753/20662/17 Про скасування рішень державного реєстратора та записів про реєстрацію права власності на нежитлові приміщення, зобов`язання вчинити дії - 04.04.2024 Прийняття

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 753/20662/17

провадження № 61-12149св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідачі: ОСОБА_4, Товариство з обмеженою відповідальністю "БК М.П.К.", приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антропов Олексій Юрійович,

треті особи: Державна архітектурно-будівельна інспекція України, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Анди", ОСОБА_5,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, яка підписана представником ОСОБА_6, на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 01 грудня 2021 року у складі судді Трусової Т. О., додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 серпня 2022 року у складі судді Трусової Т. О., постанову Київського апеляційного суду від 18 травня 2023 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Борисової О. В., Ратнікової В. М.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися з позовом до ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю "БК М.П.К." (далі - ТОВ "БК М.П.К."), державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Антропова О. Ю. (далі - приватний нотаріус КМНО Антропов О. Ю.), треті особи: Державна архітектурно-будівельна інспекція України, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Анди", про скасування рішень державного реєстратора та записів про реєстрацію права власності, зобов`язання вчинити дії.

Позов мотивований тим, щопозивачі є співвласниками нежитлових приміщень № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1, розташованих на першому поверсі житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_2 у цьому ж будинку, розташованої поверхом вище.

У 2010 році ОСОБА_4 без дозволу на право виконання будівельних робіт, без належно затвердженого проєкту та з істотним порушенням будівельних норм і правил здійснив реконструкцію своєї квартири, добудувавши до неї додаткові приміщення (лоджії/тераси), внаслідок чого загальна площа його квартири збільшилась на 17,9 кв. м.

Незаконно зведені відповідачем конструкції розташовані на даху належних позивачам нежитлових приміщень, що призвело до руйнації покриття даху, порушення системи водовідведення і, як наслідок, накопичення у цих приміщеннях вологи та їх псування.

Надалі відповідач вчинив дії щодо поділу належної йому квартири на два окремі об`єкти нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2 та АДРЕСА_2, відомості про реєстрацію яких були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з порушенням норм статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень" та пункту 54 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (1127-2015-п) .

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просили:

скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Антропова О. Ю. від 07 лютого 2017 року, індексний номер 33751148, про реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на квартиру АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1166363180000);

скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Антропова О. Ю. від 07 лютого 2017 року, індексний номер 33751246, про реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на квартиру АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1166369780000);

скасувати запис № 18914029, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, про право власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1166363180000);

скасувати запис № 18914029, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, про право власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1166369780000);

зобов`язати ОСОБА_4 привести квартиру АДРЕСА_5 до попереднього стану відповідно до технічного паспорта КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації" від 19 жовтня 2001 року та поверхового плану приміщень ІІ поверху інвентаризаційної справи за адресою: АДРЕСА_1, шляхом демонтажу добудованих приміщень (лоджій) за рахунок власних коштів.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Протокольною ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 04 червня 2018 року до участі у справі як третю особу залучено ОСОБА_1 .

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 01 грудня 2021 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 задоволено частково.

Скасовано рішення про реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на квартиру

АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1166363180000), прийняте державним реєстратором - приватним нотаріусом КМНО Антроповим О. Ю., індексний номер 33751148, від 07 лютого 2017 року.

Скасовано рішення про реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на квартиру АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1166369780000), прийняте державним реєстратором - приватним нотаріусом КМНО Антроповим О. Ю., індексний номер 33751246, від 07 лютого 2017 року.

Скасовано державну реєстрацію прав на нерухоме майно, а саме: реєстрацію права власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1166363180000) з виключенням запису про право власності номер 18914029.

Скасовано державну реєстрацію прав на нерухоме майно, а саме: реєстрацію права власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1166369780000) з виключенням запису про право власності номер 18914736.

Зобов`язано ОСОБА_4 за власний рахунок здійснити знесення самочинно збудованого нерухомого майна - терас, добудованих до квартир АДРЕСА_2 та

АДРЕСА_5 та демонтувати у цих квартирах додаткові дверні прорізи для виходу на дах.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ТОВ "БК М.П.К.", державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Антропова О. Ю. відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що предметом цього позову є вимоги співвласників нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку до власника житлового приміщення у цьому ж будинку про скасування державної реєстрації права власності на об`єкти житлової нерухомості (квартири), які були створені внаслідок поділу єдиної квартири на дві окремі квартири та збільшення їх загальної площі за рахунок частини даху належного позивачам нежитлового приміщення шляхом прибудови до квартир терас (лоджій), та зобов`язання їх демонтувати. Суд вказав, що заявлені позивачами вимоги відповідають способу захисту права власності, передбаченому статтею 391 ЦК України.

Реалізація права власника на переобладнання чи перепланування квартири у багатоквартирному будинку повинна здійснюватися у визначеному законом порядку та із додержанням прав власників інших квартир та нежитлових приміщень, санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку, контроль за дотриманням яких покладено на відповідні державні органи. Функція державного контролю за дотриманням містобудівного законодавства під час переобладнання і перепланування вже збудованих об`єктів нерухомості полягає, зокрема, у наданні відповідних дозволів місцевими органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування.

Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На підтвердження вимог позову позивач ОСОБА_2 надав складений на його замовлення висновок судової будівельно-технічної експертизи від 28 грудня 2018 року № 68. Відповідно до змісту цього висновку вбачається, що його складено за результатами візуального огляду об`єктів дослідження - даху нежитлового приміщення АДРЕСА_6 і конструкції добудованих до квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_2 додаткових приміщень (терас), та аналізу наданих документів, а саме: технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_2, виготовленого станом на 19 жовтня 2001 року; плану квартири (квартир), складеного станом на 23 жовтня 2005 року; технічних паспортів на квартири АДРЕСА_2 та АДРЕСА_2, виготовлених станом на 23 січня 2017 року; довідки про показники об`єкта нерухомого майна від 30 грудня 2016 року; висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна від 23 січня 2017 року; проектних рішень на перепланування квартири АДРЕСА_2, розроблених ЗАТ "БФК "Стріж"; експертного висновку від 15 жовтня 2015 року, складеного ТОВ "Технотест Інжиніринг"; постанови про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності від 14 червня 2010 року.

Експертним дослідженням установлено, що в процесі виконання будівельних робіт у квартирі відповідача були змінені кількість житлових квартир, загальна і житлова площа початкової квартири, геометричні розміри квартири до реконструкції за рахунок добудови додаткових приміщень; були змінені несучі внутрішні стіни після влаштування додаткового прорізу (для вхідних дверей квартири АДРЕСА_2 ), несучі зовнішні стіни після розширення існуючих прорізів (влаштування дверних прорізів замість віконних в квартирах АДРЕСА_7 ); виконана надбудова по перекриттю першого поверху, а саме: додаткової зовнішньої огороджувальної стіни по квартирі АДРЕСА_2 ; огороджувальних і несучих конструкцій тераси: металевий каркас, огороджувальна цегляна стіна, металеві грати тощо; змінена конструкція даху над першим поверхом (зменшена його висота за рахунок видалення окремих шарів суміщеної покрівлі; змінені техніко-економічні показники квартири.

На цій підставі експерт дійшов висновку, що добудовані до квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_8 за видом будівельних робіт відносяться до реконструкції житлових будинків, на виконання цих робіт потрібний дозвіл та погоджена і затверджена у встановленому законодавством порядку проектна документація, зведення терас виконано з грубим порушенням Закону України "Про планування і забудову територій" (1699-14) , "Правил забудови м. Києва", рішення Київської міської державної адміністрації "Про затвердження Порядку утримання, ремонту, реконструкції, реставрації фасадів будинків та споруд на території міста Києва", ДБН В.3.2-2-2009 "Реконструкція, ремонт, реставрація об`єктів будівництва. Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт", що негативно вплинуло на експлуатаційні характеристики покрівлі, збірного залізобетонного перекриття, електро-і пожежобезпеку та санітарно-гігієнічні умови експлуатації приміщення № НОМЕР_1.

Наданий позивачем висновок експертизи за формою та змістом відповідає вимогам статті 102 ЦПК України, складений судовим експертом в галузі дослідження об`єктів нерухомості, будівельних матеріалів, конструкцій та відповідних документів, який був попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, здійснені експертом дослідження ґрунтуються на вимогах діючих в Україні нормативних документів в галузі будівництва, повністю узгоджуються з іншими, дослідженими та перевіреними судом доказами, і не суперечать ним.

Такими доказами, є, зокрема, і надана ОСОБА_4 проєктна документація (проєкт перепланування квартири, виготовлений ЗАТ "БФК "Стріж"), дослідженням якої установлено, що перепланування належної йому квартири здійснено з втручанням у несучі конструкції будинку шляхом улаштування додаткового прорізу для вхідних дверей квартири АДРЕСА_2, улаштування замість віконних дверних прорізів для виходу на терасу, а також установлення огородження тераси - накладної металевої конструкції з навісом.

Заперечуючи проти позову, відповідач ОСОБА_4 вказував, що здійснене ним перепланування квартири не може вважатися самочинним будівництвом. На підтвердження своєї позиції надав складений на його замовлення висновок експерта за результатами проведення будівельно-технічного експертного дослідження від 19 березня 2021 року № 3-03/2021, відповідно до якого втручання у несучі конструкції та інженерні системи загального користування у квартирах АДРЕСА_2 та АДРЕСА_5 у період з 26 травня 2009 року до 16 березня 2021 року не здійснювалось.

Згідно зі змістом вказаного висновку для проведення експертизи експерту не надавалась технічна документація на квартиру АДРЕСА_5 до її перепланування (реконструкції), у зв`язку з чим питання збільшення її площі шляхом добудови додаткових приміщень та втручання у несучі конструкції експертом не досліджувалось, а та обставина, що у зазначений у висновку період втручання у несучі конструкції та інженерні системи загального користування не здійснювалось, не спростовує встановлений судом факт такого втручання, що відбулося ще до 2009 року.

