462/2709/16-ц Про визначення частки у спільному майні та визнання права власності в порядку спадкування за законом - 17.04.2024 Прийняття

ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - друга Львівська державна нотаріальна контора, про визначення частки у спільному майні та визнання права власності в порядку спадкування за законом.

2. Позов ОСОБА_1 обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_3, після смерті якого він звернувся до нотаріуса

із заявою про прийняття спадщини та отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину житлового будинку

3. Оскільки йому стало відомо, що до складу спадкового майна належить

і частина земельної ділянки під вказаним будинком, звернувся до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на це спадкове майно, однак нотаріус відмовила у видачі такого свідоцтва, оскільки земельна ділянка перебуває

у спільній сумісній власності і частка померлого не виділена.

4. Посилаючись на викладене, позивач просив суд визначити за

ОСОБА_3, померлим ІНФОРМАЦІЯ_1, 1/2 частку у спільному сумісному майні, а саме - земельній ділянці, площею 0,0342 га, кадастровий номер 4610136300:04:012:0030 на

АДРЕСА_1 та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки.

Короткий зміст зустрічного позову

5. У серпні 2021 року (під час нового розгляду справи у суді першої інстанції) ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до

ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 на 174/325 частини земельної ділянки загальною площею

0,0325 га за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 4610136300:04:012:0030, в розмірі згідно фактично встановленого порядку користування земельною ділянкою.

6. Зустрічний позов ОСОБА_2 обґрунтований тим, що за життя

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рівних частках належала земельна ділянка кадастровий номер 4610136300:04:012:0030 на АДРЕСА_1, іншої домовленості між власниками щодо розміру часток не було встановлено.

7. Вказує, що після смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, спадщину у вигляді 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 вона прийняла на підставі заповіту.

8. Однак свідоцтво про право на спадщину було видано без врахування житлового будинку, позначеного в плані А'-2, який введений в експлуатацію 09 грудня 1997 року.

9. Наказом департаменту землеустрою та планування забудови міста від 09 грудня 1997 року № 1610/306-07 затверджено акт державної технічної комісії від 09 грудня 1997 року по готовність до експлуатації двоповерхової добудови до будинку АДРЕСА_1, здійсненої ОСОБА_4 на підставі розпорядження Залізничної районної адміністрації від 17 лютого

1997 року № 89.

10. Оскільки ОСОБА_4 шляхом добудови збільшила свою частку

в будинку АДРЕСА_1, проте не встигла узаконити добудову, вважає, що при визначенні часток земельної ділянки необхідно врахувати наявність вказаної добудови, яка була нею успадкована та якою вона володіє.

11. З урахуванням вказаних обставин їй належить 83/100 частин будинку,

а ОСОБА_1 відповідно 17/100, а тому в таких же частках їм належить

і земельна ділянка, однак вона погоджується на 174/325 частин земельної ділянки визначених у схемі поділу.

12. Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просила суд визнати за нею право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 на 174/325 частин земельної ділянки загальною площею 0,0325 га за адресою:

АДРЕСА_1, кадастровий номер 4610136300:04:012:0030, в розмірі згідно фактично встановленого порядку користування земельною ділянкою.

13. Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 13 грудня

2021 року зустрічний позов прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

14. Заочним рішенням Залізничного районного суду міста Львова

від 21 березня 2018 року позов задоволено частково. Визначено, що

ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, належала 1/2 частка у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1, площею 0342 га, кадастровий номер 4610136300:04:012:0030, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. У задоволенні позовних вимог щодо визнання права власності відмовлено за безпідставністю.

15. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, тому необхідно визначити за ОСОБА_3, померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 його частку у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку.

16. Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання права власності за ОСОБА_1, суд виходив з того, що ОСОБА_1 може одержати свідоцтво про право на спадщину в нотаріальній конторі.

17. Постановою Львівського апеляційного суду від 03 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Заочне рішення Залізничного районного суду м. Львова від 21 березня 2018 року в частині площі земельної ділянки змінено, зазначено площу земельної ділянки

з кадастровим номером 4610136300:04:012:0030 на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд 0,0325 га замість 0,0342 га.

18. Змінюючи рішення суду, апеляційний суд виходив з того, що судом першої інстанції помилкового вказано площу спірної ділянки, яка становить 0,0325 га, а не 0,0342 га. В іншій частині апеляційний суд погодився

з висновками суду першої інстанції.

