522/16529/20 Про визнання недійсною довіреності - 03.04.2024 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє його представник - адвокат Скорохватова Наталія Єгорівна, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 березня 2021 року у складі судді Свяченої Ю. Б. та постанову Одеського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року ускладі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., Сегеди С. М.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні2020 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третяособа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Косюк О. П., про визнання недійсною довіреності та визнання недійсним договору купівлі-продажу.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що у період з 25 червня 1981 року по 27 грудня 2011 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .

На підставі договору купівлі-продажу від 28 квітня 2006 року нею була придбана квартира АДРЕСА_1 .

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 червня 2017 року у справі № 522/2699/17 поділено квартиру АДРЕСА_1, що є об`єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3, за ОСОБА_2 визнано право власності на частину квартири.

У подальшому позивачці стало відомо, що на підставі договору купівлі-продажу від 24 квітня 2019 року, укладеного між нею в особі представника ОСОБА_4, котрий діяв нібито на підставі довіреності, виданої нею на його ім`я, та ОСОБА_2, було здійснено відчуження належної їй частини спірної квартири на користь відповідача.

У зазначеному договорі купівлі-продажу вказано, що представник ОСОБА_4, який мешкає за адресою: АДРЕСА_2, діяв на підставі довіреності, яка видана на його ім`я позивачкою та посвідчена приватним нотаріусом Косюк О. П. 22 квітня 2019 року.

Однак, ОСОБА_3 ніколи такої довіреності на відчуження своєї частки квартири нікому не видавала, із ОСОБА_4 не знайома, наміру відчужувати свою нерухомість не мала.

Позивачка також зазначала, що у 2015 році виїхала за межі України. Останній день її перебування в Україні датується 10 червня 2015 року, про що зроблено відмітку у паспорті для виїзду за кордон, тому вона жодним чином не могла оформити 22 квітня 2019 року довіреність на ім?я ОСОБА_4 та передати йому повноваження щодо відчуження частини квартири.

Крім цього, з 20 квітня 2018 року по 01 червня 2020 року ОСОБА_3 перебувала у Республіці Туреччині та не виїжджала за її межі.

Посилаючись на викладені обставини, позивачка просила суд:

- визнати недійсною довіреність, видану на ім?я ОСОБА_4, посвідчену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Косюк О. П.;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу частини квартири за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 65,3 кв.м, який був укладений 24 квітня 2019 року між ОСОБА_3, в особі її представника ОСОБА_4, та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Косюк О.П.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 березня 2021 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу частини квартири АДРЕСА_4, загальною площею 65, 3 кв.м, який був укладений 24 квітня 2019 року між ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4, та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левчук О. С. за № 712.

Визнано недійсною довіреність, видану ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_4, яка посвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Косюк О. П. 22 квітня 2019 року.

Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_3 не укладала договір представництва з ОСОБА_4, не видавала на його ім`я довіреності, а тому ОСОБА_4, в порушення статті 203 Цивільного кодексу України, уклав договір купівлі-продажу частини спірної квартири без відповідних на це повноважень, в подальшому позивачка не схвалювала зазначений правочин.

Відсутність правовідношень представництва між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, не підписання особисто ОСОБА_3 довіреності від 22 квітня 2019 року, виданої на ім`я ОСОБА_4, є підставою для визнання такої довіреності недійсною.

Зазначене також є підставою для визнання недійсним й договору купівлі-продажу від 24 квітня 2019 року щодо відчуження частини спірної квартири, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Косюк О. П.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_5 звернувся до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 березня 2021 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Також апеляційний суд врахував висновок експерта № 22-3869 судово-почеркознавчої експертизи від 31 серпня 2022 року Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, відповідно до якого підпис від імені ОСОБА_3, розміщений у графі "Підпис" довіреності від імені ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_4, посвідченої 22 квітня 2019 року приватним нотаріусом ОМНО Косюк О. П. за реєстровим № 61, виконаний не самою ОСОБА_3, а іншою особою, з наслідуванням підпису ОСОБА_3 .