За таких обставин суд вважав наданий відповідачем висновок експерта за результатами проведення будівельно-технічного експертного дослідження неналежним доказом та поклав в обґрунтування свого рішення висновок судової будівельно-технічної експертизи, наданий позивачем, оскільки не встановлено обставин, які б давали підстави для його відхилення.

Суд першої інстанції відхилив складену ТОВ "БК М.П.К." довідку про показники об`єкта нерухомого майна та висновок щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна з огляду на те, що зазначені у них відомості суперечать вимогам нормативних документів в галузі будівництва та спростовуються висновком експертизи. Більше того, документи, складені ТОВ "БК М.П.К." та підписані його керівником ОСОБА_7 і експертом з інвентаризації ОСОБА_8, викликають обґрунтовані сумніви у їх достовірності, оскільки у заявах цих осіб, справжність підписів яких засвідчена нотаріально, зазначено, що вони ніколи не проводили обстеження належної ОСОБА_4 квартири, не оформлювали та не підписували довідку про показники об`єкта нерухомого майна, висновок щодо технічної можливості поділу квартири та технічні паспорти на квартири АДРЕСА_2 та АДРЕСА_5 . За фактом підроблення технічних паспортів на квартири АДРЕСА_2 та

АДРЕСА_9 розслідується кримінальне провадження № 42019101020000058 від 12 лютого 2019 року.

Отже, за сукупністю досліджених та перевірених доказів суд вважав підтвердженим факт перепланування (реконструкції) ОСОБА_4 належної йому квартири, в тому числі й шляхом будівництва терас (лоджій) на даху належного позивачам нежитлового приміщення, влаштування у зовнішній (несучій) стіні квартири АДРЕСА_2 дверних прорізів для виходу на дах, без затвердженої проєктної документації та без отримання на це відповідних дозволів, що свідчить про існування самочинного будівництва.

Припис КП "Житло-сервіс" від 09 квітня 2013 року, акт КП "Житло-сервіс" від 09 квітня 2014 року і акт ТОВ "Технотест Інжиніринг" від 23 жовтня 2015 року підтверджують, що добудова ОСОБА_4 терас призвела до руйнації покриття даху, порушення системи водовідведення і, як наслідок, потрапляння вологи у належне позивачам нежитлове приміщення № НОМЕР_1, що порушує санітарно-гігієнічні умови його експлуатації та негативно впливає на електро-і пожежобезпеку.

Суд першої інстанції вказав, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав.

Відповідно до документів, які стали підставою для реєстрації права власності ОСОБА_4 на утворені шляхом поділу квартири АДРЕСА_2 та АДРЕСА_5, вбачається збільшення загальної площі об`єктів нерухомості на 17,9 кв. м., що виключає можливість утворення цих об`єктів без проведення будівельних робіт з втручанням в несучі конструкції. Проте документ про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державному реєстратору не надавався. Наведене свідчить, що висновок про технічну можливості поділу об`єкта нерухомого майна та довідка про показники об`єкта нерухомого майна, які були подані державному реєстратору для реєстрації права власності на вказані квартири, не відповідають вимогам законодавства, а між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно існують суперечності.

За таких обставин суд вважав обґрунтованими доводи позивача про те, що державну реєстрацію прав стосовно квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_5 здійснено незаконно, всупереч положень пунктів 4, 5 частини першої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та пункту 54 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав. У результаті прийнятих з порушенням закону рішень про державну реєстрацію прав відбулося узаконення здійсненого ОСОБА_4 самочинного будівництва, яке порушує права позивачів.

З урахуванням положень частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та установлених фактів суд вважав наявними підстави для задоволення вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на квартири АДРЕСА_2 та АДРЕСА_5, скасування державної реєстрації прав на вказані квартири та зобов`язання відповідача за власний рахунок здійснити знесення того самочинно збудованого нерухомого майна, яке безпосередньо порушує суб`єктивні матеріальні права позивачів, на захист яких подано цей позов, а саме терас, добудованих до вказаних квартир, з демонтажем дверних прорізів, призначених для виходу на дах.

Суд першої інстанції зробив висновок, що у спірних правовідносинах безпосередній зв`язок з предметом позову існує у ОСОБА_4, на користь якого були вчинені оспорювані реєстраційні дії, тому вимоги позивачів до приватного нотаріуса КМНО Антропова О. Ю. заявлені безпідставно. Крім того, позивачі вказали відповідачем ТОВ "БК М.П.К.", проте після зміни предмета позову жодних вимог до цієї особи не заявили, у зв`язку з чим у задоволенні позову до цього відповідача слід відмовити.

Додатковим рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 26 серпня 2022 року стягнено з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 27 216,15 грн; на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 14 656,15 грн; на користь ОСОБА_3 судові витрати в сумі 14 656,15 грн. Судові витрати відповідача ОСОБА_4 в сумі 19 500,00 грн покладено на нього ж.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 18 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 01 грудня 2021 року та додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 серпня 2022 року - без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що суд першочергово перевіряє, чи були порушені права позивача, яким способом вони мають бути поновлені і чи є відповідні позовні вимоги у справі. Спірні правовідносини виникли з приводу реєстрації права власності за ОСОБА_4 на квартири АДРЕСА_2 та АДРЕСА_5 .

Суд апеляційної інстанції вказав, що за змістом частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у чинній редакції та редакції, яка діяла на час ухвалення судового рішення судом першої інстанції, на відміну від положень частини другої статті 26 цього ж Закону у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; скасування державної реєстрації прав. Таким чином, ефективними способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є зокрема скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав. При цьому, на час ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції, норма частини третьої статті 26 вказаного Закону вже не передбачала положення, що ухвалення судового рішення з зазначених питань має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). З цих підстав, суд апеляційної інстанції відхилив посилання апелянта на неправильне застосування судом першої інстанції норм частини третьої статті 26 Закону.

Апеляційний суд вказав, що зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами обставини справи підтверджують, що спір у позивача щодо скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно є з власником цього майна ОСОБА_4, який притягнутий до участі у справі як співвідповідач. Натомість ТОВ "БК М.П.К." та приватний нотаріус КМНО Антропов О. Ю. є неналежними відповідачами, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову до них як неналежних відповідачів. При цьому, часткове задоволення судом першої інстанції позовних вимог із застосуванням наведених способів захисту порушеного права (скасування рішення про державну реєстрацію, скасування державної реєстрації) не суперечать та узгоджуються з нормами законодавства.

Суди встановили, що набута у власність ОСОБА_4 квартира АДРЕСА_5 загальною площею 83,60 кв. м, не була обладнана терасами чи лоджіями, що підтверджується планом за поверхами та технічним паспортом, виготовленими КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації" станом на 27 березня 2000 року і 19 січня 2001 року, відповідно.

З поверхових планів з експлікаціями з інвентаризаційної справи на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 убачається, що внаслідок перепланування (реконструкції) вказаної квартири, яке було здійснене не пізніше 2005 року, загальна площа належної ОСОБА_4 житлової нерухомості збільшилась на 17,9 кв. м, у тому числі і за рахунок добудови терас на даху прибудованого нежитлового приміщення, що перебуває у власності позивачів. Так, у 2005 році фахівцями КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації" проінвентаризовано належну ОСОБА_4 квартиру та складено план за поверхами, яким зафіксовано, що станом на 23 жовтня 2005 року у квартирі влаштовано дві тераси площами 5,7 кв. м та 3,8 кв. м, приєднано приміщення № 1 площею 5,1 кв. м, яке відноситься до допоміжних приміщень спільного користування, та здійснено поділ квартири на два окремі об`єкти нерухомого майна - однокімнатні квартири з умовними номерами 304 та 304-А. При цьому, дозволи на добудову терас, приєднання місць загального користування та поділ квартири відсутні.

Непогодження документації на перепланування та переобладнання квартири АДРЕСА_5 загальною площею 83,60 кв. м підтверджують: лист КП "Житло-сервіс" від 09 квітня 2013 року № 110/22-175, постанова Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві (далі - Інспекція ДАБК у м. Києві) про накладення на ОСОБА_4 штрафу.

Актами КП "Житло-сервіс" від 09 квітня 2014 року, ДАБК від 21 лютого 2020 року, приписом ДАБК від 21 лютого 2020 року про усунення порушень підтверджено встановлення відповідачем на покрівлі належних позивачам приміщень металевих загорож, що призвело до руйнування покрівлі нежитлових приміщень та потрапляння вологи у середину цих приміщень, пошкодження стелі з гіпсокартону. Також у них зазначено, що спірна квартира згідно з проєктом не обладнана лоджіями, балконами та виходами на покрівлю нежитлового приміщення № 304. При цьому, в акті ДАБК від 21 лютого 2020 року зроблений висновок реконструкція квартири АДРЕСА_5 шляхом розподілу на дві однокімнатні квартири ( АДРЕСА_7 ) з втручанням в несучі конструкції та об лаштованого додаткового входу до квартири АДРЕСА_2 здійснено без документа, який надає право на виконання вказаних будівельних робіт із зазначенням в акті ризиків настання негативних наслідків самочинного будівництва - руйнування будівлі та споруди.

Таким чином, здійснення відповідачем ОСОБА_4 перебудови належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_5 загальною площею 83,60 кв. м., у дві ізольовані квартири: квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 53,8 кв. м (яка складається з однієї жилої кімнати площею 17,3 кв. м, кухні площею 10,2 кв. м, вбиральні площею 1 кв. м, ванної кімнати площею 3,8 кв. м, вбудованих шаф площею 1,8 кв. м, комори площею 0,8 кв. м та коридору площею 13,5 кв. м, тераси площею 2,1 кв. м. та лоджії площею 3,3 кв. м) та квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 47,7 кв. м (яка складається з однієї жилої кімнати площею 18,7 кв. м, кухні площею 11 кв. м, вбиральні (сполученої з ванною) площею 4,3 кв. м, коридору площею 9,9 кв. м, тераса площею 3,8 кв. м) із облаштуванням кожної із вищевказаних квартир окремим входом (виходом) та відповідних мереж забезпечення, без належного дозволу чи належно затвердженого проєкту, який мав бути отриманий відповідачем на облаштування двох ізольованих квартир із суттєвим збільшенням площі цих квартир, свідчить про наявність самочинного будівництва.

