359/966/18 Про визнання інформації недостовірною, зобов`язання її спростувати та стягнення моральної шкоди - 17.04.2024 Прийняття

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 06 травня 2016 року до 06 травня 2017 року він працював у комунальному підприємстві "Кучаків" (далі - КП "Кучаків") на посаді керівника. Між ним та Кучаківським сільським головою ОСОБА_2 виник конфлікт, пов`язаний з фінансовим забезпеченням діяльності підприємства, у зв`язку із цим рішенням виконавчого комітету Кучаківської сільської ради № 11 від 28 лютого 2017 року його роботу на посаді керівника КП "Кучаків" було визнано незадовільною, такою, що призвела до збитковості підприємства і могла призвести навіть до його банкрутства. Рішенням Кучаківської сільської ради № 324-11-07 від 06 березня 2017 року було затверджено рішення виконавчого комітету Кучаківської сільської ради № 11 від 28 лютого 2017 року. Ці рішення органу місцевого самоврядування на його переконання були незаконно оприлюднені на дошках оголошень, розміщених поряд з приміщеннями Кучаківської сільської ради та магазинів с. Лебедин і с. Кучаків, а також на вхідних дверях до приміщення клубу с. Кучаків. Крім того, Кучаківський сільський голова ОСОБА_2 двічі звертався до поліції із заявами про вчинення ним кримінальних правопорушень.

Вказав, що інформація, яка була поширена у вказаних рішеннях органу місцевого самоврядування та у заявах Кучаківського сільського голови ОСОБА_2, є недостовірною та такою, що порушує його право на честь, гідність та недоторканість ділової репутації. Крім того, у зв`язку з поширенням негативної інформації він зазнав душевних переживань. У такий спосіб йому була заподіяна шкода, розмір якої він оцінив у 100 000 грн.

З огляду на зазначене позивач просив суд визнати недостовірною інформацію, поширену Кучаківським сільським головою ОСОБА_2, про негативні наслідки його діяльності на посаді керівника КП "Кучаків" та вчинення ним кримінальних правопорушень; зобов`язати Кучаківську сільську раду спростувати поширену інформацію шляхом:

- відкликання з Бориспільського ВП ГУ НП у Київській області заяв Кучаківського сільського голови ОСОБА_2. № 182/2-17 від 03 березня 2017 року та № 205/2-17 від 16 березня 2017 року,

- відкликання рішення виконавчого комітету Кучаківської сільської ради № 11 від 28 лютого 2017 року та рішення Кучаківської сільської ради № 324-11-07 від 06 березня 2017 року,

- оприлюднення інформації про відкликання заяв та рішення органу місцевого самоврядування на дошках оголошень, розміщених поряд з приміщенням Кучаківської сільської ради та магазинів с. Лебедин і с. Кучаків, а також на вхідних дверях до приміщення клубу с. Кучаків,

- спростування недостовірної інформації про позивача на сесії Кучаківської сільської ради в його присутності та з наданням йому слова для виступу; а також стягнути з відповідачів моральну шкоду в розмірі 100 000 гривень.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, керувався тим, що оцінка діяльності ОСОБА_1 на посаді керівника КП "Кучаків", викладена у резолютивній частині рішення виконавчого комітету Кучаківської сільської ради № 11 від 28 лютого 2017 року та у резолютивній частині рішення Кучаківської сільської ради №324-11-07 від 06 березня 2017 року, не є способом поширенням інформації відносно позивача.

Водночас суди виходили із того, що для вказаних рішень органу місцевого самоврядування визначений інший порядок оскарження, ніж спростування інформації, викладеної у їх змісті, що свідчить про те, що ОСОБА_1 обрав неналежний спосіб захисту права.

Крім того, суди звернули увагу на те, що звернення Кучаківського сільського голови ОСОБА_2 до Бориспільського ВП ГУ НП в Київській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення № 182/2-17 від 03 березня 2017 року не є способом поширення інформації щодо діяльності позивача на посаді керівника КП "Кучаків" та вказали, що завідомо неправдиве повідомлення про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення може бути підставою лише для притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності за статтею 383 КК України, а не для спростування інформації, викладеної у цій заяві.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просив їх скасувати та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року справа № 484/2781/19-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору в цій справі безпідставно не врахували показання свідків, які надали змістовні показання щодо роботи позивача на посаді керівника КП "Кучаків", неправомірних дій стосовно нього з боку відповідача, а також щодо розповсюдження недостовірної інформації останнім. Позивач звернувся до суду із позовом в порядку цивільного судочинства на підставі статті 277 ЦК України, а тому висновки судів про те, що ефективним способом захисту його права є звернення до суду із позовом про скасування незаконних рішень відповідача в порядку адміністративного судочинства, є безпідставними.

У січні 2024 рокі Бориспільська міська рада та ОСОБА_2 подали відзиви на касаційну скаргу, мотивовані незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень.

В обґрунтування доводів відзивів заявники вказали, що у порядку цивільного чи господарського судочинства не можуть розглядатися позови про спростування інформації, яка міститься, зокрема, у вироках та інших судових рішеннях, а також у постановах органів досудового слідства, висновках судових експертиз, рішеннях органів влади, місцевого самоврядування та інших відповідних органів, атестаційних комісій, рішеннях про накладення на особу дисциплінарного стягнення, для яких законом установлений інший порядок оскарження.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі укладеного 06 травня 2016 року контракту із Кіровською сільською радою позивач ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в КП "Кучаків" на посаду керівника з 06 травня 2016 року до 06 травня 2017 року.

