639/2542/22 Про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя - 08.04.2024 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Коваль Олександр Юрійович, на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 20 липня 2023 року у складі судді Єрмоленко В. Б. тапостанову Харківського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,

Описова частина

Короткий зміст вимог подання

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до

ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя.

Позовну заяву мотивовано тим, що з 07 квітня 2020 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, під час якого ними за спільні кошти набуто у власність квартиру АДРЕСА_1, автомобіль Hyundai I30, 2010 року випуску, NissanRogue, 2017 року випуску, Skoda Fabia, 2009 року випуску. Крім того, сторони мали спільні заощадження у сумі 18 000 доларів США, що знаходяться у відповідача на зберіганні.

Зазначає, що спільне життя сторін не склалось, вони проживають окремо, не підтримують сімейних стосунків, мають розбіжності щодо вирішення життєвих питань та не можуть дійти згоди щодо поділу вказаного вище майна.

Посилаючись на викладене, позивачка просила розірвати шлюб, зареєстрований 07 квітня 2020 року між нею та ОСОБА_2 у виконавчому комітеті Комишувахської селищної ради Попаснянського району Луганської області під актовим записом № 4 та у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на частину квартири

АДРЕСА_1 ; автомобіль Nissan Rogue, 2017 року випуску, вартість якого порівняна з вартістю двох транспортних засобів, що залишаються у відповідача; стягнути з ОСОБА_2 на її користь частину грошових коштів у розмірі 9 000 доларів США.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 20 липня 2023 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Розірвано шлюб зареєстрований між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 07 квітня 2020 року у виконавчому комітеті Комишувахської селищної ради Попаснянського району Луганської області під актовим записом № 4.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_2, загальною площею 77, 50 кв. м, та на автомобіль Nissan Rogue, 2017 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь

ОСОБА_1 частину грошових коштів у розмірі 9 000,00 дол. США. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за відхилення від рівності часток у спільному майні подружжя у розмірі 12 250,00 грн.

Судові рішення мотивовані тим, що сторони не підтримують сімейні відносини тривалий час, спільного господарства не ведуть, разом не проживають, подальше спільне життя подружжя неможливе, збереження шлюбу суперечить їх інтересам, а тому шлюб слід розірвати. Спірне майно було набуто сторонами під час їх перебування у зареєстрованому шлюбі та за спільні кошти, а тому його слід поділити між сторонами у рівних частинах.

Суди відхилили посилання відповідача на те, що вказане майно набуто за його особисті кошти, а тому є його приватною власністю, оскільки вважали, що відповідач не спростував належними та допустимими доказами презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Також суди виходили із того, що наявність спільних коштів у розмірі

18 000 доларів США підтверджується постановою відділу поліції № 2 Харківського районного управління поліції № 3 ГУ НП у Харківській області у кримінальному провадженні № 12022221220000997, порушеному за заявою ОСОБА_1, а також матеріалами кримінального провадження № 12022221220000885, порушеного за заявою ОСОБА_2 з приводу крадіжки цінного майна з квартири, у тому числі грошових коштів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення в частині поділу майна подружжя та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 465/3517/19, від 30 січня 2019 року у справі № 444/848/16-ц.

Також заявник оскаржує судові рішення з передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав (вказує на порушення судами норм процесуального права відповідно до пунктів 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що спірне майно, а саме квартира та автомобіль придбано за його особисті кошти, одержані ним від здійснення підприємницької діяльності у 2017-2020 роках, а тому є його особистою приватною власністю. Зазначає, що постанова поліції про закриття кримінального провадження № 12022221220000997 та матеріали кримінального провадження № 12022221220000885 не є належними та допустимими доказами належності грошових коштів у розмірі 18 000 доларів США до спільної сумісної власності подружжя, оскільки орган досудового розслідування не наділений повноваженнями встановлювати такі обставини, це є виключною компетенцією суду.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

Зазначена ухвала разом із копією касаційною скаргою була отримана позивачкою 14 березня 2024 року, однак правом на подання відзиву на касаційну скаргу вона не скористалися.

