501/567/17 Про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою - 18.04.2024 Прийняття

Позов обґрунтований тим, що позивач є єдиним власником земельної ділянки, площею 0.098 га, за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5110800000:02:026:0007. Право власності на вказану земельну ділянку у позивача виникло на підставі договору дарування земельної ділянки від 11 березня 2016 року, укладеного між ним та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Шевченко В. М., реєстровий №312, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 28750130 від 15 березня 2016 року.

Позивач вказував, що у липні 2016 року він у черговий раз приїхав на земельну ділянку і виявив, що на ній встановлений паркан та ворота, а також стенд з попереджувальним написом, що територія охороняється Збройними силами України, озброєний охоронець не пропустив його до земельної ділянки.

Позивач вважав такі дії Військової частини № НОМЕР_1 незаконними.

ОСОБА_1 просив:

зобов`язати Військову частину № НОМЕР_1 усунути перешкоди ОСОБА_1 в користуванні спірною земельною ділянкою, шляхом її звільнення та надання вільного доступу до земельної ділянки.

У травні 2017 заступник військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України, Військової частини № НОМЕР_1 звернувся із позовом до Чорноморської міської ради Одеської області, ОСОБА_1, треті особи: Кабінет Міністрів України, Державна прикордонна служба України, ОСОБА_2, про визнання незаконним та скасування рішення Чорноморської міської ради Одеської області, зобов`язання повернути земельну ділянку державі.

Позов мотивований тим, що рішенням Виконкому Овідіопольської районної ради трудящих від 17 квітня 1953 року №263с у постійне користування Військової частини № НОМЕР_1 передано земельну ділянку площею 2,72 га для будівництва прикордонної застави із земель Військової частини № НОМЕР_2 .

У подальшому, виконком Одеської обласної ради депутатів трудящих прийняв рішення від 16 травня 1953 року №748с про відвід земельної ділянки загальною площею 2,7 га, під будівництво прикордонної застави Військової частини № НОМЕР_1 за рахунок земель Військової частини № НОМЕР_2, яке затверджено розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 21 листопада 1953 року №1357-078рс.

Позивач вказував, що правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку до цього часу не оформлено з тих підстав, що ЗК УРСР 1922 року не передбачав видачу державних актів та реєстрації прав землекористування, а ЗК УРСР 1970 року і 1990 року не передбачали підстав припинення права користування земельною ділянкою через те, що не оформлено або не переоформлено раніше надане право користування земельною ділянкою. Таким чином, позивач наголошував, що Адміністрація Державної прикордонної служби України та Військова частина № НОМЕР_1 є єдиними суб`єктами права постійного користування (власником) земельної ділянки, площею 2.7 га, за адресою: АДРЕСА_2 .

Крім того, з метою отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку, Адміністрація Державної прикордонної служби України та Військова частина № НОМЕР_1 на протязі багатьох років неодноразово звертались до Чорноморської (колишня Іллічівська) міської ради, однак остання безпідставно відмовляла в їх оформленні.

Як вказував позивач, незважаючи на те, що Чорноморська міська рада була обізнана про закріплене за Адміністрацією Державної прикордонної служби України та Військовою частиною № НОМЕР_1 права користування земельною ділянкою площею 2,72 га, за адресою: АДРЕСА_2, міська рада 14 листопада 2014 року прийняла рішення № 555/29-VІ про надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0980 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 ; у подальшому, 31 грудня 2014 року прийняла рішення про затвердження проекту землеустрою з передачею земельної ділянки у власність ОСОБА_2 .

29 січня 2016 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_3, яка 11 березня 2016 року подарувала її ОСОБА_1 .

Позивач зазначав в позові, що проведеним ТОВ "Екологічні технології ХХІ" порівняльним аналізом меж земельної ділянки Військової частини № НОМЕР_1, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, та земельної ділянки кадастровий № 5110800000:02:026:0007, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, власник ОСОБА_1, встановлено, що в межі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2, складеної як землекористування ще у 1953 році, входить земельна ділянка кадастровий №5110800000:02:026:0007, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, власником якої є ОСОБА_1 .

Посилаючись на те, що земельна ділянка по АДРЕСА_2, до якої входить земельна ділянка кадастровий №5110800000:02:026:0007, відповідно до статті 77 ЗК України і статті 1 Закону України "Про використання земель оборони" відноситься за цільовим призначенням до земель оборони, а за формою власності до державної власності; Кабінет Міністрів України, Міністерство оборони України, Адміністрація Державної прикордонної служби України та Військова частина № НОМЕР_1 згоду на припинення права користування або про добровільну відмову від користування земельною ділянкою, на якій розташовані об`єкти нерухомого майна "військове містечко " ІНФОРМАЦІЯ_1" та її вилучення Чорноморській (колишня Іллічівська) міській раді не надавали; за відсутності доказів зміни цільового призначення земельної ділянки, яка належить до земель оборони, така ділянка не може використовуватись у господарських цілях, у тому числі для житлової забудови, та саме держава є власником земель оборони за законом.

Прокурор просив:

визнати незаконним та скасувати рішення Чорноморської (Іллічівської) міської ради №571/50-VІ від 31 грудня 2014 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) площею 0,0980 га за адресою: АДРЕСА_1 ;

зобов`язати ОСОБА_1 повернути державі в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України та військовій частині № НОМЕР_1 земельну ділянку площею 0,0980 га за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 20 червня 2017 року об`єднано в одне провадження справу № 501/567/17 за позовом ОСОБА_1 зі справою № 501/812/17 за позовом заступника військового прокурора Одеського гарнізону, діючого в інтересах Адміністрації Державної прикордонної служби України, Військової частини № НОМЕР_1 . Справі присвоєно № 501/567/17.

У липні 2017 року Військова частина № НОМЕР_1 звернулася до Іллічівського міського суду Одеської області із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - приватний нотаріус Чорноморського міського нотаріального округу Одеської області Шевченко В.М., про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки,

Позов обґрунтовано тим, що 14 листопада 2014 року Іллічівською (Чорноморською) міською радою прийнято рішення надати ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0.0980 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1, з подальшою передачею у власність. Рішенням ради № 571/50-VІ від 18 грудня 2014 року затверджено проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_2, з подальшою передачею у власність. 16 березня 2015 року реєстраційною службою Іллічівського міського управління юстиції в Одеській області зареєстровано право власності на земельну ділянку за ОСОБА_2 29 січня 2016 року приватним нотаріусом Шевченко В.М. скасовано право за ОСОБА_2 та зареєстровано право власності на земельну ділянку за ОСОБА_3 15 березня 2016 року приватним нотаріусом Шевченко В.М. скасовано право за ОСОБА_3 та зареєстровано право власності на земельну ділянку за ОСОБА_1 .

Також в зустрічному позові зазначено, що рішенням виконкому Овідіопольської районної ради трудящих від 17 квітня 1953 року №263с була відведена земельна ділянка, загальною площею 2,7 га, під будову прикордонної застави Військової частини № НОМЕР_1 . В подальшому, 16 травня 1953 року виконком Одеської обласної ради депутатів трудящих прийняв рішення №748с про відвід земельної ділянки загальною площею 2,7 га, яке затверджено розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 21 листопада 1953 року №1357-078рс. Правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку до цього часу не оформлено, з підстав того, що ЗК УРСР 1922 року не передбачав видачу державних актів та реєстрації прав землекористування, а ЗК УРСР 1970 року і 1990 року не передбачали підстав припинення права користування земельною ділянкою через те, що не оформлено або не переоформлено раніше надане право користування земельною ділянкою. Так, позивач наголошував, що Адміністрація Державної прикордонної служби України та Військова частина № НОМЕР_1 є єдиними суб`єктами права постійного користування (власником) земельної ділянки, площею 2.7 га, за адресою: АДРЕСА_2 .

Військова частина № НОМЕР_1 просила:

визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 5110800000:02:026:007 за реєстрованим номером №91 від 29 січня 2016 року, виданий приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області Шевченко В.М., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 608824751108.

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 18 липня 2017 року об`єднано зустрічний позов військової частини № НОМЕР_1 з первісним позовом ОСОБА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 12 березня 2018 року у складі судді Смирнова В. В., залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 21 березня 2019 року у складі колегії суддів: Ващенко Л. Г., Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено. Позов заступника військового прокурора Одеського гарнізону діючого в інтересах Адміністрації Державної прикордонної служби України, в/ч № НОМЕР_1 задоволено.

