760/8635/21 Про поділ в натурі житлового будинку, який перебуває у спільній частковій власності - 03.04.2024 Прийняття

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 02 вересня 2022 року в складі судді Кушнір С. І. та постанову Київського апеляційного суду від 21 березня 2023 року в складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Білич І. М., Коцюрби О. П., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що в травні 1949 року на підставі договору на право будування від 18 квітня 1949 року батько сторін ОСОБА_3 розпочав будівництво житлового будинку на АДРЕСА_1, який у 1953 році було побудовано та до якого у подальшому було здійснено прибудови. Власниками будинку в рівних частках (по 1/2) були ОСОБА_3 (батько сторін) та ОСОБА_4 (мати сторін).

Після смерті батька 10 березня 1988 року 1/2 частку спірного домоволодіння успадкували у рівних частках (по 1/4) мати сторін ОСОБА_4 та позивач. Таким чином, після смерті батька позивачу належала 1/4 частка, а його матері - 3/4 частки у праві власності на спірне домоволодіння.

Рішенням Жовтневої районної ради народних депутатів від 12 грудня 1988 року № 600 затверджено акт про прийняття в експлуатацію від 18 листопада 1988 року, яким прийнято в експлуатацію домоволодіння АДРЕСА_2, загальною площею 90,1 кв. м, житловою площею 64,1 кв. м, сарай літ. "Д", гараж літ. "Ж". При цьому загальна та житлова площі збільшилися на 3,2 кв. м у результаті уточнення лінійних розмірів та виправлення неточностей у підрахунку площ.

Позивач зазначав, що за життя мати сторін склала на ім`я ОСОБА_2 заповіт, яким заповіла останній все своє майно. Після смерті матері 14 квітня 1995 року 3/4 частки спірного домоволодіння АДРЕСА_2 успадкувала відповідач, якій було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 27 січня 1996 року № 1с-39.

Із 1996 року власниками спірного домоволодіння є позивач, якому належить 1/4 частка, та відповідач, якій належить 3/4 частки.

У 2004 році позивач та відповідач приватизували під домоволодінням земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:69:272:0001, загальною площею 0,0494 га, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії КВ № 123819 від 04 листопада 2004 року. Відповідно до вказаного державного акта на право власності на земельну ділянку позивачу належить 1/4 частка від 0,0494 га, а відповідачу - 3/4 частки у спільній частковій власності на земельну ділянку.

У вересні 2010 року позивач та відповідач погодили конкретні межі користування земельною ділянкою. Також у 2010 році позивач добудував до частини будинку, яка перебуває у його фактичному користуванні, прибудову літ. "А4" та житлову надбудову літ. "А5", які в подальшому на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 20 січня 2020 року № КВ 181200200536 прийнято до експлуатації.

За весь час проживання у спільному будинку між позивачем та відповідачем не виникало суперечок щодо порядку користування домоволодінням та земельною ділянкою. Однак відповідач не бажає в добровільному порядку ділити майно, посилаючись на те, що домоволодіння та земельна ділянка і так фактично поділені між ними та перебувають у їх окремому користуванні, а тому відсутня необхідність у юридичному поділі садиби. Також відповідач посилається на відсутність у неї вільного часу та коштів, необхідних для переоформлення права власності на домоволодіння у зв`язку із його поділом.

Позивач зазначав, що відповідно до висновку експертів від 12 березня 2021 року спірний будинок може бути поділений без проведення будівельних робіт з визначенням єдиного можливого варіанта поділу за фактичним порядком користування домоволодінням, що склалося між співвласниками.

Щодо поділу земельної ділянки під домоволодінням, то у висновку експертів від 12 березня 2021 року зазначено про технічну можливість її поділу за фактичним порядком користування, що склався між позивачем та відповідачем, із застосуванням щодо земельної ділянки відповідача земельного сервітуту площею 0,0003 га (3 кв. м), встановленого на користь позивача для обслуговування його частини житлового будинку.

