372/2483/21 Про визнання недійсним розпорядження, державного акта на право власності на земельну ділянку, договору купівлі-продажу, припинення права власності, скасування державної реєстрації земельної ділянки - 11.04.2024 Прийняття

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 05 жовтня 2022 року у складі судді Проць Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2023 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,

Описова частина

Короткий зміст вимог позову

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Обухівської районної державної адміністрації Київської області, Головного управління Держгеокадастру у Київській області, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хрипун О. В., про визнання недійсним розпорядження, державного акта на право власності на земельну ділянку, договору купівлі-продажу, припинення права власності, скасування державної реєстрації земельної ділянки.

В обґрунтування позову посилався на те, що у 1995 році він придбав садову ділянку № НОМЕР_1, розташовану на території СТ "Росинка" Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області, та став членом цього товариства. Садова ділянка була огороджена парканом, який встановлювався відповідно до межових знаків та генерального плану товариства. Він постійно користувався земельною ділянкою за призначенням для вирощування багаторічних насаджень. У 2016 році сусід позивача ОСОБА_3 продав ОСОБА_2 земельну ділянку, яка є суміжною з ділянкою позивача. Влітку 2018 року між сусідами почалися суперечки щодо користування земельними ділянками. У серпні 2018 року позивач отримав наказ ГУ Держгеокадастру в Київській області про дозвіл на розроблення проекту землеустрою та звернувся до інженера землевпорядника, який виконав виїзд на місцевість та склав зведений кадастровий план. Тоді позивачу стало відомо, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223187700:04:008:0027 була неправомірно приватизована ОСОБА_3 з накладанням на земельну ділянку позивача. 25 січня 2021 року ОСОБА_1 отримано рішення № РВ-6100843692021 про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру у зв`язку із розташуванням в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини, а саме частини земельної ділянки ОСОБА_2 з кадастровим номером 3223187700:04:008:0027, площа ділянок співпадає на 4,1748 %. Указані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав, як землекористувача, які він просить захистити в судовому порядку.

Посилаючись на викладені обставини та уточнивши в подальшому позовні вимоги, ОСОБА_1 просив:

- визнати недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 19 березня 2004 року № 179 в частині щодо затвердження технічної документації, дозволу на виготовлення державного акту та передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_3, зазначеному у додатку 1 до вказаного розпорядження під порядковим номером 3 у таблиці з кодом 2009;

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3223187700:04:008:0027, серії ЯБ № 525230, виданий 27 травня 2005 року Обухівським районним відділом КРФ центру ДЗК та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 0589 та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3223187700:04:008:0027 площа 0,067 га цільове призначення - для колективного садівництва, розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, с/рада Старобезрадичівська сільська рада, Садівницьке товариство "Росинка", земельна ділянка б/н;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, посвідчений 10 червня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хрипун О. В., зареєстрований у реєстрі за № 482, закрити розділ Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 950004532231 щодо вказаного об`єкта нерухомого майна, припинити речові права ОСОБА_2 за номером 15005968 від 10 червня 2016 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 05 жовтня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження перебування в його користуванні земельної ділянки площею саме 0,0628 га.

Позивачем також не надано належних та допустимих доказів на підтвердження фактичної зміни меж спірних земельних ділянок, знищення паркану відповідачем ОСОБА_2 .

При цьому місцевий суд відхилив посилання позивача щодо непогодження ним меж земельної ділянки ОСОБА_3 при виготовленні останнім правовстановлюючих документів та непідписання відповідного акту від 15 серпня 2003 року, зазначивши, що погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Підписання акта погодження самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації, а непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акту узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 07 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Обухівського районного суду Київської області від 05 жовтня 2022 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

19 липня 2023 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Обухівського районного суду Київської області від 05 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2023 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, а також без урахування правового висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

16 січня 2024 року від ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_4 до Верховного Суду надійшов відзив, у якому заявник просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

28 серпня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до членської книжки садовода, виданої 25 жовтня 1995 року, є членом СТ "Росинка" в с. Нові Безрадичі Обухівського району Київської області, земельна ділянка № НОМЕР_1, розмір земельної ділянки 0,0500 га.