Рішення Чорноморської міської ради Одеської області від 31 грудня 2014 року № 571/50-VІ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 скасовано та повернуто земельну ділянку ( АДРЕСА_1, кадастровий номер 5110800000:02:026:007, за реєстровим номером № 91 від 29 січня 2016 року державі в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України та в/ч № НОМЕР_1 .

Зустрічний позов в/ч № НОМЕР_1 задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки ( АДРЕСА_1, кадастровий номер 5110800000:02:026:007, за реєстровим номером № 91 від 29 січня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області Шевченко В. М., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 608824751108, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Судові рішення мотивовані тим, що Чорноморська (Іллічівська) міська рада 26 грудня 2014 року (31 грудня 2014 року) прийняла рішення № 571/50-VI про затвердження проекту землеустрою й передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, яка належить до земель оборони, із перевищенням своїх повноважень. Законним користувачем спірної земельної ділянки є АДПСУ в особі в/ч № НОМЕР_1 . Земельна ділянка набута ОСОБА_1 на підставі договору дарування особою, яка не мала права його відчужувати.

Короткий зміст судового рішення суду касаційної інстанції

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Сімоненко В. М., Калараша А. А., Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 12 березня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 березня 2019 року скасовано. Справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова касаційного суду мотивована тим, що:

рішенням виконкому Овідіопольської районної ради трудящих від 17 квітня 1953 року № 263с у постійне користування в/ч № НОМЕР_1 передано земельну ділянку площею 2,72 га для будівництва прикордонної застави із земель в/ч НОМЕР_2 . Разом з цим, судами не враховано, що з 1953 року проект технічної документації із землеустрою із встановленням меж цієї земельної ділянки не розроблявся. Лише у листопаді 2013 року до Іллічівської міської ради Одеської області надійшла заява ІНФОРМАЦІЯ_2 про надання згоди на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3, за результатом розгляду якої рішенням Іллічівської міської ради від 25 грудня 2013 року № 439/90-VІ відмовлено у наданні такого дозволу з підстав невідповідності місця розташування земельної ділянки генеральному плану міста Іллічівська (т. 2 а. с. 8);

у січні 2017 року ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно звернулося до Чорноморської міської ради із заявою про надання згоди на виготовлення технічної документації земельної ділянки площею 2,72 га, присвоєння кадастрового номеру та передачу в постійне користування для експлуатації оборонних об`єктів, будівель і споруд та забезпечення охорони державного кордону України. Разом з цим, відповідно до листа відділу Держгеокадастру у м. Іллічівську Одеської області від 12 січня 2017 року № 22-1531-0.1-23/2-17 згідно наявної у відділі проектної документації площа земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, складає приблизно до 1 гектару (т. 1 а. с. 78). На підставі вказаного вище листа рішенням Чорноморської міської ради від 27 січня 2017 року № 202/11-VIІ ІНФОРМАЦІЯ_4 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,0 га в постійне користування за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а. с. 78);

також у матеріалах справи є лист відділу земельних ресурсів Іллічівської міської ради від 12 травня 2008 року, відповідно до змісту якого за військовою частиною на АДРЕСА_3 рахується земельна ділянка площею 1,6 га (т. 2 а. с. 87). У додатку до рішення Іллічівської міської ради від 11 квітня 2012 року № 187-VI визначено, що площа земельної ділянки Державної прикордонної служби України на АДРЕСА_3 становить 0,9879 га (т. 2 а. с. 206). Таким чином, сторонами на підтвердження заявлених вимог надано документи, в яких містяться різні відомості щодо розміру земельної ділянки, що перебуває в користуванні ІНФОРМАЦІЯ_4 . За повідомленням ДП "Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" від 30 травня 2018 року межа військової частини, позначеної на Схематичній карті, починаючи з північно-заходу, проходить на схід від південної межі с. Барабой Овідіополького району вдовж південної межі колишнього ДП "СП ім. Трофімова" на території Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району до південної межі м. Чорноморська, межуючи із землями морського порту. Далі межа військової частини, огинаючи територію морського порту, проходить на південь до Чорного моря і по берегу, вдовж Чорного моря до південної частини межі с. Санжійка Овідіопольськаого району. Далі межа військової частини проходить на північ, огинаючи межі с. Санжійка зі сходу, потім на захід до р. Барабой і повертає на північ до початкової точки опису (т. 3 а. с. 163-191). Крім того, у висновку земельно-технічної експертизи від 11 вересня 2018 року № 871/2018 зазначено, що підстави вважати, що земельна ділянка кадастровий № 5110800000:02:026:0007 (фактично розташована в межах м. Чорноморська) накладається на місце розташування земельної ділянки площею 2,72 га (в південній частині ділянки в/ч № НОМЕР_2 ), відсутні (т. 3 а. с. 198-203);

суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, не навів мотивів, з яких взяв до уваги докази, надані позивачем за зустрічним позовом та позовом прокурора, та відхилив докази, надані позивачем за первісним позовом, та не зважаючи на те, що такі є сперечливими, не встановив їх належність та не перевірив їх достовірність. Отже, суди не встановивши належним чином обставини справи, а саме площу та межі земельної ділянки ІНФОРМАЦІЯ_4, чи накладається земельна ділянка ОСОБА_1 на земельну ділянку позивача за зустрічним позовом, дійшли передчасного висновку про скасування рішення Чорноморської міської ради від 21 грудня 2014 року № 571/50-VI, недійсність договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки та її повернення.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 16 липня 2021 року в складі судді: Петрюченко М. І., позов ОСОБА_1 до Військової частини № НОМЕР_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою задоволено повністю.

Зобов`язано військову частину № НОМЕР_1 усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою, яка належить йому на праві приватної власності, площею 0,098 га, за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5110800000:02:026:0007, шляхом її звільнення та надання вільного доступу до земельної ділянки.

У задоволенні позову заступника військового прокурора Одеського гарнізону, діючого в інтересах Адміністрації Державної прикордонної служби України і військової частини № НОМЕР_1 до Чорноморської міської ради Одеської області, ОСОБА_1, треті особи: Кабінет Міністрів України, Державна прикордонна служба України, ОСОБА_2, про визнання незаконним рішення, зобов`язання повернути земельну ділянку та зустрічного позову військової частини № НОМЕР_1 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - приватний нотаріус Чорноморського міського нотаріального округу Одеської області Шевченко В. М., про визнання договору купівлі-продажу недійсним - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

рішенням виконкому Овідіопольської районної ради трудящих №263с від 17.04.1953 у постійне користування в/ч № НОМЕР_1 передано земельну ділянку площею 2,72 га для будівництва прикордонної застави із земель в/ч НОМЕР_2 . Разом з цим, з 1953 року проект технічної документації із землеустрою із встановленням меж цієї земельної ділянки не розроблявся. Лише у листопаді 2013 року до Іллічівської міської ради Одеської області надійшла заява ІНФОРМАЦІЯ_2 про надання згоди на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3, за результатом розгляду якої рішенням Іллічівської міської ради №439/90-VІ від 25.12.2013 відмовлено у наданні такого дозволу з підстав невідповідності місця розташування земельної ділянки генеральному плану міста Іллічівська (а.с.8 т.2). У січні 2017 року ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно звернулося до Чорноморської міської ради із заявою про надання згоди на виготовлення технічної документації земельної ділянки площею 2,72 га, присвоєння кадастрового номеру та передачу в постійне користування для експлуатації оборонних об`єктів, будівель і споруд та забезпечення охорони державного кордону України. Разом з цим, відповідно до листа відділу Держгеокадастру у м. Іллічівську Одеської області №22-1531-0.1-23/2-17 від 12.01.2017 згідно наявної у відділі проектної документації площа земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, складає приблизно до 1 гектару (а.с.78 т.1). На підставі вказаного вище листа рішенням Чорноморської міської ради №202/11-VIІ від 27.01.2017 ІНФОРМАЦІЯ_4 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,0 га в постійне користування за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.78 т.1);

