759/15798/22 Про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення з квартири - 03.04.2024 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01 травня 2023 року у складі судді Петренко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 рокуу складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення.

Позовна заява мотивована тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1 . Право власності на вказану квартиру зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на не рухоме майно 22 вересня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавською М. А. на підставі акту про проведення електронних торгів внаслідок купівлі цієї квартири на відкритих електронних торгах.

Позивач зазначав, що попереднім власником зазначеної квартири була ОСОБА_2 . Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщення від 07 лютого 2022 року № 78977622 за адресою вказаної квартири зареєстровані особи відсутні.

Прибувши 28 вересня 2021 року до вищевказаної квартири для здійснення перевірки показників і стану лічильників електро-, водопостачання, які знаходяться у квартирі, та визначення об`єму будівельних робіт по ремонту квартири, йому стало відомо про те, що у належній йому квартирі незаконно проживає ОСОБА_2, яка зареєстрована за іншою адресою, а саме: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_2 без будь-яких пояснень підстав її перебування у квартирі відмовилася надати йому доступ до квартири, а також виселятися із неї, а довготривалі переговори між ними щодо добровільного звільнення квартири виявилися безрезультатними. Ним направлялася вимога відповідачці про виселення з квартири та звільнення квартири від її речей, яка залишилася без реагування.

Позивач вказував, що відповідачка не є власником спірної квартири, не є членом його сім`ї, як власника квартири, має інше місце проживання, а саме: АДРЕСА_2 .

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд усунути йому перешкоди у користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 01 травня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено. Виселено ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позову у розмірі 992,40 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 12 тис. грн, а всього 12 992,40 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що у позивача правомірно виникло право власності на квартиру АДРЕСА_1, а ОСОБА_2 відповідно до пункту 8 частини першої статті 346 ЦК України втратила право власності на цю квартиру й, відповідно, право користування цим житловим приміщенням у зв`язку з його відчуженням. Тому її проживання у спірній квартирі без належної правової підстави порушує права позивача щодо вільного володіння, користування та розпорядження зазначеним нерухомим майном. При цьому, ОСОБА_2 на праві власності належить інше житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2,

Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позову, то понесені позивачем судові витрати, у тому числі на професійну правничу допомогу у розмірі 12 тис. грн, які підтверджені належними та допустимими письмовими доказами, відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідачки.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01 травня 2023 року залишено без змін.

Погоджуючись із висновками районного суду, апеляційний суд також зазначив, що ОСОБА_2, втративши право власності на спірну квартиру на підставі пункту 8 частини 1 статті 346 ЦК України, не звільнила приміщенні вказаної квартири та перешкоджає позивачу, як власнику цієї квартири, у користуванні цим житловим приміщенням, що є порушенням статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція).

Крім того, ОСОБА_2, проживаючи у належній позивачу квартирі, не здійснює оплату комунальних послуг, у зв`язку з чим у власника квартири станом на 10 березня 2023 року виник борг перед відповідними комунальними службами у розмірі 82 582,37 грн. При цьому, відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 29 квітня 1993 року ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_3, де вона зареєстрована на цей час та має право користування вказаним житловим приміщенням. Отже, її виселення зі спірної квартири не буде надмірним тягарем та не призведе до порушення прав, гарантованих статтею 8 Конвенції, оскільки не призведе до позбавлення останньої житла.

Апеляційний суд послався на прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 8 Конвенції, здійснивши аналіз справедливого балансу інтересів сторін та пропорційності між виселенням відповідачки й захистом прав позивача.

Суд першої інстанції на підставі вимог частини першої статті 141 ЦПК України дійшов правильного висновку про те, що з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню 12 тис. грн витрат на професійну правничу допомогу, які підтвердженні належними та допустимими письмовими доказами. При цьому, відповідачка не навела переконливих доводів та не надала доказів нерозумності цих витрат, їх неспівмірності з ціною позову, складністю справи та її значенням для відповідачки. Загальна сума витрат на адвокатські послуги, передбачена договором, складає 12 тис. грн, що не виходить за розумні межі визначення розміру гонорару адвоката.

Додатковим постановою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року заяву представника ОСОБА_1 - Горлатого О. В. про ухвалення додаткового судового рішення задоволено. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16 тис. грн, понесені останнім у суді апеляційної інстанції.

