462/8938/21 Про встановлення факту порушення конституційного права на працю; визнання незаконним відсторонення особи від роботи з підстав, визначених в наказі; скасування наказу про відсторонення особи від роботи без збереження заробітної плати; відновлення особі допуску до роботи та зобов`язання виплатити особі невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи по день ухвалення рішення у справі - 03.04.2024 Прийняття

У грудні 2021 році ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до директора середньої загальноосвітньої школи (далі-СЗШ) № 65 м. Львова ОСОБА_2, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог саме до середньої загальноосвітньої школи № 65 м. Львова, просила суд:

- встановити факт порушення відповідачем її конституційного права на працю;

- визнати незаконним її відсторонення від роботи з підстав, визначених в наказі СЗШ № 65 від 08 листопада 2021 року № 327 "Про відсторонення від роботи працівників школи" в частині її відсторонення від роботи вчителя початкових класів;

- скасувати наказ про відсторонення її від роботи без збереження заробітної плати;

- відновити їй допуск до роботи та зобов`язати відповідача виплатити їй невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи по день ухвалення рішення у справі.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що вона з 1990 року працює у СЗШ № 65 м. Львова на посаді вчителя початкових класів. 22 листопада 2021 року директор СЗШ № 65 ОСОБА_2 довела до її відома наказ від 08 листопада 2021 року № 327 "Про відсторонення від роботи працівників школи" в частині відсторонення її від роботи без збереження заробітної плати з 08 листопада 2021 року у зв`язку із відмовою від проходження обов`язкового профілактичного щеплення проти

COVID-19 до усунення причин, що його зумовили. Даний наказ вона вважала незаконним та дискримінаційним, оскільки такий порушує її конституційне право на працю та прийнятий з грубим порушенням норм законодавства України.

Зокрема, вказувала, що Конституцією України (254к/96-ВР) , Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські і політичні права, Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод заборонено такі дії. Жоден закон та підзаконний нормативно-правий акт, у тому числі наказ Міністерства охорони здоров`я України (далі-МОЗ) від 04 жовтня 2021 року № 2153, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928 (z1306-21) "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням", не встановлює ні обов`язковості, ні правових умов проведення вакцинації проти

COVID-19. Відповідно до пункту 4 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, яке затверджене наказом МОЗ від 16 вересня

2011 року № 595 у редакції від 11 серпня 2014 року № 551, щеплення дозволяється тільки зареєстрованими в Україні вакцинами згідно з Календарем щеплень в Україні та інструкціями із застосування вакцини, затвердженими в установленому порядку. Щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, до вказаного Календаря профілактичних щеплень в Україні не включене, а відтак є незаконним.

Крім того, вимога відповідача надати інформацію щодо здійснення відносно неї медичних маніпуляцій є незаконною, оскільки така інформація є лікарською таємницею.

Також згідно з відомостями Центру громадського здоров`я МОЗ України

від 23 вересня 2021 року № 13/862-к/749-к/21 на території України відсутній штам вірусу SARS-CoV-2, а тому примушування до обов`язкової вакцинації від нього є безпідставним. Жодна вакцина не пройшла всіх клінічних випробувань, а тому вона вважала щеплення проти COVID-19 клінічним випробуванням і небезпечним медичним дослідом над працівниками освіти. Водночас, статтею 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" визначено, що карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ).

При цьому, вказаним Законом не передбачено повноважень КМУ щодо продовження строку карантину, а відтак слід вважати, що карантин закінчився.

З огляду на незаконність відсторонення її від роботи у відповідача відсутні правові підстави для застосування статті 94 КЗпП України та статті 1 Закону України "Про оплату праці".