також у матеріалах справи є лист відділу земельних ресурсів Іллічівської міської ради від 12.05.2008, відповідно до змісту якого за військовою частиною на АДРЕСА_2 рахується земельна ділянка площею 1,6 га (а.с.87 т2). У додатку до рішення Іллічівської міської ради №187-VI від 11.04.2012 визначено, що площа земельної ділянки Державної прикордонної служби України на АДРЕСА_3 становить 0,9879 га (а.с.206 т.2). За повідомленням ДП "Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" від 30.05.2018 межа військової частини, позначеної на Схематичній карті, починаючи з північного-заходу, проходить на схід від південної межі с. Барабой Овідіополького району вдовж південної межі колишнього ДП "СП ім.Трофімова" на території Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району до південної межі м. Чорноморська, межуючи із землями морського порту. Далі межа військової частини, огинаючи територію морського порту, проходить на південь до Чорного моря і по берегу, вдовж Чорного моря до південної частини межі с. Санжійка Овідіопольськаого району. Далі межа військової частини проходить на північ, огинаючи межі с. Санжійка зі сходу, потім на захід до р. Барабой і повертає на північ до початкової точки опису (а.с.163-191 т.3). Крім того, у висновку земельно-технічної експертизи №871/2018 від 11.09.2018 зазначено, що підстави вважати, що земельна ділянка кадастровий №5110800000:02:026:0007 (фактично розташована в межах м. Чорноморська) накладається на місцерозташування земельної ділянки площею 2,72 га (в південній частині ділянки в/ч № НОМЕР_2 ), відсутні (а.с.198-203 т.3);

отже сторонами на підтвердження заявлених вимог надано документи, в яких містяться різні відомості щодо розміру земельної ділянки, що перебуває в користуванні ІНФОРМАЦІЯ_4 та земельна ділянка ОСОБА_1 не накладається на земельну ділянку позивача за зустрічним позовом;

земельна ділянка з кадастровим №5110800000:02:026:0007, яка належить ОСОБА_1 є сформованою. Земельна ділянка, яка перебуває у користуванні в/ч № НОМЕР_1 відповідним критеріям не відповідає. Тому підстави для скасування рішення Чорноморської міської ради № 571/50-VI від 21.12.2014, визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки та її повернення - відсутні;

суд вважає неспроможними доводи позивача за зустрічним позовом, що правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку до цього часу не оформлено, з підстав того, що ЗК УРСР 1922 року не передбачав видачу державних актів та реєстрації прав землекористування, а ЗК УРСР 1970 року і 1990 року не передбачали підстав припинення права користування земельною ділянкою через те, що не оформлено або не переоформлено раніше надане право користування земельною ділянкою, з наступних підстав. На момент виділення військовій частині № НОМЕР_1 у постійне користування земельної ділянки, площею 2,72 га із земель військової частини № НОМЕР_2 Одеського військового округу (на підставі Розпорядження ради Міністрів Української РСР №1357-078-рс від 21.11.1953 року та витягу з додатку до цього розпорядження, діяв перший Земельний кодекс (2768-14) УСРР, прийнятий 25 жовтня 1922. Другий Земельний кодекс УРСР (2874а-07) прийнято 8 липня 1970, введено у дію 1 січня 1971. За період часу з 1953 року по теперішній час земельне законодавство змінилось. Було прийнято земельні кодекси 1970 року, 1990 року, 2001 року. З 1953 року проект технічної документації із землеустрою із встановленням меж цієї земельної ділянки позивачем за зустрічним позовом не розроблявся, оскільки доказів затвердження проектів землеустрою землевпорядними установами із зазначеними межами, місцем розташування, складом землекористувань, тощо до суду на надано. Так само не надано суду доказів розробки проекту технічної документації із землеустрою із встановленням меж спірної земельної ділянки і під час дії другого (1971 року), третього (1990 року) Земельного Кодексу (2768-14) та після 27.01.2017 (прийняття Рішення Чорноморської міської ради Одеської області №202/11-VIІ "Про надання Південному регіональному управлінню ДПСУ дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,0 га у постійне користування на АДРЕСА_2 );

земельна ділянка площею 2,72 га, яка виділена для військової частини № НОМЕР_1 під будівництво будівель і споруд прикордонної застави було надано у постійне користування земельну ділянку із земель військової частини № НОМЕР_2 Одеського військового округу відповідно до розпорядження ради Міністрів Української РСР №1357-078-рс від 21.11.1953 року та витягу з додатку до цього розпорядження, не сформована згідно з положеннями частин першої, третьої, четвертої та дев`ятої статті 79-1 ЗК України. Межі цієї земельної ділянки не визначені, не внесена інформація щодо неї до Державного земельного кадастру відповідно до статті 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр", не присвоєно їй кадастрового номеру. Отже, оскільки земельна ділянка, про захист права на яку просить військова частина № НОМЕР_1, військова прокуратура Одеського гарнізону, яка діє в інтересах Адміністрації Державної прикордонної служби України і військової частини № НОМЕР_1, не сформована, відсутні дані про її межі, не присвоєно їй кадастрового номеру, проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не надано, дані про неї у Державному земельному кадастрі відсутні, вона не може бути об`єктом цивільних прав, в звязку з чим позов військової частини № НОМЕР_1 не підлягає задоволенню. Отже, доказів того, що земельна ділянка площею площею 0,0980 га за адресою: АДРЕСА_4 :02:026:0007, яка належить ОСОБА_1 відноситься до земель оборони, а за формою власності до державної власності, позивачем за зустрічним та об`єднаним позовом суду не надано;

суд не може прийняти до уваги, як належний та допустимий доказ незаконності оскаржуваного рішення та скасування акту індивідуальної дії, акт службового розслідування №1 від 07.02.2017 року, на який посилаються представники позивача за зустрічним та об`єднаним позовами, з наступних підстав. Акт службового розслідування №1 від 07.02.2017 року, на який посилаються позивачі за зустрічним та об`єднаним позовом повинно бути здатним призвести до встановлення фактів та до встановлення і покарання винних осіб. Оцінюючи обґрунтованість вищезазначеного акту службового розслідування, суд звертає увагу, що матеріали справи не містять матеріалів, які стали підставою проведення службового розслідування, які визначені у додатку. Так, в акті службового розслідування є посилання документи, які досліджувались комісією, а саме: технічні матеріали і документи, що підтверджують розмір земельної ділянки, розроблені ДП "Одеський науково-дослідним та проектним інститутом землеустрою"; рекомендації постійної депутатської комісії (протокол від 16.10.2014 №117); схеми кадастрової зйомки земельних ділянок за адресами: АДРЕСА_1 та 53; заява ОСОБА_2 від 18.12.2014 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,0980 га за адресою: АДРЕСА_1, проект землеустрою та витяг з ДЗК; схеми кадастрових планів земельних ділянок по проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_6 ; акти прийомки передачі межових знаків на зберігання, наданих у проектах землеустрою щодо відведення земельних ділянок; висновки ДП "Одеський науково-дослідний інститут землеустрою" від 15.12.2014 №30-30-2/1159 та від 15.12.2014 №30-30-2/1160, узгодженими головою постійної депутатської комісії, начальником організаційного відділу, першого заступника міського голови, секретаря ради; службова записка начальника організаційного відділу від 02.12.2016 №273 щодо відсутності документів технічного паспорту та свідоцтва про право власності; лист - відповідь начальника КП БТІ Чорноморської міської ради від 15.12.2016 №В-313; запит голови комісії до начальника відділу державної реєстрації прав на нерухоме майно від 14.12.2016 №1-17-1195; інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності стосовно ОСОБА_2 та ОСОБА_6 ; лист ДП "Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" від 26.12.2016 №3192; оригінали проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянко ОСОБА_2 та ОСОБА_6 у власність; інструкції з діловодства в Іллічівській міській раді та виконавчому комітеті, затвердженій рішенням виконавчого комітету Іллічівської міської ради від 30.08.2012 №550; рішення виконавчого комітету від 29.01.2015 №42 "Про розподіл обов`язків між міським головою, секретарем міської ради, заступником міського голови…"; положення про структурні підрозділи, тощо. Проте, матеріали цивільної справи зазначених документів не містять;

аналізуючи змість акту службового розслідування, за його результатами, комісією прийнято висновки: рекомендувати Чорноморському міському голові направити матеріали службового розслідування та копії документів до Чорноморського відділення поліції Одеської області на предмет порушення кримінального провадження про шахрайство та підроблення документів, на підставі яких прийняті рішення Чорноморською міською радою №555/29-VI від 14.11.2014 року, №571/50-VI від 26.12.2014 і №571/52-VI від 26.12.2014; рекомендувати міському голові вирішити питання про скасування рішень Чорноморської міської ради№555/29-VI від 14.11.2014, №571/50-VI від 26.12.2014 і №571/52-VI від 26.12.2014. Отже, фактично висновки за даним актом пов`язані з кримінальним провадженням (переслідуванням) конкретних осіб;

