконструкції спірного житла під час їх спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, що призвело до створення спірного будинку.

21. При цьому суд першої інстанції зазначив, що частки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у спірному будинку як об'єкті права спільної сумісної власності подружжя є рівними.

22. Посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 (v005p710-99) , суд вказав, що обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї є факт їх спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин.

23. Факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з січня 2004 року по квітень 2009 року однією сім'єю без реєстрації шлюбу підтверджується не тільки письмовими заявами учасників справи, а й тим що під час фактичних шлюбних відносин ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась донька - ОСОБА_7, що підтверджується матеріалами справи та є належним та допустимим доказом проживання чоловіка та жінки однією сім`єю. Також відповідний факт проживання сторонами спору однією сім`єю без реєстрації шлюбу підтверджується: фотографіями, на яких вони зафіксовані у різних життєвих ситуаціях (зокрема на відпочинку, в гостях, тощо); преюдиційними обставинами, встановленими у рішенні Шевченківського районного суду міста Львова від 22 травня 2017 року у справі № 466/7600/16-ц;довідкою Комунального підприємства "Львівська 1-ша міська клінічна лікарня імені Князя Лева" від 28 жовтня 2015 року, з якої вбачається, що з 20 квітня 2007 року по теперішній час донька сторін спостерігається у ВСМ № 2 за адресою знаходження спірного будинку; показами свідка - ОСОБА_8, яка вказала, що ОСОБА_2 з самого початку реконструкції спірного будинку брала участь в проведенні відповідних робіт (до яких також був залучений її батько).

Короткий зміст судових рішень апеляційного суду

24. Постановою Львівського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково: рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 25 жовтня 2021 року у частині встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу змінене -встановлений факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю з 01 січня 2004 року до реєстрації шлюбу; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишене без змін.

25. Додатковою постановою Львівського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року частково задоволена заява ОСОБА_9, яка представляла ОСОБА_2, - стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн.

26. Апеляційний суд погодився із судом першої інстанції у тому, що відповідно до наданих доказів, свідчень у справі та її встановлених обставин право власності на спірний будинок набуто ОСОБА_1 під час його перебування в шлюбі з ОСОБА_2, а тому згідно із статтею 60 СК України належить сторонам на праві спільної сумісної власності. При цьому, матеріали справи не містять належних та достатніх доказів того, що до укладення шлюбу між сторонами реконструкція спірного житла (будинку) здійснювалася лише за особисті кошти ОСОБА_1 та без особистих трудових чи грошових затрат ОСОБА_2 . Зокрема, збільшення площі спірного будинку свідчить про істотне зростання його вартості внаслідок трудової діяльності сторін спору, та вкладення ними коштів, що є підставою виникнення спільної сумісної власності подружжя. Апеляційний суд підкреслив, що матеріали справи містять належні та достатні докази того, що внесок ОСОБА_2 у істотне збільшення у своїй вартості спірного будинку у розумінні частини першої статті 62 СК України є достатнім для можливості визнання спірного майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

27. Водночас апеляційний суд зазначив, що не може погодитись з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_1 без реєстрації шлюбу у тому формулюванні, яке викладене у резолютивній частині оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

28. Задовольняючи позов ОСОБА_2 про встановлення факту її спільного проживання з ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд першої інстанції правильно виходив з того, що проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу підтверджується належними та допустимими доказами, а саме: свідоцтвом про народження дитини, в якому ОСОБА_1 записаний як батько дитини; показаннями свідків; а також рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 22 травня 2017 року у справі у справі № 466/7600/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права на проживання, надання дозволу на реєстрацію місця проживання дитини без згоди батька, яким встановлено факт проживання ОСОБА_2 у спірному будинку з 2006 року.

29. Суд першої інстанції не врахував, що положення Кодексу про шлюб та сім`ю України (2006-07) , який був чинним протягом частини періоду виникнення спірних правовідносин, не містили норми про спільне проживання жінки та чоловіка однією сім`єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Відповідний інститут права, передбачений статтею 74 СК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року. Отже, встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період до 01 січня 2004 року законом не було передбачено, а тому резолютивна частина оскаржуваного рішення суду першої інстанції у частині задоволення вимог ОСОБА_2 щодо встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_1 без реєстрації шлюбу вимагає зміни шляхом уточнення - вказання періоду: з 01 січня 2004 року до реєстрації шлюбу.