Посилаючись на те, що між власниками спірного домоволодіння відсутній спір щодо переліку приміщень у будинку та господарських будівель, які підлягають поділу, запропонований варіант поділу є найбільш пропорційним, оскільки не завдає шкоди інтересам сторін та не порушує їх права власності, позивач просив суд:

- припинити право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на спірне домоволодіння та земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:69:272:0001, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 ;

- у порядку поділу спільного майна виділити в особисту приватну власність ОСОБА_1 відокремлену частину домоволодіння АДРЕСА_2, яка має загальну площу 74,1 кв. м, житлову - 56,2 кв. м, допоміжну (підсобну) - 17,9 кв. м, та складається з таких приміщень: передпокою (2-1) - 2,5 кв. м, кухні (2-2) - 4,0 кв. м, санвузла (2-3) - 2,5 кв. м, житлової кімнати (2-4) - 15,8 кв. м, житлової кімнати (2-5) - 12,5 кв. м, коридору (2-6) - 3,6 кв. м, коридору (2-7) - 1,3 кв. м, вбиральні (2-8) - 4,0 кв. м, житлової кімнати (2-9) - 15,8 кв. м, житлової кімнати (2-10) - 12,1 кв. м, а також господарських будівель та споруд: сараю літ. "Д", гаража літ. "Ж", споруд 1-6 - 1/2 частка;

- виділити в особисту приватну власність ОСОБА_1 для доступу та обслуговування його частини житлового будинку земельну ділянку на АДРЕСА_2, площею 0,0215 га, яка перебуває у його фактичному користуванні та становить 44/100 частки від загальної площі 0,0494 га земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:69:272:0001, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, обмежену лініями розподілу згідно з висновком експертів за результатами проведення комплексного будівельно-технічного та земельно-технічного дослідження від 12 березня 2021 року № 171/02-2021;

- виділити в особисту приватну власність ОСОБА_2 відокремлену частку домоволодіння АДРЕСА_2, яка має загальну площу 56,0 кв. м, житлову - 39,0 кв. м, допоміжну (підсобну) - 17,0 кв. м, та складається з таких приміщень: кухні (1-1) - 7,2 кв. м, вбиральні (1-2) - 9,8 кв. м, житлової кімнати (1-3) - 12,9 кв. м, житлової кімнати (1-4) - 13,8 кв. м, житлової кімнати (1-5) - 12,3 кв. м, а також споруд 1-6 - 1/2 частка;

- виділити в особисту приватну власність ОСОБА_2 для доступу та обслуговування її частини житлового будинку земельну ділянку на АДРЕСА_2, площею 0,0279 га, яка перебуває у її фактичному користуванні та становить 56/100 часток від загальної площі 0,0494 га земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:69:272:0001, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, обмежену лініями розподілу згідно з висновком експертів за результатами проведення комплексного будівельно-технічного та земельно-технічного дослідження від 12 березня 2021 року № 171/02-2021;

- встановити земельний сервітут площею 0,0003 га (3 кв. м) на частину земельної ділянки ОСОБА_2, площею 0,0279 га, що становить 56/100 часток від загальної площі 0,0494 га земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:69:272:0001, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, для обслуговування частини житлового будинку ОСОБА_1 без визначення строку та плати за користування сервітутом, у спосіб, визначений у висновку експертів за результатами проведення комплексного будівельно-технічного та земельно-технічного дослідження від 12 березня 2021 року № 171/02-2021.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Солом`янський районний суд міста Києва рішенням від 02 вересня 2022 року відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що запропонований позивачем варіант поділу будинку та земельної ділянки передбачає зменшення ідеальної частки відповідача. Відповідач не надала згоду на отримання грошової компенсації за її частку, крім того, позивач не вніс грошові кошти за вартість частки майна відповідача на депозитний рахунок суду.

Київський апеляційний суд постановою від 21 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 02 вересня 2022 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, а також зазначив, що висновки експертизи зроблені з урахуванням здійсненої ОСОБА_1 добудови та прибудови до будинку, право власності на які позивач не набув, вимоги про це не заявляв, що свідчить про відсутність підстав для їх врахування під час поділу будинку. Крім того, запропоновані варіанти поділу будинку та земельної ділянки передбачають зменшення ідеальної частки відповідача у спільному майні. Однак такий поділ можливий лише з присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася. Позивач не надав доказів вартості ідеальної частки у спільній частковій власності з урахуванням прав сторін на спільне майно.

Крім того, суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції про те, що відсутність згоди відповідача на отримання грошової компенсації за її частку, а також невнесення позивачем такої компенсації на депозитний рахунок суду є підставою для відмови у позові, та вважав за необхідне внести відповідні виправлення у мотиви рішення суду щодо відмови у позові.