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила суд її позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 11 березня 2022 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 26 вересня

2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що ОСОБА_1, посада якої віднесена до тих, працівники на якій підлягають обов`язковому профілактичному щепленню проти COVID-19, не надала директору середньої загальноосвітньої школи № 65 м. Львова ні довідки відповідної форми про наявність протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, ні сертифікату про проходження вакцинації, що беззаперечно підтверджує відсутність у неї протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, тому відповідач законно відсторонив

ОСОБА_1, як вчителя початкових класів СЗШ № 65, від роботи на підставі

статті 46 КЗпП України. При цьому, судом зазначено, що характер виконуваної позивачкою роботи на посаді вчителя початкових класів пов`язаний із значною кількістю прямих та непрямих контактів з іншими особами впродовж робочого дня, в тому числі із дітьми, в різні періоди навчання проводилось в очній формі, тому відповідач не міг забезпечити ОСОБА_1 можливість працювати дистанційно

(стаття 60-2 КЗпП України) чи надомно (стаття 60-1 КЗпП України).

Суд вважав безпідставним твердження позивача з приводу незаконності відсторонення її від роботи, як працівника СЗШ № 65, через відсутність щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом

SARS-CoV-2, так як таке не включене до Календаря профілактичних щеплень в Україні, оскільки відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб"працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб, які не включені до календаря щеплень, що і встановлено наказом МОЗ України

від 04 жовтня 2021 № 2153.

Твердження позивача про те, що вакцина проти COVID-19 не пройшла всіх клінічних випробувань та є небезпечним медичним дослідом над працівниками освіти є безпідставним, оскільки механізм проведення державної реєстрації вакцин для профілактики COVID-19, які постачаються в Україну визначений постановами КМУ від 08 лютого 2021 № 95 (95-2021-п) та "Деякі питання державної реєстрації вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів для специфічної профілактики гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2,

під зобов`язання для екстреного медичного застосування" та від 29 грудня

2021 року № 1446 "Деякі питання державної реєстрації лікарських засобів, вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів для лікування та/або специфічної профілактики гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, під зобов`язання для екстреного медичного застосування" та реєстрація таких МОЗ України вказує на те, що такі вакцини за результатами експертних висновків дозволені для використання в Україні.

Суд вважав безпідставною відмову ОСОБА_1 надати документи, які підтверджують проходження вакцинації або протипоказання щодо щеплення з посиланням на статтю 286 ЦК України та статтю 39-1 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров?я", оскільки такі документи не містить інформації про діагноз та методи лікування, а лише стверджують факт проведення щеплення чи протипоказання до нього.

Суд зазначив, що за позивачем на період відсторонення зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, нарахування заробітної плати відновляється одразу після усунення позивачем причин, що зумовили її відсторонення від роботи та після її допуску до роботи (виконання робіт), тому права позивача на працю, передбачене у статті 43 Конституції України не було порушено.

Також суд апеляційної інстанції застосував відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 11 березня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено й поновлено цей строк, відкрито касаційне провадження у цій справі,витребувано цивільну справу № 462/8938/21 із Залізничного районного суду м. Львова та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

12 лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права, суди належним чином не встановив фактичні обставини у справі, що мають суттєве значення, та на підставі недопустимих доказів.

Вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі 130/3548/21. При цьому зазначає, що необхідно часткового відступити від деяких висновків Великої Палати Верховного Суду у справі 130/3548/21, оскільки є факти та нормативно-правові акти, які не були досліджені Великою Палатою Верховного Суду.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі 130/3548/21, як і Велика Палата Верховного Суду, досліджував односторонньо - тільки загрози, які б вимагали вжиття таких суворих заходів як втручання у право на повагу до приватного життя та позбавляли б позивачку заробітку, але, легітимність, нагальна необхідність і пропорційність втручання держави не були належним чином досліджені.

У даному випадку Велика Палата Верховного Суду не врахувала конкретні правові норми, які регулюють дані правовідносини - Конституцію України (254к/96-ВР) та профільні нормативно-правові акти, зокрема Наказ МОЗ України № 722 та № 905, не забезпечила правову визначеність, оскільки не дослідила вказані нормативно-правові акти.