30. Розглянувши заяву ОСОБА_9, яка представляє ОСОБА_2 в апеляційному суді, про ухвалення додаткового рішення у цій справі, врахувавши що питання розподілу судових витрат апеляційним судом у основній оскаржуваній постанові не вирішувалось, апеляційний суд дійшов висновку:

30.1. Враховуючи наведені сторонами доводи на обґрунтування розміру витрат ОСОБА_2 на правову допомогу, складність справи, час, затрачений адвокатом, та обсяг наданих ним послуг, виходячи з принципу пропорційності розміру судових витрат розміру задоволених позовних вимог, заяву про ухвалення додаткового рішення в частині судових витрат на професійну правничу допомогу слід задовольнити частково - стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн;

30.2. Виходячи зі змісту пункту 1.3 Додатку № 3 від 05 квітня 2022 року до договору від 08 жовтня 2020 року № 08/10-1/20 про надання правової допомоги, укладеного між ОСОБА_2 та Адвокатським об`єднанням "ЛьвівЛойерс", вимога щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 одноразової винагороди у сумі 20 000,00 грн не підлягає задоволенню, оскільки є передчасною на момент звернення з цією вимогою до суду апеляційної інстанції.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

31. На підставі договору міни від 08 листопада 2004 року ОСОБА_1 набув право власності на квартиру АДРЕСА_3 . За умовами цього правочину ОСОБА_1 здійснив обмін належних йому 7/9 частин квартири АДРЕСА_8 на квартиру АДРЕСА_3, що належала неповнолітньому братові, від імені якого діяла мати - ОСОБА_6 . На той час ця квартира АДРЕСА_9 . Загальна площа цієї квартири АДРЕСА_3 становила 27,5 кв. м.

32. Постановою Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю від 10 січня 2005 року № 7 зафіксована самовільно здійснена ОСОБА_1 прибудова з надбудовою мансардного поверху розміром 5,6 м на 5,7 м у квартирі АДРЕСА_3 . У зв'язку з цим ОСОБА_1 був сплачений штраф у сумі 85,00 грн, що підтверджується копією квитанції, що міститься в матеріалах цієї справи.

33. ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилась донька - ОСОБА_4 (свідоцтво про народження від 27 квітня 2005 року Серія НОМЕР_1 ).

34. З копії поверхового плану та експлікації з інвентаризаційної справи на будинок АДРЕСА_7 вбачається, що станом на 04 квітня 2005 року до квартири АДРЕСА_4 за вказаною адресою, власником якої був ОСОБА_1, були здійснені переобладнання та надбудова. Спірне житло після реконструкції значно збільшилася у загальній площі (з 27,5 кв. м до 83,1 кв. м), а відтак і істотно збільшилося у своїй вартості.

35. На момент звернення ОСОБА_1 з відповідним позовом до суду спірний будинок складається з приміщень загальною площею 83,1 кв. м, а саме: 1) приміщень першого поверху будинку (загальна площа 39 кв. м), на якому розташовані: житлова кімната площею 13,4 кв. м, хол (коридор) площею 13,4 кв. м, тамбур площею 2,4 кв. м, санвузол площею 5,5 кв. м, кухня площею 4,3 кв. м; 2) приміщень на мансардному поверсі, до яких входять: житлова кімната, площею 16,6 кв. м, хол площею 25,2 кв. м з виходом на балкон площею 2,3 кв. м, площа якого включена до площі допоміжного приміщення.

36. 05 березня 2007 року Шевченківська районна державна адміністрація видала розпорядження № 191 "Про узаконення реконструкції квартири з добудовою, надбудовою мансардного поверху, встановлення двохфункційного газового котла" - з урахуванням посилання на висновок відповідної міжвідомчої комісії (МВК), була визнана технічна можливість подальшої експлуатації самовільно реконструйованої квартири АДРЕСА_3 з добудовою й надбудовою мансардного поверху згідно з проектними пропозиціями та встановлення двохфункційного газового котла згідно з технічним заключенням Закритого акціонерного товариства "Львівгаз" від 06 вересня 2006 року. Проектні пропозиції з реконструкції та добудови з влаштуванням мансардного поверху для цієї квартири розроблені 26 грудня 2006 року саме для вирішення питання про узаконення її реконструкції.

37. Офіційний шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був зареєстрований 28 квітня 2009 року у Шевченківському відділі реєстрації актів цивільного стану Львівського міжрегіонального управління юстиції - актовий запис № 134.

38. Згідно рішення Львівської міської ради від 09 квітня 2010 року № 418, з присвоєнням поштової адреси та затвердженням нових реальних та ідеальних часток власникам будинку, ОСОБА_1 погоджено прийняття в експлуатацію приватний житловий будинок садибного типу АДРЕСА_7 після прибудови та надбудови.