На переконання апеляційного суду, встановивши, що ОСОБА_4 здійснив розширення площі власної квартири шляхом будівництва на даху належних позивачам нежитлових приміщень перегородок та металевих конструкцій, влаштувавши тераси без виготовлення проектної документації та отримання на це відповідних дозволів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для зобов`язання ОСОБА_4 за власний рахунок здійснити знесення самочинно збудованих терас та привести квартиру АДРЕСА_5 до попереднього стану.

Оскільки до загальної площі квартири АДРЕСА_2 були помилково внесені площі самовільно збудованих терас, рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_4 та на квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 53,8 кв. м за тією ж адресою підлягають скасуванню.

Суд апеляційної інстанції зауважив, що державна реєстрація вказаних квартир була здійснена за поданням державному реєстратору переліку документів, у тому числі висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна від 23 січня 2017 року, виданого ТОВ "БК М.П.К.", складеного на підставі довідки "Про показники об`єкта нерухомого майна" від грудня 2016 року ТОВ "БК М.П.К.", та технічні паспорти по інвентаризаційній справі № 128/01/17, складення яких посадові особи ТОВ "БК М.П.К." заперечували, що підтверджується наданими до районного суду нотаріально посвідченими заявами та повідомленнями ГУ НП у м. Києві про здійснення кримінальних проваджень № 12019100020001131 та № 42019101020000058, у тому числі за фактом можливого вчинення відповідачем кримінального правопорушення.

Оскільки суд встановив факт існування самочинного будівництва, яке відповідач всупереч приписам державних органів не усунув, що свідчить про наявність триваючого порушення вчиненого відповідачем ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції відхилив доводи апелянта про застосування позовної давності до заявлених вимог.

Посилання апелянта на процесуальні порушення не можуть бути підставою для відмови в задоволенні заявлених позовних вимог та не призвели до неправильного вирішення справи по суті спору. При цьому, тривалий розгляд справи був обумовлений у тому числі необхідністю забезпечення належного повідомлення осіб, які беруть участь у справі, розглядом скарг в судах апеляційної і касаційної інстанції.

Апеляційний суд також відхилив доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, щодо неправильного розподілу судових витрат, зокрема, стягнення 10 000,00 грн на відшкодування витрат експертизи. Тому апеляційна скарга на додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 серпня 2022 року задоволенню також не підлягає.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 15 червня 2023 року заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 по 5 600,00 грн кожному витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У серпні 2023 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу за підписом представника - адвоката Довженко В. І., в якій просив скасувати рішення, додаткове рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

у розгляді справи судом апеляційної інстанції брали участь судді, яким заявлено відвід, підстави якого були обґрунтованими. Суд апеляційної інстанції на час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_4 у справі № 753/20662/17 вже був пов`язаний правовою позицією в оцінці доказів і норм матеріального та процесуального права у справі № 753/16935/19, результати якої виклали в своєму процесуальному рішенні - постанові від 13 квітня 2023 року у справі № 753/16935/19. Тому судді апеляційного суду, які брали участь у розгляді цієї справи, вже не можуть бути неупередженими та об`єктивними, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 36 ЦПК України є підставою для їх відводу (самовідводу). Вказане також узгоджується з пунктом 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23, відповідно до яких суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об`єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді. 02 травня 2023 року в задоволенні заяви про відвід складу суду (судді Левенець Б. Б., Борисова О. В., Ратнікова В. М. ) відмовлено без зазначення будь-яких мотивів. Ухвалою судді Київського апеляційного суду у складі судді Гуля В. В. від 03 травня 2023 року в задоволенні заяви про відвід складу суду також відмовлено. Проте суддя надав лише формальну оцінку доводам заяви про відвід, тому безпідставно відмовив у її задоволенні;

суд першої інстанції прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у цій справі. Так, у справі № 753/14305/17 за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до ОСОБА_11 та ОСОБА_12 про знесення об`єкту самовільного будівництва, визнання недійсним технічного паспорту на квартиру та визнання недійсним реєстрації права власності, позивачі у справі, що переглядається, вже зверталися з позовом до власників квартири АДРЕСА_10, в якому вказували про залиття належного їм приміщення не ОСОБА_4, а власниками квартири АДРЕСА_11 : ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . Відповідно до висновків суду першої інстанції, зроблених у цій справі, припис КП "Житло-сервіс" від 09 квітня 2013 року, акт КП "Житло-сервіс" від 09 квітня 2014 року та акт ТОВ "Технотест Інжиніринг" від 23 жовтня 2015 року підтверджують, що добудова відповідачем терас призвела до руйнації покриття даху, порушення системи водовідведення і, як наслідок, потрапляння вологи у належне позивачам нежитлове приміщення № НОМЕР_1, що порушує санітарно-гігієнічні умови його експлуатації та негативно впливає на електро-і пожежобезпеку. Проте такі висновки суперечать висновкам постанови Київського апеляційного суду від 25 травня 2021 року у справі № 753/14305/17 про те, що результатом наявного регулярного потрапляння води в нежитлове приміщення № НОМЕР_1 після кожних значних опадів у період танення снігу, що шкодить конструкції і довговічності будинку, санітарним, та естетичним властивостям є порушення з боку власників квартири АДРЕСА_10 у вигляді невідповідність стану об`єкту прибудови збудованого будинку з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями на даху, біля вікон квартири АДРЕСА_11 основним вимогам до будівель та споруд: безпеці експлуатації ДБН В. 1.2-2009, механічному опору та стійкості ДБН В. 1.6-2008. Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, у цій справі у позапроцесуальний спосіб, спростував висновки судів у справі № 753/14305/17, оскільки щодо одних й тих самих наслідків щодо одного й того самого приміщення № НОМЕР_1 встановив різні причини залиття цього приміщення, а також різних винуватців цього. Таким чином, висновки, викладені у судових рішеннях у справі № 753/20662/17 вплинули на права та обов`язки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 у справі № 753/14305/17 в частині встановлення причин залиття приміщення № НОМЕР_1 та винних в цьому залитті осіб;

суд першої інстанції прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Для підтвердження того факту, що рішення у цій справі стосується прав та інтересів інших осіб, не залучених до участі у справі, ОСОБА_4 в апеляційному суді подав клопотання про витребування з Дарницького районного суду м. Києва матеріалів справи № 753/14305/17, дослідження цих матеріалів та долучення доказів, але суд апеляційної інстанції у задоволенні клопотання безпідставно відмовив;

суд першої інстанції до правовідносин, що склалися, застосував норму права, без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 753/6914/15 (провадження № 61-25686св18), що призвело до неправильного вирішення справи. Апеляційний суд не надав цьому будь-якої правової оцінки. Зокрема, суди всупереч статтям 263, 264 ЦПК України не визначили характер спірних правовідносин; не встановили обставини, які мають значення для вирішення справи, а саме: чи призвело зведення відповідачем спірних терас до порушень прав власників інших квартир (приміщень) у багатоквартирному житловому будинку та порушення санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку;

суд першої інстанції за однакових обставин належним чином не обґрунтував, чому врахував висновки судової будівельно-технічної експертизи від 28 грудня 2018 року № 68, які надані позивачами, та відхилив висновки експерта за результатами проведення будівельно-технічного експертного дослідження від 19 березня 2021 року № 3-03/2021, які надані відповідачем. Під час апеляційного розгляду для з`ясування обставин, про які ОСОБА_4 зазначав у апеляційній скарзі, ним було заявлене клопотання про допит експертів, які судом першої інстанції не допитувалися, а також про призначення судової будівельно-технічної експертизи, яка судом першої інстанції не призначалась. Аналогічне клопотання містилося і в прохальній частині апеляційної скарги. Під час обговорення зазначених клопотань ОСОБА_4 та його представник послалися на невиконання судом першої інстанції вимог пунктів 3, 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України, що призвело до обмеження права ОСОБА_4 на звернення до суду із клопотанням про виклик до суду експертів і призначення експертизи, і, як наслідок, до не з`ясування обставин, від яких залежить правильність вирішення спору по суті та визначення наявності або відсутності порушень відповідачем будівельно-технічних норм та правил. Таким чином, суди не забезпечили проведення змагального процесу, повного та всебічного розгляду справи, не встановили усіх обставин справи, які необхідні для правильного її вирішення, не перевірили належно доводи відповідача ОСОБА_4, формально відмовили у задоволенні його клопотання про допит експертів та про призначення судової будівельно-технічної експертизи для усунення протиріч в наявних в матеріалах справи висновках експертів, які складені з порушенням статті 106 ЦПК України. Тому висновки судів про доведеність позивачами обставин, на які вони посилалися на обґрунтування своїх вимог, є передчасними;

висновок судової будівельно-технічної експертизи від 28 грудня 2018 року № 68, який наданий позивачами, не є належним та допустимим доказом. Тому суд першої інстанції дійшов передчасного висновку, що здійснені експертом дослідження ґрунтуються на вимогах нормативних документів в галузі будівництва, оскільки у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Це узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19). Суд апеляційної інстанції законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в зазначеній частині не перевірив, що призвело до ухвалення незаконної та необґрунтованої постанови;

