Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області у складі:

головуючого судді-Савічева В.О.

при секретарі- Коршак Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства комерційного банку "Надра" про визнання споживчого валютного кредитного договору та договору іпотеки недійсним і здійснення перерахунку в гривні.

Позивач звернувся до суду з позовом відповідно до якого просить визнати недійсним споживчий кредитний договір в іноземній валюті за №2923/12/07-К від 24.12.2007року на суму 35630 доларів США на придбання нерухомого майна, зобов’язати відповідача прийняти від позивача суму 176750 грн. з розстрочкою (реструктуризацією) платежів на 162 місяці за таких умов, що місячний платіж буде складати 1091,05грн. в зв’язку з перерахунком за курсом 5,05грн., який був на момент укладення договору. Та у зв’язку з недійсністю кредитного договору визнати недійсним договір іпотеки №2923/12/07-К від 24.12.2007року, предметом якого являється квартира загальною площею 87,9 кв.м. по АДРЕСА_1. Договір іпотеки засвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_2 Також визнати недійсним договір поруки №2923/12/07-К від 24.12.2007року де поручителем являється ОСОБА_3 за споживчим кредитом на суму 35630 доларів США.

Виключити з державного реєстру іпотек та єдиного державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записи про державну реєстрацію іпотеки та заборони відчуження нерухомого майна позивача. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що договір споживчого кредиту №2923/12/07-К від 24.12.2007року є недійсним, в зв’язку з відсутністю у сторін договору на момент його укладення індивідуальної ліцензії НБУ, яка передбачена п.п."г", "п" ст. 4, ст.5, п.4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) і, яка б дозволяла використовувати іноземну валюту, як засіб платежу при виконанні своїх зобов’язань за кредитним договором. Недійсність основного кредитного зобов’язання тягне недійсність договору іпотеки №2923/12/07-К від 24.12.2007року, недійсність договору поруки ( майнової поруки №2923/12/07-К від 24.12.2007року), чим порушуються права позивача та третьої особи ОСОБА_3 співвласниці квартири, як сторін недійсного забезпечувального зобов’язання. Також позивач стверджує, що він несе ризик позбавлення його права власності на належне йому майно, передане в іпотеку, у разі звернення стягнення на майно відповідачем ВАТ КБ "Надра", як наслідок невиконання своїх зобов’язань за кредитом.

Укладений відповідачем ВАТ КБ "Надра" з позивачем договір містить положення, які значно погіршили становище позивача, як споживача за споживчим кредитом по відношенню до умов, встановлених діючим законодавством в Україні. А саме, відповідач, надавши кредит в доларах США порушив норми ст. 99 Конституції, ст. 524 Цивільного кодексу України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ст. 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", ст.ст. 6,7 Постанови НБУ №200 від 30.05.2007року (z0656-07) "Про затвердження Правил використання іноземної валюти на території України тому вважати, що використання відповідачем доларів США, як предмету кредитування за споживчим кредитом є внесенням в кредитний договір умови, яка є дискримінаційною ( такою, що в супереч принципу добросовісності має наслідок істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків на шкоду позивача), що значно погіршує становище позивача, як споживача порівняно з відповідачем-надавачем фінансових послуг в разі настання певних дій, що дає право для позивача відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" вимагати визнання в цілому кредитних договорів недійсними, також відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Крім того, позивач надсилав неодноразово листи в яких просив внести зміни в кредитний договір перерахувавши суму 35000 доларів на гривні за курсом 5,05, який був на момент укладення договору, що складало 176750 грн. та стягнути з відповідача сплачену ним суму 20141 доларів США.

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали та просили його задовольнити.

Представник відповідача ВАТ КБ "Надра" в судове засідання не з’явився, про час розгляду справи повідомлений належним чином, про причину неявки суду не повідомив, заперечень не надсилав.

Третя особа ОСОБА_3 позов підтримала та просила його задовольнити.

Третя особа приватний нотаріус ОСОБА_2 в судове засідання не з’явився, про час розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підстави своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України. Оскільки відповідач в судове засідання не з’явився без поважних причин, суд оцінює і приймає рішення по доказам які знаходяться в справі.