39. ОСОБА_1 набув право власності на спірний будинок у 2011 році, що підтверджується витягом від 29 грудня 2011 року № 32739654, свідоцтвом про право власності на житловий будинок від 15 грудня 2011 року, які містяться в матеріалах справи.

40. Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 28 січня 2015 року у справі № 464/9122/14-ц, яке набрало законної сили, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був розірваний.

41. Згідно із довідкою Комунального підприємства "Львівська 1-ша міська клінічна лікарня імені Князя Лева" від 28 жовтня 2015 року донька ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 20 квітня 2007 року по дату видачі довідки спостерігається у ВСМ № 2 за адресою проживання: АДРЕСА_7 .

42. Суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 22 травня 2017 року у справі № 466/7600/16-ц, яке набрало законної сили, в процесі розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права на проживання, надання дозволу на реєстрацію місця проживання дитини без згоди батька встановлено, що ОСОБА_2 та малолітня ОСОБА_7 проживають за адресою спірного житла з 2006 року. З моменту народження їх дитини сторони спору впродовж 3-х місяців з дня її народження не зареєстрували дитину за місцем її тодішнього проживання: АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 вселилась з дитиною у спірне житло як член сім`ї його власника та з його згоди, який не заперечував їх право на користування цим житлом. Відтак, ця обставина повторного доказування не потребує.

43. ОСОБА_1 подав як докази придбання будівельних матеріалів для проведення перебудови спірного житла: квитанції, фіскальні та товарні чеки, накладні. Однак у них часто не вказані ні замовник, ні платник, ні отримувач, ні інші дані, які б свідчили, що по цих документах здійснював придбання/оплату товару саме ОСОБА_1, а не хтось інший. Водночас на багатьох видаткових накладних та квитанціях у графі "отримувач" стоїть підпис саме ОСОБА_2 .

44. Також у якості доказу витрат на реконструкцію спірного житла ОСОБА_1 надав угоду від 11 листопада 2004 року № 1011, укладену між ним та ПП "Вікна стиль" про замовлення вікон та дверей. Але вона не підписана зі сторони замовника - ОСОБА_1, а також відсутній акт приймання-передачі виконаних робіт. напис на першому аркуші цієї угоди міститься напис "оплачено 266 Є". В додатку до цієї угоди (Пропозиції) вказана контактна особа - "п. ОСОБА_10".

45. Ще ОСОБА_1 вказуючи на те, що для проведення будівельних робіт з реконструкції спірного житла використовував свої особисті кошти, зазначає про 2 200,00 доларів США, які були на його рахунку у Другій Львівській філії Акціонерного товариства "Кредит-Банк", яким він користувався на підставі договору на розрахунково-касове обслуговування від 22 жовтня 2002 pоку, копія якого, як і довідка цієї банківської установи про залишок коштів на його валютному рахунку долучені до матеріалів справи.

46. ОСОБА_1 стверджує, що у період з липня 2003 по червень 2004 він проживав у Федеративній республіці Німеччина на підставі угоди та отримував кошти в Євро. Він заощадив ці особисті кошти, які в подальшому були витрачені на проведення робіт з будівництва спірного будинку. При цьому суд першої інстанції встановив, що відповідно до угоди між приймаючою сім`єю та Au-Pair дорога ОСОБА_1 в обидві сторони, послуги лікарів та медикаменти оплачуються Au-Pair самостійно.

47. Суди попередніх інстанцій встановили, що копії квитанцій та видаткові накладні, долучені до справи ОСОБА_2, свідчать про те, що будівництво та ремонт спірного будинку велося до 2010 року включно. Зокрема, накриття реконструйованого спірного будинку здійснювалося у 2009 році. На їх підставі суд першої інстанції також встановив, що ОСОБА_2 також вкладала в будівництво спірного житла свої фінансові ресурси ще у 2004 році - до реєстрації офіційного шлюбу.

48. У якості доказу факту постійного спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_1, ведення ними спільного господарства, у зазначений нею період ОСОБА_2, у тому числі представила фотографії, на яких зафіксовані сторони спору у різних життєвих ситуаціях (зокрема, на відпочинку, в гостях, тощо).

49. Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6, яка є матір`ю ОСОБА_1, вказала, що її син і ОСОБА_2 зустрічалися, однак проживали за різними адресами. Також вона пояснила, що реконструкція спірного будинку відбувалась з 2003 року по 2005 рік - роботи проводилися силами ОСОБА_1, його батька і її, а також їх друзів. А ОСОБА_2 у цей час ніде не працювала і не прикладала зусиль та не здійснювала допомогу у реконструкції спірного будинку, а також не проживала з ОСОБА_1 однією сім`єю.