Узагальнені доводи касаційної скарги

11 грудня 2023 року ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Скорохватова Н. Є. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 березня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

24 лютого 2024 року ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_6 засобами поштового зв`язку надіслала відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 25 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

30 січня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що 25 червня 1981 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, який було розірвано 27 грудня 2011 року, про що свідчить свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 27 грудня 2011, видане Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Овідіопольського районного управління юстиції Одеської області.

04 травня 2006 року в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_4 на підставі укладеного між нею та ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 і ОСОБА_12 договору купівлі-продажу квартири від 28 квітня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юрченко І. П. за № Д-145.

У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 червня 2017 року (справа № 522/2699/17) позов ОСОБА_2 задоволено частково. Поділено квартиру під АДРЕСА_1, що є об`єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на частину квартири АДРЕСА_4 .

Згідно з договором купівлі-продажу від 24 квітня 2019 року ОСОБА_3 (продавець) в особі представника ОСОБА_4, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2, що діє на підставі довіреності, посвідченої 22 квітня 2019 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Косюк О. П., за реєстровим № 61 - з однієї сторони, та ОСОБА_2 (покупець) - з другої сторони, уклали договір купівлі-продажу.

За цим договором продавець передає у власність покупцю, а покупець оплачує та приймає частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_4 .

Звертаючись до суду з позовом до суду, ОСОБА_3 стверджувала, що вона не видавала довіреності на ім?я ОСОБА_4, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Косюк О. П., а тому ОСОБА_4 не мав повноважень від її імені укладати договір купівлі-продажу частини спірної квартири.

На підтвердження позовних вимог ОСОБА_3 надала копію свого паспорту для виїзду за кордон, згідно з інформацією якого останній день її перебування в Україні датується 10 червня 2015 року, відповідно до штампу на 31 сторінці паспорту для виїзду за кордон.

Відповідно до листа від 27 жовтня 2020 року № 184/В-14012 Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України за результатами перевірки інформації, що зберігається в базі даних "Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України", інформації про перетинання державного кордону України у період з 26 жовтня 2015 року по 01 січня 2020 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, не виявлено.

Згідно з копією листа Підрозділу по боротьбі з незаконною міграцією та прикордонної служби Анталійського Управління безпеки Турецької Республіки за № 12239, яка містить інформацію про в`їзди-виїзди в період з 01 січня 2018 року по 01 червня 2020 року, зафіксовано в`їзд ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, в аеропорті "Анталія" 20 квітня 2018 року .

Відповідно до висновку експерта № 22-3869 судово-почеркознавчої експертизи від 31 серпня 2022 року Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (ОНДІСЕ) підпис від імені ОСОБА_3, розміщений у графі "Підпис" довіреності від імені ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_4, посвідченої 22 квітня 2019 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Косюк О. П. за реєстровим № 61, виконаний не самою ОСОБА_3, а іншою особою, з наслідуванням підписам ОСОБА_3 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з пунктом першим частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

У справі, яка переглядається, встановлено, що 24 квітня 2019 року між ОСОБА_3 (продавець) в особі представника ОСОБА_4, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2, що діє на підставі довіреності, посвідченої 22 квітня 2019 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Косюк О. П., за реєстровим № 61, з однієї сторони, та ОСОБА_2 (покупець) з другої сторони, укладено договір купівлі-продажу.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 стверджувала, що вона не видавала довіреності на ім?я ОСОБА_4, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Косюк О. П., а тому ОСОБА_4 не мав повноважень від її імені укладати вищевказаний договір купівлі-продажу частини квартири за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 65,3 кв.м, з відповідачем ОСОБА_2 .

Зазначала, що з ОСОБА_4 не знайома, наміру відчужувати свою нерухомість ніколи не мала.

Главою 17 ЦК України (435-15) унормовано правовідносини представництва при здійсненні правочинів.

Згідно з частинами першою та третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

За своєю правовою природою довіреністю є односторонній правочин, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику від імені довірителя відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, провадження № 12-88гс19).

