753/6676/20 Про визнання договорів дарування квартири недійсними та скасування державної реєстрації - 03.04.2024 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Фадєєвої Наталії Ігорівни, на рішення Дарницького районного суду м. Києва у складі судді

Коренюк А. М. від 25 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду

у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Гуля В. В., Мельника Я. С. від 09 листопада 2023 року,

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - приватний нотаріус Київського нотаріального округу Середа В. Г., про визнання договорів дарування недійсними та скасування державної реєстрації.

Позов мотивований тим, що між ним та ОСОБА_2 укладені договори позики на суму 32 000,00 дол. США та 100 000,00 грн, що підтверджується відповідними розписками від 05 серпня 2012 року, 10 вересня 2012 року, 20 вересня 2012 року та 30 вересня 2012 року.

13 вересня 2012 року ОСОБА_2 уклав із донькою ОСОБА_5 договір дарування квартири АДРЕСА_1 .

21 вересня 2012 року ОСОБА_2 уклав із донькою ОСОБА_4 договір дарування квартири АДРЕСА_2 .

05 жовтня 2012 року ОСОБА_2 уклав із сином ОСОБА_5 договір дарування квартири АДРЕСА_3 .

Зазначав, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 08 квітня

2013 року стягнуто з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договорами позики в розмірі 355 776 грн, проценти за користування позикою в розмірі 248 260,44 грн, три проценти річних від простроченої суми в розмірі 5 315,63 грн.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 27 жовтня 2016 року стягнуто з ОСОБА_2 на його користь суму заборгованості за донарахованими відсотками за порушення грошових зобов`язань, сумою інфляційних втрат та 3 % річних

у загальному розмірі 2 278 847,25 грн, а також судовий збір у розмірі 6 890,00 грн.

Позивач зазначав, що укладені між відповідачами правочини є фіктивними та такими, що порушують його законні права, оскільки дії сторін під час їх укладення направлені не на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, а на фіктивний перехід права власності на квартири, з метою приховання цього майна від наступного звернення стягнення на нього в рахунок виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 боргу, що є підставою для визнання договору дарування недійсним.

Вказував, що початок перебігу позовної давності необхідно відраховувати

з 25 лютого 2020 року, а саме з дати фактичного отримання його представником інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати недійсним та скасувати реєстрацію договору дарування, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, за яким він, як дарувальник, передав у власність ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1, посвідченого 25 вересня 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Середою В. Г. та зареєстрованого за № 3630;

- визнати недійсним та скасувати реєстрацію договору дарування, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, за яким він, як дарувальник, передав у власність ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_2, посвідченого 21 вересня 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Середою В. Г. та зареєстрованого за № 3690;

- визнати недійсним та скасувати реєстрацію договору дарування, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, за яким він, як дарувальник, передав у власність ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_3, посвідченого 05 жовтня 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Середою В. Г. та зареєстрованого за № 3782.

Короткий зміст судових рішень суду першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 24 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2021 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2022 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Фадєєвої Н. І., задоволено частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2021 року скасовано. Справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження № 61-21336св21).

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 25 травня 2023 року

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем підстав для визнання недійсними оспорюваних ним договорів дарування, укладених між відповідачами, як фраудаторних правочинів. Суд не застосував за заявами відповідачів строк позовної давності з підстав необґрунтованості позовних вимог

Постановою Київського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дарницького районного суду

м. Києва від 25 травня 2023 року змінено, викладено його мотивувальну частину

в редакції зазначеної постанови. В іншій частині рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 травня 2023 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позову з підстав його недоведеності та необґрунтованості, порушив норми процесуального закону, оскільки не врахував висновків та вказівок, що містяться у постанові Верховного Суду від 02 листопада 2022 року, якою було скасовано попередні судові рішення з підстав помилковості висновків судів щодо недоведеності позовних вимог щодо фраудаторності правочинів.

