210/5990/21 Про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні квартирою - 17.04.2024 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" - адвоката Корнєва Максима Юрійовича на постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 липня

2023 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Зубакової В. П., Остапенко В. О.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року Акціонерне товариство "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - АТ "ПГЗК"; товариство) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном.

Позов мотивований тим, що 29 травня 2001 року на підставі договору купівлі-продажу позивач придбав у власність трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

До моменту проведення реєстраційних дій ВАТ "ПГЗК" (правонаступником якого є АТ "ПГЗК") на підставі ордера на жиле приміщення № 20 серії П від

04 листопада 2001 року (строк дії протягом 30 днів з подальшим його продовженням до 15 січня 2002 року) вказаний об`єкт нерухомості було тимчасово надано ОСОБА_1, який на дату видачі ордера перебував

з позивачем у трудових відносинах, для проживання разом з членами його родини - дружиною ОСОБА_2 і донькою ОСОБА_3

16 травня 2002 року трудові відносини між позивачем і ОСОБА_1 було припинено. Однак незважаючи на ці обставини відповідач без поважних причин продовжив користуватися спірним житловим приміщенням для задоволення власних потреб.

Оскільки позивач уживав усіх можливих заходів для досудового мирного врегулювання спору, а продовження відповідачем безпідставного користування об`єктом нерухомості, яке йому не належить, створює суттєву перешкоду для АТ "ПГЗК" в реалізації повною мірою свого права розпорядження житловим приміщенням, АТ "ПГЗК" просило усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні АТ "ПГЗК" квартирою АДРЕСА_1, реєстраційний номер майна 4762637, шляхом виселення з неї ОСОБА_1 та інших осіб, які зареєстровані та проживають у цьому об?єкті нерухомості; визнати ОСОБА_1 та інших осіб, які зареєстровані та проживають

у спірному майні, такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 грудня 2021 року позовні вимоги задоволено частково.

Усунено перешкоди у користуванні та розпорядженні АТ "ПГЗК" квартирою

АДРЕСА_1, реєстраційний номер майна 4762637, шляхом виселення з цього майна ОСОБА_1 і ОСОБА_3 .

Визнано ОСОБА_1 і ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1, реєстраційний номер майна 4762637.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивоване безпідставним проживанням ОСОБА_1

і ОСОБА_3 в об`єкті нерухомості, який їм не належить, що призводить до обмеження позивача у праві розпорядження власним житловим приміщенням.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє у своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3, задоволено.

Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 грудня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло, правомірність застосування якого за обставинами цієї справи позивач не довів. Підстави для визнання ОСОБА_1 і ОСОБА_3, які

в установленому законом порядку зареєстрували у цьому житлі своє місце проживання, такими, що втратили право користування цим житлом, а також необхідність і пропорційність такого заходу позивач не довів.

Крім того, апеляційний суд відмовляючи в задоволенні позову зазначив, що суд першої інстанції не залучивши до участі у справі співвідповідача ОСОБА_3 ухвалив рішення про її права та інтереси - виселив зі спірного житла та визнав такою, що втратила право користування житлом, що є порушенням норм процесуального права і підставою для скасування судового рішення.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

21 липня 2023 року представник АТ "ПГЗК" - адвокат Корнєв М. Ю. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 липня 2023 року і залишити в силі рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 грудня 2021 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що з моменту коли перестали існувати правові підстави для користування службовим житлом, особа, якій воно було надане, володіє ним незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом виселення. Виселення особи із службового житла після припинення трудових правовідносин із роботодавцем переслідує легітимну мету в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Суд апеляційної інстанції у постанові застосував неналежну практику Європейського суду з прав людини та вийшов за межі заявлених вимог. В оскаржуваній постанові апеляційний суд не зазначив, на підставі яких доказів чи встановлених обставин справи він дійшов висновку про те, що спірна квартира не є службовим житлом.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі

№ 653/1096/16-ц, від 13 квітня 2021 року у справі № 910/11702/18,

від 31 березня 2023 року у справі № 354/859/20, від 07 березня 2018 року

у справі № 677/1656/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 404/5252/16-ц,

від 30 січня 2019 року у справі № 360/1232/16-ц, від 16 грудня 2020 року

у справі № 182/7347/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

22 вересня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволенняз таких підстав.