Встановлені судами фактичні обставини справи

З 07 квітня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебули у зареєстрованому шлюбі, під час якого ними набуто у власність квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу

від 16 вересня 2021 року, автомобіль NissanRogue, 2017 року випуску (дата державної реєстрації 13 червня 2020 року), автомобіль SkodaFabia, 2009 року випуску (дата державної реєстрації 05 березня 2021 року), автомобіль HyundaiI30, 2010 року випуску (дата державної реєстрації 21 січня 2022 року).

Зазначене майно було придбано та зареєстровано на ім`я відповідача.

Згідно зі звітом про оцінку транспортних засобів, ринкова вартість автомобіля Skoda Fabia, 2009 року випуску, становить 277 300 грн, автомобіля Hyundai I30, 2010 року випуску, становить 279 500 грн, автомобіля Nissan Rogue, 2017 року випуску, становить 581 300 грн.

Судами також установлено, що за час перебування у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_2 здійснював підприємницьку діяльність, дохід за 2020 рік склав

386 000,45 грн, за 2021 рік - 20 000 грн. Відповідач підтвердив, що після введення карантинних обмежень припинив здійснювати підприємницьку діяльність у

м. Попасна та переїхав з сім`єю у м. Харків.

З інформації з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків

від 09 жовтня 2022 року загальна сума доходу відповідача становить за податковими деклараціями: за 2017 рік - 132 600 грн, за 2018 рік - 870 600 грн, за 2019 рік - 999 500 грн, за 2020 рік - 386 000,45 грн, від продажу рухомого майна у 2019 році отримано 75 892, 80 грн.

Відповідно до інформації відділу поліції № 2 Харківського районного управління поліції № 3 ГУ НП в Харківській області від 15 травня 2023 року за заявою ОСОБА_1 до ЄРДР внесені відомості № 12022221220000997 за ознаками складу кримінального провадження, передбаченого частиною четвертою статті 185 КК України, яке закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України. Також, ОСОБА_2 звернувся з заявою про вчинення кримінального правопорушення за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 185 КК України, на підставі якої внесені відомості до ЄРДР № 12022221220000885.

Із змісту постанови відділу поліції № 2 Харківського районного управління поліції № 3 ГУ НП в Харківській області від 12 жовтня 2022 року слідує, що ОСОБА_1 повідомила, що 18 серпня 2022 року, під час воєнного стану, невстановлена особа таємно заволоділа її майном та грошовими коштами, що знаходились за місцем її проживання у квартирі

АДРЕСА_1 . Допитана в якості потерпілого ОСОБА_1 пояснила, що 17 серпня 2022 року у неї стався конфлікт з чоловіком, після чого вона з дочкою переїхала до своєї матері. Наступного дня приїхала додому з метою забрати деякі речі та не змогла попасти в квартиру та відчинити вхідні двері своїми ключами. В квартирі знаходились її власні речі, придбані до шлюбу (хутряні вироби, золоті прикраси), побутова техніка та електроніка, а також кошти в сумі 18 000 доларів США.

ОСОБА_2, допитаний як свідок, підтвердив, що 17 серпня 2022 року з квартири зникли хутряні вироби, золоті прикраси його дружини. Наступного дня золоті прикраси йому повернули, відносини з дружиною розлагодились і вона з донькою переїхала до іншої квартири. ОСОБА_2 добровільно видав співробітникам поліції хутряні вироби та золоті прикраси своєї дружини, що набуті до шлюбу, які оглянуті 01 жовтня 2022 року у присутності понятих, вилучені та передані на відповідальне зберігання ОСОБА_1 .

В ході досудового розслідування також встановлено, що грошові кошти в сумі

18 000 доларів США, побутова техніка та електроніка були набуті у зареєстрованому шлюбі, тому питання щодо їх поділу повинні вирішуватися в порядку цивільного судочинства в суді.

В судовому засіданні в суді першої інстанції були досліджені матеріали кримінального провадження № 12022221220000885 та встановлено, що

17 серпня 2022 року до відділу поліції звернувся ОСОБА_2, який повідомив про викрадення невідомими особами з його квартири належного йому майна, а саме 28 000 доларів США, двох норкових шуб, золотих прикрас загальною вагою біля 40 гр.

При допиті в якості потерпілого 19 серпня 2022 року ОСОБА_2 повідомив, що цього дня він згадав, що грошові кошти та ювелірні вироби він переховав в кухні та дізнався, що шуби дружина в кінці липня відвезла до своєї матері. На кухні знайшов грошові кошти в сумі 28 000 доларів США, а також ювелірні вироби. Просив кримінальне провадження закрити, ніяких претензій ні до кого немає.