Суд апеляційної інстанції усунув помилки суду першої інстанції, погодився з доводами ОСОБА_1 щодо наявності підстав для визнання недійсними оспорюваних ним договорів дарування, укладених між ОСОБА_2 та його дітьми ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, як фраудаторних правочинів, тобто правочинів, учинених боржником на шкоду кредитору, важливими ознаками яких є момент укладення договору (коли боржник усвідомлює, що майно буде забрано за борги); характеристика контрагента, з яким боржник укладає оскаржуваний договір (наприклад, родич боржника, давній знайомий, партнер, товариш, інша пов`язана особа); ціна, зокрема: наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

Вищенаведені ознаки фраудаторності оспорюваних правочинів підтверджуються обставинами справи та поданими сторонами доказами, які у своїй сукупності та взаємозв`язку свідчать про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1, про що зазначено, зокрема, і у постанові суду касаційної інстанції.

Водночас, у відзиві на позовну заяву ОСОБА_2, який підписаний представником - ОСОБА_6, міститься клопотання про застосування позовної давності. Аналогічні клопотання в подальшому до ухвалення судом рішення були заявлені іншими відповідачами.

Cуд апеляційної інстанції вказав, що ОСОБА_1, отримавши постанову державного виконавця від 30 червня 2016 року про повернення виконавчого документу стягувачу у зв`язку із відсутністю у боржника майна, у тому числі нерухомого, за рахунок якого можуть бути задоволені його вимоги, як стягувача, проявивши розумну обачність та зацікавленість станом своїх прав, міг дізнатись у 2016 році про те, що боржник ОСОБА_2 у 2012 році здійснив відчуження належного йому нерухомого майна на користь своїх дітей на підставі безоплатних правочинів, якими є оспорювані договори дарування, та звернутись до суду з відповідним позовом на захист своїх прав в межах визначеної законом позовної давності. Тому звернення ОСОБА_1 до суду у квітні 2020 року з позовом про визнання недійсними укладених між відповідачами договорів дарування, вчинене ним поза межами позовної давності.

При цьому, доказів, які б свідчили про те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права у 2016 році, позивач суду апеляційної інстанції не надав, у зв`язку із чим, колегія суддів, зважаючи на презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, та беручи до уваги заяви відповідачів про застосування позовної давності, подані ними до ухвалення рішення судом першої інстанції, дійшла висновку про відмову у задоволенні обґрунтованих позовних вимог ОСОБА_1 з підстав пропуску ним позовної давності.

При цьому суд апеляційної інстанції послався навідповідну судову практику Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

25 грудня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Фадєєва Н. І., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду

від 09 листопада 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 08 січня 2024 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Фадєєвої Н. І., залишено без руху для усунення недоліків.Зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки її невиконання.

У наданий судом строк представника ОСОБА_1 - адвоката Фадєєвої Н. І., направила матеріали для усунення недоліків касаційної скарги на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 08 січня 2024 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 січня 2024 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Фадєєвої Н. І., про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено й поновлено цей строк, відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано цивільну справу № 753/6676/20 із Дарницького районного суду

м. Києва та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2024 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Фадєєвої Н. І., про розгляд справи за її або позивача участю відмовлено, справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Фадєєвої Н. І., мотивована тим, що судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права (частини першої статті 261 ЦК України щодо початку перебігу строку позовної давності) без урахування висновків щодо застосування цих норм права уподібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, та за відсутності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Зокрема, суди не врахували висновків щодо правильного застосування норм законодавства, які викладені у постановах Верховного Суду України: від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14,

від 03 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15, від 22 лютого 2017 року у справі

№ 6-17цс17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 925/271/18, від 24 липня 2019 року у справі

№ 521/14384/16-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада

2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19), та у постанові Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 753/12661/19 (провадження

№ 61-17926св21).

Вказує, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що строк позовної давності розпочався з отриманням постанови державного виконавця від 30 червня

2016 року про повернення виконавчого документу стягувачу є неправильним, оскільки у вказану дату позивач не знав та не міг дізнатися про порушення своїх прав. При цьому, зазначає, що 30 червня 2016 року є датою винесення постанови,

а не датою її отримання позивачем, матеріали справи не містять доказів отримання позивачем вказаної постанови державного виконавцяі матеріали справи не містять доказів, що позивач знав в 2016 році дані про всіх осіб, яким відповідач передавав (подарував) спірні квартири, тобто позивач не знав про всіх осіб, що порушили його право (частина перша статті 261 ЦК України).