Як встановлено в судовому засіданні між ОСОБА_1 та ВАТ КБ "Надра" 24.12.2007року укладено договір споживчого кредиту за №2923/12/07-К. Згідно п. 1.1 частини 3 договору кредиту банк надає позичальнику кредит в розмірі та валюті, визначеному в частині 1 цього договору за програмою перше житло. Відповідно п. 1.2. цільове використання кредиту це розрахунок по договору купівлі-продажу від 24.12.2007року з ТОВ "База будівельної комплектації" за придбане нерухоме майно 3-х кімнатна квартира за адресою м. Кременчук, просп. 50 років Жовтня, б. 40 кв.60 Відповідно договору банк зобов’язується надати позичальнику кредит, а позичальник зобов’язується повернути суму кредиту 35000 доларів США з відсотками та комісією в строк до 10 грудня 2021року.

В забезпечення виконання своїх зобов’язань перед ВАТ КБ "Надра" за кредитним договором 24.12.2007року було укладено договір іпотеки №2923/12/07-К та договір поруки ( майнової поруки) №2923/12/07-К, за яким ОСОБА_3 виступила майновим поручителем за зобов’язаннями по споживчому кредитному договору укладеному позичальником ОСОБА_1

По договору іпотеки зареєстрованого приватним нотаріусом ОСОБА_2 24.12.2007року ВАТ КБ "Надра" позивач передав трьохкімнатну квартиру загальною площею 87,9 кв.м. по АДРЕСА_1.

Позивач стверджує, що у відповідача при укладенні спірного договору кредиту була відсутня індивідуальна ліцензія національного банку України, яка б дозволяла використовувати іноземну валюту, як засіб платежу при виконанні кредитного договору.

У п.3.3.2 спірного договору кредиту зазначено, що усі платежі для повернення суми кредиту, сплати відсотків та комісій за користування кредитом повинні здійснювати позичальником у валюті кредиту на умовах договору.

Згідно ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. З ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. У пункті 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) зазначено, що згідно з частиною першою статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК, частина третя статті 533 ЦК ; Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) ).

Стаття 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлює загальні вимоги до здійснення комерційними банками банківських операцій та передбачає для вчинення яких банківських операцій комерційним банкам слід отримати банківську ліцензію та письмові дозволи.

Разом з тим, режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства визначається Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) .

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 вищенаведеного Декрету, до валютних операцій відносяться операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Декрету, до валютних цінностей відноситься іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Відповідно до ч.2 ст. 198 ЦК України, виконання грошових зобов’язань учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Згідно цієї ж статті грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов’язань, виражених в іноземній валюті здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України.

Відповідно до ч.1 ст. 5 Декрету Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом (15-93) .

Згідно п. "г" ч.4 ст. 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, зокрема індивідуальна ліцензія потребується у разі використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу.

Отже, індивідуальні ліцензії мають цільовий характер і надаються на вчинення разової валютної операції. Також за змістом аналізованої ст.. 5 Декрету, ліцензії на право вчинення операцій з валютними цінностями, видаються лише юридичним особам

Згідно ч. 5 ст. 5 Декрету одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

Разом з цим, у відповідача, а відтак і у позивача, як встановлено судом в ході розгляду справи, на момент укладення спірного договору кредиту індивідуальна ліцензія, видана НБУ на використання іноземної валюті при здійсненні платежів за вказаним договором кредиту була відсутня.

Позивач надав до суду фотокопію банківської ліцензії №21 від 23 серпня 2002року та дозвіл від 04 листопада 2005року та додаток до дозволу від 04.11.2005року, яку відповідач видав позивачу на його претензію про перерахунок кредитної суми доларів на гривні, як його доказ про законність спірного договору. Ця ліцензія, дозвіл спростовується наступним.

Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 p. N 483 (z1429-04) , згідно якого використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: - якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями); - у випадках, передбачених законами України.

