451/823/21 Про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 03.04.2024 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт", третя особа - ОСОБА_2, про скасування як незаконного наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

за касаційною скаргою Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" на постанову Львівського апеляційного суду від 02 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив скасувати як незаконний наказ Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" (далі - ДП "Укрспирт") від 09 січня 2018 року № 3-к в частині звільнення ОСОБА_1, керівника Вузлівського місця провадження діяльності та зберігання спирту (далі - Вузлівське МПД) ДП "Укрспирт" з 09 січня 2018 року; поновити ОСОБА_1 на посаді керівника Вузлівського місця провадження діяльності та зберігання спирту ДП "Укрспирт" з 09 січня 2018 року; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09 січня 2018 року по день винесення судового рішення у справі.

Підставою позовних вимог ОСОБА_1 зазначав те, що рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 18 серпня 2017 року, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 14 грудня 2017 року, у справі № 451/1601/15-ц скасовано наказ про його звільнення, поновлено ОСОБА_1 на посаді керівника з 17 листопада 2015 року та стягнено з ДП "Укрспирт" на користь позивача 88 170,50 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу; допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку в розмірі 7 347,55 грн за один місяць.

Радехівський районний суд Львівської області 07 лютого 2018 року у справі № 451/1601/15-ц видав два виконавчі листи.

30 листопада 2020 року ОСОБА_1 подав до Радехівського районного суду Львівської області позов про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду у справі № 451/1601/15-ц. Ухвалою суду від 13 лютого 2021 року відкрито провадження у справі № 451/1929/20.

11 травня 2021 року ОСОБА_1 отримав відзив відповідача у справі № 451/1929/20, в додатках до якого був наказ про його поновлення на посаді від 20 жовтня 2017 року № 247-к та наказ про його звільнення від 09 січня 2018 року № 3-к на підставі пункту 6 статті 40 КЗпП України (поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу), тому що поновлено на цій посаді з 20 жовтня 2017 року ОСОБА_3 на підставі рішення Броварського міськрайонного суду Київської області у справі № 361/6613/17.

Оскільки про існування цих наказів позивачу не було відомо до 11 травня 2021 року, адже копій цих наказів йому вручено не було, вважає, що місячний строк звернення до суду із позовом про поновлення на роботі слід обчислювати з 11 травня 2021 року.

Підстави для звільнення ОСОБА_1 зазначені у наказі № 3-к, є надуманими та фактично не існували. Такої правової підстави для звільнення ОСОБА_1 як поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, немає, оскільки раніше виконував цю роботу саме ОСОБА_1, а не ОСОБА_3, і саме ОСОБА_1 рішенням суду було поновлено на посаді керівника Вузлівського МПД. Статтями 40 та 41 КЗпП України такі підстави для звільнення не передбачені. Наказ відповідача від 20 жовтня 2017 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді керівника Вузлівського МПД до відома ОСОБА_1 не був доведений, із цим наказом його не ознайомлювали, до виконання посадових обов`язків фактично не допускали. У подальшому, стверджуючи, що ОСОБА_1 відмовився ознайомитись із цим наказом, ДП "Укрспирт" сфальсифікувало документи. Зокрема, працівники Вузлівського МПД склола акти від 24, 27 жовтня та від 08 листопада 2017 року, за змістом яких ОСОБА_1 або відмовлявся від ознайомлення з наказом про поновлення на роботі, або був відсутнім за місцем проживання, і двері були зачинені.

Оскільки позивач з вини відповідача не знав ні про своє поновлення, ні про повторне звільнення, з відповідача слід стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Вважає, що розрахунок потрібно робити починаючи з 09 січня 2018 року (день незаконного звільнення) до дня ухвалення судом рішення про поновлення на роботі. Місячний строк звернення до суду позивач не пропустив, у зв`язку з тим що такий строк рахується з дня вручення копії наказу або з дня видачі трудової книжки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Радехівський районний суд Львівської області рішенням від 18 квітня 2023 року в задоволенні позову відмовив.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що звільнення позивача відбулося з порушенням встановленого законом порядку, у зв`язку з чим є підстави для його поновлення та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогул. Проте позов задоволенню не підлягає з підстав недотримання позивачем строків на звернення до суду з цим позовом, клопотання про поновлення цього строку позивач не заявляв.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Львівський апеляційний суд постановою від 02 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Рішення Радехівського районного суду Львівської області від 18 квітня 2023 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив. Визнав незаконним та скасував наказ ДП "Укрспирт" від 09 січня 2018 року № 3-к в частині звільнення ОСОБА_1, керівника Вузлівського МПД ДП "Укрспирт", з 09 січня 2018 року. Поновив ОСОБА_1 на посаді керівника Вузлівського МПД ДП "Укрспирт" з 09 січня 2018 року. Стягнув з ДП "Укрспирт" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09 січня 2018 року до 02 серпня 2023 року в розмірі 719 537,10 грн, з утриманням з цієї суми установлених законодавством України податків і зборів. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач фактично отримав копію наказу про своє звільнення 11 травня 2021 року, а звернувся до суду із цим позовом 03 червня 2021 року, тобто в місячний строк, визначений статтею 233 КЗпП України. Оскільки суд першої інстанції дійшов висновку, що звільнення позивача відбулося з порушенням встановленого законом порядку, а суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивач не пропустив строку звернення до суду, є підстави для поновлення позивача на попередній роботі в судовому порядку з дати його звільнення, тобто з 09 січня 2018 року та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Оскільки обставини щодо незаконності звільнення позивача учасники справи не оспорюють - як позивач в апеляційній скарзі, так і відповідач та третя особа, які рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржили, колегія суддів не здійснює його перегляд у цій частині в апеляційному порядку.

