495/7009/19 Про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 11.04.2024 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10 лютого 2021 року у складі судді Прийомової О. Ю. та постанову Одеського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О. у справі за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства "Білгород-Дністровськводоканал" про визнання наказу про звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі.

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до комунального підприємства "Білгород-Дністровськводоканал" (далі - КП "Білгород-Дністровськводоканал"), який мотивував порушенням процедури його звільнення із посади заступника начальника КП "Білгород - Дністровськводоканал" у зв`язку із скороченням штату працівників на підставі частини першої статті 40 КЗпП України.

Позивач вказував, що КП "Білгород-Дністровськводоканал" не виконав законодавчі вимоги, встановлені щодо порядку звільнення працівників у зв`язку із скороченням чисельності чи штату. Також наголошував, що у період з 01 по 10 липня 2019 року він перебував на стаціонарному лікуванні, тобто оскаржуваний наказ про звільнення від 08 липня 2019 року № 78-у відповідач видав у період його тимчасової непрацездатності.

Позивач просив суд визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення, поновити його на посаді, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також невиплачені надбавки за період з 01 грудня 2018 року по день незаконного звільнення, моральну шкоду в розмірі 250 000 грн та кошти за відрядження у вересні 2018 року до м. Львів у розмірі 5 000 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10 лютого 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що на виконання умов статуту роботодавець узгодив штатний розпис з виконкомом міської ради, видав наказ по підприємству про проведення організаційно-штатних заходів по скороченню чисельності і штату працівників, завчасно повідомив ОСОБА_1 про його наступне вивільнення у зв`язку із скороченням посади та запропонував йому іншу вакантну посаду. Звільнення з посади ОСОБА_1 не потребувало надання згоди органу профспілкового комітету, адже він не був його членом. Таким чином, суд дійшов висновку про недоведеність тверджень позивача про недотримання КП "Білгород-Дністровськводоканал" як роботодавцем законодавчо встановленої процедури звільнення працівника внаслідок скорочення чисельності та штату працівників. ОСОБА_1 отримав наручно наказ про звільнення разом з трудовою книжкою, про що свідчить досліджена судом та наявна у матеріалах справи службова записка інспектора відділу кадрів ОСОБА_2 . Оскільки позивач не надав відповідачу документ, що підтверджує його перебування на лікарняному, КП "Білгород-Дністровськводоканал" не знав та не міг знати про цей факт, нараховуючи та виплачуючи працівникові заробітну плату і табелюючи останнього за повний робочий день, що свідчить про відсутність у його діях порушень процедури звільнення.

Постановою Одеського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10 лютого 2021 року скасовано. Ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника КП "Білгород-Дністровськводоканал" відповідно до пункту першого частини першої статті 40 КЗпП України, з 08 липня 2019 року на 11 липня 2019 року. В іншій частині позову відмовлено.

Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про відсутність з боку роботодавця порушень, як звільнення позивача без законної підстави, так і звільнення його з порушенням порядку, установленого законом. Разом із цим, у зв`язку із встановленою судом обставиною звільнення працівника під час його перебування на стаціонарному лікуванні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність усунення негативних наслідків порушення гарантії, передбаченої частиною третьою статті 40 КЗпП України, шляхом зміни дати звільнення позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її з Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.

25 липня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник як на підставу касаційного оскарження, зокрема, посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, від 01 липня 2015 року у справі № 6-491цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15, постанові Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №161/7196/19 (провадження № 61-4375св20).

Обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду судових рішень у касаційному порядку, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник наголошує, що суди не дослідили докази у справі (щодо наявності інших вакантних посад на підприємстві, які, всупереч приписам трудового законодавства, йому не запропоновано; а також його заяву про переведення на посаду менеджера), що призвело до прийняття незаконного рішення.

Зазначає, що суди при вирішенні справи не врахували порушення відповідачем строків повідомлення первинної профспілкової організації про здійснення на підприємстві заходів, пов`язаних зі звільненням працівників.

Стверджує на необхідності дослідження судом наказу № 92 від 06 травня 2019 року "Про проведення організаційно-штатних заходів по скороченню чисельності і штату працівників" на предмет його відповідності закону, що відповідатиме роз`ясненням, які містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року № 9 (v0009700-92) .

Посилається на помилковість застосування апеляційним судом висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 310/2284/17 (провадження № 61-3146св18) у зв`язку із відсутністю подібності між правовідносинами, що були предметом розгляду у вищезазначеній справі, та спірними правовідносинами, що виникли між ОСОБА_1 та КП "Білгород-Дністровськводоканал".