оскільки питання залишення позовної заяви без розгляду та закриття провадження у справі є такими, вирішення яких підлягає окремому апеляційному оскарженню, а також, оскільки ці питання вирішуються за результатами підготовчого засідання одночасно із вирішенням питання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, то суддя для вирішення цих питань був зобов`язаний прийняти, скласти і підписати відповідну ухвалу в нарадчій кімнаті, а не протокольно, як це було зроблено судом в цій справі. Таким чином, розгляд справи було проведено суддею із порушенням таємниці нарадчої кімнати неповноважним складом суду, без ухвалення окремого процесуального рішення - ухвали, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 376 ЦПК України є таким порушенням норм процесуального права, яке є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. Крім того, суд першої інстанції, всупереч частині першій статті 78 ЦПК України обґрунтував рішення на підставі недопустимих доказів, отриманих поза межами строків, встановлених для проведення підготовчого розгляду справи, без ухвалення судом процесуальних рішень про продовження цих строків. Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Оскільки суд першої інстанції питання продовження строків підготовчого розгляду відповідно до статті 189 ЦПК України, з урахуванням критерію виключності обставин, під час підготовчого провадження не вирішував, то документи, подані після закінчення процесуальних строків, встановлених ЦПК України (1618-15) для підготовчого розгляду, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. У тексті постанови апеляційного суду, зазначені обставини апеляційної скарги ОСОБА_4 не викладені, їм не дано будь-якої правової оцінки, що свідчить про те, що в цій частині апеляційна скарга не розглянута;

суд першої інстанції всупереч пункту 3 частини першої статті 186, пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України відкрив провадження у справі, а надалі розглянув справу по суті, незважаючи на те, що у провадженні цього суду була справа, в якій спір виник між тими самими сторонами про той самий предмет і з тих самих підстав. Так, позивач ОСОБА_2 ще в 2015 році звертався до Дарницького районного суду м. Києва із позовною заявою до ОСОБА_4 про знесення самочинного будівництва, за яким було відкрите провадження у справі № 753/6914/15. У цьому позові ОСОБА_2 просив суд зобов`язати ОСОБА_4 здійснити знесення за власний рахунок самочинно збудованої тераси та металевої огорожі (решітки) на даху нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року вказаний позов було задоволено в повному обсязі. Надалі рішенням Апеляційного суду м. Києва від 21 вересня 2017 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року скасовано, а у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. Надалі постановою Верховного Суду від 20 березня 2019 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 21 вересня 2017 року скасовані, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. На час ухвалення рішення ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 27 лютого 2020 року провадження у вказаній справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 753/20662/17, тобто до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі. В подальшому, ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 05 грудня 2022 року, яка ухвалена вже після прийняття рішення у справі № 753/20662/17, провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у здійсненні прав власності шляхом знесення самочинного будівництва було закрите. В ухвалі Дарницького районного суду м. Києва від 05 грудня 2022 року у справі № 753/16935/19 про закриття провадження у справі зазначено, що на новому розгляді, після скасування судових рішень постановою Верховного Суду від 20 березня 2019 року, перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа: КП "Житло-Сервіс", про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом знесення самочинного будівництва. Проте постанова Верховного Суду від 20 березня 2019 року прийнята у справі № 753/6914/15, а не у справі № 753/16935/19. При цьому, як у справі № 753/20662/17, рішення у якій є предметом оскарження у цій справі, так і у справах № 753/6914/15, № 753/16935/19 головуючим була суддя Трусова Т.О. Їй під час ухвалення рішення від 01 грудня 2022 року у справі № 753/20662/17 було достеменно відомо, що вона ухвалює рішення за позовом, за яким в її ж провадженні вже є справи з тих же підстав, між тими самими сторонами. Таким чином, суддя ухвалила завідомо неправосудне рішення на користь позивачів за наявності обов`язку залишити їх позовну заяву без розгляду в частині зобов`язання відповідача вчинити певні дії, як це передбачено пунктом 4 частини першої статті 257 ЦПК України. Крім того, відповідно до пункту 3 частини першої статті 186 ЦПК України суддя повинен був відмовити у відкритті провадження у цій справі. Допустивши вказані порушення норм процесуального права, суд першої інстанції практично у позапроцесуальний спосіб привласнив повноваження суду апеляційної інстанції та на свій розсуд заново переглянув докази і надав їм іншу цивільно-правову оцінку. У первісній позовній заяві, поданій до суду 09 листопада 2017 року, позивачі не зверталися із позовними вимогами про зобов`язання ОСОБА_4 за власний рахунок здійснити знесення самочинно збудованого нерухомого майна - терас, добудованих до квартир АДРЕСА_2, АДРЕСА_5, та демонтувати у цих квартирах додаткові дверні прорізи для виходу на дах. Надалі, 18 листопада 2019 року, змінивши предмет та підстави позову, позивачі всупереч пункту 10 частини третьої статті 175 ЦПК України не зазначили, що вони вже зверталися до суду з такими позовними вимогами раніше, а суд цього належним чином не перевірив та розглянув нові позовні вимоги по суті, чим допустив порушення пункту 3 частини першої статті 186, пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України. Ці доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 у постанові апеляційного суду не викладені, їм не надано будь-якої оцінки, що свідчить про те, що в цій частині апеляційна скарга належним чином не розглянута;

позивачами під час підготовчого провадження одночасно були змінені і предмет, і підстави позову, що не допускається. Уразі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом. Під час підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті будь-яке процесуальне рішення про те, за якими саме позовними вимогами суд призначив розгляд справи судом не приймалося. Отже, всупереч пункту 1 частини першої статті 189 ЦПК Українисуд під час підготовчого провадження, за наявності двох позовних заяв від відповідачів, які мають різні предмети та підстави позову, остаточно не визначився з предметом та характером спірних правовідносин, позовними вимогами та складом учасників судового процесу, розглянув по суті позовні вимоги, які підлягали поверненню;

суд першої інстанції не надав належної правової оцінки тій обставині, що державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію та на підставі документів, необхідних для вчинення відповідних дій. Задовольняючи позов про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно відповідача, суд не встановив та не зазначив у рішенні, відсутність яких саме документів, визначених нормами законодавства, унеможливлювала вчинення державним реєстратором певних реєстраційних дій. Тобто суд не зазначив яким саме актам цивільного законодавства суперечить прийняте рішення про державну реєстрацію прав, що є підставою для визнання його незаконним і скасування. Ці аргументи апеляційним судом у постанові не викладені та не спростовані;

суди не врахували, що ухвалення рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства. Як видно з позовних вимог позивачів (як первісних, так і змінених) у них немає вимоги до відповідача про припинення речових прав на квартири АДРЕСА_2 та АДРЕСА_5 . За відсутності таких позовних вимог у суду не було законних підстав ухвалювати рішення про скасування як рішень державного реєстратора, так і державної реєстрації права на нерухоме майно на вказані квартири, оскільки суд не має право виходити за межі позовних вимог;

суд першої інстанції, зобов`язавши відповідача здійснити знесення терас, добудованих до квартир АДРЕСА_12, та демонтувати в цих квартирах додаткові дверні прорізи для виходу на дах, не з`ясував, чи призведе їх демонтаж до захисту інтересів позивачів та чи не порушить це право власності відповідача на квартиру АДРЕСА_5 ;

суд першої інстанції, встановивши в судовому засіданні, що фактичною причиною звернення позивачів до суду стало потрапляння вологи у належне позивачам нежитлове приміщення № НОМЕР_1 в минулі роки та десятиріччя, належним чином не з`ясував, чи призведе той спосіб, який обрали позивачі (знесення терас та демонтажу дверних прорізів для виходу на дах) до ефективного захисту їх прав і чи правильно позивачі використовують цивільне законодавство для такого захисту. Водночас належним та ефективним способом захисту прав позивачів є не знесення терас, добудованих до квартир АДРЕСА_12, а також демонтаж у даних квартирах додаткових дверних прорізів для виходу на дах, а усунення руйнацій даху та відновлення системи водовідведення або стягнення вартості їх відновлення як компенсації заподіяної шкоди. Більш того, скасувавши державну реєстрацію права власності на вказані квартири, суд фактично позбавив відповідача права власності на квартиру АДРЕСА_2, власником якої він був на підставі договору купівлі-продажу квартири від 28 березня 2002 року, оскільки будь-яких рішень про приведення державної реєстрації права власності на вказану квартиру в первісний стан суд не ухвалював. Апеляційний суд зазначені доводи ОСОБА_4 не оцінював та їх не спростував;

суди не врахували, що обладнанням квартири АДРЕСА_2 терасою площею 2,1 кв. м, а також квартири АДРЕСА_2 терасою площею 3,8 кв. м. на даху першого поверху будинку, частково над належним йому нежитловим приміщенням № НОМЕР_3, відповідач насправді реалізував своє право користування спільним майном будинку. Оскільки порядок користування дахом між позивачами та відповідачем не встановлювався, то у суду не було законних підстав своїм рішенням позбавляти відповідача його права, визначеного статтею 382 ЦП України;

суд першої інстанції не вирішив клопотання відповідача про застосування позовної давності, чим позбавив відповідача права на відмову в задоволенні позову з цих підстав. У свої письмових запереченнях відповідач неодноразово зазначав, що починаючи з 2002 року (майже 15 років) позивачі жодних претензій щодо порушення їх прав переплануванням його квартири до нього не пред`являли, а тому вони пропустили позовну давність, наслідки пропущення якої суд повинен був застосувати. Проте суд першої інстанції щодо такого клопотання жодних висновків не зробив, відповідних аргументів відповідача не спростував. Апеляційний суд на вказані порушення уваги також не звернув;

суд апеляційної інстанції не звернув уваги на доводи приватного нотаріуса КМНО Антропова О. Ю., які викладені у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 . Суд першої інстанції ототожнив поняття "речові права на нерухоме майно" та "технічні характеристики нерухомості", в той час як зміна технічних характеристик нерухомості не впливає на визначення чи зміну речових прав власника на нерухоме майно. ОСОБА_4 на час звернення до приватного нотаріуса вже був власником квартири