Львівський апеляційний суд додатковою постановою від 19 жовтня 2023 року заяву адвоката Юхименко Р. І. про відшкодування судових витрат про ухвалення додаткового рішення, задовольнив частково. Стягнути з ДП "Укрспирт" на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 30 000,00 грн.

Додаткова постанова мотивована наявністю підстав для стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 01 вересня 2023 року, ДП "Укрспирт" просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 02 серпня 2023 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 387/326/20, від 08 грудня 2021 року у справі № 182/5376/19; на необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 463/952/15, від 29 жовтня 2018 року у справі № 479/1065/17, від 20 березня 2019 року у справі № 292/449/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 336/4364/17 та постанові Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6-2426цс15, застосованих апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні, полягає у конкретизації застосування частини першої статті 233 КЗпП України щодо початку перебігу строку при недобросовісній поведінці працівника, який ухиляється від отримання копії наказу про звільнення або трудової книжки і навмисно створює обставини правової невизначеності у цих відносинах; суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Касаційна скарга мотивована порушенням апеляційним судом норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права.

Реалізація передбаченого статтею 47 КЗпП України (в редакції на час звільнення позивача) права працівника отримати в день звільнення трудову книжку та копію наказу про звільнення кореспондується не лише з обов`язком роботодавця видати вказані документи, а й із добросовісною поведінкою самого працівника, який за наявності відповідної пропозиції роботодавця та фактичної можливості отримати ці документи не ухиляється від їх отримання. Окрім встановлення факту вручення копії наказу про звільнення або трудової книжки, при вирішенні питання дотримання строків звернення до суду, передбачених статтею 233 КЗпП України, необхідно враховувати обставини, які вказують на наявність добросовісної (чи недобросовісної) поведінки самого працівника, можливість отримання працівником документів та вчинення роботодавцем заходів і створення умов для отримання працівником документів.

Однак апеляційний суд відхилив доводи відповідача щодо обізнаності позивача про його поновлення на роботі в жовтні 2017 року та щодо його звільнення з роботи, оскільки це не входить до предмета доказування у справі, що переглядається, а також не впливає на правила обчислення строку звернення до суду з цим позовом, який повинен обчислюватись виключно з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Безпідставними є твердження суду, що оригінали поштової квитанції, поштовий конверт із відправленням № 8025200461179, довідка ф. 20 з відміткою про повернення "за відмовою адресата від одержання" (щодо скерування копії наказу про звільнення від 09.01.2018 року № 3-к) не переконливі та не можуть свідчити про надсилання копії наказу про звільнення і обізнаність працівника про звільнення, адже це є надмірним формалізмом дослідження доказів. Такі твердження жодним чином не спростовують правдивість і дійсність долучених оригіналів таких доказів поштової кореспонденції, які сформовані працівниками Укрпошти, та лише спрямовані на виправдання недобросовісної поведінки позивача, який чотири місяці після поновлення не виявляв бажання з`являтись на роботі та отримувати поштову кореспонденцію.

Оскільки рішення суду першої інстанції щодо обставини незаконного звільнення позивача учасники справи в апеляційному порядку не оспорювали і, відповідно, рішення суду в цій частині не було предметом апеляційного перегляду, тому суд касаційної інстанції не перевіряє правильність висновків щодо недотримання відповідачем норм трудового законодавства при звільненні позивача із займаної посади (стаття 400 ЦПК України).

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

14 листопада 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2024 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 18 серпня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 14 грудня 2017 року, у справі № 451/1601/15-ц визнано незаконним і скасовано наказ відповідача від 17 листопада 2015 року № 331-1 про звільнення ОСОБА_1, керівника Вузлівського МПД ДП "Укрспирт" з 17 листопада 2015 року у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи (пункт 5 статті 41 КЗпП України). Поновлено ОСОБА_1 на роботі у Вузлівському МПД ДП "Укрспирт" на посаді керівника з 17 листопада 2015 року. Стягнено з ДП "Укрспирт" на користь ОСОБА_1 88 170,50 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 17 листопада 2015 року до 17 листопада 2016 року включно та судовий збір у розмірі 1 920,00 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку в розмірі 7 347,55 грн.

