486/12/22 Про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення заробітної плати - 03.04.2024 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргуДержавного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 10 липня 2023 року у складі судді Волкової О. І. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 09 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Серебрякової Т. В., Коломієць В. В., Самчишиної Н. В.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - ДП "НАЕК "Енергоатом") про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення заробітної плати.

Позовна заява мотивована тим, що з 04 червня 1998 року вона працює у Відокремленому підрозділі "Південноукраїнська атомна електростанція" ДП "НАЕК "Енергоатом" на посаді реквізитора 5 розряду Палацу культури "Енергетик".

Зазначала, що у листопаді 2021 року відповідач порушував її конституційні права, оскільки неодноразово вимагав медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2

10 грудня 2021 року вона отримала наказ від 09 грудня 2021 року № 1580-к, яким її відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з підстав відсутності щеплення від зазначеної хвороби.

Позивач зазначала, що ані в її трудовому контракті, ані в її посадовій інструкції, ані в будь-якому іншому документі, підписаному між сторонами, зобов`язання про здійснення такого щеплення немає і не передбачено відсторонення з підстав відсутності вищезазначеного щеплення, а тому вважає даний наказ незаконним.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ ВП "Південноукраїнська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" № 1580-к від 09 грудня 2021 року про відсторонення її від роботи та поновити допуск її до роботи на посаді реквізитора 5 розряду Палацу культури "Енергетик";

- стягнути на її користь з ВП "Південноукраїнська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" середню заробітну плату за весь час вимушеного прогулу - з дня відсторонення і по день фактичного допуску до робочого місця;

- вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 10 липня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електростанція" ДП "НАЕК "Енергоатом" від 09 грудня 2021 року № 1580-к в частині відсторонення від роботи ОСОБА_1

Стягнуто з Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електростанція" ДП "НАЕК "Енергоатом" на користь ОСОБА_1 середній заробіток у розмірі 32 189,94 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення районного суду мотивовано тим, щопід час розгляду справи суд не встановив жодного факту, який підтвердив би нагальність потреби відсторонення позивачки від роботи.

Відповідач не оцінив індивідуальне виконання позивачкою її трудових обов`язків; не врахував контактів позивачки з іншими людьми під час виконання роботи. Відсторонення від роботи ОСОБА_1, позбавлення її заробітної плати не є пропорційними меті охороні здоров`я населення та здоров`я самої позивачки. При цьому при відстороненні позивачки від роботи відповідачем не враховано оцінку загрози, яку потенційно може нести на роботі невакцинована працівниця.

Районний суд вважав, що позбавлення позивачки права на працю та заробітку на життя працею є несправедливим та є непропорційним тягарем обмеження гарантованих пунктом 1 статті 8 Конвенції права на приватне життя.

У зв`язку з тим, що оскаржуваний наказ є незаконним та підлягає скасуванню, районний суд вважав обґрунтованою вимогу про виплату заробітку за час відсторонення із 10 грудня 2021 року до 01 березня 2022 року у розмірі 32 189,94 грн.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 09 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ДП "НАЕК "Енергоатом" - залишено без задоволення.

Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 10 липня 2023 року - залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання наказу про відсторонення від роботи незаконним. Надаючи правову оцінку наказу про відсторонення позивача, суд першої інстанції обґрунтовано врахувавши посадову інструкцію посади, яку займала позивач, дійшов правильного висновку про його неправомірність і незаконність відсторонення позивача від займаної посади, оскільки дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи. З огляду на це суд першої інстанції правильно задовольнив позов у цій частині.

Позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи, тому районний суд обґрунтовано, з урахуванням статті 235 КЗпП України, стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ДП "НАЕК "Енергоатом", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 10 липня 2023 року, постанову Миколаївського апеляційного суду від 09 жовтня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У листопаді 2023 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

У грудні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 березня 2024 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ДП "НАЕК "Енергоатом" мотивована тим, що процедура відсторонення позивача від роботи порушена не була, оскільки дії роботодавця узгоджувалися з положеннями пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої распіраторної хвороби " (1236-2020-п) SARS-CoV-2".

