645/5897/21 Про визнання дій Головного управління Пенсійного фонду України в області щодо відмови в перерахунку пенсії протиправними та зобов`язання здійснювати виплату пенсії - 03.04.2024 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, яка подана представником - адвокатом Шовковим Олегом Сергійовичем, на ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19 вересня 2023 року у складі судді Сілантьєвої Е. Є. та постанову Харківського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,

Описова частина

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, у якій просив встановити фактпольотів авіації спеціального застосування на літаках АН-26 ним у період з 28 грудня 1983 року по 31 березня 1994 року.

В обґрунтування вимог посилався на те, що у 2021 році він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з проханням провести перерахунок його пенсійного стажу з урахуванням виконання польотів у авіації спеціального застосування.

У задоволенні його вимог управлінням було відмовлено, у зв`язку з ненаданням льотної книжки, у якій проводилась фіксація виконання польотів авіації спеціального застосування.

Після отримання цієї відповіді заявник звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом про визнання дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови в перерахунку пенсії протиправними та зобов`язання здійснювати виплату пенсії.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05 травня 2021 року у справі № 520/3276/21 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено з посиланнями на норми законодавства, які вказують на обов`язкову наявність льотної книжки.

Заявник вказував, що у листі Міністерства праці та соціальної політики України від 29 серпня 2000 року № 01-3/2062-02-6 визначено, що основними документами, що підтверджують фактичну роботу як осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації, які надають право на отримання пенсійного забезпечення, є свідоцтво члена екіпажу повітряного судна та льотна книжка.

Льотна книжка видається в єдиному екземплярі, відновити заявник її не має можливості.

Заявник зазначав, що згідно з листом Харківського державного авіаційного виробничого підприємства у період з 28 січня 1988 року по 01 липня 1994 року він працював на зазначеному підприємстві, був прийнятий на посаду оператора бортового літака АН-26.

Крім цього, під час звернення до Харківського державного авіаційного виробничого підприємства ним було отримано копію Нальоту годин на літаках АН-26 у період з 1983 по 1994 роки, довідка від 11 травня 1994 року, що є випискою із льотної книжки.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив задовольнити заяву.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10 вересня 2021 року

відкрито провадження у справі за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа- Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, про встановлення факту виконання польотів авіації спеціального застосування.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19 вересня 2023 року

закрито провадження у справі за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, про встановлення факту виконання польотів авіації спеціального застосування.

Роз`яснено учасникам справи, що зазначена справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що між сторонами виник публічно-правовий спір, пов`язаний зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, тобто спір щодо розміру виплачуваної пенсії, тому він повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

Не погодившись із вказаною ухвалою, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шовкова О. С. звернувся до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року апеляційну скаргу Шовкова О. С., який діє в інтересах ОСОБА_1, залишено без задоволення, а ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19 вересня 2023 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам цивільного процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Узагальнені доводи касаційної скарги

15 січня 2024 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шовкова О. С. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19 вересня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржені судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування правових висновків касаційного суду, викладених в інших справах.

Доводи інших учасників справи

27 лютого 2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області в системі "Електронний суд"подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2024 року відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області накасаційну скаргу ОСОБА_1 повернуто заявнику без розгляду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

13 лютого 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Закриваючи ухвалою від 19 вересня 2023 року провадження у справі за заявою ОСОБА_1, Фрунзенський районний суд м. Харкова, з яким погодився апеляційний суд, послався на те, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) .

Проте, з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитись неможливо з наступних підстав.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Згідно з вимогами частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У частині першій статті 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) указано, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою у порядку окремого провадження.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України і не є вичерпним.

За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб`єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб`єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову. Встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє.

Тобто у разі вирішення справи в порядку адміністративного судочинства, встановлення факту, що має юридичне значення, має бути визначено судом у резолютивній частині судового рішення, що не передбачено КАС України (2747-15) .

Разом із тим, аналіз наведених цивільних процесуальних норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

До таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).

При цьому Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц (провадження № 61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України (1618-15) .

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що заява ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, повинна розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

Апеляційний суд на зазначене уваги при апеляційному перегляді справи не звернув, вказані порушення місцевого суду не виправив.

Разом із тим, слід ураховувати, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження судом буде встановлено спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (частина шоста статті 294 ЦПК України).

При цьому необхідно приймати до уваги, що під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права (див. постанову Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі № 761/16555/23 (провадження № 61-13311св23)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).