Зазначає, що строк позовної давності потрібно рахувати з 25 лютого 2020 року, оскільки 24 лютого 2020 року спільний знайомий позивача та відповідача повідомив, що ОСОБА_2 під час отримання позики від позивача здійснював відчуження квартир на своїх дітей і надав відповідні адреси квартир, після отриманої інформації позивач звернувся до адвоката із запитом на перевірку такої нерухомості і вже 25 лютого 2020 року адвокат Родоман А. О. отримав інформаційні довідки по квартирам та відомості про те, що відповідач здійснював відчуження в період виконання боргових зобов`язань.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив від представника

ОСОБА_2 - адвоката Соляника Д. П., на касаційну скаргу, в якому, зазначається, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, апеляційний суд належним чином встановивши фактичні обставини у справі дійшов обґрунтованого висновку про те, що звернення позивача до суду у квітні 2020 року з даним позовом було вчинено ним поза межами позовної давності, тому судові рішення є законними й обґрунтованими, ухвалені з додержанням норм права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

05 серпня 2012 року ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 під розписку 9 000 дол. США, які відповідач зобов`язався повернути до 05 вересня 2012 року зі сплатою 10 % від вказаної суми в місяць.

10 вересня 2012 року ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 під розписку 20 000 дол. США, які відповідач зобов`язався повернути до 10 жовтня 2012 року зі сплатою 10 % від вказаної суми в місяць.

13 вересня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до зазначеного договору, ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_5 прийняла в дар вищезазначене нерухоме майно.

20 вересня 2012 року ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 під розписку 3 000 дол. США, які відповідач зобов`язався повернути до 20 жовтня 2012 року зі сплатою 10 % від вказаної суми в місяць.

21 вересня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_2 .

Відповідно до зазначеного договору, ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_4 прийняла в дар вищезазначене нерухоме майно.

30 вересня 2012 року ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 під розписку 100 000 грн, які відповідач зобов`язався повернути до 30 жовтня 2012 року зі спалою 10 % від вказаної суми в місяць.

05 жовтня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладений договір дарування квартири АДРЕСА_3 .

Відповідно до зазначеного договору, ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_5 прийняв в дар вищезазначене нерухоме майно.

З моменту укладення договору дарування, ОСОБА_5 постійно проживає в квартирі АДРЕСА_1 та сплачує комунальні платежі, отримує за цією адресою поштову кореспонденцію.

ОСОБА_7 зареєстрована та постійно проживає в квартирі

АДРЕСА_2 з 31 березня 2005 року, сплачує комунальні платежі, отримує за цією адресою поштову кореспонденцію.

З 2011 року ОСОБА_5 постійно проживає в квартирі

АДРЕСА_3 та сплачує комунальні платежі, отримує за цією адресою поштову кореспонденцію.

На момент укладення оспорюваних договорів дарування, прийняття ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_5 дарунку, реєстрації права власності на нерухоме майно за ними, ОСОБА_1 не звертався до ОСОБА_2 з позовом про стягнення заборгованості за договорами позики та реалізував таке своє право у

2013 році. Будь-яких обмежень, обтяжень чи заборон у ОСОБА_2 щодо розпорядження належними йому квартирами не було.

18 лютого 2013 року в межах розгляду справи № 753/3127/13 за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу ОСОБА_1 була подана заява про забезпечення доказів, у якій він, зокрема, просив зобов`язати Реєстраційну службу Головного управління юстиції у м. Києві направити на адресу суду Інформаційну довідку щодо квартири

АДРЕСА_3 та квартири АДРЕСА_1, а також щодо іншого нерухомого майна, що належить на праві власності ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 147-148).

У справі № 753/3112/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 24 березня 2014 року була задоволена заява позивача та витребувано з відповідних державних органів інформацію про реєстрацію за відповідачем ОСОБА_2 речових прав

(т. 1, а. с. 149-150).

26 квітня 2013 року Державною виконавчою службою Дарницького районного управління юстиції у м. Києві відкрито виконавче провадження (з накладенням арешту на майно боржника) (т. 1, а. с. 153).

17 травня 2013 року державним виконавцем винесено постанову про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження, а також постанову про звернення стягнення на майно боржника (т. 1, а. с. 154).

18 січня 2016 року винесено постанову про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження (т. 1, а. с. 157-158).

30 червня 2016 року старшим державним виконавцем Державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу, у якій, зокрема, зазначено, що в ході проведення виконавчих дій встановлено, що згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно відомості на боржника відсутні. Зазначена постанова була надіслана стягувачу і він з нею ознайомлений, що не заперечувалось і його представником в суді апеляційної інстанції.