50. Свідок ОСОБА_8, яка є сусідкою сторін спору, вказала, що: ОСОБА_2 проживає за адресою спірного житла з початку 90-х років; у реконструкції спірного будинку приймала безпосередню участь разом з ОСОБА_1 та його родичами. У будівництві спірного будинку допомагав також батько ОСОБА_2, якого свідок бачила на відповідному будівництві неодноразово. Також вона наголосила, що жодного разу не бачила на будівництві спірного будинку ОСОБА_6 та не знайома з нею, хоча з 1981 року є сусідкою сторін спору за місцем знаходження спірного житла. З дитиною ОСОБА_2 переїхала до спірного будинку у 2006 році, в якому ще проводились будівельні роботи.

51. Також апеляційний суд встановив, що 08 жовтня 2020 року між Адвокатським об`єднанням "ЛьвівЛойерс" та ОСОБА_2 був укладений договір про надання правової допомоги № 08/10-1/20, за умовами якого клієнт доручив, а це адвокатське об`єднання взяло на себе зобов`язання надавати клієнту правову допомогу (далі - Договір про правову допомогу). 05 грудня 2022 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_9 подала заяву про ухвалення додаткового рішення у цій справі, у якій зазначила розрахунок відповідних витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_2 у суді апеляційної інстанції, та їх опис. На підтвердження понесення ОСОБА_2 зазначених витрат на професійну правничу допомогу у сумі 12 500,00 грн ОСОБА_9 надала копію Договору про правову допомогу, додаткову угоду від 05 квітня 2022 року до цього договору та додаток № 3 від 05 квітня 2022 року до нього (далі - Додатко № 3). Крім того, ОСОБА_9 у заяві про ухвалення додаткового рішення просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 також 20 000,00 грн одноразової допомоги, що передбачено пунктом 1.3 Додатку № 3, згідно якого при набранні законної сили позитивним для замовника судовим рішенням у справі та закінчення процесуальних строків на його касаційне оскарження (перегляд Верховним Судом) або залишення відповідного судового рішення без змін, замовник протягом двох банківських днів від дати отримання такого кінцевого судового рішення сплачує виконавцю одноразову винагороду у сумі 20 000,00 грн.

52. 10 лютого 2023 року ОСОБА_1 подав заперечення на зазначену заяву про ухвалення додаткового рішення, у якому зазначив, що представник ОСОБА_2 не надала суду детального опису робіт (наданих послуг), здійснених адвокатом, та доказів на підтвердження понесення ОСОБА_2 відповідних витрат у суді апеляційної інстанції.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

53. У січні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, якого представляє Гірник В. М., на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 25 жовтня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року, у якій, він, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 та її позову про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу відмовити.

54. У березні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, подана його представником Гірником В. М., на додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року, у якій він просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви представника ОСОБА_2, яку представляла ОСОБА_9, про ухвалення додаткового судового рішення.

Рух справи у суді касаційної інстанції

55. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року після усунення недоліків касаційної скарги на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 25 жовтня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року відкрите касаційне провадження у справі.

56. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2023 рокувідкрите касаційне провадження у справі за касаційною скаргою на додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року.

57. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 червня 2023 року задоволена заява представника ОСОБА_1 про зупинення виконання додаткової постанови Львівського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року - зупинене її виконання до закінчення перегляду справи в касаційному порядку.

58. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року справа призначена до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п'яти суддів.

59. 22 квітня 2024 року справа розподілена колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційні скарги

60. З урахуванням змісту касаційної скарги заявник оскаржує зазначене судове рішення на підставі пунктів 1 та 4 (пункти 1 та 4 частини першої статті 411) частини другої статті 389 ЦПК України.

61. По-перше, представник ОСОБА_1 вказує на те, що суди попередніх інстанцій не врахували належним чином правові висновки Верховного Суду у цій самій справі, викладені у постанові від 26 травня 2021 року, якою справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції у зв'язку з необхідністю більш докладного дослідження доказів у ній, а лише сприйняли її як вказівку для прийняття судового рішення протилежного за змістом скасованим попереднім судовим рішенням у цій справі.