Відповідно до частини першої статті 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно положень статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Встановлено, що відповідно до висновку експерта № 22-3869 судово-почеркознавчої експертизи від 31 серпня 2022 року Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (ОНДІСЕ), підпис від імені ОСОБА_3, розміщений у графі "Підпис" довіреності від імені ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_4, посвідченої 22 квітня 2019 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Косюк О. П. за реєстровим № 61, виконаний не самою ОСОБА_3, а іншою особою, з наслідуванням підписам ОСОБА_3 .

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до копії паспорту ОСОБА_3 для виїзду за кордон останній день її перебування в Україні датується 10 червня 2015 року.

Згідно з листом від 27 жовтня 2020 року за № 184/В-14012 Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України інформація про перетинання у період з 26 жовтня 2015 року по 01 січня 2020 року ОСОБА_1 державного кордону України, в тому числі лінії розмежування з тимчасово з тимчасово окупованими територіями окремих районів Донецької та Луганської областей та тимчасово окупованою територією АР Крим, не виявлено.

Згідно з відповіддю Підрозділу по боротьбі з незаконною міграцією Анталійського управління безпеки ОСОБА_3 не залишала межі Республіки Туреччини з 20 квітня 2018 року по 01 червня 2020 року.

Установивши відсутність правовідносин представництва між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, факт не підписання особисто ОСОБА_3 довіреності від 22 квітня 2019 року, виданої на ім`я ОСОБА_4 та посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Косюк О. П., суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання цієї довіреності недійсною.

Колегія суддів Верховного Суду також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що зазначене є підставою для визнання недійсним й договору купівлі-продажу від 24 квітня 2019 року щодо відчуження частини спірної квартири, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Косюк О. П., оскільки встановлено відсутність волевиявлення ОСОБА_3 на укладення цього правочину.

Разом із тим, обставини справи, зокрема, відсутність волевиявлення позивачки на відчуження належної їй частки спірної квартири, не підписання нею довіреності від 22 квітня 2019 року, виданої на ім`я ОСОБА_4, аналіз дій відповідача, свідчать про недобросовісніть останнього як контрагента за договором купівлі-продажу від 24 квітня 2019 року.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судове рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що висновок експерта № 22-3869 судово-почеркознавчої експертизи від 31 серпня 2022 року не може вважатися належним та допустимим доказом у справі, оскільки не містить відомостей про обізнаність експерта про кримінальну відповідальність, колегія суддів відхиляє з тих підстав, що вони спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що судовий експерт Римаревський І. Г., яким складено висновок, відповідно до вимог статті 70 та частини другої статті 102 КПК України про кримінальну відповідальність за статтею 384 КК України за надання завідомо неправдивого висновку та статтею 385 КК України за відмову від надання висновку, попереджений під підпис (том 1, а. с. 206).

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що почеркознавча експертиза була проведена не на підставі ухвали суду, тому є недопустимим доказом, є безпідставними з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, висновок експерта № 22-3869 від 31 серпня 2022 року був долучений за клопотанням сторони позивача.

Указана експертиза проведена за постановою органу дізнання в рамках кримінального провадження № 12020166500000609, відкритого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України, зареєстрованого 29 жовтня 2020 року за заявою ОСОБА_3

Та обставина, що почеркознавча експертиза проведена не за ухвалою суду у справі, що переглядається, не є підставою вважати її недопустимим доказом, оскільки особа яка проводила цю експертизу є атестованим судовим експертом, обізнана про кримінальну відповідальність, висновок є в достатній мірі інформативним щодо предмета доказування, а отже є допустимим письмовим доказом у справі, який підлягає оцінці у сукупності із іншими доказами у справі.

Крім цього, Верховний Суд неодноразово робив висновок про допустимість висновку експерта, який проведений в рамках кримінального провадження.

Зокрема, такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року у справі № 761/12898/16-ц, від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17, від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17, від 15 квітня 2021 року у справі № 759/15556/18.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Разом із цим встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії", заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.