У відзивах на позовну заяву ОСОБА_2, який підписаний представником -

ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5 містяться клопотання про застосування позовної давності (т. 1, а. с.139-146, 234-235, 244-245).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник, у змісті касаційної скарги, зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: 1) Застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 4) Судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Фадєєвої Н. І., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки.

Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Суд апеляційної інстанції, встановивши помилковість висновків суду першої інстанції та дійшовши висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1, вирішив питання щодо застосування позовної давності, заявленої відповідачами.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 18 лютого 2013 року в межах розгляду справи № 753/3127/13 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу ОСОБА_1 була подана заява про забезпечення доказів, у якій він, зокрема, просив зобов`язати Реєстраційну службу Головного управління юстиції у м. Києві направити на адресу суду Інформаційну довідку щодо квартири

АДРЕСА_3 та квартири

АДРЕСА_1, а також щодо іншого нерухомого майна,

що належить на праві власності ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 147-148).

(т. 1, а. с. 149-150).

Таким чином, суд встановив, що ОСОБА_1 неодноразово, починаючи

з 18 лютого 2013 року, отримував в ході розгляду цивільних справ про стягнення боргу із ОСОБА_2 інформацію про те, що за ОСОБА_2 квартири, про існування яких позивачу було достеменно відомо, що підтверджується змістом його заяви про забезпечення доказів від 18 лютого 2013 року, на праві власності вже не зареєстровані. Отже, позивачу було відомо про порушення його права на задоволення вимог за рахунок майна боржника ОСОБА_2 принаймні з моменту отримання постанови державного виконавця від 30 червня 2016 року про повернення виконавчого документу стягувачу у зв`язку із відсутністю у боржника майна, в тому числі нерухомого, за рахунок якого можуть бути задоволені вимоги стягувача ОСОБА_1 .

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила

(частина перша статті 261 ЦК України).

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав,

а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Крім наведеного, позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого нормами процесуального закону, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.

Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив (постанови Касаційного господарського суду

у складі Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 521/14384/16-ц,

від 02 липня 2019 року у справі № 925/271/18).

Відповідно до частини п`ятої статті 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин.

Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження

У пункті 119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року

у справі № 904/3405/19 (провадження № 12-50 гс 20) вказано, що питання щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

У пункті 122 Велика Палата Верховного Суду вказала, що закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

Аналіз норм права щодо інституту позовної давності у сукупності із нормами ЦПК України (1618-15) , що обмежують повноваження касаційного суду в частині здійснення додаткової оцінки доказів та обставин, не дають Верховному Суду підстав та можливостей для самостійного визначення обставин дати початку перебігу строку позовної давності (див. постанову Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 916/2128/18).

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_1, отримавши постанову державного виконавця від 30 червня 2016 року про повернення виконавчого документу стягувачу у зв`язку із відсутністю у боржника майна, в тому числі нерухомого, за рахунок якого можуть бути задоволені його вимоги, як стягувача, проявивши розумну обачність та зацікавленість станом своїх прав, міг і повинен був дізнатись у 2016 році про те, що боржник ОСОБА_2 здійснив відчуження належного йому нерухомого майна на користь своїх дітей на підставі безоплатних правочинів, якими є оспорювані договори дарування, та звернутись до суду з відповідним позовом на захист своїх прав в межах визначеної законом позовної давності, тому звернення ОСОБА_1 до суду у квітні 2020 року з позовом про визнання недійсними укладених між відповідачами договорів дарування, вчинене ним поза межами позовної давності.

При цьому, Верховний Суду зазначає, що доказів, які б свідчили про те, що

ОСОБА_1 не міг дізнатися про порушення свого цивільного права у 2016 році, позивач суду апеляційної інстанції не надав, а зважаючи на презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, та беручи до уваги заяви відповідачів про застосування позовної давності, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні обґрунтованих позовних вимог ОСОБА_1 з підстав пропуску ним позовної давності.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у постанові суду апеляційної інстанції, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом,

а переоцінювати докази Верховний Суд не може в силу закону.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Дарницького районного суду м. Києва

від 25 травня 2023 року в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно із підпунктами "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції; розподілу судових витрат, понесених