Додаткове судове рішення мотивовано тим, що на підтвердження понесених судових витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції позивачем до суду було надано відповідні докази, які були надіслані на адресу відповідачки, проте остання своїх заперечень щодо розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу не надала. Таким чином, позивачем доведено необхідність оплати витрат на надання професійної правничої допомоги у розмірі 16 тис. грн у суді апеляційної інстанції, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1, у зв`язку із залишенням без змін рішення суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Святошинського районного суду м. Києва. Клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання судового рішення задоволено. Виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01 травня 2023 року зупинено до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 березня 2024 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 рокупризначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили у задоволенні її клопотання про зупинення провадження у цій справі до розгляду справи № 759/3256/23 за її позовом до державного підприємства "СЕТАМ", ОСОБА_1 про визнання недійсним правочину, укладеного за результатами проведених електронних торгів та застосування недійсності правочину. Спірна квартира вибула з її власності без її волі, а рішення у справі № 759/3256/23 за її позовом суттєво може вплинути на вирішення цієї справи. Крім того, суди не врахували, що у спірній квартирі разом з нею постійно проживає також її син - ОСОБА_4, який, зокрема, сплачує комунальні платежі, а тому оскаржувані судові рішення стосується його прав та інтересів, однак суди не залучили його до участі у справі. Зазначала, що вимога про виселення та звільнення квартири від речей їй не направлялася, нею не отримувалася, а з`явилася в якості доказу лише на стадії розгляду справи та прийнята судом з порушенням норм процесуального права.

Вказувала, що суди визнали встановленими обставини, на які посилався позивач, без дослідження таких обставин та без підтвердження їх жодними доказами, тобто прийняли сторону позивача та ухвалили оскаржувані судові рішення на його користь, на взявши до уваги та не обґрунтувавши причини відхилення доказів, які були надані нею.

Позивач самостійно обрав спосіб захисту його порушеного права у спосіб усунення перешкод у користуванні власністю, однак не надав суду жодного доказу вчинення нею будь-яких перешкод у користуванні ним спірним житлом. ОСОБА_1 жодного разу не приходив до квартири, вона вперше його побачила вже під час розгляду цієї справи судом, а тому його твердження про наявність перешкод у розпорядженні і користуванні спірною квартирою не відповідають дійсності.

Стягуючи грошові кошти на відшкодування понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суди не врахували, що адвокат лише підписував подані до суду документи, участі в засіданнях не приймав, ОСОБА_1 в судових засідання демонстрував високий рівень правової кваліфікації, а належних доказів оплати послуг адвоката матеріали справи не містять.

Посилається на відповідні правові висновки Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду та прецедентну практику ЄСПЛ.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 - Горлатого О. В. на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Справа хоча й була призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, проте її розгляд за клопотанням ОСОБА_2 неодноразово відкладався, а нею не подавалося у визначений судом в ухвалі про відкриття провадження строк клопотання про розгляд справи у загальному порядку з викликом сторін. Крім того, ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції відповідачка не вказувала, як зазначене порушило чи обмежило її права.

За весь час розгляду справи у судах попередніх інстанцій відповідачкою не було надано доказів, що у спірній квартирі також проживає ОСОБА_4, наявність у нього родинних зв`язків із відповідачкою. Крім того, сам ОСОБА_4 не скористався правом на подання до суду заяви про залучення його до участі у справі, тому судом правомірно розглянуто справу у такому складі сторін, який визначено позивачем.

Проживання відповідачки у квартирі, належній ОСОБА_1, обмежує права останнього у здійсненні права користування та розпорядження таким майном.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з актом про проведені електронні торги, затвердженого 25 серпня 2021 року начальником Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), 02 серпня 2021 року державним підприємством "СЕТАМ" були проведені електронні торги з реалізації арештованого майна у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_1, а саме: квартири АДРЕСА_1, яка належить на праві власності боржнику - ОСОБА_2 . Переможцем торгів відповідно до протоколу про проведені електронні торги від 02 серпня 2021 року № 548838 визнано ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 6).

Відповідно до свідоцтва від 22 вересня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавською М. А., ОСОБА_1 належить на праві власності майно, що складається з квартири АДРЕСА_4 (т. 1, а. с. 4).

Згідно з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованого 22 вересня 2021 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавською М. А. на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_5 (т. 1, а. с. 5).

Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщення від 07 лютого 2022 року № 78977622 у квартирі за адресою: АДРЕСА_5, зареєстрованих осіб немає (т. 1, а. с. 7).

