493/1337/19 Про стягнення боргу, підтвердженого розпискою - 03.04.2024 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 07 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Стахової Н. В., Коновалової В. А., Назарової М. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Позов мотивовано тим, що 04 березня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики грошових коштів у сумі 1 500 000 грн, які ОСОБА_2 зобов`язався повернути в строк до 04 квітня 2018 року. Підтвердженням передачі та отримання вказаних грошових коштів є розписка ОСОБА_2 від 04 березня 2017 року про те, що він отримав безпроцентну позику в розмірі 1 500 000 грн із зобов`язанням повернути її в строк до 04 квітня 2018 року. Свої зобов`язання за борговою розпискою позивач виконав належним чином, але відповідач відмовляється добровільно виконувати зобов`язання щодо повернення боргу.

Тому, позивач просив суд стягнути з відповідача основну суму боргу в розмірі 1 500 000 грн, 3 % річних у розмірі 58 068 грн, інфляційні втрати розмірі 160 500 грн, витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 15 000 грн та судовий збір у сумі 9 605,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 12 лютого 2020 року у складі судді Ільніцької О. М., яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 07 серпня 2023 року, позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 основну суму заборгованості в розмірі 1 500 000 грн, 3 % річних у розмірі 58 068 грн, інфляційні втрати в розмірі 160 500 грн, витрати на правову (правничу) допомогу адвоката в розмірі 15 000 грн та судовий збір у розмірі 9 605 грн.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що позичальник не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором позики від 04 березня 2017 року, а тому на вимогу позикодавця повинен сплатити за вказаним договором позики борг у розмірі 1 500 000 грн, 3 % річних у розмірі 58 068 грн, інфляційні втрати в розмірі 160 500 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її із Балтського районного суду Одеської області.

28 грудня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, постановах Верховного Суду від 01 квітня 2021 року у справі № 201/15019/14-ц, від 22 липня 2021 року у справі № 686/1204/16-ц.

У касаційній скарзі зазначається, що досліджений апеляційним судом висновок експерта від 31 грудня 2021 року № 21-3815 у справі № 493/1337/19 є неясним.

Доводи інших учасників справи

У вересні 2023 року ОСОБА_1 засобами електронного зв`язку з використанням електронного цифрового підпису направив до Верховного Суду відзив, проте ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2023 року відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 07 серпня 2023 року повернуто без розгляду.

У жовтні 2023 року ОСОБА_1, повторно, надіслав відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2023 року продовжено до 10 жовтня 2023 року ОСОБА_1 строк на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 07 серпня 2023 року.

Фактичні обставини справи

Суд встановив, що 04 березня 2017 року ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 1 500 000 грн, які зобов`язався повернути в строк до 04 квітня 2018 року, що підтверджується розпискою від 04 березня 2017 року. Боргова розписка містить кінцеву дату повернення боргу 04 квітня 2018 року (т. 2 а. с. 53).

ОСОБА_2 свого зобов`язання не виконав, у визначений в розписці термін грошові кошти ОСОБА_1 не повернув.

У висновку експерта судово-почеркознавчої експертизи від 31 грудня 2021 року № 21-3815 зазначено "про неможливість вирішення першого питання ухвали від 22 червня 2021 року: 1. Чи виконаний текст, написаний від імені ОСОБА_2 на розписці від 04 березня 2017 року про отримання ОСОБА_2 грошових коштів в розмірі 1 500 000 грн від ОСОБА_1 особисто ОСОБА_2 чи іншою особою? Вирішити питання, у категоричній формі, чи виконаний підпис від імені ОСОБА_2 у наданій на експертизу розписці про отримання грошової позики від 04 березня 2017 року на суму 1 500 000 грн, розміщений нижче тексту розписки, праворуч від рукописного запису " ОСОБА_2", самим ОСОБА_2 або іншою особою, не виявилося можливим, з причин, викладених у пункті 2 дослідницької частини висновку".

При цьому експерт зазначив, що при оцінці результатів порівняльного дослідження встановлено, що збіжні ознаки хоча й значні за об`ємом, але при наявності розбіжностей не можуть бути покладені в основу позитивного висновку при виконанні цього підпису самим ОСОБА_2 . В свою чергу, розбіжні ознаки не є достатніми для негативного висновку про тотожність виконавця, тому як у даному випадку не вдалося дати їм однозначну оцінку, а саме чи є вони ознаками почерку іншої особи, чи з`явилися в результаті навмисної зміни ОСОБА_2 окремих ознак свого підписного почерку. Вирішення питання у категоричній формі також було ускладнено відсутністю у розпорядженні експерта вільних зразків підпису ОСОБА_2, максимально наближених до об`єкта дослідження за часом (2016 - березень 2017) та умовами виконання.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України вказує, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка не лише є доказом укладення договору, а й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Зазначені правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 350/711/22.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до розписки від 04 березня 2017 року ОСОБА_2 взяв борг в сумі 1 500 000 грн та зобов`язався повернути вказану суму в строк до 04 квітня 2018 року.

З матеріалів справи також відомо, що суди першої та апеляційної інстанцій взяли до уваги висновок експерта від 31 грудня 2021 року № 21-3815 у якому зазначено, що при порівнянні підпису від імені ОСОБА_2 з усіма зразками його підпису були встановлені збіги загальних ознак, що свідчить про навмисність зміни ознак свого підпису. Щодо відносно збігів деяких загальних та окремих ознак, то вони в даному випадку не суттєві, на негативний висновок експерта не впливають і є типовими співпадаючими ознаками у підписах, які виконані з наслідуванням. Отже під час порівняння досліджуваного підпису зі зразками підпису ОСОБА_2 встановлено їх збіг за наведеним у висновку переліком ознак.

Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для задоволення позову.

Посилання в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, постановах Верховного Суду від 01 квітня 2021 року у справі № 201/15019/14-ц, від 22 липня 2021 року у справі № 686/1204/16-ц є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.