234/14340/16 Про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа у справі за позовом Публічного акціонерного товариства про стягнення заборгованості - 24.04.2024 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за поданням приватного виконавця виконавчого округу Донецької області (згодом Одеської області) ОСОБА_1 про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Росвен Інвест Україна", до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року в складі колегії суддів Никифоряка Л. П., Гапонова А. В., Новікової Г. В.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог та історія справи

У жовтні 2023 року приватний виконавець виконавчого округу Донецької області, в подальшому Одеської області (далі - приватний виконавець) Матвійчук Н. Є. звернулася до суду з поданням, у якому просила тимчасово обмежити у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон боржника - громадянку України ОСОБА_2, до виконання рішення Краматорського міського суду Донецької області від 24 листопада 2016 у справі № 234/14340/16-ц.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції та мотиви його ухвалення

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2023 року відмовлено у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Матвійчук Н. Є. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа у справі № 234/14340/16-ц.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що подання приватного виконавця у цій справі не обґрунтоване та не підлягає задоволенню, оскільки у разі його задоволення боржниця буде обмежена у свободі пересування, яка гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) . Також сам по собі виїзд за межі України не зумовлює неможливість виконання рішення суду, а докази щодо наміру боржниці виїхати за межі України на постійне місце проживання заявником не зазначені та не надані, крім того належних доказів надсилання та отримання божником постанови про відкриття виконавчого провадження чи повідомлення про її виклик додано не було. Особа, яка має невиконані зобов`язання, не може вважатися винною в ухиленні від їх виконання, поки не буде доведено протилежне. Ухилення від виконання зобов`язань полягає у навмисному чи іншому свідомому невиконанні боржником обов`язків, однак доказів на підтвердження того, що боржниця дійсно ухиляється від виконання рішення суду не знайшли свого підтвердження під час розгляду подання приватного виконавця.

Короткий зміст оскарженого судового рішення суду апеляційної інстанції та мотиви його ухвалення

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року апеляційну скаргу приватного виконавця Матвійчук Н. Є. на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2023 року повернуто особі, яка її подала.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України не належить до визначеного частиною першою статті 353 ЦПК України переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, а тому відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга підлягає поверненню.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

14 листопада 2023 року приватний виконавець Матвійчук Н. Є. через систему "Електронний суд" направила до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року у цій справі, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року і направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник у касаційній скарзі посилається на допущені апеляційним судом порушення норм процесуального права.

Заявниця указує на те, що апеляційний суд не врахував положення статті 129 Конституції України та дійшов помилкового висновку про те, що ухвала про відмову у задоволенні подання про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України не оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду. Внаслідок цього апеляційний суд порушив право заявниці на доступ до правосуддя, зокрема на гарантоване право апеляційного оскарження судового рішення.

Інші учасники справи не скористалися правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та надано заявнику строк для усунення недоліків, зокрема запропоновано направити на адресу суду докази надсилання листом з описом вкладення копій касаційної скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3

18 грудня 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2024 року продовжено заявниці строк для усунення недоліків, зокрема, запропоновано надати докази сплати судового збору за подання касаційної скарги.

17 січня 2024 року на адресу Верховного Суду надійшли матеріали на усунення недоліків, до яких заявницею додано квитанцію про сплату судового збору за подачу касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У лютому 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржена ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи заявниці є прийнятними з огляду на таке.

Однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

Можливість (право) оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою права особи на судовий захист. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано у главах 1, 2 розділу V ЦПК України (1618-15) , якими врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Статтею 353 ЦПК України визначено вичерпний перелік ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Згідно з пунктом 31 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Пунктом 5 частиною першою статті 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" передбачено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Отже, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України - це певного виду санкція, яка може застосовуватися у зв`язку з ухиленням особи від виконання зобов`язання, зокрема виконання судового рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 441 ЦПК України ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.

Обґрунтовуючи подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, приватний виконавець посилалася на ухилення ОСОБА_2 як боржницею за виконавчими провадженнями від виконання зобов`язань, покладених на неї судовим рішенням.

12 вересня 2018 року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2018 року у справі № 752/1016/17 (провадження № 61-19138сво18) прийняв постанову, у якій сформував правовий висновок про те, що право на апеляційне оскарження учасники справи можуть реалізувати у порядку, визначеному процесуальним законом, не зловживаючи їхніми процесуальними правами у спосіб подання апеляційної скарги на ухвалу, що не може бути оскаржена до ухвалення рішення по суті спору й окремо від такого рішення. Заперечення учасників процесу щодо наявності підстав для оскарження ухвал, які не можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, мають розглядатися судом при оскарженні рішення, ухваленого по суті спору. У зв`язку із цим право на суд, одним із аспектів якого є право доступу, в аспекті апеляційного оскарження таких ухвал підлягає обмеженню, яке застосовується з легітимною метою та зберігає пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

Тому тлумачення пункту 31 частини першої статті 353 ЦПК України має відбуватися із урахуванням можливості/неможливості поновити свої права, особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду.

ЄСПЛ вказав, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. "Право на суд", одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

Особливістю судового рішення щодо тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, з поданням про ухвалення якого звернулася приватний виконавець до суду, є те, що воно ухвалюється на стадії виконання судового рішення про стягнення з боржника заборгованості і оскаржити його одночасно з рішенням суду неможливо.

У справі, яка переглядається, приватний виконавець відповідно до статті 353 ЦПК України скористалася своїм правом на оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні подання про тимчасове обмеження боржниці у праві виїзду за межі України, яка відповідно до пункту 31 частини першої статті 353 ЦПК України може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Повертаючи приватному виконавцю апеляційну скаргу, апеляційний суд зазначеного не врахував та помилково вважав, що ухвала суду про відмову у задоволенні подання приватного виконавця щодо тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Аналогічний висновок про застосування норми права викладено в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 488/926/16-ц (провадження № 61-15328св19).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частинами третьою, четвертою статті 406 ЦПК України визначено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Згідно з вимогами частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена ухвала апеляційного суду ухвалена без додержанням норм процесуального права. Тому колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, оскаржену ухвалу апеляційного суду скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання відкриття апеляційного провадження.