Рішенням виконавчого комітету Кучаківської сільської ради № 11 від 28 лютого 2017 року робота ОСОБА_1 щодо управління КП "Кучаків" була визнана незадовільною, такою, що вела до збитковості підприємства та могла призвести до його банкрутства. Цим же рішенням органу місцевого самоврядування було вирішено припинити співпрацю із ОСОБА_1 з 07 травня 2017 року та не продовжувати дію контракту № 1 від 06 травня 2016 року. Крім того, було зобов`язано Кучаківського сільського голову ОСОБА_2. звернутись до органів прокуратури для перевірки наявності в діях ОСОБА_1 умислу, спрямованого на банкрутство КП "Кучаків", та вчинення ним злочину, передбаченого статтею 219 КК України.

03 березня 2017 року Кучаківський сільський голова ОСОБА_2 подав до Бориспільського ВП ГУ НП в Київській області та Бориспільської місцевої прокуратури заяву про вчинення керівником КП "Кучаків" ОСОБА_1 кримінального правопорушення.

Рішенням Кучаківської сільської ради № 324-11-07 від 06 березня 2017 року було затверджено рішення виконавчого комітету Кучаківської сільської ради № 11 від 28 лютого 2017 року.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають з таких підстав.

Згідно із статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.

Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.

Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення (частина перша статті 1 Закону України Законом України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) ).

Органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи (частина перша статті 19 Закону України Законом України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) ).

Згідно із статтею 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Тлумачення статті 40 Конституції України свідчить, що у випадку, коли особа звертається до органів державної влади, органів місцевого самоврядування із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не поширення недостовірної інформації.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003 (v008p710-03) звернення до правоохоронного органу про порушення прав особи не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію.

Відповідно до частини десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, підставно керувався тим, що оцінка діяльності ОСОБА_1 на посаді керівника КП "Кучаків", викладена у резолютивній частині рішення виконавчого комітету Кучаківської сільської ради № 11 від 28 лютого 2017 року та у резолютивній частині рішення Кучаківської сільської ради № 324-11-07 від 06 березня 2017 року, не є способом поширенням інформації відносно позивача.

Водночас суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що для вказаних рішень органу місцевого самоврядування визначений інший порядок оскарження, ніж спростування інформації, викладеної у їх змісті, що свідчить про те, що ОСОБА_1 обрав неналежний спосіб захисту права, наслідком чого є відмова у задоволенні позовних вимог.

Крім того, суди підставно звернули увагу на те, що звернення Кучаківського сільського голови ОСОБА_2 до Бориспільського ВП ГУ НП в Київській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення № 182/2-17 від 03 березня 2017 року не є способом поширення інформації щодо діяльності позивача на посаді керівника КП "Кучаків" та обґрунтовано вказали, що завідомо неправдиве повідомлення про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення може бути підставою лише для притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності за статтею 383 КК України, а не для спростування інформації, викладеної у цій заяві.

Висловлювання відповідача ОСОБА_2 у заяві про вчинення кримінального правопорушення № 182/2-17 від 03 березня 2017 року є доволі різкими, але в силу зазначених норм закону та статусу позивача як посадової особи комунального підприємства (керівника), який має бути готовим до критики своєї діяльності з боку громадськості, не можуть розцінюватися як поширення неправдивих відомостей відносно позивача.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на надмірну тривалість розгляду справи судами попередніх інстанцій з огляду на те, що вказані доводи не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, які є правильними по суті (частина друга статті 410 ЦПК України), а також для визнання неправильними висновків судів щодо передбаченого законодавством порядку оскарження відомостей, зазначених у рішеннях органу місцевого самоврядування, та у заяві про вчинення кримінального правопорушення.

Колегія суддів також вважає необґрунтованими посилання заявника на неврахування судами висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року справа № 484/2781/19-ц, оскільки встановлені фактичні обставини у вищенаведеній справі відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається.

Так, у справі № 484/2781/19-ц суди установили, що відповідач на засіданні бюро міської партійної організації поширив недостовірну інформацію щодо позивача, натомість у справі, що переглядається, інформація, яку позивач вважає недостовірною, була відображена у рішеннях органу місцевого самоврядування за наслідками контролю його діяльності на посаді керівника комунального підприємства, а також у заяві відповідача, адресованій органу поліції, про вчинення позивачем кримінального правопорушення.

Також Верховний Суд відхиляє доводи про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Ця норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України заявник повинен обґрунтувати, у чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду.

В обґрунтування доводів касаційної скарги заявник не зазначав у чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду, а лише вказував, що подібний висновок Верховного Суду він не виявив.

Ураховуючи встановлені обставини справи, Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зводяться до незгоди заявника із рішеннями судів попередніх інстанцій, установлених судами обставин справи та до необхідності переоцінки доказів, яким вже надана оцінка судами попередніх інстанцій.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ("Серявін та інші проти України", № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).