19. Постановою Верховного Суду від 15 квітня 2020 рокукасаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Заочне рішення Залізничного районного суду міста Львова від 21 березня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 червня 2019 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

20. Направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд виходив з того, що суди належним чином не визначилися

з характером спірних правовідносин, не з`ясували фактичних обставин справи, не взяли до уваги доводи сторін щодо відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину та відступлення від рівності часток

у спадковому майні.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

21. Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 05 грудня

2022 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки

від 23 січня 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено, що

ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, належала 1/2 частка у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку, площею 0,0325 га, кадастровий номер 4610136300:04:012:0030, на АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельної ділянки 0,0325 га, кадастровий номер 4610136300:04:012:0030, на АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель

і споруд. У зустрічному позові відмовлено.

22. Суд першої інстанції, задовольняючи первісний позов та відмовляючи

в зустрічному позові, виходив з того, що заявлені позивачем ОСОБА_1 вимоги є обґрунтованими, оскільки він має право як спадкоємець першої черги на спадкування майна померлого батька ОСОБА_3, а саме

на 1/2 частину спірної земельної ділянки, яка належала його батькові за життя та надавалась для обслуговування будинку, що виключає можливість задоволення зустрічного позову.

23. Постановою Львівського апеляційного суду від 25 липня 2023 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Залізничного районного суду міста Львова від 05 грудня 2022 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про визначення, що ОСОБА_3, який помер

ІНФОРМАЦІЯ_1, належала 1/2 частка у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку, площею 0,342 га, кадастровий номер 4610136300:04:012:0030, на АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель

і споруд, скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову

в позові. В іншій частині рішення Залізничного районного суду міста Львова

від 05 грудня 2022 року залишено без змін.

24. Апеляційний суд вказав на неможливість визнання права власності за померлим ОСОБА_3, а в іншій частині погодився з висновками суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

25. У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухваливши нове судове рішення про відмову в первісному позові та задоволення зустрічного позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

26. 25 серпня 2023 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 05 грудня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 25 липня 2023 року.

27. Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які

у листопаді 2023 року надійшли до Верховного Суду.

28. Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

29. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 642/3950/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 490/6406/16-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 466/9302/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

30. Вважає, що суди не врахували домовленість між колишніми співвласниками щодо фактичного поділу земельної ділянки, що виключає можливість застосування до спірних відносин загальних положень про рівність часток у праві спільної власності на земельну ділянку.

31. Вказує, що суди дійшли помилкового висновку, що добудова

є самочинним будівництвом, оскільки не звернули увагу на докази введення

будинку в експлуатацію.

32. Суд апеляційної інстанції безпідставно застосував статтю 42 ЗК України, яка регулює правовий режим земельних ділянок багатоквартирних будинків.

33. Звертає увагу, що фактично судами при прийнятті рішення про поділ земельної ділянки у рівних частинах враховано лише наявний на земельній ділянці житловий будинок під літ. А-1, при цьому не враховано наявність на спірній земельній ділянці будинку під літ. (А'-2), площа якого більша від будинку під літ. А-1 та який збудований на земельній ділянці на законних підставах, прийнятий в експлуатацію та успадкований ОСОБА_2 .

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

34. У листопаді 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

35. Посилання в касаційній скарзі на те, що частки у праві власності на земельну ділянку не є рівними внаслідок проведеної померлою ОСОБА_4 . добудови вважає безпідставними, оскільки право на добудову не було зареєстроване. Натомість ОСОБА_2 самостійно, вже після смерті

ОСОБА_4 та оформлення спадщини проводила добудову і перебудову приміщеньпід літ. А-1 та А'-2, без отримання дозвільних документів та згоди співвласника будинку ОСОБА_1 .

36. Право власності на будинок, позначений в плані літ. А'-2 не визнавалось і не було зареєстровано ні за ким з учасників справи ні до самовільної добудови і з`єднання його з основним будинком, ні після.

37. Питання щодо зміни розміру часток в праві власності на будинок неодноразово розглядалось судами за позовними заявами ОСОБА_2, проте всі вони залишені без розгляду.

38. Включення до частки ОСОБА_2 певних приміщень будинку А-1 без відповідного висновку експерта щодо технічної можливості такого поділу

є безпідставним, незаконним та грубо порушує права іншого співвласника будинку.

39. Посилання ОСОБА_2 на схему поділу земельної ділянки в частках 151/325 і 174/325 вважає безпідставним, оскільки такі схеми складаються

у разі, якщо співвласники дійшли згоди щодо поділу ділянки в добровільному порядку.

Обставини справи, встановлені судами

40. Земельна ділянка, кадастровий номер 4610136300:04:012:0030, на

АДРЕСА_1 належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4, що підтверджено державним актом на право власності на земельну ділянку від 02 вересня 1996 року серії ЛВ № 30905001.

