279/3812/21 Про визнання договору позики у формі боргової розписки недійсним - 03.04.2024 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_2, яка подана його представником - адвокатом Полонською Людмилою Миколаївною, на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 12 квітня 2023 року у складі судді Недашківської Л. А. та постанову Житомирського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Борисюка Р. М., Григорусь Н. Й., Микитюк О. Ю.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору позики у формі боргової розписки недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що з 15 листопада 2003 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 01 квітня 2021 року у справі № 279/319/21 шлюб між ними розірвано. За час перебування у шлюбі за спільні кошти ними було набуто квартиру, яка розташована на АДРЕСА_1 .

Позивач зазначала, що під час розгляду цивільної справи за її позовом про розподіл майна подружжя вона дізналась, що ОСОБА_2 нібито 09 жовтня 2016 року позичив у своєї сестри ОСОБА_3 12 000 доларів США для придбання вказаної квартири з умовою їх повернення на першу вимогу протягом трьох календарних днів. По закінченню строку ОСОБА_2 борг не повернув. Однак, на час складання вказаної розписки вони перебували в зареєстрованому шлюбі, чоловік її ніколи не повідомляв, що позичив кошти.

Посилалася на те, що квартира АДРЕСА_2 була ними придбана за 121 349,65 грн, що на час купівлі становило 4 208 доларів США. 17 березня 2021 року ОСОБА_3 пред`явила вимогу про повернення боргу, тобто після того, як вона звернулася до суду з позовом про поділ майна подружжя.

Вважала, що ОСОБА_2 кошти не позичав, а вказана розписка була написана після звернення нею до суду з метою в подальшому стверджувати, що квартира була придбана за позичені кошти. Це спрямовано на позбавлення можливості отримати належну їй частку квартири, яка була ними набута під час перебування у шлюбі за спільні кошти.

Крім того, зазначала, що оспорюваний договір позики (розписка) виходить за межі дрібного побутового договору та є недійсним на підставі частини другої статті 65 СК України.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати недійсним договір позики, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, на суму 12 000 доларів США у формі боргової розписки від 09 жовтня 2016 року.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 12 квітня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір позики від 09 жовтня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на суму 12 000 доларів США у формі боргової розписки.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення районного суду мотивовано тим, що поданими сторонами доказами у справі спростовано факт отримання 09 жовтня 2016 року ОСОБА_2 у позику 12 000 доларів США від його сестри ОСОБА_3 на підставі розписки від 09 жовтня 2016 року.

При цьому районний суд взяв до уваги наявний у матеріалах справи висновок експертів, у якому зазначено, що на розписку від імені ОСОБА_2, датовану 09 жовтня 2016 року, здійснювався вплив сторонніх факторів (зокрема, термічних), не властивий для звичайних умов зберігання документів, що призвело до штучного зістарювання її реквизитів.

Районний суд вважав дії відповідачів спробою приховати від суду дійсні обставини справи, зокрема умислу на введення суд в оману під час розгляду справи № 279/439/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру.

Суд відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_3 про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин та зазначив, що заявником не надано належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 була обізнана про існування оспорюваного договору до березня 2021 року.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року апеляційні скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Полонської Л. М. та ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 12 квітня 2023 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Суд апеляційної інстанції вважав, що наявні правові підстави для визнання спірного правочину на підставі частини першої статті 234 ЦК України фіктивним, тобто таким, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції правильно акцентував увагу у своїх висновках, що спірні правовідносини між сторонами пов`язані із розглядом цивільної справи № 279/439/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності, предметом судового розгляду якої є квартира АДРЕСА_2 .

Відтак, вважав, що оспорюваний договір позики у формі боргової розписки безпосередньо впливає на права позивача, які передбачені статтею 60 СК України.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 12 квітня 2023 року і постанову Житомирського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У вересні 2023 року касаційна скарга ОСОБА_3 надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

У жовтні 2023 року касаційна скарга ОСОБА_2, яка подана його представником - адвокатом Полонською Л. М.,надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2, яка подана його представником - адвокатом Полонською Л. М., у справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 у справі.

У жовтні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2024 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що, зазначивши про неукладеність договору позики, суди дійшли протилежного висновку про його недійсність, що суперечить правовим висновкам Верховного Суду.

Вважає, що наявність у кредитора оригіналу боргової розписки свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. При цьому обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним у справі про оскарження договору позики, в якому вона не брала участі.