ОСОБА_1 є працівником підприємства, внесеного до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 (83-2015-п) , працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням і, будучи обізнаною про необхідність такого щеплення не вакцинувалася та не надала медичного документу про наявність у неї абсолютних протипоказань до проведення профілактичного щеплення.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ДП "НАЕК "Енергоатом" вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2024 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила про необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Зазначає, що відповідач не надав жодного факту, який підтверджував би нагальність потреби у відстороненні її від роботи. Процедура відсторонення, що була застосована відповідачем, не відповідала вимогам закону.

Фактичні обставини, встановлені судами

ОСОБА_1 працює у ВП "Південноукраїнська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" та з 01 травня 2021 року обіймає посаду реквізитора 5 розряду Управління соціальних об`єктів Палацу культури "Енергетик" (том 1, а. с. 25-26).

Відповідно до повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, 07 грудня 2021 року ОСОБА_1 повідомлено про те, що згідно з Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 2393 від 01 листопада 2021 року "Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" (z1452-21) розширений перелік професій для яких щеплення проти СОVID-19 є обов`язковим. Працівники ДП "НАЕК "Енергоатом" включені до цього переліку. Наказ Міністерства охорони здоров`я України набирає чинності через один місяць, з дня його офіційного опублікування (з 09 грудня 2021 року). Також зазначено, що у разі відсутності документу, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти СОVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації, ОСОБА_1 буде відсторонено від роботи з 09 грудня 2021 року на підставі статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 06 квітня 2000 року та постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 (1236-2020-п) до усунення причин, що зумовили відсторонення (том 1, а. с.17).

Наказом № 1580-к від 09 грудня 2021 року "Про відсторонення від роботи" відсторонено від роботи (виконання робіт) без збереження заробітної плати з 10 грудня 2021 року працівників, зокрема ОСОБА_1, які відмовились або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 на період дії карантину або на строк до усунення причин відсторонення: надання безпосередньому керівнику інформації про проходження профілактичного щеплення проти COVID-19 або про протипоказання до вакцинації проти COVID-19, з додаванням підтверджуючих документів.

В наказі зазначено, що він виданий на виконання вимог пункту 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобіганню поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (1236-2020-п) , враховуючи наказ Міністерства охорони здоров`я України від 01 листопада 2021 року № 2393 "Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" (z1452-21) , статті 46 КЗпП України, наказу ВП "Південноукраїнська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" від 03 грудня 2021 року №1652 "Про інформування щодо профілактичного щеплення проти COVID-19".

Підставою наказу вказано: службова записка начальника Управління соціальних об`єктів від 09 грудня 2021 року № 2400/828 з додаванням списку працівників, повідомлення, протокол засідання штабу від 09 грудня 2021 року № ПТ.0.0040ц.0060 (том 1, а. с. 72).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ДП "НАЕК "Енергоатом" задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг висновків суду не спростовують.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Розглядаючи спір по суті, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що тимчасове відсторонення позивачки від роботи не виправдовує суспільний інтерес, пов`язаний із забезпеченням безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, отже, її відсторонення від роботи було неправомірним.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції" (1700-18) , а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

Термін "законодавство" широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (254к/96-ВР) (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV Перехідних положень Конституції України (254к/96-ВР) ). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття "законодавство" включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (Рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін "законодавство". Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін "законодавство", який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) і законів України.

У Рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України (254к/96-ВР) . Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 ЦК України, якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я. Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб" (1645-14) визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Згідно зі статтею 11 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частина друга статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (частини четверта - шоста статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (267-2015-п) (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90 (90-2020-п) ), МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 (1096-2021-п) постанову Кабінету Міністрів України № 1236 доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу";

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Згідно з Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 2393 від 01 листопада 2021 року "Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" (z1452-21) , що набирав чинності з 09 грудня 2021 року, розширено перелік професій, для яких щеплення проти СОVID-19 є обов`язковим, зокрема, до цього переліку включено працівників ДП "НАЕК "Енергоатом".