62. По-друге, апеляційний суд не врахував належним чином правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц, який, зокрема зводиться до того, що встановлення судом істотного збільшення майна у контексті статті 62 СК України має комплексно враховувати усі обставини його здійснення та передбачає співставлення (порівняння) не тільки першочергової вартості майна з його остаточною вартістю після зміни (з врахуванням впливу інфляційних процесів), а й якісні зміни характеристик самого майна, що також відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі з провадженням № 6-1447 цс 17. За загальною практикою має враховуватись значне перетворення відповідного майна, наприклад, капітальний ремонт чи переобладнання житла. Звичайний поточний ремонт житла, який не призводить до його суттєвих перетворення або збільшення його вартості, не дає підстав для застосування статті 62 СК України. Якщо ці затрати не є істотними, то особа яка їх понесла має право вимагати їх грошової компенсації. Також необхідною умовою застосування статті 62 СК України є або спільність трудових або грошових затрат подружжя на зазначену істотну зміну (збільшення) майна чи його вартості, або суттєвість таких затрат того з подружжя, хто не є власником відповідного майна.

63. По-третє, представник ОСОБА_1 вказує на те, що апеляційний суд не прийняв до уваги правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, відповідно до якого факт спільного проживання осіб, спільна присутність на святкуванні свят самі по собі без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце протягом певного періоду усталені відносини, які притаманні подружжю.

64. По-четверте, апеляційним судом не врахований правовий висновок Верховного Суду з приводу того, що обов'язковою умовою для визнання проживання однією сім'єю чоловіка і жінки, які не перебувають в зареєстрованому шлюбі, крім власне факту спільного проживання є ведення ними спільного побуту, господарства, наявність спільного бюджету та наявність взаємних прав та обов'язків, викладений у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 759/17492/18.

65. На думку, представника ОСОБА_1 суди попередніх інстанцій надали неналежну оцінку преюдиційній обставині, встановленій у судовому рішенні від 22 травня 2017 року у справі № 466/7600/16-ц щодо проживання дитини сторін спору у спірному житлі (будинку) з 2006 року у контексті встановлення місця проживання її матері. Не надано належної оцінки у контексті інших встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи свідченням ОСОБА_8 з приводу того, що ОСОБА_2 проживала у спірному житлі (будинку) ще з 90-х років.

66. Також суди попередніх інстанцій не врахували, що перебування ОСОБА_1 у Федеративній республіці Німеччина з липня 2003 року по червень 2004 року виключає можливість спільного побуту та проживання однією сім'єю із ОСОБА_2 з 01 січня 2004 року.

67. Представник ОСОБА_1 вказує на те, що крім загального посилання на те, що ОСОБА_2 надала суду певні копії чеків про придбання товарів, суди попередніх інстанцій не пояснили на підставі чого вони дійшли висновку, що ці копії підтверджують її участь у реконструкції спірного житла (будинку), ще й з 2004 року. Також вказує на те, що суди не пояснили на підставі чого дійшли висновку про те, що ОСОБА_2 вкладала свої трудові затрати у цю реконструкцію, зокрема готувала їсти робочим будівельникам, які працювали над перебудовою спірної квартири, оскільки такий факт мав місце у 2009 році, коли сторони спору перебували у офіційному шлюбі та проводились роботи по облаштуванню тамбура перед вхідними дверима спірного будинку, що підтверджують надані нею фотографії. У 2009 - 2010 роках роботи з реконструкції та перебудови спірного житла у спірний будинок не здійснювались, а здійснювались загальні ремонтні роботи у спірному будинку (облаштування балкону та тамбуру перед вхідними дверима), суди попередніх інстанцій не вказали, яким чином на підставі фотографій, наданих ОСОБА_2 дійшли висновку про підтвердження характеру ремонтних робіт та дати їх здійснення. Оцінка судами попередніх інстанцій одних доказів у цій справі протирічить іншим, встановленим ними обставинам справи, зокрема документам, які фіксують факт самочинного будівництва щодо спірного житла (будинку).

68. Верховний Суд не бере до уваги ті доводи, яким апеляційний суд надав належну оцінку, та які зводяться лише до незгоди з такою оцінкою, доводи, які не стосуються касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення, зокрема у межах вимог, встановлених статтею 400 ЦПК України.

69. У касаційній скарзі на додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року наведені доводи щодо спростування підстав задоволення відповідної заяви представниці ОСОБА_2 щодо відшкодування її судових витратна правову допомогу.