Також суд вважав неналежним доказом висновок експертного дослідження, який долучений до матеріалів справи, оскільки він складений експертами, яких не попереджено про кримінальну відповідальність.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

20 квітня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 02 вересня 2022 року і постанову Київського апеляційного суду від 21 березня 2023 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, суди не встановили всіх фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, не дослідили належним чином зібрані у справі докази, застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року в справі № 686/6888/15, від 19 вересня 2019 року в справі № 2034/2-853/11, від 29 липня 2021 року в справі № 183/217/20 (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції не з`ясував:

- чи прийнято до експлуатації побудовані позивачем об`єкти реконструкції і чи повинні вони включатися до розрахунку часток співвласників у праві спільної часткової власності на житловий будинок, враховуючи висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року в справі № 686/6888/15;

- хто є замовником будівництва об`єктів реконструкції і чи не претендує на них відповідач;

- чи існує передбачений законом порядок державної реєстрації права власності за одним із співвласників зроблених ним поліпшень у складі нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності двох або більше осіб, і чи міг позивач, у зв`язку з цим, захистити свої права у позасудовий спосіб;

- за рахунок яких саме дій чи обставин відбулося збільшення загальної та житлової площі житлового будинку, та чи призвело таке збільшення загальної чи житлової площі до зміни ідеальних часток сторін у праві спільної часткової власності на спірне домоволодіння;

- чи призведе вcтановлення сервітуту на земельну ділянку відповідача площею 0,0003 га (3 кв. м) до втрати нею права власності на цю частину земельної ділянки, і чи зміниться її ідеальна частка у праві спільної часткової власності на земельну ділянку;

- чи заперечує відповідач проти запропонованого експертами варіанта поділу будинку та земельної ділянки, і з чим саме вона не погоджується;

- чи спрямований запропонований варіант поділу житлового будинку та земельної ділянки на фактичне вирішення спору і захист прав як позивача, так і відповідача.

Також зазначає, що апеляційний суд залишив поза увагою допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права, не надав мотивованої відповіді на викладені в апеляційній скарзі доводи позивача щодо неповного дослідження судом першої інстанції наявних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, фактично залишивши спір не вирішеним.

Заявник вважає помилковими висновки судів про те, що спірний будинок не може бути предметом поділу, оскільки у ньому наявні об`єкти, які були добудовані, однак не зареєстровані у встановленому законом порядку, оскільки вказані добудови не є самочинними та прийняті в експлуатації.

Крім того, посилаючись на відсутність проведеної державної реєстрації права власності на об`єкти реконструкції, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що позивач після проведення реконструкції не мав можливості зареєструвати за собою право власності на зазначені об`єкти у зв`язку з тим, що чинне законодавство не передбачає порядку та можливості проведення державної реєстрації права власності за одним із співвласників на зроблені ним поліпшення у складі нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності двох або більше осіб.

Також позивач не погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у зв`язку з тим, що позивач не вніс на депозитний рахунок суду грошової компенсації за зменшення частки майна відповідача, та відсутність доказів надання відповідачем згоди на отримання такої компенсації за зменшення її частки.

Під час розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій здійснили власний розрахунок ідеальної частки позивача та відповідача у праві спільної часткової власності на житловий будинок, не врахувавши Інструкцію щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затверджену наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55 (z0774-07) , зареєстровану в Міністерстві юстиції України 06 липня 2007 року за № 774/14041 (z0774-07) (далі - Інструкція), та дійшли передчасних висновків про зменшення ідеальної частки відповідача у спільному майні у запропонованому варіанті поділу будинку та земельної ділянки.

Суди безпідставно відхилили висновок комплексного будівельно-технічного та земельно-технічного дослідження та дійшли необґрунтованих висновків про неможливість поділу будинку та земельної ділянки.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Солом`янського районного суду міста Києва.

Справа надійшла до Верховного Суду в липні 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

Суди встановили, що предметом спору є домоволодіння - житловий будинок з надбудовою та прибудовою, а також земельна ділянка площею 0,0494 га, з кадастровим номером 8000000000:69:272:0001, розташовані на АДРЕСА_2 .