Вказана обставина під час розгляду справи не заперечувалася іншими учасниками справи.

Сторонами по справі також визнавалося, що вказана земельна ділянка не приватизована, капітальні будівлі на ній відсутні.

Розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області № 179 від 19 березня 2004 року затверджено технічну документацію зі складання державних актів на право приватної власності на землю громадянам-членам СТ "Росинка" в межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області. Передано у приватну власність земельні ділянки громадянам-членам садівницького товариства "Росинка" згідно з Додатком 1 для ведення садівництва загальною площею 1,399 га. Земленабувачем за вказаним розпорядженням є, зокрема, відповідач по справі ОСОБА_3, площа земельної ділянки 0,067 га.

На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_3 27 травня 2005 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 525230, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі № 0589.

Відповідно до нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хрипун О. В. договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10 червня 2016 року, зареєстрованого в реєстрі за № 482, ОСОБА_3 відчужив ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0670 га, за адресою: Київська область, Обухівський район, Старобезрадичівська сільська рада, с/т "Росинка", цільове призначення - для колективного садівництва, кадастровий номер 3223187700:04:008:0027.

З інформаційної довідки № 292667751 від 25 грудня 2021 року вбачається, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 3223187700:04:008:0027, площа 0,067 га, цільове призначення - для колективного садівництва, розташована в Київській області, Обухівський район, Старобезрадичівська сільська рада, с/т "Росинка", земельна ділянка б/н.

Розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області № 24 від 15 січня 2009 року надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,06 га ОСОБА_1 для ведення садівництва в садівницькому товаристві "Росинка", земельна ділянка № НОМЕР_1 в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області та доручено землевпорядній організації виготовити технічну документацію для погодження та затвердження її в установленому порядку.

Вказане розпорядження позивачем не реалізовано.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 06 серпня 2018 року надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території с/т "Росинка", ділянка № НОМЕР_1, Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області, орієнтований розмір земельної ділянки 0,0602 га із цільовим призначенням - для колективного садівництва.

25 січня 2021 року рішенням № РВ-6100843692021 державного кадастрового реєстратора Відділу у Чортківському районі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільської області відмовлено позивачу у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру з підстав розташування в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини. Перетин ділянок з ділянкою з кадастровим номером 3223187700:04:008:0027, площа співпадає на 4,1748%.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16 і підстави для відступлення від неї відсутні.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 посилався на те, що в його користуванні у СТ "Росинка" перебувала земельна ділянка, площею 0,0628 га, під час приватизації якої він виявив порушення його права, як землекористувача, внаслідок захоплення відповідачем частини земельної ділянки, від чого ширина її зменшилась з 20 м до 18,5 м (площа накладеня - 4,17%), що позбавляє його можливості зареєструвати право власності на вказану земельну ділянку. Крім цього вважав, що відповідач ОСОБА_3 незаконно приватизував свою земельну ділянку, оскільки акт про встановлення на місцевості та погодження зовнішньої межі від 15 серпня 2003 року ним не підписувався.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем не надано жодних належних і допустимих доказів на підтвердження порушення його прав, оскільки не надано доказів того, що земельна ділянка відповідача в межах, що визначені державним актом про право власності на землю, накладається на земельну ділянку позивача та її площа становить саме 0,0628 га.

Доказів на підтвердження фактичної зміни меж спірних земельних ділянок, знищення паркану відповідачем ОСОБА_2 позивачем також не надано.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог оскільки позивачем не доведено порушення його прав відповідачами.

При цьому суди попередніх інстанцій обґрунтовано не прийняли до уваги посилання ОСОБА_1 на те, що він не погоджував межі земельної ділянки при при приватизації ОСОБА_3 земельної ділянки, а відповідний акт від 15 серпня 2003 року він не підписував, оскільки підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких іншихправ у процедурі приватизації. Не надання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодоюдля розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянкиу власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації.Не підписання суміжним власником та/або землекористувачем акта узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.

Наведене відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц (провадження № 61-19526сво18) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі

№ 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18).

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").