Судом також установлено, що ОСОБА_2 є колишнім власником вказаної квартири, яка була реалізована на електронних торгах при примусовому виконанні виконавчих листів Київського апеляційного суду: від 07 вересня 2018 року № 760/10222/17 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 коштів за договором позики у розмірі 24 516,10 грн, від 07 грудня 2020 року № 760/8114/18, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 коштів за договором позики у розмірі 753 216,05 грн та 7 826,65 грн. Тобто квартира АДРЕСА_1 не була іпотечним майном, а була реалізована державним виконавцем в межах зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 29 квітня 1993 року ОСОБА_2 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 147).

ОСОБА_1 направлялася вимога ОСОБА_2 про виселення з квартири та звільнення квартири від речей та про сплату боргів за отримані комунальні послуги (т. 1, а. с. 154-156).

ОСОБА_2, проживаючи у квартирі АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1, не здійснює оплату комунальних послуг у зв`язку з чим станом на 10 березня 2023 року перед відповідними комунальними службами виник борг у розмірі 82 582,37 грн (т. 1, а. с. 136, 137, 138).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Надаючи правову оцінку встановленим судами обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та протоколи до неї, а також практику ЄСПЛ як джерело права.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відповідно до статті 8 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві" (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України" (Saviny v. Ukraine).

Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві". Інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності", зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2009 року у справі "Зехентнер проти Австрії" (Zehentner v. Austria).

У рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі "Кривіцька і Кривіцький проти України" зазначено, що поняття "житло" не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

Концепція "житла" має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (рішення ЄСПЛ від 27 травня 2004 року у справі "Коннорс проти Сполученого Королівства" (Connors v. the United Kingdom).

Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (рішення ЄСПЛ у справі "Зехентнер проти Австрії"). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (рішення від 09 жовтня 2007 року у справі "Станкова проти Словаччини" (Stankova v. Slovakia). Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (рішення ЄСПЛ від 28 травня 2002 року у справі "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy).

Аналізуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Положеннями статті 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У статті 7 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватися у судовому порядку.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Дійсна сутність позовних вимог про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.

У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 353/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс 18).

У постановах Верховного Суду України: від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15 (провадження № 6-13113цс16) та постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16, (провадження № 61-29520св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13 (провадження № 61-17372св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору, що і здійснили суди попередніх інстанцій.

Питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов`язання особи звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об`єкта нерухомого майна та установлених статтею 50 ЖК України вимог, що ставляться до жилих приміщень, а також наявності чи відсутності іншого житла.

Також необхідно дослідити питання дотримання балансу між захистом права власності та захистом права колишнього члена сім`ї власника на користування будинком.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20).

Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, дійшли обґрунтованого висновку про те, що у позивача правомірно виникло право власності на квартиру АДРЕСА_1 . ОСОБА_2, втративши право власності на спірну квартиру на підставі пункту 8 частини 1 статті 346 ЦК України, не звільнила приміщення вказаної квартири та перешкоджає позивачу, як власнику цієї квартири, у користуванні цим житловим приміщенням, що є порушенням статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому, ОСОБА_2 відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 29 квітня 1993 року належить на праві власності інше житло - квартири АДРЕСА_3, де вона зареєстрована на цей час та має право користування вказаним житловим приміщенням. Отже, її виселення зі спірної квартири не буде надмірним тягарем та не призведе до порушення прав, гарантованих статтею 8 Конвенції, оскільки не призведе до позбавлення останньої житла.

Крім того, суди вірно врахували, що ОСОБА_2, проживаючи у належній позивачу квартирі, не здійснює оплату комунальних послуг, у зв`язку з чим у власника квартири станом на 10 березня 2023 року виник борг перед відповідними комунальними службами у розмірі 82 582,37 грн.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що виселення ОСОБА_2 зі спірної квартири є законним та пропорційним заходом, який переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві, оскільки відповідачка забезпечена іншим житлом, а тому її інтереси, як колишнього власника цієї квартири, у межах цих правовідносин не мають перевагу, так як не призведе до втрати нею житла. Водночас позивач, як власник квартири, має право вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю на власний розсуд, у тому числі має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, зокрема, шляхом визнання відповідачку такою, що втратила право користування належним йому майном.