Відзив на касаційну скаргу

У липні 2023 року КП "Білгород-Дністровськводоканал" надіслало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а оскаржувані ним судові рішення - без змін. Звертає увагу на необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій. Наголошує, що вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку доказам, наявним у матеріалах справи, і, при цьому, порушень порядку надання та отримання таких доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Згідно наказу № 40-П від 12 червня 2018 року ОСОБА_1 прийнято на роботу в КП "Білгород-Дністровськводоканал" на посаду заступника начальника.

24 квітня 2019 року начальник КП "Білгород-Дністровськводоканал" видав наказ № 71-а "Про внесення змін до штатного розпису". Згідно вказаного наказу, з метою вдосконалення та оптимізації праці на КП "Білгород-Дністровськводоканал", а також вдосконалення надання послуг із водопостачання та відведення, збільшення витрат підприємства на комплектуючі, необхідністю скорочення витрат на заробітну плату і оптимізації штатної структури підприємства, керуючись статтею 64 ГК України, Галузевою угодою на 2017-2020 роки та статутом КП "Білгород-Дністровськводоканал", внесено зміни до штатного розпису та виключено деякі штатні одиниці, зокрема заступника начальника КП"Білгород-Дністровськводоканал" у кількості двох одиниць. Наказ погоджений з головою первинної профспілкової організації КП "Білгород-Дністровськводоканал" Старковою О. А.

25 квітня 2019 року виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради прийняв рішення № 144 "Про узгодження чисельності та фонду оплати праці робітників КП "Білгород-Дністровськводоканал". Додатком до цього рішення є відповідний штатний розпис КП "Білгород-Дністровськводоканал", що вводиться в дію з 01 травня 2019 року, у якому, серед іншого, відсутня посада заступника начальника.

06 травня 2019 року начальник КП "Білгород-Дністровськводоканал" видав наказ № 92 "Про проведення організаційно-штатних заходів по скороченню чисельності і штату працівників", згідно якого виключено зі штатного розпису КП "Білгород-Дністровськводоканал" дві посади заступника начальника.

Письмовим повідомленням від 06 травня 2019 року за вих. № 248 КП "Білгород-Дністровськводоканал" повідомило ОСОБА_1, про те що 01 травня 2019 року зі штатного розпису КП "Білгород-Дністровськводоканал" буде виведена штатна одиниця "Заступник начальника", згідно рішення виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради від 25 квітня 20019 року № 144, а також доданого до рішення виконкому штатного розпису КП "Білгород-Дністровськводоканал". У повідомленні також зазначається, що у зв`язку із скороченням посади "Заступник начальника" адміністрація КП "Білгород-Дністровськводоканал" має можливість запропонувати ОСОБА_1 вільну вакансію "Менеджера по закупівлям" з окладом 9 713 грн, згідно з його освітою. Запропоновано у випадку зацікавленості у цій посаді звернутися до адміністрації КП "Білгород-Дністровськводоканал". Попереджено, що у випадку відмови від запропонованої посади, КП "Білгород-Дністровськводоканал" буде вимушене припинити трудовий договір згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

У цей же день інспектор по кадрам ОСОБА_2, юрист ОСОБА_5, секретарем ОСОБА_6 склали акт № 250, про те, що ОСОБА_1 зачитано повідомлення № 248 від 06 травня 2019 року про скорочення посади заступника начальника КП "Білгород-Дністровськводоканал" з 01 травня 2019 року.

Листом від 06 травня 2019 року № 246 КП "Білгород-Дністровськводоканал" повідомив голову виборного органу первинної профспілкової організації про те, що з 01 травня 2019 року зі штатного розпису КП "Білгород-Дністровськводоканал" будуть виведені посади, зокрема, заступників начальника КП "Білгород-Дністровськводоканал" ОСОБА_7 та ОСОБА_1, згідно нормативної чисельності штату та відповідно до Додатку № 2 міжгалузевої угоди на 2017-2020 роки.

Розглянувши вказаний лист на засіданні, члени профспілки надіслали до адміністрації КП "Білгород-Дністровськводоканал" рішення, де вказано, що ОСОБА_1 не є членом профспілки, а отже згода профкому, згідно статті 43-1 КЗпП України на скорочення посади заступника начальника не потрібна (виписка з протоколу від 14 червня 2019 року № 15).

Наказом № 78-у про припинення трудового договору від 08 липня 2019 року, ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника КП "Білгород-Дністровськводоканал" згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України з вихідною допомогою у розмірі 11 933,32 грн.

Відповідна відмітка про звільнення також зроблена у трудовій книжці позивача.