У присутності понятих, із застосування відеозйомки та фотозйомки, слідчим проведено огляд предметів, в процесі якого потерпілий ОСОБА_2 надав грошові кошти в сумі 28 000 доларів США і золоті вироби, які він зазначив у заяві про викрадення 17 серпня 2022 року. ОСОБА_2 пояснив, що гроші і ювелірні прикраси він знайшов у власній квартирі, зазначене переховав в іншу кімнату, а саме в приміщення кухні на верхню полицю під скло на шафі. Після огляду гроші і ювелірні вироби повернуті потерпілому. При цьому, ОСОБА_2 у своїх поясненнях підтвердив, що прикраси і частину грошей він не віддав ОСОБА_1 .

Постановою відділу поліції № 2 Харківського районного управління поліції № 3 ГУ НП в Харківській області кримінальне провадження за ознаками частини четвертої статті 185 КК України закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина перша статті 63 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Вирішуючи спори між подружжям про майно, потрібно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Системний аналіз наведених норм матеріального права свідчить про існування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов`язком особи, яка з нею не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18).

Установивши, що спірна квартира АДРЕСА_1 була придбанау період перебування сторін у зареєстрованому шлюбу та за спільні кошти, виходячи із принципу рівності часток подружжя у спільному майні, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що вказане майно є спільною сумісною власністю сторін і підлягає поділу між ними шляхом визнання за позивачем права власності на її частину.

Суди також правильно поділили рухоме майно, яке також було придбано сторонами у шлюбі та за спільні кошти, шляхом визнання за позивачкою права власності на автомобіль Nissan Rogue, 2017 року випуску, вартістю 581 300 грн, та залишення у власності відповідача автомобілів Skoda Fabia, 2009 року випуску, вартістю 277 300 грн, та Hyundai I30, 2010 року випуску, вартістю 279 500 грн.

Ринкова вартість автомобілів, що залишаються у власності відповідача загалом становить 556 800 грн, що менше на 12 250 грн вартості автомобіля, право власності на який визнано за позивачем, тому суди правомірно стягнули зазначену суму грошової компенсації з позивача на користь відповідача.

З урахуванням того, що на майно, яке придбано за час шлюбу розповсюджується презумпція спільності права власності подружжя на майно, то тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на ту особу, яка її спростовує (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 595/324/17).

Однак ОСОБА_2 не спростував презумпцію спільної сумісної власності на зазначене майно.

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини та чоловіка закріплені у статті 57 СК України.

Зокрема, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто

(пункт 3 частини першої статті 57 СК України).

Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

У цивільних справах суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Суди попередніх інстанцій правильно відхилили доводи відповідача про те, що спірне майно було набуто за його особисті кошти, одержані ним від здійснення підприємницької діяльності у 2017-2020 роках, оскільки основна частина майна (квартира та два автомобілі) була набута у 2021-2022 роках, тобто з часу одержання відповідачем коштів від здійснення підприємницької діяльності та до набуття у власність спірного майна минув значний проміжок часу і відповідач не довів, що саме вказані кошти були витрачені на придбання спірного майна.

Колегія суддів також погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про поділ грошових коштів у розмірі 18 000 доларів США, оскільки наявність спільних коштів у розмірі 18 000 доларів США підтверджується постановою відділу поліції № 2 Харківського районного управління поліції № 3 ГУ НП у Харківській області у кримінальному провадженні № 12022221220000997, порушеному за заявою ОСОБА_1, а також матеріалами кримінального провадження

№ 12022221220000885, порушеного за заявою ОСОБА_2 з приводу крадіжки цінного майна з квартири, у тому числі грошових коштів.

Посилання на те, що зазначені докази є неналежними та недопустимими помилкові, оскільки у розумінні статей 77, 78 ЦПК України вони містять інформацію щодо предмета доказування та підтверджують обставини, якими позивач обґрунтовувала позовні вимоги.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 465/3517/19, від 30 січня 2019 року у справі № 444/848/16-ц, є помилковими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, її доводи зводяться до переоцінки доказів та встановленню інших обставин ніж ті, що були встановлені судами попередніх інстанцій, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, відповідно касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.