Згідно п.3.1, 3.3. оспорюваного договору кредиту банк здійснює видачу кредиту позичальнику згідно з кредитною заявкою позичальника. Кредит надається однією сумою шляхом дебетування позичкового рахунку позичальника шляхом та перерахування позичкових коштів за реквізитами, вказаними в кредитній заявці позичальника. Це підтверджується заявкою позичальника №3 від 24.12.2007року

З аналізу наведеного пункту договору кредиту вбачається, що сторони погодили порядок видачі кредитних коштів (без видачі яких кредитний договір в силу його реальності не є укладеним) - а саме, подання позичальником кредитної заявки комітету кредиторів банку з вказуванням рахунку, на який позичальник просить переказати кредитні кошти. Отже, єдиним ініціатором вчинення валютної операції з надання валютного кредиту є саме позичальник, який звертається з кредитною заявкою до банку з проханням видати кредит. Докази, що ініціатором видачі кредиту був відповідач в судовому засіданні не були надані.

Отримувачем за такою операцією також є позичальник, так як банк перераховує на його користь на вказаний в кредитній заявці рахунок суму кредиту. Випадків, передбачених законодавством, в яких позичальник ОСОБА_1 використовувати іноземну валюту як засіб платежу за відсутності індивідуальної ліцензії також не передбачено. Крім того, згідно п. 1.2. вказаного Положення (z1429-04) , воно регламентує порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу.

ОСОБА_1, в свою чергу, використовував готівкову іноземну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобов'язань за спірним договором кредиту, вносячи готівкою долари США в касу ВАТ КБ "Надра"

Так, пунктами 3.3.1,3.3.2 спірного договору кредиту передбачено, що повернення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця в розмірі та строки, визначені у графіку платежів, шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок, якщо інше не передбачено цим договором. Отже, сторонами у вказаних пунктах договору погоджено, що сплатою кредиту (виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором) вважається внесення готівки позичальником в касу банку, і саме з цього моменту позичальник вважається таким, що належним чином виконав свої зобов'язання перед банком, використовуючи при цьому готівкову іноземну валюту, як засіб платежу.

Вказане підтверджується і наданими позивачем ОСОБА_1 2 виписками, де в призначенні платежу вказано: "Внесення готівки на поточний рахунок".

Згідно Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою НБУ № 492 від 12.11.2003 (z1172-03) , поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Згідно банківських виписок наданих банку позивачем ОСОБА_1, копії яких надані суду позивачем, підтверджується факт внесення готівки також на рахунок №79127741 призначення платежу: "Поповнення поточного рахунку для погашення кредиту".

Отже, вказаними документами підтверджується факт використання при сплаті кредиту позивачем саме готівкової іноземної валюти. Перерахування в подальшому ВАТ КБ "Надра" цих коштів на будь-які транзитні рахунки не стосується позичальника, так,як його обов’язок зі сплати кредиту є виконаним з моменту внесення готівки в касу банку, як це передбачено договором кредиту, та підтверджується призначенням платежу у вказаних квитанціях: "Внесення готівки на поточний рахунок".

Згідно п.1.1. Правил користування готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007року №200 (z0656-07) , ці Правила встановлюють порядок та умови використання готівкової іноземної валюти резидентами і нерезидентами в Україні.

Відповідно до п.6. 2. Правил (z0656-07) , фізичні особи- резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у випадках, передбачених пунктами "а", "в" та "е" пункту 6.1 цієї глави, зокрема у разі: сплати мита, інших податків зборів ( обов’язкові платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України, сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органам; оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків.

Згідно п. 6.3 Правил (z0656-07) фізичні особи, а також юридичні-резиденти та іноземні представництва можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозвіл на в’їзд(віз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження.

Таким чином позивачу чинним законодавством не було надано права здійснювати використання готівкової іноземної валюти при здійсненні платежів за спірним договором кредиту та внесення сплати за користування кредитом на користь ВАТ КБ "Надра" шляхом внесення доларів США в касу ВАТ КБ "Надра". Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) не передбачається отримання індивідуальної ліцензії на "перерахування іноземної валюти" суперечить наведеному вище п. "г" п.4 ст. Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) , яким передбачено, що індивідуальної ліцензії потребують операції з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Крім того, у своєму ж листі від 02.06.2000 року (v3601500-00) "Про здійснення резидентами України операцій згідно з Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", НБУ дотримувався прямо протилежної позиції, зокрема вказуючи на таке: наявність у банку генеральної ліцензії (письмового дозволу) не надає йому права на здійснення валютних операцій, які згідно ст. 5 Декрету мають проводитись виключно на підставі індивідуальної ліцензії НБУ".

