367/3859/20 Про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю і поділ майна - 24.04.2024 Прийняття

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю і поділ майна, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 червня 2023 року, додаткове рішення Ірпінського міського суду Київської області від 07 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року.

Відповідно до змісту частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку; про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні.

І. Обставини справи

1. У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна.

2. Позов мотивувала тим, що з серпня 2002 року вона проживала разом з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу. 20 серпня 2005 року між ними зареєстровано шлюб, у якому ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка - ОСОБА_3 . За час спільного проживання ними за спільні кошти придбано земельну ділянку, площею 0,1381 га, право власності на яку оформлено за відповідачем. На цій земельній ділянці ними спільною працею та за спільні кошти було збудовано індивідуальний житловий будинок, загальною площею 246,04 кв. м, житловою площею 130,98 кв. м, який наразі є об`єктом незавершеного будівництва.

3. 22 серпня 2007 року ними за спільні кошти придбано легковий автомобіль марки "GREAT WАLL SAFE SUV", який зареєстровано за відповідачем.

4. Рішеннямвід 18 серпня 2020 року Ірпінський міський суд Київської області шлюб між ними розірвав.

5. Позивачка зазначала, що відповідач відмовляється закінчувати ремонт у вказаному вище будинку, оформлювати прийняття його до експлуатації та не має наміру реєструвати право власності на нього.

6. Посилаючись на викладене та те, що добровільно поділити майно сторони не можуть, позивачка просила:

- встановити факт її проживання з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з серпня 2002 року по серпень 2005 року;

- визнати земельну ділянку, площею 0,1381 га, кадастровий номер 3210945300:01:121:0921, спільною сумісною власністю, набутою за час фактичного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу;

- визнати за нею у порядку поділу майна подружжя право власності на 1/2 частину вищевказаної земельної ділянки;

- визнати за нею у порядку поділу майна подружжя право власності на 1/2 частину об`єкта незавершеного будівництва - індивідуального житлового будинку, загальною площею 246,04 кв. м, житловою площею 130,98 кв. м.;

- у порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на автомобіль марки "GREAT WАLL SAFE SUV", зобов`язавши останнього виплатити їй грошову компенсацію 1/2 частини вартості цього автомобіля у розмірі 57 229 грн.

7. Рішеннямвід 23 червня 2023 року Ірпінський міський суд Київської області позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Встановив факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по 19 серпня 2005 року включно.

Визнав земельну ділянку, площею 0,1381 га, кадастровий номер 3210945300:01:121:0921, спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2, яка набута під час фактичного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Визнав за ОСОБА_1 у порядку поділу майна подружжя право власності на: 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,1381 га, кадастровий номер 3210945300:01:121:0921, та 1/2 частину об`єкта незавершеного будівництва - індивідуального житлового будинку, загальною площею 246,04 кв. м, житловою площею 130,98 кв. м.

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнав за ОСОБА_2 право власності на легковий автомобіль марки "GREAT WАLL SAFE SUV", та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 вартості вищевказаного автомобіля у розмірі 57 229,00 грн.

У решті позову відмовив.

8. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із серпня 2002 року по 19 серпня 2005 року включно підтверджено показаннями свідків, фотокартками, копіями договорів оренди квартири, копіями актів депутата від 18 вересня 2019 року в частині інформації щодо спільного проживання сторін за відповідними адресами, іншими письмовими доказами. Разом з тим, факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу набув юридичного значення після набрання чинності 01 січня 2004 року СК України (2947-14) та ЦК України (435-15) . Тоді як КпШС України (2006-07) , який діяв до 01 січня 2004 року, тобто на час виникнення спірних правовідносин, не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживали разом без реєстрації шлюбу. У зв`язку з цим факт спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу підлягає встановленню з 01 січня 2004 року по 19 серпня 2005 року включно.

9. Задовольняючи позовні вимоги щодо визнання земельної ділянки спільним сумісним майном та її поділ, суд першої інстанції виходив із того, що на час придбання земельної ділянки, а саме 14 листопада 2003 року, сторони проживали разом та вели спільне господарство, а тому земельна ділянка була придбана за рахунок їх спільної праці та коштів під час фактичного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, що підтверджується належними та допустимими доказами і показаннями свідків.

10. Додатковим рішення від 07 липня 2023 року Ірпінський міський суд Київської області стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 23 050 грн.

11. Постановою від 28 листопада 2023 року Київський апеляційний суд апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 задовольнив частково.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 червня 2023 року змінив, виклавши мотивувальну частину рішення суду у редакції цієї постанови.

12. Змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що висновки місцевого суду про те, що житловий будинок, який є об`єктом незавершеного будівництва, побудований сторонами за спільні кошти за час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та за час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, є правильними. Зазначені обставини позивачкою доведено, а відповідачем не спростовано. Отже, спірний об`єкт незавершеного будівництва є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, будівництво його закінчено й він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, проте відповідач не вчиняє дій щодо прийняття його до експлуатації і право власності на нього не оформлює, а позивачка позбавлена можливості здійснити вказані дії, що перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу вказаного майна. Тому зазначений об`єкт незавершеного будівництва є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя і підлягає поділу у рівних частках між ними.