Спірна земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:69:272:0001, площею 0,0494 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, належить позивачу ОСОБА_1 - 1/4 частка та ОСОБА_2 - 3/4 частки на праві спільної часткової власності на підставі державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серії КВ № 123819 від 04 листопада 2004 року, виданого на підставі рішення Київської міської ради від 27 лютого 2003 року № 277/437 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 06-7-00887 (а. с. 32-34).

Актом розмежування спірної земельної ділянки від 28 вересня 2010 року сторони погодили межі користування земельною ділянкою (а. с. 35).

На спірній земельній ділянці розташований житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який на праві спільної часткової власності належить сторонам у справі.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 вересня 1988 року № 7н-1718 після смерті батька сторін ОСОБА_3 1/2 частку спірного домоволодіння успадкували у рівних частках (по 1/4) мати сторін ОСОБА_4 та позивач (а. с. 15).

Рішенням Жовтневої районної ради народних депутатів від 12 грудня 1988 року № 600 затверджено акт про прийняття в експлуатацію індивідуального домоволодіння від 18 листопада 1988 року, яким прийнято в експлуатацію спірне домоволодіння загальною площею 90,1 кв. м, житловою площею 64,1 кв. м. сарай літ. "Д" та гараж літ. "Ж" (а. с. 17, 18, 21).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27 січня 1996 року спадкоємцем майна померлої ОСОБА_4 є відповідач ОСОБА_2 . Спадкове майно складається з 3/4 часток спірного житлового будинку, житловою площею 64,1 кв. м.

Отже, власниками спірного домоволодіння є позивач ОСОБА_1, якому належить 1/4 частка, та відповідач ОСОБА_2, якій належить 3/4 частки.

Відповідно до довідки про показники об`єкта нерухомого майна ПБ-2019 № 494 від 17 травня 2019 року, виданої КП Київської міської ради "Київське міське нотаріальне бюро технічної інвентаризації", спірний будинок має загальну площу 130,1 кв. м, житлову - 95,2 кв. м. Згідно з актом про прийняття в експлуатацію від 18 листопада 1988 року, затвердженим рішенням Жовтневої районної ради народних депутатів від 12 грудня 1988 року № 600, прийнято в експлуатацію домоволодіння загальною площею 90,1 кв. м, житловою площею 64,1 кв. м, сарай літ. "Д", гараж літ. "Ж". Документи, які дають право на виконання будівельних робіт щодо коридору 2-6/3,6 кв. м, коридору 2-7/1,3 кв. м, вбиральні 2-8/4,0 кв. м, житлової 2-9/15,8 кв. м, житлової 2-10/12,1 кв. м до Бюро не надавалися. Загальна та житлова площі збільшились на 3,2 кв. м у результаті уточнення лінійних розмірів та виправлення неточностей у підрахунку площ (а. с. 21).

Відповідно до технічного паспорта на спірний житловий будинок від 18 листопада 2015 року будинок складається з двох квартир: АДРЕСА_3 площею 56,0 кв. м, житловою - 39,0 кв. м, та квартири АДРЕСА_4 площею 74,1 кв. м, житловою - 56,2 кв. м. Також зазначено, що самочинно збудовані приміщення літ "А1" - 4,1 кв. м та надбудова літ "А2" - 44,9 кв. м (а. с. 25).

Відповідно до декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 20 січня 2020 року № КВ 181200200536 прибудову літ. "А4" та житлову надбудову літ. "А5" на АДРЕСА_2, загальною площею 130,1 кв. м, житловою - 95,2 кв. м, прийнято в експлуатацію (а. с. 23). Державна реєстрація прибудови літ. "А4" та житлової надбудови літ. "А5" не проведена (а. с. 22-24).

Відповідно до висновку експертів Українського незалежного інституту судових експертиз за результатами проведення комплексного будівельно-технічного та земельно-технічного дослідження від 12 березня 2021 року № 171/02-2021 спірний будинок може бути поділений без проведення будівельних робіт з визначенням єдиного можливого варіанта поділу за фактичним порядком користування домоволодінням, що склалося між співвласниками. Щодо поділу спірної земельної ділянки, то у висновку експертів зазначено про технічну можливість її поділу за фактичним порядком користування з відступом від ідеальних часток, які зазначені в державному акті КВ № 123819. Позивачу ОСОБА_1 пропонується земельна ділянка площею 0,0215 га, що становить 44/100 частки загальної площі 0,0494 га, ОСОБА_2 пропонується земельна ділянка площею 0,0279 га, що становить 56/100 часток загальної площі 0,0494 га, із застосуванням щодо земельної ділянки відповідача земельного сервітуту площею 0,0003 га (3 кв. м).