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що чинним на момент укладення спірного кредитного договору законодавством України не було передбачено, що безпосередньо банківська ліцензія, дозвіл та додаток до дозволу Національного банку України надають право громадянам України здійснювати валютні операції, зокрема виконувати грошові зобов’язання за кредитними договорами в іноземній валюті, в силу імперативних положень ст.ст. 192, 533 ЦК України, п. "г" ч.4 ст.5 Декрету.

За приписами ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу(ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до п.17 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009року (v0009700-09) "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним.

Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою зацікавленою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування.

Отже, оспорюваним кредитний договір відповідно до ст..ст. 203, 215, 227 ЦК України є недійсним.

Згідно ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

Відповідно до приписів ч.2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом (435-15) . Цивільним кодексом України (435-15) у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов’язання, забезпеченого договором застави, як визнання недійсним і додаткового зобов’язання.

За таких обставин, приймаючи до уваги доведеність вимог позивача щодо недійсності кредитного договору №2923/12/07-К від 24.12.2007року в забезпечення виконання позичальником обов’язків за яким було укладено між ОСОБА_1 та ВАТ КБ "Надра" договору іпотеки від 24.12.2007року та поруки №2923/12/07-К від 24.12.2007року укладеного третьою особою ОСОБА_3 останні підлягають визнанню судом недійсним на підставі ч.2 ст. 548 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з розділу "Застосування правових наслідків недійсності правочину" Листа Верховного Суду України "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 24.11.2008 року (n0003700-08) , "Згідно зі статтями 215 і 216 ЦК суди вправі з дотриманням правил підсудності розглядати позови: про визнання оспорюваного правочину і застосування наслідків його недійсності, про становлення нікчемності правочину і застосування наслідків його недійсності.

Стосовно положення ч.2 ст. 215 ЦК про те, що суд не вимагає визнання правочину недійсним, якщо його недійсність встановлена законом, необхідно зазначити, що така потреба може виникнути у разі, коли сторони виконали певні умови нікчемного правочину, який нотаріально посвідчений, він порушує права третіх осіб, він зареєстрований у державних органах тощо. У таких випадках рішенням суду, який лише констатує недійсність правочину, можуть бути визначені відповідні правові наслідки недійсності правочину, зобов’язано державні органи скасувати його реєстрацію тощо.

Визнані недійсним правочини не створюють для сторін тих прав і обов’язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. Ї хоча реституція не передбачена у ст. 16 ЦК як один із засобів захисту, проте норма ч.1 ст. 216 ЦК є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. Реституцію цілком можна вважати окремим способом захисту цивільних справ, які порушуються у зв’язку з недійсністю правочину, оскільки у ст. 16 ЦК немає вичерпного переліку способів захисту цивільних прав".

Отже з метою надання повного правового захисту прав та інтересів позивача, виходячи з зацікавленості позивача щодо застосування наслідків недійсності договору іпотеки, за яким позивач заставив належне йому нерухоме майно, вбачається за можливе в порядку застосування реституції за недійсним договором іпотеки виключити з Державного реєстру іпотек запис за № 6617 від 24.12.2007року про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за договором іпотеки №2923/12/07-К від 24.12.2007року.