(2) Позиція інших учасників справи

70. Оскільки ОСОБА_2 не направила Верховному Суду підтвердження повноважень ОСОБА_9 представляти її у Верховному Суді щодо касаційного перегляду рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 25 жовтня 2021 року, постанови Львівського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року та додаткової постанови Львівського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року, а відзив, оформлений ОСОБА_9, відправлений з відділення Акціонерного товариства "Укрпошта" з пропущенням встановленого Верховним Судом строку на подання відзиву та не містить пояснень щодо його пропуску та клопотання з приводу поновлення цього строку, Верховний Суд залишає без розгляду цей відзив у відповідності до умов статей 183, 178, 395 ЦПК України. У зв'язку з цим Верховний Суд також не розглядає відповідь представника ОСОБА_1 на цей відзив.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

71. Відповідно до пунктів 2 та 4 частини третьої статті 2 ЦПК України одними з основних засад (принципів) цивільного судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін. Зокрема, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

72. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (1618-15) (відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України).

73. Глава 5 ЦПК України (1618-15) присвячена врегулюванню питання доказів та доказування. Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76- 80 ЦПК України.

74. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

75. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина перша статті 79 ЦПК України).

76. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

77. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

78. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частина п`ята статті 82 ЦПК України).

79. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

80. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина друга статті 367 ЦПК України).

81. Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи (частини перша-третя статті 134 ЦПК України).

82. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша статті 137 ЦПК України).

83. Відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

84. Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (пункт 3 частини першої статті 270 ЦПК України). Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частини друга та третя статті 270 ЦПК України).

85. Підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у певних випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (згідно із пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

86. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша та друга статті 400 ЦПК України).

87. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

88. Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України (пункт 1); 2) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4).

89. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно (відповідно до частини другої статті 3 СК України).

90. Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя (частини перша та друга статті 24 СК України).

91. Згідно із частиною першою статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу (пункт 1); 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункт 3).

92. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю (частина сьома статті 57 СК України).

93. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (частини перша та друга статті 60 СК України).

94. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).

95. Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (частина перша статті 62 СК України).

96. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України).

97. Якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 СК України (2947-14) (відповідно до частин першої та другої статті 74 СК України). Певна відмінність редакції цих положень СК України (2947-14) , яка діяла до 2006 року не впливає на суть вирішення спору у цій справі.

98. У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу (частина друга статті 114 СК України).

99. Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно) (частина перша статті 355 ЦК України).

100. Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності (частина друга статті 355 ЦК України).

101. Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю (частина перша статті 368 ЦК України).

102. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (частини третя та четверта статті 368 ЦК України).

103. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду (частина друга статті 370 ЦК України). Це положення кореспондує частині першій статті 70 СК України.

104. Сама по собі оцінка Верховним Судом характеру здійсненого судами попередніх інстанцій дослідження конкретних доказів та встановлення конкретних обставин у конкретній справі у контексті дотримання ними вимог ЦПК України (1618-15) не є правовим висновком Верховного Суду, а є безпосереднім елементом касаційного перегляду конкретних судових рішень у конкретній судовій справі, якщо тільки вона не містить узагальнених висновків, які безпосередньо не прив'язані до конкретних обставин конкретної справи та ними не обумовлені. Разом з тим, якщо відповідна конкретна судова справа передана на новий розгляд до суду нижчої інстанції з вказівкою підстав такої передачі, яка передбачає, зокрема усунення встановлених недоліків у характері дослідження цим судом конкретних доказів та встановлення конкретних обставин, то фактичне недотримання цим судом цих вказівок Верховного Суду може розглядатись як підстава для застосування пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

105. Цитування адвокатом абзаців тексту з постанов Верховного Суду, які за своїм безпосереднім змістом стосуються правової оцінки виконання вимог ЦПК України (1618-15) судами попередніх інстанцій у конкретній справі, із зазначенням особливостей саме цієї іншої конкретної справи без виокремлення конкретного правового висновку - не є належним посиланням на правовий висновок, яке передбачене пунктом першим частини другої статті 389 ЦПК України. Але враховуючи, що відповідний текст має дійсно окремі елементи правового висновку Верховного Суду, для уникнення надмірного формалізму Верховний Суд прийняв до уваги у відповідному обсязі посилання на свою постанову від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15 у контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Водночас часткове передруковування змісту мотивувальних частин постанов Верховного Суд у касаційній скарзі, якими пояснюється його конкретне судове рішення у конкретній іншій справі, з акцентуванням на окремих загальних фразах, вирваних з контексту, спрямованих на утвердження того, що суд зробив висновки у цій справі, які не влаштовують автора касаційної скарги, не є посиланням на правовий висновок у розумінні пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Тому Верховний Суд не бере до уваги посилання на його постанову від 27 січня 2022 року у справі № 686/8610/17 у тому вигляді, у якому воно сформульоване у касаційній скарзі.