41. Вказаний державний акт видано на підставі ухвали Львівської міської ради народних депутатів від 28 березня 1996 року № 352, згідно з якою

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 передано у спільну сумісну власність земельну ділянку.

42. ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, а ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

43. Зі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданим 03 червня 2014 року, після смерті ОСОБА_3, вбачається, що спадкоємцем майна після смерті ОСОБА_3, є ОСОБА_1, який успадкував 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 .

44. У свідоцтві зроблена відмітка про те, що це свідоцтво видано без врахування житлового будинку, позначеного в плані (А'-2), який введено

в експлуатацію актом державної комісії від 09 грудня 1997 року, право власності на будинок (А'-2) не виготовлялося.

45. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 26 червня

2014 року, спадкоємцем 1/2 частки житлового будинку

АДРЕСА_1, з врахуванням 1/2 у спадщині, від якої відмовився ОСОБА_6, після смерті ОСОБА_4 є ОСОБА_2 . У свідоцтві

також є відмітка про те, що воно видано без врахування житлового будинку, позначеного в плані (А'-2), який введено в експлуатацію актом державної комісії від 09 грудня 1997 року, право власності на будинок (А'-2) не виготовлялося.

46. Листом другої Львівської державної нотаріальної контори від 26 січня 2016 року № 99/02-15 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на частину земельної ділянкина АДРЕСА_1, оскільки державний акт виданий на праві спільної сумісної власності двом співвласникам, які померли, тому нотаріус не може визначити склад спадкового майна, а саме яка частка належала спадкодавцю, при цьому роз`яснено право звернутися до суду за визнанням права власності в порядку спадкування.

47. Схожого змісту відповідь надана нотаріусом 02 лютого 2016 року на заяву ОСОБА_2 про видачу свідоцтва про право на спадщину на частину спірної земельної ділянки в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 .

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

48. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

49. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

50. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

51. Згідно зі статтею 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

52. Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном, визначено у статті 317 ЦК України.

53. Набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти.

54. При вирішенні питання щодо правомірності набуття права власності суд повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб, позивач набув чи має намір набути право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному законом.

55. Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

56. Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

57. Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

58. Відносини спадкування у розглядуваній справі врегульовані правилами ЦК України (435-15) (після смерті ОСОБА_4 ) та ЦК Української РСР (1540-06) (після смерті ОСОБА_3 ), залежно від часу відкриття спадщини.

59. Судами встановлено, що сторони у встановленому законом порядку прийняли спадщину і ці обставини у розглядуваній справі не оспорюються.

60. Як на підставу позову, ОСОБА_1 посилався на те, що він в порядку спадкування, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_3, отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 . У видачі свідоцтва про право на спадкове майно - частину земельної ділянки, нотаріусом було відмовлено, оскільки земельна ділянка перебуває у спільній сумісній власності і частка померлого не виділена.

61. Як на підставу зустрічного позову, ОСОБА_2 посилалася на те, що оскільки вона є спадкоємцем 1/2 частини житлового будинку

АДРЕСА_1 на підставі заповіту після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4, яка шляхом добудови збільшила свою частку в будинку АДРЕСА_1, проте не встигла узаконити її, тому при визначенні часток земельної ділянки необхідно врахувати наявність у ОСОБА_2 добудови, яка була нею також успадкована та якою вона володіє.

62. Судами встановлено, що спірна земельна ділянка для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; власником 1/2 частини будинку після смерті ОСОБА_3 є ОСОБА_1, та власником іншої 1/2 частини будинку після смерті ОСОБА_4 є ОСОБА_2 .

63. У виданих сторонам свідоцтвах про право на спадщину зроблена відмітка про те, що вони видані без врахування житлового будинку, позначеного в плані (А'-2), який введено в експлуатацію актом державної комісії від 09 грудня 1997 року, але на яке право власності не виготовлялося.

64. Нотаріусом відмовлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у видачі свідоцтв про право на спадщину на земельну ділянку після смерті ОСОБА_3 та

ОСОБА_4, оскільки державний акт виданий на праві спільної сумісної власності двом співвласникам, які померли, у зв`язку з чим нотаріус не може визначити склад спадкового майна, а саме яка частка належала кожному спадкодавцю.

65. За встановлених обставин, за наявності спору між спадкоємцями та неможливості оформлення ними спадщини у нотаріуса, суди дійшли правильного висновку, що визнання в судовому порядку права власності

в порядку спадкування буде належним способом захисту.

66. Відповідно до статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

67. Суб`єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі (частина друга статті 1226 ЦК України).