Сам факт отримання ОСОБА_2 від неї коштів за договором позики не впливає на права позивача отримати належну їй частку у спільному майні подружжя.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_3 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 439/212/14-ц, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц та постановах Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі № 756/8630/14-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 713/285/2012, від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1666/19, від 18 грудня 2018 року у справі № 755/12668/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 316/876/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 751/1000/16-ц, від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц, від 25 березня 20194 року у справі № 211/2672/16-ц, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16, від 27 листопада 2019 року у справі № 133/3928/14-ц, від 24 березня 2020 року у справі № 521/20211/16-ц, від 06 квітня 2020 року у справі № 464/5314/17, від 28 квітня 2020 року у справі № 522/16362/16-ц, від 09 червня 2020 року у справі № 522/20907/16-ц, від 12 червня 2020 року у справі № 333/324/18, 05 листопада 2020 року у справі № 619/761/18, від 16 березня 2021 року у справі № 133/324/18, від 08 квітня 2021 року у справі № 500/1755/17, від 02 червня 2021 року у справі № 554/2979/19, від 30 червня 2021 року у справі № 426/2662/20, від 14 липня 2021 року у справі № 266/7291/18, від 10 серпня 2021 року у справі № 473/995/18, від 06 жовтня 2021 року у справі № 501/1774/18, від 12 квітня 2022 року у справі № 233/4751/20, від 29 серпня 2023 року у справі № 910/5958/20, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції застосував до спірних правовідносин положення частини першої статті 234 ЦП України та зазначив, що оспорюваний правочин було вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином. Вважає, що правозастосування було здійснено без врахування правових висновків Верховного Суду України, Верховного Суду.

Посилається на те, що суди попередніх інстанцій, зазначивши, що спірні правовідносини пов`язані із розглядом справи про поділ майна подружжя, не застосували положення статті 65 СК України, на яку у позові посилалася позивачка, як на підставу визнання правочинунедійним.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_2 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 рок у справі № 713/285/2012, від 18 грудня 2018 року у справі № 755/12668/16-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 723/405/17, від 15 травня 2019 року у справі № 207/1172/16-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 133/3828/14-ц, від 24 березня 2020 року у справі № 521/20211/16-ц, від 28 квітня 2020 року у справі № 522/16362/16-ц, від 09 червня 2020 року у справі № 522/20907/16-ц, від 12 червня 2020 року у справі № 333/324/18, від 08 липня 2020 року у справі № 522/3541/15-ц, від 05 листопада 2020 року у справі № 619/7611/18, від 16 березня 2021 року у справі № 133/2718/18, від 31 березня 2021 року у справі № 201/2832/19 та від 30 червня 2021 року у справі № 462/2662/20, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4, у якому зазначила, що доводи касаційної скарги не містять обґрунтованих підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, які відповідають положенням статей 263- 265 ЦПК України.

Вважає висновок експертів № 11755/22-34/31647/22-34 від 13 грудня 2022 року належним та допустимим доказом у справі. Звертає увагу на те, що під час судового розгляду ОСОБА_3 підтвердила, що розписка зберігалася у звичайних умовах зберігання - папці, яка зберігає документ від впливу сторонніх чинників, що суперечить висновкам експертів.

Фактичні обставини, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 15 листопада 2003 року до 01 квітня 2021 року перебували в зареєстрованому шлюбі.

Згідно з розпискою від 09 жовтня 2016 року ОСОБА_3 позичила ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 12 000 доларів США за умовами повернення боргу в повному обсязі на першу її вимогу протягом трьох календарних днів, уклавши договір позики в письмовій формі, а саме у формі розписки.

Згідно з висновком експертів № 11755/22-34/31647/22-34 від 13 грудня 2022 року на розписку від імені ОСОБА_2, датовану 09 жовтня 2016 року, здійснювався вплив сторонніх факторів (зокрема, термічних), не властивий для звичайних умов зберігання документів, що призвело до штучного зістарювання її реквизитів. Встановити час виконання записів і підпису від імені ОСОБА_2, а також встановити, чи відповідає їх нанесення даті, вказаній у розписці, датовані 09 жовтня 2016 року, не видається можливим через те, що на досліджувану розписку від імені ОСОБА_2, датовану 09 жовтня 2016 року, здійснювався вплив сторонніх факторів (зокрема термічних), не властивий для звичайних умов зберігання документів, що призвело до штучного зістарювання її реквизитів.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню.

Касаційна скарга ОСОБА_2, яка подана його представником - адвокатом Полонською Л. М., підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно із частинами першою та третьою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця, а також, що позичальник зобов`язується повернути позику.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

Предметом спору у справі є визнання недійсним договору позики, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, на суму 12 000 доларів США у формі боргової розписки від 09 жовтня 2016 року.

Підставою позову ОСОБА_1 зазначає, що ОСОБА_2 кошти за оспорюваною розпискою не позичав, а вказана розписка написана після звернення нею до суду з позовом про поділ майна подружжя з метою позбавлення її можливості отримати належну їй частку квартири, яка була придбана подружжям під час перебування у шлюбі за спільні кошти.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або "вражати" договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті "нівелювання" правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/ набуття/ зміни/ встановлення/ припинення прав взагалі).

Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, районний суд, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, вважав, що дослідженими у справі доказами спростовано факт отримання 09 жовтня 2016 року ОСОБА_2 у позику 12 000 доларів США від його сестри ОСОБА_3, згідно з розпискою від 09 жовтня 2016 року.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 103 ЦПК України, суд призначає експертизу в справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Згідно із частиною першою 104 ЦПК України (1618-15) , про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.

За положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог - покладається на відповідача.

Ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 06 квітня 2022 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Пашинської А. П. про призначення судової фізико-хімічної експертизи задоволено.

Призначено по справі судову фізико-хімічну експертизу, на розгляд якої поставлено наступні питання:

1.Чи відповідають давність написання тексту боргової розписки та підпису громадянина ОСОБА_2 даті, вказаній у розписці - 09 жовтня 2016 року?

2. Якщо ні, то в який період часу був виконаний текст розписки та підпис у борговій розписці громадянином ОСОБА_2 ?

Висновком експертів № 11755/22-34/31647/22-34 від 13 грудня 2022 року встановлено, що на розписку від імені ОСОБА_2, датовану 09 жовтня 2016 року, здійснювався вплив сторонніх факторів (зокрема термічних), не властивий для звичайних умов зберігання документів, що призвело до штучного зістарювання її реквізитів. Встановити час виконання записів і підпису від імені ОСОБА_2, також встановити, чи відповідає їх нанесення даті, вказаній у розписці, датовані 09 жовтня 2016 року, не видається можливим через те, що на досліджувану розписку від імені ОСОБА_2, датовану 09 жовтня 2016 року, здійснювався вплив сторонніх факторів (зокрема термічних), не властивий для звичайних умов зберігання документів, що призвело до штучного зістарювання її реквізитів.

Суди попередніх інстанцій надали неправильну правову оцінку наявному у матеріалах справи та проведеному на підставі ухвали суду експертному дослідженню оспорюваної розписки та дійшли помилкового висновку про доведеність позивачем позовних вимог про те, що розписка не була підписана сторонами у день, зазначений у ній, а саме - 09 жовтня 2016 року.

Проведеним у справі експертним дослідженням встановлено, що на досліджувану розписку від імені ОСОБА_2, датовану 09 жовтня 2016 року, здійснювався вплив сторонніх факторів (зокрема, термічних), не властивий для звичайних умов зберігання документів, що призвело до штучного зістарювання її реквізитів. Зазначене не свідчить про неукладеність оспорюваної розписки, а свідчить лише про вплив сторонніх факторів на сам документ. При цьому експертами не вдалося встановити ймовірну дату її підписання.

При цьому Верховний Суд зазначає, що договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Отже, договір позики є укладений з моменту передання грошей і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак, у будь-якому разі, складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 2 липня 2014 року у справі № 6-79цс14.

Позивачка не доводила, що розписка була написана раніше передачі коштів.

Наявні у матеріалах справи докази не підтверджують факт недійсності оспорюваного правочину від 09 жовтня 2016 року.

Під час розгляду справи не встановлено обставин про те, що на підставі положень статті 234 ЦК України договір не спрямований на реальне настання правових наслідків.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме собою невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання договору недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає її зовнішньому прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину (такі правові висновки сформулювала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19)).

В оцінці дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права щодо оцінки зібраних у справі доказів Верховний Суд врахував, що неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для вмотивованого висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, адже саме зазначені позивачем обставини не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Ненадання ОСОБА_1 доказів недійсності оспорюваного правочину свідчить про недоведеність нею позовних вимог.

При цьому суди попередніх інстанцій правильно визначили, що позивачем не пропущено строк позовної давності, оскільки про наявність оспорюваного правочину вона дізналася у березні 2021 року під час розгляду справи № 279/439/21 про поділ майна подружжя.

Ураховуючи, що рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 26 травня 2021 року у справі № 279/1616/21 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики (розписки) не набрало законної сили, суди попередніх інстанцій правильно відхилили доводи відповідачів про врахування висновків, зазначених у вказаному рішенні.

Верховний Суд погоджується з доводами касаційних скарг про те, що на які саме цілі (з якою метою) передавалися кошти одному із подружжя позивачка не позбавлена права доводити/оспорювати у справі про поділ майна подружжя.

Відповідно до частин першої - третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід задовольнити, судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Розподіл судових витрат

Відповідно до підпункту "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, ? у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Судові витрати, які сплатила ОСОБА_3 за розгляд справи у суді апеляційної та касаційної інстанцій у розмірі 1 362,00 грн та 1 816,00 грн, відповідно, підлягають стягненню з ОСОБА_1 .

Судові витрати, які сплатив ОСОБА_2 за розгляд справи у суді апеляційної та касаційної інстанцій у розмірі 1 362,00 грн та 1 816,00 грн, відповідно, підлягають стягненню з ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Касаційну скаргу ОСОБА_2, яка подана його представником - адвокатом Полонською Людмилою Миколаївною, задовольнити.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 12 квітня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3,ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судові витрати у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 1 362 (одна тисяча триста шістдесят дві) грн 00 коп та касаційної інстанції у розмірі 1 816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн 00 коп, всього 3 178 (три тисячі сто сімдесят вісім) грн 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) судові витрати у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 1 362 (одна тисяча триста шістдесят дві) грн 00 коп та касаційної інстанції у розмірі 1 816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн 00 коп, всього 3 178 (три тисячі сто сімдесят вісім) грн 00 коп.