Вважає наказ про відсторонення її від посади незаконним та дискримінаційним, оскільки такий порушує її конституційне право на працю та прийнятий з порушенням норм законодавства України. Зокрема Конституцією України (254к/96-ВР) , Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські і політичні права, Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод заборонено такі дії. Жоден закон та підзаконний нормативно-правий акт, в тому числі і наказ МОЗ України від 04 жовтня 2021 № 2153, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 за № 1306/36928 (z1306-21) "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" не встановлює ні обов`язковості, ні правових умов проведення вакцинації проти COVID-19.

Зазначає, що в матеріалах справи не міститься жодної інформації та доказів про факти її комунікації з інфікованими особами на робочому місці (прямі контакти) та жодних доказів з інфікованим матеріалом (непрямі контакти). Дані контакти (прямі/непрямі) потребували дослідження на робочому місці на момент відсторонення уповноваженими особами, на яких покладено обов`язки санітарно- епідеміологічної служби. Такі повноваження покладені на Центри контролю профілактики хвороб МОЗ України. Вважає висновки суду апеляційної інстанції в цій частині необґрунтованими, суд не дослідив "потенційну загрозу" таких працівників і виправдував відповідача в її незаконних діях.

Звертає увагу на те, що жодна вакцина не пройшла всіх клінічних випробувань,

а тому позивач вважає щеплення проти COVID-19 клінічним випробуванням

і небезпечним медичним дослідом над працівниками освіти.

З огляду на незаконність відсторонення від роботи у відповідача відсутні були правові підстави для застосування статті 94 КЗпП України та статті 1 Закону України "Про оплату праці".

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив від директора середньої загальноосвітньої школи № 65 м. Львова ОСОБА_2 на касаційну скаргу, в якому, зазначається, що доводи касаційної скарги є безпідставними, суди належним чином встановили фактичні обставини у справі, судові рішення є законними й обґрунтованими, ухвалені з додержанням норм права. При цьому суд апеляційної інстанції вірно застосував відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 працює на посаді вчителя початкових класів у СЗШ № 65 м. Львова,

що підтверджується копією трудової книжки та довідкою про доходи № 1

від 13 січня 2022 року (т. 1, а. с. 72-76).

Наказ МОЗ України від 04 жовтня 2021 № 2153 було доведено до відома всіх співробітників СЗШ № 65 під підпис, що підтверджується списком працівників, які ознайомлені з наказом МОЗ № 2153 від 04 жовтня 2021 року. ОСОБА_1 ознайомилась із вказаним наказом, однак відмовилась поставити підпис про ознайомлення, про що директором СЗШ № 65 - ОСОБА_2, заступником директора з навчально-виховної роботи СЗШ № 65 - ОСОБА_3, секретарем-друкаркою СЗШ № 65 - ОСОБА_4 складено акт від 03 листопада 2021 року (т. 1, а. с. 171-173, 177).

Відповідно до заяви-відповіді на повідомлення директора СЗШ № 65 про обов?язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 03 листопада 2021 року вбачається, що ОСОБА_1 з приводу необхідності надання документів про наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідки про протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень повідомила, що її вакцинальний статус є медичною таємницею згідно із статтею 39-1 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров?я", а наказ МОЗ України № 2153

від 04 жовтня 2021 року суперечить Конституції України (254к/96-ВР) та Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров?я" (2801-12) (т. 1, а. с. 178).