АДРЕСА_5, право власності на яку ніким не оспорюється. Таким чином, ОСОБА_4 реєстрував не право власності на цю квартиру, а зміну технічних характеристик на квартири. Якщо б суд першої інстанції встановив, що подані на державну реєстрацію права власності на квартиру технічні документи (технічні паспорти, довідка про технічну можливість поділу квартири, довідка про технічні показники) були складені з порушенням норм законодавства, то підставою для скасування оспорюваних рішень та права власності на квартири може бути виключно подання заявником ОСОБА_4 документів, які складені з порушенням законодавства, а не порушення державним реєстратором пунктів 4, 5 частини першої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", як це було встановлено судом першої інстанції. Оскільки документи, на підставі яких були зареєстровані права ОСОБА_4 на переплановані квартири, не визнані судом недійсними, то у державного реєстратора не було законних підстав відмовляти в реєстрації цих прав, а у суду - скасовувати рішення реєстратора про таку реєстрацію. Суд апеляційної інстанції на доводи приватного нотаріуса КМНО Антропова О. Ю. уваги не звернув та їх не спростував;

суди також проігнорували те, що спірна лоджія (тераса) була спроєктована та виготовлена СФК "Стріж" ще у 2002 році, а позивач ОСОБА_2 придбав належне йому нежитлове приміщення № НОМЕР_1 на першому поверсі будинку за адресою: АДРЕСА_1 у 2003 році. Отже, під час купівлі цього приміщення ОСОБА_2 було достеменно відомо про існування лоджії (тераси) перед вікнами квартири АДРЕСА_2 і те, що він купує зазначені приміщення з лоджією (терасою) над цими приміщеннями, а тому йому було зрозуміло, що фактом купівлі цих приміщень він фактично погоджує наявність лоджії (тераси);

ОСОБА_4 наголошував, що станом на дату виготовлення проєкту з перепланування квартири, а також на дату її фактичного перепланування за цим проєктом, ще не існувало нормативної процедури отримання дозволу на такі дії, оскільки вона з`явилася лише з 17 травня 2005 року, коли було прийнято наказ Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства № 76 "Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій" (z0927-05) , а для квартири - лише з 2009 року, тобто з дати прийняття наказу Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 16 березня 2009 року № 95 "Про затвердження Порядку підготовки дозволів на проектування та реконструкцію, реставрацію та капітальний ремонт об`єктів, перепланування квартир та інших вбудовано-прибудованих приміщень, опорядження фасадів та переведення жилого будинку (жилого приміщення) до нежитлового фонду в м. Києві". Наказ Держжитлокомунгоспу України від 31 грудня 1991 року № 135 "Про затвердження Положення про систему технічного обслуговування, ремонту та реконструкції жилих будівель в містах і селищах України" (який був чинний до 17 травня 2005 року) не передбачав процедури отримання дозволу, про необхідність отримання якого зазначено у статті 152 ЖК Української РСР (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Тому виконавчий комітет Київської місцевої Ради народних депутатів на час здійснення відповідачем перепланування своєї квартири не мав будь-якого законодавчого механізму щодо виконання вимог статті 152 ЖК Української РСР в частині видачі дозволів на перепланування. Надалі відповідач здійснив перепланування належної йому трикімнатної квартири шляхом влаштування терас на даху належного позивачам нежитлового приміщення № НОМЕР_1 та її поділ на два окремі об`єкти нерухомого майна відповідно проекту від 2002 року. У 2005 році фахівці КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації" проінвентаризували належну відповідачу квартиру та склали план за поверхами, яким зафіксовано, що станом на 23 жовтня 2005 року в квартирі влаштовано дві тераси площами 5,7 кв. м та 3,8 кв. м, приєднано приміщення № 1 площею 5,1 кв. м, яке відноситься до допоміжних приміщень спільного користування, та здійснено поділ квартири на два окремі об`єкти нерухомого майна, а саме: однокімнатні квартири з умовними номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_4. При цьому дозволи на добудову терас, приєднання місць загального користування та поділ квартири відсутні. Суди не надали оцінки отриманим на запит суду поверховому плану квартири АДРЕСА_2, відповідно до якого ця квартира перепланована і на якому міститься штамп "Погашено" від 23 жовтня 2005 року. Таким чином, суди не врахували те, що відповідач дотримався процедури отримання дозволу на перепланування належної йому квартири у період з 2002-2005 роки.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що судові рішення оскаржуються лише в частині задоволення позовних вимог, тому в іншій частині не оскаржуються та в касаційному порядку не переглядаються.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2023 року поновлено ОСОБА_4 строк на касаційне оскарження рішення Дарницького районного суду м. Києва від 01 грудня 2021 року, додаткового рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 серпня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 18 травня 2023 року, зменшено ОСОБА_4 розмір судового збору за подання касаційної скарги до 6 400,00 грн, відкрито касаційне провадження у справі № 753/20662/17 та витребувано справу із суду першої інстанції. Цією ж ухвалою у задоволенні клопотання ОСОБА_4 про зупинення виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 01 грудня 2021 року та додаткового рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 серпня 2022 року відмовлено.

У вересні 2023 року матеріали цивільної справи № 753/20662/17 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 22 серпня 2023 року зазначено, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, які передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 753/6914/15, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 23 червня 2020 року у справі № 922/2589/19, від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц, від 21 листопада 2019 року у справі № 462/2845/16-а, від 28 квітня 2020 року у справі № 727/11479/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16, від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16; судове рішення також оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що позивачам ОСОБА_3, ОСОБА_1 і третій особі ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нежиле приміщення від 02 жовтня 2001 року належить на праві спільної власності в рівних частках нежитлове приміщення № НОМЕР_2 загальною площею 937,9 кв. м, розташоване на першому поверсі житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивачам ОСОБА_2, ОСОБА_1 і третій особі ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 24 липня 2003 року належить на праві спільної власності в рівних частках нежитлове приміщення № НОМЕР_1 загальною площею 632,7 кв. м за тією ж адресою.

На підставі договору купівлі-продажу квартири від 28 березня 2002 року ОСОБА_4 набув право власності на квартиру АДРЕСА_13 .

Згідно з технічним паспортом, який виготовлений КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації", станом на 19 січня 2001 року вказана квартира складалася з трьох житлових кімнат площею 13,8 кв. м, 10,8 кв. м, 17,3 кв. м, кухні площею 10,8 кв. м, ванної кімнати площею 3,6 кв. м, вбиралень площею 1,4 кв. м, 1,4 кв. м, коридору площею 22,3 кв. м та вбудованих шаф площею 1,8 кв. м, 0,4 кв. м.

Надалі ОСОБА_4 здійснив перепланування належної йому трикімнатної квартири шляхом влаштування терас на даху належного позивачам нежитлового приміщення № НОМЕР_1 та поділ квартири на два окремі об`єкти нерухомого майна, тобто дві ізольовані квартири.

У 2005 році фахівцями КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації" проінвентаризовано належну ОСОБА_4 квартиру та складений план за поверхами, яким зафіксовано, що станом на 23 жовтня 2005 року у квартирі влаштовано дві тераси площами 5,7 кв. м та 3,8 кв. м, приєднано приміщення № 1 площею 5,1 кв. м, яке відноситься до допоміжних приміщень спільного користування, та здійснено поділ квартири на два окремі об`єкти нерухомого майна, а саме: однокімнатні квартири з АДРЕСА_7 . Дозволи на добудову терас, приєднання місць загального користування та поділ квартири відсутні.

ОСОБА_2, починаючи з 2004 року, неодноразово звертався до експлуатуючої організації - комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло сервіс" (далі - КП "Житло сервіс") та органів місцевого самоврядування із заявами та скаргами, у яких повідомляв, що мешканці будинку за адресою: АДРЕСА_1, в тому числі ОСОБА_4, на даху належного йому нежитлового приміщення самовільно прибудували до своїх квартир додаткові приміщення і установили металеві огородження, що призводить до псування і протікання покрівлі.

ОСОБА_4, в свою чергу, також неодноразово звертався до Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Київської міської державної адміністрації із заявами про надання дозволу на перепланування (реконструкцію) належної йому квартири АДРЕСА_5 на підставі проєкту перепланування квартири, виготовленого ЗАТ "БФК "Стріж".

За результатами розгляду вказаних звернень Головне управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Київської міської державної адміністрації та Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві надавали ОСОБА_4 роз`яснення щодо процедури отримання дозволу на реконструкцію квартири, введення об`єкта в експлуатацію та оформлення на нього права власності.

За наслідками проведеного у квітні 2009 року фахівцями Державного науково-дослідного та проектно-вишукувального інституту "НДІПРОЕКТРЕКОНСТУКЦІЯ" за замовленням ОСОБА_4 візуального обстеження квартири АДРЕСА_5 після проведеної реконструкції (роз`єднання на дві однокімнатні квартири) складений технічний висновок, відповідно до якого деформації, тріщини чи інші дефекти та пошкодження у несучих конструкціях квартири після її поділу на дві однокімнатні - відсутні, перепланування квартири з перерозподілом існуючої площі на дві окремі квартири не суперечить вимогам ДБН В.2.2-15-2005 "Житлові будинки. Основні положення", переобладнання віконних прорізів на дверні та влаштування додаткових виходів на терасу не призведуть до зміни конструктивної схеми, зниження міцності та стійкості всього будинку в цілому, а квартири АДРЕСА_2 та АДРЕСА_2 (за планом БТІ) придатні до експлуатації.

Постановою Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві від 14 червня 2010 року ОСОБА_4 притягнуто до адміністративної відповідальності на підставі частини третьої статті 96 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 170,00 грн.

У постанові зазначено, що проведеною 07 червня 2010 року перевіркою встановлено, що будівельні роботи з реконструкції квартири АДРЕСА_5 виконані без затвердженого дозволу на виконання будівельних робіт, чим порушені статті 28, 29 Закону України "Про планування і забудову територій".

09 квітня 2013 року КП "Житло сервіс" внесло власнику квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_4 припис з вимогою надати у термін до 20 квітня 2013 року дозвіл на влаштування тераси на покрівлі прибудованого приміщення та відремонтувати покриття, ушкоджене під час влаштування та експлуатації тераси.