у суду відсутні підстави стверджувати, що технічна документація щодо земельної ділянки площею 0,098 га, за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівль та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5110800000:02:026:0007 виготовлена з порушеннями ЗК України (2768-14) . Оскільки положення ЗК України (2768-14) передбачають розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, як умову передачі земельної ділянки у власність, а позивачі за зустрічним та об`єднаним позовом проєкту землеустрою не надали, унаслідок чого рішення Іллічівської міської ради №571/50-VI від 31.12.2014 не створює юридичних наслідків для останніх. Отже, оскаржуване позивачами рішення Чорноморської (Іллічівської) міської ради Одеської області відповідає закону та фактичним обставинам справи;

відмовляючи в задоволенні зустрічного позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу, зобов`язання ОСОБА_1 повернути державі в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України та військовій частині № НОМЕР_1 земельну ділянку площею 0,0980 га за адресою: АДРЕСА_1, суд керується наступним. Як встановлено судом відведення земельної ділянки ОСОБА_2 відповідало приписам ст. 118 ЗК України. Разом з тим, в/ч № НОМЕР_1 не доведено, що оспорюваним договором купівлі-продажу за реєстровим номером №91 від 29.01.2016, посвідченого приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області Шевченко В.М. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 608824751108) порушено будь-яке право в/ч № НОМЕР_1, або іншого органу, яке може бути поновлено шляхом визнання цього договору недійсними;

відмовляючи в частині вимог про зобов`язання ОСОБА_1 повернути державі в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України та військовій частині № НОМЕР_1 земельну ділянку площею 0,0980 га за адресою: АДРЕСА_1, суд керується наступним. Адміністрація Державної прикордонної служби України та військова частина № НОМЕР_1 не вчинили дій щодо формування цієї частини земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, тому позивачі за зустрічним та об`єднаним позовом не вправі вимагати її повернення з володіння ОСОБА_1, який є добросовісним набувачем;

задовольняючи позов ОСОБА_1 щодо зобов`язання військової частини № НОМЕР_1 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, яка належить йому на праві приватної власності, площею 0,098 га, за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5110800000:02:026:0007, шляхом її звільнення та надання вільного доступу до земельної ділянки, суд керується наступним. Як встановлено, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки ділянкою площею 0,0980 га (кадастровий номер 5110800000:02:026:0007), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач просить суд усунути перешкоди у користуванні даною земельною ділянкою шляхом безперешкодного доступу до неї, посилаючись на те, що у липні 2016 року він у черговий раз приїхав на земельну ділянку і виявив, що на ній встановлений паркан та ворота, а також стенд з попереджувальним написом, що територія охороняється Збройними силами України, озброєний охоронець не пропустив його до земельної ділянки. Суд вважає такі вимоги обґрунтованими, адже в судовому засіданні встановлено наявність перешкод з боку військової частини № НОМЕР_1 у користуванні ОСОБА_1 земельною ділянкою площею 0,0980 га (кадастровий номер 5110800000:02:026:0007), розташованої за адресою: АДРЕСА_1, належної йому на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу земельної за реєстровим номером №91 від 29.01.2016, посвідченого приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області Шевченко В.М. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 608824751108). Отже, в судовому засіданні доведено порушення прав позивача ОСОБА_1, що підлягають захисту у судовому порядку.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року апеляційну скаргу представника Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області Дабіжи Віктора Івановича задоволено частково.

Апеляційну скаргу виконуючого обов`язки керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону Брильова М. задоволено частково.

Апеляційну скаргу представника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) - ОСОБА_7 задоволено частково.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 16 липня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Військової частини № НОМЕР_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою залишено без задоволення.

Позов заступника військового прокурора Одеського гарнізону, діючого в інтересах Адміністрації Державної прикордонної служби України і Військової частини № НОМЕР_1 до Чорноморської міської ради Одеської області, ОСОБА_1, треті особи: Кабінет Міністрів України, Державна прикордонна служба України, ОСОБА_2 про визнання незаконним рішення, зобов`язання повернути земельну ділянку задоволено частково.

Витребувано у ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0,0980 га (кадастровий номер 5110800000:02:026:0007), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 на користь держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України та військової частини НОМЕР_1 .

У іншій частині позову відмовлено.

Зустрічний позов Військової частини № НОМЕР_1 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: приватний нотаріус Чорноморського міського нотаріального округу Одеської області Шевченко В. М. про визнання договору купівлі-продажу недійсним залишено без задоволення.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

земельну ділянку площею 2,72 га для будівництва прикордонної застави із земель в/ч № НОМЕР_2 передано у користування в/ч № НОМЕР_1 рішенням виконкому Овідіопольської районної ради трудящих № 263с від 17 квітня 1953 року, а рішенням Виконавчого комітету Одеської обласної ради депутатів трудящих № 748с від 16 травня 1953 року дану земельну ділянку відведено у постійне користування під будівництво прикордонної застави в/ч № НОМЕР_1 за рахунок земель в/ч № НОМЕР_2 Міністерства оборони (відведені останньому на підставі розпорядження Ради Міністрів України від 20 червня 1952 року за № 771-071рс), розпорядженням Ради Міністрів УРСР 21 листопада 1953 року №1357-078-рс. Також судом встановлено, що рішенням Іллічівської міської ради №456/78-V від 25 липня 2008 року надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо розмежування земель державної та комунальної власності в межах Іллічівської міської ради з попереднім проведенням інвентаризації земель, а рішенням Іллічівської міської ради №187-VI від 11 квітня 2012 року погоджені переліки земельних ділянок щодо розмежування державної та комунальної власності на території Іллічівської міської ради, і відповідно до цього переліку до земельних ділянок, які передаються в комунальну власність, під №1594 зазначена ДПСУ, як користувач земельної ділянки площею 0,9879 по АДРЕСА_3, категорія землі: землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, цільове призначення 15.03. для розміщення та постійної діяльності ДПСУ та зазначено про відсутність правовстановлюючих документів;

таким чином земельна ділянка була відведена у постійне користування в/ч № НОМЕР_1 під будівництво прикордонної застави за рахунок земель в/ч № НОМЕР_2 Міністерства оборони на підставі Рішення Виконавчого комітету Одеської обласної ради депутатів трудящих № 748с від 16 травня 1953 року та розпорядження Ради Міністрів УРСР № 1357-078 від 21 листопада 1953 року, оскільки чинне у 1953 році законодавство ( Земельний кодекс УРСР (2874а-07) 1922 року) не визначало момент, з якого особа набувала право землекористування у зв`язку з прийняттям рішення про надання земельної ділянки під будівництво прикордонної застави за рахунок земель в/ч № НОМЕР_2 Міністерства Оборони. І з огляду на положення Земельного кодексу УРСР (2874а-07) 1970 року, Земельного кодексу України 1990 (561-12) року, пункту 6 Постанови Верховної Ради УРСР від 18.12.1990 року "Про земельну реформу", пункту 6 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) , ч. 5 ст. 20, ч. 4 ст. 77, ст. 84 Земельного кодексу України, ст. 4 Закону України "Про використання земель оборони", незважаючи на відсутність державного акту, право постійного користування спірною земельною ділянкою належало Міністерству оборони України, оскільки земельна ділянка під будівництво прикордонної застави відведена за рахунок земель військовї частини Міністерства оборони, тобто земельна ділянка відносилася до земель оборони, належала державі на праві власності та була закріплена за відповідними військовими формуваннями на праві постійного користування. Такий висновок за фактично схожих обставин викладений у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 916/2135/16;

як вбачається з технічного звіту, виконаного ТОВ "Екологічні технології XXI" яке діє на підставі ліцензії Державного агентства земельних ресурсів України серії АГ № 579243, в особі інженера-землевпорядника ОСОБА_8 кваліфікаційний сертифікат НОМЕР_7 від 03.01.2013 року та кваліфікаційний сертифікат інженера землевпорядника № НОМЕР_6 від 31.03.2015 року, метою роботи є збір та систематизація матеріалів щодо аналізу меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 з моменту відведення у 1953 році до 2017 року включно. Під час обстеження встановлено, що площа земельної ділянки, відведеної в/ч НОМЕР_1 під будівництво прикордонної застави згідно з Розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 21.11.1953 року складала 2,72 га. У 2008 році ТОВ "Геонова" на вищевказаній земельній ділянці були проведені топографо-геодезичні роботи, в результаті яких згідно зі складеним Технічним звітом з інженерно-геодезичних робіт визначена площа земельної ділянки, яка склала 1,5028 га. У 2017 році ТОВ "Екологічні технології XXI" була здійснена нова топографо-геодезична зйомка, метою якої була інвентаризація земельної ділянки. В результаті встановлено, що на 2017 рік площа земельної ділянки складає 1,4928 га. Фактична зміна розмірів земельної ділянки, пов`язана з прокладанням нової газової труби та огородженням дротяною сіткою частини території військового містечка біля будівлі посту технічного спостереження. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно в межі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2, землекористування якої склалось у 1953 році, входить зокрема земельна ділянка № 5110800000:02:026:0007, виділена Чорноморською міською радою у приватну власність ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а. с. 52-54);