Суди дійшли висновків, що експерти запропонували варіанти поділу будинку та земельної ділянки з відступом від ідеальних часток сторін.

Так, позивачу належить 1/4 частка будинку, що на час введення будинку в експлуатацію становило 22,53 кв. м (90,1 кв. м/4), а відповідачу 3/4, що на час введення будинку в експлуатацію, до проведення добудови, становило 67,59 кв. м (90,1 кв. м/4 х 3). Відповідно до запропонованого висновком експерта варіанта поділу будинку частка відповідача зменшується на 11,59 кв. м від ідеальної частки.

Так, позивачу відповідно до державного акта на земельну ділянку належить 1/4 частка земельної ділянки, що становить 0,01235 га, а відповідачу 3/4 частки, що становить 0,03705 га.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Предметом спору у цій справі є нерухоме майно, а саме житловий будинок з надбудовою та прибудовою, а також земельна ділянка, цільове призначення якої - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0494 га, розташовані на АДРЕСА_2 .

У статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном. Володіння та розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Згідно із статтею 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно), тобто право спільної власності - це право власності кількох суб`єктів на один об`єкт.

Відповідно до статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою у праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні.

Згідно з частинами першою-третьою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації (частини перша, третя статті 364 ЦК України).

Отже, кожен учасник права спільної часткової власності має суб`єктивне цивільне право на виділ своє частки. Юридичне значення виділу полягає в тому, що учасник отримує у натурі певне майно, яке відповідає його частці, а у разі неможливості - компенсацію за нього, у власність. При цьому право спільної власності щодо суб`єкта, який виділив свою частку у натурі, припиняється. Якщо з учасників спільної часткової власності після здійснення виділу залишився тільки один суб`єкт, природно, що право спільної власності припиняється взагалі. Проте, якщо після виділу суб`єктів-співвласників залишилося хоча б двоє, право спільної часткової власності продовжує існувати - з перерозподіленими частками та, як правило, з видозміненим складом майна, яке перебуває у спільній частковій власності.

Системний аналіз правових норм статей 183, 358, 364 ЦК України дає підстави для висновку, що виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року в справі № 6-1443цс16 зроблено висновок, що "виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин такий поділ (виділ) можна провести зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась. Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна. Якщо в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина нерухомого майна, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на це майно".

Юридична доля поліпшень, зроблених одним із співвласників у спільному майні, підлягає визначенню згідно із положеннями частин третьої-п`ятої статті 357 ЦК України, за змістом яких співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна. Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності. Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.

Співвласник наділений правом вимагати збільшення своєї частки за обов`язкової наявності таких чотирьох умов: 1) поліпшення спільного майна не можна відокремити від спільного об`єкта. При цьому мається на увазі не технічна неможливість відокремлення поліпшень від речі, а неможливість відокремлення їх без пошкодження або істотного знецінення речі. Якщо виходити із змісту частини першої статті 187 ЦК України, нерозривний зв`язок поліпшень з річчю має місце у тому випадку, коли відділення поліпшень має наслідком пошкодження або істотне знецінення безпосередньо основної речі, від якої були відокремлені поліпшення, а не самих поліпшень; 2) поліпшення зроблені за кошти цього співвласника, без залучення коштів інших співвласників. Якщо кошти, за рахунок яких були зроблені поліпшення, не належать співвласнику, поліпшення вважатимуться майном, набутим ним без достатньої правової підстави (глава 83 ЦК України (435-15) ); 3) поліпшення були зроблені за згодою всіх інших співвласників; 4) при здійсненні поліпшень було додержано порядок використання спільного майна, тобто загальні засади володіння та користування спільним майном, визначені законом, а також умови володіння та користування спільним майном згідно з домовленістю між співвласниками.

У разі якщо співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди зробив у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, він набуває право власності на таку добудову (прибудову) виключно, якщо це не порушує прав інших співвласників.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 03 грудня 2019 року в справі № 761/34735/17, від 13 лютого 2019 року в справі № 570/4748/15.