09 квітня 2014 року комісія КП "Житло сервіс" склала акт обстеження нежитлового прибудованого приміщення № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до якого у коридорі, біля кабінету адміністрації, виявлено сухі сліди від залиття. Причиною залиття у вказаному акті зазначено пошкодження рулонного покриття покрівлі нежитлового приміщення власником квартири АДРЕСА_2, який влаштував решітки огорожі балконів на покрівлі прибудованого приміщення.

23 жовтня 2015 року фахівцем ТОВ "Технотест Інжиніринг" за замовленням ОСОБА_2 проведений огляд нежитлового приміщення АДРЕСА_6, про що складений відповідний акт. Згідно з цим актом у приміщенні виявлено значну кількість води, сліди протікань на стелі та стінах, потрапляння води до електрощитової та поступове просочування води до приміщень після припинення опадів. Причиною потрапляння води є конструкції, незаконно та неякісно зведені над приміщеннями ОСОБА_2 .

У 2016 року ОСОБА_4 в черговий раз звернувся до виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) із заявами про надання дозволу на перепланування належної йому квартири. За результатами розгляду вказаних звернень Департамент містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації роз`яснив, що у зв`язку з прийняттям закону про внесення змін до статей 100, 152 Житлового кодексу УРСР виконання робіт з переобладнання та перепланування жилого приміщення, які не передбачають втручання у несучі конструкції та\або інженерні системи загального користування, не потребують отримання документів, що дають право на їх виконання, а після завершення зазначених робіт введення об`єкта в експлуатацію не потребується.

04 лютого 2017 року приватний нотаріус КМНО Антропов О. Ю. здійснив реєстрацію права приватної власності ОСОБА_4 на квартири АДРЕСА_14, про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень внесено записи під номерами 18914029, 33751246, відповідно.

Відповідно до внесених до Державного реєстру відомостей підставою для проведення вказаних реєстраційних дій послугували такі документи: технічні паспорти на квартири, видані 23 січня 2017 року, видавник: ТОВ "БК М.П.К.", інженер з інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_8 ; договір купівлі-продажу квартири від 28 березня 2002 року, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Малиновською О. Ю.; довідка ТОВ "БК М.П.К." від 30 грудня 2016 року про показники об`єкта нерухомого майна; інформаційна довідка про реєстрацію права власності на квартиру станом на 2013 рік, видана КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації" 27 січня 2017 року; висновок ТОВ "БК М.П.К." щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна від 23 січня 2017 року.

Згідно з даними технічного паспорту, який виготовлений ТОВ "БК М.П.К.", станом на 23 січня 2017 року квартира АДРЕСА_2 має загальну площу 53,8 кв. м та складається з однієї жилої кімнати площею 17,3 кв. м, кухні площею 10,2 кв. м, вбиральні площею 1 кв. м, ванної кімнати площею 3,8 кв. м, вбудованих шаф площею 1,8 кв. м, комори площею 0,8 кв. м та коридору площею 13,5 кв. м. Квартира обладнана терасою площею 2,1 кв. м та лоджією площею 3,3 кв. м.

Відповідно до даних технічного паспорту, який виготовлено ТОВ "БК М.П.К.", станом на 23 січня 2017 року квартира АДРЕСА_2 має загальну площу 47,7 кв. м та складається з однієї жилої кімнати площею 18,7 кв. м, кухні площею 11 кв. м, вбиральні (сполученої з ванною) площею 4,3 кв. м, коридору площею 9,9 кв. м. Квартира обладнана терасою площею 3,8 кв. м.

У вересні-листопаді 2017 року позивачі неодноразово зверталися до виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) із заявами та скаргами щодо незаконності влаштування лоджій (терас) у квартирі АДРЕСА_5 та надання інформації про подання декларацій про початок будівельних робіт і надання дозволу на їх виконання. За результатами розгляду зазначених звернень Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва (Департамент містобудування та архітектури) та Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві повідомили, що документи дозвільного та декларативного характеру, які б надавали право на виконання підготовчих і будівельних робіт за вказаною адресою не видавались і не реєструвались, а об`єкти будівництва до експлуатації не приймались.

Позиція Верховного Суду

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені,а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження

№ 61-2417сво19)).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та зміни предмету позову) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація речових прав виконує важливу функцію інформування третіх осіб про права та обтяження на майно, а у випадках, встановлених законом, з такою реєстрацією пов`язується виникнення прав на нерухоме майно (абзац третій частини другої статті 331 ЦК України).

Державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20)).

Згідно з частиною другою статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та зміни предмету позову) у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" (340-20) , який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній з 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункт 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Згідно з абзацом 2 частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції) у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Відповідно до абзацу 3 частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції) у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

За змістом наведеної норми у чинній редакції та редакції, яка діяла на час ухвалення судового рішення судом першої інстанції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; скасування державної реєстрації прав.

Таким чином, у розумінні наведеної норми права у чинній редакції, на відміну від частини другої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, ефективними способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є зокрема скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року у справі № 656/241/19-ц (провадження № 61-1936св21) зазначено, що "у частині другій статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року) унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. […] Згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" (340-20) , який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції. Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. […] Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судових рішень у цій справі), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. […] Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) зазначено, що "з урахуванням конкретних обставин справи та положень абзаців другого та третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності (за умови, якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами). На підставі викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 545/1883/20, про те, що задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності призведе до відновлення порушених прав позивача і не потребує для застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності".

У справі, що переглядається:

позивачі пред`явили вимоги про скасування рішень державного реєстратора та записів про реєстрацію права власності, зобов`язання вчинити дії;

спірні правовідносини, крім іншого, виникли з приводу реєстрації права власності за ОСОБА_4 на квартири АДРЕСА_2 та АДРЕСА_5 ;

часткове задоволення позовних вимог із застосуванням наведеного способу захисту порушеного права (скасування рішення про державну реєстрацію, скасування державної реєстрації) не суперечить та узгоджуються з нормами Закону України Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) .

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Статтею 317 Цивільного кодексу України встановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з частиною другою статті 383 ЦК України власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про архітектурну діяльність" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) .

Тобто при здійсненні будівництва власник зобов`язаний дотримуватися норм та правил, встановлених законодавством України.

За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через ознаки, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудовано з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Разом з тим положення статті 376 ЦК України передбачають різні підстави для знесення самочинного будівництва.

Пунктом 4 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45 (45-2006-п) , передбачено, що власник, наймач (орендар) приміщень житлових будинків має право на: переобладнання та перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у будинку, з дозволу власника будинку та органу місцевого самоврядування, виданого в установленому порядку.

Порядок здійснення переобладнання та перепланування жилого приміщення визначено у Правилах утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 (z0927-05) (далі - Правила).

Відповідно до підпунктів 1.4.1, 1.4.5, 1.4.6 пункту 1.4 вказаних Правил переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих приміщень у жилих будинках дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів відповідно до законодавства. Проведення вказаних будівельних робіт власником житла без отримання дозволу вважається самовільним переобладнанням або переплануванням.

Поняття переобладнання та перепланування визначені у Правилах утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76.

Переобладнання - улаштування в окремих квартирах багатоквартирних будинків індивідуального опалення та іншого інженерного обладнання, перенесення нагрівальних, сантехнічних і газових приладів; влаштування і переустаткування туалетів, ванних кімнат, вентиляційних каналів. Перепланування - до елементів перепланування жилих приміщень належать: перенесення і розбирання перегородок, перенесення і влаштування дверних прорізів, улаштування і переустаткування тамбурів, прибудова балконів на рівні перших поверхів багатоповерхових будинків.

Крім того, відповідно до пункту 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127 (z0582-01) до самочинного будівництва не належать:

1) при будівництві будинків садибного типу - зведення на земельній ділянці тимчасових будівель (навісів, палаток, кіосків, накриття, літніх душових, теплиць, покритих поліетиленовою плівкою, споруд тощо), які не потребують виконання робіт з улаштуванням фундаментів; перестановка обладнання в межах призначених приміщень; улаштування чи закриття дверних або віконних прорізів; збільшення або зменшення площ за рахунок демонтування чи влаштування перегородок, комор, знесення печей та грубок; перепланування, не пов`язані зі змінами (збільшення чи зменшення) житлової або допоміжної площ;

2) у квартирах (багатоповерхових будинках) - перепланування, не пов`язані зі змінами (збільшення чи зменшення) житлової або допоміжної площ, без порушення несучих конструкцій; збільшення житлової чи допоміжної площ за рахунок демонтування перегородок, комор, знесення печей, камінів та грубок, засклення балконів, лоджій, улаштування дверних прорізів у внутрішніх некапітальних стінах; перестановка в межах призначених приміщень, обладнання;

3) поточний ремонт будівель та споруд без змін призначення приміщень;

4) заміна матеріалу стін будинків садибного типу, будівель без збільшення розміру фундаменту чи поверховості (допустиме відхилення площі 5 %).