Фактичні обставини справи

29 травня 2001 року на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Перекопською І. С. в реєстрі за № 1163, ВАТ "Південний ГЗК" (правонаступником всіх прав та обов`язків якого є АТ "ПГЗК") придбало

у власність трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 75,1 кв. м, житловою площею 51,2 кв. м.

На підставі ордера на жиле приміщення від 04 листопада 2001 року № 20

серії П, строк дії якого продовжено до 15 січня 2002 року, вказану квартиру надано ОСОБА_1 для проживання разом з членами його родини - дружиною ОСОБА_2 та донькою ОСОБА_3 .

Позивач направляв відповідачу листи від 05 травня 2005 року № 52-16/325, від 29 серпня 2005 року № 52-16/620, від 07 серпня 2020 року № 52-16/818

з проханням прибути за місцезнаходженням позивача для проведення переговорів щодо обрання альтернативних способів оформлення правовідносин користування спірною квартирою в якій ОСОБА_1 проживає без достатніх правових підстав, або можливості викупу ним цього майна.

14 червня 2021 року ОСОБА_1 направлено лист № 52-16/518

з вимогою невідкладно, у місячний строк з моменту отримання вказаного листа, звільнити спірну квартиру, який залишився без належного реагування.

Відповідно до довідки Відділу реєстрації місця проживання громадян виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради № 9265, яка була надану суду на виконання ухвали Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 листопада 2021 року, за відомостями, що містяться в реєстрі територіальної громади м. Кривого Рогу, за адресою: АДРЕСА_2 з 14 січня 2002 року зареєстровані: ОСОБА_1 і ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається

в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію

і природні якості землі.

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Відповідно до статті 47 Конституції України та статті 9 ЖК України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з нормами частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 317 ЦК України визначено, що власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності

є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.,

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Відповідно до статті 58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення

в надане жиле приміщення.

Установивши, що ОСОБА_1 і його дочка ОСОБА_3 вселилися

у спірну квартиру на законних підставах, тривалий час проживають у ній, спірна квартира не є службовим житлом чи тимчасовим місцем проживання, суд зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі

№ 523/9076/16-ц вказала, що визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів

й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами

в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, крім іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Відповідно до частин першої - четвертої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі

у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті

є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад (правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду

від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19, від 20 січня 2021 року

у справі 203/2/19).

Якщо заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків іншої особи, яка не залучена до участі у справі як відповідач, такі вимоги не можуть бути розглянуті судом, оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд може вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 4 частини третьої статті 376 ЦПК України).

Встановивши, що спірні правовідносини стосуються прав та обов`язків

ОСОБА_3 як особи, яка зареєстрована та проживає у спірній квартирі, про виселення якої також просив позивач, однак вона не залучена до участі

у цій справі, суд апеляційної інстанцій дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з неналежним суб`єктним складом у справі.

Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду у справах, зазначених у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені апеляційним судом у цій справі, не суперечать висновкам у справах, наведених заявником у касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлених у справі фактичних обставин і висновків, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови апеляційного суду, та зводяться до необхідності переоцінки доказів, незгоди заявника з їх оцінкою і містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує його загальнообов`язковість, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі "Пономарьов проти України" та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, а не для здійснення нового судового розгляду; перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які набрали чинності та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Викладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою,

а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено

з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови Дніпровського апеляційного суду від 04 липня

2023 року - без змін, оскільки підстав для її скасування немає.

З огляду на те що Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, розподіл судових витрат, понесених заявником, відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.