04 листопада 2021 року директором СЗШ № 65 на адресу ОСОБА_1 скеровано повідомлення про необхідність надати для допуску до роботи, як працівника

СЗШ № 65 з 08 листопада 2021 року сертифікату (внутрішнього або іноземного) чи іншого документу про проходження повного курсу вакцинації чи про отримання однієї дози дводозної вакцини проти COVID-19, включеної ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях, або довідки про абсолютні протипоказання щодо щеплення. У протилежному випадку із 08 листопада

2021 року за відсутності одного із вказаних документів її відсторонять від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП України та

статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб". Із вказаним повідомленням ОСОБА_1 відмовилась ознайомлюватись, про що директором СЗШ № 65 - ОСОБА_2, заступниками директора з навчально-виховної роботи СЗШ № 65 - ОСОБА_3 та ОСОБА_5 складено акт від 05 листопада 2021 року. Вказане повідомлення скеровано позивачу засобами поштового зв?язку (т. 1, а. с. 179- 181).

Листом Управління освіти Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради від 05 листопада 2021 року керівникам закладів освіти надано роз`яснення щодо їх дій з 08 листопада 2021 року, зокрема про необхідність відсторонення від роботи працівників, які відмовляються або ухиляються від обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, крім тих, які мають протипоказання до проведення таких щеплень та надали медичний висновок, виданий закладом охорони здоров`я (т. 1, а. с. 182, 183).

Наказом директора школи СЗШ № 65 м. Львова від 08 листопада 2021 року № 327к "Про відсторонення від роботи працівників школи" ОСОБА_1, учителя початкових класів, відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 08 листопада 2021 року у зв`язку із відмовою від обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 до усунення причин, що його зумовили. ОСОБА_1 відмовилась від ознайомлення із вказаним наказом, не прийшовши у заклад освіти, про що директором СЗШ № 65 - ОСОБА_2, заступниками директора з навчально-виховної роботи СЗШ № 65 - ОСОБА_3 та ОСОБА_5 складено акт від 08 листопада 2021 року. Наказ скеровано позивачу засобами поштового зв`язку

(т. 1, а. с. 8, 63, 123, 184-190).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: 1) Застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду; 2) Необхідність часткового відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду; 3) Судами належним чином не досліджено зібрані

у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 2, 4 частини другої

статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Щодо відповідача у справі

Матеріали справи містять велику кількість процесуальних документів, оформлених позивачем ОСОБА_1, в яких відповідачем зазначається як директор СЗШ № 65

ОСОБА_2, наприклад позовна заява на а. с. 1-7, т. 1, так і відповідачем зазначено саму СЗШ № 65, як наприклад, уточнена позовна заява на а. с. 38-61, т 1.

У клопотанні позивача про поновлення строку апеляційного оскарження рішення суду на а. с. 109-110, т. 2, у клопотанні позивачки про розгляд її апеляційної скарги з повідомленням учасників справи на а. с. 112-113, т. 2, так і у касаційній скарзі на судові рішення ОСОБА_1 відповідачем зазначала СЗШ № 65.

У ході розгляді справи від імені СЗШ № 65 на підставі довіреності, підписаної директором школи ОСОБА_2, участь приймала представник школи - ОСОБА_6 (а. с. 230, т. 1, а. с. 212, т. 2, а. с. 221-222, т. 2 - протокол судового засідання). Одночасно зі ОСОБА_6 у судових засіданнях участь приймала директор школи - ОСОБА_2, яка зазначалася як представник СЗШ № 65.

Незважаючи на те, що як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції у своїх судових рішеннях помилково зазначили відповідачем не СЗШ № 65, а директора СЗШ № 65 ОСОБА_2, це не вплинуло на правильне визначення складу учасників справи з урахуванням процесуальних дій, які вчинили суди.

З урахуванням вимог статті 48 ЦПК України, статей 80, 92 ЦК України відповідачем у цій справі є СЗШ № 65, від імені якої діяла її директор, підписуючи довіреність на ім`я ОСОБА_6, яка й брала участь у справі у ході її розгляду Відповідачем у справі є саме юридична особа і саме з такою юридичною особою спір у справі розглянуто судами по суті.

Щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 відповідно до закону

Частиною шостою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Системний аналіз норм права дає підстави для висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення.

Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими (див. пункт 10 постанови Великої Палати Верховного Суду

від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону

Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону № 2801-XII громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я. Закон № 1645-ІІІ (1645-14) визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (частина друга

статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта

статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (частина шоста

статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Згідно із Положенням про МОЗ України, затвердженим постановою КМУ від 25 березня 2015 року № 267 (267-2015-п) (у редакції постанови КМУ від 24 січня 2020 року № 90 (90-2020-п) ), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 зазначеного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього Переліку увійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності. Постановою КМУ від 04 березня 2015 року № 83 "Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави" (83-2015-п) затверджено Перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (далі - Перелік № 83). Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 (1096-2021-п) доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 новим пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу";

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі № 4004-XII (4004-12) та Інструкції № 66.

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897 (z1159-11) .

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком

№ 2 до цієї Інструкції.

Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII (4004-12) . Постановою КМУ від 20 жовтня 2021 року № 1096 (1096-2021-п) передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої

статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу".

Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення,

а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (див. пункт 11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року

у справі № 130/3548/21).

Щодо законності ненарахування працівникові заробітної плати впродовж строку відсторонення від роботи

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови.

У зв`язку із викладеним, у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України (322-08) , умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати (див. пункт 12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Чи переслідувало втручання у право позивача на повагу до його приватного життя легітимну мету, що випливає зі змісту пункту 2 статті 8 Конвенції

Наказом МОЗ від 25 лютого 2020 року № 521 внесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, доповнено розділ "Особливо небезпечні інфекційні хвороби" пунктом 39, де зазначено COVID-19.

11 березня 2020 року у зв`язку з масштабами поширення SARS-CoV-2 ВООЗ офіційно визнала пандемію COVID-19.

Постановою від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (далі - Постанова № 211) КМУ у межах усієї території України встановив карантин на період із 12 березня до 03 квітня 2020 року, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволялося проводити без участі глядачів (уболівальників). Постановою КМУ від 16 березня 2020 року № 215 (215-2020-п) "Про внесення змін до постанови КМУ від 11 березня 2020 року № 211 (211-2020-п) " назву і текст Постанови № 211 викладено в новій редакції. У подальшому, з огляду на незадовільну ситуацію з поширюваністю коронавірусної інфекції постановами КМУ від 20 травня 2020 року № 392 (392-2020-п) , від 22 липня 2020 року № 641 (641-2020-п) , від 09 грудня 2020 року № 1236 (1236-2020-п) , від 17 лютого 2021 року № 104 (104-2021-п) , від 21 квітня 2021 року № 405 (405-2021-п) , від 16 квітня 2021 року № 611,

від 11 серпня 2021 року № 855, від 22 вересня 2021 року № 981, від 15 грудня

2021 року № 1336, від 23 лютого 2022 року № 229, від 27 травня 2022 року № 630,

від 19 серпня 2022 року № 928, від 23 грудня 2022 року № 1423 карантин неодноразово продовжувався (останнього разу - до 30 квітня 2023 року). Наведені постанови встановлювали низку карантинних заходів та обмежень, суворість яких визначалася з огляду на епідемічну ситуацію в державі та її окремих регіонах.

24 грудня 2020 року МОЗ видало наказ № 3018, яким затвердило "Дорожню карту з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках" (далі - Дорожня карта).

Дорожня карта передбачала, що імунізація населення безпечною та ефективною вакциною проти коронавірусної хвороби COVID-19 є найважливішим компонентом стратегії Уряду України в подоланні гострої фази пандемії коронавірусної хвороби COVID-19. Загальною метою здійснення масової вакцинації населення стало припинення поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні.

Дорожня карта в первинній її редакції передбачала, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для всіх груп населення та професійних груп, проте наказом МОЗ від 27 жовтня 2021 року

№ 2362 абзац про добровільність цієї вакцинації було виключено.

Поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні зумовлювало нагальну потребу вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме: для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до

пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети

(див. пункт 13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року

у справі № 130/3548/21).

Враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені

у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, щодо законності проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, правомірності відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, Верховний Суд під час вирішення цієї справи не вважає за необхідне окремо наводити мотиви цих обставин, які є ідентичними у всіх справах розглядуваної категорії.

Щодо пропорційності втручання у приватне життя

За відсутності індивідуалізуючих ознак конкретного спору, відповідно до пункту 14.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі

№ 130/3548/21, розглядаючи цю категорію справ, суд повинен оцінювати виключно питання пропорційності описаного втручання у приватне життя позивача.

Критерії оцінки пропорційності Велика Палата Верховного Суду сформулювала

у пункті 14.9 постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21. Зокрема, потрібно враховувати такі обставини:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням".

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 працює на посаді вчителя початкових класів у СЗШ № 65 м. Львова,що підтверджується копією трудової книжки та довідкою про доходи № 1 від 13 січня 2022 року (т. 1, а. с. 72-76).

Підставою для видачі вказаного наказу зазначено: стаття 46 КЗпП України,

частину другу статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", пункт 41-6 Постанови Кабінету Міністрів Українивід 09 грудня 2020 року № 1236 (1236-2020-п) "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2

(зі змінами), наказ МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року № 1306/36928 (z1306-21) .

ОСОБА_1 відмовилась від ознайомлення із вказаним наказом, не прийшовши у заклад освіти, про що директором СЗШ № 65 - ОСОБА_2, заступниками директора з навчально-виховної роботи СЗШ № 65 - ОСОБА_3 та ОСОБА_5 складено акт від 08 листопада 2021 року. Наказ скеровано позивачу засобами поштового зв`язку(т. 1, а. с. 185-190).

Разом із тим відповідних документів щодо протипоказань організму від проведення обов`язкових профілактичних щеплень позивач роботодавцю не надала.Відповідно до заяви-відповіді на повідомлення директора СЗШ № 65 про обов?язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 03 листопада 2021 року вбачається, що ОСОБА_1 з приводу необхідності надання документів про наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідки про протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень повідомила, що її вакцинальний статус є медичною таємницею згідно із статтею 39-1 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров?я", а наказ МОЗ України № 2153 від 04 жовтня 2021 року суперечить Конституції України (254к/96-ВР) та Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров?я" (2801-12) (т. 1, а. с. 178).

Отже, ОСОБА_1 відмовилася надавати роботодавцю будь-яку інформацію щодо наявності у неї щеплення проти COVID-19.

Таким чином, у спірних відносинах є очевидним факт відмови позивача надати інформацію про проведення щеплення або наявність медичних протипоказань до проведення щеплення, що за логічно послідовним значенням вищенаведеного нормативного врегулювання фактично виявляє ухилення особи від такої процедури.

Ураховуючи характер виконуваних обов`язківпозивача, які пов`язані з об`єктивною необхідністю під час її виконання контактувати з іншими працівниками

СЗШ № 65 м. Львова та дітьми, остання підлягає обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, але після попередження про необхідність такого щеплення ухилилася від проходження вакцинації, відповідних документів щодо протипоказань організму від такого щеплення роботодавцю відмовилася надавати, у зв`язку із чим відповідач (роботодавець) обґрунтовано з дотриманням чинного законодавства відсторонив її від роботи.

Верховний Суд погоджується з висновками судів, які у цій конкретній справі дослідили пропорційність втручання і встановили, що посада позивача передбачає участь у навчально-виховному процесі, її контакт з педагогічними працівниками, дітьми та з іншими особами впродовж робочого дня. Позивач не довела, що її контакти з педагогічними працівниками та дітьми мали характер, який не впливає на широке розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19. При цьому відповідач не міг забезпечити ОСОБА_1 можливість працювати дистанційно

(стаття 60-2 КЗпП України) чи надомно (стаття 60-1 КЗпП України), оскільки в різні періоди навчання проводилося в очній формі.