комісією Чорноморської міської ради на чолі з заступником міського голови, з посиланням на відповідно досліджені документи, було встановлено: наявність розбіжностей у наданих ОСОБА_2 схемах кадастрового плану земельної ділянки та проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 - зокрема в описі меж земельної ділянки, найменуванні суміжних землекористувачів та статусу використання суміжних земельних ділянок; відсутність зареєстрованих за ОСОБА_2 на праві власності будинку, будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 ; розбіжність в найменуванні населеного пункту зазначеного в акті прийому-передачі межових знаків на зберігання у проекті землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки (с. Олександрівка) з найменуванням населеного пункту, де ця земельна ділянка знаходиться фактично ( м. Чорноморськ); відсутність будь-якого погодження використання адреси АДРЕСА_1 та затвердження Виконкомом Чорноморської міської ради цієї адреси земельній ділянці, виділеній ОСОБА_2, та зроблено висновок, що ДП "Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" розробило схему на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, а в натуру земельну ділянку винесено на АДРЕСА_2 . За таких обставин колегія суддів вважає доведеним, що спірна земельна ділянка була незаконно виведена Чорноморською міською радою з користування військової частини НОМЕР_1 та виділена у приватну власність ОСОБА_2 ;

колегія суддів не приймає до уваги висновок судового експерта Дзінька А.І. № 871/2018 року від 11 вересня 2018 року про відсутність підстав вважати, що земельна ділянка кадастровий номер № 5110800000:02:026:0007 фактично накладається на місце розташування земельної ділянки площею 2,72 га. (в частині 40288), оскільки при складанні висновку у період з 05 вересня 2018 року до 11 вересня 2018 року обстеження та фотофіксація земельних ділянок не проводилось, дослідження експертом виконано на підставі документації наданої ініціатором проведення експертизи, який експертом не зазначений, а заява від 05.09.2019 року, на яку міститься посилання у висновку, як підставу проведення експертизи, до матеріалів справи не надана. Відповідно до досліджених матеріалів справи експертиза проведена на стадії апеляційного розгляду (коли оскаржуване рішення суду першої інстанції переглядалось вперше) і у справі відсутня ухвала про призначення цієї експертизи саме судом і ненадання експерту матеріалів цивільної справи). Тобто експертиза могла бути проведена та проведена з ініціативи особи, яка набула цю земельну ділянку у приватну власність - ОСОБА_2 та/або ОСОБА_1, ОСОБА_3 і лише на підставі наданих ним (ними) документів;

у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем. У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально. Саме тому, виходячи з мети позову, який заявив прокурор, і його обґрунтування, вимогу зобов`язати ОСОБА_1 повернути державі в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України і Військової частини № НОМЕР_1 земельну ділянку площе 0,0980 га. (кадастровий номер 5110800000:02:026:0007) слід розуміти як вимогу про витребування цієї ділянки з володіння ОСОБА_1 на користь власника;

встановивши на підставі встановлених обставин та досліджених доказів, що: земельна ділянка під будівництво прикордонної застави відведена за рахунок земель військової частини Міністерства оборони, тобто земельна ділянка відносилася до земель оборони, належала державі на праві власності та була закріплена за відповідними військовими формуваннями на праві постійного користування; в межі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2, землекористування якої склалось у 1953 році, входить зокрема земельна ділянка № 5110800000 :02:026:0007, виділена Чорноморською міською радою у приватну власність ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 ; розроблена схема була на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, а в натуру земельну ділянку винесено на АДРЕСА_2 ; набувши на підставі встановлених обставин, висновку, що спірна земельна ділянка була незаконно виведена Чорноморською міською радою з користування військової частини НОМЕР_1 та виділена у приватну власність ОСОБА_2, колегія суддів констатує, що в такому випадку втручання у право ОСОБА_1 (останній набувач) на мирне володіння спірною земельною ділянкою ґрунтується на законі, про що зазначено вище. Легітимною метою такого втручання є публічні інтереси у контролі за використанням земель оборони. З огляду на первісну недобросовісність поведінки у спірних правовідносинах як Чорноморської міської ради, так і первісного набувача земельної ділянки, втручання у право останнього набувача на мирне володіння спірною ділянкою та її повернення у володіння власника будуть пропорційними зазначеній легітимній меті і, враховуючи встановлені обставини справи (в тому числі відсутність на спірній земельній ділянці будівель та споруд), не становитимуть для ОСОБА_1 надмірного тягаря;

тому позов ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою належить залишити без задоволення, а позов заступника військового прокурора Одеського гарнізону, діючого про визнання незаконним рішення, зобов`язання повернути земельну ділянку - задовольнити частково та витребувати у ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0980 га. (кадастровий номер 5110800000:02:026:0007), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 на користь держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України та військової частини НОМЕР_1 . В іншій частині позовних вимог заступника військового прокурора належить відмовити. Враховуючи, що суд відмовив у задоволенні зустрічного позову Військової частини № НОМЕР_1 про визнання договору купівлі-продажу недійсним по суті (через недоведеність порушення права), в той час, як обраний військовою частиною спосіб захисту виходячи зі спірних правовідносин, які склалися між сторонами та встановлених у справі обставин, не є ефективним, у зустрічному позові слід відмовити не по суті (через недоведеність позовних вимог), а саме з цієї самостійної підстави відмови у позові (неефективність обраного способу захисту).

Аргументи учасників справи

ОСОБА_1 07 листопада 2023 року засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_4, на постанову Одеського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року (повне судове рішення складено 06 жовтня 2023 року), в якій просить:

скасувати оскаржену постанову апеляційного суду,

рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

судом апеляційної інстанції неправильно застосовані статті 388, 391 ЦК України, оскільки апеляційний суд позов заступника військового прокурора Одеського гарнізону, діючого в інтересах Адміністрації Державної прикордонної служби Українці Військової частини № НОМЕР_1 про визнання незаконним рішення, зобов`язання повернути земельну кваліфіковано визнав як віндикаційний без урахування висновку щодо застосування статей 388, 391 ЦК у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду, у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц. Також висновки апеляційного суду не відповідають висновкам щодо застосування норм права, що викладені в постанові Верховного Суду від 08.08.2019 у справі 910/21468/17, від 04,02.2021 року у справі 910/8502/17 у яких зазначено, що як Земельний кодекс УРСР (2874а-07) від 29.11.1922, так і Земельний кодекс УРСР (2874а-07) від 08.07.1970 обов`язковими умовами землекористування визначали необхідність дотримання порядку надання земельних ділянок у користування, яке включає не тільки прийняття рішення про її надання, а й проведення відповідних землевпорядних робіт, у тому числі розроблених землевпорядних планів, винесення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), а також підтвердження права користування відповідними державним актами; схожі за змістом положення щодо підтвердження права користування земельними ділянками були викладені у Земельному кодексі України від 18.12.1990 (561-12) і в Земельному кодексі України (2768-14) від 25.10.2001;

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц зазначила, що встановлення підстав для захисту порушених прав на землю в межах негаторного позову перебуває у зв`язку із законністю рішень органів держави або місцевого самоврядування, на підставі яких відбулись, зокрема, зміни у реєстраційному підтверджені державою такого права за позивачем. Оскільки незаконність таких рішень, з якою пов`язана відсутність позбавлення законного власника земельної ділянки її володіння, має бути встановлена компетентним органом, то оскарження до суду таких рішень з вимогою їх скасування хоч і не є обов`язковою умовою реалізації відповідного негаторного позову, але й не суперечить ефективним цілям цього позову, особливо якщо такі рішення стосуються особи, до якої фактично звернений негаторний позов. Також треба враховувати, що визнання судом недійсними чи скасування таких рішень є відповідно до умов частини третьої статті 26 Закону про державну реєстрацію підставою для відновлення реєстраційного підтвердження державою права на земельну ділянку, за захистом якого звернувся позивач, що також є елементом відновлення порушеного права (визнання його державою). Суд апеляційної інстанції не надав правового обґрунтування рішенню Чорноморської міської ради від 21 грудня 2014 року № 571/50-VI лише зазначив, що колегія суддів вважає доведеним, що спірна земельна ділянка була незаконно виведена Чорноморською міською радою з користування військової частини НОМЕР_1 та виділена у приватну власність ОСОБА_2 ;

