757/44969/18-ц Про поділ спільного майна подружжя - 10.04.2024 Прийняття

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 05 вересня 2023 рокуу складі колегії суддів Желепи О. В., Мазурик О. Ф., Немировської О. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, за час перебування у шлюбі подружжя набуло спільне майно. Проте згоди щодо поділу спільного майна між сторонами не досягнуто, з огляду на що є необхідність поділити спільне майно в судовому порядку.

Позивач просив суд поділити спільне майно, набуте у шлюбі з ОСОБА_2, шляхом визначення ідеальної частки кожного з подружжя в цьому майні без його реального поділу та залишити його у спільній частковій власності.

Зокрема, у порядку поділу цього майна визначити права на нього наступним чином,а саме у власність ОСОБА_1 переходить:

-1/2 частина квартири за АДРЕСА_1, загальна площа якої складає 175,30 кв. м;

- 1/2 частина гаража, машиномісця в підземному паркінгу за АДРЕСА_2, загальна площа якого складає 23,20 кв. м;

- 1/2 частина гаража, машиномісця в підземному паркінгу за АДРЕСА_3, загальна площа якого складає 23,70 кв. м;

- 1/2 частина земельної ділянки, площею 0,0619 га, за кадастровим номером 8000000000:90:584:0078 за адресою: АДРЕСА_4, земельна ділянка № НОМЕР_1 ;

- 1/2 частина легкового автомобіля марки Subaru, моделі Outback, 2014 року випуску, чорного кольору, шасі № НОМЕР_2, тип ТЗ Загальний легковий універсал-В;

- 1/2 частина легкового автомобіля марки Toyota, моделі Corolla, 2014 року випуску, коричневого кольору, шасі № НОМЕР_3, тип ТЗ Загальний легковий седан-В.

У власність ОСОБА_2 переходить:

- 1/2 частина квартири за АДРЕСА_1, загальна площа якої складає 175,30 кв. м;

- 1/2 частина гаража, машиномісця в підземному паркінгу за АДРЕСА_2, загальна площа якого складає 23,20 кв. м;

- 1/2 частина гаража, машиномісця в підземному паркінгу за АДРЕСА_3, загальна площа якого складає 23,70 кв. м;

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 08 грудня 2022 року у складі судді Підпалого В. В. позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково.

Поділено спільне майно, набуте у шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, шляхом визначення ідеальної частки кожного з подружжя в цьому майні без його реального поділу та залишення його у спільній частковій власності.

У власність ОСОБА_1 переходить:

- 1/2 частина земельної ділянки від загальної площі в 0,0619 га, за кадастровим номером 8000000000:90:584:0078, розташованої за адресою: АДРЕСА_4, земельна ділянка № НОМЕР_1 ;

У власність ОСОБА_2 переходить:

В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що майно, яке було придбане подружжям під час шлюбу, а саме земельна ділянка за кадастровим номером 8000000000:90:584:0078, розташована за адресою: АДРЕСА_4, земельна ділянка № НОМЕР_1 ; легковий автомобіль марки Subaru, моделі Outback, 2014 року випуску, шасі № НОМЕР_2, легковий автомобіль марки Toyota, моделі Corolla, 2014 року випуску, шасі № НОМЕР_3 є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя та належить їм на праві спільної сумісної власності подружжя, а отже підлягає поділу шляхом визначення ідеальної частки кожного з подружжя в цьому майні без його реального поділу та залишення його у спільній частковій власності, оскільки позивач довів та надав належні докази на підтвердження цих обставин.

В частині щодо визнання за позивачем права власності на 1/2 частину квартири за АДРЕСА_1 ; 1/2 частину гаража, машиномісця в підземному паркінгу за АДРЕСА_2 ; 1/2 частину гаража, машиномісця в підземному паркінгу за АДРЕСА_3, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні цих позовних вимог, оскільки вказане майно було придбано у період шлюбу, проте фактично через сім днів після його реєстрації, й за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. В матеріалах справи відсутні докази, подані позивачем щодо його участі у придбанні вказаного майна.

Постановою Київського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 грудня 2022 року в частині відмови в задоволенні позову скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.

В порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на:

- 1/2 частину квартири за АДРЕСА_1, загальна площа якої складає 175,30 кв. м;

- 1/2 частину гаража, машиномісця в підземному паркінгу за АДРЕСА_2, загальна площа якого складає 23,20 кв. м;

- 1/2 частину гаража, машиномісця в підземному паркінгу за АДРЕСА_3, загальна площа якого складає 23,70 кв. м;

за ОСОБА_2 визнано право власності на:

- 1/2 частину квартири за АДРЕСА_1, загальна площа якої складає 175,30 кв. м;

- 1/2 частину гаража, машиномісця в підземному паркінгу за АДРЕСА_2, загальна площа якого складає 23,20 кв. м;

- 1/2 частину гаража, машиномісця в підземному паркінгу за АДРЕСА_3, загальна площа якого складає 23,70 кв. м.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подачу позову та апеляційної скарги в розмірі 18 501 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_2 не надала належних та допустимих доказів, які б підтверджували що нерухоме майно (квартира АДРЕСА_1 та машиномісця в підземному паркінгу за № НОМЕР_4 та АДРЕСА_3 ) було придбано за її особисті кошти, а тому вимоги позивача про поділ такого майна підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі,витребувано її з Печерського районного суду м. Києва.

24 листопада 2023 року справу передано колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно із протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 03 квітня 2024 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: ОСОБА_3 (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В., Ситнік О. М.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц, від 16 січня 2020 року у справі № 753/20262/16, від 28 жовтня 2020 року у справі № 554/9311/18 та інших.

У касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що спірне майно було придбано за особисті кошти відповідача, а тому воно є її приватною власністю. Позивач не надав доказів участі у придбанні спірного майна.

Доводи інших учасників справи

У квітні 2024 року ОСОБА_1 надіслав відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Також просить поновити строк на подання відзиву і колегія суддів Верховного Суду погоджується з доводами позивача щодо поважності причин пропуску процесуального строку.

Фактичні обставини справи

Суд встановив, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 15 квітня 2011 року, який рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 02 жовтня 2018 року розірвано (т. 1 а. с. 11, 53, 54).

22 квітня 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синицею Т. В., зареєстрований в реєстрі за № 3866, за яким ОСОБА_2 набула у власність квартиру АДРЕСА_1, загальна площа якої складає 175,30 кв. м (т. 1 а. с. 19, 20).

Також, на підставі договорів купівлі-продажу від 22 квітня 2011 року ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_4 машиномісця в підземному паркінгу за № НОМЕР_4 та за АДРЕСА_3, загальна площа яких складає 23,20 кв. м та 23,70 кв. м відповідно (т. 1 а. с. 21-24).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).

Згідно із частиною першою статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) ; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України (2768-14) .

Виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 210/2492/19.

У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 зазначено, що судам, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Аналогічний правовий висновок зазначено у постанові Верховного Суду від 15 грудня 2021 року у справі № 756/15452/17.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

У постанові Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі № 522/20693/15-ц вказано, що факт придбання майна під час шлюбу автоматично не відносить це майно до спільної сумісної власності подружжя, необхідно перевіряти за які кошти таке майно було набуте.

Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 40 постанови від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц вказала, що позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу.

З матеріалів справи відомо, що квартиру АДРЕСА_1 та машиномісця в підземному паркінгу за № НОМЕР_4 та за № НОМЕР_5 за цією ж адресою відповідач ОСОБА_2 придбала 22 квітня 2011 року, тобто через сім днів після укладення шлюбу із позивачем.

На підставі наданих сторонами доказів, врахувавши такі обставини як час придбання майна, кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання), мету придбання майна, суд першої інстанції зробив висновок, що відповідач ОСОБА_2 спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази наявності у позивача відповідних грошових заощаджень, достатніх для придбання спірної квартири та машиномісць. Разом з тим, подані відповідачем в суді першої інстанції податкові декларації, звіти, платіжні та інші фінансові документи свідчать про наявність у неї законних джерел походження коштів, достатніх для придбання спірного нерухомого майна у визначений час.

Вказані письмові докази суд першої інстанції дослідив та оцінив з додержанням вимог статей 77, 78, 79, 80, 89 ЦПК України і зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання за позивачем права власності на 1/2 частину спірної квартири та машиномісць в підземному паркінгу.

Апеляційний суд, переоцінивши докази, які належним чином були оцінені судом першої інстанції, не встановив факт порушення місцевим судом порядку їх дослідження, не зазначив, які норми права суд порушив при вирішенні спору, в чому полягала невідповідність висновків суду обставинам справи, у зв`язку з чим помилково скасував правильне рішення суду першої інстанції.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції належним чином оцінив подані сторонами докази, правильно встановив обставини справи та застосував норми матеріального права, зокрема пункт 3 частини першої статті 57 СК України, яким передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Враховуючи, що відповідач спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу, апеляційний суд помилково скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Верховний Суд відхиляє доводи відзиву на касаційну скаргу про те, що доводи касаційної скарги стосуються переоцінки доказів, оскільки касаційне провадження відкрито на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, а доводи касаційної скарги містять посилання на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, а також наведені підстави оскарження судового рішення, передбачені частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

З урахуванням встановлених у справі обставин ухвалене судом апеляційної інстанції судове рішення не можна вважати законним і обґрунтованим, тому воно підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.