Суди вірно зазначили, що позивач була повідомлена належним чином про необхідність проведення щеплення проти COVID-19, проте вона заперечувала проти щеплення, так як вимога відповідача порушує її права, і відповідно позивач відмовилася від здійснення щеплення або надання документів, що підтверджують протипоказання щодо такого щеплення.

Необхідно зазначити, що держава, встановивши відсторонення працівників окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників цих виробництв та організацій. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

У спорі, що розглядається, індивідуальне право (інтерес) відмовитись від щеплення при збереженні обсягу права на працю протиставляється загальному праву (інтересу) інших працівників цього закладу, які провели щеплення з метою загального блага у формі права на охорону здоров`я, що, крім іншого, гарантується статтями 3, 27 та 49 Конституції України.

З огляду на викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що за встановлених конкретних обставин у цій справі роботодавець правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

Враховуючи, що за позивачем на період відсторонення зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, нарахування заробітної плати відновляється одразу після усунення позивачем причин, що зумовили її відсторонення від роботи та після її допуску до роботи (виконання робіт), отже, Верховний Суд не встановив порушення права позивача на працю, передбачене у статті 43 Конституції України.

У цій справі позивачем не доведено, а судом не встановлено обставин, які

б давали підстави для висновку, що тимчасове відсторонення позивача від роботи становило непропорційне втручання у її приватне життя.

Отже, у розрізі балансу інтересів суд не отримав даних про порушення права особи винесеним наказом про відсторонення від роботи та про те, що саме у зв`язку із цим відстороненням позивач ніс надмірний індивідуальний тягар. Оскаржуваний наказ прийнято повноважною особою в межах компетенції, на виконання вимог чинного законодавства, з врахуванням всіх пов`язаних аспектів в сфері забезпечення стану здоров`я як особи позивача, так і інших осіб.

Такі висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними

у постановах від 01 березня 2023 рокуу справі № 697/2349/21 (провадження

№ 61-6083 св 22), від 01 березня 2023 року у справі № 751/8696/21 (провадження

№ 61-7240 св 22), від 15 березня 2023 року у справі № 697/2359/21 (провадження

№ 61-5525 св 22), від 29 березня 2023 року у справі № 682/2645/21 (провадження

№ 61-4736 св 22), від 06 вересня 2023 року у справі № 377/137/22 (провадження

№ 61-4985 св 23).

Враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82 цс 22), які були враховані апеляційний судом, Верховний Суд погоджується із висновками судів про те, що відсторонення позивача відбулося правомірно, підставно та у порядку, передбаченому законодавством.

Об`єктивно оцінюючи загрозу, яку потенційно може нести невакцинований працівник, Верховний Суд вказав, що таке індивідуальне обмеження, а саме: тимчасове відсторонення невакцинованого працівника, відповідає загальновизнаному пріоритету захисту здоров`я суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19.

При цьому дані про проведення щеплень не є даними про стан здоров`я особи, які не підлягають розголошенню, даними про особисте чи сімейне життя особи, не є примусом, в умовах визначеного порядку обов`язкових щеплень на певній території України для певних категорій осіб, тому не порушує права, свободи і інтереси позивача і не є надмірним втручанням держави у особисте чи сімейне життя позивача.

Таким чином, оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, не суперечить правовим висновкам Верховного Суду, прийняті з дотриманням вимог закону, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Посилання касаційної скарги про те, що необхідно часткового відступити від деяких висновків Великої Палати Верховного Суду у справі 130/3548/21, оскільки є факти та нормативно-правові акти, які не були досліджені Великою Палатою Верховного Суду є необґрунтованими, оскільки Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду не наділений повноваженнями щодо відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду, та не вбачає підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, так як Велика Палата Верховного Суду вже надала висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваних судових рішеннях, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судами,

а переоцінювати докази Верховний Суд не може в силу закону.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно із підпунктами "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції; розподілу судових витрат, понесених