Судом установлено, що спірна квартира, яка належала ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 29 листопада 2018 року, була реалізована на електронних торгах при примусовому виконанні виконавчих листів: від 07 вересня 2018 року № 760/10222/17 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 коштів за договором позики у розмірі 24 516,10 грн; від 07 грудня 2020 року № 760/8114/18, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 коштів за договором позики у розмірі 753 216,05 грн та 7 826,65 грн. Тобто квартира АДРЕСА_1 не була іпотечним майном, а була реалізована державним виконавцем в межах зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_1 про стягнення з ОСОБА_2 на користь стягувачів боргу за договорами позики. Отже, судами перевірено підстави та обставини набуття позивачем права власності на спірну квартиру.

Зазначеним спростовуються доводи касаційної скарги у відповідній частині.

Посилання касаційної скарги на те, що суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили у задоволенні клопотання про зупинення провадження у цій справі до розгляду справи № 759/3256/23 за її позовом до державного підприємства "СЕТАМ", ОСОБА_1 про визнання недійсним правочину, укладеного за результатами проведених електронних торгів та застосування недійсності правочину, не заслуговують на увагу, так як згідно з інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 22 листопада 2023 року у справі № 759/3256/23 у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. На цей час вказане рішення знаходиться у провадженні Київського апеляційного суду, який ухвалою від 26 лютого 2024 року за апеляційною скаргою ОСОБА_2 відкрив апеляційне провадження у справі. Водночас, у разі скасування рішення районного суду та задоволення вказаного позову ОСОБА_2, остання не позбавлена можливості звернутися до суду із заявою про перегляд судових рішень у цій справі за нововиявленими обставинами (стаття 423 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій безпідставно не задовольнили її клопотання про залучення до участі у справі її сина - ОСОБА_4, який за твердженнями відповідачки також проживає у квартирі та сплачує комунальні платежі, є безпідставними, так як відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщення від 07 лютого 2022 року № 78977622 у квартирі за адресою: АДРЕСА_5, зареєстрованих осіб немає (т. 1, а. с. 7), а наявність такого великого боргу за комунальні послуги спростовує доводи про його сплату. Крім того, за весь час розгляду справи у судах попередніх інстанцій відповідачкою не було надано суду доказів, що у спірній квартирі також проживає ОСОБА_4, наявність у нього родинних зв`язків із відповідачкою. При цьому, сам ОСОБА_4 не скористався правом на подання до суду заяви про залучення його до участі у справі, судові рішення не оскаржив, тому судами правомірно розглянуто справу у такому складі сторін, який визначено позивачем.

Посилання касаційної скарги на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без її участі також не заслуговують на увагу, оскільки відповідачка повторно не з`явилася до суду апеляційної інстанції, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи. При цьому направила до суду апеляційної інстанції клопотання про відкладення розгляду справи, не надавши на підтвердження поважності причин неявки належних та допустимих доказів щодо неможливості явки до суду апеляційної інстанції, а відповідно до вимог статей 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Наведені у касаційній скарзі інші доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства. При цьому переважна більшість цих доводів в основному зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається позивачка у касаційній скарзі.

Порушень судом норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи суд касаційної інстанції не встановив. При цьому не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У відзиві представника ОСОБА_1 - Горлатого О. В. на касаційну скаргу ОСОБА_2, крім іншого, заявлено клопотання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. На підтвердження цих витрат надано наступні докази:

- договір про надання професійної правничої допомоги від 07 січня 2024 року № 08/01/24, укладений між адвокатом Горлатим О. В. та товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційний будинок";

- ордер на надання правничої (правової) допомоги від 24 січня 2024 року, який виданий на підставі договору про надання професійної правової допомоги від 24 січня 2024 року № 24/01/24;

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Горлатого О. В. від 24 лютого 1996 року № 1139;

- попередній орієнтовний розрахунок розміру витрат на оплату адвоката згідно з договору про надання професійної правничої допомоги від 24 січня 2024 року № 24/01/24;

- акт виконаних робіт адвоката № 1 від 30 січня 2024 року, згідно з яким адвокат Горлатий О. В. надав, а ОСОБА_1 прийняв наступний обсяг професійної правничої допомоги, а саме: правовий аналіз документів, консультація клієнта, підготовка та складання відзиву на касаційну скаргу, надіслання відзиву до Верховного Суду.

З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що позивачем не доведено понесення ним судових витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції, оскільки на підтвердження таких витрат суду не надано належних та допустимих доказів, зокрема, договору про надання професійної правничої допомоги, укладеного з позивачем, а наданий договір про надання професійної правничої допомоги, який укладено з товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційний будинок".