Частки співвласників можуть бути змінені на підставі договору між співвласниками або на підставі судового рішення. За відсутності хоча б однієї із наведених умов поліпшення жодним чином не вплине на зміну часток у праві спільної часткової власності.

Наведені правила частини третьої статті 357 ЦК України стосуються випадків, коли внаслідок здійснених поліпшень спільного майна співвласник вимагає від інших співвласників збільшення своєї частки у цьому майні. Такі поліпшення повинні стосуватися як частки співвласника, який бажає збільшення його частки, так і іншого (інших) співвласника (співвласників) спільного майна. Обов`язковим для такого збільшення є дотримання співвласником передумов, визначених цією статтею, зокрема таких: поліпшення спільного майна не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.

Якщо ж поліпшення здійснено тільки у частці одного співвласника шляхом добудови (прибудови) та не торкаються іншої частки у спільному майні, то застосовуються положення частини четвертої статті 357 ЦК України, відповідно до якої не відбувається зміна розміру часток співвласників у спільному майні та не вимагається обов`язкової згоди інших співвласників на таку перебудову за умови, що вона не порушує їхніх прав та здійснена із дотриманням встановленого законом порядку.

У ЦК України (435-15) встановлюються особливі правила щодо добудови (прибудови), здійсненої одним із співвласників житлового будинку, іншої будівлі або споруди.

Така добудова (прибудова) не є об`єктом права спільної власності і жодним чином не впливає на розмір часток, а стає об`єктом права власності лише того співвласника, який її зробив, за таких умов: 1) добудова (прибудова) зроблена за рахунок лише цього співвласника, а не інших співвласників; 2) добудова (прибудова) здійснена у встановленому законом порядку, що є необхідною передумовою для державної реєстрації права на нерухоме майно і набуття права власності на нього (абзац третій частини другої статті 331 ЦК України); 3) добудова (прибудова) не порушує прав інших співвласників, наприклад, не створює для них перешкод у користуванні майном, яке вони здійснюють згідно за домовленістю між собою (частина друга статті 358 ЦК України).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, керувався тим, що висновки експертизи зроблені з урахуванням здійсненої ОСОБА_1 добудови та прибудови до будинку, право власності на які позивач не набув, вимоги про це не заявляв, що свідчить про відсутність підстав для їх врахування під час поділу будинку. Крім того, запропоновані варіанти поділу будинку та земельної ділянки передбачають зменшення ідеальної частки відповідача у спільному майні. Однак такий поділ можливий лише з присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася. Позивач не надав доказів вартості ідеальної частки у спільній частковій власності з урахуванням прав сторін на спільне майно.

Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитись не можна.

Згідно зі статтею 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

У розумінні статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а і об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови уже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об`єкт втрачає тотожність з тим, на який власником (власниками) отримано право власності.

Об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти, не є об`єктами права власності, тому не можуть бути предметом поділу (виділу) згідно із нормами статей 364, 367 ЦК України.

У пункті 1 Порядку виконання будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466 (466-2011-п) , в редакції Порядку на час початку проведення робіт з реконструкції будинку, визначено, що будівельні роботи - це роботи з нового будівництва, реконструкції, технічного переоснащення діючих підприємств, реставрації, капітального ремонту.

Згідно з Державними будівельними нормами України ДБН В.3.2-2-2009 "Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт" реконструкцією житлового будинку є перебудова житлового будинку з метою поліпшення умов проживання, експлуатації, зміни кількості житлових квартир, загальної і житлової площі тощо у зв`язку зі зміною геометричних розмірів, функціонального призначення, заміною окремих конструкцій, їх елементів, основних техніко-економічних показників. Прибудова - це вид реконструкції, при якій збільшується площа забудови житлового будинку шляхом створення нових приміщень, що безпосередньо прилягають до зовнішніх стін будинку. Надбудовою є вид реконструкції, при якій збільшується площа житлового будинку шляхом улаштування над його верхнім поверхом одного або декількох додаткових поверхів.