Наказом МОЗ України від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" з подальшими змінами.

Надалі постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1236, зокрема на період воєнного стану:

- фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19;

- фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;

- закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану;

- пункт 41-6 постанови № 1236 було доповнено абзацом такого змісту: "Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану".

Указане вище свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" (4004-12) та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затверджена наказом МОЗ України від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).

Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення").

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ України від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897 (z1159-11) .

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" (4004-12) . Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 (1096-2021-п) передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" і частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу".

Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом.

Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

У кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що: "нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети. Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо".

Крім того, у цій постанові вказано, що "Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.".

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Щодо вирішення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи

У справі, що переглядається, при зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що її відсторонення від роботи на підставі наказу ВП "Південноукраїнська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" № 1580-к від 09 грудня 2021 року про відсторонення її від роботи та поновити допуск її до роботи на посаді реквізитора 5 розряду Палацу культури "Енергетик" у зв`язку з ухиленням від проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати є незаконним та таким, що порушує її право на працю.

Суди встановили, що наказом ВП "Південноукраїнська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" № 1580-к від 09 грудня 2021 року "Про відсторонення від роботи" ОСОБА_1 відсторонено від роботи (виконання робіт) без збереження заробітної плати з 10 грудня 2021 року у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 на період дії карантину або на строк до усунення причин відсторонення: надання безпосередньому керівнику інформації про проходження профілактичного щеплення проти COVID-19 або про протипоказання до вакцинації проти COVID-19, з додавання підтверджуючих документів.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій виходили з того, що тимчасове відсторонення позивачки від роботи є несправедливим та є непропорційним тягарем обмеження гарантованого пунктом 1 статті 8 Конвенції права на приватне життя. При цьому відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження.

Суди не встановили обставини, що, обіймаючи посаду реквізитора 5 розряду Палацу культури "Енергетик", ОСОБА_1 могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників відповідача. Також суди врахували посадову інструкцію посади, яку займала позивач, та дійшли висновку про неправомірність і незаконність відсторонення позивача від займаної посади, оскільки дії роботодавця в цьому випадку були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи.

Верховний Суд такі висновки, у даній конкретній справі вважає правильними, оскільки застосування до позивачки такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Судами правильно враховано посадову інструкцію реквізитора, затверджену ЗГД із забезпечення виробництва та інфраструктури ВП "Південноукраїнська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" 22 вересня 2021 року, згідно з положеннями якої не встановлено необхідність контактування реквізитора з іншими особами в період безпосереднього виконання професійних обов`язків (том 1, а. с. 30-37).

Відсторонення ОСОБА_1 від роботи, позбавлення її на час відсторонення заробітку відбулося лише з урахуванням того, вона працювала у ДП "НАЕК "Енергоатом", всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19.

Щодо вирішення позовної вимоги про стягнення заробітної плати за період відсторонення

Частиною другою статті 2 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно із частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови.

У зв`язку із цим у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України (322-08) , умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати.

Виходячи з наведеного, суд повинен встановити наявність/відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про зобов`язання стягнути середню заробітну плату за час відсторонення позивачки від роботи.

Оскільки встановлено незаконність наказу відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електростанція" ДП "НАЕК "Енергоатом" від 09 грудня 2021 року № 1580-к в частині відсторонення від роботи ОСОБА_1, суди попередніх інстанцій правильно стягнули з відповідача на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у зв`язку із відстороненням від роботи за період з 10 грудня 2021 року до 01 березня 2022 року у сумі 32 189,94 грн.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки судами попередніх інстанцій належно досліджено всі зібрані у справі докази та надано правильну правову оцінку доказам, отже, спір вирішено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права.

Посилання заявника на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 (провадження № 61-8263св18) колегія суддів відхиляє, оскільки у зазначеній справі встановлені інші фактичні обставини.

Інші наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права, про що зазначають у касаційних скаргах заявники, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.