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2021 року у справі № 753/14305/17 (провадження № 61-9488св21).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

суди встановили, що набута у власність ОСОБА_4 квартира АДРЕСА_15 не була обладнана терасами чи лоджіями, що підтверджується планом за поверхами та технічним паспортом, виготовленими КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації" станом на 27 березня 2000 року та 19 січня 2001 року, відповідно;

згідно з поверховими планами з експлікаціями з інвентаризаційної справи на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 унаслідок перепланування (реконструкції) вказаної квартири, яке було здійснене не пізніше 2005 року, загальна площа належної ОСОБА_4 житлової нерухомості збільшилась на 17,9 кв. м, у тому числі і за рахунок добудови терас на даху прибудованого нежитлового приміщення, що перебуває у власності позивачів;

у 2005 році фахівцями КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації" проінвентаризовано належну ОСОБА_4 квартиру та складений план за поверхами, яким зафіксовано, що станом на 23 жовтня 2005 року у квартирі влаштовано дві тераси площами 5,7 кв. м та 3,8 кв. м, приєднано приміщення № 1 площею 5,1 кв. м, яке відноситься до допоміжних приміщень спільного користування, та здійснено поділ квартири на два окремі об`єкти нерухомого майна - однокімнатні квартири з умовними номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_4, при цьому дозволи на добудову терас, приєднання місць загального користування та поділ квартири відсутні;

лист КП "Житло-сервіс" від 09 квітня 2013 року № 110/22-175, постанова Інспекції ДАБК у м. Києві про накладення на ОСОБА_4 штрафу, підтверджують непогодження документації на перепланування та переобладнання квартири АДРЕСА_15 ;

актами КП "Житло-сервіс" від 09 квітня 2014 року, ДАБК від 21 лютого 2020 року, приписом ДАБК від 21 лютого 2020 року про усунення порушень підтверджено встановлення відповідачем на покрівлі належних позивачам приміщень металевих загорож, що призвело до руйнування покрівлі нежитлових приміщень та потрапляння вологи у середину цих приміщень, пошкодження стелі з гіпсокартону. Також у них зазначено, що спірна квартира згідно з проєктом не обладнана лоджіями, балконами та виходами на покрівлю нежитлового приміщення. При цьому, в акті ДАБК від 21 лютого 2020 року зроблений висновок, що реконструкція квартири АДРЕСА_5 шляхом розподілу на дві однокімнатні квартири ( АДРЕСА_7 ) з втручанням в несучі конструкції та облаштованого додаткового входу до квартири АДРЕСА_2 здійснено без документа, який надає право на виконання вказаних будівельних робіт із зазначенням в акті ризиків настання негативних наслідків самочинного будівництва - руйнування будівлі та споруди;

суд апеляційної інстанції також встановив, що державна реєстрація вказаних квартир була здійснена за поданням державному реєстратору переліку документів, у тому числі висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна від 23 січня 2017 року, виданого ТОВ "БК М.П.К." та виготовленого на підставі довідки "Про показники об`єкта нерухомого майна" від грудня 2016 року ТОВ "БК М.П.К." та Технічних паспортів по інвентаризаційній справі 128/01/17, складення яких посадові особи ТОВ "БК М.П.К." заперечували;

встановлені судами обставини справи і докази в їх сукупності дають підстави для висновку, що суди правильно вважали неспроможними доводи відповідача ОСОБА_4 з посиланням на надані ним докази, зокрема, висновок експерта за результатамипроведення будівельно-технічного експертного дослідження від 19 березня 2021 року № 3-03/2021;

таким чином, здійснення ОСОБА_4 перебудови належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_15 у дві ізольовані квартири: квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 53,8 кв. м (яка складається з однієї жилої кімнати площею 17,3 кв. м, кухні площею 10,2 кв. м, вбиральні площею 1 кв. м, ванної кімнати площею 3,8 кв. м, вбудованих шаф площею 1,8 кв. м, комори площею 0,8 кв. м та коридору площею 13,5 кв. м, тераси площею 2,1 кв. м та лоджії площею 3,3 кв. м) та квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 47,7 кв. м (яка складається з однієї жилої кімнати площею 18,7 кв. м, кухні площею 11 кв. м, вбиральні (сполученої з ванною) площею 4,3 кв. м, коридору площею 9,9 кв. м, тераси площею 3,8 кв. м) із облаштуванням кожної із вказаних квартир окремим входом (виходом) та відповідних мереж забезпечення, без належного дозволу чи належно затвердженого проєкту, який мав бути отриманий відповідачем на облаштування двох ізольованих квартир із суттєвим збільшенням площі цих квартир, свідчить про наявність самочинного будівництва.

Встановивши, що ОСОБА_4 здійснив розширення площі власної квартири шляхом будівництва на даху належних позивачам нежитлових приміщень перегородок та металевих конструкцій, влаштувавши тераси без виготовлення проектної документації та отримання на це відповідних дозволів, суди зробили правильний висновок про наявність правових підстав для зобов`язання ОСОБА_4 за власний рахунок здійснити знесення самочинно збудованих терас та привести квартиру АДРЕСА_5 до попереднього стану. При цьому, у результаті прийнятих з порушенням закону рішень про державну реєстрацію прав відбулося узаконення здійсненого ОСОБА_4 самочинного будівництва, яке порушує права позивачів.

Оскільки до загальної площі квартири АДРЕСА_2 були помилково внесені площі самовільно збудованих терас, рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на квартиру загальною площею 47,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_16 ) та на квартиру загальною площею 53,8 кв. м, що знаходиться за тією ж адресою (квартира АДРЕСА_2 ) підлягають скасуванню.

З огляду на результат касаційного оскарження судових рішень додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 серпня 2022 року необхідно залишити без змін. Окремих доводів щодо оскарження цього рішення суду першої інстанції касаційна скарга не містить.

Доводи касаційної скарги про те, що розгляд справи у суді апеляційної інстанції суддями, які підлягали відводу, безпідставні.

Відповідно до частини першої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

У частині четвертій статті 36 ЦПК України встановлено, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

З підстав, зазначених у статтях 36, 37 і 38 цього Кодексу, судді, секретарю судового засідання, експерту, спеціалісту, перекладачу може бути заявлено відвід учасниками справи (частина друга статті 39 ЦПК України).

Згідно з частинами першою-третьою статті 40 ЦПК України питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.

За результатами вирішення заяви про відвід суд постановляє ухвалу (частина одинадцята статті 40 ЦПК України).

Головною метою відводу є гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначає, що "у кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу й такий ступінь, що свідчать про небезсторонність суду". Стосовно відводу (як права сторони його ініціювати) вказано, що "особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного". У випадку ж самовідводу сам суддя повинен бути переконаним, що є достатньо фактів, які свідчать про його безсторонність. Безумовно, сторони можуть побоюватися, що суддя є небезстороннім, але "вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими" (рішення від 09 листопада 2006 року у справі "Білуха проти України" (Belukha v. Ukraine), заява № 33949/02).

Також ЄСПЛ зазначив, що наявність безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визначається за допомогою суб`єктивного критерію, тобто оцінювання особистого переконання конкретного судді у конкретній справі, а також за допомогою об`єктивного критерію, тобто з`ясування того, чи надав цей суддя достатні гарантії для виключення будь-якого законного сумніву з цього приводу. Щодо суб`єктивного критерію, то презумпція особистої неупередженості судді діє доти, доки не з`являться докази на користь протилежного.

Згідно з об`єктивним критерієм необхідно встановити, чи існують факти, які можна встановити та які можуть ставити під сумнів безсторонність судді. Це означає, що при з`ясуванні питання про те, чи існують законні підстави для побоювання щодо відсутності безсторонності у певного судді, позиція заявника має важливе, але не вирішальне значення. Вирішальним при цьому є те, чи можуть бути ці побоювання об`єктивно виправдані "справа Гаусшильдта" (Hauschildt Case, № 11/1987/134/188).

Крім цього, сумніви мають бути застосовані на фактичних обставинах, а не на припущеннях про можливий розвиток подій.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

01 травня 2023 року та 02 травня 2023 року представник ОСОБА_4 - адвокат Довженко В. І. подав до апеляційного суду заяву про відвід колегії суддів у складі Левенця Б. Б., Борисової О. В., Ратнікової В. М. у зв`язку з наявністю обставин, що викликають сумнів в їх неупередженості та об`єктивності. Представник зазначав, що у постанові Київського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року у справі № 753/16935/19 в складі цієї ж колегії суддів вже викладено правову позицію щодо оцінки доказів, норм матеріального та процесуального права щодо доводів апеляційної скарги у справі № 753/20662/17. Тому судді не можуть бути неупередженими та об`єктивними під час розгляду цієї справи. На переконання представника відповідача, указане відповідно до пункту 5 частини першої статті 36 ЦПК України було обґрунтованою підставою для відводу колегії суддів;

ухвалами Київського апеляційного суду від 02 травня 2023 року та 08 травня 2023 року відводи колегії суддів визнано необґрунтованими, а заяви передано для вирішення відводу відповідно до частини третьої статті 40 ЦПК України іншому судді, який не входить до складу суду;

після проведення автоматизованого розподілу справи питання про відводи вирішувалось суддями судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду Гуль В. В. та Слюсар Т. А. відповідно;

при вирішенні заяв про відвід колегії суддів апеляційного суду в цій справі судді обґрунтовано вказали, що незгода сторони з рішенням суддів в іншій справі щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу. Предмет розгляду справи № 753/16935/19 є відмінним від справи, що переглядається, й колегією суддів у справі не ухвалювалося судове рішення по суті спору, а скасовано ухвалу суду, постановлену на підставі положень процесуального права - про закриття провадження у справі. При цьому інших обставин, які викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності суддів, при розгляді цих заяв про відводи не встановлено;

аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що у справі № 753/16935/19 постановою Київського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 05 грудня 2022 року - скасовано. Справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: КП "Житло-Сервіс", про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом знесення самочинного будівництва направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції;

аналіз змісту постанови у справі № 753/16935/19 свідчить про те, що суд апеляційної інстанції вирішував питання щодо наявності чи відсутності підстав для закриття провадження у справі у звязку з існуванням судового рішення, яке набрало законної сили, що ухвалене з приводу спору між ж тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; висновків по суті спору зазначена постанова не містить;

за таких обставин заяви про відвід колегії суддів апеляційного суду вирішені у встановленому процесуальним законом порядку, а підстав для відводу колегії суддів під час розгляду відповідних заяв не виявлено.

Представник ОСОБА_4 - адвокат Довженко В. І. у касаційній скарзі посилається на те, що висновки, викладені у судових рішеннях в цій справі впливають на права та обов`язки ОСОБА_11 та ОСОБА_12, які встановлені під час розгляду справи № 753/14305/17, в частині встановлених причин залиття приміщення № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 та винних в цьому залитті осіб. Проте ОСОБА_11 та ОСОБА_12 не були залучені до участі у цій справі.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

ОСОБА_11 та ОСОБА_12 не звертались ані з апеляційною, ані с касаційною скаргою; ОСОБА_4 не довів, яким чином незалучення зазначених осіб порушує його права, отже доводи касаційної скарги в цій частині безпідставні.