106. Також Верховний Суд, відповідно до зазначених вище мотивів та різниці у фактичних обставинах справи, не бере до уваги переписаний у касаційну скаргу дослівний зміст постанови Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц, у тій частині, яка стосується оцінки Верховним Судом характеру здійсненого судами попередніх інстанцій дослідження конкретних доказів та встановлення конкретних обставин у справі № 214/6174/15-ц, пов'язаних, зокрема, із перетворенням майна з житлового у нежитлове.

107. Верховний Суд не приймає до уваги посилання представника ОСОБА_1 на свою постанову від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18 у контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки суд апеляційної інстанції не ставив під сумнів факт набуття ОСОБА_1 права власності на спірний будинок та отримання відповідного свідоцтва.

108. Верховний Суд вважає, що посилання на його правові висновки у касаційній скарзі на відповідну додаткову постанову апеляційного суду є необґрунтованими у контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

109. Доводячи порушення судом апеляційної інстанції частини другої статті 134 ЦПК України, представник ОСОБА_1 посилається на постанову Верховного Суду від 24 грудня 2021 року у справі № 755/4466/20-ц, цитуючи її зміст, який жодних правових висновків щодо застосування цього нормативного положення не містять. Цитування стороною спору безпосереднього змісту норми права, яку застосував Верховний Суд при розгляді тієї чи іншої справи, не є доводом з приводу правового висновку Верховного Суду щодо застосування такої норми права, оскільки це не висновок щодо застосування норми права, а пряме цитування норми права відповідно до вимог статті 10 ЦПК України. Тому Верховний Суд не приймає до уваги цю аргументацію. Крім того, Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до умов частини другої статті 134 ЦПК України суду визначена можливість відповідної дії, а не обов'язок.

110. Тому також Верховний Суд не приймає до уваги у контексті визначення недотриманих апеляційним судом своїх правових висновків (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України) посилання у касаційній скарзі на зазначену додаткову постанову на свої постанови від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19, від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

111. Необхідність доказування у суді своїх вимог випливає, наприклад, із частини третьої статті 12 ЦПК України, а не з фактичної констатації Верховним Судом у своїй постанові цього обов`язку сторони спору з перерахуванням можливих видів доказів у конкретній судовій справі. Загальне посилання на подібне не є обґрунтуванням пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Це не є і аргументом вимагати інших висновків суду у зв`язку із власною незгодою з оцінкою апеляційним судом доказів чи встановлених обставин справи. Тому Верховний Суд не приймає до уваги посилання на свою постанову від 10 червня 2021 року у справі № 820/479/18, у тому формулюванні, яке міститься у зазначеній касаційній скарзі.

112. Верховний Суд констатує, що доводи касаційної скарги у тій їх частині, яка може бути розглянута Верховним Судом відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, фактично зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду та не дають обґрунтованих підстав для скасування відповідної додаткової постанови апеляційного суду.

113. Відповідно до постанови Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 332/4629/15, на яку посилався у оскаржуваній постанові апеляційний суд, зроблено наступний правовий висновок. Істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя. Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником. Також сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшились, не є підставою для визнання його спільним майном подружжя. Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат цих осіб, або затрат іншого з подружжя, який(яка) не є власником цього майна. Тобто вирішальне значення має не сам по собі факт збільшення вартості майна у період шлюбу, а правова природа збільшення цієї вартості, шляхи та способи досягнення її збільшення, зміст процесу збільшення вартості відповідного майна.

114. Вказівка суду касаційної інстанції на передчасність певних висновків судів попередніх інстанцій та необхідність більш повного дослідження обставин справи при скасуванні судових рішень цих судів та направленні справи на новий розгляд є саме вказівкою на необхідність більш повного дослідження обставин справи. Вона не може інтерпретуватись як вказівка прийняти судове рішення, протилежне за змістом скасованому. Водночас це не означає, що додаткове дослідження доказів та аналіз обставин справи не можуть призвести до інших висновків суду. Також вказівка Верховного Суду при передачі справи на новий розгляд про необхідність додаткового вивчення доказів та аналізу обставин справи не є приводом для виконання вимог сторони спору здійснювати відповідні дослідження та аналіз у спосіб та з висновками, які влаштовують саме її у цій справі. Жодна сторона спору не наділена правом інтерпретації правових висновків Верховного Суду у постанові про повернення справи на новий розгляд у суд попередньої інстанції.