суд апеляційної інстанції зробив висновок, що земельна ділянка була відведена у постійне користування в/ч № НОМЕР_1 під будівництво прикордонної застави за рахунок земель в/ч № НОМЕР_2 Міністерства оборони на підставі рішення Виконавчого комітету Одеської обласної ради депутатів трудящих № 748с від 16.05.1953 року та розпорядження Ради Міністрів УРСР № 1357-078 від 21.11.1953 року, оскільки чинне у 1953 році законодавство ( Земельний кодекс УРСР (2874а-07) 1922 року) не визначало момент, з якого особа набувала право землекористування у зв`язку з прийняттям рішення про надання земельної ділянки під будівництво прикордонної застави за рахунок земель в/ч № НОМЕР_2 Міністерства Оборони. Проте з огляду на положення Земельного кодексу УPCР 1970 (2874а-07) року, Земельного кодексу України 1990 (561-12) року, пункту 6 Постанови Верховної Ради УРСР від 18.12.1990 року "Про земельну реформу", пункту 6 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) , ч. 5 ст. 20, ч. 4 ст. 77, ст. 84 Земельного кодексу України, ст. 4 Закону України "Про використання земель оборони", незважаючи на відсутність державного акту, право постійного користування спірною земельною ділянкою належало Міністерству оборони України, оскільки земельна ділянка під будівництво прикордонної застави відведена за рахунок земель військові частини Міністерства оборони, тобто земельна ділянка відносилася до земель оборони, належала державі на праві власності та була закріплена за відповідними військовими формуваннями на праві постійного користування. У постанові Верховного Суду від 04 лютого 2021 року у справі 910/8502/17 зазначено, що "статтями 2 та 3 Земельного кодексу УРСР від 29.11.1922, всі землі в межах УРСР, в чиєму б віданні вони не перебували, складають власність Робочо-селянської держави. Всі землі сільськогосподарського призначення, а також ті, які можуть бути використані для сільськогосподарського призначення, складають єдиний державний земельний фонд, який знаходиться у віданні Народного Комісаріату Землеробства та його місцевих органів. Земельним кодексом УРСР (2874а-07) не було передбачено такої категорії земель, як землі оборони, тому рішенням № 17-с від 09 серпня 1948 року спірну земельну ділянку не було віднесено до категорій земель оборони. Таким чином, віднесення спірної земельної ділянки до земель оборони могло бути здійснене виключно за рішенням відповідного органу виконавчої влади, або органу місцевого самоврядування па підставі розробленого і погодженого проекту відведення земельної ділянки. Водночас, в матеріалах справи відсутній проект відведення спірної земельної ділянки та будь-які рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про віднесення спірної земельної ділянки до категорії земель оборони";

апеляційний суд не врахував мотиви, викладені у постанові суду касаційної інстанції від 11 вересня 2019 року у цій справі;

позивачами за об`єднаним та зустрічним позовами не було надано жодного документу про точне місце розташування земельної ділянки на місцевості крім топографічних карт (стан місцевості 1958-1994 рр.), 1961-1995 років видання на території м. Чорноморськ (Іллічівськ), які ідентичні з генеральним планом м. Чорноморськ (Іллічівськ) затвердженого рішеннями Чорноморської міської ради від 18.12.2002р. №104-XXIV М 1:5000; 26.12.2014 р №566-УІ М 1:5000, на яких зазначене лише місце розташування земельної ділянки в/ч НОМЕР_2 . Представники військової частини НОМЕР_1 повідомили, що інші документи відсутні;

згідно висновку судового експерта Дзіньки А. І. підстав вважати, що земельна ділянки з кадастровим номером 5110800000:02:026:007 (фактично розташована в межах місто Чорноморськ) накладається на місце розташування земельної ділянки площею 2,72 га (в південній частині ділянки в/ч НОМЕР_2 ) відсутні. Земельна ділянка площею 2,72 га відведеної міністерству ВС СРСР для військової частини НОМЕР_1 під будівництво погранзастави згідно з розпорядженням Ради міністрів УССР від 21 листопада 1953 року за № 1357-078-РС знаходиться в районі села Санжійка Овідіопольського району та не має жодного відношення до земельної ділянки з кадастровим номером 5110800000:02:026:007, а отже порушені права позивачів за об`єднаним та зустрічним позовами відсутні. Апеляційний суд не взяв до уваги зазначений висновок, лише зазначив, що при складанні висновку у період з 05 вересня 2018 року до 11 вересня 2018 року обстеження та фотофіксація земельних ділянок не проводилася, однак зазначене спростовується наявністю у висновку як інформації про обстеження так і фотофіксація;

належними та допустимими доказами виникнення прав на землі, у часовий період, з яким позивач за зустрічним позовом пов`язує момент виникнення свого права на спірні земельні ділянки, є рішення уповноваженого державного органу, проект землеустрою, акт на право користування землею та його державна реєстрація. Військовою частиною НОМЕР_1 не надано доказів того, що у нього виникло право постійного користування спірною земельною ділянкою на АДРЕСА_1 . Таким чином, позивачами за об`єднаним та зустрічним позовами не доведено належними та допустимими доказами свого законного права користування спірною земельною ділянкою, оскільки документів, які б підтверджували таке право (рішення уповноваженого державного органу, проект землеустрою, акт на право користування земельною ділянкою та його державна реєстрація), суду не надано, виходячи з чого, апелянт дійшов висновку про відсутність правових підстав порушення права позивача за зустрічним та об`єднаним позовами Рішенням Іллічіської міської ради Одеської області №571/50-VIB від 31.12.2014 р. про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2, а відповідно і договором купівлі продажу земельної ділянки, кадастровий номер 5110800000:02:026:007, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Шевченко В.М. Тому висновок апеляційного суду про те, що на спірній земельній ділянці розташований об`єкт нерухомого майна - військове містечко є помилковим, оскільки ці об`єкти знаходяться на іншій земельній ділянці.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується у частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 та у частині задоволення позову заступника військового прокурора Одеського гарнізону, діючого в інтересах Адміністрації Державної прикордонної служби України і Військової частини № НОМЕР_1 . У частині відмови у задоволенні зустрічного позову Військової частини № НОМЕР_1 постанова апеляційного суду не оскаржується, тому в касаційному порядку не переглядається.

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

28 березня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І .

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2024 року: відзив Державної прикордонної служби України, який підписаний ОСОБА_7, повернуто; письмові пояснення Кабінету Міністрів України, які підписані ОСОБА_11, повернуто; справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 20 грудня 2023 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц; від 08 серпня 2019 року у справі № 910/21468/17; від 04 лютого 2021 року у справі № 910/8502/17; від 28 лютого 2019 року у справі № 522/3665/17; від 31 березня 2021 року у справі № 640/21611/19.

Фактичні обставини

Суди встановили, що рішенням виконкому Овідіопольської районної ради трудящих №263с від 17 квітня 1953 року у постійне користування в/ч № НОМЕР_1 передано земельну ділянку площею 2,72 га для будівництва прикордонної застави із земель в/ч № НОМЕР_2 .

Виконавчим комітетом Одеської обласної ради депутатів трудящих прийнято рішення №748с від 16 травня 1953 року про відвід земельної ділянки загальною площею 2,7 га під будівництво прикордонної застави в/ч № НОМЕР_1 за рахунок земель в/ч № НОМЕР_2 Міністерства оборони (відведені останньому на підставі розпорядження Ради Міністрів України від 20 червня 1952 року за № 771-071рс), яке затверджено розпорядженням Ради Міністрів УРСР 21 листопада 1953 року №1357-078-рс.

Земельна ділянка площею 2,71 га відповідно до акту землевпорядника Овідіопольської районної ради від 04 березня 1953 року оглянута у натурі.

Рішенням Іллічівської міської ради "Про впорядкування нумерації об`єктів нерухомості по АДРЕСА_3" №1309 від 23 листопада 2006 року, будівлі військового містечка присвоєно адресу: АДРЕСА_2 .

КП "Бюро технічної інвентаризації м. Іллічівська" 08 травня 2007 року складено технічний паспорт плану земельних ділянок і будівель, що розташовані на АДРЕСА_2, які є власністю АДПСУ, а майно знаходиться в оперативному управлінні ІНФОРМАЦІЯ_2 .

23 травня 2008 року складено технічний звіт з інженерно-геодезичних робіт по топографічній зйомці земельної ділянки військового містечка ПТС " ІНФОРМАЦІЯ_1" ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч № НОМЕР_1 ) ДПСУ, що розташована на АДРЕСА_3, який затверджений 11 червня 2008 року начальником управління та архітектури виконкому Іллічівської міської ради.