13. Суд першої інстанції встановив факт спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу з січня 2004 року. При цьому, спірна земельна ділянка, на якій збудовано вказаний житловий будинок, була придбана відповідачем 14 листопада 2003 року. Водночас апеляційний суд, пославшись на відповідні правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, зазначив, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику. Отже, позивачка, яка набула власності на нерухоме майно має також і право на земельну ділянку, на якій це майно розміщено та необхідну для обслуговування нерухомого майна. Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо підстав визнання спірної земельної ділянки спільним сумісним майном подружжя, проте зазначене не вплинуло на правильне вирішення спору.

14. У грудні 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 червня 2023 року, додаткове рішення Ірпінського міського суду Київської області від 07 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

15. Касаційну скаргу мотивував тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку в частині встановлення факту проживання сторін у справі однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділу.

16. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 07 лютого 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі, а 26 лютого 2024 року призначив її до судового розгляду.

17. 03 квітня 2024 року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав відступлення (уточнення, конкретизації) від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

18. Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати вважала, що для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики є необхідність у відступі від правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15.

19. У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Заявлення у таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника.

20. Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи.

21. На думку колегії суддів Касаційного цивільного суду заявлення позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, їх розгляд та зазначення про це саме у резолютивній частині судового рішення було стабільною і сталою практикою Верховного Суду України (зокрема у постановах у справах № 6-727цс16, № 6-2253цс15, № 6-1026цс15).

22. Вказане, на переконання колегії суддів Касаційного цивільного суду, свідчить про те, що суди у своїй практиці слідували правовому висновку Верховного Суду України, що було обов`язковим виконанням вимог статті 360-7 ЦПК України у редакції до 15 грудня 2017 року. Велика Палата Верховного Суду відповідно до вимог пункту 7 Перехідних положень ЦПК України (1618-15) не відступила від наведених вище правових висновків Верховного Суду України.

23. Наразі, застосовуючи новий правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, судам апеляційної та касаційної інстанцій необхідно скасовувати законно (відповідно до вимог закону та висновку Верховного Суду України) розглянуті позовні вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у судових рішеннях, ухвалених до дати постанови Великої Палати Верховного Суду, як це безпосередньо вчинено у постанові цього Суду.

24. Мотивувала тим, що у такій ситуації скасування судових рішень у певній мірі впливає на суддівську кар`єру судді.

25. Крім того, колегія суддів вказала, що "у справах про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу як правило завжди існує спір про право (поділ майна, стаття 74 СК України). Отже, якщо слідувати логіці Великої Палати Верховного Суду, то потреби у такому виді провадження цивільного судочинства як встановлення юридичного факту немає потреби, тому що при заявленні такої вимоги її слід залишати без розгляду через апріорі наявність спору про право.

26. Отже, звернення позивача з окремою позовною вимогою про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без шлюбу в судовому порядку не скасовує необхідності встановлення цього факту як у мотивувальній, так і в резолютивній частині."

27. З урахуванням наведеного колегія суддів касаційного суду вважала, що вимогу про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу слід відносити не до способу судового захисту, а як заявлення вимоги, яка безпосередньо випливає із вимог ЦПК України (1618-15) як вид провадження у цивільному судочинстві.

28. Визначення того, чи є обтяжливим для сторони заявлення і доведення певних позовних вимог є передбаченим законом правом саме цієї сторони.

29. З цих підстав колегія суддів Касаційного цивільного суду просила Велику Палату Верховного Суду відступити від правового висновку, викладеного у постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15 (провадження № 14-22цс20).

30. Ухвалою від 24 квітня 2024 року Велика Палата Верховного Суду справу повернула на розгляд до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

31. Мотивувала ухвалу тим, що з часу формування правових висновків у справі № 523/14489/15, від якого бажає відступити колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, пройшло лише три місяці. Відповідно ні суспільні відносини, ні їх правове регулювання в державі не змінилися. Жодних свідчень того, що рішення Великої Палати призвело до вад правозастосування, які би зумовлювали потребу відступити від сформульованого Великою Палатою Верховного Суду висновку - немає.

32. Отже, з урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважала, що в ухвалі від 03 квітня 2024 року у справі № 367/3859/20 колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не навела підстав, які б зумовили необхідність відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульованих у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15 (провадження № 14-22цс20).

33. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до своєї усталеної практики, формулюючи відступ від висновку щодо застосування норми права, відступає від висновку, а не від судового рішення в конкретній справі. Відсутність повного переліку постанов, від висновку хоча б в одній з яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний.

34. Отже, з урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважала, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України.

ІІ. Зміст окремої думки

35. З висновками, викладеними в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у цій справі, не погоджуємося.

36. У контексті вирішення питання про прийняття цієї справи до провадження Великою Палатою Верховного Суду основним було питання забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо можливості заявлення позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, їх розгляд та зазначення про це саме у резолютивній частині судового рішення.

37. Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду мотивуючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Падати Верховного Суду констатувала, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

38. Зазначила, що вирішуючи вимогу про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити такі факти: спільне проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки

39. Якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

40. Виходила з того, що на майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу (стаття 74 СК України).

41. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

42. Колегія суддів Першої судової палати вважала, що слід чітко розмежовувати правові поняття, такі як: позовне провадження і окреме провадження: спосіб судового захисту і вид провадження у цивільному судочинстві.

43. Заявлення позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, їх розгляд та зазначення про це саме у резолютивній частині судового рішення було стабільною і сталою практикою Верховного Суду України

44. Мотивувала тим, що суди у своїй практиці слідували правовому висновку Верховного Суду України, що було обов`язковим виконанням вимог статті 360-7 ЦПК України у редакції до 15 грудня 2017 року.

45. Зазначила, що Велика Палата Верховного Суду відповідно до вимог пункту 7 Перехідних положень ЦПК України (1618-15) не відступила від наведених вище правових висновків Верховного Суду України.

46. Наголошувала на тому, що наразі, застосовуючи новий правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, судам апеляційної та касаційної інстанцій необхідно скасовувати законно (відповідно до вимог закону та висновку Верховного Суду України) розглянуті позовні вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у судових рішеннях, ухвалених до дати постанови Великої Палати Верховного Суду, як це безпосередньо вчинено у постанові цього Суду.

47. Скасування остаточних судових рішень порушує принцип правової визначеності і це "швидше заради юридичного пуризму, ніж для виправлення помилки, яка має фундаментальне значення для судової системи" (справа "Сутяжник проти росії" (Sutyazhnik v. russia), заява № 8269/02 від 23 липня 2009 року).

48. У такій ситуації скасування судових рішень у певній мірі впливає на суддівську кар`єру судді.

49. Колегія суддів зазначила, що виникнення особистих і майнових прав громадян, їх зміну і припинення закон завжди пов`язує з настанням чи зміною певних обставин, тобто з юридичними фактами.

50. Виходила з того, що факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.

51. За загальним правилом справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у цивільному процесі в порядку окремого провадження для якого характерна безспірність розгляду справ.

52. Зазначала, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (стаття 293 ЦПК України).

53. У пункті 5 частини другої статті 293 ЦПК України вказано, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

54. Частина четверта вказаної статті містить положення про те, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

55. Колегія суддів Першої судової палати наголошувала на тому, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів за наявності певних умов. Зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

56. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян.

57. Мотивувала тим, що у справах про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу як правило завжди існує спір про право (поділ майна, стаття 74 СК України). Отже, якщо слідувати логіці Великої Палати Верховного Суду, то потреби у такому виді провадження цивільного судочинства як встановлення юридичного факту немає потреби, тому що при заявленні такої вимоги її слід залишати без розгляду через апріорі наявність спору про право.

58. Отже, звернення позивача з окремою позовною вимогою про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без шлюбу в судовому порядку не скасовує необхідності встановлення цього факту як у мотивувальній, так і в резолютивній частині.

59. З урахуванням наведеного колегія суддів вважала, що вимогу про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу слід відносити не до способу судового захисту, а як заявлення вимоги, яка безпосередньо випливає із вимог ЦПК України (1618-15) як вид провадження у цивільному судочинстві.

60. Зазначала, що у цій справі позивач обрала спосіб судового захисту, який передбачений законом згідно з пунктом 5 частини першої статті 315 ЦПК України, за яким суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

61. На переконання колегії суддів, суд не може відмовити у задоволенні позову з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту права, якщо такий спосіб передбачений законом.

62. Враховуючи вищенаведене, вважаємо, що Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, передаючи цю справу на розгляд до Великої Палати Верховного Суду вірно зазначив, що є підстави для вирішення питання про відступ від правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15).

63. Існує очевидна необхідність у формуванні єдиної правозастосовчої практики, і це проблемне питання належало до компетенції Великої Палати Верховного Суду як інституції, діяльність якої спрямована на вирішення питання про відступ від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, для забезпечення однакового застосування судами норм процесуального права.

64. Такий підхід як відсутність встановлення юридичного факту проживання однією сім`єю за окремою вимогою та без зазначення у резолютивній частині спонукатиме громадян доводити цей факт у необмеженій кількості справ (зокрема, у цивільних справах про поділ майна, стягнення аліментів, справах про спадкування, та у адміністративних справах щодо отримання пенсій тощо) без гарантій доведеності у кожній справі та позбавить гарантій, наданих статтею 82 ЦПК України (звільнення від обов`язку доказування).

65. З урахуванням наведеного вважаємо мотиви, викладені в ухвалі колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 квітня 2024 року, такими, що містили обґрунтування прийняття справи до провадження Великої Палати відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України, зокрема для вирішення питання доцільності заявлення позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, їх розгляд та зазначення про це саме у резолютивній частині судового рішення.