Наказом відповідача від 20 жовтня 2017 року № 247-к ОСОБА_1 поновлено на посаді керівника Вузлівського МПД ДП "Укспирт" з 17 листопада 2015 року на підставі рішення Радехівського районного суду Львівської області від 18 серпня 2017 року, службової записки начальника юридичного управління ОСОБА_4 від 19 жовтня 2017 року.

Наказом ДП "Укрспирт" від 09 січня 2018 року № 3-к звільнено ОСОБА_1 з посади керівника Вузлівського МПД ДП "Укрспирт" з 09 січня 2018 року. Поновлено ОСОБА_3 на цій посаді з 20 жовтня 2017 року. Наказ винесено на підставі рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 листопада 2017 року у справі № 361/6613/17; листа Вузлівського МПД ДП "Укрспирт" від 20 жовтня 2017 року № 27-1/505; акта працівників Вузлівського ДП "Укрспирт" від 24 жовтня 2017 року; листа Вузлівського МПД ДП "Укрспирт" від 19 грудня 2017 року № 27-1/641; переліку вакантних посад станом на 18 грудня 2017 року; листа ДП "Укрспирт" від 19 грудня 2017 року № 02-7-3/3203; опису вкладення у цінний лист від 19 грудня 2017 року № 0100156282914; витягу з реєстру поштових відправлень.

У січні 2018 року роботодавець провів із ОСОБА_1 розрахунок шляхом зарахування коштів на картковий рахунок позивача.

Оскільки в день звільнення позивач був відсутній на роботі, відповідач листом від 10 січня 2018 року № 27-1/10 (поштове відправлення № 8025200461179) надіслав на адресу його місця проживання копію наказу про звільнення від 09 січня 2018 року № 3-к, проте відправлення повернулося з відміткою "за відмовою адресата від одержання".

Допитаний як свідок позивач ОСОБА_1 погодився, що він був обізнаний про його негайне поновлення на роботі, проте вважав, що відновлення його повноважень - це ініціатива ДП "Укрспирт", тому він на роботу не з`являвся, а лише телефонував у канцелярію, де йому нічого не повідомили.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частин першої - другої статті 47 КЗпП України (в редакції на час звільнення позивача) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, норма статті 233 КЗпП України деталізує це правило стосовно випадків звільнення працівника. У такому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки: в залежності від того, яка з цих подій відбулася раніше.

Отже, для встановлення початку перебігу строку у справах про звільнення визначальними є такі юридично значимі обставини, як вручення копії наказу про звільнення або день видачі трудової книжки. Тобто для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обрахунку початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов`язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права.

Згідно з вимогами статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Ураховуючи норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини та встановивши, що оригінал трудової книжки знаходиться у позивача, а доказів отримання позивачем наказу про звільнення відповідач не надав, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про дотримання позивачем вимог статті 233 КЗпП України при зверненні до суду з цим позовом, оскільки позивач отримав копію наказу про своє звільнення 11 травня 2021 року, а звернувся до суду із даним позовом 03 червня 2021 року, тобто в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про безпідставність посилання суду першої інстанції на те, що наказ про звільнення позивача був йому надісланий поштою, що свідчить про його обізнаність з фактом звільнення, адже оглянувши під час апеляційного розгляду конверт і поштову квитанцію суд встановив, що сам конверт не містить жодного вкладення (вмісту), зокрема наказу про звільнення позивача, а до поштової квитанції не додано опису вкладення, з якого можна було б зробити висновок про його вміст. З огляду на це неможливо констатувати недобросовісність дій позивача щодо відмови від отримання копії наказу про його звільнення. Роботодавець не вжив необхідні заходи та не створив належні умови для отримання документів працівником раніше ніж 11 травня 2021 року.

Судова практика щодо застосування статті 233 КЗпП України у подібних правовідносинах є сталою та сформованою, відтак відсутні підстави для відступу від наведених у касаційній скарзі постанов.

Оскільки звільнення позивача відбулося з порушенням встановленого законом порядку (рішення суду першої інстанції в цій частині не було предметом апеляційного перегляду, і, відповідно не є предметом касаційного перегляду), а з цим позовом ОСОБА_1 звернувся до суду в установлені законом строки, висновки апеляційного суду про наявність правових підстав для задоволення вимог про скасування як незаконного наказу про його звільнення та і його поновлення, є законними і обґрунтованими.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП).

Ураховуючи, що апеляційний суд не встановив вини позивача у розгляді цієї справи понад один рік, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Розмір середньоденної заробітної плати, який взято судом для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відповідач не оспорював.

Доводи касаційної скарги висновки апеляційного суду не спростовують, зводяться до незгоди з ними в частині дотримання позивачем строків установлених статтею 233 КЗпП України при зверненні до суду з цим позовом, та необхідності здійснення переоцінки встановлених судами фактичних обставин справи щодо недобросовісної поведінки позивача та обізнаності про звільнення із січня 2018 року, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України), а також до трактування норм матеріального права на власний розсуд.