Згідно наданих та завірених ОСОБА_1 копій листків непрацездатності серії АДЦ № 816609 та серії АВМ № 691969, у період

з 02 травня 2019 року по 10 травня 2019 року він перебував на лікуванні,

а з 01 липня 2019 року по 10 липня 2019 року - на стаціонарному лікуванні. Перебування позивача у зазначений період на стаціонарному лікуванні також підтверджується відповіддю комунального некомерційного підприємства "Лікувально-діагностичний центр інфекційних хвороб" Одеської обласної ради від 28 жовтня 2021 року.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,

що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Залишаючи без змін постанову апеляційного суду, якою скасоване рішення суду першої інстанції, Верховний Суд не надає оцінки законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися

на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений

у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови

у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва

і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

У відповідності до частин першої-третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва

і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами

в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Враховуючи вищенаведені законодавчі положення, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника, а власник буде вважатися таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Разом із тим, вирішуючи спір про поновлення працівника на роботі, звільненого у порядку пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суд зобов`язаний у першу чергу перевірити наявність підстав для звільнення

(чи мало місце скорочення штату або чисельності працівників), дотримання відповідної процедури і не досліджує питання доцільності скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною третьою статті 64 ГК України визначено, що підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Згідно правових позицій, висловлених Верховним Судом у постановах

від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц (провадження № 61-312св17) та від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц (провадження

№ 61-1214св18), суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.

Власник або уповноважений ним орган вправі на свій розсуд вносити зміни до штатного розпису, в тому числі має право зменшити чисельність посад, здійснити звільнення працівників, одночасно прийнявши рішення про прийняття на роботу працівників іншого фаху і кваліфікації, чисельність інших посад.

Верховний Суд, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, неодноразово наголошував на тому, що вирішуючи питання дотримання норм трудового законодавства у спірних правовідносинах, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача були зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Вказаний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, постановах Верховного Суду від 18 серпня 2022 року у справі

№ 212/7513/20, від 12 серпня 2021 року у справі № 487/989/20,

від 24 березня 2021 року у справі № 757/46273/17-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 235/4593/19.

У справі, що переглядається, суд установив, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з КП "Білгород-Дністровськводоканал"та обіймав посаду заступника начальника.

З метою вдосконалення та оптимізації праці на КП "Білгород-Дністровськводоканал", а також вдосконалення надання послуг із водопостачання та відведення, збільшення витрат підприємства на комплектуючі, необхідністю скорочення витрат на заробітну плату і оптимізації штатної структури підприємства, 24 квітня 2019 року начальник КП "Білгород-Дністровськводоканал" видав наказ № 71-а "Про внесення змін до штатного розпису".

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов правильного висновку, що звільнення позивача відбулося із дотриманням вимог трудового законодавства, зокрема процедури звільнення у зв`язку із скороченням штату працівників КП "Білгород-Дністровськводоканал", проведеного з метою вдосконалення та оптимізації праці на КП "Білгород-Дністровськводоканал", а також вдосконалення надання послуг із водопостачання та відведення, збільшення витрат підприємства на комплектуючі, необхідністю скорочення витрат на заробітну плату і оптимізації штатної структури підприємства.

Позивач завчасно попереджений про скорочення посади, яку він обіймав та про наступне звільнення, йому було запропоновано вакантні посади, які були вільні та відповідали його кваліфікації.

Повідомленнями від 06 травня 2019 року № 248 та від 23 травня 2019 року № 314 ОСОБА_1, у зв`язку із скороченням його посади, запропоновано вакантні посади менеджера по закупкам та контролера водопровідного господарства 3 розряду (т. 1 а. с. 77, т. 2 а. с. 220).

Разом із цим, на момент видання оспорюваного наказу про звільнення, ОСОБА_1 перебував на лікуванні, що підтверджується відповідними доказами, наявними у матеріалах справи.

Так, відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті),

а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Таким чином,наслідки порушення вищевказаної гарантії, передбаченої трудовим законодавством, підлягають усуненню шляхом зміни дати звільнення працівника, а саме: визначення датою припинення трудових відносин першого дня після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (аналогічний підхід застосувала Велика Палата Верхового Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 14-670цс19).

Застосовуючи зазначений висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність зміни дати звільнення позивача з 08 липня 2019 року на 11 липня 2019 року.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм матеріального й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, від 01 липня 2015 року у справі № 6-491цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15, постанові Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №161/7196/19 (провадження № 61-4375св20), на які заявник посилався у касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду.

Посилання ОСОБА_1 на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 310/2284/17 (провадження № 61-3146ск18) та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні за своїм змістом є обґрунтуванням помилковості застосування такого висновку судом апеляційної інстанції, а тому не розглядається Верховним Судом як підстава касаційного оскарження судового рішення.

Оскільки Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі ОСОБА_1 підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України, аргументи заявника про недослідження судами наявних в матеріалах справи доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), Верховний Суд відхиляє.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин як в матеріальному, так і в процесуальному сенсі, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції, спрямовані на переоцінку доказів у справі, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.