115. Верховний Суд погоджується зі своїми правовими висновками, які зазначені у касаційній скарзі, але звертає увагу на те, що те, що з цих висновків випливає певна необхідність дослідження доказів у справі та встановлення її обставин для вирішення правових питань, які постали у цій справі, однак не є підставою для виконання вимоги сторони спору досліджувати докази та встановлювати обставини у справі так, як це потрібно саме цій стороні для перемоги у судовому спорі. Посилання на ці правові висновки сторони спору у касаційній скарзі лише через те, що вона не згодна з оцінкою судами попередніх інстанцій доказів та встановлення обставин справи не означає недотримання цих правових висновків, зокрема апеляційним судом.

116. Суд дотримується принципу рівності сторін спору у всіх аспектах судової процедури, у тому числі у оцінці доказів. Якщо наявні докази, які самі по собі вимагають додаткового встановлення обставин справи, у даному випадку документи щодо придбання послуг та матеріалів для будівництва спірного будинку, то суд однаково враховує їх щодо обох сторін спору.

117. Суди попередніх інстанцій керувалися, зокрема правилами статті 89 ЦПК України, та досліджували докази не тільки окремо, а й у їх сукупності. Верховний Суд погоджується з тим, що у окремих аспектах наявних протиріч між доказами судами попередніх інстанцій з точки зору більш широкого пояснення своєї мотивації варто було вказати не лише загальні висновки відповідної оцінки, а й вказати на те у який спосіб вони розв'язали ці розбіжності. Водночас цей недолік мотивації не може бути підставою скасування оскаржуваних судових рішень, якщо не доведені підстави вважати, що їх суть не відповідає вимогам закону.

118. Суди попередніх інстанцій у своїх мотивах вказали, що вони прийняли до уваги свідчення ОСОБА_8, але вони не вказували, що її свідчення є основою та єдиним джерелом висновків, які вони зробили у цій справі. Ці висновки судів узгоджуються з показаннями цього свідка у тій частині, у якій ці показання узгоджуються з іншими встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи. Протилежне Верховному Суду належним та переконливим чином не доведене.

119. Суди попередніх інстанцій мали належним чином оцінити преюдиційну обставину, яка встановлена у справі № 466/7600/16-ц (рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 22 травня 2017 року) та висновок, якого вони дійшли самі, з урахуванням як цієї преюдиційної обставини, так й інших встановлених обставин цієї справи. Це судове рішення у справі № 466/7600/16-ц дійсно не встановлювало факт проживання саме ОСОБА_2 у спірному житлі з 2006 року.

120. Апеляційний суд належним чином пояснив чому початок строку проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу він відліковує з 01 січня 2004 року. З наведених судами попередніх інстанцій мотивів випливає, що суди встановили проживання сторін спору таким, що притаманне сімейним відносинам, ще до тимчасового виїзду ОСОБА_1 у Федеративну республіку Німеччина у 2003-2004 роках. А той факт, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін спору народилась їх спільна дочка, був оцінений судами попередніх інстанцій у сукупності з іншими наведеними доказами та встановленими обставинами цієї справи як такий, що підтвердив подальші аналогічні стосунки сторін спору. Верховний Суд не знайшов підстав вважати, що ОСОБА_1 навів аргументи, які спростовують ці висновки судів попередніх інстанцій. Також Верховний Суд враховує, що відповідно до встановлених обставин цієї справи, які не спростовує сам ОСОБА_1, набуття ним спірного житла, яке в подальшому було перетворене у спірний будинок, відбулось після його повернення із зазначеної закордонної поїздки.

121. Відповідно до документів, які фіксували факт здійснення самочинних змін у спірному житлі, які в результаті призвели до виникнення спірного будинку, та були досліджені судами попередніх інстанцій ці зміни фактично відбувались (з їх наступним узаконенням) до 2010 року різними етапами. Це встановлено судами попередніх інстанцій та не спростовано сторонами спору. Верховному Суду не надані переконливі докази того, що суди попередніх інстанцій мали надати пріоритет одному з цих документів певного проміжку часу, а не вивчати їх та аналізувати у сукупності, у тому числі у сукупності з іншими доказами та встановленими обставинами у цій справі.

122. Враховуючи зазначене, Верховний Суд не бачить підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, які стосуються суті спору. Щодо оскаржуваної додаткової постанови суду апеляційної інстанції, то, як вже вказав Верховний Суд, відповідна касаційна скарга не містить аргументи, які б доводили підстави для її скасування, та можуть бути оцінені Верховним Судом в межах вимог статті 400 ЦПК України.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

123. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення(пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України).

124. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України).

125. На підставі здійсненої вище оцінки аргументів учасників справи, висновків судів попередніх інстанцій Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишити без задоволення касаційні скарги ОСОБА_1, а оскаржувані судові рішення без змін з урахуванням резолютивної частини постанови Львівського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року.