Як вбачається із копії квитанцій наданих позивачем до суду ним сплачено відповідачу 20141 доларів США. Із заяви №3 від 24.12.2007року на видачу готівки відповідач вказує суму кредиту 35000доларів США, еквівалент 176750 грн., а також квитанції на погашення кредиту №19 від 08.01.2008року, №809 від 07.02.2008року, №333 від 12.03.2008року, №864 від 08.04.2008року, №764 від 14.05.2008року, №251 від 12.05.2008року, що курс долару до гривні був 5,05, що підтверджує позовним вимогам. В подальшому позивач був змушений сплачувати кредит по іншому курсу, тобто по 7,97 грн. за долар США, квитанція №940 від 25.12.2009року, по 7,4 грн. за долар США, квитанція №900 від 09.12.2008року, по 7,7грн. за долар США по квитанціям №497 від 09.01.2009року, №1 від 13.03.2009року, №173 від 27.04.2009року, по 7,99 грн. за долар США по квитанції 748 від 19.11.2009року, №1 від 22.01.2010року, що ставило його в скрутне становище. На момент укладення договору на протязі декількох років курс долару до гривні був стабільний, що підтверджується довідками банку №003-01/639, №640 від 25.11.2009року 5,05 грн.

Як вбачається із листів наданих до суду позивачем від 23.12.2008року, 15.10.2009року, 22.10.2010року він відповідно ч.1 ст. 651 ЦК України просив відповідача змінити умови кредитного договору, перерахувавши долари США в гривні по курсу 5,05., що складає (35000 доларів СШАх5,05 грн.) = 176750 грн.

В подальшому виконання договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст. 3 ЦК України, принципу справедливості. Умови договору є несправедливими, всупереч добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду позивача.

Таким чином, суд вважає, що застосовуючи ст. 216 ЦК України по якій кожна із сторін за кредитним договором зобов’язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього договору допустить повернення суми кредиту позивачем в гривнях з розстрочкою платежу.

Із квитанцій за січень 2011 року випливає, що ВАТ КБ "Надра" перейменовано в Публічне акціонерне товариство КБ "Надра".

Враховуючи викладене, керуючись ст. 99 Конституції, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ст. 3 ЗУ №2346-Ш "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні, ст.ст. 13, 16, 192, 203, 215, 216, 227, 533, 548 ЦК України, ст..ст. 10, 11, 60, 61, 212, 213, 215 ЦПК України суд,-

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Надра" про визнання кредитного договору, договору іпотеки та поруки недійсним-задовольнити.

Визнати недійсним кредитний договір в іноземній валюті №2923/12/07-К від 24.12.2007року на суму 35000 доларів США укладений між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем Публічним акціонерним товариством КБ "Надра" недійсним.

Визнати договір іпотеки №2923/12/07-К від 24.12.2007року укладений між ОСОБА_1 та відповідачем Публічним акціонерним товариством КБ "Надра" посвідчений ОСОБА_2 приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу за реєстраційним номером 6616 недійсним.

Зобов’язати ОСОБА_2, приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу виключити із реєстру іпотек та заборони відчуження нерухомого майна, яке було передано до іпотеки за договором укладеним між ОСОБА_1 та відповідачем ПАТ КБ "Надра" 24.12.2007року на нерухоме майно квартиру 60 по проспекту 50-річчя Жовтня,40 в м. Кременчуці.

Визнати договір поруки №2923/12/07-К від 24.12.2007року укладений відповідачем ПАТ КБ "Надра" та третьою особою ОСОБА_3 Тінатіною Оліфанівною недійсним.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Надра" в особі Кременчуцького відділення №7 філії ПАТ КБ "Надра" Полтавського регіонального управління код 26219345 на користь позивача ОСОБА_1 сплачену ним суму за договором №2923/12/07-К від 24.12.2007року – 20241 доларів США. ( Двадцять тисяч сто сорок один долар США)

Зобов’язати відповідача Публічне акціонерне товариство КБ "Надра" прийняти від позивача ОСОБА_1 по кредитному договору №2923/12/07-К від 24.12.2007року суму 176750 грн. з розстрочкою (реструктуризацією) платежів на 162 місяці до 27.12.2023 року за таких умов, що місячний платіж буде складати 1091,05грн.

Стягнути з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 інформаційні витрати на суму 120 грн., правову допомогу 2000 грн. та державне мито на суму 51 грн. на користь держави.

рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Полтавської області через міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга, подана після закінчення строків апеляційного оскарження, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.