Рішенням Іллічівської міської ради №456/78-V від 25 липня 2008 року надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо розмежування земель державної та комунальної власності в межах Іллічівської міської ради з попереднім проведенням інвентаризації земель.

Рішенням Іллічівської міської ради №187-VI від 11 квітня 2012 року погоджені переліки земельних ділянок щодо розмежування державної та комунальної власності на території Іллічівської міської ради, і відповідно до цього переліку до земельних ділянок, які передаються в комунальну власність, під №1594 зазначена ДПСУ площа земельної ділянки 0,9879 по АДРЕСА_3, категорія землі: землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, цільове призначення 15.03. для розміщення та постійної діяльності ДПСУ.

Рішенням Іллічівської міської ради від 30 серпня 2013 року №387/109-VI, а також рішенням Іллічівської міської ради від 25 грудня 2013 року №439/90-VI ІНФОРМАЦІЯ_5 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_2 .

Рішенням Іллічівської міської ради від 14 листопада 2014 року №555/29-VI ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,0980 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1, а 26 грудня 2014 року прийнято рішення №571/50-VI, №571/52-VI про затвердження проекту землеустрою й передачу у власність ОСОБА_2 із земель житлової та громадської забудови Іллічівської міської ради земельної ділянки площею 0,0980 га в АДРЕСА_1, кадастровий №5110800000:02:026:0007 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 29 січня 2016 року укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0980 га в АДРЕСА_1, кадастровий № 5110800000:02:026:0007 ( т.1 а. с. 47- 48).

На підставі договору дарування земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 від 11 березня 2016 року останній став власником земельної ділянки площею 0,0980 га в АДРЕСА_1, кадастровий №5110800000:02:026:0007.

Розпорядженням Чорноморського міського голови від 07 грудня 2016 року №460 створено комісію з проведення службового розслідування щодо відсутності документів, які стали підставою для прийняття рішень про надання ОСОБА_2 дозволу на відведення земельної ділянки.

Чорноморська міська рада прийняла рішення №202/11-VII від 27 січня 2017 року Про надання Південному регіональному управлінню ДПСУ дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,0 га у постійне користування на АДРЕСА_2".

Актом службового розслідування від 07 лютого 2017 року №1 рекомендовано матеріали службового розслідування та копії документів направити до Чорноморського відділення поліції Одеської області на предмет порушення кримінального провадження про шахрайство та підроблення документів, на підставі яких Чорноморською міською радою прийняті рішення №555/29-VI від 14 листопада 2014 року, №571/50-VI, №571/52-VI від 26.12.2014 року та рекомендувати міському голові вирішити питання про скасування зазначених рішень.

Згідно з актом № 1 від 07 лютого 2017 року ДП Одеським науково-дослідним та проектним інститутом землеустрою розроблені схеми на земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_5, та винесено в натуру ці земельні ділянки фактично по АДРЕСА_2 ; в актах прийому-передачі межових знаків на зберігання, наданих у проектах землеустрою щодо відведення земельних ділянок зазначено селище Олександрівка, а фактично земельна ділянка знаходиться у АДРЕСА_6 ).

За повідомленням ДП "Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" від 30 травня 2018 року межа військової частини, позначеної на схематичній карті, починаючи з північно-заходу, проходить на схід від південної межі с. Барабой Овідіопольського району вдовж південної межі колишнього ДП "СП ім. Трофімова" на території Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району до південної межі м. Чорноморська межуючи із землями морського порту. Далі межі військової частини, огинаючи територію морського порту проходить на південь до Чорного моря і по берегу, вдовж Чорного моря до південної частини межі с. Санжійка Овідіопольського району. Далі межа військової частини проходить на північ, огинаючи межі с. Санжійка зі сходу, потім на захід до р. Барабой і повертає на північ до початкової точки опису.

Відповідно до висновку земельно-технічної експертизи від 11 вересня 2018 року №871/2018 підстави вважати, що земельна ділянка кадастровий № 5110800000:02:026:0007 (фактично розташована в межах м. Чорноморська) накладається на місце розташування земельної ділянки площею 2,72 га (в південній частині ділянки в/ч НОМЕР_2 ) відсутні.

Рішенням Іллічівської міської ради №187-VІ від 11 квітня 2012 року погоджено перелік земельних ділянок, які залишаються у державній власності у межах міста Іллічівська, сел. Олександрівка, с. Малодолинське, с. Бурлача Балка на території Іллічівської міської ради.

Рішенням Іллічівської міської ради "Про впорядкування нумерації об`єктів нерухомості по АДРЕСА_3" від 23 листопада 2006 року №1309, будівлі військового містечка присвоєно адресу: Набережна №15.

08 травня 2007 року КП "Бюро технічної інвентаризації м. Іллічівська" складено технічний паспорт на будівлі та споруди, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3, які є власністю АДПСУ, а майно знаходиться в оперативному управлінні ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ТОВ "ГЕОНОВА" 23 травня 2007 року складено технічний звіт з інженерно-геодезичних робіт по топографічній зйомці земельної ділянки військового містечка ПТС " ІНФОРМАЦІЯ_1" ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч № НОМЕР_1 ) ДПСУ, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 .

Також, судами досліджено листування ІНФОРМАЦІЯ_2 та Чорноморської міської ради щодо надання викопіювання з генерального плану міста земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 для підготовки документів щодо відведення даної земельної ділянки для розташування на ній військової частини та видачі свідоцтва про право власності на об`єкти нерухомості.

Відповідно до архівної довідки центрального архіву Міністерства оборони №2117/2018 від 05 липня 2018 року, в документах в/ч № НОМЕР_1 відомості щодо відводу в/ч земельної ділянки відсутні.

Також, судами досліджено копії:

листа командира в/ч № НОМЕР_1 за жовтень 1952 року про виділення земельної ділянки під будівництво військового загону в селі Сайжейка та відповіді заступника голови виконкому облради депутатів трудящих;

архівних документів за 1952-1953 роки (рішення, довідки, висновки і т.і.) щодо виділення земельної ділянки в/ч № НОМЕР_2 АДРЕСА_8;

фрагментів топографічних карт;

проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 ;

проекту землеустрою щодо розмежування земель державної та комунальної власності в межах населених пунктів АДРЕСА_7 на території Іллічівської міської ради Одеської області;

протоколу засідання комісії щодо визначення земель, що залишаються в державній власності та тих, що передаються до земель комунальної власності Іллічівської міської ради;

витягу з історичного формуляру в/ч НОМЕР_1 ;

виписок щодо історії Бугових хуторів, роздрукованих з інтернет-видань;

фотозображень та витягів з газетної статті;

розпорядження Ради Міністрів Української РСР №816-081-рс від 23 червня 1952 року, яким відведено Міністерству державної безпеки СРСР для управління прикордонних військ Молдавського округу під будівництво об`єктів прикордонної застави - 2,5 га землі в постійне користування із земель колгоспу ім. Буденного, Одеського району Одеської області;

листування командира в/ч № НОМЕР_2 щодо виділення земельної ділянки;

облікової картки на інженерні споруди;

інвентарної картки № НОМЕР_5 обліку основних засобів;

архівних документів щодо відводу в Овідіопольському районі земельної ділянки площею 3300,00 га під зенітний і морський полігон.

Позиція Верховного Суду

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) "юридично" - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18).

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20).

Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п`ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18)).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19)).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17)).

Застосування приватно-правових конструкцій з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову по своїй суті є недобросовісним та свідчить про зловживання учасниками цивільного обороту. До обставин, які можуть свідчити про те, що учасники створюють видимість добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову, відноситься, зокрема: момент вчинення правочину чи інших дій; суб`єкти, які вчиняють або з якими вчиняються правочини контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родичі, квазіродичі, пов`язана чи афілійована юридична особа, пов`язані чи афілійовані групи юридичних осіб) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 522/14900/19 (провадження № 61-10361св22)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зазначено, що:

"5.57. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.

5.58. Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України.

5.59. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що метою реалізації майна на прилюдних торгах є продаж майна за найвищою ціною внаслідок конкуренції покупців; для успішної конкуренції покупців необхідно, щоб добросовісні покупці були впевнені в тому, що в разі перемоги на прилюдних торгах вони отримають майно вільним від обтяжень і вимог інших осіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, пункт 7.6). Тому в разі якщо право власності належало не боржнику, а іншій особі, це не може бути протиставлене покупцю (навіть якщо майно вибуло з володіння такої особи поза її волею), але лише за умови добросовісності покупця.

5.60. Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України (435-15) , слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.45), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 53)). Отже, якщо добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, то вона вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

5.61. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 54).