В касаційній скарзі також міститсья посилання на те, що суд першої інстанції протиправно відкрив провадження у цій справі, а надалі розглянув справу по суті, незважаючи на те, що у провадженні цього суду була справа, у якій спір виник між тими самими сторонами про той самий предмет із тих самих підстав

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (пункт 3 частини першої статті 186 ЦПК України).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09 липня 2020 року у справі № 922/404/19).

Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року в справі № 146/318/20 (провадження № 61-11374св20)).

Відповідно до зазначеного необхідна наявність водночас трьох складових: тотожних сторін спору; тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Зазначена процесуальна норма права направлена на виключення випадків одночасного розгляду декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу" (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19)).

Підстава позову - це фактичні обставини (юридичні факти), на яких ґрунтується вимога позивача та з наявністю або відсутністю яких закон пов`язує виникнення чи припинення матеріально-правових відносин між сторонами (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2023 року у справі № 522/13894/22 (провадження № 61-5564св23)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) вказано, що "згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Тобто, згідно з вказаним пунктом підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі".

Отже, за змістом пункту 3 частини першої статті 186, пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, то суд відмовляє у відкритті провадження у справі, а якщо таке провадження вже відкрито - постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду.

Залишення позову без розгляду у цьому разі можливе лише за умови, що позов у справі, яка перебуває у провадженні цього чи іншого суду, є тотожним до позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.

Нетотожність хоча б одного елементу не перешкоджає заінтересованим особам звернутися до суду з позовом і не дає суду підстав, зокрема залишати позов без розгляду.

Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (частина третя статті 6 Закону України "Про доступ до судових рішень").

У Єдиному державному реєстрі судових рішень наявні наступні відомості:

1) у лютому 2014 року ОСОБА_2 звернувся із позовом до ОСОБА_4, третя особа - КП з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс", про усунення перешкод у здійсненні права власності та знесення самочинного будівництва (справа № 753/6914/15). На обґрунтування позову посилався на те, що він є співвласником прибудованих нежитлових приміщень № НОМЕР_5, № НОМЕР_2, № НОМЕР_1, розташованих на першому поверсі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_2 у цьому ж будинку, яка розташована поверхом вище. Вказував, що відповідач без будь-яких дозволів самочинно збудував на даху належних позивачеві приміщень металеву конструкцію, нижню частину якої залив бетоном та обклав цеглою. Неправомірні дії відповідача призвели до пошкодження покриття даху у приміщеннях, належних позивачу, накопичення вологи, яка потрапляє у приміщення, та неможливість відремонтувати дах, що створює йому перешкоди належним чином користуватися майном. Зазначав, що на його неодноразові звернення до відповідача щодо усунення порушень та знесення самочинно побудованої конструкції, останній не реагував. Крім того, він неодноразово звертався до державних органів щодо наявності порушень, що було підставою направлення ОСОБА_4 приписів про усунення порушень прав позивача та знесення самочинно збудованої конструкції, проте відповідні приписи відповідач не виконував. За таких обставин просив зобов`язати ОСОБА_4 знести за власний рахунок самочинно збудовану терасу та металеву огорожу (решітки) на даху нежитлового приміщення АДРЕСА_6 .

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року позов задоволено. Зобов`язано ОСОБА_4 знести за власний рахунок самочинно збудовану терасу та металеву огорожу (решітки) на даху нежитлового приміщення АДРЕСА_6 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 21 вересня 2017 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року у справі № 753/6914/15 (провадження № 61-25686св18) касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 вересня 2015 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 21 вересня 2017 року скасовано, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Після прийняття постанови Верховного Суду від 20 березня 2019 року будь-які відомості у Реєстрі про подальший розгляд вказаної справи відсутні.

2) у квітні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, який було уточнено, до ОСОБА_4, третя особа - КП з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс", про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом знесення самочинного будівництва (справа № 753/16935/19). Позовна заява мотивована тим, що він є співвласником прибудованих нежитлових приміщень № НОМЕР_5, НОМЕР_6, № НОМЕР_1, розташованих на першому поверсі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_2 вказаного будинку, яка розташована поверхом вище. Вказував, що відповідач без будь-яких дозволів самочинно збудував на даху належних йому нежитлових приміщень металеву конструкцію, нижню частину якої залив бетоном та обклав цеглою. Неправомірні дії відповідача призвели до пошкодження покриття даху у належних йому приміщеннях, накопичення вологи, яка потрапляє у приміщення, та неможливість відремонтувати дах, що створює йому перешкоди належним чином користуватися майном.Зазначав, що на його неодноразові звернення до відповідача щодо усунення порушень та знесення самочинно побудованої конструкції, останній не реагував. Крім того, він неодноразово звертався до державних органів щодо наявності порушень, що було підставою направлення ОСОБА_4 приписів про усунення порушень та знесення самочинно збудованої конструкції, проте відповідні приписи відповідач не виконував.Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просив зобов`язати ОСОБА_4 знести за власний рахунок самочинно збудовану терасу та металеву огорожу (решітки) на даху нежитлового приміщення № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено. Зобов`язано ОСОБА_4 знести за власний рахунок самочинно збудовану терасу та металеву огорожу (решітки) на даху нежитлового приміщення АДРЕСА_6 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 21 вересня 2017 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 .

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 вересня 2015 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 21 вересня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження № 61-25686св18).

При новому розгляді справи ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 27 лютого 2020 року у складі судді зупинено провадження у справі до набрання законної сили рішення суду у справі № 753/20662/17 за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ТОВ "БК М.П.К.", державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Антропова О. Ю., треті особи: Державна архітектурно-будівельна інспекція України, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Анди", ОСОБА_1, про скасування рішень державного реєстратора та записів про реєстрацію права власності, зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 08 листопада 2021 року поновлено провадження у цій справі, оскільки обставини, за яких провадження у справі було зупинено, відпали, а саме набрання законної сили рішенням суду від 01 грудня 2021 року у справі № 753/20662/17.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 05 грудня 2022 року провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа - Комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс", про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом знесення самочинного будівництва закрито. Стягнено з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 18 330,80 грн. Закриваючи провадження у справі суд першої інстанції виходив із того, що набрало законної сили рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Крім того, суд вважав, що дії відповідача у цій справі суперечили завданню цивільного судочинства, були явно недобросовісними і, як наслідок, призвели до затягування розгляду справи, а тому суд вбачав підстави для покладання на відповідача сплаченого позивачем судового збору та усіх його витрат, пов`язаних з розглядом цієї справи.

Постановою Київського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 05 грудня 2022 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. Скасовуючи ухвалу районного суду та передаючи справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що справа, яка переглядається, та справа № 753/20662/17 не є тотожними, як за суб`єктним складом, так і за підставами позову. Сама по собі вимога в обох справах щодо зобов`язання відповідача знести самочинно збудоване нерухомого майна (тераси), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, не свідчить про наявність підстав для закриття провадження у цій справі. Тому висновок суду першої інстанції про існування судового рішення, яке набрало законної сили, що ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, є помилковим.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2023 року у справі № 753/16935/19 (провадження № 61-6571св23) касаційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року - без змін. Стягнено з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 7 200,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених ним у суді касаційної інстанції.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертої статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2023 року у справі № 753/16935/19 (провадження № 61-6571св23) вказано, що "апеляційний суд вірно вказав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 у справі № 753/20662/17, який пред`явлений у листопаді 2017 року і по якому ухвалене рішення суду, що набрало законної сили, та позов ОСОБА_2 у справі № 753/16935/19, пред`явлений у квітні 2014 року, є тотожними, так як у цих справах відмінні підстави позовних вимог та суб`єктний склад. При цьому апеляційний суд вірно зазначив, що сама по собі вимога в обох справах щодо зобов`язання відповідача знести самочинно збудоване нерухомого майна (тераси), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, не свідчить про тотожність позовів та наявність підстав для закриття провадження у цій справі. Доводи касаційної скарги були предметом розгляду апеляційного суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду".

Аналіз матеріалів справи свідчить, що аналогічно справі № 753/16935/19, позов ОСОБА_2 у справі № 753/6914/15, пред`явлений у лютому 2014 року,та позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 у справі, що переглядається (№ 753/20662/17), який пред`явлений у листопаді 2017 року і по якому ухвалене рішення суду, що набрало законної сили, не є тотожними, оскільки у цих справах відмінні підстави позовних вимог та суб`єктний склад. При цьому сама по собі вимога в обох справах щодо зобов`язання відповідача знести самочинно збудоване нерухоме майно (тераси), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, не свідчить про тотожність позовів та наявність підстав для закриття провадження у цій справі.

За таких обставин доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції протиправно відкрив провадження у цій справі, а надалі розглянув справу по суті, незважаючи на те, що у провадженні цього суду була справа, у якій спір виник між тими самими сторонами про той самий предмет із тих самих підстав, є безпідставними.

В касаційній скарзі відповідач також посилався на те, що позивачі пропустили позовну давність.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

До позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем протягом часу існування відповідного правопорушення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18)).

Таким чином, позовна давність не поширюється на вимоги власника чи іншого володільця про усунення перешкод у здійсненні ним права користування чи розпорядження своїм майном, що не пов`язані з позбавленням володіння, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі. У зв`язку із цим тривалість порушення права не перешкоджає задоволенню такої вимоги судом.

У справі, що переглядається, позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 за своєю суттю є негаторним, тому на нього позовна давність не поширюється.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦК України).

Посилання ОСОБА_4 на ймовірні процесуальні порушення судів попередніх інстанцій не можуть бути підставою для відмови в задоволенні заявлених позовних вимог, оскільик вони не призвели до неправильного вирішення справи по суті спору.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій також не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції, постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки судові рішення підлягають залишенню без змін, то судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання касаційної скарги, покладаються на особу, яка її подала.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, яка підписана представником ОСОБА_6, залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 01 грудня 2021 року, додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов

М. Є. Червинська