Будівельні роботи можуть виконуватися замовником після отримання документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або договору суперфіцію та реєстрації відповідною Інспекцією декларації щодо об`єктів будівництва, що належать до I-III категорії складності. Реконструкція, реставрація або капітальний ремонт об`єктів будівництва може проводитися за відсутності документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою (стаття 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", пункти 2, 4 Порядку виконання будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466 (466-2011-п) , в редакції Порядку на час початку проведення робіт з реконструкції будинку).

Зазначаючи про проведення позивачем самочинної реконструкції і прибудови до тієї частини будинку, що перебуває в його користуванні, суди не встановили, чи отримував позивач дозвільні документи на виконання будівельних робіт, не перевірили його доводи про введення вказаних об`єктів в експлуатацію, а тому дійшли передчасних висновків про здійснення позивачем самочинного будівництва.

Колегія суддів звертає увагу на те, що розроблення перед початком будівельних робіт проектної документації і реєстрація відповідною Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт, отримання декларації про готовність об`єкта до експлуатації виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень статті 376 ЦК України щодо правових наслідків самочинного будівництва, на які в обґрунтування підстав відмови у позові посилалися суди першої та апеляційної інстанцій.

Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року в справі № 686/6888/15 (провадження № 61-1134св18).

Також Верховний Суд звертає увагу на те, що суди в порушення норм процесуального права не встановили:

- хто є замовником будівництва об`єктів реконструкції та за чиї кошти була зроблена така реконструкція спірного домоволодіння, чи не претендує на них відповідач;

- чи не заперечувала відповідач щодо здійснення такої надбудови та прибудови;

- чи додержано порядок використання спільного майна, тобто загальні засади володіння та користування спільним майном, визначені законом, при здійсненні позивачем поліпшень та чи порушуються при цьому права відповідача.

З огляду на те, що суд першої інстанції, з яким помилково погодився апеляційний суд, під час розгляду справи в частині вирішення позовних вимог про виділ у натурі частки житлового будинку (домоволодіння) допустив неправильне застосування норм матеріального права і безпідставно застосував до спірних правовідносин статтю 376 ЦК України, касаційний суд доходить висновку про скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки такі рішення ухвалені без встановлення всіх фактичних обставин.

Не встановивши вказані фактичні обставини справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасних висновків про зменшення ідеальної частки відповідача у спільному майні.

Також суди не з`ясували, чи заперечує відповідач проти запропонованого позивачем варіанта поділу будинку та земельної ділянки, і з чим саме вона не погоджується.

Крім того, суд апеляційної інстанції, відхиляючи висновок експерта з тих підстав, що у висновку будівельно-технічного та земельно-технічного дослідження від 12 березня 2021 року не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду, не роз`яснив сторонам про їх право подати клопотання про призначення повторної експертизи.

Враховуючи зазначене, суди першої та апеляційної інстанцій не сприяли всебічному й повному з`ясуванню дійсних обставин справи, що мають юридичне значення для її вирішення, допустили неповноту у з`ясуванні таких обставин.

Не дослідивши наведені обставини та докази, що їх підтверджують, суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норми процесуального права, а саме статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судового рішення, а також щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи, що унеможливило встановлення фактичних обставин та призвело до ухвалення помилкових рішень, внаслідок чого спір між співвласниками щодо поділу майна в натурі залишився не вирішеним.

Оскільки встановлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду, тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд з урахуванням зазначених обставин.

За таких обставин висновки судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають положенням статей 263- 265 ЦПК України та є передчасними.

З огляду на зазначене Верховний Суд вважає обґрунтованими доводи заявників касаційної скарги.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суди неправильно застосували норми матеріального права, порушили норми процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені ними судові рішення не можуть вважатися законними й обґрунтованими, тому підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, встановити, за чиї кошти була зроблена реконструкція спірного домоволодіння, чи не заперечувала відповідач щодо здійснення такої надбудови та прибудови, чи прийнято до експлуатації побудовані позивачем об`єкти реконструкції і чи повинні вони включатися до розрахунку часток співвласників у праві спільної часткової власності на житловий будинок, чи додержано порядок використання спільного майна, тобто загальні засади володіння та користування спільним майном, визначені законом, при здійсненні позивачем поліпшень, чи порушуються при цьому права відповідача, чи заперечує відповідач проти запропонованого позивачем варіанта поділу будинку та земельної ділянки, і з чим саме вона не погоджується, роз`яснити сторонам їх процесуальні права та обов`язки, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.