5.62. Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40)). На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).

5.64. Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності / недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном".

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див. пункт 58 постанови Великої Палати від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20) вказано, що "6.21. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові".

Касаційний суд неодноразово звертав увагу, що в подібних випадках належним способом захисту особи, яка втратила володіння річчю, є віндикаційний позов (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року в справі № 686/7635/18 (провадження № 61-3799св19), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2020 року в справі № 355/1177/17 (провадження № 61-40418св18), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року в справі № 703/1191/20 (провадження № 61-19324св21), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 759/6680/14-ц (провадження № 61-6374св20), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 липня 2022 року в справі № 201/1526/20 (провадження № 61-1723св22), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2022 року в справі № 953/1904/20 (провадження № 61-10944св21), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2023 року в справі № 442/3663/20 (провадження № 61-6501св21), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 березня 2023 року в справі № 354/859/20 (провадження № 61-12057св22), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2023 року в справі № 359/9857/20 (провадження № 61-6778св23), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 297/1990/21 (провадження № 61-10477св 23).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2021 року у справі № 726/1524/19 (провадження № 61-1946св21) вказано, що:

"задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем. Тому позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача суперечить позовній вимозі про витребування нерухомого майна. Виходячи з цього в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності слід відмовити. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис, як зазначено вище, вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову. Якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права".

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

звертаючись із позовом, заступник військового прокурора посилався на те, що Адміністрація Державної прикордонної служби України та Військова частина № НОМЕР_1 є єдиними суб`єктами права постійного користування (власником) земельної ділянки, площею 2.7 га, за адресою: АДРЕСА_2 . Разом із тим Чорноморська міська рада 14 листопада 2014 року прийняла рішення № 555/29-VІ про надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0980 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 ; у подальшому, 31 грудня 2014 року прийняла рішення про затвердження проекту землеустрою з передачею земельної ділянки у власність ОСОБА_2 . 29 січня 2016 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_3, яка 11 березня 2016 року подарувала її ОСОБА_1 . Прокурор зазначав, що в межі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2, складеної як землекористування ще у 1953 році, входить земельна ділянка кадастровий №5110800000:02:026:0007, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, власником якої є ОСОБА_1 . У зв`язку із цим, прокурор просив зобов`язати ОСОБА_1 повернути державі в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України та військовій частині № НОМЕР_1 земельну ділянку площею 0,0980 га за адресою: АДРЕСА_1 ;

суди встановили, що рішенням виконкому Овідіопольської районної ради трудящих №263с від 17 квітня 1953 року у постійне користування в/ч № НОМЕР_1 передано земельну ділянку площею 2,72 га для будівництва прикордонної застави із земель в/ч № НОМЕР_2 . Виконавчим комітетом Одеської обласної ради депутатів трудящих прийнято рішення №748с від 16 травня 1953 року про відвід земельної ділянки загальною площею 2,7 га під будівництво прикордонної застави в/ч № НОМЕР_1 за рахунок земель в/ч № НОМЕР_2 Міністерства оборони (відведені останньому на підставі розпорядження Ради Міністрів України від 20 червня 1952 року за № 771-071рс), яке затверджено розпорядженням Ради Міністрів УРСР 21 листопада 1953 року №1357-078-рс;

відповідно до технічного звіту, виконаного ТОВ "Екологічні технології XXI", метою роботи є збір та систематизація матеріалів щодо аналізу меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 з моменту відведення у 1953 році до 2017 року включно. Під час обстеження встановлено, що площа земельної ділянки, відведеної в/ч НОМЕР_1 під будівництво прикордонної застави згідно з Розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 21 листопада 1953 року складала 2,72 га. У 2008 році ТОВ "Геонова" на вказаній земельній ділянці були проведені топографо-геодезичні роботи, в результаті яких згідно зі складеним Технічним звітом з інженерно-геодезичних робіт визначена площа земельної ділянки, яка склала 1,5028 га. У 2017 році ТОВ "Екологічні технології XXI" була здійснена нова топографо-геодезична зйомка, метою якої була інвентаризація земельної ділянки. У результаті встановлено, що на 2017 рік площа земельної ділянки складає 1,4928 га. Фактична зміна розмірів земельної ділянки, пов`язана з прокладанням нової газової труби та огородженням дротяною сіткою частини території військового містечка біля будівлі посту технічного спостереження. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно в межі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2, землекористування якої склалось у 1953 році, входить зокрема земельна ділянка № 5110800000 :02:026:0007, виділена Чорноморською міською радою у приватну власність ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 ;

апеляційний суд встановив, що право постійного користування спірною земельною ділянкою належало Міністерству оборони України, оскільки земельна ділянка під будівництво прикордонної застави відведена за рахунок земель військової частини Міністерства оборони, тобто, земельна ділянка відносилася до земель оборони, належала державі на праві власності та була закріплена за відповідними військовими формуваннями на праві постійного користування;

апеляційний суд дослідив добросовісність набувача спірної земельної ділянки ОСОБА_1 та встановив, що втручання у право ОСОБА_1 (останній набувач) на мирне володіння спірною земельною ділянкою ґрунтується на законі та легітимною метою такого втручання є публічні інтереси у контролі за використанням земель оборони. Апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що з огляду на первісну недобросовісність поведінки у спірних правовідносинах як Чорноморської міської ради, так і первісного набувача земельної ділянки, втручання у право останнього набувача на мирне володіння спірною ділянкою та її повернення у володіння власника будуть пропорційними зазначеній легітимній меті і, враховуючи встановлені обставини справи (у тому числі відсутність на спірній земельній ділянці будівель та споруд, набуття ОСОБА_1 спірної земельної ділянки на підставі договору дарування);

за таких обставин, виходячи з мети позову, який заявив прокурор, і його обґрунтування, апеляційний суд обґрунтовано витребував у ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0,0980 га (кадастровий номер 5110800000:02:026:0007), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 на користь держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України та військової частини НОМЕР_1 ;

оскільки спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у ОСОБА_1, то відсутні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував статті 388, 391 ЦК України, оскільки позов про зобов`язання повернути земельну кваліфіковано як віндикаційний.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22) зазначено:

"Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).

За обставинами справи № 554/10517/16-ц мета позивача спрямована на усунення перешкод власникові (територіальній громаді міста Полтави), який не втратив володіння специфічним об`єктом цивільних відносин (земельною ділянкою на території об`єкта природно-заповідного фонду), у користуванні та розпорядженні цією ділянкою шляхом її повернення від ОСОБА_2.

Задоволення судом позовної вимоги має з урахуванням вимог правовладдя (верховенства права) дозволити досягнути мети судочинства, зокрема реально відновити суб`єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, і той, який обрав позивач, можна використати для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких він звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним, зокрема неефективним, і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлену позовну вимогу взагалі не можна використати для захисту права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, таку вимогу не можна розглядати як спосіб захисту (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 36), 22 вересня 2020 року у справі № 127/18934/18)".

Встановивши, що мета позову спрямована на повернення у власність держави, врахувавши обґрунтування позову, зокрема, посилання прокурора на положення статті 388 ЦК України, апеляційний суд правильно вимогу зобов`язати ОСОБА_1 повернути державі в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України і Військової частини № НОМЕР_1 земельну ділянку площе 0,0980 га. (кадастровий номер 5110800000:02:026:0007) інтерпретував як вимогу про витребування цієї ділянки з володіння ОСОБА_1 на користь власника.

Необґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно не взяв до уваги висновок судового експерта Дзінька А. І. № 871/2018 року від 11 вересня 2018 року.

Апеляційний суд надав оцінку вказаному висновку та встановив, що при складанні висновку у період з 05 вересня 2018 року до 11 вересня 2018 року обстеження та фотофіксація земельних ділянок не проводилось, дослідження експертом виконано на підставі документації наданої ініціатором проведення експертизи, який експертом не зазначений, а заява від 05 вересня 2019 року, на яку міститься посилання у висновку, як підставу проведення експертизи, до матеріалів справи не надана. Експертиза проведена на стадії апеляційного розгляду (коли оскаржене рішення суду першої інстанції переглядалось вперше) і у справі відсутня ухвала про призначення цієї експертизи саме судом і ненадання експерту матеріалів цивільної справи. Тобто експертиза могла бути проведена та проведена з ініціативи особи, яка набула цю земельну ділянку у приватну власність - ОСОБА_2 та/або ОСОБА_1, ОСОБА_3 і лише на підставі наданих ним (ними) документів.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (частина друга статті 389 ЦПК України).