68. Для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. За змістом статті 392 ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку, коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право (див. постанову Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі

69. Відповідно до статті 112 ЦК Української РСР (у редакції, чинній, на час відкриття спадщини за померлим ОСОБА_3 ) майно може належати на праві спільної власності, зокрема, двом або кільком громадянам. Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність).

70. Згідно зі статтею 42 ЗК України (у редакції, чинній, на час отримання

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 спірної земельну ділянку у спільну сумісну власність) громадяни, яким жилий будинок, господарські будівлі та

споруди і земельна ділянка належать на праві спільної сумісної

власності, використовують і розпоряджаються земельною ділянкою

спільно. Використання і розпорядження земельною ділянкою, що

належить громадянам на праві спільної часткової власності,

визначаються співвласниками цих об`єктів і земельної ділянки

пропорційно розміру часток у спільній власності на даний будинок,

будівлю, споруду. Наступні зміни в розмірі часток у спільній власності на жилий будинок і господарські будівлі, що сталися у зв`язку з прибудовою,

надбудовою або перебудовою, не тягнуть за собою змін установленого

порядку використання та розпорядження земельною ділянкою. Угода про порядок використання і розпорядження земельною ділянкою є обов`язковою для особи, яка згодом придбала відповідну частку в спільній власності на жилий будинок і господарські будівлі. Якщо згоди на використання на розпорядження спільною земельною ділянкою не досягнуто, спір вирішується судом.

71. Відповідно до частини першої статті 120 ЗК України (у редакції, чинній, на час отримання ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

72. Отже, оскільки ОСОБА_1 є власником 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1, частка його батька ОСОБА_3 у праві спільної сумісної власності на спірну земельну ділянку становила 1/2, тому він має право на спадкування саме такої частки у спірній земельній ділянці.

73. Належним чином встановивши обставини у справі, дослідивши надані докази, зокрема і свідоцтва про право на спадщину видані сторонам без врахування житлового будинку, позначеного на плані літ. А'-2, суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1, що відповідно виключає можливість задоволення зустрічного позову.

74. Апеляційний суд, скасувавши рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог про визначення частки ОСОБА_3 у праві власності на спірну земельну ділянку правильно виходив з того, що ОСОБА_3 помер, нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про права на спадщину, а питання про спадкування вирішено в цій же справі.

75. Щодо неможливості визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим, Верховний Суд неодноразово висловлювався, зокрема, у постановах від 22 квітня 2020 року у справі № 601/2592/18, від 22 квітня 2020 року у справі № 127/23809/18,

від 27 травня 2020 року у справі № 361/7518/16-ц, від 16 вересня 2020 року

у справі № 464/1663/18, 16 червня 2021 року у справі № 570/997/19.

76. З огляду на те, що станом на момент набуття 02 вересня 1996 року

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у власність спільної земельної ділянки, їх частки

у житловому будинку та земельній ділянці були рівними, тому безпідставними є доводи касаційної скарги щодо необхідності відступу від рівності часток ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

77. Доводи касаційної скарги щодо помилкового застосування апеляційним судом статті 42 ЗК України (у відповідній редакції) не знайшли свого підтвердження.

78. Колегія суддів звертає увагу, що у розглядуваній справі не вирішувалось питання поділу в натурі житлового будинку та земельної ділянки, а лише визначалась частка у праві власності на спільне майно, яку успадкував ОСОБА_1 .

79. Враховуючи, що згідно з чинними свідоцтвами про право на спадщину сторони успадкували по 1/2 частині будинку, тому і їх частки у праві власності на земельну ділянку, яка призначена для будівництва та обслуговування цього будинку, повинні бути визначені в розмірі по 1/2 частці кожному.

80. Питання поділу в натурі будинку і земельної ділянки може бути вирішено сторонами добровільно, а у разі наявності спору - в судовому порядку.

81. За встановлених обставин, висновки судів по суті вирішення спору не суперечать висновкам, що викладені у постановах Верховного Суду

від 09 грудня 2020 року у справі № 642/3950/17, від 17 жовтня 2018 року

у справі № 490/6406/16-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 466/9302/15-ц, на які посилалася заявниця як на підставу касаційного оскарження.

82. Суди належним чином виконали вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і дотримали вимог статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно встановили обставини справи та правильно вирішили спір.

83. Незгода заявника із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

84. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

85. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов`язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.

86. Оскаржувані судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки суду щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

87. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

88. Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

89. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

2. Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 05 грудня 2022 року у незміненій частині та постанову Львівського апеляційного суду від 25 липня 2023 року залишити без змін.